Рішення

від 23.12.2022 по справі 932/1829/21

БАБУШКІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 932/1829/21

Провадження № 2/932/465/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2022 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Кондрашова І.А.,

за участю секретаря судового засідання Мотуз Я.А.,

представника позивача адвоката Малик А.С.,

представника відповідача адвоката Кошкіної О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче комерційне підприємство «Вантаж» до ОСОБА_1 , про визнання договору недійсним та витребування майна,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2021 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю Виробниче комерційне підприємство «Вантаж» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , про визнання договору недійсним та витребування майна. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наприкінці 2020 року ТОВ ВКП «Вантаж» стало відомо, що від імені підприємства на той час діючим директором ОСОБА_2 12.03.2020 було укладеного договір купівлі-продажу, яким порушено права та охоронювані законом інтереси позивача.

Так, відповідно до вказаного договору, продавець ТОВ «ВКП «Вантаж» передає, а покупець ОСОБА_1 зобов`язується прийняти майно та сплатити за нього обумовлену грошову суму. Майно, що відчужується за даним договором: тепловоз ТГМ-4 № 2708 вартість 231963, 37 грн., козловий кран КК 32, зав. № 47, вартістю 70676, 97 грн., полувагон 63447049; полувагон 634470664; полувагон 63447072; полувагон 63447080; полувагон 63447106; полувагон 63447114: полувагон 63447122; полувагон 63447130; полувагон 63447148; полувагон 63447155; полувагон 63827182; полувагон 63827208; полувагон 63827216; полувагон 63827232; полувагон 63827232; полувагон 63827240; трактор марки Т-150к, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартість 5526, 68 грн., причіп, реєстраційний номер НОМЕР_2 , марки 2 ПТС -4а, 1979 р., вартість 1138, 84 грн.

Вартість договору купівлі-продажу від 12.03.2020 р. складає 8879165, 41 грн., які покупець ОСОБА_1 повинен був сплатити на рахунок товариства не пізніше 15 березня 2020 року. Однак товариством було виявлено, що фактично розрахунки за вказаним договором не проводились, що може свідчити про його фіктивність. Також згідно договору поставки № 394 від 02.02.2018 року вбачається, що вказані напіввагони були придбані ТОВ «ВКП «Вантаж» за 20903975, 30 грн.

Позивач вважає, що напіввагони у кількості 15 одиниць вибули з користування ТОВ «ВКП «Вантаж» безвідплатно, за ціну, яка є в кілька разів нижчою, ніж їх реальна ринкова вартість. Наведене також може свідчити про те, що сторони при укладенні спірного договору купівлі-продажу від 12.03.2020 р. не мали на меті настання реальних наслідків цього правочину, які були обумовлені ним та фактично за цим правочином відбулось вибуття з користування ТОВ «ВКП «Вантаж» напіввагонів.

Із тексту оскаржуваного правочину видно, що від імені позивача діяв директор Литвиненко А.В., на підставі Статуту, тобто керівництвом ТОВ ВКП «Вантаж» було фактично відчужено майно (основні фонди), яке задіяно у господарській діяльності підприємства, тому представник діяв недобросовісно та всупереч інтересам позивача. Майно було відчужено на користь близького родича, з визначенням ціни, що вдвічі менше за балансову вартість майна. Також істотною обставиною є те, що кошти на виконання оскаржуваного правочину сплачені так і не були.

Посилаючись на викладене, позивач вважає, що договір купівлі продажу від 12 березня 2020 року, укладений між ТОВ «ВКП «Вантаж» в особі директора Литвиненка Андрія Валерійовича та покупця фізичної особи гр. ОСОБА_1 , є недійсним, оскільки вчинений за меншу ціну, ніж балансова вартість майна, не виконувався сторонами, і не був направлений на реальне настання правових наслідків, обумовлених цієї угодою, оскільки метою вчинення правочину було відчуження (виведення) основних фондів підприємства, для подальшого продажу корпоративних прав третім особам.

