Рішення

від 14.12.2022 по справі 925/791/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2022 року Черкаси справа №925/791/22

Господарський суд Черкаської області у складі судді Кучеренко О.І.

із секретарем судового засідання Міняйло А.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний центр «Добробут»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Біг Стокер»

про визнання недійсним договору,

представники сторін у судове засідання не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельний центр «Добробут» звернулося у Господарський суд Черкаської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Біг Стокер», у якому просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу опалювальних котлів №01/08 від 14.08.2019 та відшкодувати судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2481,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 14.08.2019, без погодження із загальними зборами учасників, генеральним директором позивача від імені останнього було укладено спірний договір купівлі-продажу опалювальних котлів №01/08. Отже, за доводами позивача, при укладені спірного договору, директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний центр «Добробут» було перевищено повноваження на укладення значного правочину, договір укладено на вкрай невигідних для покупця умовах, що свідчить про недотримання вимог статті 203 Цивільного кодексу України, тому такий договір підлягає визнанню його недійсним.

05.09.2022 до суду надійшов відзив на позовну заяву від 05.09.2022, у якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог у повному обсязі та просить суд відмовити у задоволенні позову. Відзив мотивований тим, що позивачем не надано суду доказів на підтвердження обізнаності відповідача про наявність обмежень у виконавчого органу товариства обсягу повноважень. Аналіз Статуту позивача вказує на те, що спірний договір не є значним правочином для позивача, а тому не потребує рішення учасника (загальних зборів учасників) про надання згоди на його укладення. У березні 2020 року позивач звернувся до суду із позовом до відповідача, у якому просив суд розірвати договір купівлі-продажу опалюваних котлів №01/088, який укладений між позивачем та відповідачем та стягнути з відповідача на свою користь частину збитків у розмірі 150 000,00 грн. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2022 у позові відмовлено. У позовній заяві позивач не посилається на обставини у розумінні статті 233 Цивільного кодексу України. Отже, враховуючи викладене, відповідач вважає, що у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 15.08.2022 відкрито провадження у справі, справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Встановлено відповідачу строк 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання суду відзиву на позовну заяву та усіх письмових та електронних доказів, що підтверджують заперечення проти позову.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 20.09.2022 задоволено клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи та підготовче засідання у справі відкладено на 10 год 00 хв « 08» листопада 2022 року.

Протокольною ухвалою від 08.11.2022 суд ухвалив закрити підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті об 10 год 30 хв 14.12.2022.

У судове засідання, призначене до розгляду на 14.12.2022 представник сторін не з`явились, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку.

13.12.2022 від представника позивача до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки позивач не може забезпечити явку свого представника, оскільки він приймає участь у судовому засіданні, яке призначено до розгляді у Північному апеляційному господарському суді 14.12.2022 об 10 год 30 хв.

14.12.2022 від представника відповідача до суду надійшло клопотання про проведення судового засідання за відсутності відповідача, у якому представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, розглянувши клопотання позивача про відкладення розгляду справи зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні.

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 129 Конституції України однією із засад здійснення судочинства встановлено розумні строки розгляду справи судом.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, учасником якої є Україна, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України», рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі «Фрідлендер проти Франції»). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі «Красношапка проти України»).

Крім того, суд відхиляє доводи представника позивача щодо необхідності відкладення розгляду справи у зв`язку з відсутністю його представника (з причини його участі в іншому судовому засіданні), оскільки підприємство є юридичною особою і позивач не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов`язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах.

З огляду на викладене, суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності представників сторін.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 18.05.2021, у справі №925/1609/20 частково задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Біг Стокер», до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний центр «Добробут» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Біг Стокер» присуджено 1 750 000,00 грн заборгованості, 246 21,31 грн пені, 32489,75 грн 3% річних, 38626,15 грн інфляційних втрат, 30925,51 грн судового збору, в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2022 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний центр «Добробут» на рішення Господарського суду Черкаської області від 18.05.2021 у справі №925/1609/20 задоволено частково. Рішення Господарського суду Черкаської області від 18.05.2021 у справі №925/1609/20 змінено та викладено пункт 2 резолютивної частини рішення Господарського суду Черкаської області від 18.05.2021 у справі №925/1609/20 в такій редакції: «Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний центр «Добробут» (18036, Черкаська область, м. Черкаси, провулок А. Пашкевича, 2, ідентифікаційний код 33978232) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Біг Стокер» (18009, Черкаська область, м. Черкаси, вул. Дахнівська, 29, ідентифікаційний код 40061996) 1 750 000 (один мільйон сімсот п`ятдесят тисяч) грн 00 коп заборгованості, 115 136 (сто п`ятнадцять тисяч сто тридцять шість) грн 61 коп пені, 32489 (тридцять дві тисячі чотириста вісімдесят дев`ять) грн 75 коп три відсотки річних, 38626 (тридцять вісім тисяч шістсот двадцять шість) грн 15 коп інфляційних та 29043 (двадцять дев`ять тисяч сорок три) грн 79 коп судового збору».

