Постанова

від 17.01.2023 по справі 916/1473/22

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2023 року м. ОдесаСправа № 916/1473/22Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Принцевської Н.М., Колоколова С.І.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СК Хаджибей», м. Одеса

на рішення Господарського суду Одеської області від 26.09.2022 року, м. Одеса, суддя Шаратов Ю.А., повний текст рішення складено та підписано 06.10.2022 року

у справі №916/1473/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СК Хаджибей», м. Одеса

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Захист», м. Одеса

про стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення в сумі 70 000 грн.,-

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

У липні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «СК Хаджибей», м.Одеса звернулося до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Захист», м. Одеса, у якій просило суд стягнути з відповідача на свою користь неустойку в розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення у розмірі 70 000 грн.; а також вирішити питання щодо відшкодування позивачу за рахунок відповідача судових витрат у справі.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-Захист», м. Одеса взятих на себе зобов`язань за договором суборенди від 01.12.2020 року № 2, а саме обов`язку з повернення об`єкту суборенди після припинення договірних правовідносин між сторонами, внаслідок чого та відповідно до п. 5.1.1; 9.1 спірного договору, у відповідача виникло зобов`язання щодо сплати заборгованості у сумі 70 000 грн.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 26.09.2022 у справі №916/1473/22 у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «СК Хаджибей», м. Одеса до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Захист», м. Одеса про стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення в сумі 70 000 грн. відмовлено повністю.

Місцевий господарський суд, відмовляючи позивачу у задоволенні позовних вимог, зазначив, що у зв`язку із припиненням договору від 01.12.2020 року у відповідача були відсутні підстави для сплати орендної плати, починаючи з 01.01.2022 року.

При цьому, застосовуючи положення спірного договору, які визначають відповідальність суборендатора, суд першої інстанції вказав, що у зв`язку із тим, що одночасна сплата орендної плати за січень 2022 року та стягнення (сплата) неустойки на підставі підпункту 8.1.4 пункту 8.1 договору від 01.12.2020 року за період з 01.01.2022 року по 30.04.2022 року неможлива, відповідачем вже було сплачено неустойку у розмірі 646 грн. 58 коп. за період з 01.01.2022 року по 30.04.2022 року у складі суми 10 000 грн. за платіжним дорученням від 05.01.2022 року № 6 ще до моменту звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «СК Хаджибей», м. Одеса із позовом до суду, з огляду на що заборгованість зі сплати вказаної неустойки у відповідача відсутня.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю «СК Хаджибей», м. Одеса з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просило суд рішення Господарського суду Одеської області від 26.09.2022 року по справі №916/1473/22 скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Захист», м. Одеса на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СК Хаджибей», м. Одеса неустойку у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення, в сумі 70 000 грн.; вирішити питання про відшкодування позивачу за рахунок відповідача судових витрат по справі у розмірі 9 781 грн.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи.

Зокрема, скаржник звертає увагу на те, що судом першої інстанції було цілком проігноровано один з основних доводів позивача, а саме, посилання на п.9.1. договору суборенди №2 від 01.12.2020 року, з огляду на що, на переконання апелянта, суд першої інстанції, не з`ясувавши в повному обсязі господарські правовідносини, що виникли між сторонами на підставі договору, самоусунувся від їх вивчення, що призвело до нез`ясування обставин, що мають значення для справи та неправильного застосування норм матеріального права.

Разом з тим, апелянт, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, зазначену у постанові від 19.04.2021 року у справі №910/11131/19, наголошує, що положення пункту 8.1.4. договору жодним чином не виключають та/або заміняють та/або відступають від положень ч.2 ст. 785 Цивільного кодексу України щодо права наймодавця вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення, у разі невиконання обов`язку щодо повернення речі відповідно до ч.2. ст. 785 Цивільного кодексу України, оскільки будь -яких однозначних стверджень, щодо «виключення/відступу від відповідальності за ч.2. ст. 785 Цивільного кодексу України», та/або «зміни відповідальності, що передбачена ч.2. ст. 785 Цивільного кодексу України на будь-яку іншу» в пункті 8.1.4. договору не зазначено.

