Постанова

від 04.10.2023 по справі 932/1829/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3425/23 Справа № 932/1829/21 Суддя у 1-й інстанції - Кондрашов І. А. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2023 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду області в складі:

головуючого Лаченкової О.В.

суддів Городничої В.С., Петешенкової М.Ю.

при секретарі Піменовій М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційне підприємство "Вантаж",

на рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 23 грудня 2022 року,

по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче комерційне підприємство «Вантаж» до ОСОБА_1 про визнання договору недійсним та витребування майна,-

ВСТАНОВИЛА:

В березні 2021 до Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче комерційне підприємство «Вантаж» до ОСОБА_1 про визнання договору недійсним та витребування майна.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що наприкінці 2020 року ТОВ ВКП «Вантаж» стало відомо, що від імені підприємства на той час діючим директором ОСОБА_2 12.03.2020 було укладено договір купівлі-продажу, яким порушено права та охоронювані законом інтереси позивача. Так, відповідно до вказаного договору, продавець ТОВ «ВКП «Вантаж» передає, а покупець ОСОБА_1 зобов`язується прийняти майно та сплатити за нього обумовлену грошову суму. Майно, що відчужується за даним договором: тепловоз ТГМ-4 № 2708 вартість 231 963, 37 грн., козловий кран КК 32, зав. № 47, вартістю 70 676, 97 грн., полувагон 63447049; полувагон 634470664; полувагон 63447072; полувагон 63447080; полувагон 63447106; полувагон 63447114: полувагон 63447122; полувагон 63447130; полувагон 63447148; полувагон 63447155; полувагон 63827182; полувагон 63827208; полувагон 63827216; полувагон 63827232; полувагон 63827232; полувагон 63827240; трактор марки Т-150к, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартість 5 526, 68 грн., причіп, реєстраційний номер НОМЕР_2 , марки 2 ПТС -4а, 1979 р., вартість 1 138, 84 грн. Вартість договору купівлі-продажу від 12.03.2020 р. складає 8 879 165, 41 грн., які покупець ОСОБА_1 повинен був сплатити на рахунок товариства не пізніше 15 березня 2020 року. Однак товариством було виявлено, що фактично розрахунки за вказаним договором не проводились, що може свідчити про його фіктивність. Також згідно договору поставки № 394 від 02.02.2018 року вбачається, що вказані напіввагони були придбані ТОВ «ВКП «Вантаж» за 20 903 975, 30 грн. Позивач вважає, що напіввагони у кількості 15 одиниць вибули з користування ТОВ «ВКП «Вантаж» безвідплатно, за ціну, яка є в кілька разів нижчою, ніж їх реальна ринкова вартість. Наведене також може свідчити про те, що сторони при укладенні спірного договору купівлі-продажу від 12.03.2020 р. не мали на меті настання реальних наслідків цього правочину, які були обумовлені ним та фактично за цим правочином відбулось вибуття з користування ТОВ «ВКП «Вантаж» напіввагонів. Із тексту оскаржуваного правочину видно, що від імені позивача діяв директор Литвиненко А.В., на підставі Статуту, тобто керівництвом ТОВ ВКП «Вантаж» було фактично відчужено майно (основні фонди), яке задіяно у господарській діяльності підприємства, тому представник діяв недобросовісно та всупереч інтересам позивача. Майно було відчужено на користь близького родича, з визначенням ціни, що вдвічі менше за балансову вартість майна. Також істотною обставиною є те, що кошти на виконання оскаржуваного правочину сплачені так і не були. Посилаючись на викладене, позивач вважає, що договір купівлі продажу від 12 березня 2020 року, укладений між ТОВ «ВКП «Вантаж» в особі директора Литвиненка Андрія Валерійовича та покупця фізичної особи гр. ОСОБА_1 , є недійсним, оскільки вчинений за меншу ціну, ніж балансова вартість майна, не виконувався сторонами, і не був направлений на реальне настання правових наслідків, обумовлених цієї угодою, оскільки метою вчинення правочину було відчуження (виведення) основних фондів підприємства, для подальшого продажу корпоративних прав третім особам. На підставі цього, позивач просить суд визнати недійсним договір купівлі продажу від 12 березня 2020 року, укладений між ТОВ «ВКП «Вантаж» в особі директора Литвиненка Андрія Валерійовича та покупця фізичної особи гр. ОСОБА_1 , та витребувати від ОСОБА_1 на користь ТОВ «ВКП «Вантаж» майно, а саме тепловоз ТГМ-4 № 2708 вартість 231 963, 37 грн., козловий кран КК 32, зав. № 47, вартістю 70 676, 97 грн., полувагон 63447049; полувагон 634470664; полувагон 63447072; полувагон 63447080; полувагон 63447106; полувагон 63447114: полувагон 63447122; полувагон 63447130; полувагон 63447148; полувагон 63447155; полувагон 63827182; полувагон 63827208; полувагон 63827216; полувагон 63827232; полувагон 63827232; полувагон 63827240; трактор марки Т-150к, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартість 5 526, 68 грн., причіп, реєстраційний номер НОМЕР_2 , марки 2 ПТС -4а, 1979 р., вартість 1 138, 84 грн. та стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача судові витрати.

Рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 23 грудня 2022 року в задоволенні позовних вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче комерційне підприємство «Вантаж» до ОСОБА_1 про визнання договору недійсним та витребування майна - відмовлено.

В апеляційні скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю Виробниче комерційне підприємство «Вантаж» просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче комерційне підприємство «Вантаж» на рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 23.12.2022 року по справі № 932/1829/21 - задовольнити, рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 23.12.2022 року по справі № 932/1829/21 - скасувати та прийняти по даній справі нове рішення, яким позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче комерційне підприємство «Вантаж» - задовольнити.

У відзиві ОСОБА_1 на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче комерційне підприємство «Вантаж» на рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 23 грудня 2022 року просить залишити апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче комерційне підприємство «Вантаж» без задоволення, а рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 23.12.2022 року - без змін.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 12.03.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю Виробниче комерційне підприємство «Вантаж» та ОСОБА_1 було укладеного договір купівлі-продажу, відповідно до якого ТОВ «ВКП «Вантаж» передає, а покупець ОСОБА_1 зобов`язується прийняти майно та сплатити за нього обумовлену грошову суму.

Майно, що відчужується за цим договором: тепловоз ТГМ-4 № 2708 вартість 231 963, 37 грн., козловий кран КК 32, зав. № 47, вартістю 70 676, 97 грн., полувагон 63447049; полувагон 634470664; полувагон 63447072; полувагон 63447080; полувагон 63447106; полувагон 63447114: полувагон 63447122; полувагон 63447130; полувагон 63447148; полувагон 63447155; полувагон 63827182; полувагон 63827208; полувагон 63827216; полувагон 63827232; полувагон 63827232; полувагон 63827240; трактор марки Т-150к, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартість 5 526, 68 грн., причіп, реєстраційний номер НОМЕР_2 , марки 2 ПТС -4а, 1979 р., вартість 1 138, 84 грн.

Вартість договору купівлі-продажу від 12.03.2020 р. складає 8 879 165, 41 грн., які покупець ОСОБА_1 повинен був сплатити на рахунок товариства не пізніше 15 березня 2020 року.

Договір підписано директором ТОВ «ВКП «Вантаж» Литвиненко Андрієм Валерійовичем та фізичною особою ОСОБА_1 без зауважень та заперечень, скріплено особистими підписами та з прикладенням печатки ТОВ «ВКП «Вантаж».

Договір посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гусенко О.О., за реєстр. № 945.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина третя статті 215 ЦК України).

Відповідно до змісту п.п. 4,7 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам відповідно до статті 215 ЦК 435-15 необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як зазначено у ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до положень ст. 204 ЦК України правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.

Згідно положень ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом позовних вимог, ТОВ «ВКП «Вантаж» посилається на те, що майно, яке було відчужено за спірним договором, має удвічі меншу ціну, ніж балансова вартість майна, договір не виконувався сторонами, зокрема, відповідач не розрахувався за придбані напіввагони, договір було укладено всупереч інтересам ТОВ «ВКП «Вантаж», сторони не мали на меті досягти реальних правових наслідків, пов`язаних із укладенням даного правочину, сторони правочину є близькими родичами, тож діяли на шкоду інтересам позивача.

