Рішення

від 17.11.2022 по справі 902/585/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.11.2022Справа № 902/585/22

Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І., за участю секретаря судового засідання Мазура В.М., розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СІГНЕТ-ЦЕНТР»до про1) Козятинської міської ради Хмільницького району Вінницької області; 2) Вінницької обласної державної адміністрації; 3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Елеваторна компанія "Кусто Агро" визнання протиправним та скасування розпорядження та рішення, розірвання договору оренди землі та скасування рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки

За участю представників сторін:

від позивача: Тиховський М.О. (в залі суду);

від відповідача-1: не з`явилися;

від відповідача-2: Страшок О.В. (в режимі відеоконференції);

від відповідача-3: Дмитренко П.В.; Романюк В.В. (в режимі відеоконференції);

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Вінницької області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Сігнет-Центр" з позовом до 1) Козятинської міської ради Хмільницького району Вінницької області; 2) Вінницької обласної державної адміністрації; 3) Товариства з обмеженою відповідальністю ї "Елеваторна компанія "Кусто Агро" про визнання протиправним та скасування розпорядження Вінницької обласної державної адміністрації №127 від 24.02.2021 р., визнання протиправним та скасування рішення 16 сесії 8 скликання Козятинської міської ради № 646 -VIII від 29.10.2021 р., про припинення договору оренди землі б/н від 01.11.2021 р., укладеного між Козятинською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Елеваторна компанія "Кусто Агро" щодо оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0521482800:05:002:0291 шляхом його розірвання та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 62023991 від 03.12.2021, щодо реєстрації права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0521482800:05:002:0291.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачами процедури надання в оренду земельної ділянки з кадастровим номером 0521482800:05:002:0291, визначеної ст. 134 Земельного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 08.07.2022 позову заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Сігнет-Центр" до 1) Козятинської міської ради Хмільницького району Вінницької області; 2) Вінницької обласної державної адміністрації; 3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Елеваторна компанія "Кусто Агро" про визнання протиправним та скасування розпорядження та рішення, розірвання договору оренди землі та скасування рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки передано за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.08.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі № 902/585/22 призначено на 15.09.2022.

Однак, підготовче засідання 15.09.2022 у справі № 902/585/22 не відбулося, у зв`язку з перебуванням судді на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.09.2022 підготовче засідання у справі № 902/585/22 призначено на 13.10.2022 о 12:30 год.

В судовому засіданні 13.10.2022 без виходу до нарадчої кімнати суд постановив ухвали про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 17.11.2022.

В судовому засіданні 17.11.2022 представник позивача підтримав вимоги та доводи позовної заяви, просив суд задовольнити у повному обсязі.

Представники відповідачів-2,3 заперечили проти заявлених позовних вимог, просили суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Представник відповідача-1 не з`явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується надісланням на офіційну електронну пошту ухвали суду від 13.10.2022.

Приймаючи до уваги, що відповідач-1 був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка в судове засідання представника відповідача-1 не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 17.11.2022, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

Листами №941 від 25.09.2019, №1083 від 12.11.2019, №340 від 08.07.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю "Сігнет-Центр" зверталось до Вінницької обласної державної адміністрації з клопотаннями про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду із земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення на території Козятинської міської ради Хмільницького району Вінницької області, за межами населеного пункту для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного та дорожнього господарства. У відповідь на які останній листами №01.01-56/6496 від 04.11.2019, №01.01-56/7800 від 28.12.2019, №01.01-56/2927 від 19.04.2021 відмовив у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та повідомляв, що передача земельної ділянки або прав на неї може бути здійснена за результатами проведення земельних торгів.

Розпорядженням Козятинської районної державної адміністрації Вінницької області №201 від 28.12.2020 «Про затвердження детального плану території будівництва елеваторного комплексу для приймання, очищення, сушіння та зберігання зернових місткістю 75 000 тон з прив`язкою до існуючого елеватора на території Козятинської сільської ради (за межами населеного пункту) Козятинського району Вінницької області» затверджено детальний план території будівництва елеваторного комплексу для приймання, очищення, сушіння та зберігання зернових місткістю 75 000 тонн з прив?язкою до існуючого елеватора на території Козятинської сільської ради (за межами населеного пункту) Козягинського району Вінницької області.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Елеваторна компанія «Кусто Агро» звернулось з клопотанням №4 від 27.01.2021 до Вінницької обласної державної адміністрації про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду.

