Постанова

від 28.12.2022 по справі 177/301/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

28 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 177/301/20

провадження № 61-20203св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпрянка»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрянка» на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 22 квітня 2021 року у складі судді Строгової Г. Г. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Зубакової В. П., Барильської А. П., Бондар Я. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених позовних вимог

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрянка» (далі - ТОВ «Дніпрянка», товариство) про визнання додаткової угоди недійсною, повернення земельної ділянки.

Позов обґрунтовувала тим, що 14 квітня 2008 року між нею та ТОВ «Дніпрянка» укладений договір оренди земельної ділянки площею 4, 0411 га, кадастровий номер 1221884000:03:004:0023, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області. Відповідно до умов вказаного договору вона передала відповідачу в строкове платне користування зазначену земельну ділянку строком на 10 років, тобто до 10 квітня 2018 року.

У серпні 2017 року на прохання посадових осіб ТОВ «Дніпрянка» вона передала оригінал державного акта на право власності на земельну ділянку для розгляду питання щодо укладення нового договору оренди землі. 14 вересня 2017 року вона звернулася до відповідача з вимогою про повернення правовстановлюючого документа та в цей же день отримала від відповідача додаткову угоду про поновлення договору оренди земельної ділянки від 10 серпня 2017 року, відповідно до якої сторони нібито досягли згоди про пролонгацію зазначеного договору оренди земельної ділянки ще на 10 років. 01 вересня 2017 року державним реєстратором внесені відомості про укладення цієї угоди до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Додаткову угоду до договору оренди землі вона не підписувала, оскільки у неї було відсутнє волевиявлення на її укладення, а тому вона звернулася до органів поліції із заявою про вчинення кримінального правопорушення щодо підроблення її підпису у оскаржуваній додатковій угоді.

Посилаючись на те, що після спливу строку договору оренди відповідач земельну ділянку не повернув, продовжує її утримувати за відсутності правових підстав, позивач просила визнати недійсною додаткову угоду

від 10 серпня 2017 року про поновлення договору оренди земельної ділянки від 14 квітня 2008 року, укладену між нею та ТОВ «Дніпрянка», зареєстровану 01 вересня 2017 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі

іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за № 22216678; зобов`язати ТОВ «Дніпрянка» повернути їй земельну ділянку, площею 4,0411 га, кадастровий номер 1221884000:03:004:0023, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 22 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Усунуто перешкоди ОСОБА_1 в користуванні земельною ділянкою площею 4.0411 га, кадастровий номер 1221884000:03:004:0023, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, шляхом повернення її з незаконного володіння ТОВ «Дніпрянка».

Вирішено питання розподілу судових витрат. В іншій частині позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання додаткової угоди від 10 серпня 2017 року про поновлення договору оренди земельної ділянки від 14 квітня 2008 року недійсною, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не підписувала оспорювану додаткову угоду, тобто вона є неукладеною, а тому не підлягає визнанню недійсною. У такому разі, ефективним способом захисту прав позивача є вимога про усунення перешкод у користуванні зазначеним нерухомим майном у спосіб повернення належної позивачці земельної ділянки, що узгоджується з правовими висновками викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71), від 04 липня

2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96), від 12 червня 2019 року

у справі № 487/10128/14 (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі

№ 487/10132/14-ц (пункт 97), від 16 червня 2020 року у справі

№ 145/2047/16-ц (пункт 7.27).

Суд апеляційної інстанції відхилив доводи ТОВ «Дніпрянка» про те, що висновок судової почеркознавчої експертизи не є належним доказом, оскільки відповідач не спростував правильність та повноту такого висновку, і не заявляв клопотання про призначення у справі повторної або додаткової експертизи, а також посилання ТОВ «Дніпрянка» на неврахування судом першої інстанції пояснень свідка ОСОБА_2 щодо обставин підписання додаткової угоди, зазначивши, що належність підпису певній особі має підтверджуватися допустимим доказом, яким є висновок фахівця у цій галузі дослідження.

