Постанова

від 10.01.2023 по справі 206/53/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/775/23 Справа № 206/53/22 Суддя у 1-й інстанції - Сухоруков А.О. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2023 року м. Дніпро

Коолегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів: Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 30 серпня 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сировинна компанія «Нікас», про стягнення грошових коштів за договором поворотної фінансової допомоги,

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом (а.с. 2-5), в обґрунтування якого посилався на те, що між ОСОБА_1 та ТОВ « Сировинна компанія «Нікас» був укладений договір поворотної фінансової допомоги 19-11/18П від 19.11.2018 року, за яким позивачем було перераховано на розрахунковий рахунок ТОВ «СК «Нікас» 120 000,00 грн.

Відповідно до Договору - він є безпроцентним. Строк повернення позики договором встановлений на рік з можливістю автоматичної пролонгації. Договір вважається укладеним між позивачем та відповідачем, оскільки згідно ч. 2 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, кошти були перераховані на банківський рахунок TOB «CK «Нікас» у листопаді 2018 року.

На адресу ТОВ «СК «Нікас» 17.11.2021 року була направлена вимога про повернення коштів за договором, яку відповідачем було отримано 26.11.2021 року. 30 днів від дня пред`явлення вимоги сплинули 17.12.2021 року, а від дня отримання - 26.12.2021 року.

На адресу ТОВ «СК «Нікас» направлялася повторна вимога від 01.12.2021 року, яка була отримана відповідачем 09.12.2021 року, в якій наголошувалось, що у випадку неповернення грошових коштів, позивачем буде пред`явлено позов до суду.

Враховуючи вищевикладене, позивач вважає, що є достатні правові підстави у задоволені позову та стягнення грошових коштів з ТОВ «СК «Нікас» за Договором поворотної фінансової допомоги 19-11/18П від 19.11.2018 року у сумі 120 000,00 грн.

Просив ухвалити рішення, яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сировинна компанія «Нікас» на користь позивача грошові кошти за договором поворотної фінансової допомоги 19-11/18П від 19.11.2018 року у сумі 120 000, 00 грн, вирішити питання про судові витрати.

Рішенням Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 30 серпня 2022 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «СК «Нікас», про стягнення грошових коштів за договором поворотної фінансової допомоги відмовлено в повному обсязі (а.с. 127-130).

В апеляційній скарзі апелянт просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити в повному обсязі його позовні вимоги, посилаючись на те, що суд першої інстанції порушив норми процесуального та матеріального права (а.с. 134-136).

ТОВ «СК «Нікас» не скористалось своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України щодо подання до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Оскільки апеляційним судом у складі колегії суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень, то справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав.

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Як встановлено судом першої інстанції, в обгрунтування позовних вимог зазначено, що між ОСОБА_1 та відповідачем ТОВ «Сировинна компанія «Нікас» було укладено договір повороної фінансової допомоги 19-11/18П від 19.11.2018 року.

На підтвердження цього, позивач перерахував відповідачу грошові кошти в розмірі 125 000,00 гривень, що підтверджується квитанцією АТ «Банк Кредит Дніпро» № 1 від 20.11.2018 року. У вказаній платіжній квитанції призначення платежу вказано, як поворотна фінансова допомога згідно договору №19-11/18П від 19.11.2018 року. Платник ОСОБА_1 (а.с. 83).

17.11.2021 року та 01.12.2021 року на адресу ТОВ «Сировинна компанія «Нікас» направлялись вимога та повторна вимога про повернення поворотної фінансової допомоги (а.с. 21-26).

Також, 01.12.2021 року представник позивача адвокат Кравцов С.О. звертався до ТОВ «Сировинна компанія «Нікас» з адвокатським запитом, щодо надання належним чином завірених документів, щодо зазначеного договору (а.с. 15-16).

Відповідно до відповіді ТОВ «Сировинна компанія «Нікас» адвокату Кравцову С.О., посилаючись на ЗУ «Про інформацію» та ЗУ «Про банки та банківську діяльність» було відмовлено у наданні інформації (а.с. 54).

Позивач зазначає, що вказані вимоги та адвокатський запит залишилися без задоволення та відповіді з боку відповідача.

Відповідно до довідки АТ «Банк Кредит Дніпро», ТОВ «Сировинна компанія «Нікас» має відкритий поточний рахунок у банку за № НОМЕР_1 (UAH), відкритий 03.02.2022 року (а.с. 117).

