Постанова

від 23.10.2007 по справі 11/263-а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

11/263-А

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

23.10.2007р.м.Київ№ 11/263-А

За позовомДержавної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва

до1. Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „Трейд Бізнес”,2. Малого підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю „Соляріс”

провизнання правочину недійсним.

Суддя Євсіков О.О.

Секретар судового засідання Пунейко Л.М.

Представники

від позивача       Мельниченко В.В. (предст. за дов.);

від відповідача-1 не з'явились;

від відповідача-2 Лисак Т.Л. (предст. за дов.).

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 23.10.2007 о 11 год. 28 хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 29.10.2007 на 17 год. 00 хв., про що повідомлено представникам позивача та відповідача-2 після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст.  167 КАС України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним з підстав, передбачених ст. 207 ГК України, правочину, укладеного між відповідачами шляхом обміну наступними документами: податкова накладна № 1 від 01.02.2005, акт приймання від 01.02.2005 № 810018 та видаткова накладна № 1 від 01.02.2005. Позивач також просить зобов'язати ТОВ „Фірма „Трейд Бізнес” повернути МП у формі ТОВ «Соляріс»477.365,60 грн. грн., отриманих за спірним правочином, та стягнути з ТОВ „Фірма „Трейд Бізнес” на користь держави товар, отриманий за спірним правочином, вартістю 477.365,60 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наступні обставини.

Відповідно до ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

На думку позивача, умисел відповідача-1 на укладання угоди з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, підтверджується тим, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 29.03.2006 у справі № 2-1737 визнано недійсними установчі документи Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „Трейд Бізнес” (код 32824708) з моменту реєстрації; свідоцтво платника ПДВ № 36758548, видане Товариству з обмеженою відповідальністю „Фірма „Трейд Бізнес”, з 03.03.2004. Також позивач зазначає, що на підставі акта перевірки від 18.05.2006  № 415/23-2-32824708 ДПІ у Оболонському районі м. Києва були прийняті податкові повідомлення рішення: № 0010072302/0 від 19.05.2006, яким Товариству з обмеженою відповідальністю „Фірма „Трейд Бізнес” визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 9.271,00 грн., в т.ч. 4.796,00 грн. –основний платіж та 4.475,00 грн. –штрафні санкції; № 0010062302/0 від 19.05.2006, яким Товариству з обмеженою відповідальністю „Фірма „Трейд Бізнес” визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 7.682.324,00 грн., в т.ч. 3.841.162,00 грн. – основний платіж та 3.841.162,00 грн. –штрафні санкції.

Відповідач-2 позовних вимог не визнав, мотивуючи свої заперечення тим, що позивачем документально не доведено наявності у діях ТОВ „Фірма „Трейд Бізнес” умислу щодо настання наслідків, завідомо суперечних інтересам держави, при укладенні та виконанні спірного договору. Також відповідач-2 зазначає, що відповідачі своєчасно і в повному обсязі виконали умови спірного договору; на момент укладення вказаного договору відповідач-1 був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності, а також як платник податку на прибуток і як платник податку на додану вартість.

Відповідач-1 відзиву на позов не надав, явку своїх представників в судове засідання не забезпечив. У зв'язку з нез'явленням представників відповідача-1 та ненаданням витребуваних доказів розгляд справи неодноразово відкладався, ухвали про призначення розгляду справи та про її відкладення а також повістки-виклики  направлялися відповідачу-1 за всіма наявними у матеріалах справи адресами, в т.ч. зазначеними в його установчих та реєстраційних документах.

Відповідно до ст. 128 КАС України справа вирішується на підставі наявних і ній доказів.

Розглянувши подані позивачем та відповідачем-2 документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як підтверджено матеріалами справи, між Малим підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю „Соляріс” (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Фірма „Трейд Бізнес” (продавець) було укладено договір № п/а-810018 від 01.02.2005 на поставку брухту стоматологічного та ювелірного, що містить дорогоцінні метали (далі –товар).