Під час розгляду справи №925/1609/20 судами першої та апеляційної інстанції були встановлено наступні факти.

14.08.2019 сторони уклали договір купівлі-продажу котлів опалювальних №01/08 (далі - договір), у пункті 1.1 якого погодили, що продавець продає, а покупець купує на умовах даного договору товар, два опалювальних твердопаливних котли AKU-800, відповідно до специфікації та рахунку-фактури, які є невід`ємною частиною договору.

Договір купівлі-продажу котлів опалювальних №01/08 від 14.08.2019 укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Біг Стокер» в особі директора Омельченка Сергія Дмитровича, який діє на підставі Статуту (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельний центр «Добробуд» в особі генерального директора Діденко Валерія Дмитровича, що діє на підставі Статуту (покупець).

Ціна договору становить 3 500 000,00 грн та включає вартість доставки товару покупцю, монтажу та пусконалагоджування (пункт 2.1 договору).

Згідно з пунктом 3.1 договору оплата вартості товару проводиться покупцем відповідно до умов цього пункту договору: загальна договірна вартість двох котлів за договором з урахуванням витрат на їх монтаж та пусконалагоджування складає: 3 500 000,00 грн з урахуванням ПДВ із розрахунку - вартість одного котла - 1 750 000,00 грн з урахуванням ПДВ, що також включає в себе вартість робіт продавця з монтажу та пусконалагоджуванню котлів.

У пункті 3.2 договору сторони погодили наступний порядок оплати котлів: покупець протягом трьох банківських днів з моменту підписання Договору перераховує 875 000,00 грн з урахуванням ПДВ на поточний рахунок продавця; протягом. 10 банківських днів з моменту першої оплати договору покупець перераховує 875 000,00 грн з урахуванням ПДВ на поточний рахунок продавця; решту суми у розмірі 1 750 000,00 грн покупець оплачує продавцеві в наступному порядку: до 01.04.2020 у розмірі 875 000,00 грн з урахуванням ПДВ; до 01.06.2020 у розмірі 875 000,00 грн з урахуванням ПДВ.

За умовами пунктів 5.1 та 5.2 договору продавець здійснює відвантаження товару до 01.10.2019 після надходження оплати згідно з пунктами 3.2.1 та 3.2.2 договору. Продавець відвантажує товар за умови наявності в нього: довіреності представника покупця на отримання товару (з наданням оригіналу в подальшому); погодженої та підписаної специфікації договору; отримання від покупця оплати за товар відповідно до умов договору. Відвантаження товару здійснюється за місцезнаходженням покупця. Дата відвантаження: дата отримання товару покупцем.

У пункті 5.3 договору сторонами погоджено, що приймання товару за кількістю та якістю проводиться з дотриманням умов договору, відповідно до вимог Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання.

У разі виявлення невідповідності якості товару діючим на території України стандартам або даним, що містяться у сертифікаті відповідності, покупець зобов`язаний викликати представника продавця для участі у прийманні та складанні акту приймання товару за якістю (пункт 5.5 договору).

У пункті 6.1 договору сторони погодили, що продавець бере на себе зобов`язання: змонтувати котли опалювальні до 29.09.2019 у кількості дві штуки на підготовленій покупцем площадці, згідно з наданою продавцем проектною документацією. А також продавець також бере на себе зобов`язання підключити два вище вказаних котли до тепломеханічного пункту і здійснити врізку у діючий теплопровід, після чого продавець за свій рахунок та своїми силами проводить пусконалагоджувальні роботи до 10.10.2019 і тільки після того як обидві сторони будуть впевнені у роботі котлів та обладнання тепло-обмінного пункту, буде проведена передача котлів та обладнання від продавця до покупця, що буде засвідчено актом прийому-передачі.