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи

У грудні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ТОВ «Дніпрянка» на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 22 квітня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року, в якій заявник просив скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження судових рішень, заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не урахував висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 25 лютого 2015 року у справі

№ 6-219цс14, від 25 лютого 2015 року у справі № 6-10цс15, від 18 березня

2015 року у справі № 6-3цс15, від 18 березня 2015 року у справі № 6-4цс15, Великої Палати Верховного Суду України від 10 квітня 2018 року у справі

№ 594/376/17-ц, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 05 червня 2019 року у справі № 709/433/17, у постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 312/337/17.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що договір не можна вважати неукладеним лише з тих підстав, що він не підписаний позивачем, оскільки отримання орендодавцем орендної плати вказує на волевиявлення позивача на укладення додаткової угоди до договору оренди землі та підтверджує її укладення. Крім іншого, орендар належно виконує обов`язки за договором оренди землі, і орендодавець письмово не повідомляв орендаря про відмову у поновленні договору оренди землі.

Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК Українита витребувано матеріали справи.

Справа надійшла до суду касаційної інстанції у травні 2022 року.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2022 року зупинено касаційне провадження у справі № 177/301/20 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21).

Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2022 року поновлено касаційне провадження у справі № 227/3760/19-ц за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Дніпрянка» про визнання додаткової угоди недійсною, повернення земельної ділянки.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії від 24 червня 2004 року ДП № 099292, виданого на підставі розпорядження голови Криворізької районної державної адміністрації від 30 вересня 2003 року

№ 872-р, належить земельна ділянка площею 4,0411 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1221884000:03:004:0023.

14 квітня 2008 року між ОСОБА_1 (орендодавець) та ТОВ «Дніпрянка» (орендар), укладений договір оренди земельної ділянки, згідно з умовами якого орендодавець передала орендарю, а орендар прийняв у строкове платне володіння та користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,0411 га, кадастровий номер 1221884000:03:004:0023, розташовану на території Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області.

Зазначений договір зареєстрований у виконавчому комітеті Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області 10 липня

2008 року за № 5738 та у Криворізькому відділі Дніпропетровської регіональної філії Державного підприємства «ЦДЗК», про що у книзі записів державної реєстрації договорів оренди вчинено запис від 21 серпня 2008 року за № 040812100396.

Відповідно до пункту 5 договору оренди землі, договір укладений на 10 років, тобто до 14 квітня 2018 року.

Згідно з актом № 1 про передачу та прийом земельної ділянки від 14 квітня

2008 року № 0023 ОСОБА_1 передала ТОВ «Дніпрянка» земельну ділянку площею 4,0411 га, кадастровий номер 1221884000:03:004:0023.

14 вересня 2017 року позивач звернулася до керівника ТОВ «Дніпрянка» із вимогою про повернення оригіналу державного акта на право власності на земельну ділянку від 24 червня 2004 року серії ДП №099292, та зазначила, що у разі відмови в задоволенні її вимоги, вона буде змушена відмовити товариству в поновленні строку дії договору оренди, а також звернутися до правоохоронних органів.

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Криворізького відділу поліції Головного управління Національної поліції у Дніпропетровській області із заявою про вчинення злочинів, у якій зазначала, що 14 квітня 2008 року між нею та ТОВ «Дніпрянка» укладений договір оренди земельної ділянки, строком дії до 14 квітня 2018 року. У серпні 2017 року на прохання працівників товариства вона надала оригінал державного акта на право власності на земельну ділянку від 24 червня 2004 року серії ДП №099292. 14 вересня

2017 року вона звернулася до керівництва ТОВ «Дніпрянка» з вимогою про повернення державного акта, в цей же день їй надали додаткову угоду про поновлення договору оренди землі від 10 серпня 2017 року з додатком № 1 до договору оренди земельної ділянки від 10 серпня 2017 року, зі змісту яких убачалося, що сторони досягли згоди про пролонгацію договору оренди землі від 14 квітня 2008 року, до 10 серпня 2027 року. Однак, вона не підписувала додаткову угоду, а додаток до договору оренди землі взагалі не містить підпису орендодавця.

30 листопада 2017 року Криворізьким відділом поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017040230002152 та розпочато кримінальне провадження.