Розпорядженням Вінницької обласної державної адміністрації №127 від 24.02.2021 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду» відповідно до статей 17, 120, 122, 123, 124, 134 Земельного кодексу України, враховуючи розпорядження Козятинської районної державної адміністрації від 28 грудня 2020 року «Про затвердження детального плану території будівництва елеваторного комплексу для приймання, очищення, сушіння та зберігання зернових місткістю 75000 тон з прив`язкою до існуючого елеватора на території Козятиської міської ради (за межами населеного пункту) Козятинського району Вінницької області» та клопотання товариства з обмеженою відповідальністю «Елеваторна компанія «Кусто Агро», надано товариству з обмеженою відповідальністю «Елеваторна компанія «Кусто Агро» дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки орієнтовного площею 2,0 га за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, на території Козятинської міської ради Хмільницького району, за межами населеного пункту, для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (будівництва під`їзних залізничних колій).

Рішенням Козятинської районної державної адміністрації Вінницької області №646-VIII від 29.10.2021 затверджено ТОВ «ЕЛЕВАТОРНА КОМПАНІЯ «КУСТО АГРО» проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, загальною площею 2,6642 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (будівництва під`їзних залізничних колій), кадастровий номер 0521482800:05:002:0291 на території Козятинської міської ради Хмільницького району Вінницької області. Надано в оренду ТОВ «ЕЛЕВАТОРНА КОМПАНІЯ «КУСТО АГРО» земельну ділянку комунальної власності із земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення площею 2,6642 га, кадастровий номер 0521482800:05:002:0291, для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (будівництва під`їзних залізничних колій) на території Козятинської міської ради Хмільницького району Вінницької області, терміном на 15 років. Встановлено розмір орендної плати на рівні 12% від нормативної грошової оцінки землі.

01.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Елеваторна компанія «Кусто Агро» та Козятинською районною державною адміністрацією Вінницької області було укладено договір оренди землі, за яким Орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (будівництва під`їзних залізничних колій), з кадастровим номером 0521482800:05:002:0291, яка розташована на території Козятинської міської територіальної громади.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що розпорядження Вінницької обласної державної адміністрації №127 від 24.02.2021 підлягає скасуванню, оскільки відповідачем-2 не в повній мірі було досліджено подане відповідачем-3 клопотання, не взято до уваги, що виготовлений, погоджений та затверджений детальний план території будівництва елеваторного комплексу для приймання, очищення, сушіння та зберігання зернових культур, на який посилається відповідач-3 у своєму клопотанні, не є тим документом та тією самостійною підставою, передбаченою положеннями ч.2 ст.134 ЗК України, для звільнення від проведення земельних торгів. Крім того, жодних об`єктів нерухомості на вказаній земельній ділянці у відповідача-3 немає. За таких підстав, позивач просить суд визнати протиправним та скасувати розпорядження Вінницької обласної державної адміністрації №127 від 24.02.2021 р.; визнати протиправним та скасувати рішення 16 сесії 8 скликання Козятинської міської ради № 646-VIII від 29.10.2021 р.; припинити договір оренди землі б/н від 01.11.2021 р., укладений між Козятинською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Елеваторна компанія "Кусто Агро" щодо оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0521482800:05:002:0291 шляхом його розірвання та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 62023991 від 03.12.2021, щодо реєстрації права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0521482800:05:002:0291.

Заперечуючи проти позову, відповідач-1 зазначив, що межі компетенції виключають повноваження відповідача-1 щодо перевірки первинних документів, які відповідач-3 надіслав відповідачу-2. Крім того, позивач не є стороною договору оренди, а тому підстави для розірвання договору відсутні.

Заперечуючи проти позову, відповідач-2 вказував про те, що право позивача жодним чином не порушено. Крім того, надання дозволу відбувалося на підставі абзацу 13 ч.2 ст.134 ЗК України та відповідно до категорій, визначених в класифікації видів цільового призначення земель.

