Постанова

від 12.01.2023 по справі 515/306/22

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/3444/23

Справа № 515/306/22

Головуючий у першій інстанції Гусєва Н.Д.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.01.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.,

суддів: Громіка Р.Д., Дришлюка І.А.,

переглянув у порядку спрощеного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації на ухвалу Арцизького районного суду Одеської області від 13 липня 2022 року за заявою керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації про забезпечення позову у справі за позовом керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури Уманець Олексія в інтересах держави в особі: Одеської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Рибацький причал», ОСОБА_3 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Національного природного парку «Тузловські лимани», про визнання недійсними договору купівлі-продажу, договору іпотеки, договору про задоволення вимог іпотекодержателя, акту приймання-передачі майна, скасування рішень державного реєстратора, нотаріуса, припинення права власності, зобов`язання знести самочинне будівництво,-

в с т а н о в и в:

28 березня 2022 року керівник Білгород-Дністровської окружної прокуратури Уманець Олексій в інтересах держави в особі: Одеської обласної державної адміністрації звернувся до Татарбунарського районного суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Рибацький причал», ОСОБА_3 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Національного природного парку «Тузловські лимани», про визнання недійсними договору купівлі-продажу, договору іпотеки, договору про задоволення вимог іпотекодержателя, акту приймання-передачі майна, скасування рішень державного реєстратора, нотаріуса, припинення права власності, зобов`язання знести самочинне будівництво, в якій просить: визнати недійсним договір купівлі-продажу від 17 лютого 2014 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; скасувати рішення державного реєстратора КП «Реєстраційна служба Одеської області» Махортова І.О. від 03.11.2017 за №37928468 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 ; визнати недійсним акт приймання-передачі майна до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рибацький причал» від 25 жовтня 2020 року; скасувати рішення державного реєстратора юридичного департаменту Одеської міської ради Тодорової І.Г. від 06 січня 2021 року №56084969 про державну реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Рибацький причал»; визнати недійсним договір іпотеки від 22 жовтня 2021 року, серія та номер 2065, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рибацький причал» та ОСОБА_3 ; скасувати рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Борисової Н.В. від 22 жовтня 2021 року №61090035 про державну реєстрацію обтяження; визнати недійсним договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 07 лютого 2022 року серія та номер 165, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рибацький причал» та ОСОБА_3 ; скасувати рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Борисової Н.В. від 07 лютого 2022 року №63289650 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за ОСОБА_3 ; припинити право власності ОСОБА_3 відносно комплексу будівель та споруд (причал) загальною площею 114,4 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 (РНОНМ 209452551250, номер запису про право власності 46554928), а також зобов`язати ОСОБА_1 знести самочинне будівництво вищевказаного комплексу будівель та споруд (причал), посилаючись на те, що вказаний об`єкт нерухомого майна самочинно збудований в порушення вимог містобудівного законодавства та його право власності незаконно зареєстровано за ОСОБА_4 , який в подальшому незаконно здійснив його продаж ОСОБА_2 .. Рішенням суду від 14 серпня 2014 року зазначену реєстрацію права власності зазначеного нерухомого майна було скасовано, однак рішенням реєстратора від 03 листопада 2017 року проведено повторну реєстрацію права власності зазначеного нерухомого майна за ОСОБА_2 , яка передала зазначений об`єкт нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ «Рибацький причал», який з метою забезпечення виконання договору позики від 21 жовтня 2021 року передав зазначене майно в іпотеку. У подальшому на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 07 лютого 2022 року в рахунок погашення боргу ТОВ «Рибацький причал» передало зазначене майно у власність ОСОБА_3 .. Посилаючись на те, що вказане вище нерухоме майно збудоване на території прибережної захисної смуги вздовж Чорного моря та Тузлівських лиманів, яка одночасно є територією національного природного парку «Тузловські лимани», щодо яких встановлений особливий правовий режим використання, внаслідок чого право власності на нього незаконно набуте вищевказаними особами, у зв`язку з чим наявні підстави для визнання недійсними договорів купівлі-продажу, іпотеки, договору про задоволення вимог іпотекодержателя, акту приймання-передачі, скасування рішень державних реєстраторів та нотаріуса, припинення права власності та знесення самочинного будівництва.

Також, одночасно із поданням до Татарбунарського районного суду Одеської області зазначеної позовної заяви позивачем було подано заяву про забезпечення позову.