Відповідно до п. 2.1. договору, продаж майна за домовленістю сторін вчиняється за 8 879 165, 41 грн.

Ціна - це встановлена сторонами договору, загальна сума товару або послуги, яку реалізує одна зі сторін, і виражається в грошовій формі (у національній або іноземній валюті), і переважно є істотною умовою договору.

З юридичної точки зору поняття ціна (договірна ціна) визначається як певна сума грошових коштів, які контрагент зобов`язується передати іншому контрагенту за виконання ним своїх зобов`язань за договором.

Це є досить вузьким розумінням ціни, оскільки воно пов`язане з випадками, які найчастіше трапляються на практиці. Це не дає глибинного уявлення про юридичну природу ціни. Між тим, поняття ціни в праві не завжди прив`язане до грошових коштів, оскільки зустрічається чимало оплатних зобов`язань, оплата за які здійснюється не в грошовій формі (наприклад, міна, доручення, де в якості оплати виступає певний відсоток від здійсненого за дорученням зобов`язання, договорі про науково-технічне співробітництво та ін.). Тому в більш широкому юридичному сенсі ціною є розмір зустрічного задоволення контрагента за договором на виконання ним своїх договірних зобов`язань.

Зміст грошового зобов`язання в структурі цивільно-правових угод набуває предметного виразу через поняття та механізм ціноутворення. Саме ціна в договорі є тією ланкою волевиявлення сторін зобов`язання, з дією якої пов`язане існування грошового зобов`язання.

Чинне законодавство не містить легального визначення поняття договірної ціни. Розкриття змісту поняття договірної ціни можливе лише в контексті цивільно-правової доктрини. Договірною є ціна, щодо якої сторони дійшли згоди при укладені договору як щодо оплати одним контрагентом іншому за виконання взятого на себе останнім зобов`язання. Отже, договірною вважатиметься ціна, щодо розміру якої сторони спільно, обопільно домовилися, й така згода знайшла закріплення у відповідному договорі.

Таким чином, критерієм для визначення «договірності» ціни слугуватиме наявність взаємної згоди сторін, яка формується на основі їхнього спільного й вільного волевиявлення. В такому випадку під поняття договірної ціни не підпадатимуть ціни, які формуються поза волею контрагентів, або ж така воля є дещо обмеженою (йдеться про випадки державного встановлення й регулювання ціноутворення). У зв`язку з цим слід зазначити, що договірну ціну можна розглядати й дещо в іншому плані, а саме як ціну, що зафіксована в договорі незалежно від причин, що вплинули на її утворення.

Балансова вартість майна це різниця між первинною вартістю майна та сумою накопиченої амортизації.

Таким чином, сторони правочину можуть визначити ціну майна на власний розсуд, і така ціна може відрізнятись від звичайних цін, від ринкових цін чи балансової вартості майна.

Згідно із ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу або, якщо вона не встановлена в договорі і не може бути визначена виходячи з його умов за звичайною ціною, яка має бути визначена відповідно до ст. 632 ЦК України.

Як встановлено в судовому засіданні в суді першої інстанції, напіввагони, що є предметом договору купівлі-продажу, були у використанні протягом 2 років, а відтак на це майно нараховується амортизація, з урахуванням нормального (фізичного) зносу основних засобів.

Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що вартість напіввагонів та транспортних засобів, що визначена у оскаржуваному договорі, а саме 8 879 165, 41 грн. відповідає внутрішній волі та дійсним намірам сторін, і визначена у встановлений законом спосіб, тому така обставина не може бути розцінена судом як підстава для визнання договору купівлі-продажу недійсним. Той факт, що напіввагони були придбані за 20 903 975, 30 грн., а продані через певний проміжок часу за нижчу ціну, не свідчить безумовно про недійсність такого правочину. Одночасно з цим, позивачем не доведено, що такі дії були направлені на шкоду майновим інтересам підприємства, оскільки вагони перебували в користуванні, тому ліквідність напіввагонів, їх реальна вартість визначалась сторонами на конкретну дату, з урахуванням пропозицій на ринку аналогічного майна, та господарських ризиків.