ТОВ „Фірма „Трейд Бізнес” було виписано на адресу відпвоідача-2 податкову накладну від 01.02.2005 № 1 на суму 477.365,60 грн., в т.ч.  ПДВ –79.560,93 грн.

Про факт отримання МП у формі ТОВ „Соляріс” товару свідчать акт приймання від 01.02.2005 № 810018 та видаткова накладна № 1 від 01.02.2005.

Доказів фактичної оплати вказаних товарів до матеріалів справи не надано.

Таким чином, спірний договір був виконаний сторонами частково.

Копії вищевказаних документів долучено до матеріалів справи, крім копії договору № п/а-810043 від 09.02.2005, яка у позивача відсутня, а у відповідача-2 знищена внаслідок викрадення та подальшого псування (т. с. 1. а. с. 38-40). Відповідач-1 витребуваних судом документів не надав. Водночас факт укладення зазначеної угоди сторонами справи не заперечується.

За змістом ст. 207 ГК України недійсною є угода, яка укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, або укладена учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності). Правові наслідки такої угоди залежать від наявності умислу - у обох сторін чи однієї, від виконання угоди обома сторонами чи однією.

Позивач, стверджуючи про наявність в діях відповідача-1 умислу, спрямованого на досягнення мети суперечної інтересам держави, вважає, що підставою для висновку щодо спрямованості діяльності відповідача-1 є рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29.03.2006 у справі № 2-1737, яким визнано недійсними установчі документи Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „Трейд Бізнес” (код 32824708) з моменту реєстрації; свідоцтво платника ПДВ № 36758548, видане Товариству з обмеженою відповідальністю „Фірма „Трейд Бізнес”, з 03.03.2004.

Однак таке посилання позивача на вказане рішення суду Господарський суд міста Києва відхиляє з огляду на те, що за заявою ТОВ "Соляріс" про перегляд заочного рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29.03.2006 заочне рішення було скасоване, справа призначена до розгляду та рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 18.10.2006 у справі № 3-3501 позов задоволено частково, визнано недійсними установчі документи Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „Трейд Бізнес” (код 32824708) з моменту набрання даним рішенням законної сили, в решті позову відмолено.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 17.01.2007 № 22-1138/07р. рішення Оболонського районного суду міста Києва від 18.10.2006 у справі № 3-3501 в частині визнання недійсними установчих документів Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „Трейд Бізнес” скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у визнанні недійсними установчих документів Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „Трейд Бізнес”.

В частині відмови у задоволенні решти позову (про визнання недійсним свідоцтва платника ПДВ № 36758548, виданого Товариству з обмеженою відповідальністю „Фірма „Трейд Бізнес”, з 03.03.2004) Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 17.01.2007 № 22-1138/07р. рішення Оболонського районного суду міста Києва від 18.10.2006 у справі № 3-3501 залишено без змін.

Вказана ухвала Апеляційного суду міста Києва від 17.01.2007 № 22-1138/07р. набрала законної сили та є чинною станом на день розгляду спору.

Доказів зворотного суду не надано.

За таких обставин посилання позивача на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29.03.2006 у справі № 2-1737, яким визнано недійсними установчі документи Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „Трейд Бізнес” (код 32824708) з моменту реєстрації; свідоцтво платника ПДВ № 36758548, видане Товариству з обмеженою відповідальністю „Фірма „Трейд Бізнес”, з 03.03.2004, є безпідставними.

В обґрунтування позову позивачем зроблено посилання на протиправність умислу лише у ТОВ „Фірма „Трейд Бізнес”. Враховуючи наведене, встановлення умислу підприємства на укладення угоди з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, є предметом дослідження у цій справі. Однак наявність умислу не може бути підтверджена лише рішенням районного суду про визнання установчих документів цієї сторони договору недійсними та скасування державної реєстрації, оскільки предметом дослідження у цивільній справі була, зокрема, відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, а не наявність протиправного умислу при укладенні угоди, що мала місце під час підприємницької діяльності суб'єкта. Тим більше, що на час прийняття рішення в адміністративній справі загальними судами першої та апеляційної інстанції в позові про визнання недійсними установчих та реєстраційних документів ТОВ „Фірма „Трейд Бізнес” відмовлено з тих підстав, що жодних доказів позивачем (засновником товариства Операйлом І.М.) або іншими учасниками судового процесу на підтвердження протиправної реєстрації та подальшої діяльності підприємства не надано.