Ухвалою судді Татарбунарського районного суду Одеської області Тимошенко С.В. від 29 березня 2022 року по зазначеній цивільній справі задоволено заяву судді Тимошенко С.В. про його відвід і цивільну справу за зазначеною позовною заявою передано для розгляду до Арцизького районного суду Одеської області, яка надійшла до Арцизького районного суду Одеської області 28 квітня 2022 року та передана судді Гусєвій Н.Д. згідно з Реєстром судових справ та матеріалів, переданих на розгляд головуючому судді, 29 квітня 2022 року.

Згідно ухвали Арцизького районного суду Одеської області від 29 квітня 2022 року зазначена заява була залишена без руху, оскільки вона була подана з порушенням ст. ст. 175, 177 ЦПК України.

Ухвалою Арцизького районного суду Одеської області від 29 квітня 2022 року заява про забезпечення позову була повернута.

13 травня 2022 року до суду надійшла заява з виправленими недоліками, а також заява про забезпечення позову, які передані головуючому судді Гусєвій Н.Д. згідно з Реєстром вхідної кореспонденції 12 липня 2022 року.

Згідно заяви про забезпечення позову заявник просить вжити заходи забезпечення позову шляхом:

накладення арешту на нерухоме майно у вигляді комплексу будівель та споруд (причал) загальною площею 114,4 кв.м у складі адмінбудівлі літ. «А» площею 63,6 кв. м, будівлі літ. «Б» площею 32 кв.м, будівлі літ. «В» площею 18,8 кв.м, дворові споруди №1-4, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (РНОНМ 209452551250, номер запису про право власності 3336540), а також

заборони органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводити будь-які реєстраційні дії щодо вищевказаного об`єкта нерухомого майна, посилаючись на те, що позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, підставою якого стало порушення відповідачами низки вимог законодавства під час набуття права власності на вищевказане нерухоме майно,

оскільки зазначене нерухоме майно є самочинним будівництвом, яке збудоване на земельній ділянці площею 0,4999 га з кадастровим номером 5125000000:003:0003, розташованій на території прибережних захисних смуг Тузлівських озер та Чорного моря, де встановлено заборону на таке будівництво. ОСОБА_3 , який є власником зазначеного нерухомого майна, під час розгляду справи, здійснить відчуження зазначеного майна на користь третіх осіб, проводитиме роботи з будівництва будівель та споруд, що в свою чергу зумовить реєстрацію права власності на об`єкти нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та у випадку задоволення позову знівелює мету звернення з позовом, який подано з метою належного відновлення порушених прав, потягне за собою необхідність ініціювати інший позов, що потребуватиме тривалого часу та значних фінансових витрат, покладання яких на позивача буде непомірним тягарем, тому невжиття вищевказаних заходів забезпечення позову не призведе до захисту прав і інтересів позивача, по якій він звернувся до суду, не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження без нових звернень до суду та істотно ускладнить чи навіть унеможливить виконання рішення суду.

Ухвалою Арцизького районного суду Одеської області 13 липня 2022 року заяву про забезпечення позову у цивільній справі за позовною заявою керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури Уманця Олексія в інтересах держави в особі: Одеської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Рибацький причал», ОСОБА_3 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Національного природного парку «Тузловські лимани», про визнання недійсними договору купівлі-продажу, договору іпотеки, договору про задоволення вимог іпотекодержателя, акту приймання-передачі майна, скасування рішень державного реєстратора, нотаріуса, припинення права власності, зобов`язання знести самочинне будівництво повернуто заявнику. Роз`яснено, що заявник не позбавлений можливості, усунувши вказані недоліки заяви про забезпечення позову, повторно звернутися до суду.

В апеляційній скарзі позивач, керівник Білгород-Дністровської окружної прокуратури Уманець Олексій в інтересах держави в особі: Одеської обласної державної адміністрації, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, посилаючись порушення судом норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Вказані особливості встановлюються у ст. 369 ЦПК України, а саме відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини 1 статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявнику).

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищезазначене, апеляційний розгляд вказаної справи здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.

Згідно із ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлене 12 січня 2023 року.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи наведені у апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.

У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Забезпечення позову це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Точне і неухильне додержання судом норм чинного законодавства України при розгляді заяв про забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини 2 статті 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно ізчастин 1,2статті150ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

В силу вимог частини 3 статті 150ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Частиною 10 статті 153 ЦПК України, суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог статті 151 цього Кодексу, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.

До заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі (частина 6 статі 151 ЦПК України).

Як вбачається з матеріалів цивільної справи, 28 березня 2022 року до Татарбунарського районного суду Одеської області надійшла заява про забезпечення позову від 17 березня 2022 року, до якої було додано платіжне доручення №164 від 14.02.2022 про сплату судового збору в сумі 1 240,50 грн (отримувач ГУК в Од. обл./ м. Татарбунари/22030101).

Ухвалою Татарбунарського районного суду Одеської області від 29 березня 2022 року по зазначеній цивільній справі задоволено заяву судді Тимошенко С.В. про його відвід і цивільну справу за зазначеною позовною заявою передано для розгляду до Арцизького районного суду Одеської області.

Ухвалою Арцизького районного суду Одеської області від 29 квітня 2022 року вищевказана заява про забезпечення позову від 17 березня 2022 року була повернута.

13 травня 2022 року до Арцизського районного суду Одеської області надійшла заява про забезпечення позову від 12 травня 2022 року та із доданих до неї документів вбачається, що у якості доказу сплати заявником судового збору за подання заяви про забезпечення позову подано до суду повторно платіжне доручення №164 від 14.02.2022 про сплату судового збору.

Згідно акту Арцизького районного суду Одеської області від 14 травня 2022 року платіжне доручення №164 від 14.02.2022 про сплату судового збору в сумі 1 240,50 грн, раніше було подано до суду за подання заяви про забезпечення позову від 17 березня 2022 року (провадження 2-з/492/20/22). За подання заяви про забезпечення позову від 12 травня 2022 року (провадження 2-з/492/22/22), яка надійшла до суду 13 травня 2022 року, судовий збір не сплачено.

Отже, платіжне доручення №164 від 14.02.2022 свідчить про сплату судового збору при поданні до Татарбунарського районного суду Одеської області заяви про забезпечення позову від 17 березня 2022 року (провадження 2-з/492/20/22), а тому не є підставою для його зарахування за подання до Арцизького районного суду Одеської області заяви про забезпечення позову від 12 травня 2022 року (провадження 2-з/492/22/22), оскільки відповідно до ч. 5 ст. 6 Закону України «Про судовий збір», за повторно подану заяву судовий збір сплачується на загальних підставах.

Враховуючи вищевикладене, заявнику на підтвердження сплати судового збору необхідно було додати до заяви про забезпечення позову документ, що підтверджує його сплату, оскільки додане до заяви про забезпечення позову платіжне доручення №164 від 14.02.2022 про сплату заявником судового збору в сумі 1 240,50 грн за подану до Татарбунарського районного суду Одеської області у березні 2022 року заяву про забезпечення позову, яка ухвалою від 29 квітня 2022 року повернута заявнику, не є підставою для його зарахування за подання до Арцизького районного суду Одеської області заяви про забезпечення позову у травні 2022 року, оскільки відповідно до ч. 5 ст. 6 Закону України «Про судовий збір», за повторно подану заяву про забезпечення позову судовий збір сплачується на загальних підставах.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі №640/10563/17, від 08 квітня 2021 року у справі №299/941/17.

Крім того, суд першої інстанції звернув увагу заявника на те, що певний час редакція ч. 4 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» передбачала таке право, що якщо сума судового збору підлягала поверненню у зв`язку із залишенням позову без розгляду, але не була повернута, до повторно поданого позову додається первісний документ про сплату судового збору (друге речення цієї норми закону). Проте Законом України від 22 травня 2015 року №484-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» це речення було виключено з цієї норми (підпункт 4 пункт 4 цього Закону) і станом на час подання первісного позову стаття 6 Закону України «Про судовий збір» передбачає, що за повторно подані позови, що раніше були залишені без розгляду, судовий збір сплачується на загальних підставах.

Таке законодавче визначення передбачає, що на час вчинення процесуальної дії позивач, коли подає повторно заяву, має сплатити судовий збір за її розгляд і не вправі використовувати первісний документ про сплату цього платежу, доданого до первинної позовної заяви, яку суд залишив без розгляду. Запроваджене законодавче нововведення не обмежує і не порушує прав позивача в частині обов`язку нести додаткові майнові витрати у зв`язку зі звернення до суду, оскільки за законом такий позивач має право на повернення суми судового збору, сплаченого за подання первісної заяви, яка була залишена без розгляду.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №1540/3297/18.

Повертаючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з невідповідністю поданої заяви вимогами статті 151 ЦПК України, а саме несплатою судового збору.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитись неможливо, виходячи з наступного.

Частиною 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

«Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в справі.

Забезпечення позову по суті є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову» (правовий висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 25 травня 2016 року у справі №6-605цс16).

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року №9, викладених у п. 4 постанови, «розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків».

«При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги» (п. 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна від 03 червня 2016 року №5).

Згідно із частиною 4 статті 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Необхідність визнання обов`язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Стаття 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод (далі Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Ключовими принципами цієї статті є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Ураховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, ЄСПЛ у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.

В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою №28924/04 у параграфі 50 зазначено, наступне «…суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» від 12 березня 2009 року (остаточне 12 червня 2009 року) за заявою №20347/03 у §35 зазначено, що, «… якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з`ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, №93, сс. 2425, п. 57)».

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр деляПрадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).

У постанові від 05 серпня 2020 року у справі №177/1163/16 (провадження №61-2250св20) Верховний Суд зробив наступний правової висновок: «Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) визначено право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Тому пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється право на суд, яке включає не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом.

Крім того, при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу місцевого суду без змін, апеляційний суд не звернув уваги на вищенаведене та дійшов помилкового висновку про те, що суд першої інстанції діяв відповідно до вимог статті 185 ЦПК України. Ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права, обмежує права позивача та перешкоджає йому у доступі до правосуддя».

Вирішуючи питання щодо сплати судового збору, Верховний Суд у постанові від 01 грудня 2021 року у справі №513/1344/19 (провадження №61-10325св21) дійшов наступного правового висновку: «Як зазначає Європейський суд з прав людини (надалі ЄСПЛ), у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (надалі Конвенція) закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява №4451/70, § 36).

Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ від 17 січня 2012 року у справі «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria), заява №36760/06, § 230).

ЄСПЛ також вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (рішення ЄСПЛ від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland»), заява №28249/95, § 59). Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників,які можутьпідтвердити свійпоганий фінансовийстан (рішення ЄСПЛ від 20 лютого 2014 року у справі «Шишков проти Росії» («Shishkov v. Russia»), заява №26746/05, § 111)».

Встановлено, що ухвалою Арцизького районного суду Одеської області від 29 квітня 2022 року заява про забезпечення позову згідно була повернута, але сплачений судовий збір за подання заяви про забезпечення позову в розмірі 1 240,50 грн не був повернутий заявнику (а.с. 187).

Ухвалою судді Татарбунарського районного суду Одеської області Тимошенко С.В. від 29 березня 2022 року по зазначеній цивільній справі задоволено заяву судді Тимошенко С.В. про його відвід і цивільну справу за зазначеною позовною заявою передано для розгляду до Арцизького районного суду Одеської області, яка надійшла до Арцизького районного суду Одеської області 28 квітня 2022 року та передана судді Гусєвій Н.Д. згідно з Реєстром судових справ та матеріалів, переданих на розгляд головуючому судді, 29 квітня 2022 року.

13 травня 2022 року до суду надійшла заява керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури в інтересах держави в Одеської обласної державної адміністрації з виправленими недоліками, а також заява про забезпечення позову, які передані головуючому судді Гусєвій Н.Д. згідно з Реєстром вхідної кореспонденції 12 липня 2022 року, з платіжним дорученням №164 від 14.02.2022 про сплату судового збору в сумі 1 240,50 грн.

Аналізуючи зазначені норми права та роз`яснення Пленуму Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, правові висновки Верховного Суду України, застосовуючи практику Європейського суду з прав людини, з`ясовуючи обставини, викладені в заяві про забезпечення позову, з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції на наведене уваги не звернув, формально поставився до передбачених законом вимог, не дотримався принципів «рівності вихідних умов», дотримання балансу сторін при розгляді справи в суді та обґрунтованості судового рішення та передчасно вирішив питання про повернення заяви про забезпечення позову, що обмежує права позивача, перешкоджає йому у доступі до правосуддя та призвело до постановлення помилкової ухвали й у відповідності до пункту п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України є підставою для скасуванні ухвали суду першої інстанції з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п.4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури в інтересах держави в Одеської обласної державної адміністрації задовольнити, ухвалу Арцизького районного суду Одеської області від 13 липня 2022 року про повернення заяви про забезпечення позову скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції.

Повне судове рішення складено: 12 січня 2023 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький

Р.Д.Громік

А.І.Дришлюк