Щодо відсутності, на думку позивача, розрахунків за придбане майно, та невиконання договору, суд першої інстанції виходив з наступного.

Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2020 року в справі N 177/1942/16-ц (провадження № 61-2276св19) вказано, що "наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним".

Іншими словами, не проведення розрахунків за договором, не свідчить про його недійсність, оскільки в такому випадку позивач не позбавлений можливості звернутись до суду з позовом про примусове виконання обов`язку в натурі, передання спірного майна, чи стягнення виниклої заборгованості.

Проте доказів, що ТОВ «ВКП «Вантаж» зверталось до суду з позовом до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за договором купівлі продажу від 12.03.2020 року, суду першої інстанції не надано.

Крім того, в ході судового розгляду в суді першої інстанції встановлено, що відповідачем ОСОБА_1 було виконано договір та здійснено погашення заборгованості шляхом взаємозаліку зустрічних однорідних вимог.

Відповідно до положень законодавства та судової практики вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: 1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); 2) бути однорідними, тобто вони повинні бути однорідними у розумінні їх матеріального змісту, тобто мати однорідний предмет; 3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Верховний суд роз`яснював, що зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв`язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов`язань по передачі родових речей, зокрема грошей). Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо).

Важливою умовою для здійснення зарахування зустрічних вимог Верховний Суд визначає безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність спору щодо змісту, умови виконання та розміру зобов`язань. Наявність заперечень іншої сторони на заяву про зарахування чи відсутність будь-якої з названих вище умов, виключає проведення зарахування у добровільному порядку (постанова КГС від 22.08.2018 у справі № 910/21652/17). У справі № 910/23246/17 КГС ВС називає такий критерій «прозорість вимог».

В матеріалах справи є низка договорів зворотної фінансової допомоги, з яких убачається, що відповідачем ОСОБА_1 було надано у розпорядження ТОВ «ВКП «Вантаж» особисті грошові кошти як фізичної особи. Отже, ТОВ «ВКП «Вантаж» мав кредиторську заборгованість перед ОСОБА_1 у розмірі 9 167 261, 44 грн.

Як вбачається з копії протоколу взаємозаліку (зарахування) взаємних зустрічних вимог за договором купівлі-продажу майна від 12 березня 2020 року, сторони погодилися провести взаємозалік (зарахування) взаємних зустрічних вимог по договорам зворотної фінансової допомоги в сумі 8 879 165, 41 грн. Незарахована сума у розмірі 288 096, 03 грн. перераховується ТОВ «ВКП «Вантаж» на картковий рахунок ОСОБА_1 протягом 30 днів з дня підписання цього протоколу (п. 2,3 названого протоколу).

Пунктом 4 протоколу взаємозаліку (зарахування) взаємних зустрічних вимог зафіксовано, що підписання цього протоколу свідчить про відсутність будь-яких претензій сторін одна до одної в частині взаємозаліку (зарахування) взаємних зустрічних вимог.

Протокол підписано директором ТОВ «ВКП «Вантаж» та ОСОБА_1 , у присутності головного бухгалтера ТОВ «ВКП «Вантаж», яка була допитана в судовому засіданні в суді першої інстанції та підтвердила правомірність проведення взаємозаліку.

Отже, суд першої інстанції правильно звернув увагу та прийняв, як належний і допустимий доказ протокол взаємозаліку (зарахування) взаємних зустрічних вимог за договором купівлі-продажу майна від 12 березня 2020 року, який свідчить про проведення взаєморозрахунків між сторонами та реальне виконання оскаржуваного договору в частині оплати вартості напіввагонів та транспортних засобів.

Згідно зі ст. 601 ЦК України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що зобов`язання ОСОБА_1 щодо сплати вартості напіввагонів у розмірі 8 879 165, 41 грн., які покупець повинен був сплатити на рахунок товариства не пізніше 15 березня 2020 року, слід визнати виконаними шляхом взаємозаліку (зарахування) взаємних зустрічних вимог.

За вказаних обставин, доводи позивача про невиконання умов оскаржуваного договору та його фіктивність, відсутність реальних взаєморозрахунків між сторонами, не знайшли свого підтвердження в суді першої інстанції під час судового розгляду.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі).

