Рішення

від 18.01.2023 по справі 922/2190/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" січня 2023 р.м. ХарківСправа № 922/2190/22

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальнікової Г.І.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Марафон" (49051, м. Дніпро, вул. Богдана Хмельницького, буд. 16) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Впроваджувальне підприємство "Мост-1" (61046, м. Харків, проспект Московський, буд. 273) про стягнення 63107,31 грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Харківської області подано позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Марафон" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Впроваджувальне підприємство "Мост-1" про стягнення 63107,31 грн., з яких: основний борг у розмірі 32769,00 грн., пеня у розмірі 12386,69 грн., 3% річних у розмірі 1282,03 грн., штраф у розмірі 8192,25 грн., інфляційні втрати у розмірі 8477,34 грн. та судові витрати.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням з боку відповідача взятих на себе зобов`язань за Договором №668_СТ від 24.03.2021 в частині здійснення повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 21.11.2022 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 ГПК України, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, позивачу - для подання відповіді на відзив, а відповідачу - заперечення на відповідь на відзив.

Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Будь-яких заяв або клопотань, відповідно до статті 80 ГПК України на адресу суду від учасників справи не надходило, як і не надходило клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до статті 252 ГПК України.

Відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 ГПК України, не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим йому процесуальним правом. При цьому, суд зазначає, що копію ухвали господарського суду Харківської області про відкриття провадження у справі від 21.11.2022, яку було надіслано на належну адресу відповідача, що вказана у позовній заяві та яка підтверджена відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було повернуто на адресу суду без доказів вручення адресату з довідкою відділення оператора поштового зв`язку Ф.20, в якій значиться причина повернення "за закінченням встановленого терміну зберігання".

Згідно із частиною 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Разом з тим, суд зазначає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі. Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному разі суду.

Аналогічний правовий висновок знайшов своє змістовне відображення у численних постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.07.2022 у справі №908/3468/13, від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17, від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 тощо.

Окрім того, за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Ухвала господарського суду Харківської області від 21.11.2022 по справі №922/2190/22 була оприлюднена в електронному вигляді в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що вбачається за веб-адресою: https://reyestr.court.gov.ua/.

Отже, матеріали справи свідчать про те, що учасники справи повідомлені належним чином про розгляд даної справи. Водночас судом було створено всім учасникам справи належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів для обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Відтак, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи доказів для повного та всебічного з`ясування усіх обставин справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

З урахуванням наведеного, оскільки відповідачем не було надано суду відзиву на позовну заяву, справа розглядається за наявними матеріалами, відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України.

Положеннями частини 4 статті 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

24.03.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Марафон" (надалі позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Впроваджувальне підприємство "Мост-1" (надалі відповідач, покупець) було укладено договір поставки №668_СТ (надалі Договір), відповідно до умов пункту 1.1. якого, постачальник зобов`язується постачати (передати у власність) покупцю будівельні матеріали та будівельну хімію (товар) партіями, в асортименті, кількості та за цінами, що визначаються відповідно до умов договору, в свою чергу покупець приймає товар та здійснює його оплату на умовах договору.

Пунктом 2.1. Договору передбачено, що загальна сума договору складається з вартості товару, що буде поставлений постачальником покупцю згідно видаткових накладних, підписаних сторонами протягом дії договору.

Відповідно до пункту 2.2. Договору ціна товару, що входить у партію поставки, вказується постачальником у рахунку-фактурі.

Згідно з пунктом 2.4. Договору ціна товару вказується постачальником з урахуванням ПДВ та не включає вартість доставки товару на склад покупця, вартість упаковки та маркування, якщо інше не встановлено у відповідній додатковій угоді до договору на поставку окремої партії товару.

Пунктом 3.1. Договору сторони погодили, що оплата товару здійснюється шляхом перерахування покупцем грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, зазначений в договорі, згідно виставленого постачальником рахунку-фактури, за фактом поставки товару на протязі 45 календарних днів з моменту підписання сторонами відповідної видаткової накладної.

Відповідно до пункту 3.4. Договору товар вважається оплаченим з моменту зарахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Пунктом 4.1. Договору передбачено, що поставка товару здійснюється постачальником протягом дії договору окремими партіями, відповідно до отриманих від покупця усних замовлень.

Згідно з пунктом 4.7., 4.8. Договору перехід права власності на товар від постачальника до покупця здійснюється в момент передачі-прийняття товару та за умови підписання сторонами відповідної видаткової накладної. Датою поставки товару є дата підписання видаткової накладної сторонами.

Відповідно до пункту 9.1. Договору договір набирає сили з моменту підписання сторонами і діє до 31 грудня 2022 року. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання зобов`язань за договором.

Із обставин справи вбачається, що позивачем оформлено та виставлено відповідачу рахунок на оплату по замовленню №4129 від 04.06.2021 на суму 32769,00 грн. за договором №668_СТ від 24.03.2021.

