Постанова

від 04.05.2023 по справі 705/2761/16-ц

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/515/23Головуючий по 1 інстанціїСправа № 705/2761/16-ц Категорія: 302010000 Піньковський Р. В. Доповідач в апеляційній інстанції Нерушак Л. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2023 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого Нерушак Л.В. ( суддя - доповідач )

Суддів Сіренка Ю.В., Карпенко О.В.

За участю секретарів Мунтян К.С.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 ;

третя особа - ОСОБА_3 ;

особа, яка подає апеляційну скаргу - представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Стойчев Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси в режимі відео конференції апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Стойчева Романа Володимировича на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12 грудня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Піньковського Р.В. у приміщенні Уманського міськрайонного суду Черкаської області 12.12.2022 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: ОСОБА_3 , про припинення права власності на частину земельної ділянки та визнання права власності, -

в с т а н о в и в :

04.04.2016 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: ОСОБА_3 про припинення права власності на частину земельної ділянки за ОСОБА_2 та визнання права власності на частину земельної ділянки за нею.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначила наступне.

Згідно з договором купівлі-продажу 11/100 часток житлового будинку та визначення порядку володіння і конкретного користування від 25 січня 2014 року посвідченого приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Роголем Г.І., вона є власником 11/100 часток житлового будинку з відповідними господарськими та побутовими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 .

Відповідно з п. 5.2 вказаного договору у володіння та користуванняь ОСОБА_1 перейшли приміщення житлового будинку, зазначеного на плані літ «А»: прим. 101 (2,7 кв. м), прим 102 (63,8 кв.м), прим.103 (2,1 кв. м), прим 104 (9,3 кв. м), прим. 107 (39,4 кв. м), прим 116 (14,6кв.м), прим. 118 (1,2 кв. м), прим. 119 (1,5 кв. м), прим. 122 (1,3 кв. м), прим. 123 (1,7кв.м).

Також п. 1.5 договору передбачені умови щодо земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок, господарські будівлі та споруди, частина з яких продана їй, а саме те, що цей житловий будинок, розташований на земельній ділянці 0,0473 га, кадастровий номер 7110800000:02:003:0256. До ОСОБА_1 , як до співвласника, перейшло право користування частиною земельної ділянки, необхідної для експлуатації частки житлового будинку, без виділення її на місцевості.

Вважає, що такі умови, як визначені договором купівлі-продажу 11/100 часток житлового будинку та визначення порядку володіння і конкретного користування від 25 січня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального кругу Роголем Г.І., є недопустимими та передбачені, як порушення вимог земельного законодавства та її права як власника частини житлового будинку, що передбачені ст. 120 Земельного кодексу України. Перехід права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду.

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняються права власності, право користування земельною ділянкою на якій розміщені ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені без зміни її цільового призначення.

З огляду на вимоги ст. 120 Земельного кодексу України вбачається, що в зв`язку з набуттям нею права власності на часту житлового будинку до неї повинно перейти і право власності, а не право користування - як зазначено в договорі, на 11/100 часток земельної ділянки.

Виявивши такі порушення, вона звернулася до продавця за договором ОСОБА_3 для їх усунень та укладення договору купівлі-продажу 11/100 часток земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

Відповідач на її пропозицію привести у відповідність до чинного законодавства цей правочин не бажає, а як виявилося згодом, цю нерухомість та земельну ділянку він подарував відповідачу у справі згідно договору дарування від 15.03.2016 року, який фактично і до того був власником цього майна, але чомусь воно було оформлено юридично на ОСОБА_3 , тому ОСОБА_1 за захистом своїх прав та інтересів вимушена звернутися до суду.

Позивач ОСОБА_1 просила суд ухвалити рішення, яким припинити за ОСОБА_2 право власності на 11/100 часток земельної ділянки площею 0,0473 га, кадастровий номер 7110800000:02:003:0256, цільове призначення: для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, для обслуговування житлового будинку з амбулаторією та аптекою по АДРЕСА_1 .

Визнати за нею, ОСОБА_1 , право власності на 11/100 часток земельної ділянки площею 0,0473 га, кадастровий номер 7110800000:02:003:0256, цільове призначення: для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, для обслуговування житлового будинку з амбулаторією та аптекою по АДРЕСА_1 .

Стягнути з відповідача на її користь судові витрати по справі відповідно до квитанцій, які будуть надані нею суду.

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12 грудня 2022 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа на стороні відповідача: ОСОБА_3 про припинення права власності на частину земельної ділянки та визнання права власності - задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) право власності на 11/100 часток земельної ділянки площею 0,0473 га, кадастровий номер 7110800000:02:003:0256 з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, для обслуговування житлового будинку з амбулаторією та аптекою по АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 (рнокпп НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 551 (п`ятсот п`ятдесят одну) гривень 20 копійок та витрати на правову допомогу у розмірі 10000 (десять тисяч) гривень.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_2 - адвокат Стойчев Роман Володимирович оскаржив рішення в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказується, що відчуження об`єктів нерухомого майна, станом на той час, не зумовлювало автоматичного переходу права власності на земельну ділянку під цим нерухомим майном. Однак, суд першої інстанції не надав правової оцінки даним нормам права, не дослідив та не встановив чи були дотримані істотні умови договору, який передбачає набуття права власності на частку житлового будинку з майбутнім переходом права на частину земельної ділянки.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не надав оцінки факту, що на спірній земельній ділянці загальною площею 0,043 га, розташований двоповерховий будинок площею 1200 кв. м. та не дослідив, яка саме частка земельної ділянки необхідна позивачу для обслуговуванням експлуатації її будинку.