Право власності переходить від продавця до покупця в момент отримання товару покупцем згідно з встановленими договором умовами (базисів) поставки (пункт 6.2 договору).

Відповідно до пункту 12.1 договору цей договір набирає чинності в момент підписання його сторонами та скріплення печаткою його тексту і діє до 31 грудня 2020 року, а в частині зобов`язань, які виникли під час дії договору до повного їх виконання.

На виконання умов договору відповідач здійснив попередню оплату за товар в сумі 1 750 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями: №1241 від 16.08.2019 на суму 875 000,00 грн та №1259 від 28.08.2019 на суму 875 000,00 грн.

У свою чергу позивач 18.11.2019 поставив відповідачу два опалювальних твердопаливних котли AKU-800 та здійснив їх монтаж. 22.11.2019 позивач провів контрольне випробування робочих температур обладнання, про що складено акт контрольного випробування робочих температур обладнання від підписання якого відповідач відмовився.

Судом також встановлено, що правовідносини сторін за договором щодо встановлення обставин належного або неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань були предметом дослідження під час розгляду справи №925/383/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний центр «Добробуд» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Біг Стокер» про розірвання договору та стягнення 1 750 000,00 грн.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2022 у справі №925/383/20 у позові відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 12.07.2022 закрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний центр «Добробуд» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2022 у справі №925/383/20.

Вказаними судовими рішеннями встановлено, що:

- монтаж поставлених відповідачем двох котлів фактично здійснено 18.11.2019, однак сторонами не складено будь-яких двосторонніх актів, які б підтверджували цей факт письмово;

- Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельний центр «Добробуд» не надало доказів того, що воно повідомляло Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Біг Стокер» про готовність об`єкту під відвантаження та монтаж котлів, а також не надало доказів, що воно до 26.11.2019 направляло Товариству з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Біг Стокер» вимоги щодо порушення строків поставки, як і не надало доказів, що до моменту монтажу котлів (18.11.2019), Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельний центр «Добробуд» повідомило Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Біг Стокер» про втрату інтересу до поставки котлів;

- доводи Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний центр «Добробуд» про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Біг Стокер» виконало тільки перший етап договору і не виконало інші етапи (монтаж і пусконалагодження) не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки з листів самого Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний центр «Добробуд» вбачається, що обидва котли були змонтовані та працювали (хоча і з показниками, які позивача не влаштовували);

- щодо доводів Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний центр «Добробуд» про неналежну якість поставлених котлів, то вони не підтверджуються належними доказами, оскільки акти від 30.11.2019 та від 02.12.2019 підписані лише представниками Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний центр «Добробуд» та директором ТОВ «НВФ «Енергопласт» (яке не є стороною спірних правовідносин), а акт технічного стану №538 від 10.12.2019 складений працівниками ТОВ «ЮТЕМ-ЗМК», яке є зацікавленою особою (іншим виробником котлів) та в подальшому продало позивачу новий котел;

- Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельний центр «Добробуд» не надано доказів виконання умов договору, якими сторони визначили порядок приймання товару по якості, порядок оформлення невідповідності якості товару стандартам та порядок пред`явлення претензій по якості;

- відсутні ознаки істотного порушення умов договору зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Біг Стокер», які би свідчили, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельний центр «Добробуд» значною мірою позбулось того, на що розраховувало при укладенні договору.

За приписами частини 2 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У своїй постанові від 14.12.2022 Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що судові рішення в справі №925/383/20 не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі і в справі № 925/1609/20, не можуть їм суперечити, обставини, встановлені при розгляді справи №925/383/20, зокрема, щодо недоведеності порушення позивачем умов договору як в частині дотримання строків поставки, так і в частині виконання пусконалагоджувальних робіт, є преюдиційними і не потребують доведення в цій справі.

Позовні вимоги у справі №925/791/22 обґрунтовані тим, що генеральним директором позивача від імені останнього було укладено спірний договір купівлі-продажу опалювальних котлів №01/08 від 14.08.2019 з перевищенням повноважень, без погодження із загальними зборами учасників, що свідчить про недодержання вимог статті 203 Цивільного кодексу України, тому такий договір підлягає визнанню його недійсним.

Судом встановлено, що рішенням Учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний центр «Добробуд» №1 від 25.02.2018 громадянина України ОСОБА_1 обрано на посаду генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний центр «Добробуд» з правом підпису фінансових та розпорядчих документів відповідно до повноважень, визначених статутом Товариства, з 26 лютого 2019 року.

