Рішення

від 18.01.2023 по справі 169/517/22

ТУРІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 169/517/22

Провадження № 2/169/103/23

ТУРІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 січня 2023 року смт Турійськ

Турійський районний суд Волинської області в складі

головуючого судді Тітівалова Р.К.,

з участю

секретаря судового засідання Веремчук Л.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу,

в с т а н о в и в:

Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк» (далі ПАТ АБ «Укргазбанк», Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу.

Позов мотивований тим, що повторним заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 червня 2020 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , а також з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь Банку заборгованість за кредитним договором в розмірі 145323 долари США 50 центів та 94173 гривні 20 копійок.

Під час розгляду судом справи про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, а саме, 14 лютого 2020 року, ОСОБА_1 уклала з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу належної їй бази відпочинку, загальною площею 279.4 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказуючи, що оспорюваний договір купівлі-продажу від 14 лютого 2020 року є фіктивним таким, що укладений з метою уникнення звернення стягнення на майно боржника ОСОБА_1 у зв`язку з виконанням рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 червня 2020 року, позивач просив визнати його недійсним.

Відповідачі відзиви на позов до суду не подали.

У судове засідання представник позивача не з`явився, хоча належним чином про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений (а. с. 75), 18 січня 2023 року подав до суду заяву, в якій вказав, що позов підтримує, просить його задовольнити та розглядати справу без його участі (а. с. 81).

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, хоча в контексті положень частини восьмої статті 128 ЦПК України була належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи за зареєстрованим місцем проживання (а. с. 80), про причини неявки суд не повідомляла, клопотань не подавала.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, хоча була належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи (а. с. 76), про причини неявки суд не повідомляла, клопотань не подавала.

Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Філюк С.М., у судове засідання не з`явився, хоча належним чином про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений (а. с. 76), 18 січня 2023 року подав до суду клопотання, в якому просив відмовити у задоволенні позову та розглядати справу без його участі (а. с. 87).

Враховуючи, що в судове засідання всі учасники судового розгляду не з`явилися, то відповідно до вимог частини другої статті 247Цивільного процесуальногокодексу України фіксування судового роцессу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов такого висновку.

Статтею 15ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Здійснюючи право на судовий захист, звертаючись до суду, особа повинна вказати суб`єктивне бачення порушеного права чи охоронюваного інтересу та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 678/326/17.

Судом встановлено, що ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 березня 2011 року відкрито провадження у справі за позовом ПАТ АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ТОВ «Буд-Трейд» про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на заставне (іпотечне) майно (а. с. 5).

Повторним заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 червня 2020 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , а також з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 145323 долари США 50 центів та 94173 гривні 20 копійок (а. с. 6-7).

Під час розгляду судом зазначеної цивільної справи, а саме: 14 лютого 2020 року, ОСОБА_1 уклала з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу (далі Договір), відповідно до якого відчужила належну їй базу відпочинку, загальною площею 279.4 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 42-43).

Відповідно до пунктів 2.1, 2.3 Договору продаж бази відпочинку вчинено за 296 986 гривень, що є її ринковою вартістю відповідно до висновку про вартість майна від 17 грудня 2019 року, та повністю сплачені продавцю до підписання цього Договору.

Вищевказана база відпочинку розташована на земельній ділянці, площею 0.2523 га, кадастровий номер 0725584200:02:002:0007, яка перебуває в оренді (пункт 1.2 Договору).

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 14 лютого 2020 року ОСОБА_2 зареєструвала за собою право власності на спірне нерухоме майно (а. с. 44-45).

Рішенням Турійської селищної ради № 29/15 від 08 серпня 2022 року за заявою ОСОБА_2 надано останній в оренду земельну ділянку, площею 0.2523 га, кадастровий номер 0725584200:02:002:0007, для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення на території Турійської селищної ради (Озерянський старостинський округ) Волинської області у зв`язку з набуттям права власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на цій ділянці, терміном на 49 років (а. с. 46).

29 серпня 2022 року між Турійською селищною радою та ОСОБА_2 укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки, що передана останній згідно з актом приймання-передачі об`єкта оренди (а. с. 47-51, 52).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 07 вересня 2022 року за ОСОБА_2 зареєстровано право оренди земельної ділянки, площею 0.2523 га, з кадастровим номером 0725584200:02:002:0007, на якій знаходиться спірне нерухоме майно (а. с. 53-54).

Таким чином, договір купівлі-продажу від 14 лютого 2020 року фактично виконаний його сторонами, ОСОБА_2 набула право власності на базу відпочинку в урочищі АДРЕСА_1 та право оренди на земельну ділянку, на якій вона розташована.

Згідно зі статтею 626ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу(частина першастатті 215 ЦК України).

В юридичній науці та судовій практиці договори, дії, бездіяльність та рішення органів, що вчиняються з метою завдати шкоди кредитору і така мета досягнута, називають фраудаторними правочинами.

Правочин, вчинений боржником у період виникнення у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину як такого, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.

Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 2-591/11.

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам, може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова); наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).

До такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 липня2022 року у справі № 235/6483/20.