Заперечуючи проти позову, відповідач-3 зазначив, що розпорядження відповідача-2 було видано на підставі ч.2 ст. 134 ЗК України, яка є окремою підставою для передачі в оренду та не залежить від наявності на земельній ділянці об`єктів нерухомості.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина 2 статті 19 Конституції України).

Згідно з частиною 2 статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.

Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання (стаття 25 зазначеного Закону).

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 903/857/18, від 20.08.2019 у справі № 911/714/18.

Отже, підставами для визнання недійсним (незаконним) акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і водночас порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 05.12.2019 у справі № 914/73/18, від 14.01.2020 у справі № 910/21404/17.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, розпорядженням Вінницької обласної державної адміністрації №127 від 24.02.2021 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду» відповідно до статей 17, 120, 122, 123, 124, 134 Земельного кодексу України, враховуючи розпорядження Козятинської районної державної адміністрації від 28 грудня 2020 року «Про затвердження детального плану території будівництва елеваторного комплексу для приймання, очищення, сушіння та зберігання зернових місткістю 75000 тон з прив`язкою до існуючого елеватора на території Козятиської міської ради (за межами населеного пункту) Козятинського району Вінницької області» та клопотання товариства з обмеженою відповідальністю «Елеваторна компанія «Кусто Агро», надано товариству з обмеженою відповідальністю «Елеваторна компанія «Кусто Агро» дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки орієнтовного площею 2,0 га за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, на території Козятинської міської ради Хмільницького району, за межами населеного пункту, для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (будівництва під`їзних залізничних колій).

Згідно з статтею 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Згідно з ст.144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначено Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року №280/97-ВР.

Відповідно до п.34 ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин віднесено до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад.

Згідно з ч.1 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Відповідно до ст.12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; організація землеустрою; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; вирішення земельних спорів; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

За змістом ч. 1 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Положеннями до 3 ст. 124 ЗК України визначено спеціальний порядок передачі земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, в оренду громадянам та юридичним особам.

Відповідно ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Зацікавлена особа в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається на підставі ч. 2 ст. 123 ЗК України з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується згідно ч. 4 ст. 123 ЗК України в порядку, встановленому ст. 186-1 цього Кодексу. За змістом ст. 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

При цьому, на підставі ч. 2 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених ч.ч. 2 і 3 ст. 134 цього Кодексу.

За приписами ч. 1 ст. 134 ЗК України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті.

Такими випадками згідно з ч. 2 ст. 134 ЗК України є: будівництво, обслуговування об`єктів інженерної, транспортної, енергетичної інфраструктури, мультимодальних терміналів, об`єктів зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу). У такому разі земельні ділянки державної чи комунальної власності (або права на них) не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах).

Суд звертає увагу, що розпорядження Вінницької обласної державної адміністрації №127 від 24.02.2021 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду» було видано на підставі ч.2 ст. 134 Земельного кодексу України для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (будівництва під`їзних залізничних колій).

Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року №548 «Про затвердження Класифікації видів цільового призначення земель» затверджено класифікацію видів цільового призначення земель. Відповідно до вищевказаного наказу, землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення мають підкатегорії, зокрема, пунктом 11.02 Класифікації визначено категорію земель - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.

За таких підстав, суд зазначає, що надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду та передача в оренду земельної ділянки з кадастровим номером 0521482800:05:002:0291 відбулось на позаконкурентних засадах, у зв`язку з наявністю підстави, передбаченої ч. 2 ст. 134 ЗК України, а тому суд не приймає до уваги доводи позивача в цій частині.

Крім того, судом розглянуті та відхилені доводи позивача щодо відсутності у відповідача-3 жодних об`єктів нерухомості на вказаній земельній ділянці, які належать на праві власності, для можливості передачі земельної ділянки в оренду на позаконкурентних засадах, оскільки в даному випадку така передача відбулася на підставі абзацу 13 ч.2 ст. 134 ЗК України.

За таких обставин, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання протиправним та скасування розпорядження Вінницької обласної державної адміністрації №127 від 24.02.2021 р. не було доведено невідповідність такого рішення нормам чинного законодавства України або визначеній законом компетенції органу.