На підставі цього, позивач просить суд визнати недійсним договір купівлі продажу від 12 березня 2020 року, укладений між ТОВ «ВКП «Вантаж» в особі директора Литвиненка Андрія Валерійовича та покупця фізичної особи гр. ОСОБА_1 , та витребувати від ОСОБА_1 на користь ТОВ «ВКП «Вантаж» майно, а саме тепловоз ТГМ-4 № 2708 вартість 231963, 37 грн., козловий кран КК 32, зав. № 47, вартістю 70676, 97 грн., полувагон 63447049; полувагон 634470664; полувагон 63447072; полувагон 63447080; полувагон 63447106; полувагон 63447114: полувагон 63447122; полувагон 63447130; полувагон 63447148; полувагон 63447155; полувагон 63827182; полувагон 63827208; полувагон 63827216; полувагон 63827232; полувагон 63827232; полувагон 63827240; трактор марки Т-150к, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартість 5526, 68 грн., причіп, реєстраційний номер НОМЕР_2 , марки 2 ПТС -4а, 1979 р., вартість 1138, 84 грн. та стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача судові витрати.

Відповідачем було надано відзив на позовну заяву, в якому не погоджується з позовними вимогами. Вказує, що у 2018 му році засновниками підприємства було взято кредит в банку. На ці кошти були придбані 10 напіввагонів, які передані оператору в експлуатацію. Після успішного погашення кредиту, засновники провели переговори та вирішили придбати ще 5 напіввагонів, для чого було пролонговано кредитну лінію та внесено особисті кошти засновників у вигляді зворотної фінансової допомоги. Так, ОСОБА_1 та його син ОСОБА_2 внесли на підприємство особисті грошові кошти у розмірі 11644264, 44 грн. а також 2226900, 00 грн. В результаті чого кредит було погашено, а у підприємства ТОВ «ВКП «Вантаж» утворилась кредитна заборгованість на вищевказані суми, за договорами зворотної фінансової допомоги. Посилається на ст. ст. 627, 628629 ЦК України, згідно яких сторони є вільними у виборі контрагента, та визначенні змісту умов договору, а відтак могли вчинити спірний договір на умовах, які є зручними для них, в тому числі продати майно за ціну, визначену сторонами на власний розсуд. Факт повного розрахунку за оскаржуваним договором підтверджується зарахуванням зустрічних однорідних вимог, що видно з протоколу взаємозаліку (зарахування) взаємних зустрічних вимог від 12.03.2020 року. В діях колишнього директора товариства немає порушень та не відповідності дій інтересам ТОВ «ВКП «Вантаж», оскільки він мав цілковите право укладати правочин з відчуження спірного майна.

Крім того, відповідач вважає, що набув право власності на майна правомірно, тому підстав для його витребування немає, оскільки нові власники ТОВ «ВКП «Вантаж» були обізнані про те, що станом на перший квартал 2020 року на товаристві не обліковувались основні засоби, і корпоративні права на частку у статутному капіталі товариства відчужені саме таким чином, без цих основних засобів. Отже, спірний правочин є законним і відповідає внутрішній волі сторін, а підстави для витребування майна з чужого володіння відсутні, оскільки підстава набуття майна у власність наразі не відпала. Відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 травня 2021 року вжито заходів забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_1 та іншим особам, які можуть вчиняти юридично значимі дії, відчужувати та передавати в лізинг: тепловоз ТГМ-4 № 2708 вартістю 231963, 37 грн., козловий кран КК 32, зав. № 47, реєстраційний номер 59862, 1978 року випуску, вартістю 70676, 97 грн., полувагон 63447049; полувагон 634470664; полувагон 63447072; полувагон 63447080; полувагон 63447106; полувагон 63447114: полувагон 63447122; полувагон 63447130; полувагон 63447148; полувагон 63447155; полувагон 63827182; полувагон 63827208; полувагон 63827216; полувагон 63827232; полувагон 63827232; полувагон 63827240; трактор марки Т-150к, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартістю 5526, 68 грн.; причіп, реєстраційний номер НОМЕР_2 , марки 2 ПТС -4а, 1979 р., вартістю 1138, 84 грн.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 травня 2021 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 серпня 2021 року відмовлено у задоволенні заяви ТОВ «ВКП «Вантаж» про забезпечення позову.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 лютого 2022 року скасовано ухвалу суду першої інстанції від 11 травня 2021 року про забезпечення позову. У задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