За змістом видаткової накладної №3767 від 07.06.2021 слідує, що постачальник передав, а покупець прийняв товар на суму 32769,00 грн.

Окрім того, між сторонами було підписано товарно-транспортну накладну №Р3707 від 07.06.2021 та Акт надання послуг №3952 від 07.06.2021 на суму 2400,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачем вказується про належне виконання взятих на себе договірних зобов`язань перед відповідачем. Втім, на думку позивача, відповідачем порушено зобов`язання за Договором №668_СТ від 24.03.2021 в частині здійснення повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару, що мало наслідком виникнення перед позивачем заборгованості.

З метою вжиття заходів досудового врегулювання спору, 12.10.2022 позивачем засобами поштового зв`язку скеровано на адресу відповідача претензію №12/10/22 про стягнення заборгованості за Договором №668_СТ від 24.03.2021, яка залишилася без відповіді та задоволення.

Вказані обставини, на думку позивача, свідчить про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд керується наступним.

Стаття 11 ЦК України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 174 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до положень статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 656 ЦК України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, зокрема у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Положеннями частини 1 статті 691 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Аналіз наведених норм права свідчить, що договір поставки за своєю правовою природою відноситься до двосторонніх, консенсуальних, оплатних договорів, укладення якого зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. У таких правовідносинах обов`язку продавця (постачальника) з передачі у власність (поставки) покупцю товару відповідає обов`язок покупця з прийняття та оплати цього товару. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 910/8612/19.

Окрім того, Верховний Суд у постанові від 06.11.2019 у справі № 909/51/19 вказав, що ключовою рисою цивільного права є автономія волі сторін, яка знаходить своє втілення у принципі свободи договору.

Свобода договору, закріплена у якості однієї із засад цивільного законодавства, сформульована у статтях 6 та 627 ЦК України, у відповідності до яких сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов`язки учасників. Зміст договору становлять умови як ті, що погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові на підставі чинного законодавства.

В частині 1 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Таким чином, укладаючи та підписуючи договір №668_СТ від 24.03.2021, сторони чітко визначили та погодили всі істотні умови договору, взаємні права та обов`язки кожної із сторін, а також відповідальність сторін у разі порушення умов договору.

За приписами статті 173 ГК України один суб`єкт господарського зобов`язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, зокрема у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Пунктом 1.1. Договору передбачено, що постачальник зобов`язується постачати (передати у власність) покупцю будівельні матеріали та будівельну хімію (товар) партіями, в асортименті, кількості та за цінами, що визначаються відповідно до умов договору, в свою чергу покупець приймає товар та здійснює його оплату на умовах договору.

Умовами пункту 4.7. Договору сторони погодили, що перехід права власності на товар від постачальника до покупця здійснюється в момент передачі-прийняття товару та за умови підписання сторонами відповідної видаткової накладної. Датою поставки товару є дата підписання видаткової накладної сторонами.

З матеріалів справи вбачається видаткова накладна №3767 від 07.06.2021 з якої слідує, що постачальник передав, а покупець прийняв товар на суму 32769,00 грн. за договором №668_СТ від 24.03.2021.

Зазначена видаткова накладна підписана постачальником та покупцем без будь-яких зауважень щодо якості, кількості та своєчасності поставленого товару, підписи яких скріплено відтисками печаток. При цьому повноваження на підписання та прийняття відповідачем від позивача товару підтверджується наявною в матеріалах справи довіреністю №22 від 07.06.2021.

Разом з тим, із матеріалів справи вбачається, що позивачем оформлено та виставлено відповідачу рахунок на оплату по замовленню №4129 від 04.06.2021 на суму 32769,00 грн. за договором №668_СТ від 24.03.2021. Окрім того, між сторонами було підписано товарно-транспортну накладну №Р3707 від 07.06.2021 та Акт надання послуг №3952 від 07.06.2021 на суму 2400,00 грн.

Таким чином, матеріали справи свідчать про належне виконання позивачем взятих на себе зобов`язань за договором №668_СТ від 24.03.2021 та поставку відповідачу товару на суму 32769,00 грн.

Пунктом 3.1. Договору сторони погодили, що оплата товару здійснюється шляхом перерахування покупцем грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, зазначений в договорі, згідно виставленого постачальником рахунку-фактури, за фактом поставки товару на протязі 45 календарних днів з моменту підписання сторонами відповідної видаткової накладної.

Умовами пункту 3.4. Договору передбачено, що товар вважається оплаченим з моменту зарахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Згідно з пунктом 4.8 Договору датою поставки товару є дата підписання видаткової накладної сторонами.

