Рішення

від 05.01.2023 по справі 920/882/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05.01.2023м. СумиСправа № 920/882/22

Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін матеріали справи № 920/882/22

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Агросем (проспект Степана Бандери, буд. 9В, м. Киів, 04073, код ЄДРПОУ 30967207)

до відповідачаТовариства з обмеженою відповідальністю Аквітан (вул. Кузнєчна, буд. 5, м. Суми, 40030, код ЄДРПОУ 34013185)

про стягнення 257202 грн 10 коп.

Суть спору: 25.10.2022 позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 257202 грн 10 коп., у тому числі: 156514 грн 90 коп сума основного боргу, 45503 грн 91 коп скоригована вартість товару, 28944 грн 54 коп. пеня, 16774 грн 97 коп 24% річних за користування чужими грошовими коштами, 2199 грн 78 коп 3% річних, за неналежне виконання зобов`язань за Договором поставки № 22.02.22-167 від 22.02.2022; а також просить судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 26.10.2022 відкрито провадження у справі № 920/882/22 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, сторонам встановлені строки для надання суду відзиву, відповіді на відзив та заперечення на відповідь на відзив.

16.11.2022 відповідач подав відзив на позовну заяву, а також заяву про поновлення строку на подання відзиву.

Ухвалою суду від 22.11.2022 відкладено розгляд справи по суті на 15.12.2022.

12.12.2022 позивач наддав суду Додаткові пояснення (відповідь на відзив).

Розгляд справи 15.12.2022 не відбувся в зв`язку з перебуванням судді Заєць С.В. у відпустці.

Ухвалою суду від 26.12.2022 призначено розгляд справи по суті на 05.01.2022.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд приходить до наступних висновків:

Як вбачається з матеріалів справи, 22 лютого 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРОСЕМ» (Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АКВІТАН» (Відповідач) було укладено Договір поставки № 22.02.22-167 від 22.02.2022 року (Договір).

Згідно з п.1.1. зазначеного договору, Позивач зобов`язується передати (поставити) Відповідачу у його власність продукцію виробничо-технічного призначення (Товар), а Відповідач зобов`язується прийняти зазначений Товар та оплатити його.

Відповідно до п.п. 2.13.1. Договору, найменування, асортимент, кількість, ціна за одиницю та загальна вартість Товару вказуються у специфікаціях, які є невід`ємною частиною Договору.

Відповідно до п. 3.5. Договору, покупець оплачує товар шляхом 100% передоплати, якщо інший порядок та строки розрахунків, не визначені у відповідній специфікації до договору.

На виконання вищезазначених умов Договору, між Позивачем та Відповідачем було узгоджено асортимент, кількість та вартість Товару, порядок розрахунків шляхом укладення Специфікації №1 від 22.02.2022 року до Договору № 22.02.22-167 від 22.02.2022 року, а також Додаткової угоди №1 від 31.03.2022 року та Додаткової угоди від 16.05.2022 року (Специфікація №1 до Договору).

Згідно з п.1 та п.4 даної Специфікації, сторони домовились, що Позивач зобов`язується у строк до 15.04.2022 поставити наступний Товар, на загальну суму 1565149,13 гривень з ПДВ:

Відповідач, згідно Специфікації №1 до Договору, зобов`язується оплатити Товар наступним чином:

а) оплата Товару в розмірі 30% загальної вартості Товару здійснюється до 23.02.2022 року.

б) оплата решти вартості Товару у розмірі 70% загальної вартості здійснюється до 01.04.2022 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ТОВ «АГРОСЕМ» взяті на себе зобов`язання, відповідно до п. 1.1 Договору та п.1, 4 Специфікації № 1 до Договору, виконало в повному обсязі, відвантаживши в строк до 15.04.2022 року Товар, загальною вартістю 1 565 149,12 грн., що у відповідності до умов Договору є еквівалентом - 54696,80 дол. США, у т.ч. ПДВ, підтвердженням чому є видаткові накладні:

- №АГ-02/04011 від 02 квітня 2022 року на загальну суму 782 574,56 грн.,

- №АГ-04/04177 від 04 квітня 2022 року на загальну суму 782 574,56 грн.