Наказом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний центр «Добробуд» №3-к від 26.02.2019 ОСОБА_1 прийнято на посаду генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний центр «Добробуд» з 26.02.2019.

Загальними зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний центр «ДОБРОБУД» протоколом №1 від 02.08.2018 затверджено Статут Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний центр «ДОБРОБУД» у новій редакції (далі - Статут).

Товариство створене фізичною особою (Учасником) для здійснення підприємницької діяльності з метою одержання прибутку (пункт 1.2 Статуту).

Установчим документом Товариства є затверджений Учасником Статут. Статут Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний центр «ДОБРОБУД» визначає загально-правові, соціально-економічні та організаційні засади створення, діяльності та припинення Товариства, а також права і обов`язки Учасника Товариства тощо (пункт 1.3 Статуту).

Учасник Товариства - ОСОБА_2 , який продовжує діяльність Товариства за рахунок вкладу до статутного капіталу, фінансового та інтелектуального капіталу Товариства, підприємницької ініціативи для систематичного одержання прибутку (пункт 3.1 Статуту).

Розмір статутного капіталу Товариства складається з номінальної вартості частки Учасника, виражених у національній валюті України і становить 7 020 500,00 грн. Статутний капітал Товариства сформований виключно за рахунок грошових та не грошових вкладів Учасника, який володіє 100 відсотками голосів (пункти 10.1, 10.2 Статуту).

В Товаристві існує особливий порядок надання згоди Учасника на вчинення значних правочинів (пункт 16.1 Статуту).

До значних правочинів відносяться: будь-які правочини щодо цінних паперів власником яких є Товариство; часток (частини часток) Товариства у статутному капіталі інших господарських товариств; нерухомого майна (не залежно від вартості і суми такого правочину); правочини, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів Товариства станом на кінець попереднього кварталу; укладання кредитних договорів, договорів застави/іпотеки/поручительства, договорів про розміщення грошових коштів та будь-яких інших правочинів з юридичними та/або фізичними особами, якщо сума такого правочину перевищує розмір статутного капіталу Товариства (пункт 16.2 Статуту).

Рішення про надання згоди на вчинення значного правочину приймаються виключно Учасником (пункт 16.3 Статуту).

Органами Товариства є загальні збори та виконавчий орган (пункт 18.1 Статуту).

Загальні збори Учасника є вищим органом Товариства (пункт 19.1 Статуту).

Враховуючи, що Товариство має одного Учасника, рішення з питань, що належить до компетенції загальних зборів, приймаються Учасником Товариства одноособово та оформлюються його рішенням (пункт 19.2 Статуту).

Виконавчий орган Товариства здійснює управління поточною діяльністю Товариства (пункт 21.1 Статуту).

До компетенції виконавчого органу Товариства належить вирішення всіх питань, пов`язаних з управлінням поточною діяльністю Товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів Учасника (пункт 21.2 Статуту).

Генеральний директор Товариства діє на підставі цього Статут та трудового договору, який може бути укладено з вищим органом Товариства, який від імені Товариства підписує особа уповноважена на таке підписання загальними зборами Учасника (пункт 21.7 Статуту).

Як зазначалось судом вище, спірний договір купівлі-продажу котлів опалювальних №01/08 від 14.08.2019 укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Біг Стокер» в особі директора Омельченка Сергія Дмитровича, який діє на підставі Статуту (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельний центр «Добробуд» в особі генерального директора Діденко Валерія Дмитровича, що діє на підставі Статуту (покупець).

Предметом справі у цій справі є вимога позивача про визнання недійсним спірного договору купівлі-продажу опалювальних котлів №01/08 від 14.08.2019 недійсним, у зв`язку з перевищенням представником сторони за договором своїх повноважень на вчинення правочину.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є обов`язковим для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із частиною 1 статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Враховуючи наведені вище приписи законодавства, позивач, звертаючись із позовом до суду з вимогою про визнання недійсним договору, зобов`язаний довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання договорів недійсними на момент його вчинення.

Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» установчим документом товариства є статут. У статуті товариства зазначаються відомості, зокрема, про органи управління товариством, їх компетенцію.

Відповідно до частин 1, 2 та 4 статті 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства. До компетенції виконавчого органу товариства належить вирішення всіх питань, пов`язаних з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників та наглядової ради товариства (у разі утворення). Виконавчий орган товариства є одноосібним. Назвою одноосібного виконавчого органу є «директор», якщо статутом не передбачена інша назва.