Отже, враховуючи погоджені між сторонами умови пункту 3.1., 4.8. Договору, кінцевим строком оплати поставленого позивачем та отриманого відповідачем товару за видатковою накладною №3767 від 07.06.2021 до 22.07.2021 включно.

У відповідності до частини 1, 2 статті 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із частиною 1, 4 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами, згідно приписів статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами статті 525 ЦК України та частини 7 статті 193 ГК України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Нормами частини 1 статті 202 ГК України визначено, що господарське зобов`язання припиняється, окрім іншого виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 3 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Наведене положення законодавства вказує, що коли одна із сторін за умовами договору взяла на себе певні зобов`язання, то інша сторона вправі очікувати, що такі будуть виконані належним чином у встановлені строки. У разі ж коли така сторона порушила умови договору, зобов`язання вважається не виконаним.

Верховний Суд у постанові від 01.03.2021 у справі № 180/1735/16-ц наголошує, що принцип належного виконання зобов`язання полягає в тому, що виконання має бути проведене, зокрема у належний строк (термін).

Отже, однією із основних умов виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Натомість матеріали справи не містять доказів, що свідчать про виконання відповідачем зобов`язань з оплати отриманого за видатковою накладною №3767 від 07.06.2021 товару у погоджений між сторонами в умовах пункту 3.1., 4.8. Договору строк, що свідчить про прострочення відповідачем виконання взятих на себе договірних зобов`язань.

З огляду на вказане вище, суд дійшов висновку, що заявлена позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 32769,00 грн. є обґрунтованою, підтвердженою матеріалами справи, жодним чином не спростованою відповідачем, а тому підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних у розмірі 1282,03 грн. та інфляційні втрати у розмірі 8477,34 грн., суд зазначає наступне.

За змістом статей 610, 611, 612 ЦК України невиконання зобов`язання є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.

Згідно з приписами статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 626 ЦК України).

За змістом наведених норм закону нарахування трьох процентів річних та інфляційних нарахувань входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши правомірність та правильність здійснено позивачем розрахунку 3% річних у розмірі 1282,03 грн. та інфляційних втрат у розмірі 8477,34 грн., суд зазначає, що подані нарахування у повній мірі відповідають обставинам справи, вимогам законодавства, розрахунки виконано арифметично вірно, з урахуванням чого, позовна вимога про стягнення 3% річних у розмірі 1282,03 грн. та інфляційних втрат у розмірі 8477,34 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про стягнення пені у розмірі 12386,69 грн. та штрафу у розмірі 8192,25 грн., суд враховує наступне.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина перша статті 548 ЦК України).

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

За приписами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Системний аналіз положень чинного законодавства вказує, що забезпечення виконання зобов`язання має своєю правовою метою надання контрагентам можливості передбачити у відповідному правочині правові наслідки неналежного виконання обов`язків за відповідним правочином.

При цьому, право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України, що узгоджується із свободою договору, передбаченою статтею 627 ЦК України.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та частиною шостою статті 232 ГК України.

Згідно зі статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Окрім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19 викладено правову позицію, що чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, передбаченою статтею 627 ЦК України та не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Відповідно до пункту 6.3. Договору покупець відповідає за прострочення оплати товару шляхом сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від вартості невиконаних зобов`язань за кожний день прострочення платежу. Строк позовної давності щодо стягнення пені з покупця у випадку прострочення оплати товару складає три роки. Нарахування пені припиняється тільки після виконання зобов`язання в натурі.

Разом з тим, пунктом 6.4. Договору між сторонами погоджено, що за порушення зобов`язання в частині своєчасної оплати товару за договором покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 25% від вартості неоплаченого вчасно товару.

Перевіривши правомірність та правильність здійсненого позивачем розрахунку пені у розмірі 12386,69 грн. та штрафу у розмірі 8192,25 грн. суд встановив, що здійснені нарахування також у повній мірі відповідають обставинам справи, вимогам законодавства, погодженим між сторонами умовам договору, розрахунок виконано арифметично вірно, з урахуванням чого, позовна вимога про стягнення пені у розмірі 12386,69 грн. та штрафу у розмірі 8192,25 грн. визнається судом обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Варто відмітити, що обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Вказані вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

З урахуванням наведеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає задоволенню.

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про задоволення позову, судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 4, 12, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 231, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Впроваджувальне підприємство "Мост-1" (61046, м. Харків, проспект Московський, буд. 273, код ЄДРПОУ 34093999) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Марафон" (49051, м. Дніпро, вул. Богдана Хмельницького, буд. 16, код ЄДРПОУ 34314692) основний борг у розмірі 32769,00 грн., пеню у розмірі 12386,69 грн., 3% річних у розмірі 1282,03 грн., штраф у розмірі 8192,25 грн., інфляційні втрати у розмірі 8477,34 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2481,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "18" січня 2023 р.

СуддяГ.І. Сальнікова