Постановою Верховного суду у складі Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2022 року, апеляційна скарга ТОВ «ВКП «Вантаж» залишена без задоволення, Постанова Дніпровського апеляційного суду від 17 лютого 2022 року, залишена без змін.

Протокольною ухвалою від 15.09.2021 року закрито підготовче засідання, справа призначена до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги, просила їх задовольнити.

Відповідач та представник протягом всього часу розгляду справи заперечували проти задоволення позову. Просили відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки відповідач вносив особисті кошти до статутного капіталу товариства, після чого було проведено взаємозалік однорідних зустрічних вимог, тому спірний правочин відповідає чинному законодавству.

Вислухавши пояснення сторін та представників, дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та якими доказами вони підтверджуються, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно доКонституції України, цього Кодексу, законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим Законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

В силу положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятоїстатті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 12.03.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю Виробниче комерційне підприємство «Вантаж» та ОСОБА_1 було укладеного договір купівлі-продажу, відповідно до якого ТОВ «ВКП «Вантаж» передає, а покупець ОСОБА_1 зобов`язується прийняти майно та сплатити за нього обумовлену грошову суму.

Майно, що відчужується за цим договором: тепловоз ТГМ-4 № 2708 вартість 231963, 37 грн., козловий кран КК 32, зав. № 47, вартістю 70676, 97 грн., полувагон 63447049; полувагон 634470664; полувагон 63447072; полувагон 63447080; полувагон 63447106; полувагон 63447114: полувагон 63447122; полувагон 63447130; полувагон 63447148; полувагон 63447155; полувагон 63827182; полувагон 63827208; полувагон 63827216; полувагон 63827232; полувагон 63827232; полувагон 63827240; трактор марки Т-150к, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартість 5526, 68 грн., причіп, реєстраційний номер НОМЕР_2 , марки 2 ПТС -4а, 1979 р., вартість 1138, 84 грн.

Вартість договору купівлі-продажу від 12.03.2020 р. складає 8879165, 41 грн., які покупець ОСОБА_1 повинен був сплатити на рахунок товариства не пізніше 15 березня 2020 року.

Договір підписано директором ТОВ «ВКП «Вантаж» Литвиненко Андрієм Валерійовичем та фізичною особою ОСОБА_1 без зауважень та заперечень, скріплено особистими підписами та з прикладенням печатки ТОВ «ВКП «Вантаж».

Договір посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гусенко О.О., за реєстр. № 945.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи даний спір, суд виходить з наступного.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина третя статті 215 ЦК України).

Відповідно до змісту п.п. 4,7 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам відповідно до статті 215 ЦК435-15необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як зазначено у ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до положень ст. 204 ЦК України правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.

Згідно положень ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом позовних вимог, ТОВ «ВКП «Вантаж» посилається на те, що майно, яке було відчужено за спірним договором, має удвічі меншу ціну, ніж балансова вартість майна, договір не виконувався сторонами, зокрема, відповідач не розрахувався за придбані напіввагони, договір було укладено всупереч інтересам ТОВ «ВКП «Вантаж», сторони не мали на меті досягти реальних правових наслідків, пов`язаних із укладенням даного правочину, сторони правочину є близькими родичами, тож діяли на шкоду інтересам позивача.