Конструкція фіктивного правочину дозволяє поширювати її на будь-які правочини (односторонні, дво- чи багатосторонні), хоча, зазвичай, застосовується щодо договорів.

Фіктивний правочин належить до оспорюваних правочинів, і, визначаючи суб`єктів, які вправі його оспорювати, слід враховувати положення ч. З ст. 215 ЦК України, відповідно до якої це може бути сторона правочину або інша заінтересована особа. Наприклад, дружина звертається з позовом про визнання недійсним договору дарування автомобіля чоловіком, який начебто укладено. Насправді ж чоловік намагається вилучити автомобіль із сукупності спільного майна подружжя, щоб залишити його собі.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно.

В абзаці 1 п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачається, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.

Воля сторін правочину не адекватна волевиявленню (зовнішньому виразу), яке є лише прикриттям дійсної мети сторін. Намір уникнути наслідків правочину, який вони укладають, має бути у всіх учасників правочину. В інших випадках (наприклад, якщо одна сторона створювала лише вигляд правочину, а друга вважала, що насправді настануть ті наслідки, яких вона прагне) стверджувати про фіктивність правочину не можна.

Судом першої інстанції не встановлено фактів, які б свідчили, що укладенням оскаржуваного договору сторони намагались досягти інших правових наслідків, ніж ті, що пов`язані безпосередньо із відчуженням даного майна. Так, не встановлено, що цим договором було опосередковано виведення активів з підприємства, чи погіршення фінансового стану, чи зниження платоспроможності, чи введення в оману третіх осіб. Згідно пояснень ОСОБА_1 , які були надані ним суду першої інстанції в судовому засіданні, покупець частки у статутному капіталі ТОВ «ВКП «Вантаж» ОСОБА_3 був обізнаний із фінансовим станом на ТОВ «ВКП «Вантаж» та із наявністю майна на балансі. Водночас ТОВ «ВКП «Вантаж» має безстрокову ліцензію на перевезення небезпечних вантажів залізничним транспортом, і ця ліцензія була передана новому власнику.

Згідно п. 2.1. Договору про відступлення Частки у Статутному капіталі ТОВ «ВКП «Вантаж», продавці гарантують, що належним чином повідомили покупця про дійсний характер діяльності та про фінансовий стан Товариства, на момент укладання цього договору.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони, вчиняючи його, знають, що він не буде виконаним. Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. Вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину.

У постанові Верховного Суду України від 19.10.2016 у справі № 6-1873цс16 викладено правову позицію, відповідно до якої для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 01.02.2017 року у справі № 6-2360цс16 та підтримана в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року по справі № 442/3285/16-ц, провадження № 61-21651св18 (ЄДРСРУ № 79543580).

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Фактично єдиною метою здійснених майнових дій від імені боржника є введення в оману кредиторів шляхом виведення активів боржника з метою їх збереження за заінтересованими особами від звернення стягнення за наявними грошовими зобов`язаннями боржника перед кредиторами, створення видимості належної юридичної форми відчуження майна.

Той факт, що оскаржуваний договір укладено між близькими родичами, не свідчить про його недійсність, оскільки суд не вбачає в таких діях порушень прав та інтересів кредиторів, чи третіх осіб.

Так, в постанові Верховного суду від 05.07.2018 р. по справі № 922/2878/17, зазначено, що установивши, що спірні договори дарування нерухомого майна уклали сторони, які є близькими родичами, суди повинні були перевірити, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.

Таким чином ухилення від виконання судових рішень протирічить інтересам держави і суспільства, підриває основи правосуддя і не сприяє захисту цивільних прав учасників судового процесу, про що зроблено висновок в Постанові Верховного суду від 16.04.2018 по справі № 910/11908/16.

