Постанова

від 12.01.2023 по справі 902/632/22

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2023 року Справа № 902/632/22

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Грязнов В.В. , суддя Василишин А.Р.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Глорія-В" на рішення Господарського суду Вінницької області від 23.09.2022, повний текст складено 03.10.2022, у справі №902/632/22 (суддя Тварковський А.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські енергосистеми"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Глорія-В"

про стягнення 80 914, 92 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 23.09.2022 у справі №902/632/22 позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Глорія - В" (вул. Писарєва, буд. 3, кв. 83, м. Вінниця, 21100; код ЄДРПОУ 41716575) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські енергосистеми" (вул. Плеханівська, буд. 126, офіс 126, м. Харків, 61037; код ЄДРПОУ 37094602) 65 613, 81 грн - основного боргу; 3 644, 54 грн - 3% річних; 11 656, 57 грн - інфляційних втрат; 2 481 грн - витрат на сплату судового збору та 12 000 грн - витрат на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням від 23.09.2022 у справі №902/632/22 Товариство з обмеженою відповідальністю "Глорія-В" звернулось до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій, з підстав, висвітлених в ній, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 23.09.2022 у справі №902/632/22 та ухвалити нове рішення яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Апелянт зазначає, що між позивачем та відповідачем у 2020 році досягнуто домовленостей щодо постачання позивачем попередньо обумовленої продукції. Вартість кожного виду продукції попередньо обумовлювалась сторонами та їх загальна вартість (ціна) становила 404 499, 60 грн.

В той же час, позивачем надіслано відповідачу видаткові накладні №152 від 16.03.2020 на суму 304 542, 14 грн. та №154 від 30.03.2020 на суму 165 571, 27 грн. (на загальну суму 470 113, 41 грн.), а також відповідні рахунки на оплату №119 та №120.

Скаржник звертає увагу на те, що продукція була отримана відповідачем до надходження видаткових накладних №152 та №154 та рахунків на оплату №119 та №120 та відразу після надходження продукції до відповідача, остання почала використовуватись у його господарській діяльності.

В подальшому надійшли видаткові накладні №152 та №154 та рахунки на оплату №119 та №120 із зазначенням вартості продукції, яка не відповідала попереднім домовленостям, у зв`язку із чим видаткові накладні не були підписані відповідачем, про що було повідомлено позивача в телефонному режимі.

Відповідачем не вживалися заходи повернення товару у зв`язку з тим, що він уже був задіяний у господарській діяльності та позивач обіцяв переробити видаткові накладні та рахунки на оплату.

Відповідач із сумами, зазначеними у видаткових накладних №152 та №154 не погодився, оскільки вони не відповідали попереднім домовленостям та у відповідності до попередніх домовленостей із позивачем щодо вартості продукції, здійснив оплату за поставлену продукцію на загальну суму 404 499, 60 грн., а саме за видатковою накладною №152 та рахунком №119 на суму 251 498, 33 грн., за видатковою накладною №154 та рахунком №120 на суму 153 001, 27 грн.

Таким чином вважає, що ним виконано у повному обсязі свої зобов`язання перед позивачем.

Листом Північно-західного апеляційного господарського суду №902/632/22/5629/22 від 18.10.2022 матеріали справи №902/632/22 витребувано з Господарського суду Вінницької області. 31.10.2022 матеріали справи №902/632/22 надійшли до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.11.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Глорія-В" на рішення Господарського суду Вінницької області від 23.09.2022 у справі №902/632/22.

Роз`яснено учасникам справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Також запропоновано позивачу у строк до 25.11.2022 надати суду обґрунтований відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому статтею 263 ГПК України та докази надсилання копії відзиву та доданих до нього документів відповідачу.

Копію ухвали від 07.11.2022 направлено сторонам на електронні адреси, відомості про які наявні в матеріалах справи (а.с. 179).

28.11.2022 на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від позивача надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Глорія-В" на рішення Господарського суду Вінницької області від 23.09.2022 у справі №902/632/22, в якому останній вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обґрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення (а.с. 186-197).

Відповідно до ст.ст. 69, 270 ГПК України апеляційна інстанція переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Дослідивши матеріали справи, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Під час дослідження матеріалів справи апеляційним судом встановлено наступне.

На виконання домовленостей між сторонами Товариством з обмеженою відповідальністю "Українські енергосистеми" передано Товариству з обмеженою відповідальністю "Глорія - В" товар відповідно до видаткових накладних №152 від 16.03.2020 на суму 304 542,14 грн та №154 від 30.03.2020 на суму 165 571, 27 грн.

