Постанова

від 05.10.2022 по справі 340/5330/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

05 жовтня 2022 року м. Дніпросправа № 340/5330/21

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Шальєвої В.А., Олефіренко Н.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11.02.2022 року в адміністративній справі №340/5330/21 за позовом Приватного підприємства «ІНГУЛБУДСЕРВІС» до Головного управління ДПС у Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «ІНГУЛБУДСЕРВІС» (далі позивач, ПП «ІНГУЛБУДСЕРВІС») звернулось до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Кіровоградській області (далі відповідач, ГУДПС), в якому просило: визнати протиправним та скасувати, винесене Головним управлінням ДПС у Кіровоградській області податкове повідомлення-рішення від 02.12.2019 року №00000110504, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на суму 231401,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 58100,00 грн.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11.02.2022 року задоволено позовні вимоги, а саме суд: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Кіровоградській області форми "Р" №00000110504 від 02 грудня 2019 року, яким приватному підприємству "Ігулбудсервіс" збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 232401,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 58100,00 грн.; стягнув на користь приватного підприємства "Ігулбудсервіс" судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 4357,52 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Кіровоградській області.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволені позовних вимог.

Обґрунтовано апеляційну скаргу тим, що наявність у платника податкової накладної є обов`язковою, але не вичерпною підставою для визначення правильності формування податкового кредиту, адже правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (послуг) із метою використання таких товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, а не саме лише оформлення відповідних документів.

Первинні документи, зокрема, податкові накладні не можуть бути свідченням фактичного виконання операцій з поставки за наявності у справі обставин, які виключають можливість такої поставки між суб`єктами, вказаними в цих документах, як постачальник та покупець.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій та при оцінці обґрунтованості заявленої платником податків податкової вигоди суд має оцінити обставини вчинення відповідних господарських операцій в їх сукупності та дослідити фактичні правовідносини учасників операцій, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій, встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності. При цьому також необхідно враховувати, що первинні документи мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами.

В наданих до перевірки товарно-транспортних накладних не зазначено повної адреси пунктів навантаження задекларованих, у зв`язку з чим неможливо встановити адресу, з якої фактично здійснювалось перевезення даних товарів та встановити їх походження та місце направлення придбаний товар.

Апелянт зазначає, що надані до перевірки товарно-транспортні накладні не відповідають вимогам Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.97 р. № 363 (зі змінами та доповненнями) та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.98 р. за № 128/2568 (далі - Правила № 363).

Апелянт зазначає, що за даними аналізу даних Єдиного реєстру податкових накладних (далі - ЄРПН), ІС «Податковий блок» та іншої наявної в контролюючому органі інформації, встановлено, що матеріально-технічна база контрагентів та підприємств по ланцюгу постачання (відсутність в достатній кількості трудових та матеріальних ресурсів, трудових ресурсів, основних засобів тощо), не дають можливість здійснення господарських операцій.

Також, контрагентом фінансовий звіт суб`єкта малого підприємництва (Баланс форма № 1-м, Звіт про фінансові результати форма № 2-м) за 2018 рік до контролюючого органу не подано.

Апелянт зазначає, що оперативним управлінням ГУ ДФС у Полтавській області здійснюється досудове розслідування кримінального провадження №42018171090000055, внесеного до ЄДРСР 14.03.2018 р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 212 КК України, яке зареєстроване відносно групи осіб, яка здійснено діяльність з надання послуг по незаконному формуванню податкового кредиту та валових витрат підприємств для підприємств реального сектору економіки. Так, 28.02.2019р., було ліквідовано «конвертаційний центр», за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 205 КК України. Досудове розслідування зазначеного кримінального провадження проводиться Генеральною прокуратурою України. У ході досудового розслідування встановлено, що до групи осіб, яка здійснює діяльність з надання послуг по незаконному формуванню податкового кредиту та валових витрат підприємств для підприємств реального сектору економіки входить ТОВ «ЕКСИТО-ХОЛДИНГ», код ЄДРПОУ 41197543. Інформація про наявність ознак фіктивності ТОВ «ЕКСИТО-ХОЛДИНГ» внесена до реєстру АІС «СФП».

Аналізом податкових накладних в розрізі номенклатури товару, зареєстрованих в ЄРПН, встановлено, що ТОВ «ЕКСИТО-ХОЛДИНГ» в період з квітня 2017 року здійснювало реалізацію різноманітних товарів: насіння соняшника, соя, шрот, макуха, напій, чай, кава, чіпси, цукерки, арахіс в асортименті, вода газована, макарони, чіпси, сухарики, пломби, мазут, мастило, бітум нафтовий дорожній в`язкий БНД 60/90 та інше. ТОВ «ЕКСИТО-ХОЛДИНГ» з моменту реєстрації здійснювало придбання: чай, кава розчина, чіпси, сухарики, арахіс в асортименті, мастило, морозиво, шоколад в асортименті, цукерки, чай в асортименті, кава, макарони, кетчуп, бітум нафтовий дорожній в`язкий БНД 60/90, сухарики, крупи, сигарети, взуття дитяче та жіноче, сигарети та інше.

За результатами перевірки, аналізу баз даних та наявної інформації встановлено наступні /ознаки нереальності здійснення господарських операцій ТОВ «ЕКСИТО-ХОЛДИНГ»: відсутній рух активів, зобов`язань чи власного капіталу у процесі здійснення господарської операції; відсутність матеріально-технічних і технологічних можливостей здійснення виробництва, перевезення (навантаження, розвантаження) та відсутністю даних, що підтверджували б придбання послуг з транспортування; підміна товарних позицій; відсутність достатньої кількості працівників для здійснення операцій щодо придбання та реалізації ТМЦ різноманітної номенклатури, інформація про залучення стороннього трудового ресурсу відсутня.

Апелянт також зазначає, що до перевірки не надано жодних сертифікатів якості даної продукції.