В даному випадку, спірний договір хоча й був укладений між близькими родичами, один з яких виступив як керівник товариства, а інший як бенефіціарний власник, проте судом першої інстанції не встановлено, а позивачем не доведено, що саме такий склад учасників вплинув на волевиявлення цих осіб, або сторони узгодили між собою спільні дії та вчинили правочин на шкоду інтересам третіх осіб, чи кредиторів, як то уникнення майнової відповідальності чи погіршення платоспроможності підприємства тощо. При цьому на момент вчинення оскаржуваного правочину ТОВ «ВКП «Вантаж» не загрожувало стягнення за рішенням суду, майно не знаходилось у податковій заставі, а саме підприємство не перебувало у процедурі банкрутства чи відновлення платоспроможності, тому укладення цього правочину між близькими родичами, на переконання суду першої інстанції, не вплинуло на зміст та правові наслідки цієї угоди та не створило дефектів суб`єктного складу, волі, форми чи порядку укладення договору.

Відтак, договір купівлі-продажу від 12.03.2020 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Виробниче комерційне підприємство «Вантаж» та ОСОБА_1 , не можна вважати фіктивним, оскільки реальні правові наслідки, які були обумовлені цим правочином, настали. Такі наслідки є передбачуваними, і сторони намагались досягти їх, що вказує на відсутність ознак фіктивного правочину.

З приводу позиції позивача, що при укладенні оскаржуваного правочину директор ТОВ «ВКП «Вантаж» діяв на шкоду інтересам товариства, суд першої інстанції виходив з наступного.

Так, у загальному розумінні інтерес це прагнення особи повніше задовольняти свої потреби і бажання, що прямо не формалізовано в конкретному суб`єктивному праві, проте не суперечить праву як такому.

Інтереси юридичної особи (підприємства) це можливість досягнути статутних цілей діяльності товариства на конкретний період часу, не зважаючи на зовнішні чинники. Основним інтересом підприємства є забезпечення сталої і продуктивної діяльності суб`єкта господарювання, отримання прибутку, дотримання прав та виконання обов`язків засновників товариства, виконання зобов`язань.

Судом першої інстанції не встановлено наявності підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які б свідчили про те, що сторони оскаржуваного правочину діяли недобросовісно або нерозумно.

Під час дослідження питання про визнання недійсним договору суд має спростувати презумпцію правомірності правочину, а також встановити не лише наявність підстав, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, але обставини, які свідчать про порушення цивільного права або інтересу особи, за захистом якого позивач звернувся до суду.

Таким чином, під час вирішення даного спору необхідно встановити наявність реальності (дійсності) існування порушених прав позивача.

Проте ТОВ «ВКП «Вантаж» не доведено порушення прав та інтересів підприємства унаслідок укладення спірного правочину.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому, особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 ЦК України).

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

Частинами 1, 3 ст. 92 ЦК України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Частиною 2 ст. 207 ЦК України визначено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Загальне правило, що випливає зі змісту норм ст. 241 ЦК України, таке: представництво з перевищенням повноважень не породжує властиві представництву наслідки, тобто не створює діями представника права й обов`язки в іншої особи, від імені якої вчинено правочин. У наведеній статті зазначається лише про один варіант поведінки особи, представник якої вийшов за межі наданих йому повноважень, а саме: схвалення нею цих його дій.

Як встановлено п. 13 розділу 10 Статуту ТОВ «ВКП «Вантаж», до компетенції Загальних зборів Учасників Товариства належить, зокрема, надання попередньої згоди Директору на укладення, внесення змін, розірвання, будь-яких правочинів, сума яких перевищує 50 відсотків вартості чистих активів Товариства станом на кінець попереднього кварталу.

З матеріалів справи вбачається, що ціна (сума) договору купівлі-продажу від 12.03.2020, станом на момент укладення цього правочину, перевищувала 50 відсотків вартості чистих активів Товариства, що потребувало надання дозволу керівнику підприємства на вчинення такого правочину.

В судовому засіданні в суді першої інстанції представником відповідача було долучено протокол загальних зборів учасників ТОВ «ВКП «Вантаж», зі змісту якого убачається, що директору ТОВ «ВКП «Вантаж» Литвиненко А.В. було вирішено надати згоду на укладення вищевказаного правочину.

