Постанова

від 28.12.2022 по справі 607/17164/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

28 грудня 2022 року

місто Київ

справа № 607/17164/21

провадження № 61-7694св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Тернопільська початкова школа № 1 Тернопільської міської ради,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 квітня 2022 року, постановлене суддею Черніцькою І. М., та постанову Тернопільського апеляційного суду від 30 червня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Бершадської Г. В., Гірського Б. О., Хоми М. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у вересні 2021 року звернулася до суду з позовом до Тернопільської початкової школи № 1 Тернопільської міської ради

(далі - Тернопільська початкова школа № 1, школа), третя особа - ОСОБА_2 , у якому просила:

- скасувати накази Тернопільської початкової школи № 1 від 23 серпня 2021 року № 39-К «Про проходження періодичного психіатричного огляду ОСОБА_1 », від 27 серпня 2021 року № 40-К «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », від 01 вересня 2021 року № 41-К «Про оголошення дисциплінарного стягнення ОСОБА_1 », від 01 вересня 2021 року № 42-К «Про продовження відсторонення ОСОБА_1 », від 06 вересня 2021 року

№ 44-К «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновити ОСОБА_1 на посаді вихователя групи продовженого дня у Тернопільській початковій школі № 1 та допустити негайне виконання рішення суду в цій частині вимог;

- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23 серпня 2021 року до дня ухвалення рішення у справі та допустити негайне виконання рішення суду в цій частині, але не більше ніж за один місяць;

- відшкодувати моральну шкоду у розмірі 50 000, 00 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що працювала на посаді вихователя групи продовженого дня у Тернопільській початковій школі № 1 з 11 жовтня 1999 року та наказом відповідача від 06 вересня 2021 року № 44 її звільнено з роботи на підставі пункту 3 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Підставою звільнення стало невиконання нею наказів Тернопільської початкової школи № 1 від 23 серпня 2021 року № 39-К, від 27 серпня 2021 року № 40-К, від 01 вересня 2021 року № 42-К, від 06 вересня 2021 року № 44-К щодо проходження обов`язкового періодичного медичного огляду.

ОСОБА_1 вважала дії відповідача з ухвалення оскаржуваних наказів незаконними, оскільки на період дії карантину на підставі пункту 24 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»

(далі - постанова № 1236) тимчасово дозволяється залучати до роботи без проходження попереднього (під час прийняття на роботу) та періодичного (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких пов`язана з обслуговуванням населення, визначених у Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним медичним оглядам, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2001 року № 559.

Позивач зазначала, що за одне і те ж саме порушення, а саме непроходження періодичного психіатричного огляду, до неї було двічі застосовано дисциплінарне стягнення, спочатку - оголошено догану, а потім - звільнено за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України, проте в її діях немає систематичного невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на неї трудовим договором або правилами трудового розпорядку.

Стислий виклад заперечень інших учасників справи

Тернопільська початкова школа № 1 заперечувала проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 05 квітня 2022 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 30 червня 2022 року, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що працівники закладів освіти мають проходити обов`язковий попередній психіатричний огляд перед влаштуванням на роботу, а також обов`язковий періодичний один раз на п`ять років огляд. Проте, позивач не проходила психіатричний огляд один раз на п`ять років, й цей факт не заперечувала.

Директор Тернопільської початкової школи № 1, врахувавши те, що позивач працює з малолітніми дітьми та отримавши листа Тернопільського районного управління поліції Головного управління національної поліції в Тернопільській області від 08 липня 2021 року № 8867/01/24/6, в якому повідомлено, що ОСОБА_1 з 2004 року звертається за медичною допомогою до лікаря-психіатра, правомірно зобов`язала позивача пройти періодичний психіатричний огляд у лікаря-психіатра та відсторонила її від роботи відповідно до вимог статті 46 КЗпП України.

