Рішення

від 09.01.2023 по справі 192/105/22

СОЛОНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 192/105/22

Провадження № 2/192/22/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 січня 2023 року Солонянський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Щербини Н. О.,

за участю секретаря судового засідання Короти Л. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Солоне Солонянського району Дніпропетровської області цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору міни дійсним та визнання права власності на земельну ділянку,

В С Т А Н О В И В:

Позивач 20 січня 2022 року звернувся до суду з позовом про визнання Договору міни земельними ділянками від 28 січня 2008 року дійсним та про визнання за позивачем права власності на земельну ділянку, площею 8,2104 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1225084500:02:002:0062, яка розташована на території Новомар`ївської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області.

На обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що 28 січня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено Договір міни земельними ділянками, відповідно до п. 1.2 якого відповідач повинен був передати у власність позивача спірну земельну ділянку, яка належить йому на праві власності згідно Розпорядження голови районної державної адміністрації від 25 грудня 2001 року «Про відведення в натурі земельної ділянки в розмірі земельної частки та видачу державного акту на право власності на землю, власникам сертифікатів колишнього АТЗТ «Чернігівське» та Сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ДІ №0124908, виданого Солонянською районною державною адміністрацією 28 грудня 2001 року.

У позові зазначено, що згідно п. 1.3. Договору позивач передав у власність відповідача земельну ділянку загальною площею 8,16 га (рілля) із цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер - 1425281200:05:000:1125, належну йому на праві власності на підставі Державного акту серії Р2 №742688 від 28 грудня 2001 року.

Згідно п.2.1. Договору обмін земельними ділянками здійснюється без будь-яких доплат. Також сторонами погоджено, що їм відомий стан земельних ділянок, які обмінюються за цим договором, і що ділянки не обтяжені правами третіх осіб та відповідно в п. 1.6 сторони домовилися про нотаріальне посвідчення цього Договору.

У позові вказано, що позивачу стало відомо про те що 22 грудня 2021 року відповідач присвоїв земельній ділянці, якою користується з 29 січня 2008 року позивач, кадастровий номер - 1225084500:02:002:0062. Проте на прохання позивача укласти нотаріальний договір міни та зареєструвати за позивачем право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 не відповідає, чим фактично ухиляється від виконання договірних обов`язків.

З огляду на те, що відбулося часткове виконання Договору міни земельними ділянками, але відповідач ухилився від його нотаріального посвідчення та подальшої передачі свого паю, позивач вимушений звернутися до суду за захистом своїх прав.

Позивач та його представник адвокат Лучко А. С. в судове засідання не з`явилися, причини неявки суду не повідомили. Згідно поданої заяви представник позивача просив проводити розгляд справи без участі позивача та його представника (а.с.89-93).

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився. Згідно заяви від 05 січня 2023 року позов визнав, не заперечував проти його задоволення та просив розглядати праву без його участі (а.с.103-104).

У зв`язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, суд, у відповідності з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, постановив здійснювати розгляд справи без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Оскільки правові підстави для задоволення позову відсутні, тому суд постановив ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову, яка була викладена в заяві від 05 січня 2023 року відповідно до вимог ч. 4 ст. 206 ЦПК України і продовжив судовий розгляд.

Суд, дослідивши матеріали справи та надані докази, що маються у справі, приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками (частина перша статті 78 ЗК України). Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них (частина друга статті 78 ЗК України).

Земельне законодавство України базується на принципі невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом (п. «в» ч. 1 ст. 5 ЗК України).

Відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі їх придбання за договором міни. За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості (частини перша-третя статті 715 ЦК України).

У ст.14Закону України«Про порядоквиділення внатурі (намісцевості)земельних діляноквласникам земельнихчасток (паїв)»вказано,що уразі якщовласник земельноїділянки,яка знаходитьсявсередині єдиногомасиву,що використовуєтьсяспільно власникамиземельних ділянокчи іншимиособами дляведення товарногосільськогосподарського виробництва,виявляє бажаннявикористовувати належнуйому земельнуділянку самостійно,він можеобміняти їїна іншуземельну ділянкуна межіцього абоіншого масиву. Обмінземельними ділянкамиздійснюється зазгодою їхвласників відповіднодо законута посвідчуєтьсянотаріально. Сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень сприяють обміну земельними ділянками.