Водночас Відповідач прийняв Товар у власність та, на виконання Специфікації № 1 до Договору, оплатив його частково, здійснивши платіж на загальну суму 1 408 634,22 грн., що підтверджується вхідним платіжним дорученням №204 від 22.02.2022 року.

Загальна сума сплачених грошових коштів Відповідачем, на виконання грошових зобов`язань згідно Специфікації № 1 до Договору становить 1 408 634,22 грн. в т.ч. ПДВ.

Як зазначає позивач, решту грошових зобов`язань по оплаті вартості Товару в розмірі 156 514,90 грн. Відповідачем залишено без виконання. Ця сума не включає в себе виконання умов п.3.6. Договору, а саме сплати скоригованої/проіндексованої вартості Товару.

Згідно з п.3.6. Договору, у разі зміни курсу іноземної валюти на Міжбанківському валютному ринку України, якщо інше не визначене в Договорі чи специфікації, Покупець, у день здійснення оплати за Товар, зобов`язаний самостійно визначити суму в гривнях, яку він повинен сплатити Постачальнику, як скориговану вартість Товару, за наступною формулою:

Y=Х*В/А, де

X - вартість/частина вартості Товару у гривнях, зазначена у відповідній специфікації,

А - курс продажу іноземної валюти до гривні на дату, що передує даті підписання специфікації,

В - курс продажу іноземної валюти до гривні на останній робочий день, що передує даті оплати,

Y - кінцева вартість неоплаченої частини Товару, у гривнях.

Покупець вправі звернутися до Постачальника, з проханням провести розрахунок, відповідно до вказаної формули, та повідомити йому суму, що підлягає оплаті за Товар (його частину).

Сторони домовились, що в якості курсу іноземної валюти до гривні, що склався на Міжбанківському валютному ринку України, використовується курс продажу іноземної валюти на момент закриття торгів. Сторони домовились, що курс продажу іноземної валюти до гривні визначається згідно інформації, опублікованої за посиланням: https://minfin.com.ua/currency/mb/.

У разі виникнення між Сторонами суперечок щодо курсу валюти, достатнім доказом існування курсу Міжбанку на визначену дату, є роздруківка відповідної сторінки з сайту, що зроблена Постачальником та засвідчена підписом його уповноваженої особи та печаткою.

Відповідно до п. 3.8. Договору, у випадку порушення Покупцем строків та порядку оплати Товару, встановлених Договором, Постачальник, з першого дня порушення, набуває право в односторонньому порядку скоригувати вартість Товару, відповідно до умов п. 3.6. Договору та вимагати від Покупця негайної повної оплати за весь Товар, а Покупець повинен негайно виконати вказану вимогу Постачальника.

У випадку прострочення оплати за Товар, коригування вартості Товару, що буде оплачений з простроченням, здійснюється лише у разі збільшення курсу продажу іноземної валюти на Міжбанківському валютному ринку України, на дату оплати. У випадку зниження курсу, валютний еквівалент вартості Товару, що буде оплачений з простроченням, розраховується по курсу на момент укладення специфікації до Договору.

Разом з тим, сторони погодили, що у випадку не виконання умов оплати Позивач застосовує до Відповідача положення Договору передбачені в п. 3.9. «У випадку, якщо Покупцем не будуть виконані грошові зобов`язання за цим Договором у повному обсязі або частково і Постачальником буде подано позов до суду, Сторони узгодили, що для індексації (коригування) вартості Товару, відповідно до умов п.3.6. Договору, датою або днем оплати, буде вважатися дата складання та підписання Постачальником позовної заяви до суду, відповідної юрисдикції, у якій Покупець буде виступати відповідачем. При цьому, коригування вартості Товару здійснюється з врахуванням умов п.3.8. даного Договору.