Суд дійшов переконання, що ухилення працівника від проходження медичного огляду, якщо його проходження є обов`язковим, становить порушення трудової дисципліни і може бути підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності працівника, навіть у виді звільнення з роботи. Відтак, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виснував, що оскаржувані накази прийняті з дотриманням вимог трудового законодавства, тому позивачку законно звільнено з роботи.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 09 серпня 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку направила до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 квітня 2022 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 30 червня 2022 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

ОСОБА_1 , наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначила, що:

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без врахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 9901/743/18 (провадження № 11-914заі19), у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 336/3679/17 (провадження № 61-227св18), від 14 березня 2019 року у справі № 751/1713/17 (провадження № 61-35802св18), від 03 квітня 2019 року у справі № 520/3689/16-ц

(провадження № 61-17179св18), від 03 липня 2019 року у справі № 161/6283/16-ц (провадження № 61-20068св18), від 13 листопада 2019 року у справі № 759/9006/18 (провадження № 61-9035св19), від 27 травня 2020 року у справі № 755/6249/18 (провадження № 61-47950св18), від 02 лютого 2022 року у справі № 705/539/21 (провадження № 61-18737св21), щодо застосування правил пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України;

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без врахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 1-464/2008 (провадження № 13-17зво21), згідно з якими ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення;

- не сформульований висновок Верховного Суду щодо питання застосування пункту 24 постанови № 1236 у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних наказів, у частині права працівника не виконувати вимогу роботодавця, яка не ґрунтується на законі;

- суди першої та апеляційної інстанцій не взяли до уваги обставини, які мають істотне значення для вирішення справи.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Тернопільська початкова школа № 1 у жовтні 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслала до Верховного Суду відзив, у якому просила касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 16 вересня 2021 року Верховний Суд поновив ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 квітня 2022 року та постанови Тернопільського апеляційного суду від 30 червня 2022 року, відкрив касаційне провадження у справі.

За змістом правила частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 працювала на посаді вихователя групи продовженого дня Тернопільської початкової школи № 1 з жовтня 1999 року.

Тернопільське районне управління поліції Головного управління національної поліції в Тернопільській області листом від 08 липня 2021 року № 8867/01/24/6-21 повідомило директора Тернопільської початкової школи № 1 про те, що під час досудового розслідування стало відомо, що ОСОБА_1 , яка працює вихователем групи продовженого дня зазначеної школи, відповідно до довідки поліклінічного відділення КНП «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» ТОР від 22 червня 2021 року № 03-7/2354 з 2004 року звертається за медичною допомогою до лікаря-психіатра поліклінічного відділення КНП «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» ТОР.

Директор школи листом від 14 липня 2021 року № 103 звернулася до головного лікаря КНП «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» ТОР з проханням надати висновок за участю лікаря-психіатра про придатність/непридатність ОСОБА_1 до виконання педагогічної діяльності.

У листі від 21 липня 2021 року № 03-7/2783 КНП «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» ТОР зазначило, що надання висновку лікарської комісії про придатність ОСОБА_1 до виконання педагогічної діяльності потребує обов`язкової її присутності у лікаря-психіатра, однак спроби зв`язатися з ОСОБА_1 виявилися безрезультатними, у зв`язку з чим висловило прохання забезпечити її присутність на комісійному огляді.

Відповідно до наказу Тернопільської початкової школи № 1 від 23 серпня 2021 року № 39-К «Про проходження періодичного психіатричного огляду ОСОБА_1 » позивача зобов`язано протягом трьох робочих днів з моменту ознайомлення із наказом пройти періодичний психіатричний огляд та надати висновок про відсутність протипоказань щодо виконання обов`язків вихователя. До моменту надання висновку позивачку було відсторонено від роботи. Згідно з актом від 23 серпня 2021 року ОСОБА_1 відмовилася поставити власний підпис про ознайомлення з цим наказом.

Наказом Тернопільської початкової школи № 1 від 27 серпня 2021 року № 40-К на виконання листа Тернопільського районного управління поліції Головного управління національної поліції в Тернопільській області від 08 липня 2021 року № 8867/01/24/6-21, листа КНП «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» ТОР від 21 липня 2021 року № 03-7/2783 та у зв`язку з ухиленням від обов`язкового періодичного психіатричного огляду ОСОБА_1 відсторонено від роботи до моменту надання довідки про проходження періодичного психіатричного огляду в КНП «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» ТОР, зобов`язано пройти в термін до 01 вересня 2021 року періодичний психіатричний огляд в КНП «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» ТОР та надати довідку. Згідно з актом від 27 серпня 2021 року ОСОБА_1 відмовилася від підпису про ознайомлення з цим наказом.