Оскаржуючи рішення суду першої інстанції, скаржник вважає, що наведені вище обставини у сукупності є підставами для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 26.09.2022 року у справі №916/1473/22.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.11.2022 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «СК Хаджибей», м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 26.09.2022 року у справі №916/1473/22, вирішено розглядати апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СК Хаджибей», м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 26.09.2022 року у справі №916/1473/22 у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у розумний строк, оскільки предметом спору у цій справі є стягнення грошової суми у розмірі 70 000 грн., розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Відповідач, згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України, своїм правом не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Переглянувши у порядку письмового провадження у розумний строк оскаржене у справі рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи та вимоги апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «СК Хаджибей», м. Одеса не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 26.09.2022 року у справі №916/1473/22 не потребує скасування, виходячи з наступного.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

01.12.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «СК Хаджибей», м. Одеса та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-Захист», м. Одеса було укладений договір суборенди №2, відповідно до умов п. 1.1. якого, орендар передає, а суборендар приймає в тимчасове платне користування офісні приміщення загальною площею 74,3 кв.м. (офісні приміщення загальною площею 26,0 кв.м. та офісне приміщення загальною площею 48,3 кв.м.), що розташоване за адресою: м. Одеса, Проценка, 23/4.

Згідно із п. 3.1, 3.4, 3.5, 3.6 договору, суборендар вступає в тимчасове платне користування об`єктом суборенди в термін, зазначений в договорі, але не раніше дати підписання сторонами договору та акту прийому-передачі об`єкту суборенди, який є невід`ємною частиною договору. Об`єкт суборенди повинен бути переданий орендарем та прийнятий суборендарем 01.01.2021 року шляхом підписання акту прийому - передачі. При передачі орендарем об`єкту суборенди суборендареві складається акт прийому-передачі об`єкту суборенди, який підписується сторонами за договором. Об`єкт суборенди повертається суборендарем орендарю в порядку, аналогічному встановленому договором при передачі орендарем об`єкту суборенди суборендареві.

У пункті 3.7 договору від 01.12.2020 року передбачено, що об`єкт суборенди вважається переданим однією стороною та прийнятим іншою стороною з моменту підписання акту прийому-передачі.

Пунктом 3.8 договору від 01.12.2020 року сторони погодили, що об`єкт суборенди повинен бути повернутий суборендарем орендарю протягом 5-ти календарних днів з моменту закінчення терміну суборенди або припинення (розірвання) договору, в стані, в якому він був переданий в суборенду з урахуванням нормального зносу. У разі відмови суборендаря від підписання акта прийому-передачі, акт підписується представниками орендаря самостійно з відправкою суборендареві примірника акта прийому-передачі.

З вимог п. 4.1, 4.2 договору від 01.12.2020 року вбачається, що строк суборенди за цим договором встановлюється до 31.12.2021 року (включно), який обчислюється з моменту передачі суборендареві об`єкту суборенди за актом прийому-передачі. Після закінчення строку, зазначеного в п. 4.1 цього договору, сторони можуть продовжити строк дії цього договору шляхом укладення додаткової угоди до нього або підписання нового договору.

Також, відповідно до п.п. 5.1.1 п. 5.1 договору сторони погодили, що плата за користування об`єктом суборенди за кожний календарний місяць суборенди складає 10 000 грн., в т.ч. ПДВ 1 666 грн. 67 коп., та включає компенсацію комунальних послуг, що спожиті суборендарем протягом місяця.

У п.п. 7.1.11 пункту 7.1 договору від 01.12.2020 року встановлено обов`язок суборендаря негайно звільнити об`єкт суборенди при припиненні даного договору і протягом п`яти календарних днів з моменту припинення договору повернути об`єкт суборенди.