Таким чином, на підставі п. З.6., п. 3.6.1 п, 3.7. та п. 3.9. Договору, а також вищезазначеної формули позивачем скориговано вартість Товару, вказану у Специфікації №1:

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що фактична заборгованість Відповідача перед Позивачем за отриманий Товар відповідно до Специфікації №1 до Договору складає: 202 018,81 грн. (з урахуванням скоригованої вартості Товару згідно умов Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, після відкриття провадження у справі, відповідачем відповідно до платіжного доручення № 1561 від 04.11.2022, в повному обсязі сплачено 202018 грн. 80 коп. заборгованості.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Письмовими матеріалами справи, підтверджується факт сплати 202018 грн. 80 коп. основної суми боргу, що і було предметом спору для звернення з позовною заявою до суду.

Суд приходить до висновку про закриття провадження у справі в частині стягнення 202018 грн. 80 коп. основної суми боргу, згідно п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з відсутністю предмету спору в цій частині.

Окрім цього, позивач в позовній заяві просить стягнути з відповідача за порушення терміну оплати за отриманий товар пеню в сумі 28944 грн. 54 коп., 24% річних за користування чужими грошовими коштами та 3% річних у розмірі 2199 грн 78 коп.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень ст. 625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Норми ст. 625 Цивільного кодексу України спрямовані в першу чергу на те, щоб внаслідок неправомірних дій боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов`язань, буде значно меншим, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.

Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 09.11.2016 у справі №9/5014/969/2012(5/65/2011) за змістом ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з розрахунком позивача відповідачу нараховано 2482 грн. 80 коп. 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог в частині стягнення плати за користування чужими грошовими коштами позивач зазначає, що відповідно до п. 9.2 Договору сторонами обумовлено, що при простроченні оплати на строк понад 10 календарних днів, Покупець зобов`язується додатково виплатити Постачальнику проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 24 % річних від суми простроченої заборгованості, починаючи з 11 дня прострочення до дня фактичної оплати.

Відповідно до поданого розрахунку, сума за користування чужими грошовими коштами станом на 14.10.2022 становить 19039 грн 07 коп.

В обґрунтування підстав для стягнення неустойки позивач зазначає, що у відповідності до ст. ст. 546, 549 ЦК України, ст. 232 ГК України та Розділу 9 Договору, виконання зобов`язання може забезпечуватись неустойкою.

Відповідно до п. 9.2. Договору, у випадку порушення термінів або умов оплати Товару, Відповідач сплачує Позивачу пеню від суми простроченого або неналежно здійсненого платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення.

Відповідно до п. 9.5. Договору, нарахування штрафних санкцій, відповідно до умов цього Договору, не обмежується 6-місячним строком, а здійснюється та сплачується за весь час прострочення виконання зобов`язання, а також збільшується позовна давність про стягнення неустойки до 3-х років.

Згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» № 2921-ІІІ від 10.01.2002р., розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з поданим розрахунком позивачем відповідачу нарахована пеня в сумі 33661 грн. 42 коп.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечує проти нарахування та стягнення 3% річних, пені та відсотків річних за користування чужими грошовими коштами, обґрунтовуючи тим, що у відповідності до п.8.1 Договору поставки № 22.02.22-167 від 22.02.2022 року «Сторони звільняються від визначеної цим Договором та/або чинним в Україні законодавством відповідальності за повне чи часткове порушення Договору, якщо вона доведе, що таке порушення сталося внаслідок дії форс-мажорних обставин». Згідно з листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 року № 2024/02.0-7.1 «Торгово-промислова палата України на підставі ст.ст. 14,14-1 Закону України «Про торгові-промислові палати в України» від 02.12.1997 № 671/97-BP, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».

Позицію відповідача, викладену у відзиві на позовну заяву, суд оцінює критично та не може покласти в основу даного рішення враховуючи наступне.

Свою позицію, Відповідач обґрунтовує настанням форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), посилаючись як на документ що підтверджує їх настання - оприлюднений лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, яким повідомлено, що військова агресія Російської Федерації проти України є форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили).

Проте, зазначений лист тлумачить, що введення воєнного стану на території Україні є форс-мажором та є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договору, але тільки в тому випадку, якщо саме ця обставина стала підставою для невиконання договірних зобов`язань. Тобто, необхідно довести зв`язок між невиконанням зобов`язань та воєнними діями в Україні.

Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено в Законі України «Про торгово-промислові палати в Україні» та деталізовано в розділі 6 регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставини (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії ТПП України від 13 липня 2014 року № 40(3) (з наступними змінами).

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЗУ «Про торгово-промислові палати в Україні» засвідчення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) здійснюється сертифікатом про такі обставини.

За умовами п. 6.2 регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи щодо кожного окремого договору, контракту, угоди тощо, а також податкових та інших зобов`язань/обов`язків, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

В сертифікаті про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вказуються дані заявника, сторони за договором (контрактом, угодою тощо), дата його укладення, зобов`язання, що за ним настало чи настане найближчим часом для виконання, його обсяг, термін виконання, місце, час, період настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливили його виконання, докази настання таких обставин (п. 6.12 регламенту).

Для того щоб отримати сертифікат ТПП про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), слід довести причинно-наслідковий зв`язок між зобов`язаннями, які сторона не може виконати, та обставинами (їх результатом), на які сторона посилається як на підставу неможливості виконати зобов`язання.

Загальний офіційний лист ТПП України від 28 лютого 2022 року не містить ідентифікувальних ознак конкретного договору, контракту, угоди тощо, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Загальний офіційний лист ТПП України від 28 лютого 2022 видано без дослідження наявності причинно-наслідкового зв`язку між військовою агресією російської федерації проти України та неможливістю виконання конкретного зобов`язання.

Верховний Суд у справі № 910/9258/20 наголошує: «Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона повинна довести, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного випадку виконання зобов`язання».

Окрім цього, відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України унормовано, що суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності».

Тобто форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) звільняють лише від відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, а не від самого зобов`язання.

Верховний суд у постанові від 16 липня 2019 р. у справі № 917/1053/18, зазначив, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідачем не надано обґрунтувань та доказів на підтвердження причинно-наслідкового зв`язку між неможливістю виконувати зобов`язання за договором та обставинами форс-мажору. Окрім цього, відповідачем не надано доказів в підтвердження дотримання положень п. 8.2. Договору щодо обов`язку повідомити у строк не пізніше 3 днів з дня настання форс-мажорних обставин позивача про їх наявність та вплив на виконання Договору.

Враховуючи, вищезазначене, приймаючи до уваги встановлений судом факт несвоєчасної оплати за отриманий товар, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 2482 грн 80 коп., 24% річних за користування чужими грошовими коштами в сумі 19039 грн 07 коп. та пені в розмірі 33661 грн 42 коп. є правомірною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2, 3 ст. 80 ГПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд звертає увагу на наступне:

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено види судових витрат. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 130 ГПК України якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Оскільки спір у даній справі виник в зв`язку з неправильними діями відповідача та враховуючи, що позивач не підтримує своїх вимог в частині стягнення з відповідача 3749 грн. 08 коп основного боргу внаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, понесені позивачем витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 9 ст. 129, ч. 3 ст. 130 ГПК України покладаються судом на відповідача.

Керуючись ст. ст. 123, 129, ч. 1 ст. 130, ст. ст. 185, 231, 232, 233, 236 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Агросем до Товариства з обмеженою відповідальністю Аквітан про стягнення 257202 грн 10 коп. задовольнити частково.

2. В частині стягнення суми основного боргу в сумі 202018 грн. 81 коп. закрити провадження за п. 2 ч.1 ст. 231 ГПК України в зв`язку з відсутністю предмету спору.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Аквітан (вул. Кузнєчна, буд. 5, м. Суми, 40030, код ЄДРПОУ 34013185) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агросем (проспект Степана Бандери, буд. 9В, м. Киів, 04073, код ЄДРПОУ 30967207) 28944 грн. 54 коп. пені, 16774 грн 97 коп. -24% річних за користування чужими грошовими коштами, 2199 грн 78 коп. 3% річних, 3749 грн. 08 коп. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256 ГПК України).

Повний текст рішення складено і підписано 05.01.2023.

СуддяС.В. Заєць