За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що договір купівлі продажу від 12.03.2020 року, був укладений правомірно, і судом не встановлено жодних обставин, які б давали підстави для висновку про його недійсність.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд вважає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Колегія суддів звертає увагу, що завданням цивільного судочинства у контексті статті 2 Цивільного процесуального кодексу України є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних справ, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Виконання завдань цивільного судочинства залежить від встановлення судом у справі об`єктивної істини та правильного застосування норм матеріального і процесуального права.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, оскільки спірний договір хоча й був укладений між близькими родичами, один з яких виступив як керівник товариства, а інший як бенефіціарний власник, проте судом не встановлено, а позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що саме такий склад учасників вплинув на волевиявлення цих осіб, або сторони узгодили між собою спільні дії та вчинили правочин на шкоду інтересам третіх осіб, чи кредиторів, як то уникнення майнової відповідальності чи погіршення платоспроможності підприємства, підприємство не перебувало у процедурі банкрутства чи відновлення платоспроможності, тому укладення цього правочину між близькими родичами не вплинуло на зміст та правові наслідки цієї угоди та не створило дефектів суб`єктного складу, волі, форми чи порядку укладення договору й договір купівлі-продажу від 12.03.2020 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Виробниче комерційне підприємство «Вантаж» та ОСОБА_1 , не можна вважати фіктивним, оскільки реальні правові наслідки, які були обумовлені цим правочином, настали, такі наслідки є передбачуваними, і сторони намагались досягти їх, що вказує на відсутність ознак фіктивного правочину, а за таких обставин суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що договір купівлі продажу від 12.03.2020 року, був укладений правомірно, і судом не встановлено жодних обставин, які б давали підстави для висновку про його недійсність.

Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не звернув уваги, що майно було продано за удвічі меншу ціну, колегія суддів ставиться критично, оскільки оцінка дійсної (ринкової) вартості напіввагонів не проводилась, а балансова вартість майна визначена правильно й сторони (контрагенти) не зобов`язані вказувати у договорі саме ринкову чи балансову вартість майна, оскільки право визначення ціни майна належить виключно продавцю.

Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не звернув уваги на відсутність розрахунків за придбане майно, що свідчить про невиконання умов договору та вказує на фіктивність укладеного договору а тому суд прийшов до помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки відповідачем ОСОБА_1 було виконано договір та здійснено погашення заборгованості шляхом взаємозаліку зустрічних однорідних вимог, що підтверджується належним та допустимим доказ, а саме протокол взаємозаліку (зарахування) взаємних зустрічних вимог за договором купівлі-продажу майна від 12 березня 2020 року, який свідчить про проведення взаєморозрахунків між сторонами та реальне виконання оскаржуваного договору в частині оплати вартості напіввагонів та транспортних засобів, чим спростовуються доводи позивача про фіктивність укладеного договору.

Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що ТОВ «ВКП «Вантаж» зверталось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором купівлі продажу від 12.03.2020 року, позивачем ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надано.

Посилання апелянта, що укладений договір не був направлений на реальне настання правових наслідків, договір був укладений між близькими родичами, чим було завдано шкоди підприємству, колегія судді не приймає до уваги, оскільки в даному випадку договір був укладений у формі, встановленій законом, уповноваженими сторонами (представниками), контрагентами було досягнуто реальних правових наслідків, що полягає у переданні майна покупцю - ОСОБА_1 , який, у свою чергу, розрахувався за це майно шляхом взаємозаліку (зарахування) взаємних зустрічних вимог й спірний договір хоча і був укладений між близькими родичами, один з яких виступив як керівник товариства, а інший як бенефіціарний власник, проте позивачем не доведено, що саме такий склад учасників вплинув на волевиявлення цих осіб, або сторони узгодили між собою спільні дії та вчинили правочин на шкоду інтересам третіх осіб, чи кредиторів, як то уникнення майнової відповідальності чи погіршення платоспроможності підприємства.

Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції незаконно відмовив у задоволенні позовних вимог та не в повній мірі встановив дійсні обставини справи, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки жодних додаткових обґрунтувань чи нових доказів, що не були подані позивачем до суду першої інстанції, апеляційна скарга не містить.

Посилання в апеляційних скаргах на те, що суд першої інстанції безпідставно відмови у задоволенні позовних вимог, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційої скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.

Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційне підприємство "Вантаж" - залишити без задоволення.

Рішення Бабушкінськогорайонного судум.Дніпропетровськавід 23грудня 2022року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя О.В.Лаченкова

Судді В.С.Городнича

М.Ю.Петешенкова