При цьому за такими видатковими накладними попередньо виставлено рахунки на сплату: №119 від 16.03.2020 на суму 304 542, 14 грн та №120 від 16.03.2020 на суму 165 571, 27 грн (а.с. 17-20).

За фактом проведення таких господарських операцій позивачем у Єдиному реєстрі податкових накладних зареєстровано відповідні податкові накладні:

- №79 від 16.03.2020 з обсягами постачання на суму 304 542, 14 грн. з квитанцією про реєстрацію (номенклатура товару повністю відповідає номенклатурі товару у видатковій накладній №152 від 16.03.2020);

- №13 від 30.03.2020 з обсягами постачання на суму 165 571, 27 грн. з квитанцією про реєстрацію (номенклатура товару повністю відповідає номенклатурі товару у видатковій накладній №154 від 30.03.2020) (а.с. 26-31).

На підставі виставлених рахунків відповідачем проведено оплату вартості отриманого товару на суму 404 499, 60 грн, що підтверджується банківськими виписками по рахунку позивача (а.с. 21-25):

- 30.03.2020 в сумі 251 498, 33 грн згідно рахунку на оплату №119 від 16.03.2020 (оплата товару за видатковою накладною №152 від 16.03.2020);

- 15.04.2020 в сумі 34 001, 27 грн згідно рахунку на оплату №120 від 16.03.2020 (оплата товару за видатковою накладною №154 від 30.03.2020);

- 22.06.2020 в сумі 25 000 грн згідно рахунку на оплату №120 від 16.03.2020 (оплата товару за видатковою накладною №154 від 30.03.2020);

- 22.06.2020 в сумі 74 000 грн згідно рахунку на оплату №120 від 16.03.2020 (оплата товару за видатковою накладною №154 від 30.03.2020);

- 15.07.2020 в сумі 20 000 грн згідно рахунку на оплату №120 від 16.03.2020 (оплата товару за видатковою накладною №154 від 30.03.2020).

Таким чином, всі вище перераховані докази свідчать про існування між позивачем та відповідачем господарських відносин щодо поставки товару за видатковими накладними №152 від 16.03.2020 і №154 від 30.03.2020.

Однак, Покупець ТОВ "Глорія В" не у повному обсязі провів оплату за отриманий товар, не сплативши на користь ТОВ "Українські енергосистеми" (як Постачальника/Продавця) грошові кошти в розмірі 65 613, 81 грн.

На підставі наведеного, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар становить 65 613, 81 грн.

Несплата відповідачем решти вартості поставленого товару в сумі 65 613, 81 грн, з яких: 53 043, 81 грн. за видатковою накладною №152 від 16.03.2020 (рахунок №119 від 16.03.2020) та 12 570 грн. за видатковою накладною №154 від 30.03.2020 (рахунок №120 від 16.03.2020) слугувала підставою для звернення позивача із відповідним позовом до суду.

Окрім основного боргу в сумі 65 613, 81 грн, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3 644, 54 грн - 3% річних та 11 656, 57 грн - інфляційних втрат.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача із претензією вих. №01/17/06/22 від 17.06.2022 про сплату грошових коштів в сумі 80 914, 92 грн, з яких: 65 613, 81 грн. - основного боргу; 3 644, 54 грн. - 3% річних та 11 656, 57 грн. - інфляційних втрат, а також надсилав Акт звірки взаєморозрахунків між сторонами. При цьому доказів реагування ТОВ "Глорія В" на таку претензію, як і доказів погашення заборгованості, матеріали справи не містять.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 23.09.2022 у справі №902/632/22 позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Глорія - В" (вул. Писарєва, буд. 3, кв. 83, м. Вінниця, 21100; код ЄДРПОУ 41716575) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські енергосистеми" (вул. Плеханівська, буд. 126, офіс 126, м. Харків, 61037; код ЄДРПОУ 37094602) 65 613, 81 грн - основного боргу; 3 644, 54 грн - 3% річних; 11 656, 57 грн - інфляційних втрат.