Розділом 8 укладеного між сторонами договору, позивач та відповідач погодили між собою відповідальність сторін за договором від 01.12.2020 року №2.

Зокрема, п. 8.1.4. сторони погодили, що у разі прострочення стороною договору строку передачі - прийому об`єкту суборенди, передбаченого умовами договору, винна сторона сплачує на користь іншої сторони неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період, за який нараховується пеня, нарахована на суму місячної суборендної плати за договором за кожний день прострочення передачі.

Неустойка (пеня, штраф) підлягають стягненню в повному обсязі, незалежно від відшкодування збитків (п. 8.2. договору).

Розділом 9 спірного договору сторони погодили умови та підстави припинення договору суборенди.

Так, згідно із п. 9.1 договору його дія припиняється у випадках: закінчення терміну дії договору; письмової угоди сторін; за рішенням суду; розірвання договору в односторонньому порядку за ініціативою орендаря у випадках, зазначених у п. а, б, в, г даного договору.

Крім того, вказаний пункт містить наступне застереження: у випадку розірвання (припинення) цього договору з підстав, передбачених п. 9.1.1.-9.1.6. даного договору, суборендар зобов`язаний повернути орендареві об`єкт суборенди протягом 5-ти календарних днів з моменту припинення договору за відповідним актом повернення об`єкту суборенди у стані, в якому такий об`єкт отриманий, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який сторони обговорюють у відповідному акті повернення об`єкту з суборенди. Якщо суборендар не виконує обов`язок щодо повернення об`єкту суборенди, орендар має право вимагати від суборендаря сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування об`єктом за час прострочення такого повернення.

В п. 10.12 договору від 01.12.2020 року сторони погодили, що офіційне листування за даним договором між сторонами здійснюється за наступними електронними адресами: Електронна адреса орендаря - office.monblan.od@gmail.com, Електронна адреса суборендаря - agrozahist_ug@ukr.net. Сторони згодні з тим, що доказом вручення контрагенту листів, рахунків на оплати суборендної плати, компенсації спожитих комунальних послуг та інших платежів, повідомлень та іншої кореспонденції, є відправка стороною електронного повідомлення на адресу контрагента, зазначену в цьому пункті. Документи, які відправлені електронною поштою, вказаною у даному пункті договору мають повну юридичну силу, породжують права та обов`язки для сторін, можуть бути подані в судові інстанції в якості належних доказів і не можуть заперечуватись стороною, від імені якої вони були відправлені. Сторони також погодили, що даний пункт договору розповсюджується на обмін сторонами додатковими угодами, додатками до даного договору тільки до моменту обміну сторонами у місячний термін оригіналами таких документів.

01.01.2021 року на виконання умов вказаного вище договору, Товариством з обмеженою відповідальністю «СК Хаджибей», м. Одеса Товариству з обмеженою відповідальністю «Агро-Захист», м. Одеса було передано об`єкт суборенди, що підтверджується Актом прийому-передачі до договору суборенди № 2 від 0.12.2020 року.

09.11.2021 року позивачем на електронну адресу відповідача було направлено додаткову угоду до договору суборенди з продовженням терміну суборенди до 31.12.2022 року, що підтверджується наявним у матеріалах справи скріншотом, який свідчить про те, що з електронної адреси «office.monblan.od@gmail.com» на електронну адресу «agrozahist_ug@ukr.net» надсилався лист від 09.11.2021 року в якому зазначено про необхідність ознайомитись та підписати два примірники додаткової угоди до договору суборенди з продовженням терміну суборенди до 31.12.2022 року (включно).

09.02.2022 року, на електронну адресу відповідача позивачем також було направлено електронного листа щодо необхідності підпису в двох екземплярах додаткової угоди у вкладеному файлі, з назви якого вбачається, що орендарем суборендарю було надіслано документ, який передбачав продовження правовідносин до 31.12.2022 року.