Згідно проведеного аналізу даних ЄРПН щодо придбання та реалізації товарів і послуг встановлено підміну номенклатури товару при подальшому постачанні, відсутність фактів продажу товарів (послуг) згідно номенклатури без їх придбання та придбання товарів (послуг) без їх подальшої реалізації. Аналізом ЄРПН також не встановлено зареєстрованих податкових накладних на придбання послуг зберігання товарів задекларованих як придбаних. При цьому, не встановлено декларування ТОВ «ЕКСИТО-ХОЛДИНГ» отримання послуг на оренду приміщення, опалення, водо-, тепло- постачання, зв`язок, тощо. Відсутність таких витрат є одним із свідчень фактичної неможливості здійснення господарської діяльності даним СГ. В мережі «Інтернет» будь-яка інформація стосовно здійснення господарської діяльності ТОВ «ЕКСИТО-ХОЛДИНГ» відсутня.

Згідно архіву електронної звітності (ЄРПН) за перевірений період ТОВ «КЕВ-АЛЬЯНС» декларувало продаж товарів та надання послуг різноманітного асортименту: продукти харчування в асортименті (чіпси, коко кола, майонез, кетчуп, приправи, напої та інше); соя; селітра аміачна; спецодяг в асортименті (рукавиці, чоботи, костюм брезентовий); насіння соняшника; ремонтні роботи холодильного обладнання; комплектуючі для електрообладнання в асортименті; мазут; пляшка прозора, кольорова в асортименті; засоби гігієни в асортименті; будівниціво елеватора місткістю 80 000 тон в с. Куцівка по дог. №24-сп/02 від 20.02.2018р.; поточний ремонт автодороги по вул. Гагаріна згідно договору №25-сп/04 від 27.04.2018р.;/планування ґрунту для будівництва під`їзної дороги згідно договору №18-сп/04 від 17.04.2018р.; бітум нафтовий дорожній в`язкий БНД 60/90; бітумна емульсія, надання послуг по сприянню та організації збору молочної сировини; запчастини до автомобільної техніки в асортименті; пісок та інше.

Крім того, платником не декларувалось операцій з придбання у контрагентів неплатників ПДВ та фізичних осіб товарів, робіт і послуг.

Згідно проведеного аналізу даних ЄРПН щодо придбання та реалізації товарів і послуг встановлено підміну номенклатури товару при подальшому постачанні, відсутність фактів продажу товарів (послуг) згідно номенклатури без їх придбання та придбання товарів (послуг) без їх подальшої реалізації (у т.ч. продуктів харчування, що мають обмежений термін придатності). Аналізом ЄРПН також не встановлено зареєстрованих податкових накладних на придбання послуг зберігання товарів задекларованих як придбаних. При цьому, не встановлено декларування ТОВ «КЕВ-АЛЬЯНС» отримання послуг на оренду приміщення, опалення, водо-, тепло постачання, зв`язок, тощо. Відсутність таких витрат є одним із свідчень фактичної неможливості здійснення господарської діяльності даним СГ. В мережі «Інтернет» будь-яка інформація стосовно здійснення господарської діяльності ТОВ «КЕВ-АЛЬЯНС» відсутня.

На підставі викладеного на думку апелянта, короткострокове провадження активної господарської діяльності та все означене вище, ставить під сумнів можливість здійснення господарських операцій з придбання/продажу товарів/послуг контрагентів позивача без залучення стороннього персоналу, за відсутності технічних і матеріальних ресурсів, придбання супутніх товарів, послуг та свідчить про нереальність їх проведення даним підприємством.

Апелянт зазначає, що на підставі викладеного, в процесі аналізу господарської діяльності досліджуваного суб`єкта (ПП «ІНГУЛБУДСЕРВІС») та його контрагентів-постачальників (ТОВ «ЕКСИТО-ХОЛДИНГ» та ТОВ «КЕВ-АЛЬЯНС»), що стали предметом перевірки, враховуючи зібрану податкову інформацію встановлено, шо контрагенти постачальники є фігурантами кримінальних справ, порушених за статтями 205, 212 Кримінального кодексу України, мають ознаки «фіктивності» та здійснювали нереальні господарські операції; контрагенти постачальники на адресу контролюючих органів подано фінансову звітність (Баланс та звіт про фінансові результати) лише за 2017 рік в яких задекларовано відсутність необоротних активів та запасів, в т.ч. готової продукції; також встановлено відсутність найманого персоналу, придбання супутніх послуг для забезпечення господарської діяльності (найму транспортних засобів, оренди приміщень, -водо, теплопостачання. електроенергії, охорони тощо) що, в свою чергу, свідчить про нереальність ведення господарської діяльності; контрагентами протягом усієї господарської діяльності при придбанні та реалізації товарів та послуг (згідно ЄРПН) використовувалась ідентична номенклатура товарів та послуг, також реалізація та придбання здійснювались контрагентами у один у одного, що свідчить про їх тісний взаємозв`язок та груповий характер участі у г взаємовідносинах з ПП «ІНГУЛБУДСЕРВІС».

На думку апелянт, вищевикладене свідчить про те, що контрагенти-постачальники ПП «ІНГУЛБУДСЕРВІС» є учасниками схем ухилення від оподаткування, більшість з них створені та контролюються однією особою (групою осіб) з метою певної діяльності цільового спрямування - провадження незаконної господарської діяльності та формування податкової вигоди на користь третіх осіб.

Таким чином, податковим органом зазначались обставини, які в своїй сукупності свідчать про відсутність реального характеру господарських операцій, проте судом першої інстанції не надано належної правової оцінки вказаним фактам.

Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.

ПП "Ігулбудсервіс", позивач зареєстроване як суб`єкт господарської діяльності, основним видом діяльності ПП "Ігулбудсервіс" є виробництво продуктів нафтоперероблення (код КВЕД 19.20), перебуває на податковому обліку в Головному управлінню ДПС у Кіровоградській області.

З 01.06.2013 року позивач є платником ПДВ (індивідуальний податковий номер 380373511230), що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість №200124733 та інформацією з реєстру платників податку на додану вартість (https://cabinet.sfs.gov.ua/registers/pdv).