Частина 1 ст. 14 вказаного Закону визначає один з випадків можливого обміну земельними ділянками, що використовуються їхніми власниками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а не регулює обмін земельними частками (паями), права на які підтверджені сертифікатом, і розподіленими та визначеними у натурі земельними ділянками, які ще не зареєстровані за власниками земельних часток (паїв).

Таким чином, право здійснити обмін земельними ділянкам регулюється положеннями чинного земельного законодавства для власників таких земель.

Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторонаповинна довеститі обставини,на яківона посилаєтьсяяк напідставу своїхвимог абозаперечень,крім випадків,встановлених цимКодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування неможе ґрунтуватисяна припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Так, позивач в позові посилався на те, що він є власником земельної ділянки площею 8,16 га (рілля) із цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер - 1425281200:05:000:1125 на підставі Державного акту серії Р2 №742688 від 28 грудня 2001 року.

Проте суду не було надано належні та допустимі докази про те, що позивач є власником такої ділянки, оскільки матеріали справи не містять ані належним чином засвідченої копії Державного акту серії Р2 №742688 від 28 грудня 2001 року, ані витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, або будь-якого іншого правовстановлюючого документу, який би підтвердив право власності позивача на земельну ділянку.

У судові засідання позивач та його представник, який є адвокатом не з`являлися, а тому суд був позбавлений можливості під час проведення підготовчих засідань роз`яснити учасникам справи, які обставини входять до предмета доказування, які докази мають бути подані тим чи іншим учасником справи, а також з`ясувати чи повідомив позивач про всі обставини справи, які йому відомі та з`ясувати чи надала сторона позивача докази, на які вони посилаються у позові. Суд вважає, що оскільки інтереси позивача в цій справі представляє адвокат, а відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту, то відповідно до ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Також, судом було встановлено, що докази про те, що відповідач є власником земельної ділянки також суду не надані, оскільки відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 22 грудня 2021 року в розділі «форма власності» зазначено, що інформація про зареєстроване право в Державному земельному кадастрі відсутня (а.с.21).

Стосовно сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ДП 3 0124908, який видано на ім`я відповідача 28 грудня 2001 року (а.с.19), то суд зазначає, що відповідно до положень ст. 2 Закону України«Про порядоквиділення внатурі (намісцевості)земельних діляноквласникам земельнихчасток (паїв)» основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Згідно ст. 3 цього Закону особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).

До матеріалів справи надано копію Розпорядження голови районної державної адміністрації від 25 грудня 2001 року № 462-р «Про відведення в натурі (на місцевості) земельної ділянки в розмірі земельної частки (паю) та видачу державних актів на право власності на землю власникам сертифікатів колишнього АТЗТ «Чернігівське» (а.с.17).

Проте суд вважає, що вказаний документ не є таким, що посвідчує право власності відповідача ОСОБА_2 на земельну ділянку, оскільки на думку суду такий сертифікат підтверджує лише право на земельну частку (пай), а не право власності на нього.

Відповідно до ст. 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно доЗакону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно ст. 29 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень » державнареєстрація прававласності наземельну ділянку,набутого таоформленого вустановленому порядкудо01січня 2013року,проводиться заумови наявностівідповідних відомостейв Державномуземельному кадастрі. Державнареєстрація прававласності наземельну ділянку,набутого врезультаті переходуправа власностіта неоформленого вустановленому порядкудо 01січня 2013року,проводиться заумови встановленняфакту переходуправ відособи,відомості прояку містятьсяв Державномуземельному кадастрі,до особи,яка заявляєсвої права. Державна реєстрація права власності на земельну ділянку, набутого за рішенням органу державної влади чи органу місцевого самоврядування та не оформленого в установленому порядку до 01 січня 2013 року, проводиться за умови встановлення факту відсутності відомостей про речові права інших осіб на таку земельну ділянку в Державному земельному кадастрі.