Місцевий господарський суд зазначив, що оскільки Товариством з обмеженою відповідальністю "Глорія - В" не сплачено повної вартості товару в день його отримання, з наступного дня після здійсненої поставки за кожною видатковою накладною відповідач вважається боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

В розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Під захистом права розуміється державна примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути виражений як концентрований вираз змісту (суті) державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в іншій спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

При цьому, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем відповідно до вимог процесуального законодавства обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права саме відповідачем, з урахуванням належності обраного способу судового захисту.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з ч.ч. 1, 7 ст. 193 ГК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Відповідно до статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Разом з тим згідно із статтею 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

В силу положень ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

За змістом частини 1 статті 640 та частини 2 статті 642 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

З огляду на вищевказані законодавчі приписи та встановлені обставини справи, колегія суддів вважає, що сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб (усний правочин).

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Так, відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина 1 статті 692 ЦК України).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Предметом позову у даній справі є стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Глорія-В" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські енергосистеми" 80 914, 92 грн, з яких: 65 613, 81 грн - основного боргу; 3 644, 54 грн - 3% річних та 11 656, 57 грн - інфляційних втрат.

Так, з матеріалів справи вбачається, що між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки товару у спрощений спосіб шляхом прийняття до виконання замовлення, про що свідчать видаткові накладні, рахунки, зареєстровані податкові накладні зі сторони позивача, які у відповідності до норм ст.ст. 187, 201 ПК України складаються за фактом першої події - зокрема, відвантаження товару (поставка товару), часткова оплата відповідачем поставленого товару.

Досягнення домовленості сторін щодо встановлення ціни поставленої продукції за видатковою накладкою №152 від 16.03.2020 саме на суму 304 542, 14 грн. і за видатковою накладною №154 від 30.03.2020 саме на суму 165 571, 27 грн. підтверджується сукупністю наступних фактів та вчинених дій зі сторони ТОВ "Глорія-В", а саме:

- відповідач підтверджує існування господарських відносин із позивачем по поставці товару за видатковими накладними №152 від 16.03.2020 і №154 від 30.03.2020;

- відповідач підтверджує факт отримання від позивача у березні-квітні 2020 року видаткових накладних №152 від 16.03.2020 на суму 304 542,14 грн. і №154 від 30.03.2020 на суму 165 571, 27 грн. та відповідних рахунків на оплату №119 від 16.03.2020 на суму 304 542, 14 грн. і №120 від 16.03.2020 на суму 165 571, 27 грн.;

- відповідачем не заперечується факт отримання від позивача товару за вищевказаними видатковими накладними №152 від 16.03.2020 і №154 від 30.03.2020. Тобто відповідачем від позивача отримано товар за видатковою накладною №152 від 16.03.2020 на суму 304 542, 14 грн. та за видатковою накладною №154 від 30.03.2020 на суму 165 571, 27 грн.

В свою чергу колегія суддів зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази того, що при отриманні товару у відповідача існували заперечення щодо ціни отриманого товару за вказаними видатковими накладними. Також зі сторони відповідача не було вчинено жодних дій по поверненню позивачу товару по причині невідповідності ціни товару досягнутим попередньо домовленостям.

Факт отримання товару відповідачем від позивача на загальну вартість в розмірі 470 113,41 грн. підтверджується і податковими накладними №79 від 16.03.2020 і №13 від 30.03.2020, які були складені та зареєстровані в ЄРПН у відповідності до норм ст.ст. 187, 201 ПК України саме за фактом першої події виникнення податкових зобов`язань - датою відвантаження товару.

При цьому, податкова накладна №79 від 16.03.2020 з обсягами постачання на суму 304 542,14 грн. була складена по факту поставки товару за видатковою накладною №152 від 16.03.2020 і повністю відповідає як номенклатурі товару, так і ціні товару, зазначеній в даній видатковій накладній, а податкова накладна №13 від 30.03.2020 з обсягами постачання на суму 165 571,27 грн. була складена по факту поставки товару за видатковою накладною №154 від 30.03.2020 і також повністю відповідає як номенклатурі товару, так і ціні товару, зазначеній в даній податковій накладній. Відповідно відповідачу був сформований податковий кредит за фактом поставки товару за вказаними видатковими накладними по взаємовідносинам із позивачем, що підтверджується реєстром зареєстрованих податкових накладних на користь відповідача.

Зі сторони відповідача з моменту отримання товару та реєстрації вказаних податкових накладних не було вчинено жодних дій по коригуванню (зміні) податкового кредиту, отриманого ним за результатами вказаних господарських операцій, що також свідчить про згоду відповідача на отримання товару від позивача на загальну суму 470 113, 41 грн і відображення їх у податковому обліку.