Разом із тим, відповідно до частини першої статті 627 ЦК Українисторонни є вільними в укладенні договору, виборі контрагента, визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогокодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 204ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Виходячи із презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України, частина третя статті 215 ЦК України), обов`язок доказування недійсності правочину покладається на сторону, яка його оспорює.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 522/23819/15-ц.

Згідно з принципом диспозитивності цивільного судочинства суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоЦивільного процесуального кодексув межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина першастатті 13 ЦПК України).

Відповідно до вимог статей12,13,81 ЦПК Україниобов`язок доказування та подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

Обґрунтовуючи позовні вимоги щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу від 14 лютого 2020 року, що укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ,позивач вказував, що дії сторін спірного правочину були спрямовані на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно ОСОБА_1 з метою приховати його від виконання в майбутньому рішення суду про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором.

Разом із тим, сам по собі момент вчинення оспорюваного правочину (до ухвалення судового рішення про стягнення коштів на погашення кредитної заборгованості) як обставина, що дозволяє кваліфікувати правочин як такий, що вчинений на шкоду кредитору, не може свідчити про намір приховати майно від виконання судового рішення у майбутньому.

До такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08 червня 2022 року у справі № 524/5846/17.

З матеріалів цієї справи достовірно видно, що станом на час укладення оспорюваного позивачем договору купівлі-продажу від 14 лютого 2020 року були відсутні обмеження щодо розпорядження спірним нерухомим майном, а також не існувало й рішення суду про стягнення боргу за кредитним договором.

При цьому, під час розгляду цієї справи встановлено, що договір купівлі-продажу від 14 лютого 2020 року фактично виконаний його сторонами, ОСОБА_2 до підписання цього договору повністю сплатила продавцю грошові кошти, що є його ринковою вартістю, у встановленому законом порядку набула право власності на базу відпочинку і право оренди на земельну ділянку, на якій вона розташована.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (стаття 321 ЦК України).

За змістом частини першоїстатті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою вказаної статті процесуального закону передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналіз обставин справи та доказів в їх сукупності дає об`єктивні підстави для висновку, що позивач не довів належними та допустимими доказами існування протиправного умислу в діях сторін оспорюваного правочину при його укладенні, а позбавлення ОСОБА_2 , яка є добросовісним набувачем, спірного нерухомого майна призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статті 41 Конституції України.

Посилання позивача у позовній заяві на правову позицію, що викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16 не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини тієї справи є відмінними від тих, що у цьому спорі, оскільки у тій справі йдеться про укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою його приховання від звернення стягнення в рахунок погашення боргу, а в цій справі договір купівлі-продажу укладений між особами, що не є пов`язані між собою ні родинними, ні іншими зв`язками; спірне нерухоме майно відчужене за ціною, що є його ринковою вартістю, та договір повністю виконаний обома його сторонами.

За таких обставин, відповідно до зазначених норм матеріального права, виходячи із характеру спірних правовідносин, підстав пред`явлення цього позову, враховуючи, що жодних належних і допустимих доказів, які свідчили б про те, що укладений між сторонами договір є фіктивним і таким, що укладений з метою уникнення звернення стягнення на майно боржника ОСОБА_1 у зв`язку з виконанням рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 червня 2020 року, а також на підтвердження тих обставин, на які позивач посилався у позовній заяві, зокрема, про порушення його прав як кредитора, позивач суду не надав, то суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до положень статті 141 ЦПК України судові витрати покладаються на позивача.

Пунктом 8 частини першої статті 264 ЦПК Українипередбачено, що одним із питань, яке суд вирішує під час ухвалення рішення, є скасування заходів забезпечення позову.

Ухвалою суду від 28 вересня 2022 року у цій справі за заявою позивача вжито заходи забезпечення позову накладено арешт на базу відпочинку, загальною площею 279.4 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та належить на праві власності відповідачу ОСОБА_2 .

За змістом частин дев`ятої, десятої статті 158 ЦПК Україниу випадкуухвалення рішеннящодо повноївідмови узадоволенні позовусуд увідповідному судовомурішенні зазначаєпро скасуваннязаходів забезпеченняпозову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

З огляду на те, що судом відмовлено у задоволенні позову Банку, то вжиті у цій справи заходи забезпечення позову підлягають скасуванню.

На підставі викладеного, статей 203, 215, 526, 626, 655 ЦК України та керуючись статтями 141,158, 247,263,264,265,268,273,354 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу відмовити.

Скасувати застосований на підставі ухвали Турійського районного суду Волинської області від 28 вересня 2022 року захід забезпечення позову за заявою Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» у виді накладення арешту на нерухоме майно: базу відпочинку, загальною площею 279.4 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1897973107255, та належить на праві власності ОСОБА_2 .

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду через Турійський районний суд Волинської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк», адреса місця знаходження: вулиця Шопена, 1, місто Луцьк, Волинська область, код ЄДРПОУ 23697280.

Представник позивача: Домальчук Роман Володимирович, адреса місця знаходження: вулиця Шопена, 1, місто Луцьк, Волинська область.

Відповідач: ОСОБА_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Представник відповідача: ОСОБА_5 , адреса місця знаходження: АДРЕСА_4 .

Повне рішення складено 18 січня 2023 року.

Головуючий