Відповідно до п. 2.1. договору, продаж майна за домовленістю сторін вчиняється за 8879165, 41 грн.

Ціна- це встановлена сторонамидоговору, загальна сума товару або послуги, яку реалізує одна зі сторін, і виражається в грошовій формі (у національній або іноземній валюті), і переважно є істотною умовоюдоговору.

З юридичної точки зору поняття ціна (договірна ціна) визначається як певна сума грошових коштів, які контрагент зобов`язується передати іншому контрагенту за виконання ним своїх зобов`язань за договором.

Це є досить вузьким розумінням ціни, оскільки воно пов`язане з випадками, які найчастіше трапляються на практиці. Це не дає глибинного уявлення про юридичну природу ціни. Між тим, поняття ціни в праві не завжди прив`язане до грошових коштів, оскільки зустрічається чимало оплатних зобов`язань, оплата за які здійснюється не в грошовій формі (наприклад, міна, доручення, де в якості оплати виступає певний відсоток від здійсненого за дорученням зобов`язання, договорі про науково-технічне співробітництво та ін.). Тому в більш широкому юридичному сенсі ціною є розмір зустрічного задоволення контрагента за договором на виконання ним своїх договірних зобов`язань.

Зміст грошового зобов`язання в структурі цивільно-правових угод набуває предметного виразу через поняття та механізм ціноутворення. Саме ціна в договорі є тією ланкою волевиявлення сторін зобов`язання, з дією якої пов`язане існування грошового зобов`язання.

Чинне законодавство не містить легального визначення поняття договірної ціни. Розкриття змісту поняття договірної ціни можливе лише в контексті цивільно-правової доктрини. Договірною є ціна, щодо якої сторони дійшли згоди при укладені договору як щодо оплати одним контрагентом іншому за виконання взятого на себе останнім зобов`язання. Отже, договірною вважатиметься ціна, щодо розміру якої сторони спільно, обопільно домовилися, й така згода знайшла закріплення у відповідному договорі.

Таким чином, критерієм для визначення «договірності» ціни слугуватиме наявність взаємної згоди сторін, яка формується на основі їхнього спільного й вільного волевиявлення. В такому випадку під поняття договірної ціни не підпадатимуть ціни, які формуються поза волею контрагентів, або ж така воля є дещо обмеженою (йдеться про випадки державного встановлення й регулювання ціноутворення). У зв`язку з цим слід зазначити, що договірну ціну можна розглядати й дещо в іншому плані, а саме як ціну, що зафіксована в договорі незалежно від причин, що вплинули на її утворення.

Балансова вартість майна це різниця між первинною вартістю майна та сумою накопиченої амортизації.

Таким чином, сторони правочину можуть визначити ціну майна на власний розсуд, і така ціна може відрізнятись від звичайних цін, від ринкових цін чи балансової вартості майна.

Згідно із ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу або, якщо вона не встановлена в договорі і не може бути визначена виходячи з його умов за звичайною ціною, яка має бути визначена відповідно до ст. 632 ЦК України.

Як встановлено в судовому засіданні, напіввагони, що є предметом договору купівлі-продажу, були у використанні протягом 2 років, а відтак на це майно нараховується амортизація, з урахуванням нормального (фізичного) зносу основних засобів.

З огляду на вищевикладене, суд не знаходить підставними і відхиляє доводи позивача про те, що майно було продано за удвічі меншу ціну, оскільки оцінка дійсної (ринкової) вартості напіввагонів не проводилась, а балансова вартість майна визначена правильно. Між тим, сторони (контрагенти) не зобов`язані вказувати у договорі саме ринкову чи балансову вартість майна, оскільки право визначення ціни майна належить виключно продавцю. Так, ТОВ «ВКП «Вантаж» міг продати майно і за меншу ціну, проте це не свідчить про недійсність правочину в цілому, чи його окремих положень.