Наказом Тернопільської початкової школи № 1 від 01 вересня 2021 року

№ 41-К вихователю групи продовженого дня ОСОБА_1 оголошено догану за порушення трудової дисципліни (невиконання наказів директора школи від 23 серпня 2021 року № 39-К та від 27 серпня 2021 року № 40-К). ОСОБА_1 відмовилася від підпису про ознайомлення з наказом про оголошення їй дисциплінарного стягнення, що підтверджується актом від 01 вересня 2021 року.

У своїх поясненнях від 01 вересня 2021 року позивач зазначила, що не існують підстави для проходження нею обстеження і надання лікарського висновку у присутності лікаря-психіатра, оскільки у навчальному закладі немає обов`язкового проходження періодичного психіатричного огляду. Пояснила, що у неї є сертифікат від 2013 року, згідно з яким вона не перебуває на диспансерному обліку, та є висновок психолога про те, що вона психічно здорова.

Наказом Тернопільської початкової шкоди № 1 від 01 вересня 2021 року

№ 42-К продовжено термін відсторонення ОСОБА_1 вихователя групи продовженого дня від роботи до моменту надання довідки про проходження періодичного психіатричного огляду в КНП «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» ТОР. Зобов`язано ОСОБА_1 в термін до 06 вересня 2021 року пройти періодичний психіатричний огляд в КНП «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» ТОР та надати довідку про його проходження. Повідомлено позивача, що у разі невиконання цього наказу її буде звільнено з роботи за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України. Відповідно до акта від 01 вересня 2021 року ОСОБА_1 відмовилася від підпису про ознайомлення з цим наказом.

01 вересня 2021 року директор Тернопільської початкової школи № 1 звернувся з поданням до голови профспілкового комітету Тернопільської початкової школи № 1 про надання згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_1 у зв`язку з систематичним невиконанням нею трудових обов`язків, зокрема ненаданням медичної довідки про проходження періодичного психіатричного огляду.

Позивача було запрошено на засідання профспілкового комітету на 02 та 06 вересня 2021 року, втім ОСОБА_1 відмовилася від підпису про ознайомлення із запрошеннями, що підтверджується актами від 01 та 06 вересня 2021 року.

Згідно з рішенням профкому, оформленим протоколом від 06 вересня 2021 року № 11, надано згоду на звільнення ОСОБА_1 за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

ОСОБА_1 станом на 06 вересня 2021 року не надала довідку про проходження періодичного психіатричного огляду та відмовилася надати пояснення про причини ненадання такої довідки, що підтверджується доповідною запискою заступника директора з навчально-виховної роботи від 06 вересня 2021 року та актом від 06 вересня 2021 року.

Наказом Тернопільської початкової школи № 1 від 06 вересня 2021 року

№ 44-К ОСОБА_1 06 вересня 2021 року звільнено з посади вихователя групи продовженого дня за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

25 жовтня 2021 року позивач звернулася на Урядову «гарячу лінію» щодо можливих порушень трудового законодавства стосовно неї керівництвом Тернопільської початкової школи № 1. У зв`язку з цим Управління Держпраці у Тернопільській області провело позаплановий захід державного контролю за додержанням законодавства про працю у Тернопільській початковій школі № 1 та не встановило порушень трудового законодавства під час звільнення ОСОБА_1 , про що повідомило її листом від 05 листопада

2021 року № 01-05/04/4833.

Також суди встановили, що у направленні на госпіталізацію у Тернопільську обласну клінічну психоневрологічну лікарню від 27 серпня 2021 року зазначено, що ОСОБА_1 обстежувалася в 2004 році, діагноз: гострий маячний розлад.

Згідно з Консультативним висновком спеціаліста від 17 вересня 2021 року № 179 за результатами лабораторного дослідження ОСОБА_1 лікарем-психологом за тестом «Оцінка невротичних станів» порушень не виявлено, за тестом «Параноїдна шизофренія» результат негативний.

Право, застосоване судом

У статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно зі статтею 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Відповідно до частини першої статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника передбачені у статтях 40, 41 КЗпП України.

За передбаченою пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України підставою працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Звільнення працівника за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України є видом дисциплінарного стягнення.

Згідно зі статтею 149 КЗпП України за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. До таких видів стягнень згідно з частиною першою статті 147 КЗпП України належать догана та звільнення.