За змістом положень статей 11, 509, 526, 599 Цивільного кодексу України зобов`язальні правовідносини виникають, у тому числі, з договорів, які мають виконуватися належним чином відповідно до їх умов та вимог законодавства, припинення яких обумовлюється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 Цивільного кодексу України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина 1 статті 92 Цивільного кодексу України).

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 Цивільного кодексу України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочини від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

З огляду на положення статей 92, 241 Цивільного кодексу України вчинення правочину органом (посадовою особою) юридичної особи з перевищенням наданих йому повноважень може бути підставою для недійсності такого правочину лише за умови обізнаності контрагента про наявність відповідного обмеження повноважень (коли він знав чи за всіма обставинами не міг не знати про такі обмеження), а також відсутності подальшого схвалення правочину.

Омеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це.

Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).

Відповідно до частини 3 статті 92 Цивільного кодексу України у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.

Разом з тим, якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

Упостанові від 09.06.2021 у справі №911/3039/19 Верховний Суд зробив висновок, що суди мають встановити або реальну обізнаність третьої особи про наявність обмежень або виходити із правової презумпції, що за всіма обставинами контрагент за договором не міг про них не знати. З урахуванням наведеного, зазначення у правочині відомостей про те, що директор діє на підставі статуту, не є достатньою підставою для того, щоб вважати контрагента таким, що повністю ознайомлений з повноваженнями керівника щодо укладення значних правочинів, у даному випадку, з огляду на визначення значного правочину через ціну договору.

У позовній заяві, позивач як на підставу для задоволення позовних вимог зазначив, що генеральний директор не мав права від імені позивача без згоди загальних зборів вчинити значний правочин, оскільки сума за укладеним договором становить 3 500 000,00 грн, що є значною та складає близько 50% від статутного капіталу позивача.

Суд критично оцінює доводи позивача у цій частині, оскільки як вбачається із пункту 16.2 Статуту до значних правочинів відносяться зокрема, правочини, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів Товариства станом на кінець попереднього кварталу.

Матеріали справи не містять будь-яких належних доказів того, що відповідач був ознайомлений із даними фінансової звітності позивача.

У даному випадку, значний правочин визначається через відомості щодо даних фінансової звітності, а відтак навіть ознайомлення відповідача зі Статутом позивача не дозволяло йому дійти однозначного висновку про наявність обмежень директора позивача.

Відповідно до частини 3 статті 10 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Відсутність станом на момент укладення відповідного договору у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань інформації щодо наявності обмежень у директора такої юридичної особи відповідно до частини 3 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» може бути врахована у спорі з третіми особами лише у випадку, коли третя особа не знала і не могла знати ці відомості.

Тобто, відсутність відповідних відомостей має бути оцінена в сукупності з іншими доказами у справі.

Висновок про те, що особа могла знати чи не могла не знати про обмеження, не може бути зроблений виключно на підставі стандартного формулювання Договору про те, що генеральний директор діє на підставі статуту, а відтак, сторона мала би проявити розумну обачливість і ознайомитися зі статутом.

Отже, суд вважає, що позивач не довів, що при укладенні спірного договору, відповідач знав чи за всіма обставинами не міг не знати про обмеження повноважень генерального директора Діденка В.Д.

На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі укладають з юридичними особами договори різних видів, частиною 3 статті 92 Цивільного кодексу України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Отже, закон вимагає, щоб виконавчий орган юридичної особи діяв добросовісно і розумно, керуючись інтересами такої юридичної особи, а не власними. За порушення цієї вимоги на виконавчий орган може бути покладений обов`язок відшкодувати завдані юридичній особі збитки.

Згідно зі статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Схвалення стороною правочину, вчиненого від її імені з перевищенням повноважень або без повноважень (стаття 241 Цивільного кодексу України), має юридичне значення також для інших заінтересованих осіб, а сторона оспорюваного правочину, дії якої вказують на її волю зберегти дійсність правочину, не може надалі оспорювати правочин з підстав, про які вона знала або повинна була знати при виявленні цієї волі, що випливає із вказаної норми та засад добросовісності, на яких ґрунтується зобов`язання (частина 3 статті 509 Цивільного кодексу України).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.11.2018 у справі №910/19179/17.