У відповідь на вказаного вище листа, відповідач звернувся з проханням замінити « 28.02.2022 року» та персональні дані уповноваженої особи - засновника.

З платіжного доручення від 05.01.2022 року №6 вбачається, що відповідач сплатив на рахунок позивача кошти за суборенду приміщення за січень 2022 року згідно листа від 01.06.2020 року №06/26 у розмірі 10000 грн., що не заперечується позивачем.

04.04.2022 року позивач на електронну адресу відповідача направив листа від 01.04.2022 року, у якому повідомив останнього про те, що станом на 01.04.2022 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-Захист», м. Одеса має перед Товариством з обмеженою відповідальністю «СК Хаджибей», м. Одеса заборгованість у розмірі 50000 грн. в силу вимог ст. 785 Цивільного кодексу України, оскільки у зв`язку із відмовою відповідача від пролонгації договору суборенди, правовідносини щодо такої суборенди між сторонами було припинено, з огляду на що позивач вимагав сплатити борг та звільнити приміщення.

28.04.2022 року Товариством з обмеженою відповідальністю «СК Хаджибей», м. Одеса на електронну адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Захист», м. Одеса також було направлено листа щодо наявної у відповідача заборгованості у розмірі 70000 грн. на підставі ст. 785 Цивільного кодексу України та повідомлено останнього, що 01.05.2022 року о 10 годині ранку буде здійснено проникнення до приміщення, що було предметом договору суборенди, шляхом демонтажу запірних пристроїв, запропоновано з`явитися в цей день для підписання акту прийому-передачі приміщення.

У відповідь на вказаний лист, відповідач, 05.05.2022 року шляхом направлення електронного листа на офіційну електронну пошту позивача, повідомив останнього про те, що орендовані ним приміщення не використовуються ним з січня 2022 року, наміри продовження договору суборенди відсутні, боргові зобов`язання відсутні, претензії необґрунтовані.

В свою чергу, позивач, електронним листом від 12.05.2022 року повідомив відповідача про те, що у спірному приміщенні було змінено замки, правомірність стягуваної ним з відповідача неустойки та наміру звернення до суду з відповідним позовом у випадку невиконання вимог суборендаря щодо погашення боргу.

Будь-яких інших належних та допустимих доказів щодо наявних між сторонами спірних правовідносин, як то: додаткових угод, актів приймання - передачі, актів щодо недопуску орендаря до спірного приміщення, тощо матеріали справи не містять.

Предметом спору у даній справі є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Захист», м. Одеса на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СК Хаджибей», м. Одеса неустойки в розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення у розмірі 70 000 грн. в порядку ст. 785 Цивільного кодексу України, що було вказано позивачем підставою позовних вимог.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником у апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 202 Цивільного кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Отже, договір є правовою формою (засобом) узгодження волі двох чи декількох сторін, спрямованої на досягнення певних цивільно-правових результатів: набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки.

Водночас, договір є основною підставою виникнення зобов`язальних правовідносин відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України.

За змістом п. 3 ч. 1 ст. 3 (свобода договору як засада цивільного законодавства), п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1 ст. 509, ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, укладення договору із погодженням сторонами його умов, що визначені на розсуд сторін з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, та становлять зміст договору, зобов`язує сторони виконувати зобов`язання за цим договором належним чином відповідно до його умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526, ч. 1 ст. 628, ст. 629 Цивільного кодексу України).