У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на них трудовим договором, судам потрібно з`ясувати, у чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло це бути підставою для розірвання трудового договору за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи не застосовувалося вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувалися при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України потрібна сукупність таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; до працівника раніше протягом року вже застосовувалися заходи дисциплінарного або громадського стягнення; з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця.

Отже, працівника може бути звільнено за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України лише в разі порушення трудової дисципліни чи невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, які були допущені працівником після того, як до нього було застосовано дисциплінарне чи громадське стягнення (яке не скасоване та не втратило юридичної сили за давністю). При звільненні за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України потрібно встановити, чи передував безпосередньо звільненню дисциплінарний проступок; чи застосовувалися інші заходи дисциплінарного або громадського стягнення та чи можна вважати вчинення дисциплінарного проступку систематичним невиконанням працівником обов`язків без поважних причин.

Водночас систематичним невиконанням обов`язків вважається таке, що вчинене працівником, який раніше допускав порушення покладених на нього обов`язків і притягувався за це до дисциплінарної відповідальності, проте застосовані заходи дисциплінарного чи громадського стягнення не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.

Тому для звільнення працівника за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України потрібне існування факту не першого, а повторного (тобто вдруге чи більше разів) вчинення працівником винного невиконання чи неналежного виконання обов`язків після того, як до нього уже застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення за вчинення таких дій ранішеі на момент повторного невиконання ним без поважних причин трудових обов`язків їх не знято і не погашено.

Під час розгляду справи роботодавець зобов`язаний довести факт вчинення працівником нового порушення трудових обов`язків, яким він обґрунтовував наказ (розпорядження) про звільнення.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається, підставою для видання оспорюваних наказів був факт непроходження позивачем обов`язкового періодичного психіатричного огляду.

У статті 14 Закону України «Про охорону праці» передбачено, що працівник зобов`язаний, зокрема, проходити у встановленому законодавством порядку попередні та періодичні медичні огляди. Працівник несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний за свої кошти забезпечити фінансування та організувати проведення попереднього (під час прийняття на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, щорічного обов`язкового медичного огляду осіб віком до 21 року. За результатами періодичних медичних оглядів у разі потреби роботодавець повинен забезпечити проведення відповідних оздоровчих заходів. Медичні огляди проводяться відповідними закладами охорони здоров`я, працівники яких несуть відповідальність згідно із законодавством за відповідність медичного висновку фактичному стану здоров`я працівника. Порядок проведення медичних оглядів визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Роботодавець має право в установленому законом порядку притягнути працівника, який ухиляється від проходження обов`язкового медичного огляду, до дисциплінарної відповідальності, а також зобов`язаний відсторонити його від роботи без збереження заробітної плати.

Порядок проведення обов`язкових попередніх та періодичних психіатричних оглядів затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 вересня 2000 року № 1465 (тут і далі - в редакції, чинній на час прийняття оспорюваних наказів (далі - порядок № 1465)).

У пунктах 1-3 порядку № 1465 зазначено, що метою проведення обов`язкових попередніх та періодичних психіатричних оглядів є встановлення придатності особи до виконання окремих видів діяльності (робіт, професій, служби) з особливими вимогами до стану її психічного здоров`я.

Обов`язковий попередній психіатричний огляд проводиться перед початком діяльності (влаштуванням на роботу), а обов`язковий періодичний - у процесі діяльності. Періодичність проведення цих психіатричних оглядів визначається переліком медичних психіатричних протипоказань щодо виконання окремих видів діяльності (робіт, професій, служби), що можуть становити безпосередню небезпеку для особи, яка провадить цю діяльність, або оточуючих.

Обов`язкові попередній та періодичний психіатричні огляди проводяться лікарем-психіатром у державних та комунальних психіатричних закладах, закладах охорони здоров`я, що мають у своєму складі спеціалізовані психоневрологічні центри, відділення, кабінети, за місцем постійного проживання громадянина.

Відповідно до пункту 7 порядку № 1465 після проведення обов`язкових попереднього або періодичного психіатричних оглядів, а у разі потреби додаткового психіатричного обстеження особі видається довідка про проходження обов`язкових попереднього або періодичного психіатричних оглядів, в якій зазначається наявність чи відсутність у неї психіатричних протипоказань для виконання окремих видів діяльності. Термін дії довідки встановлюється відповідно до періодичності психіатричних оглядів.