Відповідно до п. 4.7 Інструкції про порядок обліку платників податків, затвердженої наказом ДПА України № 80 від 19.02.1998, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16 березня 1998 року за № 172/2612, у редакції, чинній на момент взяття ТОВ „Фірма „Трейд Бізнес” на податковий облік, для взяття на облік платники податків - юридичні особи подають в органи державної податкової служби за своїм місцезнаходженням такі документи:

заяву за формою N 1-ОПП (додаток 1);

завірені в нотаріальному порядку копії статуту (якщо це потрібно для створюваної організаційної форми підприємства), установчих договорів з відміткою органу, що здійснив державну реєстрацію;

копію положення (для бюджетних установ, благодійних організацій);

копію свідоцтва про державну реєстрацію;

копію довідки про включення до ЄДРПОУ з присвоєним їй ідентифікаційним кодом.

Пунктом 4.13 вказаної Інструкції встановлено, що усі документи, перелічені в пункті 4.7,  подає особисто власник, засновник (власники, засновники) або уповноважена ним (ними) особа (заявник), або призначений керівник, або головний бухгалтер. Документи приймаються лише за наявності паспорта особи, яка подає документи, довідок про присвоєння ідентифікаційного номера з ДРФО власників, засновників (фізичних осіб), директора та головного бухгалтера.

Заяви приймають відділи обліку та реєструють у загальному відділі (канцелярії). Приймання заяви фіксується в журналі реєстрації заяв та повідомлень про взяття на облік (перереєстрацію, реорганізацію, унесення змін) платників податків за ф. N 2-ОПП. Перевірку паспортних даних та встановлення місцезнаходження платника податків виконують підрозділи податкової міліції. Заява заповнюється друкарським способом або від руки чорнилом темного кольору друкованими літерами та підписується власником, засновником або призначеним керівником, чи головним бухгалтером підприємства.

Як вбачається з матеріалів справи, підставами для реєстрації у податкових органах як засновників та керівників ТОВ „Фірма „Трейд Бізнес” стали визначенні законодавством документи, на підставі яких здійснювалась відповідна реєстрації, і їх відповідність законодавству перевірялась під час реєстрації.

Обставини, встановлені судовим рішенням в цивільній справі,  що набрало законної сили,  згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України не доказуються при розгляді інших  справ,  у  яких беруть  участь  ті самі особи або особа,  щодо якої встановлено ці обставини. Відповідно до ч. 1 ст. 70 належними  є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.  Суд не бере до розгляду докази,  які  не  стосуються предмету доказування.

Водночас судження, висновки суду, викладені у рішенні районного суду про визнання недійсними установчих документів підприємства, не є обов'язковим для господарського суду. Крім того рішення районного суду про визнання недійсними установчих документів підприємства само по собі не звільняє позивача від доведення наявності умислу ТОВ „Фірма „Трейд Бізнес” на укладення угоди, що суперечить інтересам держави та суспільства. Крім того, як вже зазначалося, загальними судами першої та апеляційної інстанції в позові про визнання недійсними установчих та реєстраційних документів ТОВ „Фірма „Трейд Бізнес” відмовлено з тих підстав, що жодних доказів позивачем (засновником товариства Операйлом І.М.) або іншими учасниками судового процесу на підтвердження протиправної реєстрації та подальшої діяльності підприємства не надано.

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 25 липня 2002 року №1056 "Про заходи щодо забезпечення однакового і правильного застосування законодавства про податки" зазначено, що доказами спрямованості умислу суб'єкта оспорюваних угод на приховання від оподаткування прибутків та доходів можуть бути, зокрема, надані податковими органами відомості про відсутність підприємства, організації (сторони угоди) за юридичною адресою та фактичною адресою, про визнання недійсними в установленому чинним законодавством порядку установчих (статутних) документів, про неподання податкової звітності до органів державної податкової служби, про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності та інше. Під час розгляду цієї категорії справ судам, відповідно до вимог статті 43 Господарсько процесуального кодексу України, необхідно оцінювати докази в сукупності.

Сам факт визнання підприємства банкрутом чи скасування його державної реєстрації не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру.

Відповідно до ч. 2  ст. 18  Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суду не надано належні докази на підтвердження того, що укладаючи угоду, сторони діяли з метою, яка суперечила інтересам держави та суспільства.

Пленум Верховного Суду України в п. 6 постанови № 3 від 28.04.1978 (з наступними змінами) «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», роз'яснив, що до угод, укладених з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, зокрема, належать угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами доходів від оподаткування.

Суд виходить з того, що згідно зі ст.ст. 207, 208 ГК України, якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання угоди обома  сторонами  -  в доход держави стягується все одержане ними за угодою.

Даючи оцінку зібраним у справі доказам, суд виходить з того, що згідно зі ст. 49 ЦК УРСР, якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання угоди обома  сторонами  -  в доход держави стягується все одержане ними за угодою.

Для даної норми закону характерними є такі ознаки:

а) вчинення дій об'єктивно призводить до порушення інтересів держави і суспільства в цілому, а тому в даному випадку повинно бути наявним порушення вимог саме норм законів та нормативних актів, які визначають соціально-економічні основи держави і суспільства;

б) такі угоди характеризуються суб'єктивним наміром сторін (чи однієї сторони) порушити вимоги закону, оскільки укладаються з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а тому для визнання недійсними цих угод необхідно встановити вину сторін (або, принаймні, однієї з них) у формі умислу при укладенні угоди;

в) факт наявності суб'єктивного чинника може мати місце з боку посадових осіб підприємства, а не з боку самої юридичної особи, а тому суб'єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений компетентним державним органом і підтверджений законодавчо визначеними засобами доказування.  

Суд вважає, що позивачем не доведено факту наявності суб'єктивного чинника правопорушення, а відповідно і умислу у відповідачів, чи одного з них, на укладення спірної угоди з метою приховування від оподаткування доходів.

Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Оскільки суб'єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений компетентним державним органом і підтверджений законодавчо визначеними засобами доказування, судом визнається, що позивачем не надано доказів, які свідчили б про порушення кримінальної справи проти посадових осіб відповідачів та доведення їх вини за фактом ухилення від сплати податків стосовно обставин, викладених у позовній заяві.

Позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами відповідачів встановлений обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Зокрема при цьому суд відзначає, що не надано і доказів притягнення до кримінальної відповідальності (за ухилення від оподаткування, фіктивне підприємництво, підроблення документів тощо) осіб, які діяли від імені відповідачів.

При цьому суд відзначає, що в матеріалах справи наявні надані податковим органом на вимогу суду докази подання відповідачем-1 податкової звітності у період, на який припадає укладення та виконання спірного договору.

Суд враховує, що на підставі акта перевірки від 18.05.2006  № 415/23-2-32824708 ДПІ у Оболонському районі м. Києва були прийняті податкові повідомлення рішення: № 0010072302/0 від 19.05.2006, яким Товариству з обмеженою відповідальністю „Фірма „Трейд Бізнес” визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 9.271,00 грн., в т.ч. 4.796,00 грн. –основний платіж та 4.475,00 грн. –штрафні санкції; № 0010062302/0 від 19.05.2006, яким Товариству з обмеженою відповідальністю „Фірма „Трейд Бізнес” визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 7.682.324,00 грн., в т.ч. 3.841.162,00 грн. –основний платіж та 3.841.162,00 грн. –штрафні санкції.

Разом з тим суд не погоджується з твердженням позивача про те, що вказане податкове повідомлення-рішення свідчить про наявність саме у відповідача-1 умислу на укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави та суспільства як у недобросовісної сторони угоди.