У період з 22.10.2019р. по 28.10.2019 року на виконання наказу ГУ ДПС у Кіровоградській області від 30.09.2019 №178 "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ПП "Ігулбудсервіс", заступником начальника управління-начальником відділу перевірок з окремих питань управління податкових перевірок, трансферного ціноутворення та міжнародного оподаткування ГУ ДПС у Кіровоградській області Прихоженко О.Є. та заступником начальника відділу перевірок з окремих питань управління податкових перевірок, трансферного ціноутворення та міжнародного оподаткування ГУ ДПС у Кіровоградській області Додоліною Т.В. проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП "Ігулбудсервіс" (код ЄДРПОУ 38037351) з питань правильності нарахування, обчислення та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ "Ексито-Холдинг" (код ЄДРПОУ 41197543) за вересень 2017 року, ТОВ "Кев-Альянс" (код ЄДРПОУ 41230784) за вересень 2017 року.

За результатами перевірки 01.11.2019 року складено акт №23/11-28-05-04/38037351 (т.1 а.с.87-107), висновками якого, зокрема, є порушення пункту 44.1 статті 44, пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (із змінами та доповненнями) в результаті чого по взаємовідносинам з ТОВ "Ексито-Холдинг" (код 41197543), ТОВ "Кев-Альянс" (код 41230784) занижено податок на додану вартість на загальну суму 232401 грн., в т.ч. по періодах: вересень 2017 року на суму 232401 грн.

На підставі акту перевірки контролюючим органом винесено податкове повідомлення-рішення №00000110504 від 02.12.2019 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на суму 231401,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 58100,00 грн. (т.1 а.с.113).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності висновків відповідача щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства з огляду на матеріали справи та положення ПК України.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно підпункту 14.1.35 пункту 14.1 статті 14 ПК України, вуглеводнева сировина - нафта, природний газ (у тому числі нафтовий (попутний) газ, газ (метан) вугільних родовищ, газ сланцевих товщ, газ центрально-басейнового типу, газ колекторів щільних порід), газовий конденсат, що є товарною продукцією.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно підпункту 14.1.165 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податок, платник податку, оподаткування, оподатковуваний прибуток для цілей розділу III цього Кодексу - податок на прибуток підприємств, платник податку на прибуток підприємств, оподаткування податком на прибуток підприємств, прибуток, який підлягає оподаткуванню.

Відповідно до положень підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 ПК України, постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

З метою застосування терміна "постачання товарів" електрична та теплова енергія, газ, пар, вода, повітря, охолоджене чи кондиційоване, вважаються товаром.

Постачанням товарів також вважаються: а) фактична передача матеріальних активів іншій особі на підставі договору про фінансовий лізинг (повернення матеріальних активів згідно з договором про фінансовий лізинг) чи іншої домовленості, відповідно до якої оплата відстрочена, але право власності на матеріальні активи передається не пізніше дати здійснення останнього платежу; б) передача права власності на матеріальні активи за рішенням органу державної влади або органу місцевого самоврядування чи відповідно до законодавства; в) будь-яка із зазначених дій платника податку щодо матеріальних активів, якщо платник податку мав право на віднесення сум податку до податкового кредиту у разі придбання зазначеного майна чи його частини (безоплатна передача майна іншій особі; передача майна у межах балансу платника податку, що використовується у господарській діяльності платника податку для його подальшого використання з метою, не пов`язаною із господарською діяльністю такого платника податку; передача у межах балансу платника податку майна, що планувалося для використання в оподатковуваних операціях, для його використання в операціях, що звільняються від оподаткування або не підлягають оподаткуванню); г) передача (внесення) товарів (у тому числі необоротних активів) як вклад у спільну діяльність без утворення юридичної особи, а також їх повернення; д) ліквідація платником податку за власним бажанням необоротних активів, які перебувають у такого платника; е) передача товарів згідно з договором, за яким сплачується комісія (винагорода) за продаж чи купівлю.

Не є постачанням товарів випадки, коли основні виробничі засоби або невиробничі засоби ліквідуються у зв`язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, а також в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення необоротних активів, або коли платник податку надає контролюючому органу відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення необоротних активів в інший спосіб, внаслідок чого необоротний актив не може використовуватися за первісним призначенням.

За положенням підпункту 14.1.202 пункту 14.1 статті 14 ПК України, продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

Відповідно до пп.14.1.231 п.14.1 ст.14 ПК України, розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності;

Відповідно до положень підпункту 14.1.138 пункту 14.1 статті 14 ПК України, основні засоби - матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 6000 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 6000 гривень і поступово зменшується у зв`язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).

Підпунктами 16.1.2, 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 вказаного Кодексу встановлено, що платник податків зобов`язаний: вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи (п. 36.1 ст. 36 вказаного Кодексу).

Згідно з пунктом 44.1, 44.2 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Платники податку, які відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об`єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

Юридичні особи - платники єдиного податку, які відповідають критеріям, визначеним підпунктом 3 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу, ведуть спрощений бухгалтерський облік доходів та витрат з метою обрахунку об`єкта оподаткування за методикою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

За приписами п. 185.1 ст. 185 ПК України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Відповідно до п.187.1 ст.187 ПК України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

За операціями з виконання підрядних будівельних робіт суб`єкти підприємницької діяльності можуть застосовувати касовий метод податкового обліку відповідно до підпункту 14.1.266 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Відповідно до положень пункту 198.1 статті 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов`язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Згідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У пункті 201.1 статті 201 ПК України визначено, що на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Відповідно до п. 201.7 ст. 201 зазначеного Кодексу, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов`язань.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 цього Кодексу, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі Закон № 996-XIV) (у редакції на час виникнення правовідносин), активи - ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому; бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; внутрішньогосподарський (управлінський) облік - система обробки та підготовки інформації про діяльність підприємства для внутрішніх користувачів у процесі управління підприємством; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; зобов`язання - заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди; економічна вигода - потенційна можливість отримання підприємством грошових коштів від використання активів; консолідована фінансова звітність - фінансова звітність, яка відображає фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів юридичної особи та її дочірніх підприємств як єдиної економічної одиниці; національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку - нормативно-правовий акт, затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, що визначає принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності, що не суперечать міжнародним стандартам; облікова політика - сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період; користувачі фінансової звітності (далі - користувачі) - фізичні або юридичні особи, які потребують інформації про діяльність підприємства для прийняття рішень; міжнародні стандарти фінансової звітності (далі - міжнародні стандарти) - прийняті Радою з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку документи, якими визначено порядок складання фінансової звітності.