Як вбачається з відповіді, наданої на виконання ухвали суду про витребування доказів АТ «Банк Кредит Дніпро» від 10.08.2022 року № 16-3766/БТ, ОСОБА_1 дійсно 20.11.2018 року здійснював платіж на суму 125 000,00 грн у відділенні «Європейське» Банку. 20.11.2018 року платіж на суму 125 000,00 грн був перерахований за вказаними ОСОБА_1 реквізитами, не відкликався ним та до Банку, як сплачений за неіснуючими реквізитами, не повертався. 20.11.2018 року ОСОБА_1 була видана квитанція № 1 у відділенні «Європейське» Банку. ТОВ «Сировинна компанія «Нікас» (код ЄДРПОУ 41002486) мало відкриті рахунки в Банку у період з 20.11.2018 року по 31.12.2018 року (а.с. 123).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з їх недоведеності.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції враховуючи вищевикладене.

Спір між сторонами виник з приводу наявності правових підстав для повернення відповідачем ТОВ «Сировинна компанія «Нікас» грошових коштів отриманих від ОСОБА_1 , так як позивач стверджує про наявність домовленості сторін щодо надання фінансової допомоги на умовах повернення, а відповідач стверджує про відсутність таких домовленостей.

Цивільний Кодекс України не містить визначення «фінансова допомога».

Однак, за визначенням наведеним в п. 14.1.257 ст. 14 Податкового Кодексу України фінансова допомога - фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі.

Безповоротна фінансова допомога це:

- сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів;

- сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості;

- сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності;

- основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних).

Поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За п. 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України, у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 1046 цього Кодексу за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1047 ЦК України визначені вимоги щодо форми договору позики. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, разом з тим після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «реальним (від лататинського res - річ) вважається договір, що є укладеним з моменту передачі речі або вчинення іншої дії. Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між його сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача речі однією стороною іншій стороні або вчинення іншої дії».

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «реальним (від лататинського res - річ) вважається договір, що є укладеним з моменту передачі речі або вчинення іншої дії. Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між його сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача речі однією стороною іншій стороні або вчинення іншої дії».

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи

Згідно з ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

В силу ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненнями чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

В порядку ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Договір який є предметом розгляду у вказаній справі в матеріалах справи відсутній.

Відповідач заперечує обставини наявності домовленості сторін щодо поворотності цієї фінансової допомоги, а саме укладання спірного договору.

При зверненні до суду, і в ході розгляду справи, позивачем не надані докази на підтвердження укладення договору. Доводи апеляційної скарги щодо достатності доведення обставин надання позивачем грошових коштів відповідачу висновків суду першої інстанції, про необхідність додержання саме письмової форми договору не спростовують. Так як виходячи з наведених вище норм чинного законодавства правочини між юридичною та фізичною особою належить вчиняти у письмовій формі.

Дійсно виходячи з положень ст. ст. 1046, 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики може бути представлений документ, який посвідчує передання позикодавцем визначеної грошової суми.

Однак, вказані положення законодавства підлягають до застосування, коли доведені обставини наявності договірних відносин з поворотної фінансової допомоги. В даній справі саме обставини укладення поворотної фінансової допомоги не є доведеними.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що сама по собі квитанція не підтверджує укладення між сторонами зворотної фінансової допомоги, оскільки нею не підтверджуються обставини погодження відповідача повернути ці кошти. Саме лише зазначення в призначенні платежу позивачем про зворотність фінансової допомоги не свідчень про узгодження цих умов між сторонами цих договірних правовідносин. При цьому у квитанції іде посилання на договір, однак, цей договір позивачем суду не надано.

Враховуючи, що саме погоджені умови поворотності фінансової допомоги є правовою підставою для вимоги про повернення цієї суми, відсутність доказів на підтвердження наявності домовленості сторін щодо поворотності фінансової дороги є достатньою підставою для відмови у задоволенні вимог про повернення грошових коштів наданих як фінансова допомога.

Беручи до уваги вищевикладене, апеляційний суд не погоджується з доводами апеляційної скарги щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача сум, які визначені як фінансова допомога.

Судом першої інстанції надана вірна оцінка доказам, що були предметом дослідження в судовому засіданні суду першої інстанції, ним повно і об`єктивно з`ясовані дійсні обставини справи, перевірені доводи і заперечення сторін зібраними у справі доказами, яким надана належна правова оцінка. Оскаржуване рішення постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Доводи скарги про те, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що в матеріалах справи відсутні докази, які витребувались та зробив неправильний висновок щодо можливості розгляду справи без таких доказів є безпідставними, оскільки надання доказів на підтвердження свої позовних вимог або заперечень є обов`язком сторін, а не суду.

Виходячи з принципу змагальності цивільного процесу, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції у суді першої інстанції.

У силу принципу змагальності сторони та інші особи, які беруть участь у справі, з метою досягнення рішення на свою користь, зобов`язані повідомити суду істотні для справи обставини, надати суду докази, які підтверджують або спростовують ці факти, а також вчиняти процесуальні дії, спрямовані на те, щоб переконати суд у необхідності постановлення бажаного для них рішення.

Гарантіями реалізації принципу змагальності є відповідальність за неподання доказів до суду.

Інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 30 серпня 2022 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: О.В. Лаченкова

М.Ю. Петешенкова