При цьому суд також звертає увагу на те, що в пункті 1.3 оглядового листа Вищого арбітражного суду України № 01-8/481 від 20.04.2001 зазначено, що порушення сторонами договору законодавства про податки не є підставою для визнання його недійсним. Якщо податковим органом  не  подано  доказів  спрямованості укладеної  угоди на вчинення порушення податкового законодавства, несплата податків (обов'язкових платежів) не є підставою  для  визнання  угоди недійсною.

Отже,  твердження позивача про суперечність спірної угоди інтересам держави та суспільства помилково ґрунтується на обставинах, які не мають правового значення для справи. Таке твердження не відповідає вимогам процесуального закону про належність доказів та підстави звільнення від доказування.

В абзаці другому пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 25 грудня 1992 року, із змінами, внесеними Постановою Пленуму Верховного Суду України № 15 від 25 травня 1998 року, зазначено, що задовольняючи позов у такій справі, суд повинен у рішенні вказати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди і хто з її учасників мав умисел на досягнення цієї мети.

Сама по собі досліджувана судом угода не є такою, що суперечить інтересам держави та суспільства. Продаж такого товару не виключено законом із цивільного обігу, разом з тим, існують законодавчі обмеження стосовно його продажу та виготовлення.

Відповідно до п. 8 ст. 9 Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” виготовлення виробів з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння, торгівля виробами з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння.

До матеріалів справи долучено копії ліцензій Міністерства фінансів України № 765883, № 765885, № 765884, виданих Малому підприємству у формі товариства з обмеженою відповідальністю „Соляріс”.

Також до матеріалів справи долучено лист Міністерства фінансів України від 25.05.2005 № 12110-19/3/226, в якому зазначено, що відповідно до Закону України від 18.11.97 № 637/97-ВР "Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними", яким на Міністерство фінансів України покладено здійснення міжгалузевої координації діяльності суб'єктів виробництва, переробки та реалізації дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, функції державного контролю за їх обігом та обліком, а також згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 10.04.92 № 187 Управління контролю за обігом дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння не заперечує проти реалізації ТОВ "Фірма "ТРЕЙД БІЗНЕС" брухту та відходів з вмістом дорогоцінних металів МП у формі ТОВ "СОЛЯРІС", яке має ліцензію Мінфіну на відповідний вид діяльності.

Окрім того, беручи до уваги, що позов заявлено на підставі ст. ст. 207 та 208 Господарського кодексу України, суд відзначає наступне.

Згідно з п. 1 Прикінцевих положень Господарського кодексу України, цей кодекс набрав чинності з  1 січня 2004 року.

Відповідно до ч. ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною 1 статті 208 ГК України визначено, що у випадку якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що  вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї  першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Таким чином, вказаний Кодекс містить публічно-правові наслідки укладення недійсної угоди. Цим кодексом встановлена відповідальність (правові наслідки) у вигляді адміністративно-господарської санкції (в розумінні ст.  ст.  238, 239 ГК України), яка має конфіскаційний характер, - стягнення в доход держави одержаного однією чи обома сторонами за угодою, за укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави та суспільства.

При цьому суд відзначає, що моментом вчинення порушення, визначеного ст. 207 ГК України, є момент укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Як підтверджено матеріалами справи, спірна угода була укладена відповідачами  у період 01.02.2005.

Відповідно до ст. 250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Оскільки позивач звернувся до суду 09.06.2006, тобто більш як через рік після вчинення  відповідачем-1, як стверджує позивач, правопорушення, то за таких обстави суд приходить до висновку про пропущення строків для застосування до відповідача-1 адміністративної санкції у вигляді конфіскації.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, судом визнається, що в позовній заяві відсутні достатні докази, що підтверджують або спростовують наявність як об'єктивного так і суб'єктивного складу правопорушення. Докази, подані позивачем, не підтверджують обставини, на які позивач посилається в обґрунтування позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

За таких обставин, позовні вимоги визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 9, 69-72, 94, 97, 158-163 КАС України, господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В позові відмовити повністю.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.  ст.  185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                                              О.О. Євсіков

Дата складення та підписання постанови в повному обсязі –29.10.2007.