Рішення

від 13.01.2023 по справі 922/2289/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" січня 2023 р. Справа № 922/2289/22

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Байбака О.І.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Приватного підприємства "Будтранс-груп" (адреса: 61038, м. Харків, вул. Маршала Батицького, буд. 8; код ЄДРПОУ 36815278) до Товариства з обмеженою відповідальністю "БУ-35" (адреса: 61057, м. Харків, Громадянська, буд. 5; код ЄДРПОУ 42505712) про стягнення 97345,71 грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Будтранс-груп" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БУ-35" (далі - відповідач) 97345,71 грн, з яких:

76934,88 грн - заборгованості;

17333,43 грн - інфляційних збитків;

2308,05 грн - 3% річних;

769,35 грн - штрафу.

Позов обґрунтовано з посиланням на порушення відповідачем умов договору поставки № 04/11/1-П від 04.11.2020 щодо своєчасного та повного проведення розрахунків за отриманий товар.

Крім того, позивач просить суд за наслідками розгляду справи покласти на відповідача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2481,00 грн та витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 26880,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 23.11.2022 позовну заяву Приватного підприємства "Будтранс-груп" залишено без руху; надано останньому п`ятиденний строк з дня вручення копії даної ухвали для усунення недоліків позовної заяви; визначено спосіб усунення недоліків.

Позивач звернувся до суду з заявою про усунення недоліків позовної заяви (вх. № 15449 від 05.12.2022).

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 06.12.2022 відкрито провадження у справі № 922/2289/22; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін, за наявними в справі матеріалами; запропоновано відповідачу подати відзив на позов в п`ятнадцятиденний строк з дня отримання даної ухвали; встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позов; встановити відповідачу строк для подання заперечень на відповідь протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на позов.

Згідно з вимогами ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

З метою повідомлення сторін про відкриття провадження у справі та надання останнім можливості реалізувати власні процесуальні права, судом засобами поштового зв`язку на їх юридичні адреси, зазначені у позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань направлено копію ухвали від 06.12.2022.

Однак, надіслані на адресу сторін копії ухвали від 06.12.2022 повернулись на адресу суду з відміткою адресат відсутній за вказаною адресою (а. с. 30-39). Відомостей про наявність у сторін інших адрес матеріали справи не містять.

З урахуванням викладеного, судом виконано процесуальний обов`язок щодо повідомлення сторін про розгляд справи; в розумінні ч. 6 ст. 242 ГПК України копія ухвали від 06.12.2022 вважається врученою сторонам, а тому останні в розумінні вимог ст. 120 ГПК України вважаються такими, що належним чином повідомлені про розгляд судом справи.

Відповідач не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву в порядку та строк, встановлені ухвалою Господарського суду Харківської області від 06.12.2022.

Розглянувши подані на розгляд суду матеріали справи, суд визнає їх достатніми для прийняття судового рішення по суті спору.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив.

Як свідчать матеріали справи, 04.11.2020 між позивачем, як продавцем, та відповідачем, як покупцем, укладено договір поставки № 04/11/1-П (далі за текстом договір; а. с. 7-9), за умовами якого продавець зобов`язується поставити, а покупець прийняти та оплатити товар (п. 1.1 договору).

Згідно з п. 1.2. договору, найменування, ціна, одиниця виміру та загальна кількість продукції, що поставляється за цим договором, її часткове співвідношення (асортимент, номенклатура) визначаються в рахунках-фактурах, видаткових накладних.

Згідно з п. п. 3.1-3.2 договору, оплата здійснюється в національній валюті України гривні, шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок постачальника, вказаний у рахунку-фактурі до цього договору. Загальна вартість, кількість, асортимент товару по даному договору вказуються у рахунках-фактурах та у видаткових накладних, що поставляється за даним договором, визначається загальною вартістю товару відповідно до видаткових накладних.

Відповідно до п. 3.3 договору оплата товару здійснюється протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту виставлення рахунку шляхом 100% переплати вартості відповідної партії поставки товару. За погодженням з постачальником оплата може здійснюватись на умовах пост оплати з відстроченням платежу впродовж 2 (двох) банківських днів з дати поставки товару.

У пункті 4.2 договору передбачено, що за необґрунтовану відмову, ухилення від оплати за товар покупець виплачує продавцю за вимогою останнього штраф у розмірі 1% суми, від оплати якої покупець відмовився або ухилився.

