Постанова

від 11.01.2023 по справі 902/593/22

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2023 року Справа № 902/593/22

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Петухов М.Г.

розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЯГОПАК" на рішення Господарського суду Вінницької області від 04.10.2022 р. у справі № 902/593/22 (суддя Матвійчук В.В., повний текст рішення складено 11.10.2022 р.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЯГОПАК"

до Приватного підприємства "БІО ГРИЛЬ"

про стягнення 208 402, 60 грн

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЯГОПАК" звернулося до Господарського суду Вінницької області із позовом про стягнення з Приватного підприємства "БІО ГРИЛЬ" 208402,60 грн боргу за отриманий товар.

Обґрунтовуючи позовні вимоги. позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки, укладеного у спрощений спосіб, в частині проведення розрахунків за поставлений товар у 2019 - 2021 роках.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 04.10.2022 р. у справі № 902/593/22 в позові відмовлено.

Суд першої інстанції, оцінивши докази у справі в їх сукупності, враховуючи норми чинного законодавства, дійшов висновку, що позивачем не було надано достатньо доказів, які у своїй сукупності дали б суду змогу дійти висновку про здійснення позивачем поставки (передачі) в період 2019-2021 р. р. товару відповідачу, а наявні у матеріалах справи засвідчені копії податкових накладних та платіжних доручень зазначені обставини не підтверджують, отже, позовні вимоги про стягнення суми основного боргу не підлягають задоволенню у зв`язку із недоведеністю.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЯГОПАК" звернулося до суду із апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення суду, прийняти нове, яким задоволити позов.

Доводи апеляційної скарги зводяться до наступних аргументів:

- податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (підрядником) на постачання послуг на користь другої сторони (замовника), може бути доказом правочину з огляду на те, що така поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків;

- виносячи рішення у даній справі, суд першої інстанції не врахував норм ст. 201 ПК України та не з`ясував належним чином відповідно до вимог законодавства, чи відображались господарські операції зі спірних поставок товару протягом 2019 - 2021 років у податковому обліку покупця-відповідача;

- згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17, суд звертає увагу на те, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару, а саме реєстрація податкових накладних ЄРПН;

- факт наявності заборгованості перед позивачем відповідач не заперечував та в будь-який спосіб не спростував. Будь-яких зауважень щодо строків поставки, якості, кількості та ціни товару матеріали справи не містять та відповідач не заявляв. Поряд з цим, ухиливсь від участі в судовому процесі та не надав до суду відзиву на позов та відповідних доказів;

- апелянт посилається на такий стандарт доказування як "вірогідності доказів"; вказує, що у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою;

- позивач як доказ поставки товару надав податкові накладні, які були складені по факту проведення поставок, всі податкові накладні мають статус зареєстрованих, отже, враховуючи доведений факт передачі товару, відповідач набув обов`язку його оплатити і умовності щодо нібито не передачі відповідачу під час поставки певних документів не може бути причиною його звільнення від обов`язку оплатити товар. Поряд з цим, з боку відповідача відбулись часткові оплати товару, якими у сукупності було оплачено частково вартість перших поставок, і суд першої інстанції не заперечує факт оплати поставленого товару через нібито не передачу відповідачу під час оплачених поставок певних документів;

- крім оригіналів видаткових накладних і рахунків позивач перед зверненням до суду направляв відповідачу претензію про оплату товару та надання підписаних видаткових накладних, але відповідач не відреагував на жодний лист, хоча мав всі можливості висловити свої заперечення і як щодо документів, і як щодо відсутності факту поставки.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи № 902/593/22 у складі: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Бучинська Г.Б., суддя Петухов М.Г.

Листом від 31.10.2022 р. матеріали справи № 902/593/22 витребувано з Господарського суду Вінницької області.

10.11.2022 р. до суду надійшли матеріали даної справи.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.11.2022 р. відкрито провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЯГОПАК" на рішення Господарського суду Вінницької області від 04.10.2022 р. у справі № 902/593/22; встановлено сторонам строк для подання до суду відзиву на апеляційну скаргу та відповіді на відзив; роз`яснено учасниками справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Дана ухвала суду направлена на адреси сторін, що підтверджується списком розсилки поштової кореспонденції.