За частиною 1 та 2 статті 3 Закону № 996-XIV, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Інформація, яка міститься в документах первинного обліку, в силу норми частини 2 статті 3 Закону № 996-XIV, є підставою для податкового обліку лише за умови, що вона відповідає дійсності.

Відповідно до частини 1, 5, 7, 8 статі 9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Підприємство вживає всіх необхідних заходів для запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку та забезпечує їх належне зберігання протягом встановленого строку.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Відповідно до пунктів 1.2, 2.1, 2.2, 2.4, 2.5, 2.14, 2.15 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704(далі Положення № 88), господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи).

Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Використання при оформленні первинних документів факсимільного відтворення підпису допускається у порядку, встановленому законом, іншими актами цивільного законодавства.

Повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці первинні документи.

Первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників.

За змістом п. 1, 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказ Міністерства фінансів України 31.12.2015 № 1307 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 січня 2016 р. за № 137/28267, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку у контролюючому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена в цьому пункті. Податкова накладна та додатки до неї складаються в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи.

Таким чином, підставою для відображення господарських операцій у податковому обліку є фактичне здійснення таких операцій у межах господарської діяльності та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, які розкривають суть та зміст операцій та відображають їх реальне вчинення. Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування об`єкту оподаткування податкового кредиту.

Суд зазначає, що доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на декларування показників податків.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. За відсутності ж факту придбання товарів чи послуг відповідні суми не можуть включатись до складу податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів.

У зв`язку з наведеним, недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, суб`єкт підприємницької діяльності повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

Відповідно до сталої судової практики (зокрема, постанова Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 826/11531/14, постанови Верховного Суду від 24 січня 2018 року у справі № 2а-19379/11/2670, від 19 листопада 2019 року у справі № 826/487/16) надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; відсутність первинних документів обліку.

Отже, при оцінці обґрунтованості заявленої податкової вигоди адміністративний суд має оцінити обставини вчинення відповідних господарських операцій в їх сукупності та дослідити фактичні правовідносини учасників поставок, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

На підтвердження здійснення господарських операцій по договорам, що укладені між позивачем та його контрагентами, судами проаналізовано надані документи.

Між позивачем (покупцем) та ТОВ "Ексито-Холдинг" (постачальник, код 41197543) укладено договір про поставку нафтопродуктів від 14.09.2017 року №14/9-2017-1 (т.1 а.с.146-147), за умовами якого постачальник зобов`язується поставити покупцю нафтопродукти (товар) узгодженими партіями, а покупець зобов`язується сплатити їх і прийняти в асортименті, кількості згідно з поданими заявками, узгодженими з постачальником. Товаром для поставки за цим договором є бітум нафтовий дорожній в`язкий БНД 60/90 ДСТУ 4044-2001.

Згідно вказаного договору ПП "Ігулбудсервіс" придбало у ТОВ "Ексито-Холдинг" бітум нафтовий дорожній в`язкий БНД 60/90 на загальну суму 695214,00 грн. в тому числі ПДВ в розмірі 115869,00 грн., що підтверджується податковими накладними №10 від 16.09.2017 року (кількість - 19,74 т, загальна сума по операції - 230958,00 грн., в т.ч. ПДВ - 38493,00 грн.), №11 від 18.09.2017 року (кількість 19,78 т, загальна сума по операції - 231426,00 грн., в т.ч. ПДВ - 38571,00 грн.) та №12 від 19.09.2017 року (кількість - 19,9 т, загальна сума по операції - 232830,00 грн., в т.ч. ПДВ - 38805,00 грн.) (т.1 а.с.158, 164, т.2 а.с.172).

Даний товар позивачем оприбутковано відповідно до видаткових накладних (т.1 а.с.150, 155, 162).

Транспортування здійснено автоперевізником ТОВ "Сінтайл", ПП "Солінг", ФОП ОСОБА_1 , що підтверджується товарно-транспортними накладними (т.1 а.с.152, 157, т.2 а.с.173).

Оплату вартості придбаного товару позивачем проведено в безготівковій формі, шляхом перерахування ним коштів на розрахунковий рахунок ТОВ "Ексито-Холдинг" (т.2 а.с.174-178). Розрахунки проведено на суму 695214,00 грн., в т.ч. ПДВ у сумі 115869,00 грн., що відповідає задекларованим сумам та зареєстрованим податковим накладним.

Факт поставки позивачу бітуму нафтового дорожнього в`язкого БНД 60/90 від ТОВ "Ексито-Холдинг" підтверджують також акти прийому-передачі за вересень 2017 року складені між сторонами (т.1 а.с.149, 156, 163).

Також між позивачем (покупцем) та ТОВ "Кев-Альянс" (постачальний, код 41230784) укладено договір про поставку нафтопродуктів від 12.09.2017 року № 12/9-2017-1 (т.1 а.с.116-119), за умовами якого постачальник зобов`язується поставити покупцю нафтопродукти (товар) узгодженими партіями, а покупець зобов`язується сплатити їх і прийняти в асортименті, кількості згідно з поданими заявками, узгодженими з постачальником. Товаром для поставки за цим договором є бітум нафтовий дорожній в`язкий БНД 60/90 ДСТУ 4044-2001.

Згідно вказаного договору ПП "Ігулбудсервіс" придбало у ТОВ "Кев-Альянс" бітум нафтовий дорожній в`язкий БНД 60/90 на загальну суму 699192,00 грн. в тому числі ПДВ в розмірі 116532,00 грн., що підтверджується податковими накладними №4 від 15.09.2017 року (кількість 18,5 т, загальна сума по господарській операції - 216450,00 грн., в т.ч. ПДВ - 36075,00 грн.), №12 від 21.09.2017 року (кількість 21,68 т, загальна сума по операції - 253656,00 грн., в т.ч. ПДВ - 42276,00 грн.) та №16 від 23.09.2017 року (кількість - 19,58 т, загальна сума по операції - 229086,00 грн., в т.ч. ПДВ - 38181,00 грн.) (т.1 а.с.127, 136, 144).