Як свідчать матеріали справи, позивач на виконання умов договору поставив відповідачу обумовлений договором товар за видатковими накладними: № 7307 від 08.11.2021 на суму 6652,80 грн., № 6291 від 28.09.2021 на суму 15768,00 грн., № 6825 від 18.10.2021 на суму 6652,80 грн., № 7533 від 19.11.2021 на суму 6652,80 грн., № 7432 від 15.11.2021 на суму 25440,48 грн. та № 6353 від 29.09.2021 на суму 15768,00 грн., всього на суму 139934,88 грн.

Однак, як стверджує позивач, всупереч умовам договору, за отриманий товар відповідач з позивачем в повному обсязі не розрахувався, та станом на дату подання позову в межах даної справи має перед ним борг в сумі 76934,88 грн.

Обставини щодо стягнення вказаного боргу за поставлений товар стали підставами для звернення позивача до суду з позовом у даній справі.

Крім того, у зв`язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов`язання, позивач на підставі п. 4.2 договору та положень ст. 625 ЦК України нарахував до стягнення з відповідача 17333,43 грн інфляційних збитків та 2308,05 грн 3% річних за період прострочення з 22.11.2021 по 21.11.2022 та 769,35 грн штрафу.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з вимогами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За умовами ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

За змістом ст. ст. 598-599 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У даному випадку факт поставки позивачем на користь відповідача товару підтверджується підписаними представниками сторін та скріпленими печатками підприємств видатковими накладними: № 7307 від 08.11.2021, № 6291 від 28.09.2021, № 6825 від 18.10.2021, № 7533 від 19.11.2021, № 7432 від 15.11.2021 та № 6353 від 29.09.2021. Доказів протилежного матеріали справи не містять та відповідачем суду не доведено.

Як стверджує позивач, борг відповідача перед позивачем за отриманий товар становить 76934,88 грн. Строк оплати зазначеного боргу, визначений умовами укладеного між сторонами договору, є таким, що настав. Відповідач не надав суду доказів сплати зазначеного боргу.

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення позову в зазначеній частині, та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у в сумі 76934,88 грн.

Щодо вимог про стягнення інфляційних та 3% річних.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

В силу ч. 2 ст. 20 ГК України захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз статті 625 ЦК України вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Враховуючи викладене, а також те, що відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання перед позивачем, вимоги щодо стягнення з відповідача інфляційних та 3% річних є обґрунтованими та правомірними.

Згідно з розрахунком, який містить позовна заява, позивач нарахував до стягнення з відповідача 17333,43 грн інфляційних та 2308,05 грн 3% річних за період прострочення з 22.11.2021 по 21.11.2022 на суму боргу 76934,88 грн.

З цього приводу суд констатує та враховує той факт, що згідно з вимогами ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Перевіривши за допомогою інструменту Калькулятори системи інформаційно-правового забезпечення Ліга: закон здійснений позивачем розрахунок наведених нарахувань суд констатує його відповідність вимогам чинного законодавства, однак, часткову арифметичну не вірність в частині нарахування інфляційних.

Однак, враховуючи положення ст. 14 ГПК України, суд приходить до висновку про задоволення позову в цій частині та стягнення з відповідача на користь позивача 17333,43 грн інфляційних та 2308,05 грн 3% річних за період прострочення з 22.11.2021 по 21.11.2022.

Щодо вимог про стягнення штрафу.

Стаття 216 ГК України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно з п. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пунктом 4.2 укладеного між сторонами договору передбачено, що за необґрунтовану відмову, ухилення від оплати за товар покупець виплачує продавцю за вимогою останнього штраф у розмірі 1% суми, від оплати якої покупець відмовився або ухилився.

Враховуючи вказані вище положення чинного законодавства та умови укладеного між сторонами договору, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення заявленого позову в цій частині, та стягнення з відповідача на користь позивача 769,35 грн штрафу.

Здійснюючи розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як свідчать матеріали справи, у зв`язку з порушенням з боку відповідача прав та інтересів позивача та зумовленої в зв`язку з цим необхідності в судовому захисті, позивач уклав з адвокатом відповідний договір на представництво його інтересів.