Суд вважає, що вартість напіввагонів та транспортних засобів, що визначена у оскаржуваному договорі, а саме 8879165, 41 грн. відповідає внутрішній волі та дійсним намірам сторін, і визначена у встановлений законом спосіб, тому така обставина не може бути розцінена судом як підстава для визнання договору купівлі-продажу недійсним. Той факт, що напіввагони були придбані за 20903975, 30 грн., а продані через певний проміжок часу за нижчу ціну, не свідчить безумовно про недійсність такого правочину. Одночасно з цим, позивачем не доведено, що такі дії були направлені на шкоду майновим інтересам підприємства, оскільки вагони перебували в користуванні, тому ліквідність напіввагонів, їх реальна вартість визначалась сторонами на конкретну дату, з урахуванням пропозицій на ринку аналогічного майна, та господарських ризиків.

Щодо відсутності, на думку позивача, розрахунків за придбане майно, та невиконання договору, суд вказує наступне.

Так,у постановіВерховного Судуу складіколегії суддівДругої судовоїпалати Касаційногоцивільного судувід 22червня 2020року всправі N177/1942/16-ц(провадження№ 61-2276св19)вказано,що "наявністьпідстав длявизнання договорунедійсним маєвстановлюватися судомна моментйого укладення.Тобто,недійсність договорумає існуватив моментйого укладення,а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним".

Іншими словами, не проведення розрахунків за договором, не свідчить про його недійсність, оскільки в такому випадку позивач не позбавлений можливості звернутись до суду з позовом про примусове виконання обов`язку в натурі, передання спірного майна, чи стягнення виниклої заборгованості.

Проте доказів, що ТОВ «ВКП «Вантаж» зверталось до суду з позовом до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за договором купівлі продажу від 12.03.2020, суду не надано.

Крім того, в ході судового розгляду встановлено, що відповідачем ОСОБА_1 було виконано договір та здійснено погашення заборгованості шляхом взаємозаліку зустрічних однорідних вимог.

Відповідно до положень законодавства та судової практики вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: 1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); 2) бути однорідними, тобто вони повинні бути однорідними у розумінні їх матеріального змісту, тобто мати однорідний предмет; 3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Верховний суд роз`яснював, що зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв`язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов`язань по передачі родових речей, зокрема грошей). Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо).

Важливою умовою для здійснення зарахування зустрічних вимог Верховний Суд визначає безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність спору щодо змісту, умови виконання та розміру зобов`язань. Наявність заперечень іншої сторони на заяву про зарахування чи відсутність будь-якої з названих вище умов, виключає проведення зарахування у добровільному порядку (постанова КГС від 22.08.2018 у справі № 910/21652/17). У справі № 910/23246/17 КГС ВС називає такий критерій «прозорість вимог».

В матеріалах справи є низка договорів зворотної фінансової допомоги, з яких убачається, що відповідачем ОСОБА_1 було надано у розпорядження ТОВ «ВКП «Вантаж» особисті грошові кошти як фізичної особи. Отже, ТОВ «ВКП «Вантаж» мав кредиторську заборгованість перед ОСОБА_1 у розмірі 9167261, 44 грн.

Як видно з копії протоколу взаємозаліку (зарахування) взаємних зустрічних вимог за договором купівлі-продажу майна від 12 березня 2020 року, сторони погодилися провести взаємозалік (зарахування) взаємних зустрічних вимог по договорам зворотної фінансової допомоги в сумі 8879165, 41 грн. Незарахована сума у розмірі 288096, 03 грн. перераховується ТОВ «ВКП «Вантаж» на картковий рахунок ОСОБА_1 протягом 30 днів з дня підписання цього протоколу (п. 2,3 названого протоколу).

Пунктом 4 протоколу взаємозаліку (зарахування) взаємних зустрічних вимог зафіксовано, що підписання цього протоколу свідчить про відсутність будь-яких претензій сторін одна до одної в частині взаємозаліку (зарахування) взаємних зустрічних вимог.