В рамках кримінального провадження проведено судову почеркознавчу експертизу, згідно з висновком судового експерта Дніпропетровського науково - дослідного експертно - криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України Коверніченко Л. Р. від 12 січня 2018 року № 29/1.1/52, підпис від імені ОСОБА_1 , розташований у графі «Орендодавець» на першій сторінці додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки від 10 серпня 2017 року, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням автентичним підписам ОСОБА_1 .

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомості від 28 листопада 2019 року № 190611429, ОСОБА_1 передала ТОВ «Дніпрянка» в строкове платне володіння та користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,0411 га, кадастровий номер 1221884000:03:004:0023, розташовану на території Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області. Строк дії договору до 10 серпня 2027 року з правом пролонгації.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційне провадження підлягає закриттю з таких підстав.

У частині першій статті 627 ЦК зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За правилами статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Визначення, процедура укладення, вимоги щодо істотних умов та припинення договору оренди землі урегульовані спеціальним законом, яким є Закон України «Про оренду землі».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі ? це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 6 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно з вимогами статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації (стаття 18 цього Закону).

Згідно з частиною першою статті 19 Закону України «Про оренду землі» строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

Відповідно до частини першої статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Істотні умови договору оренди землі визначені в статті 15 Закону України «Про оренду землі», відповідно до частини першої якої істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України, як передбачено у частині першій статті 215 ЦК України.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 зроблено висновок, що «недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».

Велика Палата Верховного Суду у своїх висновках неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. У випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення (пункти 7.18, 7.26 постанови).

У випадку заперечення самого факту укладення договору оренди, ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користування належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок (пункт 7.27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі

№ 145/2047/16-ц).

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, правильно застосував до спірних правовідносин правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня

2020 року у справі № 145/2047/16-ц, а тому дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову в частині усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, шляхом повернення її з незаконного володіння ТОВ «Дніпрянка».

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Такі доводи зводяться до незгоди заявника із застосованим при вирішенні зазначеної справи правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі

№ 145/2047/16-ц, відповідно до якого змінено підхід щодо можливості визнання недійсним правочину, який не відбувся, а тому є невчиненим.

У постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц, Велика Палата Верховного Суду не встановила підстав для відступу від раніше зроблених нею висновків у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, та ще раз підтвердила їх правильність зазначивши, що:

«6.49. У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

6.50. Порушенням права у такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення позивача щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право позивача (наприклад, зайняттям та використанням іншою особою приміщення позивача за відсутності встановлених для цього правових підстав).

6.51. Протилежне тлумачення означало б, що суд надає документу, підробку якого встановлено належним чином, статус дійсного, визнає настання відповідних правових наслідків за відсутності як волевиявлення, так і інших законних підстав для цього та покладає на особу нічим не обґрунтований обов`язок застосувати для уникнення настання правових наслідків за підробленим документом ті самі способи захисту, що й в умовах, коли правочин дійсно вчинено, а його правомірність презюмується».

У касаційній скарзі заявник також посилається на те, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 25 лютого 2015 року (провадження № 6-219цс14 та № 6-10цс15) та від 18 березня 2015 року (провадження № 6-3цс15 і

№ 6-4цс15), Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 рокуу справі 594/376/17-ц, від 05 червня 2019 року у справі № 709/433/17 про те, що для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону «Про оренду землі», необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.

Перевіривши такі доводи заявника, Верховний Суд зауважує, що наведені ним висновки не є застосовними, оскільки сформульовані за відмінних від справи, що переглядається фактичних обставин. Зокрема, у справі, що переглядається, судами встановлено неукладеність оспорюваної позивачем додаткової угоди до договору оренди землі.

Колегія суддів також вважає необґрунтованими посилання ТОВ «Дніпрянка» на неврахування судами попередніх інстанцій висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 312/337/17, оскільки у зазначеній справі предметом спору було визнання договору оренди землі поновленим на умовах додаткової угоди на підставі частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі», натомість у справі, що переглядається предметом спору є повернення земельної ділянки власнику.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що оскаржувані заявником судові рішення ухвалені з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права. Доводи касаційної скарги правильність висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, а тому відсутні підстави для її задоволення.

Керуючись статтями 400, 401, 415, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрянка» залишити без задоволення.

Рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області

від 22 квітня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 21 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

А. С. Олійник

В. В. Яремко