Постанова

від 16.01.2023 по справі 140/4581/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2023 рокуЛьвівСправа № 140/4581/22 пров. № А/857/14123/22

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Святецького В.В., Гуляка В.В.,

розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2022 року (судді Каленюк Ж.В., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Луцьк) у справі №140/4581/22 за позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Волинського обласного навчально-курсового комбінату про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,-

ВСТАНОВИВ:

Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю 28.06.2022 звернулося в суд з позовом до Волинського обласного навчально-курсового комбінату в якому просить стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції в сумі 119300,00 грн. та пені в сумі 7062,56 грн., разом до сплати 126362,56 грн.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2022 року відмовлено в задоволенні позову.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю подало апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов повністю. Вважає, що відповідач не забезпечив виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, в кількості однієї особи, у зв`язку з чим зобов`язаний сплатити борг.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

На підставі пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що Волинський обласний навчально-курсовий комбінат зареєстрований як юридична особа 04 вересня 1992 року, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.47-78).

27 травня 2022 року Волинський обласний навчально-курсовий комбінат подав Фонду звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік за формою №10-ПОІ (а.с.9). Відповідно до звіту середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 8 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, - 0; кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» - 1 особа. Фонд оплати праці штатних працівників відповідача у 2021 році становив 1908,8 тис. грн, а середньорічна заробітна плата штатного працівника - 238597,00 грн.

31 травня 2022 року Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю сформувало відповідачу повідомлення №39/17-384 про необхідність сплати адміністративно-господарських санкцій за невиконання встановленого законом нормативу робочих місць на підставі поданого звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік у сумі 119300,00 грн. та пені у сумі 1646,34 грн. (а.с.11). У зв`язку з несплатою комбінатом адміністративно-господарських санкцій відповідачу нарахована пеня в сумі 7062,56 грн., що підтверджується розрахунком вартості робочого місця, розміру сплати адміністративно-господарських санкцій і пені (а.с.6).

Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося з позовом до Волинського обласного навчально-курсового комбінату про стягнення адміністративно-господарських санкцій в сумі 119300,00 грн. та пені в сумі 7062,56 грн. (всього 126362,56 грн.).

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 №875-ХІІ (далі - Закон №875-XII) з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Згідно із частиною 3 статті 18 Закону №875-XII підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 19 Закону № 875-XII передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Частиною 9 статті 19 Закону № 875-XII встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю.

На думку апеляційного суду, наведене свідчить, що норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю має розраховуватися виходячи із середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік (тобто від загальної чисельності працюючих).

Згідно із частиною 1 статті 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Відповідно до частини 2 цієї ж статті види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Приписами частини 1 статті 18 Закону № 875-XII передбачено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

При цьому у статті 18-1 вказаного Закону зазначено, що пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Таким чином, на думку апеляційного суду, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатись пошуком інвалідів для їх працевлаштування.

Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70, звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом. Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 №5067-VI (далі Закон №5067-VI) роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

На виконання зазначеної вище норми Закону №5067-VI наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 затверджено «Порядок подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» (далі Порядок №316).

В контексті положень Закону №5067-VI та Порядку №316 на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Разом з тим, періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.

Суд вважає за необхідне зазначити, що згідно висновків щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі №260/557/19, відповідно до яких підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, їх відмова від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

За правилами, визначеними статтею 20 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

Вищезазначеними нормами законодавства чітко визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів; звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; в разі не виконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Відтак, на підприємство покладається обов`язок самостійного працевлаштування інвалідів шляхом створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості. В свою чергу, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів.

З матеріалів справи слідує, що відповідач вжив всіх необхідних заходів для недопущення порушень вимог Закону №875-ХІІ при здійсненні господарської діяльності. Так відповідач створив одне робоче місце для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, що відповідає нормативу - 4% середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік. Матеріалами справи підтверджується, що відповідач щомісяця у 2021 році подавав до центру зайнятості звіти форми №3-ПН про наявну вакансію для особи з інвалідністю, тим самим підтверджуючи добросовісність виконання статті 19 Закону №875-ХІІ. Відповідно до розділу І звіту Основні дані про вакансії вакантною була посада водія автотранспортного засобу, на яку запрошувалися особи з інвалідністю (а.с.23-34).

Як видно з листа Луцького міського центру зайнятості від 23 червня 2022 року №1007/05/22, ним було видано 12 направлень особам з інвалідністю на посаду водій автотранспортного засобу, що була вакантною у Волинському обласному навчально-курсовому комбінаті, при цьому одинадцять осіб самостійно відмовилися від роботи, а одній особі роботодавець відмовив у працевлаштуванні з тих підстав, що індивідуальною програмою реабілітації рекомендована легка допоміжна праця, а не робота водія (а.с.45).

Отже, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідач не повинен нести відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій за незаповнення створених ним вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо такі особи самі відмовились від працевлаштування на підприємство з особистих мотивів. При цьому суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази безпідставної відмови особам з інвалідністю, які самостійно зверталися до відповідача з метою працевлаштування та за направленням з центру зайнятості у 2021 році. Таким чином, судом встановлено, що одне робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю залишилося вакантними не з вини комбінату.

Таким чином, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії, відповідач, фактично, вжив усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується із постановами Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 806/1368/17, від 15.04.2019 у справі №825/709/17, від 31.01.2019 у справі №820/2267/17, від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17, від 13.07.2020 у справі №804/4097/18, від 11.08.2021 у справі №260/557/19, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.

Доводи апелянта про те, що відповідач не зацікавлений, не має наміру створювати робоче місце для особи з інвалідністю, а особи з інвалідністю не вважали за можливе працювати на створеному відповідачем робочому місці з причини явної невідповідності умов праці вимогам чинного законодавства та відповідач контролює питання найму на роботі осіб з інвалідністю, не займається розробленням кадрової політики і кадрової стратегії товариства, не сприяє найму особи з інвалідністю є необґрунтованими, оскільки Законом №875-ХІІ не передбачено будь-яких вимог чи обмежень до вакансій, які повинен створювати роботодавець для працевлаштування осіб з інвалідністю, а суб`єкт господарювання зобов`язаний створювати робочі місця та звітувати про це, однак створення окремих умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації за висновками МСЕК для окремих осіб з інвалідністю реалізовується за фактом звернення чи направлення таких осіб для працевлаштування, також згідно відзиву на апеляційну скаргу відповідач повідомив, що норматив по працевлаштуванню особи з інвалідністю за 2022 рік виконано, посада вже не є вакантною, особа з інвалідністю працевлаштована на комбінаті на посаді «водій автотранспортного засобу».

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, апелянтом не подано обґрунтованих доводів на спростування зазначеного судом і підстав для скасування рішення суду не вбачається.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю залишити без задоволення.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2022 року у справі №140/4581/22 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя Н.В. Ільчишин

Судді В.В. Святецький

В.В. Гуляк