Згідно п.п.201.10, 201.15 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження. Зведені результати такого обліку відображаються в податкових деклараціях, форма яких встановлюється у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу.

Окрім того апеляційний господарський суд звертає увагу, що відповідачем було здійснено частково оплату поставленого товару у відповідності до рахунків позивача №119 від 16.03.2020 на суму 304 542,14 грн. і №120 від 16.03.2020 на суму 165 571,27 грн., що також свідчить про погодження і згоду відповідача із ціною товару, що вказана в даних рахунках.

В свою чергу, як вбачається із відзиву на позовну заяву, відповідач із сумами, зазначеними у видаткових накладних №152 та №154 не погодився та вказав, що вони не відповідали попереднім домовленостям, у зв`язку з чим не були підписані ТОВ "Глорія-В", про що було повідомлено позивача у телефонному режимі. У відповідності до попередніх домовленостей із позивачем щодо вартості продукції здійснено оплату за поставлену продукцію на загальну суму 404 499, 60 грн, а саме за видатковою накладною №152 та рахунком №119 на суму - 251 498, 33 грн та за видатковою накладною №154 та рахунком №120 на суму 153 001, 27 грн. Таким чином відповідач вважає, що ним виконано в повному обсязі зобов`язання перед позивачем.

Враховуючи відсутність будь-яких письмових доказів в підтвердження позиції відповідача, колегія суддів приходить до висновку, що доводи відповідача є голослівними.

Згідно ч.1 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (ч. 1 ст. 691 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 29.01.2021 у справі №922/51/20 (п.п.8.15-8.22) зроблено наступний висновок: "Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі№917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19). Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів".

До того ж Верховний Суд наголошує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів". Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до cт. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

На підставі наведеного, надані позивачем докази в їх сукупності є більш вірогідними на доведення факту поставки ТОВ "Глорія-В" товару на загальну вартість 470 113, 41 грн. В свою чергу, відповідачем - ТОВ "Глорія-В" належним чином не спростовано факт поставки позивачем товару на загальну вартість 470 113, 41 грн., а заперечення є голослівними.

Що стосується доводів відповідача про те, що самі лише податкові накладні (за відсутності інших доказів) не є самостійними доказами на підтвердження господарської операції, то вказані доводи є безпідставними та необґрунтованими, оскільки, господарські операції з поставки товару відповідачу і його отримання відповідачем підтверджується і іншими доказами, зокрема:

- документами бухгалтерського обліку позивача - картками по рахунку №361 від 16.03.2020 і 30.03.2020;

- документами щодо відвантаження вищевказаного товару на користь відповідача - інвентаризаційними описами за 16.03.2020 і за 30.03.2020;

- рахунками на оплату №119 від 16.03.2020 і №120 від 30.03.2020, які отримані відповідачем;

- видатковими накладними №152 від 16.03.2020 і №154 від 30.03.2020, за якими відповідачем було отримано товар;

- банківськими виписками про часткову сплату відповідачем рахунків №119 від 16.03.2020 і №120 від 30.03.2020 на користь позивача;

- факт поставки і отримання товару визнається самим відповідачем.

Окрім суми основного боргу, позивачем заявлено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Глорія - В" 3 644, 54 грн - 3% річних та 11 656, 57 грн - інфляційних втрат внаслідок прострочення виконання зобов`язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Передбачене частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України нарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.

Грошове зобов`язання - це зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. Грошове зобов`язання є цивільним правовідношенням, в якому праву вимоги кредитора кореспондує юридичний обов`язок боржника здійснити відповідний платіж, тобто вчинити дію, що полягає у передачі грошей.

Грошове зобов`язання - це зобов`язання, спрямоване на сплату певної грошової суми. Грошовими є зобов`язання, предметом якого є здійснення платежу.

Господарський суд Вінницької області, перевіривши за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "LІGA 360", здійснений Товариством з обмеженою відповідальністю "Українські енергосистеми" розрахунок інфляційних втрат та 3% річних за визначений позивачем період прострочення з 30.03.2020 по 24.02.2022 на суму 53 043, 81 грн (за видатковою накладною №152 від 16.03.2020) та з 15.07.2020 по 24.02.2022 на суму 12 570, 00 грн (за видатковою накладною №154 від 30.03.2020), встановив, що такі нарахування є правильними.

Апеляційний господарський суд, здійснивши перевірку проведених нарахувань, погоджується з висновком місцевого суду, вважає їх юридично і арифметично вірними.