Ухвала суду про відкриття провадження у справі, що направлена відповідачу за адресою, вказаною в позовній заяві, що відповідає інформації щодо відповідача з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, повернута до суду з поштовою відміткою "адресат відсутній".

З врахуванням викладеного, суд зазначає, що згідно із п. п. 4, 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

За вказаних обставин у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів для повідомлення відповідача про дату, час та місце судового слухання.

Відповідач, правом передбаченим ст. 263 ГПК України не користався, відзиву на апеляційну скаргу не подав.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до абз. 1 ч. 10 ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За приписами ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи (абз. 2 ч. 10 ст. 270 ГПК України).

Від учасників справи клопотань про розгляд апеляційної скарги у даній справі в судовому засіданні з повідомленням учасників справи не надходило.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЯГОПАК" на рішення Господарського суду Вінницької області від 04.10.2022 р. у справі № 902/593/22 за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Як вказує позивач, у 2019 році між ТОВ "ЯГОПАК" (далі - позивач) та ПП "БІО ГРИЛЬ" (далі - відповідач) досягнуто домовленості щодо поставки позивачем на користь відповідача паперових мішків (далі - товар).

31.10.2019 р. відповідачем внесено передплату за товар, який буде поставлено позивачу у розмірі 44 000 грн, за результатом чого зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних (надалі ЄРПН) податкову накладну від 31.10.2019 р. № 42.

На виконання вказаних домовленостей, 15.12.2019 р. позивачем було передано, а відповідачем прийнято у власність товар, загальна вартість якого становить 53 245 грн.

13.03.2020 р. відповідачем згідно платіжного доручення № 46 від 13.03.2020 р. було доплачено за поставлений товар кошти в сумі 9 245 грн, що підтверджується податковою накладною від 15.11.2019 р. № 16, яка зареєстрована в ЄРПН.

24.04.2020 р. позивачем було передано, а відповідачем прийнято у власність товар, загальна вартість якого становить 25 850 грн, за результатом чого в ЄРПН зареєстровано податкову накладну від 24.04.2020 р. № 49.

Відповідно до платіжного доручення № 65 від 27.04.2020 р. відповідачем було сплачено за поставлений товар кошти в сумі 25 850 грн.

27.04.2020 р. позивачем було передано, а відповідачем прийнято у власність товар, загальна вартість якого становить 43 945 грн, за результатом чого в ЄРПН зареєстровано податкову накладну від 27.04.2020 р. № 28.

Відповідно до платіжного доручення № 71 від 05.05.2020 р., відповідачем було сплачено за поставлений товар кошти в сумі 5 948 грн.

Тобто, після отримання товару відповідач сплатив значно меншу суму та допустив заборгованість у сумі 37 997 грн (43 954 - 5 948 = 37 997 грн)

Позивач стверджує, що відповідач, посилаючись на фінансову скруту пообіцяв сплатити заборгованість та попросив продовжити співпрацю, з огляду на що, позивачем виготовлено відповідачу наступне замовлення.

12.05.2020 р. позивачем було передано, а відповідачем прийнято у власність товар, загальна вартість якого становить 7 285 грн, за результатом чого в ЄРПН зареєстровано податкову накладну від 12.05.2020 р. № 30.

23.05.2020 р. позивачем було передано, а відповідачем прийнято у власність товар, загальна вартість якого становить 34 310 грн, за результатом чого в ЄРПН зареєстровано податкову накладну від 23.05.2020 р. № 45.

23.06.2020 р. позивачем було передано, а відповідачем прийнято у власність товар, загальна вартість якого становить 21 385 грн, за результатом чого в ЄРПН зареєстровано податкову накладну від 23.06.2020 р. № 40.

23.07.2020 р. позивачем було передано, а відповідачем прийнято у власність товар, загальна вартість якого становить 27 025 грн, за результатом чого в ЄРПН зареєстровано податкову накладну від 23.07.2020 р. № 32.