Даний товар позивачем оприбутковано відповідно до видаткових накладних (т.1 а.с.122, 131, 140).

Транспортування здійснено автоперевізником ТОВ "Сінтайл", ПП "Олександр", ПП "Солінг", що підтверджується товарно-транспортними накладними (т.1 а.с.126, 135, 143).

Оплату вартості придбаного товару позивачем проведено в безготівковій формі, шляхом перерахування ним коштів на розрахунковий рахунок ТОВ "Кев-Альянс" (т.2 а.с.174-178). Розрахунки проведено на суму 699192,00 грн., в т.ч. ПДВ у сумі 116532,00 грн.

Факт поставки позивачу бітуму нафтового дорожнього в`язкого БНД 60/90 від ТОВ "Кев-Альянс" підтверджують також акти прийому-передачі за вересень 2017 року складені між сторонами (т.1 а.с.121, 130, 139).

Суми ПДВ за податковими накладними, складеними ТОВ "Ексито-Холдинг" (115869,00 грн.) та ТОВ "Кев-Альянс" (116532,00 грн.) віднесено позивачем до складу податкового кредиту податкової декларації з ПДВ за вересень 2017 року та податкової декларації з ПДВ за жовтень 2017 року (т. 2 а.с.158-162, 163-167).

Колегія суддів зазначає, що наявні у цій справі копії первинних документів, які скріплені печаткою підприємства, містять усі необхідні реквізити, визначені ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, тому є первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, та у відповідності до ст.94 КАС України є належними та допустимими доказами.

Вищезазначені документи надавалися податковому органу під час проведення перевірки та суду першої інстанції, що підтверджується матеріалами справи. Відповідно до акту перевірки, відповідачем під час перевірки були дослідженні первинні документи позивача, при цьому, як встановлено судом першої інстанції, відповідач не надав належну оцінку наданим позивачем документам.

Отже, реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами, крім укладених договорів, також підтверджується первинними документами, які містять усі необхідні реквізити та відомості для ідентифікації операції, а також у повній мірі відображають зміст господарських операцій, тоді як відповідачем не було доведено та не було надано жодних належних та достатніх доказів на підтвердження відсутності господарських операцій між позивачем та його контрагентами, та ґрунтуються на припущеннях.

Як вбачається з акту перевірки, висновки податкового органу ґрунтуються на недостатності первинних документів по взаємовідносинам з контрагентами, разом з цим з цього приводу суд зазначає, що оцінка господарських операцій повинна даватись на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов укладення конкретного правочину з обов`язковим врахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. При цьому, наявність певних недоліків при заповненні не може свідчити на невідповідність вказаних документів та, за умови наявності інших первинних документів, оформлених у відповідності до приписів Закону № 996-XIV, які підтверджують здійснення фінансово-господарських операцій, не може бути безумовною підставою для висновків про безпідставність формування позивачем показників податкової звітності за вказаними господарськими операціями.

Відповідно до матеріалів справи у позивача наявні податкові накладні, отримані від контрагента, належним чином зареєстровані в ЄРПН, які є обов`язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту.

Отже, первинні документи надані до перевірки та суду, оформлені відповідно до вимог, встановлених Законом № 996 та Положенням № 88 та складені в момент проведення кожної господарської операції або (якщо це неможливо) безпосередньо після її завершення є підставою для включення даних по проведеним господарським операціям до податкового обліку платника податку.

Таким чином, як вже зазначалось реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом, крім укладених договорів, також підтверджується первинними документами, які містять усі необхідні реквізити та відомості для ідентифікації операції, а також у повній мірі відображають зміст господарських операцій, тоді як відповідачем не було доведено та не було надано жодних належних та достатніх доказів на підтвердження відсутності господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Щодо посилання апелянта на те, що контрагенти позивача є фігурантами кримінальних проваджень, суд зазначає, що вирок у кримінальних провадженнях відсутній, посадових осіб позивача не звинувачено в отриманні податкової вигоди по взаємовідносинах з цими підприємствами саме в межах вказаних правовідносин. Оцінку належності та допустимості цих доказів має бути надано судом під час розгляду кримінальних справ у порядку кримінального судочинства, а не під час розгляду даної адміністративної справи. Суд звертає увагу, що наявність кримінальних проваджень щодо контрагентів платника податків, в яких не винесено вироку суду в кримінальному провадженні або ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, в силу приписів Кодексу адміністративного судочинства України не є підставою для визнання спірних господарських операцій нереальними. З цього приводу Верховний Суд висловлював правову позицію, зокрема у справі №802/2231/17-а постанова від 18.09.2018р.

Також, суд звертає увагу, що сам факт наявності кримінального провадження не є беззаперечним доказом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій, здійснених між платником та його контрагентом. Під час проведення господарських операцій платник податку може бути і необізнаним щодо дійсного стану правосуб`єктності свого постачальника (в тому числі по ланцюгу постачання) і реально отримати від нього товари/роботи/послуги, незважаючи на те, що контрагент можливо і має намір щодо порушення податкового законодавства.

Наведене правозастосування відповідає висновку Верховного Суду, викладеному, зокрема, в постановах від 09 липня 2020 року у справі № 826/9561/17, від 04 вересня 2020 року у справі № 1640/2783/18, від 25 вересня 2019 року у справі № 817/992/15, від 01 грудня 2022 року у справі № 320/5878/19.

Крім того, відповідно до частини 6 статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Верховним Судом України неодноразово, з метою усунення неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права зазначалось, що факт фіктивності господарської діяльності не може залишитися неврахованим судами, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю навіть за формального підтвердження її первинними документами та дає підстави для висновку про те, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту та витрат, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення, зокрема відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту, є безпідставним.