Також не підлягають задоволенню й позовні вимоги позивача в частині визнання протиправним та скасування рішення 16 сесії 8 скликання Козятинської міської ради №646-VIII від 29.10.2021 р., припинення договору оренди землі б/н від 01.11.2021р., укладеного між Козятинською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Елеваторна компанія "Кусто Агро" щодо оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0521482800:05:002:0291 шляхом його розірвання та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 62023991 від 03.12.2021, щодо реєстрації права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0521482800:05:002:0291, як похідні вимоги від основної вимоги, в задоволенні якої судом було відмовлено.

Крім того, суд зазначає, що припинення договору оренди землі б/н від 01.11.2021р., укладеного між Козятинською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Елеваторна компанія "Кусто Агро" щодо оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0521482800:05:002:0291 шляхом його розірвання відповідно до ст.32 Закону України «Про оренду землі» можливо на вимогу однієї із сторін, за якою договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України. суд зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Сігнет-Центр" не є стороною вказаного договору оренди, а тому не наділено правом на розірвання вказаного договору.

Серед іншого суд звертає увагу на те, що статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

За змістом статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Отже, у розумінні наведених положень правом на пред`явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом відкриття провадження у справах здійснює захист осіб, права та охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

У рішенні Конституційного Суду України № 18-рп/2004 щодо «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним».

В пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22.04.2008 №9-рп/2008 в справі №1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акту індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

ЄСПЛ у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статі 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть перешкоджати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення ЄСПЛ від 21.12.2010 у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач виключно проводить оцінку підстав видання оскаржуваних розпорядження та рішення щодо надання спірної земельної ділянки в оренду відповідачу-3, а також поданих останнім документів на отримання цієї земельної ділянки в оренду, проте жодним чином не обґрунтовує, як саме оскаржувані розпорядження та рішення порушують його права та інтереси.

В позовній заяві також зазначено, що позивач неодноразово звертався до Вінницької обласної державної адміністрації з клопотаннями про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки (від 25.09.2019 №941, від 12.11.2019 №1083, від 08.07.2020 № 340) однак листами Вінницької обласної державної адміністрації (від 04.11.2019 № 01.01-56/6496, від 28.12.2019 №01.01- 56/7800, від 19.04.2021 №01.01-56/2927) йому було відмовлено в наданні такого дозволу.

Положеннями статті 123 ЗК України визначено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Разом з тим, позивач не оскаржував вищевказані рішення Вінницької обласної державної адміністрації про відмову в наданні дозволу, отже погодився з ними.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17.10.2018 у справі №380/624/16-ц вказала, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Однак, отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл не являється правовстановлюючим актом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 жовтня 2018 року у справі №9901/415/18 дійшла до висновку, що право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт прийнятий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем належними засобами доказування не доведено як порушення його прав та охоронюваних законом інтересів оскаржуваними розпорядженням Вінницької обласної державної адміністрації від 24 лютого 2021 року № 127 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду» та рішенням 16 сесії 8 скликання Козятинської міської ради № 646-VIII від 29.10.2021 р, так і створення перешкод вказаними актами індивідуальної дії можливості отримання іншої земельної ділянки державної або комунальної власності в оренду.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сігнет-Центр" до 1) Козятинської міської ради Хмільницького району Вінницької області; 2) Вінницької обласної державної адміністрації; 3) Товариства з обмеженою відповідальністю ї "Елеваторна компанія "Кусто Агро" про визнання протиправним та скасування розпорядження Вінницької обласної державної адміністрації №127 від 24.02.2021 р., визнання протиправним та скасування рішення 16 сесії 8 скликання Козятинської міської ради № 646 -VIII від 29.10.2021 р., про припинення договору оренди землі б/н від 01.11.2021 р., укладеного між Козятинською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Елеваторна компанія "Кусто Агро" щодо оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0521482800:05:002:0291 шляхом його розірвання та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 62023991 від 03.12.2021, щодо реєстрації права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0521482800:05:002:0291 є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Серед іншого, суд також зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Згідно з частиною 1 статті 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано: 16.01.2023.

Суддя А.І. Привалов