Згідно з Переліком медичних психіатричних протипоказань щодо виконання окремих видів діяльності (робіт, професій, служби), що можуть становити безпосередню небезпеку для особи, яка провадить цю діяльність, або оточуючих, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 вересня 2000 року № 1465 ((у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2012 року № 924) тут і далі - в редакції, чинній на час прийняття оспорюваних наказів), періодичність проведення психіатричних оглядів для працівників навчальних закладів всіх типів та форм власності встановлювалася один раз на п`ять років.

Відповідно до пункту 17 розділу ІІІ Типових правил внутрішнього трудового розпорядку, затверджених наказом Міністерства освіти України від 20 грудня 1993 року № 455, працівники дошкільних і середніх загальноосвітніх навчально-виховних закладів в установлені строки повинні проходити медичний огляд відповідно до чинного законодавства.

У пункті 3.1 Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Тернопільської початкової школи № 1, затверджених зборами трудового колективу 07 червня 2021 року, зазначено, що працівник вважається прийнятим на роботу з часу, визначеного у змісті наказу, та за фактом допуску працівника до виконання своїх посадових обов`язків. Для працівника установи освіти таким допуском є особиста санітарна книжка, оформлена у встановленому порядку. Санітарна книжка повинна містити медичний висновок про стан здоров`я суб`єкта праці та результати обов`язкового попереднього психіатричного огляду перед початком діяльності (влаштування) та обов`язкового періодичного огляду (один раз на 5 років) за показниками, визначеними спеціальним документом, згідно з вимогами до стану здоров`я працівників системи загальної середньої освіти. Перевірку за кількісним показником всіх необхідних результатів медичного огляду для допуску працівника до роботи в закладі освіти здійснює уповноважений заступник директора, відповідність результатів нормативним вимогам - медичний працівник, закріплений за школою. Працівник, прийнятий на роботу в школі, у разі відсутності позитивного медичного висновку за показниками в повному обсязі тимчасово не допускається до виконання обов`язків, про що видається відповідний наказ. У наказі, за погодженням з працівником, обов`язково визначаються терміни, в які він зобов`язаний пройти процедуру медичного огляду для отримання висновку-допуску в повному обсязі. Час, визначений у змісті наказу і витрачений працівником на медичне обстеження, оплаті не підлягає. У разі дострокового отримання повного медичного висновку працівник допускається до роботи на підставі спеціально виданого наказу у школі.

У справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 працювала у Тернопільській початковій школі № 1 вихователем групи продовженого дня, втім не проходила обов`язковий періодичний психіатричний огляд один раз на п`ять років, як це передбачено порядком № 1465 та Правилами внутрішнього трудового розпорядку для працівників Тернопільської початкової школи № 1.

Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що ухилення працівника від проходження медичного огляду, якщо його проходження є обов`язковим, становить порушення трудової дисципліни і може бути підставою для застосування дисциплінарного стягнення.

Суди першої та апеляційної інстанцій, врахувавши те, що ОСОБА_1 працює з малолітніми дітьми, проте не надала доказів проходження нею обов`язкового періодичного психіатричного огляду, зробили обґрунтовані висновки, що директор школи, отримавши листа Тернопільського районного управління поліції Головного управління національної поліції в Тернопільській області від 08 липня 2021 року № 8867/01/24/6, в якому повідомлялося про те, що ОСОБА_1 з 2004 року звертається за медичною допомогою до лікаря-психіатра, правомірно зобов`язала позивача пройти обов`язковий періодичний психіатричний огляд у лікаря-психіатра та відсторонила її від роботи згідно з вимогами статті 46 КЗпП України.

З огляду на зазначене, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що оспорювані накази Тернопільської початкової школи № 1 від 23 серпня 2021 року № 39-К «Про проходження періодичного психіатричного огляду ОСОБА_1 », від 27 серпня

2021 року № 40-К «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » та від 01 вересня 2021 року № 41-К «Про оголошення дисциплінарного стягнення ОСОБА_1 » є законними та обґрунтованими, містять належні посилання на правила чинного законодавства, що давали роботодавцю достатні та правомірні підстави для зобов`язання позивача пройти обов`язковий періодичний психіатричний огляд, а також для подальшого відсторонення її від роботи та накладення дисциплінарного стягнення у виді догани у зв`язку з невиконанням правомірних вимог відповідача.