Вказаний правовий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду України від 26 січня 2016 року (справа №21-4781а15); від 22 березня 2016 року (справа №21-170а16); від 22 березня 2016 року (справа №21-2927а15); від 29 березня 2016 року (справа №21-5315а15); від 12 квітня 2016 року (справа №21-3270а15); від 12 квітня 2016 року (справа №21-3635а15); від 19 квітня 2016 року (справа №21-4985а15); від 26 квітня 2016 року (справа №21-4976а15); від 24 травня 2016 року (справа №21-5332); від 14 червня 2016 року (справа №21-1318а16).

У постановах Верховного Суду України від 5 березня 2012 року (справа №21-421а11), від 1 грудня 2015 року (справа №21-1661а15), від 2 грудня 2015 року (справа №21-3849а15) викладено висновок про те, що податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

При цьому, згідно з правовою позицією Верховного Суду, висловленої у постановах від 31 липня 2018 року у справі № 808/1507/16 та від 08 листопада 2018 року у справі № 826/15028/17, факт наявності вироків, особливо тих, які ухвалені на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених у вироках, які набрали законної сили. Обставини, встановлені у вироку, мають значення для правильного вирішення цієї адміністративної справи і повинні бути оціненими судом в силу дії принципу офіційного з`ясування обставин справи.

Суд не може робити висновок про нереальність господарських операцій підприємства з контрагентами на підставі вироку, якщо в останньому немає жодних обставин, що підтверджували б факт безтоварності спірних господарських операцій, а також якщо встановлена у вироку обставина не має значення для спору, що має місце у справі, тобто не стосується предмету доказування даної адміністративної справи. Аналогічну правову позицію зазначено у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 808/2459/17, від 12 квітня 2018 року у справі № 826/1571/16 та від 16 травня 2018 року у справі № 2а-0870/12052/11.

У постановах Верховного Суду від 28 квітня 2020 року (справа № 826/15568/16), від 10 квітня 2020 року (справа № 808/954/17), від 6 березня 2020 року (справа №803/13/16) тощо викладена правова позиція, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності.

Отже, фактичне постачання товарів в межах відповідної угоди повинне розглядатися судами як самостійний предмет дослідження. При оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників господарських операцій, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності. Податкова вигода може бути визнана необґрунтованою, зокрема, у випадках, якщо для цілей оподаткування операції обліковані не у відповідності з їх дійсним економічним змістом або враховані операції, що не обумовлені розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру).

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, не був предметом безпосереднього дослідження судів попередніх інстанцій.

Таким чином, за наявності вироку щодо посадової особи контрагента платника податків слід з`ясувати, які саме особи та у який період підписували документи від указаного контрагента та чи охоплені господарські операції позивача із вказаним контрагентом періодом, який досліджувався судом у межах кримінального провадження щодо керівника контрагента позивача.

Оскільки у даному випадку вирок відсутній, підстав для врахування вказаних обставин немає.

Стосовно посилання відповідача в апеляційній скарзі на не подання сертифікатів якості виробника, суд зазначає, що вказані документи не є документами первинного бухгалтерського обліку. Суд звертає увагу, що відсутність вказаних документів не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій, оскільки, вони не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей та послуг.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 04 вересня 2020 року у справі № 814/1707/16, від 29.01.2019 р. по справі №824/392/17-а, від 16.01.2018 р. у справі №820/4648/13-а, від 28 вересня 2022 року у справі № 200/14542/19-а.

Також, чинне законодавство не вимагає того, щоб постачальник був безпосереднім замовником таких сертифікатів.

Крім того, матеріали справи не містять документального підтвердження витребування у позивача документів якості придбаних ТМЦ (бітуму), з огляду на проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача.

Щодо посилання контролюючого органу на те, що надані до перевірки товарно-транспортні накладні не відповідають вимогам Правил № 363, а саме наявні недоліки в Товарно-транспортних накладних (не зазначено повної адреси пунктів навантаження задекларованих, у зв`язку з чим неможливо встановити адресу, з якої фактично здійснювалось перевезення даних товарів та встановити їх походження та місце направлення придбаний товар), суд зазначає, що формальні помилки або інші недоліки в первинних документах не мають бути вирішальною ознакою безтоварності здійснених господарських операцій.

При цьому, суд зазначає, що відсутність транспортних документів не є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами купівлі - продажу чи поставки, вони є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення, а отже відсутність у позивача товарно-транспортних накладних або неповне їх заповнення не може бути самостійним доказом нездійснення господарських операцій проведених з контрагентами, натомість факт передання товару та здійснення послуг, підтверджується іншими документами, які наявні в матеріалах справи. Крім того, за умовами договорів поставка товару здійснювалась постачальниками. Отже всі документи щодо транспортування у постачальника.

Також, суд зазначає, що документи, передбачені Правилами № 363, у тому числі товарно-транспортна накладна, не є документами первинного бухгалтерського обліку, які підтверджують придбання та/або продаж товарно-матеріальних цінностей (товару). Товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом.

Проте, хоча товарно-транспортна накладна не є первинним документом, коли спір стосується встановлення реальності господарської операції, її наявність та належне оформлення є належним доказом переміщення товару, враховуючи, що перевезення є одним із етапів поставки. Це стосується й інших документів, які повинні супроводжувати поставку відповідно до правових норм, умов договору або загальної практики.

Аналогічний підхід продемонстровано Верховним Судом у постанові від 13 липня 2022 року від справі № 520/223/20.

При цьому, у контексті встановлених обставин у цій справі слід враховувати, що предметом договору поставки є специфічний товар - нафтопродукти. Відповідно, до правовідносин з постачання, перевезення, прийняття, обліку цього товару має застосовуватись порядок приймання та транспортування нафти і нафтопродуктів під час надходження автомобільним транспортом, що врегульований Інструкцією №281/171/578/155.

Аналогічний підхід продемонстровано Верховним Судом у постановах від 25 березня 2020 року у справі №804/5947/15, від 31 серпня 2021 року у справі №820/4373/16, від 06 жовтня 2021 року у справі № 640/3223/20.

З урахуванням специфіки провадження діяльності з роздрібної торгівлі нафтопродуктами та з метою встановлення єдиного порядку організації та виконання робіт, пов`язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти і нафтопродуктів спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв`язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року № 281/171/578/155 затверджено Інструкцію про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України (далі - Інструкція № 281/171/578/155).