06.08.2020 р. позивачем було передано, а відповідачем прийнято у власність товар, загальна вартість якого становить 43 240 грн, за результатом чого в ЄРПН зареєстровано податкову накладну від 06.08.2020 р. № 6.

14.08.2020 р. позивачем було передано, а відповідачем прийнято у власність товар, загальна вартість якого становить 5 225 грн, за результатом чого в ЄРПН зареєстровано податкову накладну від 14.08.2020 р. № 17.

14.08.2020 р. позивачем було передано, а відповідачем прийнято у власність товар, загальна вартість якого становить 1 800 грн, за результатом чого в ЄРПН зареєстровано податкову накладну від 14.08.2020 р. № 18.

01.09.2020 р. позивачем було передано, а відповідачем прийнято у власність товар, загальна вартість якого становить 34 010 грн, за результатом чого в ЄРПН зареєстровано податкову накладну від 01.09.2020 р. № 6.

07.09.2020 р. позивачем було передано, а відповідачем прийнято у власність товар, загальна вартість якого становить 53 322, 60 грн, за результатом чого в ЄРПН зареєстровано податкову накладну від 07.09.2020 р. № 21.

07.09.2020 позивачем було передано, а відповідачем прийнято у власність товар, загальна вартість якого становить 37 800 грн, за результатом чого в ЄРПН зареєстровано податкову накладну від 07.09.2020 р. № 22.

Таким чином, позивач стверджує, що за період з 12.05.2020 р. по 07.09.2020 р. відповідачу було передано у власність товару на загальну суму 265 402, 60 грн. Тоді як відповідач в період з 11.06.2020 р. по 07.09.2020 р. сплачено вартість поставленого товару на суму 112 000 грн, чим допущено прострочення оплати товару на суму 128 422, 60 грн.

Позивач вказує про поставку відповідачу в період 2019 - 2021 років товару на загальну суму 388 442, 60 грн, який останнім оплачено частково, в результаті чого заборгованість відповідача перед позивачем становить 208 402, 60 грн.

З метою погашення існуючої заборгованості, позивач стверджує про направлення на адресу відповідача листа № б/н від 28.12.2021 р. з вимогою про погашення боргу в розмірі 208 402, 60 грн до 31.12.2021 р., однак відповіді від відповідач не отримав.

Вказані обставини стали підставою для звернення ТОВ "ЯГОПАК" із позовом про стягнення із ПП "БІО ГРИЛЬ" заборгованості в розмірі 208 402, 60 грн за поставлений товар у 2019 - 2021 роках.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі (п. 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України).

Згідно з положеннями ст. 639 ЦК України договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з ч. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Статтею 641 ЦК України унормовано, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

За змістом ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

З огляду на викладене, правочини між суб`єктами господарювання належить вчиняти в письмовій формі, що втім не виключає можливості досягнення усної домовленості між сторонами із подальшим обов`язковими переданням відповідних письмових документів, які повинні підтверджувати факт укладання правочину між сторонами.

Матеріалами справи підтверджується, що дії сторін, які полягали у поставці позивачем та прийнятті та оплаті їх відповідачем, відповідають змісту правовідносин, які мають ознаки договору поставки.

Статтею 265 ГК України, яка кореспондується із положеннями ст. 712 ЦК України, встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Згідно із ч. 1 ст. 662, ст. 663, ч. 1 ст. 664 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Позивач, звертаючись із даним позовом до суду, доводить суду, що ним в період 2019-2021 р.р. поставлений відповідачу товару на загальну суму 388 442, 60 грн, за який останній провів часткові розрахунки, в результаті чого у відповідача утворилася заборгованість в розмірі 208 402,60 грн. В підтвердження даних обставин посилається на копії податкових накладних (а. с. 15-28) та платіжні доручення (а. с. 29-42).

Колегія суддів зазначає, що за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема, статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та відображають реальні господарські операції.