У зв`язку з подальшим ухиленням позивача від проходження обов`язкового періодичного психіатричного огляду та з метою дотримання вимог чинного законодавства відповідач видав наказ від 01 вересня 2021 року № 42-К «Про продовження відсторонення ОСОБА_1 », у якому попередив, що у разі невиконання наказу позивача буде звільнено з роботи за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

Враховуючи те, що вимоги правомірного наказу від 01 вересня 2021 року

№ 42-К не були виконані позивачем, було видано наказ від 06 вересня 2021 року № 44-К «Про звільнення ОСОБА_1 » на підставі вимог пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

Верховний Суд врахував, що ОСОБА_1 , після відсторонення її від роботи і надання строку для проходження психіатричного огляду та після оголошення їй догани за непроходження такого огляду, огляд так і не пройшла. Застосування до позивача дисциплінарного стягнення у виді догани за непроходження психіатричного огляду не звільнило її від обов`язку проходження такого огляду надалі. Тобто таке порушення трудової дисципліни є триваючим, а відтак у разі, якщо після застосування першого дисциплінарного стягнення, працівник не виконав правомірні та обґрунтовані вимоги роботодавця, останній не позбавлений можливості застосувати інше дисциплінарне стягнення, оскільки порушення трудової дисципліни триває, а працівник не вчиняє активних дій задля усунення допущених ним порушень.

Отже, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що за одне порушення трудової дисципліни до неї застосовано два дисциплінарних стягнення у виді догани та звільнення, є безпідставними, оскільки догану оголошено за невиконання правомірних наказів Тернопільської початкової школи № 1 від 23 серпня 2021 року № 39-К «Про проходження періодичного психіатричного огляду ОСОБА_1 » та від 27 серпня 2021 року № 40-К «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » у зв`язку з непроходженням періодичного психіатричного огляду в строкдо 01 вересня 2021 року. Тоді як підставою для звільнення стало невиконання законного наказу відповідача від 01 вересня 2021 року № 42-К «Про продовження відсторонення ОСОБА_1 » та ненадання довідки про проходження періодичного психіатричного огляду в строк до 06 вересня 2021 року.

Суди першої та апеляційної інстанцій врахували також те, що відповідач використав всі заходи, щоб не допустити звільнення позивача з роботи, зокрема, тричі визначав достатній строк для проходження психіатричного огляду, втім законні та обґрунтовані вимоги роботодавця не були виконані працівником.

Суди першої та апеляційної інстанцій правильно зауважили, що проходження позивачем 21 червня 2021 року медичного огляду не звільняє її від обов`язку проходження періодичного психіатричного огляду відповідно до порядку № 1465, оскільки обов`язковий профілактичний медичний огляд не включає огляд лікарем-психіатром та є відмінним від обов`язкового періодичного психіатричного огляду. Також суди обґрунтовано відхилили консультативний висновок спеціаліста від 17 вересня 2021 року № 179, оскільки цей висновок наданий лікарем-психологом та не підтверджує факт проходження обов`язкового періодичного психіатричного огляду, який проводиться лікарем-психіатром.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що оспорювані накази суперечать пункту 24 постанови № 1236, відповідно до якого на період дії карантину тимчасово дозволяється залучення до роботи без проходження попереднього (під час прийняття на роботу) та періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, робота яких пов`язана із забезпеченням безпеки руху та обслуговуванням залізничного транспорту, підприємств міжгалузевого промислового залізничного транспорту, працівників окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких пов`язана з обслуговуванням населення, визначених у Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним медичним оглядам, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2001 року № 559.

Отже, постановою № 1236 дозволено роботодавцю на період дії карантину залучати працівників до роботи без проходження попереднього (під час прийняття на роботу) та періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів, а не зобов`язано допускати працівників до роботи без проходження таких медичних оглядів.

Водночас постановою № 1236 не вносилися зміни та не зупинялася дія порядку№ 1465, яким врегульовано проведення обов`язкових психіатричних оглядів та визначено перелік професій працівників, для яких такі огляди є обов`язковими, й періодичність їх проходження.