Зокрема, 25.10.2022 між позивачем, як клієнтом, та адвокатом Ріяко Євгеном Олександровичем, укладено договір по надання правової допомоги б/н (а. с. 13-14), за змістом якого адвокат бере на себе зобов`язання надавати необхідну правову допомогу клієнту, а саме, бути його представником і захищати його права та законні інтереси в Господарському суді Харківської області та усіх установах, підприємствах, організаціях, судових інстанціях України з приводу стягнення заборгованості за поставлений товар з Товариства з обмеженою відповідальністю "БУ-35" (п. 1.1).

Відповідно до п. 4.1-4.2 договору за надання правової допомоги клієнт зобов`язується виплатити адвокату винагороду (гонорар) та компенсувати додаткові витрати, передбачені додатковою угодою до договору.

Розмір та порядок сплати винагороди (гонорару) та додаткових витрат визначаються та узгоджуються клієнтом та адвокатом у додатковій угоді.

10.11.2022 сторони уклали додаткову угоду № 1, відповідно до п. 1 якої клієнт сплачує на користь адвоката грошові кошти у розмірі 26880 (двадцять шість тисяч вісімсот вісімдесят) гривень за представництво інтересів клієнта з приводу стягнення заборгованості за поставлений товар з Товариства з обмеженою відповідальністю " БУ-35".

За змістом п. 4 додаткової угоди грошові кошти, зазначені у п. 1 даної додаткової угоди, сплачуються клієнтом на користь адвоката у наступному порядку:

13440 гривень протягом 10 днів з моменту укладення даної угоди;

13440 гривень протягом 10 днів з моменту ухвалення судового рішення у суді першої інстанції.

Як свідчать матеріали справи, позивач на виконання умов договору платіжним дорученням № 591 від 11.11.2022 сплатив на користь адвоката Ріяко Є.О. 13440,00 грн.

З посиланням на зазначені обставини, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 26880 грн. витрат на професійну правничу допомогу, які він поніс або має понести внаслідок розгляду даної справи.

Суд констатує, що відповідач в порядку, визначеному п. 6 ст. 126 ГПК України не надав суду доказів неспіврозмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Однак, розглядаючи заяву позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

Судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок позивача, відповідно до положень ст. 126 ГПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Велика Палата Верховного Суду у постанові 06.11.2022 по справі 922/1964/21 та об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 сформували правовий висновок щодо визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат, який судом враховується при розподілі судових витрат в межах даної справи.

Зокрема, за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим у частині п`ятій статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Разом з тим, згідно зі ст.. 15 ГПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

У даному випадку при розподілі витрат на професійну правничу допомогу суд враховує, що дана справа за своїм правовим характером не є складною, загальна сума позову становить 97345,71 грн, обсяг матеріалів справи є незначним, її розгляд здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. За таких обставин, підготовка позовної заяви не потребувала від адвоката вчинення значного обсягу дій, у подальшому ж адвокат в межах даної справи будь-яких дій не вчиняв.

За таких обставин, покладення на відповідача за наслідками розгляду справи всієї заявленої позивачем суми витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 26880 грн. не може вважатися обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, оскільки є завищеною щодо всіх вищевказаних критеріїв.

З огляну на вказані обставини, та керуючись критеріями, що визначені ч. 5 ст. 129 ГПК України, суд не присуджує на користь позивача витрати на професійну правову допомогу в сумі 13440 грн.

Іншу частину суми заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 13440 грн, що вже фактично понесена позивачем з метою оплати послуг адвоката, суд враховує при розподілі судових витрат у межах даної справи.

Разом з тим враховуючи, що позов у даній справі задоволено, суд керуючись ст. 123, 126, 129 ГПК України покладає на відповідача 13440,00 грн витрат позивача на професійну правничу допомогу.

Крім того, за наслідками розгляду справи з відповідача на користь позивача також підлягають стягненню 2481,00 грн судового збору.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 240-241, 247 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БУ-35" (адреса: 61057, м. Харків, Громадянська, буд. 5; код ЄДРПОУ 42505712) на користь Приватного підприємства "Будтранс-груп" (адреса: 61038, м. Харків, вул. Маршала Батицького, буд. 8; код ЄДРПОУ 36815278):

76934,88 грн. - заборгованості;

17333,43 грн. - інфляційних збитків;

2308,05 грн. - 3% річних;

769,35 грн. - штрафу;

2481,00 грн. - судового збору;

13440,00 грн. - витрат на професійну правничу допомогу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано в строки та в порядку визначеному ст. 256, 257 ГПК України з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

СуддяО.І. Байбак