За наведених обставин місцевий господарський суд правомірно дійшов до висновку, що позов в частині стягнення з відповідача 3 644, 54 грн - 3% річних та 11 656, 57 грн - інфляційних втрат є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Оцінюючи висновки суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат, пов`язаних із наданням професійної правничої допомоги в розмірі 12 000, 00 грн колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне.

Відповідно до ст. 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу.

Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ч. 2 ст. 16 ГПК України).

Відповідно ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

На обґрунтування заявленого розміру витрат на правову допомогу у розмірі 12 000, 00 грн 00 позивачем подано: Договір №30/05-22 про надання правничої (правової) допомоги від 30.05.2022 (Договір), відповідно до п. 1.1. якого Адвокат зобов`язується за дорученням або заявою Клієнта надавати останньому професійну правничу (правову) допомогу щодо стягнення основної суми заборгованості та штрафних санкцій (3% річних та інфляційних втрат) з ТОВ "Глорія-В" (код ЄДРПОУ - 41 716575) за господарськими зобов`язаннями з поставки товару в судовому порядку, а Клієнт зобов`язується прийняти її та оплатити гонорар (винагороду) за надану правничу допомогу на умовах, визначених Договором, а також витрати, необхідні для виконання його доручень.

Розмір гонорару за надання правничої (правової) допомоги за даним Договором становить 12 000,00 (дванадцять тисяч грн. 00 коп.) грн., без ПДВ (п. 5.1. Договору). Вказаний розмір гонорару може бути змінений за взаємною згодою сторін.

Згідно із п. 5.2. Договору гонорар сплачується Клієнтом в гривнях безготівковим переказом наступним чином:

- 6 000,00 грн. на протязі десяти днів з моменту укладення даного Договору на підставі виставленого рахунку;

- 6 000,00 грн. на протязі десяти днів з моменту винесення рішення суду про стягнення заборгованості, зазначеної в п. 1.1. Договору на підставі виставленого рахунку.

За змістом п. 5.3. Договору сторони погодили, що сума, вказана в п. 5.1. даного Договору є гонораром Адвоката за надання правничої (правової) допомоги та поверненню не підлягає. На визначення розміру гонорару Адвоката впливають строки та результати вирішення спірних правовідносин, ступінь важкості справи, обсяг правових послуг, необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих доручень Клієнта. Обсяг правової допомоги враховується при визначені обґрунтованого розміру гонорару.

Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 30.05.2023 включно (п. 9.1. Договору).

Надання Адвокатом юридичних послуг на суму 12 000, 00 грн підтверджується підписаним та скріпленим печатками сторін Актом наданих послуг №1 по наданню правової (правничої) допомоги згідно договору про надання правової (правничої) допомоги №30/05-22 від 30.05.2022, датованим 01.09.2022 (а.с. 120, т. 1).

Окрім того, матеріали справи містять копію Свідоцтва №1077 від 20.09.2012 про право Феленка Сергія Олександровича на заняття адвокатською діяльністю та довіреність від 05.07.2022 на представництво останнім інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські енергосистеми".

В матеріалах справи також наявні докази фактичної сплати позивачем Адвокату гонорару в сумі 6 000 грн, що підтверджується рахунком на оплату №СФ-1 від 30.05.2022 та платіжним дорученням №95 від 05.07.2022 (а.с. 63-64). При цьому п. 5.2. Договору сторони погодили сплату другої частини гонорару в сумі 6000 грн протягом десяти днів з моменту винесення рішення суду на підставі виставленого рахунку.

Згідно з ч. ч. 4, 5 ст. 126 ГПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У даному випадку суд апеляційної інстанції приймає до уваги, що відповідно до частини 3 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Частинами 5, 6 статті 126 ГПК України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з цим, відповідач заперечень стосовно заявленої до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу не подав, клопотань про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу не заявив.

За приписами п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Оскільки позовні вимоги у даній справі задоволені в повному обсязі, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що з відповідача підлягають стягненню витрати позивача на оплату правничої в сумі 12 000, 00 грн та витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в сумі 2 481, 00 грн.

Згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, колегія суддів вважає доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними та документально необґрунтованими. Суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді справи судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі судового рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Глорія-В" на рішення Господарського суду Вінницької області від 23.09.2022 у справі №902/632/22 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і відповідно до частини 3 статті 287 ГПК України не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

3. Справу №902/632/22 повернути до Господарського суду Вінницької області.

Головуючий суддя Розізнана І.В.

Суддя Грязнов В.В.

Суддя Василишин А.Р.