Правовідносини оренди (найму) врегульовані положеннями гл. 58 "Найм (оренда)" розділу ІІІ "Окремі види зобов`язань" книги п`ятої "Зобов`язальне право" Цивільного кодексу України та статей 283- 291 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Аналогічні положення містяться у ч. 1, 6 ст. 283 Господарського кодексу України, відповідно до якої за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Приписами ч. 1 ст. 284 Господарського кодексу України унормовано, що істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

За ч. 1 ст. 773 Цивільного кодексу України на наймача покладений обов`язок користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору. Частиною 1 ст. 763 Цивільного кодексу України встановлене загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Аналогічні за змістом положення містить ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України, відповідно до якої строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Так, з матеріалів справи вбачається, що між позивачем та відповідачем впродовж 2021 року існували господарські зобов`язання щодо найму приміщення, що підтверджується наявним у матеріалах господарської справи договором суборенди від 01.12.2020 року, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю «СК Хаджибей», м. Одеса та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-Захист», м.Одеса за вимогами п. 1.1. якого орендар передав, а суборендар прийняв в тимчасове платне користування офісні приміщення загальною площею 74,3 кв.м. (офісні приміщення загальною площею 26,0 кв.м. та офісне приміщення загальною площею 48,3 кв.м.), що розташовані за адресою: м. Одеса, Проценка, 23/4.

01.01.2021 року на виконання умов вказаного вище договору, Товариством з обмеженою відповідальністю «СК Хаджибей», м. Одеса Товариству з обмеженою відповідальністю «Агро-Захист», м. Одеса було передано об`єкт суборенди, що підтверджується Актом прийому-передачі до договору суборенди № 2 від 0.12.2020 року.

Строк суборенди за вказаним договором сторони погодили до 31.12.2021 року (включно), відповідно до п.п. 5.1.1 п. 5.1 договору, плата за користування об`єктом суборенди за кожний календарний місяць суборенди складала 10 000 грн., в т.ч. ПДВ 1 666 грн. 67 коп.

З матеріалів справи також вбачається та сторонами не заперечується, що спірний договір припинив свою дію 31.12.2021 року, незважаючи на наявність бажання як позивача так і відповідача продовжити його дію, що підтверджується перепискою контрагентів за допомогою електронної пошти в період з листопада 2021 року по квітень 2022 року та сплатою відповідачем платежу у розмірі 10000 грн. у якості орендної плати за січень 2022 року.

Проте, як зазначається позивачем, останній лише 05.05.2022 року, шляхом зміни вхідних замків фактично повернув спірне приміщення у своє користування, у зв`язку із чим позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача на його користь неустойки за неповернення об`єкта суборенди після припинення договору суборенди у відповідності до його умов, посилаючись на вимоги ст. 785 Цивільного кодексу України та п. 9.1. договору, розглянувши який, суд першої інстанції дійшов висновку щодо відсутності підстав для його задоволення, аргументуючи своє рішення тим, що сторони самостійно передбачили у спірному договорі відповідальність за відповідне порушення щодо неповернення об`єкту суборенди у визначений договором строк, з огляду на що вимоги ст. 785 Цивільного кодексу України застосуванню не підлягають.

Переглядаючи оскаржуване рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Тобто, невиконання наймачем передбаченого ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України обов`язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі) у разі припинення договору є порушенням умов договору, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача відповідно до ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України такої форми майнової відповідальності як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Як зазначено Верховним Судом у постанові від 08.12.2022 року у справі №910/16396/21, неустойка за ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов`язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

Таким чином, неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору - якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення договору, коли користування майном стає неправомірним.

Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 25.05.2022 року у справі №904/4472/20, від 08.06.2021 року у справі №916/1428/19.

Для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання, відповідно до вимог ст. 614 Цивільного кодексу України. Тобто, як було неодноразово зазначено судом касаційної інстанції в низці рішень, судам необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконав.

З огляду на вказане, судова колегія зазначає, що до предмета доказування при розгляді спорів щодо стягнення неустойки в порядку ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди, входять обставини:

- невжиття орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин за відсутності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк;

- умисне ухилення орендаря від обов`язку щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди;

- утримання орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджання орендарем в доступі орендодавця до належного йому об`єкта оренди;

- відсутності з боку орендодавця бездіяльності та невчинення ним дій, спрямованих на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна.

Такого правового висновку дійшла об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постановах від 13.12.2019 року у справі №910/20370/17, від 19.04.2021 року у справі №910/11131/19.