Протокол підписано директором ТОВ «ВКП «Вантаж» та ОСОБА_1 , у присутності головного бухгалтера ТОВ «ВКП «Вантаж», яка була допитана в судовому засіданні та підтвердила правомірність проведення взаємозаліку.

Отже, суд приймає як належний і допустимий доказ протокол взаємозаліку (зарахування) взаємних зустрічних вимог за договором купівлі-продажу майна від 12 березня 2020 року, який свідчить про проведення взаєморозрахунків між сторонами та реальне виконання оскаржуваного договору в частині оплати вартості напіввагонів та транспортних засобів.

Згідно зіст.601 ЦК Українизобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Таким чином, суд вважає, що зобов`язання ОСОБА_1 щодо сплати вартості напіввагонів у розмірі 8879165, 41 грн., які покупець повинен був сплатити на рахунок товариства не пізніше 15 березня 2020 року, слід визнати виконаними шляхом взаємозаліку (зарахування) взаємних зустрічних вимог.

За вказаних обставин, доводи позивача про невиконання умов оскаржуваного договору та його фіктивність, відсутність реальних взаєморозрахунків між сторонами, не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі).

Конструкція фіктивного правочину дозволяє поширювати її на будь-які правочини (односторонні, дво- чи багатосторонні), хоча, зазвичай, застосовується щодо договорів.

Фіктивний правочин належить до оспорюваних правочинів, і, визначаючи суб`єктів, які вправі його оспорювати, слід враховувати положення ч. З ст. 215ЦК України, відповідно до якої це може бути сторона правочину або інша заінтересована особа. Наприклад, дружина звертається з позовом про визнання недійсним договору дарування автомобіля чоловіком, який начебто укладено. Насправді ж чоловік намагається вилучити автомобіль із сукупності спільного майна подружжя, щоб залишити його собі.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний.Такий правочин завжди укладається умисно.

В абзаці 1 п. 24Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"передбачається, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.

Воля сторін правочину не адекватна волевиявленню (зовнішньому виразу), яке є лише прикриттям дійсної мети сторін. Намір уникнути наслідків правочину, який вони укладають, має бути у всіх учасників правочину. В інших випадках (наприклад, якщо одна сторона створювала лише вигляд правочину, а друга вважала, що насправді настануть ті наслідки, яких вона прагне) стверджувати про фіктивність правочину не можна.

Посилання представника позивача, що договір не був направлений на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним, суд не приймає, оскільки в даному випадку договір був укладений у формі, встановленій законом, уповноваженими сторонами (представниками). При цьому контрагентами було досягнуто реальних правових наслідків, що полягає у переданні майна покупцю ОСОБА_1 , який, у свою чергу, розрахувався за це майно шляхом взаємозаліку (зарахування)взаємних зустрічнихвимог. При цьому ані в договорі купівлі-продажу, ані в договорах зворотної фінансової допомоги не встановлено заборони на проведення розрахунків саме таким чином.

Судом не встановлено фактів, які б свідчили, що укладенням оскаржуваного договору сторони намагались досягти інших правових наслідків, ніж ті, що пов`язані безпосередньо із відчуженням даного майна. Так, не встановлено, що цим договором було опосередковано виведення активів з підприємства, чи погіршення фінансового стану, чи зниження платоспроможності, чи введення в оману третіх осіб. Згідно пояснень ОСОБА_1 , які були надані ним в судовому засіданні, покупець частки у статутному капіталі ТОВ «ВКП «Вантаж» ОСОБА_3 був обізнаний із фінансовим станом на ТОВ «ВКП «Вантаж» та із наявністю майна на балансі. Водночас ТОВ «ВКП «Вантаж» має безстрокову ліцензію на перевезення небезпечних вантажів залізничним транспортом, і ця ліцензія була передана новому власнику.