Відповідно до положень Інструкції № 281/171/578/155 її вимоги є обов`язковими для всіх суб`єктів господарювання (підприємств, установ, організацій та фізичних осіб-підприємців), що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України.

За змістом підпункту 5.4.1 Інструкції перевезення нафтопродуктів автомобільним транспортом здійснюється згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Мінтрансу України від 14 жовтня 1997 року N 363, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за №128/2568, та Державними стандартами України 27352-87 щодо автотранспортних засобів для заправки та транспортування нафтопродуктів.

З прибуттям нафтопродуктів до вантажоодержувача в автоцистерні перевіряється наявність і цілісність пломб, технічний стан автоцистерни, відповідність об`єму і густини нафтопродукту в автоцистерні об`єму і густині, зазначеним у товарно-транспортній накладній на відпуск нафтопродуктів (нафти) за формою № 1-ТТН (нафтопродукт) (далі ТТН) (додаток 3), відповідність найменування, марки і виду (залежно від масової частки сірки) нафтопродукту, зазначених у ТТН і паспорті якості на відвантажений нафтопродукт. Відповідність густини нафтопродукту під час відвантаження та приймання визначається після її приведення до температури 20°C відповідно до ГОСТ 3900.

Маса нафтопродуктів, розфасованих у тару, визначається зважуванням на вагах або за трафаретами на тарі (якщо нафтопродукти в заводській упаковці). Про прийнятий нафтопродукт матеріально-відповідальна особа складає акт за своїм підписом, підписами водія та представника одержувача чи відправника із зазначенням їх прізвищ і посад (пункт 5.4.3 Інструкції).

Пунктом 7.5.6 Інструкції №281/171/578/155 встановлено, що відпуск нафти і нафтопродуктів до мір повної місткості та нафтопродуктів, розфасованих до тари, оформлюється ТТН у чотирьох примірниках, з яких: перший - залишається у товарного оператора вантажовідправника і є первинним документом складського обліку з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства; другий - використовується водієм як перепустка під час виїзду з підприємства, а після виїзду - залишається в охорони підприємства з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства; третій та четвертий - засвідчені підписом представника вантажоодержувача та відміткою про час виїзду з підприємства - передаються перевізнику. При цьому третій примірник є супровідним документом вантажу і після його здавання передається вантажоодержувачу. Четвертий примірник передається експедитору (водію) і є підставою для обліку транспортної роботи.

Бланки ТТН на підприємстві є документами суворої звітності.

ТТН на вивезення нафти або нафтопродуктів автотранспортом вантажоодержувача оформлюється на підставі довіреності вантажоодержувача, а під час постачання вантажовідправником - на підставі подорожнього листа автотранспортного підприємства (пункт 7.5.7 Інструкції)

Згідно з пунктом 7.5.8 Інструкції відпуск нафти або нафтопродуктів здійснюється в день оформлення ТТН за наявності усіх її примірників.

Відповідно до пункту 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за №128/2568), основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документів додаються інші (ветеринарні, санітарні та якісні - сертифікати, свідоцтва, довідки, паспорти тощо), що визначається правилами перевезень зазначених вантажів.

Наведені законодавчі положення свідчать на користь висновку про те, що заповнення товарно-транспортної накладної щодо транспортування специфічного товару - нафтопродуктів без дотримання вимог, встановлених цими нормами, нівелюють значення товарно-транспортної накладної як документу, що може бути доказом перевезення нафтопродуктів.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 01 грудня 2022 року у справі №803/3216/15.

Дослідивши зазначені документи, встановили, що вони складені відповідно до форми 1-ТТН (нафтопродукт), передбаченої Інструкцією №281/171/578/155 від 20.05.2008. Товарно-транспортні накладні містять заповнене поле пункту навантаження. Форма 1-ТТН та приписи Інструкції № 281/171/578/155 не передбачають обов`язку зазначення повної адреси.

Щодо посилання апелянта на п.11.1 Правил № 363, за яким товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації, зокрема, про пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора., суд зазначає, що у даному випадку Інструкцією № 281/171/578/155 затверджена форма товарно-транспортної накладної - 1-ТТН (нафтопродукт), вимоги додержання якої визначено законодавством.

Стосовно посилання відповідача на неможливість встановлення реального джерела походження товару за податковою інформацією, які реалізувались, суд зазначає, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток, витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Норми податкового законодавства не визначають місце знаходження платника податку (контрагента) та його звітування до контролюючих органів як критерій правового статусу платника податків (позивача), зокрема й щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту.

Суд зважає на те, що будь-яка податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, в тому числі і складена з причин неможливості проведення документальних перевірок, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, в постановах Верховного Суду від 06.02.2018 року в справі №816/166/15-а (№К/9901/8403/18), від 27.03.2018 року в справі №816/809/17, від 28 вересня 2022 року у справі № 200/14542/19-а, від 01 грудня 2022 року у справі № 320/5878/19.

Стосовно твердження відповідача про те, що матеріально-технічна база та трудові ресурси, не дають можливість здійснення господарських операцій, суд зазначає, що недостатня кількість трудового ресурсу не свідчить про неможливість здійснення договору купівлі-продажу та надати послуги та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих товарів/послуг, у тому числі й по ПДВ. Судовий контроль не призначений перевіряти економічну доцільність рішень, що приймаються суб`єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема, при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов`язань тощо). Відсутність у контрагентів матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу. Норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту чи наміру платника податків отримати певний результат від здійснення господарської операції (підприємницької діяльності) контрагентів позивача. Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, в постанові Верховного Суду від 09 лютого 2022 року у справі № 640/9476/19.

Висновками Верховного Суду, висловлених, зокрема, в постановах від 17.04.2018р. у справі №826/14549/15, від 06.02.2018р. у справі № 816/166/15-а, від 13.08.2020р. у справі № 520/4829/19, від 21.10.2020р. у справі № 140/1845/19, визначено, що відсутність у контрагента матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

Посилання апелянта щодо не підтвердження руху товару по ланцюгу постачання базуються лише на результатах податкового контролю контрагента позивача, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин позивача із його контрагентом. Зазначене є лише припущенням відповідача.