Так, у справі, що переглядається, зокрема з листів позивача, адресованих відповідачу від 09.11.2021 року та 09.02. 2022 року вбачається, що останнім було підготовлено додаткові угоди щодо продовження строку суборенди спірного приміщення до 31.12.2022 року, на які відповідачем було надано зауваження щодо дати такого продовження та зміни уповноваженої особи.

Із зазначеного випливає висновок про те, що до моменту надіслання позивачем відповідачу претензії від 01.04.2022 року сторони фактично знаходились у стадії переговорного процесу щодо продовження правовідносин суборенди, також і з огляду на те, що належних та допустимих доказів протилежного позивачем ані суду апеляційної інстанції, ані суду першої інстанції надано не було.

Таким чином, питання щодо невжиття суборендарем належних заходів щодо повернення орендарю об`єкта суборенди за наслідком припинення орендних правовідносин у період з 01.01.2022 року по 01.04.2022 року сторонами не вирішувалось за їх власних конклюдентних дій. Тобто суборендар, фактично за мовчазної згоди орендаря не здійснював жодних дій щодо повернення такого майна, а орендар не заперечував у вказаний період щодо такого неповернення, оскільки розраховував на продовження орендних відносин.

Разом з тим, з відповіді на претензію від 03.05.2022 року, надісланої відповідачем позивачу вбачається, що суборендарем вживалися заходи щодо повернення спірного приміщення, оскільки суборендарем за вказаним листом вдруге направлялися компромісна угода та акти приймання передачі, що не було спростовано орендарем під час розгляду справи ані судом першої інстанції, ані судом апеляційної інстанції.

Отже, факт невжиття суборендарем належних заходів щодо повернення орендарю об`єкта оренди за наслідком припинення суборендних правовідносин позивачем належними та допустимими доказами не підтверджено, як і факт недобросовісності відповідача щодо невиконання його обов`язку повернення об`єкта суборенди.

Також, під час апеляційного перегляду справи позивачем не підтверджено і умисне ухилення суборендаря від обов`язку щодо повернення орендарю об`єкта оренди, оскільки фактично, як свідчать матеріали справи, позивач, не досягнувши згоди з відповідачем щодо продовження спірних правовідносин щодо суборенди, звернувся до останнього з листом від 04.04.2022 року щодо звільнення приміщення та сплати боргу. Проте, з листа суборендаря від 03.05.2022 року, що не спростовано орендарем, вбачається, що суборендар не користується спірним приміщенням з січня 2022 року, будь-які перешкоди у вільному доступі позивачу з боку відповідача не чиняться, вказані приміщення є вільними та ключі повернуті.

Таким чином, факт умисного ухилення суборендаря від обов`язку щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди у даному разі не підтверджується належними та допустимими доказами у справі, зокрема, якими б підтверджувались небажання відповідача повертати спірне майно, уникнення від такого повернення, тощо.

Водночас, колегія суддів зауважує, що факт утримання орендованого майна у володінні суборендаря та перешкоджання суборендарем в доступі орендаря до належного йому об`єкта оренди, з огляду на наявні у матеріалах господарської справи належні та допустимі письмові докази позивачем не підтверджено.

Разом з тим, колегія суддів наголошує, що п 3.8 договору від 01.12.2020 року сторони погодили, що об`єкт суборенди повинен бути повернутий суборендарем орендарю протягом 5-ти календарних днів з моменту закінчення терміну суборенди або припинення (розірвання) договору, в стані, в якому він був переданий в суборенду з урахуванням нормального зносу. При цьому, у разі відмови суборендаря від підписання акта прийому-передачі, акт підписується представниками орендаря самостійно з відправкою суборендареві примірника акта прийому-передачі.

