Постанова

від 18.01.2023 по справі 640/12068/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/12068/19

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Бужак Н. П.

Суддів: Костюк Л.О., Степанюка А.Г.

За участю секретаря: Шевченко Е.П.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м.Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 травня 2022 року, суддя Шевченко Н.М., у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-будівельна компанія "БМ-ГРУП" до Головного управління ДПС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

У С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-будівельна компанія "БМ-ГРУП" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позов до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №04202615140106 від 08.04.2019;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №04212615140106 від 08.04.2019;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №04222615140106 від 08.04.2019.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що формуючи висновок про нереальність господарських операцій з контрагентами позивача, фіскальний орган керувався доказами, які не можуть складати основу акту перевірки. У свою чергу, реальність згаданих операцій підтверджується належними первинними документами, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 травня 2022 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 04202615140106 від 08.04.2019 в частині нарахування грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 36 137,00 грн та застосування штрафної санкції в розмірі 9034,75 грн. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 04212615140106 від 08.04.2019. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 04222615140106 від 08.04.2019 в частині нарахування грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 64 684,00 грн та застосування штрафної санкції в розмірі 16 171,00 грн. У задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Головне управління ДПС у м. Києві звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.

В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що за результатами документальної планової виїзної перевірки ТОВ «ТБК «БМ-Груп» службовими особами ГУ ДПС у м. Києві виявлені порушення податкового законодавства, викладені в акті перевірки від 20.02.2019 (Акт перевірки).

Контролюючим органом самостійно донараховано грошові зобов`язання, що викладено в податкових повідомленнях-рішеннях:

- № 04202615140106 від 08.04.2019, яким донараховано грошове зобов`язання з ПДВ на 49 470,00 грн та застосовано штрафні санкції на суму 12 368,00 грн;

- № 04212615140106 від 08.04.2019, яким знижено від`ємне значення податкового кредиту на 28 723,00 грн;

- № 04222615140106 від 08.04.2019, яким донараховано грошове зобов`язання з ППП на суму 76 684,00 грн та застосовано штрафні санкції на суму 19 171,00 грн.

Вважаючи вищезазначені податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що прийтяті всупереч нормам чинного законодавства, а тому підлягають скасуванню, позивач з метою захисту своїх прав та інтересів звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов`язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов`язкових платежів), нарахування і сплату пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків і визначає заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу є Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі - ПК України).

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу п. 198.6 ст. 198 ПК).

За змістом п.200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ст.3 ГК України).

Згідно пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Виходячи з вищевикладеного, податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображатимуть реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування податкового кредиту з податку на додану вартість обов`язковому з`ясуванню підлягають обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. В обов`язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Разом з тим, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-ХІV (надалі - Закон №996-ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За визначенням абз. 11 ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, згідно п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704 (в редакції чинній на момент існування спірних правовідносин) (надалі - Положення), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), "господарські операції" - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону № 996-XIV).

При цьому, податкове законодавство не встановлює перелік первинних документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші операції. Разом з тим відповідні первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені частинами першою, другою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, акти виконаних робіт, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Зі змісту наведених норм слідує, що правові наслідки у формі виникнення права платника податку на формування фінансового результату до оподаткування та податкового кредиту з податку на додану вартість наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Отже, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

Як убачається із матеріалів справи, висновки Акту перевірки, ґрунтуються на визнанні нереальними господарських операцій позивача з ТОВ «Калабрія Плюс», ТОВ «Дервік Капітал», ТОВ «Курсверх», ТОВ «Фелоріс Плюс».

Щодо правовідносин позивача з ТОВ «Калабрія Плюс», під час перевірки встановлено, що останнім надавались рекламні послуги на загальну суму 80 000,00 грн, з яких 13 333,33 грн - ПДВ.

В бухгалтерському обліку згадані операції відображено наступним чином: 13 333,33 грн - сформовано податковий кредит з ПДВ та сформовано витрати на збут у розмірі 66 666,67 грн.

Нереальність господарських операцій пояснюється наявністю картки суб`єкта фіктивного підприємництва від 03.02.2017, відсутністю придбання реалізованого позивачу товару та наявністю вироку Дніпровського районного суду міста Києва від 12.04.2017 у справі № 755/4734/17.

Щодо ТОВ «Фелоріс Плюс», перевіркою встановлено надання останнім експедиційних послуг на загальну суму 140 798,60 грн, з яких 23 466,44 грн ПДВ (117 332,20 грн без ПДВ), та реалізацію ковроліну виставкового на загальну суму 31 541,04 грн, з яких 5256,84 грн ПДВ (26 284,20 грн без ПДВ).

В бухгалтерському обліку згадані операції відображено наступним чином: 28 723,27 грн - сформовано податковий кредит з ПДВ, сформовано витрати на збут у розмірі 117 332,00 грн та оприбутковано товару на склад на суму 26 284,00 грн.

Нереальність господарських операцій обґрунтована відсутністю основних засобів для здійснення відповідних господарських операцій, не встановленням фактів придбання контрагентом реалізованих позивачу товарів, наявністю картки суб`єкта фіктивного підприємництва від 22.11.2017.

Акт перевірки також містить посилання на матеріали досудового розслідування в кримінальному провадженні № 757/42929/18-к за ознаками правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205 КК України, в якому фігурує керівник ТОВ «Фелоріс Плюс» - ОСОБА_1 .

Із протоколу допиту ОСОБА_1 відповідачем визначено, що останній не мав причетності до діяльності ТОВ «Фелоріс Плюс», а досудовим розслідуванням встановлено участь товариства у схемі незаконного формування податкового кредиту в період з січня 2016 року.

Щодо ТОВ «Дервік Капітал», перевіркою встановлено продаж останнім товарів на користь позивача на загальну суму 178 816, 32 грн, з яких 29 802,72 грн ПДВ (149 013,60 грн без ПДВ).

В бухгалтерському обліку згадані операції відображено наступним чином: 149 013,60 грн оприбутковано товар на склад, 29 802,72 грн віднесено до складу податкового кредиту.

Нереальність господарських операцій позивача з ТОВ «Дервік Капітал» пояснюється відсутністю основних засобів для здійснення відповідних господарських операцій, встановленням відмінності номенклатури придбаних товарів проданим позивачу, наявністю картки суб`єкта фіктивного підприємництва від 03.02.2017.

Окрім того, службовими особами відповідача досліджено матеріали досудового розслідування, серед яких, протокол допиту ОСОБА_2 - керівника ТОВ «Дервік Капітал», за змістом якого останній не був причетним до ведення фінансово-господарської діяльності товариства.

ГУ ДПС у м. Києві також посилається на ухвали Печерського районного суду міста Києва у справі № 757/39742/18-к від 29.08.2018 та у справі № 757/40733/18-к від 20.08.2018 по кримінальному провадженню за ознаками правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205 КК України, в якому фігурує ТОВ «Дервік Капітал», як підприємство транзитно-конвертаційної групи, яке створене з метою надання послуг з мінімізації податкових зобов`язань.

Щодо ТОВ «Курсверх» перевіркою встановлено реалізацію останнім рекламних послуг на загальну суму 38 000,00 грн, з яких 6 333,33 грн ПДВ (31 666,67 грн без ПДВ).

В бухгалтерському обліку згадані операції відображено наступним чином: сформовано податковий кредит на суму 6 333,00 грн та сформовано витрати на суму 31 667,00 грн.

Нереальність господарських операцій, за висновком фіскального органу, пояснюється відсутністю основних засобів для надання відповідних послуг, відмінністю номенклатури придбаних товарів з реалізованими послугами, наявністю картки суб`єкта фіктивного підприємництва від 03.02.2017.

Відповідачем також отримано протоко допиту ОСОБА_3 - керівника ТОВ «Курсверх», за змістом якого, останній був непричетним до фінансово-господарської діяльності товариства.

Також висновки підкріплені посиланнями на ухвали Солом`янського районного суду міста Києва від 02.02.2018 у справі № 760/1697/18 по кримінальному провадженню за ознаками правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204, ч. 1 ст. 212, ч. 3 ст. 212 КК України та від 18.01.2017 у справі № 760/21875/16-к по кримінальному провадженню за ознаками правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України, за змістом яких, ТОВ «Курсверх» використовується для використання незаконної діяльності для обготівкування грошових коштів та ухилення від сплати податків.

За підсумковим висновком, ТОВ «ТБК «БМ-Груп» безпідставно віднесено витрати за згаданими операціями на загальну суму 215 666,00 грн, оприбутковано товарів, отриманих від третіх осіб на суму 210 375,00 грн, оформлених, як операції зі згаданими контрагентами, безпідставно оформлено податковий кредит на загальну суму 78 192,32 грн.

Окрім того, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2020 року, Запорізькому та Донецькому окружним адміністративним судам доручено допитати керівників ТОВ «Курсверх» (поточне найменування - ТОВ «Світч» та ТОВ «Фелоріс Плюс» відповідно), проте ухвалами Запорізького та Донецького окружних адміністративних судів зазначено про неможливість з об`єктивних причин виконати таке доручення.

Разом з тим, як вірно зазначено судом першої інстанції, контролюючим органом не висловлено зауважень щодо первинних документів, натомість, увага зосереджена на нереальності господарських операцій через неможливість або низьку вірогідність їх надання контрагентами позивача.

Водночас, в матеріалах справи наявні первинні документи щодо правовідносин позивача з ТОВ «Фелоріс Плюс», ТОВ «Дервік Капітал», ТОВ «Курсверх», зокрема: договори, акти здачі-прийняття робіт, послуг, рахунки-фактури, картки руху коштів, податкові декларації.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є визначальною для встановлення податкових зобов`язань по податку на прибуток та виникнення права на податковий кредит, добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах по операціях, відображених у бухгалтерському обліку підприємства, які взяли участь у формуванні об`єкта оподаткування податком на прибуток та нарахуванні податкового кредиту.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Окремою підставою для висновку про відсутність у платника податків права на отримання податкових переваг є відсутність необхідних первинних документів, що підтверджують здійснення операцій, недоліки таких документів, складання таких документів при фактичному нездійсненні заявлених операцій, відображення у первинних документах недостовірних даних або даних, які неможливо віднести до операцій, що перевіряються.

Наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Отже, лише за умови підтвердження первинними документами господарських операцій, які є об`єктом оподаткування, платник податків має право на відображення результатів таких операцій у бухгалтерському обліку, на даних якого ґрунтується податкова звітність.

Окрім того, у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливої недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Так, вимоги частини першої статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Разом з тим, на момент здійснення спірних господарських операцій ТОВ «Фелоріс Плюс», ТОВ «Дервік Капітал», ТОВ «Курсверх» були зареєстровані як юридичні особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Отже, на час укладення господарських договорів, контрагенти відповідача були зареєстровані як платники податку, а отже сумніватися у доброчесності таких осіб у позивача не було підстав.

На позивача, як на суб`єкта господарювання, не може покладатись відповідальність щодо виявлених у подальшому податковим органом порушень з боку його контрагентів порушень щодо сплати податків та інших порушень.

Крім того, суд зазначає, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за виконання його контрагентами своїх податкових зобов`язань, адже поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Доводи контролюючого органу про наявність кримінального провадження, відкритого за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 205-1 Кримінального кодексу України відносно контрагентів позивача, суд першої інстанці вірно відхилив, оскільки вказані не містять у собі встановлених обставин, які б свідчили про невиконання контрагентами своїх договірних зобов`язань саме по господарських відносинах з позивачем або обставин, які б свідчили про фіктивність (нереальність) господарських операцій між вказаними суб`єктами господарської діяльності.

Згідно з ч. 2 ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

За змістом ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Надаючи оцінки наведеним доводам податкового органу, колегія суддів виходить з того, що документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

Водночас, колегія суддів зазначає, що витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток та формування податкового кредиту з податку на додану вартість повинні бути підтверджені належними і допустимими первинними документами, які відображають реальність спірних господарських операцій, і є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Посилання відповідача на кримінальні провадження, як на одну з підстав нереальності укладених господарських договорів між позивачем та його контрагентами, не може бути підставою для визначення позивачу податкових зобов`язань, оскільки контролюючим органом не надано до матеріалів адміністративної справи вироків стосовно директорів або інших службових осіб ТОВ «Фелоріс Плюс», ТОВ «Дервік Капітал», ТОВ «Курсверх».

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою (ч. 6 ст. 78 КАС України).

Отже, лише висновки про наявність або відсутність складу злочину в діях певної особи, які викладаються у вироку суду, мають преюдиціальний характер для адміністративного суду та не вимагають доказування.

За відсутності вироку, неможливе встановлення складу злочину або кримінального правопорушення, натомість, застосовуючи матеріали досудового розслідування, податковий орган, презюмуючи істинність викладених в них відомостей, підмінив поняття «інформація» та «факт».

Таким чином, доводи відповідача про нереальність господарських операцій позивача з ТОВ «Фелоріс Плюс», ТОВ «Дервік Капітал», ТОВ «Курсверх» є безпідставними та спростовуються матеріалами справи документами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме: визанння протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення № 04202615140106 від 08.04.2019 в частині нарахування грошового зобов`язання з ПДВ у розмірі 36 137,00 грн (49 470,00 грн - 13 333,00 грн) та застосування штрафної санкції в розмірі 9034,75 грн (12 368,00 грн - 3333,25 грн); податкового повідомлення-рішення № 04212615140106 від 08.04.2019; податкового повідомлення-рішення № 04222615140106 від 08.04.2019 в частині нарахування грошового зобов`язання з ППП у розмірі 64 684,00 грн (76 684,00 грн - 12 000,00 грн) та застосування штрафної санкції в розмірі 16 171,00 грн (19 171,00 грн - 3000,00 грн).

Щодо рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо правовідносин позивача за господарськими операціями з ТОВ «Калабрія Плюс» (ППР № 04202615140106 від 08.04.2019 та № 04202615140106 від 08.04.2019 в частині 13 333,00 грн та 12 000,00 грн відповідно, застосування штрафних санкцій в розмірі 3333,25 грн та 3000,00 грн), колегія суддів зазначає, що рішення суду в цій частині позивачем не оскаржується, а відповідач в апеляційній скарзі також не наводить доводів та міркувань в частині незаконності рішення щодо відмови позивачу у задоволенні позовних вимог.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, так як суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 травня 2022 року.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 травня 2022 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

Суддя-доповідач: Бужак Н.П.

Судді: Костюк Л.О.

Степанюк А.Г.