Рішення

від 30.11.2022 по справі 761/36797/20

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/36797/20

Провадження № 2/761/2807/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2022 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого: судді - Притули Н.Г.

при секретарі: Соломон О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальності «Будівельно-комерційна фірма «Граніт», треті особи: Департамент з питань архітектурно-будівельного контролю м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департамент будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельно-консалтингова Фірма «Граніт», ОСОБА_3 про зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

10.11.2020 року до суду надійшла зазначена позовна заява.

В позовних вимогах з врахуванням заяви про зміну предмету позову від 19.01.2022 року позивач просить:

зобов`язати ОСОБА_2 та ТОВ «Будівельно-комерційна фірма «Граніт» усунути перешкоди в користуванні технічним приміщенням на 8 поверсі будинку АДРЕСА_1 шляхом знесення за власний рахунок здійсненої реконструкції та приведення за власний рахунок вказаного технічного приміщення у первісний стан, який існував до початку проведення реконструкції, згідно Технічної документації, а саме інвентаризаційної справи від 16.02.2002 року та плану 8 поверху літери «А», який є додатком до інвентаризаційної справи;

витребувати у ОСОБА_2 нежиле приміщення №62 - художня майстерня, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , із чужого незаконного володіння у спільну сумісну власність співвласників багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 ;

припинити право власності ОСОБА_2 на нежиле приміщення №62 художня майстерня, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 шляхом скасування запису про право власності №29852930 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Майдибури О.В. від 15.01.2019 року на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 449365480000 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Вимоги позову обгрунтовані тим, що позивач є співвласником квартири АДРЕСА_2 .

Як зазначає позивач, восьмий поверх будинку, де розташоване нежиле приміщення №62 «художня майстерня», є технічним (допоміжним) приміщенням будинку, а тому відповідно до законодавства перебуває у спільній сумісній власності власників квартир будинку. Однак ОСОБА_2 та Товариство з обмеженою відповідальності «Будівельно-комерційна фірма «Граніт» в порушення вимог діючого законодавства привласнили технічний поверх та жодних погоджень своїх дій від співвласників будинку не отримували. Крім того, ними частково здійснена реконструкція.

А тому для захисту прав співвласників багатоквартирного будинку позивач звернувся до суду з цим позовом.

03.02.2022 року до суду надійшов відзив уповноваженого представника відповідача - ОСОБА_2 в якому він просить відмовити в задоволенні заявлених вимог на тій підставі, що нежиле приміщення №62 - художня майстерня не є горищем. Вказане приміщення ніколи не перебувало та не перебуває у спільній власності власників квартир житлового будинку. Приміщення набуте у власність на підставі інвестиційного договору від 06.06.2003 року. Позивач не є власником спірного приміщення, тому не може звертатися до суду з вимогами про усунення перешкод в користуванні майном яке йому не належить. Крім того відповідач зазначає, що він як власник приміщення має законом передбачене право проводити його реконструкцію. Представник зауважив, що відсутні законом передбачені підстави для задоволення позову в частині припинення права власності відповідача на нежитлові приміщення, оскільки підстави виникнення права власності не скасовані.

Також представник заявив про застосування строків позовної давності при вирішенні даного спору.

Відповідь на відзив до суду не надходила.

В судове засідання представник позивача не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце слухання справи, звернувся до суду із клопотанням про відкладення слухання справи у зв`язку зі зміною адвоката. Однак суд відхилив зазначене клопотання, враховуючи строки перебування справи в провадженні суду; суд завершив підготовче провадження у справі, отримав процесуальні заяви сторін, неодноразово повідомляв сторони про час та місце слухання справи; представник позивача направила клопотання про відкладення слухання справи через систему «Електронний суд» та копія ордеру, яка була прикріплена до клопотання є нечитабельною, тому суд позбавлений можливості встановити дату укладення договору позивача з адвокатом.

Уповноважений представник відповідача ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, звернувся до суду із заявою про слухання справи в його відсутність та просив відмовити в задоволенні заявлених вимог з підстав, викладених у відзиві.

Уповноважені представники Товариства з обмеженою відповідальності «Будівельно-комерційна фірма «Граніт», Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-консалтингова Фірма «Граніт», ОСОБА_3 в судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, відзив чи пояснення на заявлені вимоги до суду не надали.

Уповноважений представник Департаменту з питань архітектурно-будівельного контролю м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в судове засідання не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце слухання справи, про поважні причини неявки в судове засідання суд не повідомив. В поясненнях, які 16.02.2021 року надійшли до суду представник просить прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства.

На підставі положень статті 223 ЦПК України суд ухвалив про подальше слухання справи у відсутність сторін, які не з`явились в судове засідання.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування покладений на сторони.

Оцінивши в сукупності надані суду докази, врахувавши процесуальні заяви сторін, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог за наступних підстав.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України передбачено що, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Так, за правилом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частин першої та другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно з частиною другою статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Відповідно до частини другої статті 383 ЦК України власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

У частинах першій та другій статті 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» передбачено, що спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки зі спільного майна багатоквартирного будинку.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в рівних частинах на праві власності належить квартира АДРЕСА_2 на підставі Свідоцтва про право власності на квартиру від 17.05.2002 року.