Проте, як встановлено колегією суддів під час апеляційного перегляду справи, відмова суборендаря від підписання акта прийому - передачі позивачем жодним чином не зафіксована, та самостійно останнім такий акт не складено, примірник суборендарю не направлено, що фактично може свідчити про наявність з боку орендаря бездіяльності та невчинення ним дій, спрямованих на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно від суборендаря та оформлення повернення наймачем орендованого майна, оскільки останнім було повідомлено позивача про те, що він не має наміру продовжувати орендні відносини, перешкод у доступі до майна не чинить, просить самостійно припинити договірні відносини та надіслати акти приймання- передачі.

Враховуючи те, що неустойка за ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України має спеціальний правовий режим, як вже було зазначено колегією суддів, яким би способом в договорі не регламентувалися правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов`язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення договору, що відбулося у спірних правовідносинах, ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено нормою цієї статті.

Проте, зважаючи на встановлені обставини, колегія суддів доходить висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача неустойки за період невиконання обов`язку з повернення майна в розмірі подвійної орендної плати за користування майном за період з січня 2022 року по квітень 2022 року включно в порядку ст. 785 Цивільного кодексу України, що було фактичною підставою позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «СК Хаджибей», м. Одеса, оскільки позивачем у справі судам не доведено відповідних фактів, які б надавали правомірну можливість суду для застосування до спірних правовідносин вимоги ст. 785 Цивільного кодексу України, а доводи апеляційної скарги вочевидь зводяться до незгоди з висновками, викладеними у рішенні суду першої інстанції.

З огляду на вказане, колегія суддів зауважує, що господарський місцевий суд дійшов правильного висновку щодо відмови у позові орендарю про стягнення з суборендодавця неустойки у розмірі подвійної орендної плати за невиконання обов`язку останнього щодо повернення за актом приймання передачі орендованого майна.

Водночас, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд пославшись в оскаржуваному рішенні на принцип свободи договору зазначив, що у даному випадку, сторони, укладаючи спірний договір суборенди самостійно визначили відповідальність сторін за невиконання його умов та передбачили, що за неповернення об`єкту суборенди винна сторона зобов`язана відшкодувати іншій стороні неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період, за який нараховується пеня, нарахована на суму місячної суборендної плати за договором за кожний день прострочення передачі, що є в даному випадку помилковим, з чим не погоджується судова колегія, оскільки у даному разі суд першої інстанції фактично, вирішуючи справу, вийшов за межі позовних вимог та доводів позивача, який визначив предмет та підстави позову, посилаючись на вимоги ст. 785 Цивільного кодексу України, і не просив суд застосовувати до відповідача іншу відповідальність, передбачену договором, що, в свою чергу, є порушенням вимог процесуального закону.

Водночас, у даному разі, порушення норм процесуального права не є обов`язковою підставою для скасування або зміни рішення Господарського суду Одеської області від 26.09.2022 року у справі №916/1473/22 в розумінні норм ст.277 Господарського процесуального кодексу України, оскільки таке порушення не призвело до неправильного вирішення справи по суті, з огляду на що вказане рішення скасування не потребує.

Навпаки, доводи та вимоги скаржника, зазначені ним в апеляційній скарзі не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки вони є необґрунтованими та такими, що не підтверджені наявними у матеріалах господарської справи належними, допустимими та достовірними доказами.

Відтак, з урахуванням зазначеного, судова колегія вважає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не є підставою для скасування вірного висновку суду.

Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів зауважує, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів.

Для того, щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції, суд зобов`язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити на предмет того, чи будуть вони застосовуватися в рішенні суду.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення відповідає приписам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування рішення.

За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «СК Хаджибей», м. Одеса задоволення не потребує, а рішення Господарського суду Одеської області від 26.09.2022 року у справі №916/1473/22 не потребує скасування.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СК Хаджибей», м.Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 26.09.2022 року у справі №916/1473/22 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 26.09.2022 року у справі № 916/1473/22 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Г.І. Діброва

судді Н.М. Принцевська

С.І. Колоколов