Таким чином право власності відповідача ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку підлягає Державній реєстрації за умови наявності відповідних відомостей в Державному земельному кадастрі. В той же час п озивач самостійно надав суду витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 22 грудня 2021 року в розділі «форма власності» якого зазначено, що інформація про зареєстроване право в Державному земельному кадастрі відсутня (а.с.21).

З огляду на вказане суд вважає, що позивач не довів належними та допустимими доказами те, що відповідач також є власником земельної ділянки.

Суд вважає, що оскільки позивач не довів суду факт того, що сторони є власниками земельних ділянок, тому суд вважає, що позивач та відповідач не мали правових підстав для укладання спірного Договору міни земельними ділянками від 28 січня 2008 року, оскільки відповідно до ст. 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема міни.

У той же час для укладання договору міни сторони повинні бути власниками таких земель. Виключення складають обставини, враховані нормами Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)». Проте такі обставини не поширюються на спірні правовідносини.

Посилання в позові на те, що відповідач присвоїв земельній ділянці кадастровий номер не свідчить про те, що ОСОБА_2 зареєстрував своє право власності на таку ділянку, оскільки відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр», кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.

Тобто присвоєння земельній ділянці кадастрового номеру не свідчить про реєстрацію права власності.

Відповідно до п.п. 9, 10 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр», до 01 січня 2013 року державна реєстрація земельних ділянок, які передаються у власність із земель державної чи комунальної власності, здійснюється з видачею державних актів на право власності на земельні ділянки. Реєстрація державних актів на право власності здійснюється у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі. Документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними.

А відповідно до п. 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельні ділянки,право власності(користування)на яківиникло до2004року,вважаються сформованиминезалежно відприсвоєння їмкадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади, генерального плану населеного пункту, детального плану території за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або особи, яка подала заяву про визнання спадщини відумерлою, якщо така справа прийнята до провадження судом, або органу місцевого самоврядування, що затвердив комплексний план просторового розвитку території територіальної громади, генеральний план населеного пункту, детальний план території. Заява також може подаватися особою, якій на підставі рішення Кабінету Міністрів України та відповідного договору було передано у господарське відання об`єкт державної власності, що використовується у процесі провадження діяльності з передачі електричної енергії і транспортування та/або зберігання природного газу, і на замовлення якої була розроблена технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) з метою передачі земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, у постійне користування зазначеній особі.

Однак позивач не надав суду ані державного акту на право власності відповідача на земельну ділянку, ані відомості про державну реєстрацію такого права за ОСОБА_2 , тому суд вважає, що позивач не довів суду факт того, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки.

Таким чином суд вважає, що оскільки докази того, що сторони є власниками земельних ділянок суду не надані та матеріалами справи не доведено, тому сторони не мали правових підстав укладати спірний договір і тому підстави для визнання його дійсним у суду відсутні.

Оскільки вимога про визнання права власності за позивачем є похідною від вказаної вимоги, тому підстави для її задоволення також відсутні.

Суд не переходить до оцінки наявності або відсутності підстав, які вказані в позові в якості обґрунтування для визнання договору міни земельними ділянками дійсним з огляду на те, що право на укладання такого договору не виникло у сторін в силу того, що відповідач навіть не набув право власності на земельну ділянку, а отже і не набув право розпоряджатися нею, в тому числі і здійснювати міну, а право власності позивача не доведено належними та допустимими доказами.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. У зв`язку з відмовою в задоволенні позову, судові витрати по справі покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 133, 141, 247, 259, 263-265, 279, ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) про визнання договору міни дійсним, визнання права власності на земельну ділянку, в повному обсязі.

Судові витрати по справі покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складене 09 січня 2023 року.

Головуючий: суддя Н. О. Щербина