Згідно п. 2.1. Договору про відступлення Частки у Статутному капіталі ТОВ «ВКП «Вантаж», продавці гарантують, що належним чином повідомили покупця про дійсний характер діяльності та про фінансовий стан Товариства, на момент укладання цього договору.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони, вчиняючи його, знають, що він не буде виконаним. Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. Вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину.

У постанові Верховного Суду України від 19.10.2016 у справі№ 6-1873цс16викладено правову позицію, відповідно до якої для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином.Такий правочин завжди укладається умисно.

Аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 01.02.2017 року у справі№ 6-2360цс16та підтримана в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року по справі№ 442/3285/16-ц, провадження № 61-21651св18 (ЄДРСРУ № 79543580).

Отже,основними ознаками фіктивного правочину є:введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Фактично єдиною метою здійснених майнових дій від імені боржника є введення в оману кредиторів шляхом виведення активів боржника з метою їх збереження за заінтересованими особами від звернення стягнення за наявними грошовими зобов`язаннями боржника перед кредиторами, створення видимості належної юридичної форми відчуження майна.

Той факт, що оскаржуваний договір укладено між близькими родичами, не свідчить про його недійсність, оскільки суд не вбачає в таких діях порушень прав та інтересів кредиторів, чи третіх осіб.

Так, наприклад, постанові Верховного суду від 05.07.2018 р. по справі№ 922/2878/17, зазначено, що установивши, що спірні договори дарування нерухомого майна уклали сторони, які є близькими родичами, суди повинні були перевірити, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.

Таким чином ухилення від виконання судових рішень протирічить інтересам держави і суспільства, підриває основи правосуддя і не сприяє захисту цивільних прав учасників судового процесу, про що зроблено висновок в Постанові Верховного суду від 16.04.2018 по справі№ 910/11908/16.

В даному випадку, спірний договір хоча й був укладений між близькими родичами, один з яких виступив як керівник товариства, а інший як бенефіціарний власник, проте судом не встановлено, а позивачем не доведено, що саме такий склад учасників вплинув на волевиявлення цих осіб, або сторони узгодили між собою спільні дії та вчинили правочин на шкоду інтересам третіх осіб, чи кредиторів, як то уникнення майнової відповідальності чи погіршення платоспроможності підприємства тощо. При цьому на момент вчинення оскаржуваного правочину ТОВ «ВКП «Вантаж» не загрожувало стягнення за рішенням суду, майно не знаходилось у податковій заставі, а саме підприємство не перебувало у процедурі банкрутства чи відновлення платоспроможності, тому укладення цього правочину між близькими родичами, на переконання суду, не вплинуло на зміст та правові наслідки цієї угоди та не створило дефектів суб`єктного складу, волі, форми чи порядку укладення договору.

Зважаючи на таке, суд не приймає доводи ТОВ «ВКП «Вантаж», що вчинення оскаржуваного правочину між близькими родичами, може свідчити про його недійсність.

Відтак, договір купівлі-продажу від 12.03.2020, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Виробниче комерційне підприємство «Вантаж» та ОСОБА_1 , не можна вважати фіктивним, оскільки реальні правові наслідки, які були обумовлені цим правочином, настали. Такі наслідки є передбачуваними, і сторони намагались досягти їх, що вказує на відсутність ознак фіктивного правочину.

З приводу позиції позивача, що при укладенні оскаржуваного правочину директор ТОВ «ВКП «Вантаж» діяв на шкоду інтересам товариства, суд виходить з такого.

Так, у загальному розумінні інтерес це прагнення особи повніше задовольняти свої потреби і бажання, що прямо не формалізовано в конкретному суб`єктивному праві, проте не суперечить праву як такому.

Інтереси юридичної особи (підприємства) це можливість досягнути статутних цілей діяльності товариства на конкретний період часу, не зважаючи на зовнішні чинники. Основним інтересом підприємства є забезпечення сталої і продуктивної діяльності суб`єкта господарювання, отримання прибутку, дотримання прав та виконання обов`язків засновників товариства, виконання зобов`язань.