Отже, зі змісту частини 1 статті 241 Цивільного кодексу України вбачається, що наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, здійснення чи прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №910/18812/17, від 08.07.2019 №910/19776/17, від 18.02.2021 у справі №924/658/20.

Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним. Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з`ясовувати пов`язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.).

При цьому при оцінці обставин, що свідчать про схвалення правочину особою, яку представляла інша особа, необхідно брати до уваги, що незалежно від форми схвалення воно повинно виходити від органу або особи, уповноваженої відповідно до закону, установчих документів або договору вчиняти такі правочини або здійснювати дії, які можуть розглядатися як схвалення (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 зі справи №910/8794/16, 30.09.2021 зі справи №916/3583/20).

Частина 3 статті 92 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила щодо визнання правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень (статті 203, 241 Цивільного кодексу України).

Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

При цьому, питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому сам лише факт учинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

Крім того, господарський суд враховує, що в постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду Верховного Суду від 16.10.2020 у справі №910/12787/17 викладено правову позицію, відповідно до якої особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Під час розгляду справи №925/1609/20 судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що на виконання умов спірного договору позивач здійснив попередню оплату за товар в сумі 1 750 000,00 грн, у свою чергу відповідач, поставив позивачу два опалювальних твердопаливних котли AKU-800 та здійснив їх монтаж. 22.11.2019 відповідач провів контрольне випробування робочих температур обладнання, про що складено акт контрольного випробування робочих температур обладнання від підписання якого позивач відмовився.

Отже, якщо спірний договір не лише прийнято до виконання, а й значною мірою виконано, то відсутність у генерального директора повноважень на його укладення від імені Товариства не є підставою для визнання цього договору недійсним.

Як зазначалось судом вище, спірний договір купівлі-продажу котлів опалювальних №01/08 від 14.08.2019 укладено Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельний центр «Добробуд» в особі генерального директора Діденко Валерія Дмитровича, що діє на підставі Статуту.

Суд також акцентує увагу на тому, що ОСОБА_1 обрано на посаду генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний центр «Добробуд» з правом підпису фінансових та розпорядчих документів відповідно до повноважень, визначених статутом Товариства, з 26 лютого 2019 року.

Крім того, відповідно до положень Статуту позивача ОСОБА_1 є єдиним учасником товариства, який володіє 100 відсотками голосів. Рішення про надання згоди на вчинення значного правочину приймаються виключно Учасником. Тобто укладаючи спірний договір від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний центр «Добробуд», він фактично погодився з його вчиненням, і як єдиний учасник цього товариства.

Господарський суд зазначає, що підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Правові підстави позову це зазначена у позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

В даному випадку позивач при поданні такого позову до суду, чітко визначив його підстави і в подальшому їх не змінював. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач, в обґрунтування заявлених вимог, посилається виключно на те, що спірний договір купівлі-продажу котлів опалювальних №01/08 від 14.08.2019 підписаний з боку позивача особою, з перевищенням повноважень (за відсутності погодження вищого органу позивача щодо укладення спірного договору).

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

При цьому суд зауважує, що цивільне законодавство обмежується презумпцією добросовісності та розумності поведінки особи. Зміст добросовісності (bona fides) виражається через поняття «розумність і справедливість». При цьому згідно з обмежувальною функцією добросовісності, правило, обов`язкове для сторін, не застосовується настільки, наскільки за даних обставин це буде неприйнятним відповідно до критерію розумності та справедливості. Отже, добросовісність може за певних обставин анулювати чи виключити застосування правил, встановлених сторонами.

Водночас, принцип справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм.

Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків.

Розумність це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу).

Крім того, суд вважає, що встановлені обставини приводять до переконливого висновку про необхідність застосування при розгляді даної справи доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Доктрина venire contra factum proprium базується на принципі добросовісності.

Ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів, а з метою ухилення від виконання зобов`язань, є неприпустимим.

Відповідно до пункту 6 статті 3 Цивільного кодексу України, дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Отже, зважаючи на встановлені обставини справи та враховуючи положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу котлів опалювальних №01/08 від 14.08.2019, у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи те, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, витрати, які понесені позивачем у зв`язку із розглядом цієї справи покладається на позивача та йому не відшкодовуються.

Керуючись статтями 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, у разі подання апеляційної скарги рішення набирає законної сили після прийняття судом апеляційної інстанції судового рішення. Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Північного апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення складений 06.01.2023.

Суддя О.І.Кучеренко