В той же час, 22 травня 2009 року Головним управління житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) видано ТОВ «Будівельно-комерційна фірма «Граніт» свідоцтво про право власності САС № 401817 на нежиле приміщення № 62 - художня майстерня площею 288,70 кв.м., яке розташоване у АДРЕСА_1 на підстав наказу Головного управління житлового забезпечення від 15 травня 2009 року № 733-С/ЮНП.

09 вересня 2014 року вказане приміщення внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (з відкриттям розділу) індексний номер 15671028.

З 15.01.2019 року власником зазначеного нежилого приміщення є ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 15.01.2019 року.

При зверненні до суду з позовом позивач зазначав, що нежиле приміщення №62 - художня майстерня, яке розміщене на 8 поверсі належить до технічних приміщень, а тому відповідно є спільною сумісною власністю співвласників багатоквартирного будинку.

В той же час, позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження зазначеного.

Позивач не звертався до суду з клопотанням про призначення експертизи для з`ясування відповідних обставин.

20 січня 2016 року Департаментом містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) видано ТОВ «Будівельно-комерційна фірма «Граніт» містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки на АДРЕСА_1 .

Як вбачається з виданих містобудівних умов та обмеження забудови земельної ділянки, які долучено до матеріалів справи, замовниками будівництва є ТОВ «БКФ «Граніт» а наміри забудови зазначено як реконструкція мансардного поверху зі збільшенням висоти до 2,75 метрів та зміною функціонального призначення приміщення № 62 (художньої майстерні) під квартири (3 квартири) з влаштуванням окремих входів до кожної квартири.

Позивач оскаржував зазначені містобудівні умови та рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва від 23.02.2018 року (справа №826/10604/17) в задоволенні позову було відмовлено.

Рішення набрало законної сили.

Як встановлено судом, враховуючи те, що оскаржуване рішення безпосередньо не стосується прав та інтересів позивачів та у суду відсутні докази того, що воно породжує для позивачів настання будь-яких юридичних наслідків та впливає на їх права та обов`язки, суд дійшов висновку про те, що не виникає і передумови для здійснення захисту права або законного інтересу, шляхом визнання протиправними та скасування рішення від 20 січня 2016 року №45/16/12-3/009-16 щодо видачі містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки на об`єкт будівництва, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 Товариству з обмеженою відповідальністю «БКФ «Граніт».

Стаття 387 ЦК України визначає, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Крім того, згідно з положеннями статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Як встановлено в судовому засіданні, позивачу не належали спірні приміщення на праві власності, тому він позбавлений можливості витребувати спірне нерухоме майно.

Крім того, судом під час слухання справи встановлено, що в провадженні Шевченківського районного суду м.Києва перебувала справа №761/37679/18 за позовом ОСОБА_4 до ТОВ «Будівельно-комерційна фірма «Граніт», Департамент будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради, треті особи які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору Державна госпрозрахункова організація «Житло-Інвест», ОСОБА_2 про визнання недійсним інвестиційного договору, скасування наказу та свідоцтва про право власності.

У вимогах позову позивач просила: 1) визнати Інвестиційний договір № 43-2570 від 06 червня 2003 року, укладений між Державною госпрозрахунковою організацією «Житло-Інвест» (Організація) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельно-комерційна фірма «Граніт» [Інвестор], предметом якого є участь інвестора у фінансуванні будівництва Об`єкта нерухомості коштів шляхом внесення коштів на розрахунковий рахунок Організації з метою отримання його після завершення будівництва будинку за адресою; АДРЕСА_1 , недійсним; 2) скасувати наказ № 733-С/ЮНП від 15 травня 2009 року Головного управління житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про видачу свідоцтв про право власності на нежиле приміщення № 62 за адресою: АДРЕСА_1 ; 3) скасувати Свідоцтво про право власності від 22 травня 2009 року, яке було видане Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на нежиле приміщення № 62, площею 288,70, за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 22.03.2021 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Позивач рішення суду не оскаржувала, як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень.

Отже, суд не знайшов підстав для скасування підстав набуття права власності відповідачами на нежитлове приміщення.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи що позивачем не доведено заявлені вимоги належними та допустимими доказами, позивач не довів що спірне приміщення є технічним та відповідно є спільною сумісною власністю власників квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку, позивач не був власником спірного нежитлового приміщення та правовстановлюючі документи на підставі яких відповідачі набули право власності на нежитлове приміщення не скасовані, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Оскільки суд відмовив в задоволенні позовних вимог, питання про застосування строків позовної давності судом не вирішувалось.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.4, 77-81, 141, 263, 265, 352, 354 ЦПК України, суд,

вирішив:

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальності «Будівельно-комерційна фірма «Граніт», треті особи: Департамент з питань архітектурно-будівельного контролю м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департамент будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельно-консалтингова Фірма «Граніт», ОСОБА_3 про зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 12 грудня 2022 року

Суддя: Н.Г.Притула