Згідно з абзацом 11 ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У пункті 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 вказано, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до пункту 2.4. Положення, первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналізуючи додані позивачем до матеріалів справи копії платіжних доручень (а. с. 29-42) в підтвердження обґрунтованості позовних вимог, суд зазначає, що дані документи свідчать лише про перерахування відповідачем на користь позивача в період із 31.10.2019 р. по 31.08.2021 р. грошових коштів на загальну суму 180 040 грн та за змістом призначень платежу зазначених платіжних доручень, оплата проводилась за мішки згідно рахунків позивача.

В матеріалах справи відсутні рахунки, які визначені як підстава платіжних операцій. До того ж, за своєю природою рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти.

Посилання позивача на реєстрацію ним податкових накладних за господарськими операціями (а.с.15-28), судом відхиляються, оскільки відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, податкова накладна як доказ може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може буди єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним.

Самі лише податкові накладні (за відсутності інших доказів реального руху товарів) не є самостійними доказами на підтвердження вчинених господарських операцій, оскільки ці докази не пов`язані з фізичним переміщенням товару, не можуть свідчити про рух товару та виконання обов`язку постачальника з передачі товару покупцю, визначеного у ст. 664 ЦК України, підтверджують лише факт здійснення оподаткування певної господарської операції, який сам по собі не свідчить про вчинення такої господарської операції, про її реальність.

Аналогічна правова позиція зазначена у постановах Верховного Суду від 21.05.2021 у справі 910/8861/20, від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19.

В матеріалах справи відсутні інші (будь-які) первинні документи (видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, рахунки на оплату, і т.д.), які б в сукупності доводили обставини наявності у відповідача перед позивачем заборгованості в розмірі 208 402, 60 грн за поставлений товар у спірний період.

Щодо доводів скаржника про те, що суд першої інстанції не з`ясував чи відображались господарські операції зі спірних поставок товару протягом 2019 - 2021 років у податковому обліку покупця - відповідача, суд зазначає наступне.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2, 3 ст. 80 ГПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Згідно ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи те, що збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, позивач не звертався до суду першої інстанції із клопотанням про витребування доказів судом в порядку ст. 81 ГПК України, тому колегія суддів вважає безпідставними доводи позивача про те, що суд першої інстанції не з`ясував чи відображались господарські операції зі спірних поставок товару протягом 2019 - 2021 років у податковому обліку покупця - відповідача.

Отже, саме невиконання позивачем покладеного на нього приписами статей 13, 74 ГПК України процесуального обов`язку із доведення належними та допустимими доказами підстав позову є процесуальним наслідок у вигляді відмови в задоволенні позовних вимог з підстав їх недоведеності.

Посилання позивача на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17, суд апеляційної інстанції вважає безпідставним, оскільки предмет спору та підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних правовідносин у справі №910/23097/17 не є подібними (тотожними, аналогічними) зі справою № 902/593/22.

Також не відповідають дійсності доводи позивача про те, що відповідач не заперечував факту наявності у нього заборгованості та в будь-який спосіб її не спростував, оскільки, як встановлено судом, відповідач в судові засідання до суду першої інстанції не з`явився, відзиву на позовну заяву (апеляційну скаргу) не подав, у справі відсутні будь-які докази визнання відповідачем заборгованості в розмірі 208 402, 60 грн за поставлений товар у спірний період.

Суд вважає інші посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин у справі.

Колегія суддів зазначає, що в рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від 11.01.2007 р., аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов`язок національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін.

ЄСПЛ у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі "Трофимчук проти України").

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції належно виконав свій обов`язок щодо мотивації прийнятого ним рішення у даній справі та дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду Вінницької області від 04.10.2022 р. у справі № 902/593/22 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЯГОПАК" - без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника згідно ст. ст. 129, 282 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЯГОПАК" на рішення Господарського суду Вінницької області від 04.10.2022 р. у справі № 902/593/22 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строк оскарження до Верховного Суду встановлений статтями 286-291 ГПК України.

3. Справу повернути до Господарського суду Вінницької області.

Головуючий суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Петухов М.Г.