Суд зазначає, що контролюючим органом всупереч вимог Кодексу адміністративного судочинства України також не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, що наявні у контрагентів трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для проведення господарської діяльності з поставки товару, обумовленого укладеними договорами з позивачем, як не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили про наявність фактів, які встановлені судами, однак не були враховані під час прийняття рішень, та свідчили про протиправну поведінку контрагента та про обізнаність платника податків щодо такої та злагодженості дій між ними.

Щодо посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що по контрагентам, що перебували у господарських відносинах з позивачем, встановлена реалізація товарів (послуг), придбання яких не підтверджено, неможливо підтвердити безпосередній факт придбання товарів заявленої номенклатури, так як неможливо підтвердити факт формування податкового кредиту за операціями, суд зазначає наступне.

Статтею 83 ПК України, визначено перелік матеріалів, які є підставами для висновків посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок, серед яких, нарівні з документами, визначеними цим Кодексом, податкова інформація (підпункти 83.1.1 та 83.1.2 цієї статті).

Правила збору, отримання, обробки та використання податкової інформації встановлені нормами статей 72-74 ПК України.

Згідно з пунктом 74.3 статті 74 ПК України зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань, а також центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, для формування та реалізації єдиної державної податкової та митної політики.

У відповідності з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частина 2 цієї статті).

Частинами першою статті 73 КАС України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (частини 2, 4 цієї статті).

Правила оцінки доказів в адміністративному судочинстві встановлені статтею 90 КАС України, зокрема, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Зі змісту постанови Верховного Суду від 07.04.2021р. у справі № 813/1200/18 вбачається, що оцінка судом документів, які надав позивач, здійснюється з врахуванням податкової інформації, на яку посилалося податковий орган. Тобто, податкова інформаціє, як зазначалось, враховується в сукупності з іншими доказами про порушення позивачем податкового законодавства.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідач фактично не посилається, які основні чинники та конкретні фактичних обставин та докази, зумовили такі висновки.

Матеріали справи не містять доказів проведення відповідачем зустрічних перевірок контрагентів позивача та постачальників по ланцюгу постачання.

Отже, посилання відповідача щодо не підтвердження руху товару по ланцюгу постачання базуються лише на результатах податкового контролю контрагентів позивача, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин позивача із його контрагентом.

У справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009р. наголошував на індивідуальній юридичній відповідальності за податкові правопорушення.

Суд зазначає, що лише доведення податковим органом та встановлення судом в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов`язань може слугувати підставою для відмови у праві на валові витрати. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних і допустимих доказах.

На момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та його контрагентом, позивач та його контрагенти, були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Суд зазначає, що Податковий кодекс не встановлює залежність податкового обліку (стан) певного платника від інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання віднесення певних сум до податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент порушив діюче законодавство або не виконав свого зобов`язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Податковий кодекс України також не зобов`язує платника податків (покупця) перевіряти від яких підприємств та коли отриманий товар, що є предметом договору, платником податків (продавцем).

Наведене правозастосування відповідає правовому висновку Верховного Суду України, викладеному в постановах від 01.06.2010р. у справі № 21-573во10, від 31.01.2011р. у справі № 21-47а10, від 31.01.2011р. у справі № 21-42а10, та Верховним Судом у постанові від 14 серпня 2018 року у справі №820/8206/15, від 28 вересня 2022 року у справі № 200/14542/19-а, від 01 грудня 2022 року у справі № 320/5878/19.

У справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009р. наголошував на індивідуальній юридичній відповідальності за податкові правопорушення.

Лише доведення податковим органом та встановлення судом в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов`язань може слугувати підставою для відмови у праві на валові витрати. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних і допустимих доказах.

Таким чином, у діях позивача, як платника податку не вбачається порушень діючого законодавства, а господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, що підтверджується наявністю належним чином оформлених документів.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду викладених у постанові від 18.01.2018р. у справі № 2а-44807/09/1670, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних у яких установлена судом.

Позивачем доведено в судовому засіданні зв`язок зі своєю господарською діяльністю та ділову мету цих операцій, а податковим органом навпаки не доведено умислу та факту фіктивного підприємництва позивача.

Отже, враховуючи, що спірні господарські операції здійснено позивачем з метою подальшого їх використання в оподаткованих операціях у межах своєї господарської діяльності, спричинили реальну зміну його майнового стану, а також наявні в матеріалах справи документи бухгалтерського та податкового обліку є достатніми, належними та допустимими доказами для підтвердження реальності здійснення господарських операції з вищезазначеним контрагентом позивача та правомірності визначення позивачем сум податків, суд погоджується з висновком суд першої інстанції про задоволення позовних вимог.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що наявний договори та усі необхідні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку складені на їх виконання, виписані з додержанням вимог статті 9 Закону № 996-XIV та п. 2.4 Положення № 88, які є належними доказами правомірності формування позивачем податкового кредиту по господарським операціям з його контрагентами та декларування показників.

Таким чином, суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідачем протиправно було складено спірне податкове повідомлення-рішення.

Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що фактично доводи апеляційної скарги ґрунтуються на поясненнях та обставинах які надавались апелянтом суду першої інстанції в ході розгляду справи, які судом було досліджено та надано їм оцінку. Апелянтом в скарзі не наведено жодного доводу та доказів в спростування або помилковість висновків суду першої інстанції, не зазначено в чому саме полягає порушення судом першої норм матеріального права або помилковість оцінки обставин в справі.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись статями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11.02.2022 року в адміністративній справі №340/5330/21 - залишити без задоволення.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11.02.2022 року в адміністративній справі №340/5330/21 за позовом Приватного підприємства «ІНГУЛБУДСЕРВІС» до Головного управління ДПС у Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового суду протягом тридцяти днів з дати складення повного судового рішення.

Головуючий - суддяС.В. Білак

суддяВ.А. Шальєва

суддяН.А. Олефіренко