Враховуючи обов`язковість проходження педагогічними працівниками періодичного психіатричного огляду, характер виконуваної позивачем роботи, наявність інформації про звернення позивача за медичною допомогою до лікаря-психіатра, доводи заявника про незаконність вимоги в період дії карантину пройти психіатричний огляд є безпідставними. Додатково враховано, що ОСОБА_1 не подала до суду доказів на підтвердження того, що вона не змогла виконати законні вимоги роботодавця та пройти обов`язковий періодичний психіатричний огляд саме через введення карантинних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом

SARS-CoV-2.

Верховний Суд вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, а саме листа Тернопільського районного управління поліції Головного управління національної поліції в Тернопільській області від 08 липня 2021 року № 8867/01/24/6. У зазначеному листі не міститься відомостей про діагноз позивача, а лише з урахуванням місця роботи ОСОБА_1 звернуто увагу адміністрації школи на те, що згідно з довідкою КНП «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» ТОР від 22 червня 2021 року № 03-7/2354 ОСОБА_1 з 2004 року звертається за медичною допомогою до лікаря-психіатра.

Директор школи, до обов`язків якого згідно з підпунктом 3.3.2.2 пункту 3.3.2 розділу ІІІ Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Тернопільської початкової школи № 1 входить забезпечення оптимальних умов безпеки життєдіяльності учасників навчально-виховного процесу, здійснення заходів для охорони здоров`я та життя учасників навчально-виховного процесу протягом робочого дня, отримавши зазначену інформацію від поліції, а також листа КНП «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» ТОР від 14 липня 2021 року № 103, у якому наголошено на необхідності забезпечення присутності ОСОБА_1 на комісійному огляді, правомірно зобов`язав позивача пройти обов`язковий періодичний психіатричний огляд.

Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій неповністю дослідили обставини, які мають значення для вирішення справи, не підтвердилися.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 1-464/2008 (провадження № 13-17зво21), у яких зазначено, що відповідно до частини першої статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

У справі, що переглядається, позивачу оголошено догану за невиконання правомірних наказів Тернопільської початкової школи № 1 від 23 серпня 2021 року № 39-К «Про проходження періодичного психіатричного огляду ОСОБА_1 » та від 27 серпня 2021 року № 40-К «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », а звільнено з роботи її було згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України, зокрема через невиконання вимог законного наказу відповідача від 01 вересня 2021 року № 42-К «Про продовження відсторонення ОСОБА_1 ». Тобто позивач від проходження обов`язкового періодичного психіатричного огляду тривалий час і систематично ухилялася та не виконувала законних наказів роботодавця. Застосування до позивача дисциплінарного стягнення у виді догани за непроходження обов`язкового періодичного психіатричного огляду в строк до 01 вересня 2021 року не звільняло її від обов`язку проходження такого огляду в подальшому в строк до 06 вересня 2021 року, а отже, і не позбавляло роботодавця права на застосування дисциплінарного стягнення у виді звільнення позивача через невиконання наступного правомірного наказу. Враховуючи викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій у справі, що переглядається, не суперечать висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 1-464/2008, оскільки відповідач не допустив порушень приписів частини першої статті 61 Конституції України при звільненні позивача.

Також у касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без врахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 9901/743/18 (провадження № 11-914заі19), у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 336/3679/17 (провадження № 61-227св18), від 14 березня 2019 року у справі № 751/1713/17 (провадження № 61-35802св18), від 03 квітня 2019 року у справі № 520/3689/16-ц (провадження № 61-17179св18), від 03 липня 2019 року у справі № 161/6283/16-ц (провадження № 61-20068св18), від 13 листопада 2019 року у справі № 759/9006/18

(провадження № 61-9035св19), від 27 травня 2020 року у справі № 755/6249/18 (провадження № 61-47950св18), від 02 лютого 2022 року у справі № 705/539/21 (провадження № 61-18737св21).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 9901/743/18 (провадження № 11-914заі19) зроблено висновки про те, що для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України потрібна сукупність таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудових функцій працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин, умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинне бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; з моменту виявлення порушення до дисциплінарного звільнення може минути не більше місяця. Тому для звільнення працівника за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України потрібен факт не першого, а повторного (тобто вдруге чи більше разів) здійснення працівником винного невиконання чи неналежного виконання обов`язків після того, як до нього уже застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення за вчинення таких дій раніше. Під час розгляду справи роботодавець зобов`язаний довести факт вчинення працівником нового порушення трудових обов`язків, якими він обґрунтовував наказ (розпорядження) про звільнення.

У постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 336/3679/17 (провадження № 61-227св18) зазначено, що виходячи із положень чинного законодавства, для розірвання трудового договору за підставою, що міститься у пункті 3 частини першої статті 40 КЗпП України, необхідними є такі умови: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; належним чином зафіксований факт протиправного винного невиконання або неналежного виконання працівником трудових обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку; невиконання трудових обов`язків мало систематичний характер; до працівника раніше протягом року вже застосовувалися заходи дисциплінарного або громадського стягнення. Для застосування цієї підстави розірвання трудового договору важливим є невиконання працівником обов`язків, передбачених трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. Водночас не може вважатися порушенням трудової дисципліни невиконання обов`язків, які виходять за межі трудових або не випливають з трудового договору. Цю підставу не можна застосовувати до працівника, який відмовився виконати незаконне розпорядження роботодавця, або за відмову виконання роботи, яка не входить до кола його посадових обов`язків, а також за дії, що не пов`язані з виконанням службових обов`язків.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 161/6283/16-ц (провадження № 61-20068св18) Верховний Суд зробив висновок про те, що суд, вирішуючи спір, повинен з`ясувати, систематичне невиконання яких саме трудових обов`язків позивачем передувало його звільненню. При системному аналізі трудового законодавства потрібно дійти висновку, що порушення трудової дисципліни вважається систематичним, якщо працівник, який мав дисциплінарне або громадське стягнення за порушення трудової дисципліни (яке з нього не зняте або не втратило юридичного значення зі спливом часу), порушив її знову. Вирішуючи такий спір, суд повинен перевірити законність попередніх стягнень, оскільки тільки правомірно накладені стягнення можуть ураховуватися і бути підставою для звільнення працівника за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

Подібні висновки щодо застосування правил пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України, викладені також в інших постановах, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій у справі, що переглядається, не суперечать наведеним правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі, оскільки суди належно дослідили правомірність звільнення позивача за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України та не встановили порушень трудового законодавства, з чим погодився Верховний Суд. Інші висновки, викладені в згаданих постановах, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки їх сформульовано у справах, фактичні обставини яких є відмінними від обставин справи, що переглядається.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у оскаржуваних судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд керується тим, що у справі, що переглядається, сторонам надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин. Доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції, спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судом, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Верховний Суд є судом права, а не факту. Встановлення фактичних обставин справи та надання оцінки доказам належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій як судів факту, в той час, як до повноважень суду касаційної інстанції належить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права.

У справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку поданим учасниками справи доказам та зробили обґрунтовані висновки про відсутність підстав для задоволення позову.

Врахувавши обов`язковість проходження ОСОБА_1 як педагогічним працівником періодичного психіатричного огляду та її відсторонення від роботи і неодноразове надання роботодавцем строку для проходження такого огляду, попереднє застосування дисциплінарного стягнення у зв`язку з ухиленням від проходження обов`язкового періодичного психіатричного огляду та подальше непроходження такого огляду, Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про дотримання Тернопільською початковою школою № 1 порядку звільнення позивача згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України та про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1

Верховний Суд звернув увагу, що до касаційної скарги ОСОБА_1 додала копію медичної довідки про проходження обов`язкових попереднього та періодичного психіатричних оглядів від 14 липня 2022 року, серія 10ААЖ, № 861126, виданої лікарем-психіатром Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівський обласний клінічний психоневрологічний диспансер», у якій зазначено, що ОСОБА_1 не має психіатричних протипоказань до роботи в шкільному навчальному закладі.

Проте зазначену довідку позивач подала після ухвалення оскаржуваних судових рішень, тоді як за правилами частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

ОСОБА_1 не довела існування об`єктивних причин, що унеможливили подання відповідної довідки на законну вимогу роботодавця, який за відсутності доказів проходження позивачем обов`язкового періодичного психіатричного огляду та у зв`язку з невиконанням позивачем законних наказів правомірно звільнив ОСОБА_1 з роботи за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають. Інші доводи заявника спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваних судових рішень. Повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03).

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, з урахуванням відсутності повноважень у суду касаційної інстанції встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення не суперечать наведеним у касаційній скарзі правовим висновкам Верховного Суду.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Підстав для розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 квітня 2022 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 30 червня 2022 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак