Рішення

від 12.12.2022 по справі 705/2761/16-ц

УМАНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №705/2761/16-ц

2/705/53/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2022 року Уманський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Піньковського Р.В.

при секретарі Прокопенко І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Умань в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: ОСОБА_3 , про припинення права власності на частину земельної ділянки та визнання права власності,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: ОСОБА_3 , про припинення права власності на частину земельної ділянки за ОСОБА_2 та визнання права власності на частину земельної ділянки за нею, в обґрунтування зазначивши наступне.

Згідно з договором купівлі-продажу 11/100 часток житлового будинку та визначення порядку володіння і конкретного користування від 25 січня 2014 року посвідченого приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Роголь Г.І., вона є власником 11/100 часток житлового будинку з відповідними господарськими та побутовими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 .

Згідно з п. 5.2 цього договору у її володіння та користування перейшли приміщення житлового будинку, зазначеного на плані літ «А»: прим. 101 (2,7 кв.м), прим 102 (63,8 кв.м), прим.103 (2,1 кв.м), прим 104 (9,3 кв.м), прим. 107 (39,4 кв.м), прим 116 (14,6 кв.м), прим. 118 (1,2 кв.м), прим. 119 (1,5 кв.м), прим. 122 (1,3 кв.м), прим. 123 (1,7 кв.м).

Також п. 1.5 договору передбачені умови щодо земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок, господарські будівлі та споруди, частина з яких продана їй, а саме те, що цей житловий будинок, розташований на земельній ділянці 0,0473 га, кадастровий номер 7110800000:02:003:0256. До неї, як до співвласника, перейшло право користування частиною земельної ділянки, необхідної для експлуатації частки житлового будинку, без виділення її на місцевості.

Вважає, що такі умови, як визначені договором купівлі-продажу 11/100 часток житлового будинку та визначення порядку володіння і конкретного користування від 25 січня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального кругу Роголь Г.І., є недопустимими та передбачені як порушення вимог земельного законодавства та її права як власника частини житлового будинку, що передбачені ст.120 ЗК України. Перехід права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду.

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняються права власності, право користування земельною ділянкою на якій розміщені ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені без зміни її цільового призначення.

З огляду на вимоги ст. 120 ЗК України вбачається, що в зв`язку з набуттям нею права власності на часту житлового будинку до неї повинно перейти і право власності, а не право користування як зазначено в договорі, 11/100 часток земельної ділянки.

Виявивши такі порушення, вона звернулася до продавця за договором ОСОБА_3 для їх усунень та укладення договору купівлі-продажу 11/100 часток земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

Відповідач на її пропозицію привести у відповідність до чинного законодавства цей правочин не бажає, а як виявилося згодом, цю нерухомість та земельну ділянку він подарував відповідачу по справі згідно договору дарування від 15.03.2016 року, який фактично і до того був власником цього майна, але чомусь воно було оформлено юридично на ОСОБА_3 , тому вона за захистом своїх прав та інтересів вимушена звернутися до суду.

Просить суд ухвалити рішення, яким припинити за ОСОБА_2 право власності на 11/100 часток земельної ділянки площею 0,0473 га, кадастровий номер 7110800000:02:003:0256, цільове призначення: для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, для обслуговування житлового будинку з амбулаторією та аптекою по АДРЕСА_1 .

Визнати за нею, ОСОБА_1 , право власності на 11/100 часток земельної ділянки площею 0,0473 га, кадастровий номер 7110800000:02:003:0256, цільове призначення: для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, для обслуговування житлового будинку з амбулаторією та аптекою по АДРЕСА_1 .

Стягнути з відповідача на її користь судові витрати по справі відповідно до квитанцій, які будуть надані нею суду.

На адресу суду відповідачем ОСОБА_2 направлено відзив, у якому просить відмовити у задоволенні позову, оскільки позовні вимоги не визнає та повністю заперечує, посилаючись на наступне.

На підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 15 лютого 2016 року він, ОСОБА_2 , є власником зазначеної вище земельної ділянки площею 0,043 га по АДРЕСА_1 .

В порушення вимог Конституції України та ЦК України позивач ОСОБА_1 просить припинити його законне право власності на земельну ділянку, проте не зазначає жодної підстави, яка передбачена нормою ст. 346 ЦК України. Більше того, позивач на цю норму навіть не посилається.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод передбачає право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускає позбавлення особи свого майна, крім як в інтересах суспільної необхідності і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Назвати суспільною необхідністю викладені у позові ОСОБА_1 обставини не уявляється можливим, тому вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, як такі, що не ґрунтуються на законі.

Позивач ОСОБА_1 направила до суду відповідь на відзив та вказала, що з вимогами викладеними відповідачем у відзиві не погоджується та заперечує проти них, оскільки згідно з договором купівлі-продажу 11/100 часток житлового будинку та визначення порядку володіння і конкретного користування від 25 січня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Роголь Г.І. вона є власником 11/100 часток житлового будинку з відповідними господарськими та побутовими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 .

Згідно п. 5.2 цього договору у її володіння та користування перейшли певні приміщення житлового будинку. Також, пунктом 1.5 договору передбачені умови щодо земельної ділянки та якій розташований житловий будинок, господарські будівлі та споруди, частина з яких продана їй, а саме те, що цей житловий будинок розташований на земельній ділянці площею 0,0473 га, кадастровий номер 7110800000:02:003:0256. До неї, як до співвласника перейшло право користування частиною земельної ділянки, необхідної для експлуатації частки житлового будинку, без виділення її на місцевості.

Відповідно до вимог ст. 120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруда, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою на якій розміщені ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені без зміни її цільового призначення.

З огляді на ці вимоги, передбачені ст. 120 ЗК України вбачається, що в зв`язку з набуттям нею права власності на частку житлового будинку до неї повинно перейти і право власності, а не користування, як зазначено в договорі, 11/100 часток земельної ділянки.

Однак дії по відчуженню земельної ділянки вчинені не були, що і стало причиною її звернення до суду.

Вважає, що зазначені відповідачем у відзиві норми закону не підлягають застосуванню у цих правовідносинах. У зв`язку з цим просить суд задовольнити позов.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, на адресу суду подала письмову заяву, у якій просить суд справу слухати у її відсутність та у відсутність її представника, адвоката Мельника О.Ф. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, від його представника ОСОБА_4 надійшла заява, у якій просить суд відкласти судове засідання, вважає, що справу слід зупинити до розгляду іншої справи, учасниками якої є і самі сторони. Також просив суд проводити наступні судові засідання в режимі відеоконференції, не вказавши при цьому своєї електронної адреси. Вказана заява не містить підпису представника.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, причини неявки суду не невідомі.

Суд, врахувавши позицію учасників судового процесу, вивчивши письмові матеріали справи, прийшов до наступного.

Згідно з ч.1 ст.15, ч.1 ст.16 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до приписів ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Вимоги ст. 264 ЦПК України зобов`язують суд під час ухвалення рішення вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог. Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Крім того, ст.41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Отже, із наведених судом норм Конституції України вбачається, що держава Україна приділяє особливу увагу захисту права власності на землю.

Судом встановлено, що згідно договору купівлі-продажу 11/100 часток житлового будинку та визначення порядку володіння і конкретного користування, укладеного 25 січня 2014 року, між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідченим ОСОБА_5 , приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Черкаської області, зареєстрованого в реєстрі за № 289, ОСОБА_3 продав належні йому на праві особистої приватної власності 11/100 часток житлового будинку з відповідними господарськими та побутовими будівлями і спорудами, а ОСОБА_1 купує 11/100 часток житлового будинку з відповідними господарськими та побутовими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

У пункті 1.4 вказаного договору зазначено, що у власність покупця переходять 11/100 часток житлового будинку з амбулаторією та аптекою, зазначений на плані літ «А», загальною площею 1201,7 кв.м, та такі будівлі та споруди: прибудова «а1», прибудова «А2», ганок І, ганок ІІ.

Відповідно до п. 1.5 цього договору, житловий будинок, частка якого відчужується за цим договором, розташований на земельній ділянці 0,0473 га, наданої для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, для обслуговування житлового будинку з амбулаторією та аптекою, кадастровий номер 7110800000:02:003:0256, що належить продавцеві на праві приватної власності згідно Свідоцтва, виданого ОСОБА_6 , державним нотаріусом Уманської міської державної нотаріальної контори, 09.07.2013 за реєстровим № 3-1488 та зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Згідно п. 3.2 Договору купівлі-продажу право власності виникає у покупця у відповідності до ст. 334 ЦК України з моменту державної реєстрації цього права в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, яка здійснюється одночасно з нотаріальним посвідченням цього договору.

У розділі 5 договору, а саме п. 5.2, вказано, що у володінні та користуванні ОСОБА_1 знаходяться наступне: приміщення житлового будинку, зазначеного на плані літ. «А»: прим 101 (2,7 кв.м); прим. 102 (63,8 кв.м); прим. 103 (2,1 кв.м); прим. 104 (9,3 кв.м); прим. 107 (39,4 кв.м); прим. 116 (14,6 кв.м); прим. 118 (1,2 кв.м); прим. 119 (1,5 кв.м); прим. 122 (1,3 кв.м); прим. 123 (1,7 кв.м).

Також вказаним договором визначено, що за співвласниками закріплюється неподільна частина будинку, тобто опорні конструкції будівлі, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині, комунікації та технічне обладнання, які забезпечують належне функціонування будівлі в цілому та складові частини будівлі, які забезпечують цілісність і необхідні технічні умови функціонування будівлі в цілому (п. 5.3).

Вказаний договір не містить посилання щодо передачі у власність земельної ділянки, на якій розташовані придбані позивачем приміщення, а містить лише посилання на те, що до співвласника ОСОБА_1 переходить право користування частиною земельної ділянки, необхідної для експлуатації частки житлового будинку.

Згідно ч. 1 ст. 120 ЗК Україниу разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Відповідні приписи містяться також і у ч. 1 ст. 377 ЦК України.

Згідно п. 18постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16.04.2004 року № 7з наступними змінами та доповненнями, вирішуючи спори про право власності на земельну ділянку, суди мають виходити з того, що при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 1 січня 2002 р., згідно з положеннями чинної до цієї датистатті 30 ЗК України до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження. Після 31 грудня 2001 р. в таких випадках право власності на земельну ділянку або її частини могло переходити відповідно до статті 120 ЗК України 2021 рокуна підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди, укладених відповідно відчужувачем або набувачем. До особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду після 31 грудня 2003 р., згідно зістаттею 377 ЦК, а з часу внесення змін достатті 120 ЗКЗаконом України від 27 квітня 2007р.N997-V - і згідно зістаттею 120 ЗК, переходило право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором; а якщо договором це не було визначено, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (правова позиція Верховного Суду в постанові від 04 грудня 2018 року в справі № 910/18560/16).

Згідно з частиною першою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Таким чином, відповідно до вимог статті 388 ЦК України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 6 вказаної Конвенції ніхто не може бути позбавлений своєї власності.

Суд вважає, що застосування принципу слідування землі за будівлею в цій справі, з урахуванням конкретних її обставин, є визначальним і покликано на визнання заявлених прав позивача на земельну ділянку під належним їй на праві власності 11/100 частками житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, є нерозривно зв`язаною із цими частками будинку та необхідна для його обслуговування, що повністю ґрунтується на викладених вище нормах Закону.

Таким чином, з часу набуття ОСОБА_1 права власності на 11/100 часток зазначеного нерухомого майна, а саме з моменту реєстрації такого права (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 16734840, сформований 25.01.2014 року) - суб`єктивне право ОСОБА_3 , який був власником земельної ділянки площею 0,0473 га, наданої для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку, для обслуговування житлового будинку з амбулаторією та аптекою, кадастровий номер 7110800000:02:003:0256, згідно Свідоцтва за реєстровим № 3-1488 на 11/100 частку вважається припиненим.

При цьому, судом встановлено, що згідно рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 21.12.2018 року, в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про застосування наслідків нікчемного договору купівлі-продажу, укладеного 25.01.2014 року, згідно якого ОСОБА_1 і набула право власності на 11/100 часток житлового будинку з надвірними спорудами та будівлями, по АДРЕСА_1 , відмовлено. А згідно постанови апеляційного суду Черкаської області від 27.03.2019 року, вищевказане рішення суду першої інстанції залишено без змін.

За встановлених обставин, позовні вимоги позивача в частині визнання за нею права власності на 11/100 частку вищевказаної земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 , є обґрунтованими, законними, а тому підлягають задоволенню.

Крім визнання за ОСОБА_1 права власності на частину земельної ділянки, яка відповідає частці придбаного нею будинковолодіння, остання просить також припинити за ОСОБА_2 право власності на 11/100 часток земельної ділянки площею 0,0473 га, кадастровий номер 7110800000:02:003:0256, цільове призначення: для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, для обслуговування житлового будинку з амбулаторією та аптекою по АДРЕСА_1 .

Судом встановлено, що згідно договору дарування земельної ділянки, укладеного 15 лютого 2016 року, посвідченого Животовською Н.Г., приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Черкаської області, зареєстрованого в реєстрі за № 367, ОСОБА_3 подарував, а ОСОБА_2 прийняв у дар земельну ділянку площею 0,0473 га, кадастровий номер 7110800000:02:003:0256, цільове призначення: для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, для обслуговування житлового будинку з амбулаторією та аптекою по АДРЕСА_1 . Вказане також підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, сформованої 24.05.2016 за № 59703769.