Судом не встановлено наявності підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які б свідчили про те, що сторони оскаржуваного правочину діяли недобросовісно або нерозумно.

Під час дослідження питання про визнання недійсним договору суд має спростувати презумпцію правомірності правочину, а також встановити не лише наявність підстав, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, але обставини, які свідчать про порушення цивільного права або інтересу особи, за захистом якого позивач звернувся до суду.

Таким чином, під час вирішення даного спору необхідно встановити наявність реальності (дійсності) існування порушених прав позивача.

Проте ТОВ «ВКП«Вантаж» недоведено порушенняправ таінтересів підприємстваунаслідок укладенняспірного правочину.

Що стосується надання дозволу на вчинення директором ТОВ «ВКП «Вантаж» значного (істотного) правочину, суд вказує таке.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому, особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 ЦК України).

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

Частинами 1, 3 ст. 92 ЦК України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Частиною 2 ст. 207 ЦК України визначено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Загальне правило, що випливає зі змісту норм ст. 241 ЦК України, таке: представництво з перевищенням повноважень не породжує властиві представництву наслідки, тобто не створює діями представника права й обов`язки в іншої особи, від імені якої вчинено правочин. У наведеній статті зазначається лише про один варіант поведінки особи, представник якої вийшов за межі наданих йому повноважень, а саме: схвалення нею цих його дій.

Як встановлено п. 13 розділу 10 Статуту ТОВ «ВКП «Вантаж», до компетенції Загальних зборів Учасників Товариства належить, зокрема, надання попередньої згоди Директору на укладення, внесення змін, розірвання, будь-яких правочинів, сума яких перевищує 50 відсотків вартості чистих активів Товариства станом на кінець попереднього кварталу.

З матеріалів справи убачається, що ціна (сума) договору купівлі-продажу від 12.03.2020, станом на момент укладення цього правочину, перевищувала 50 відсотків вартості чистих активів Товариства, що потребувало надання дозволу керівнику підприємства на вчинення такого правочину.

В судовому засіданні представником відповідача було долучено протокол загальних зборів учасників ТОВ «ВКП «Вантаж», зі змісту якого убачається, що директору ТОВ «ВКП «Вантаж» Литвиненко А.В. було вирішено надати згоду на укладення вищевказаного правочину.

За таких обставин, суд дійшов переконання, що договір купівлі продажу від 12.03.2020 року, був укладений правомірно, і судом не встановлено жодних обставин, які б давали підстави для висновку про його недійсність.

Інші доводи позивача не заслуговують увагу, оскільки свідчать лише про незгоду із цим правочином новими власниками підприємства, однак судом встановлено, що в момент укладення договору купівлі продажу від 12.03.2020 року, сторонами було додержано вимоги, які встановлені ст. 203 ЦК України, тому суд виходить з того, що такий договір є дійсним. Відтак, підстав для визнання оскаржуваного правочину судом не встановлено.

Підсумовуючи вищезазначене, суд визнає позовні вимоги необґрунтованими, тому в їх задоволенні слід відмовити повністю.

В силу ст. 141 ЦПК України судові витрати не відшкодовуються та віднесені на рахунок позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 258, 259, 261, 263-265, 268, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче комерційне підприємство «Вантаж» (51931, Дніпропетровська обл., м. Кам`янське, вул. Республіканська, буд. 9А, офіс 106, код ЄДРПОУ 24608670), до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ), про визнання договору недійсним та витребування майна, відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів із дня його проголошення особами, що брали участь у судовому засіданні, а особами, які не брали участі в судовому засіданні протягом 30 днів з дня отримання його копії.

Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів з дня його проголошення, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.

Вступну і резолютивну частини рішення проголошено 26 грудня 2022 року о 09 год. 35 хв.

Повний текст рішення складено 06 січня 2023 року о 10 год. 00 хв.

Суддя Ігор КОНДРАШОВ