Тобто, попередній власник, як земельної ділянки, так і розташованої на ній частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 , достовірно знаючи, що відповідно до договору купівлі-продажу, укладеного 25.01.2014 року між ним та позивачем по справі, 11/100 частка вищевказаного житлового будинку з надвірними спорудами ним уже продана ОСОБА_1 , укладає договір дарування земельної ділянки, що нерозривно зв`язана в тому числі з цією часткою будинку. При цьому, у договорі дарування земельної ділянки інформація про розташовані на ній будівлі та їх власників відсутня.

Статтею 141 ЗК України передбачено підстави припинення права користування земельною ділянкою:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;

е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;

є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

За змістомстатті 143 ЗК Українипримусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі:

а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров`ю населення) в строки, встановлені вказівками (приписами) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі;

в) конфіскації земельної ділянки;

г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності;

ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов`язаннях власника цієї земельної ділянки;

д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Отже, правові підстави примусового припинення прав на земельну ділянку саме у судовому порядку є виключними та розширеному тлумаченню не підлягають.

Крім цього, в постанові від 01.12.2020 у справі № 921/99/18, Верховний Суд проаналізувавши положення статей 141, 143 ЗК України наголосив, що правові підстави примусового припинення прав на земельну ділянку саме у судовому порядку є виключними та розширеному тлумаченню не підлягають.

Аналогічну правову позицію щодо застосування положень статей 141, 143 ЗК України викладено Верховним Судом у постановах від 04.05.2018 у справі № 922/3334/16, від 16.01.2019 у справі № 926/1150/17 та від 20.02.2020 у справі № 909/108/19.

Водночас частиною 1статті 377 ЦК Українипередбачено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Як уже було встановлено судом, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилахстатті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

Враховуючи, що перехід права на будівлю і споруду є однією із законних підстав виникнення прав на землю в набувача об`єкта нерухомості, то можливість реалізації ним таких прав не може залежати від того, чи додержав попередній землекористувач процедур й порядку припинення землекористування, подавши заяву про відмову від права постійного користування, позаяк юридичними підставами для такого переходу виступають закон, договір, рішення суду, інші обставини, що мають юридичне значення.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, яким засвідчує його право власності.

Таким чином, оскільки ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 25 січня 2014 року є власником 11/100 часток житлового будинку з відповідними господарськими та побутовими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 , то згідно вищевикладених правових норм набула право власності на відповідну частку земельної ділянки, на якій розташований належний їй об`єкт нерухомості.

За таких обставин для визнання за позивачем права власності на земельну ділянку не вимагається рішення суду про припинення права власності відповідача на земельну ділянку, оскільки право ОСОБА_2 на земельну ділянку припинено відповідно до статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України внаслідок набуття позивачем права власності на відповідну частку житловий будинок.

Отже, на думку суду, позовна вимога в частині припинення права власності відповідача не підлягає задоволенню, оскільки у відповідача право власності на належну позивачу земельну ділянку припиняється автоматично в силу закону.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 26 грудня 2019 р. у справі № 364/515/19.

За вказаних обставин, оскільки перелік підстав примусового припинення прав на земельну ділянку в судовому порядку є вичерпним, а укладення попереднім власником земельної ділянки договору дарування такої не включена до цього перелік, тому суд вважає, що у задоволенні позову в частині про припинення за ОСОБА_2 права власності на 11/100 часток земельної ділянки, необхідно відмовити.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10.02.2010, заява № 4909/04).

Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат суд зазначає наступне.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Позивач ОСОБА_1 при зверненні до суду сплатила судовий збір у розмірі 551,20 грн., що підтверджується квитанцією № 79 від 31.03.2016 року, а також в ході розгляду справи скористалася правничою допомогою, за що сплатила 10000,00 грн., що підтверджується квитанцією б/н від 23.03.2016 року, актом виконаних робіт б/н від 14.01.2020 року та розрахунком по оплаті праці адвоката, а тому, оскільки позовні вимоги задоволені, з відповідача підлягають стягненню вищевказані кошти на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 120, 152 ЗК України, ст. ст. 319, 321, 389, 392 ЦК України, ст. ст. 10, 12, 13, 76, 81, 89, 141, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа на стороні відповідача: ОСОБА_3 , про припинення права власності на частину земельної ділянки та визнання права власності задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) право власності на 11/100 часток земельної ділянки площею 0,0473 га, кадастровий номер 7110800000:02:003:0256 з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, для обслуговування житлового будинку з амбулаторією та аптекою по АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 (рнокпп НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 551 (п`ятсот п`ятдесят одну) гривню 20 копійок та витрати на правову допомогу у розмірі 10000 (десять тисяч) гривень.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення безпосередньо до Черкаського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 22.12.2022 року.

Суддя: Р. В. Піньковський