В той же час, відповідно до п. 1.5. договору до співвласника ОСОБА_1 перейшло право користування частиною земельної ділянки, необхідної для експлуатації будинку, без виділення її на місцевості. Договір укладений сторонами не передбачає переходу права власності на земельну ділянку до покупця (позивача), а передбачає право вільного користування частиною земельної ділянки, необхідної для експлуатації будинку, а тому права позивача порушені не були.

В апеляційній скарзі звертається увага на те, що суд першої інстанції, вирішуючи спір не встановив, які саме права позивача було порушено, доказів порушення прав позивача суду надано не було. Позивач до теперішній час на підставі умов договору, передбачених п. 1.5, вільно користується частиною земельної ділянки, необхідної для експлуатації її частини будинку.

Скаржник вважає, що позивач не мала наміру (не виявляла бажання) набуття права власності на земельну ділянку (переходу до не права власності на частину земельної ділянки), не здійснювалось виділення цієї частини в окрему земельну ділянку, присвоєння їй кадастрового номеру та позивач лише визначила своє право на встановлення сервітуту щодо користування земельною ділянкою.

Скаржник вказує в апеляційній скарзі, що судом першої інстанції мав бути застосований принцип диспозитивності цивільного процесу (стаття 11 ЦПК України), який передбачає право осіб, які беруть участь у справі, розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, а також засобами їхнього захисту, що активно впливають на виникнення, рух і закінчення цивільного процесу, з метою захисту своїх прав і охоронюваних законом інтересів. Ефективним способом захисту порушеного права в даному випадку могло бути встановлення сервітуту, адже як на час виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи Земельний кодекс України передбачає можливість користування частиною чужої земельної ділянки.

В апеляційній скарзі скаржником звертається увага на те, що суд першої інстанції, в порушення норм процесуального права, 09.09.2020 року, не розглянувши заяву представника відповідача про зупинення провадження у справі, закрив підготовче засідання та призначив справу до розгляду по суті. Крім того, судом першої інстанції на відповідача безпідставно покладені судові витрати у розмірі 551,20 грн. судового збору та в розмірі 10000,00 грн. на правову допомогу.

Враховуючи наведене в апеляційній скарзі, представник ОСОБА_2 - адвокат Стойчев Р.В. просить скасувати рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12 грудня 2022 року та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.

04 квітня 2023 року на адресу Черкаського апеляційного суду від позивача ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Зміст відзиву аналогічний обставинам та доводам, викладеним ОСОБА_1 у позовній заяві.

ОСОБА_1 в обґрунтування відзиву вказує, що суд першої інстанції вірно послався, що застосування принципу слідування землі за будівлею в даній справі, з урахуванням конкретних її обставин, є визначальним і покликано на визнання заявлених прав позивача на земельну ділянку під належним їй на праві власності 11/100 частками житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, є нерозривно зв`язаною із цими частками будинку та необхідна для його обслуговування, що повністю ґрунтується на викладених вище нормах Закону.

ОСОБА_1 вважає, що за усіх обставин справи, оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а викладені в апеляційній скарзі обставини не відповідають дійсності. Те, що будинок двоповерховий та площею 1200 кв. м. ніяк не впливає на вирішення даного спору, так як її частка 11/100 визначена саме від усього будинку, а не від якоїсь його частини, тому саме на відповідну частину позивч просила суд визнати за нею право власності. При пред`явленні позову керувалась нормами закону, а не договору.

Враховуючи наведене у відзиві, ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12 грудня 2022 року - без змін.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення позивача та її представника, пояснення представника відповідача, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до положень частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги про припинення права власності на частину земельної ділянки та визнання права власності, виходив з того, що чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

Суд першої інстанції вказав, що оскільки позивач ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 25 січня 2014 року є власником 11/100 часток житлового будинку з відповідними господарськими та побутовими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 , то вона набула право власності на відповідну частку земельної ділянки, на якій розташований належний їй об`єкт нерухомості.

Відмовляючи у задоволенні у решті позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що для визнання за позивачем права власності на земельну ділянку не вимагається рішення суду про припинення права власності відповідача на земельну ділянку, оскільки право ОСОБА_2 на земельну ділянку припинено відповідно до статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України внаслідок набуття позивачем права власності на відповідну частку житлового будинку.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають обставинам справи та вимогам закону, оскільки судом першої інстанції встановлено дійсні обставини справи, дано належну оцінку зібраним доказам, правильно застосовано норми матеріального права, не допущено порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, та ухвалено у справі законне рішення, підстав для скасування якого, апеляційний суд не вбачає, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Однією з основних засад судочинства, визначених п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, згідно договору купівлі-продажу 11/100 часток житлового будинку та визначення порядку володіння і конкретного користування, укладеного 25 січня 2014 року, між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідченим ОСОБА_4 , приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Черкаської області, зареєстрованого в реєстрі за № 289, ОСОБА_3 продав належні йому на праві особистої приватної власності 11/100 часток житлового будинку з відповідними господарськими та побутовими будівлями і спорудами, а ОСОБА_1 купила 11/100 часток житлового будинку з відповідними господарськими та побутовими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

У пункті 1.4 вказаного договору зазначено, що у власність покупця переходять 11/100 часток житлового будинку з амбулаторією та аптекою, зазначений на плані літ «А», загальною площею 1201,7 кв. м, та такі будівлі та споруди: прибудова «а1», прибудова «А2», ганок І, ганок ІІ.

Відповідно до п. 1.5 цього договору, житловий будинок, частка якого відчужується за цим договором, розташований на земельній ділянці 0,0473 га, наданої для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, для обслуговування житлового будинку з амбулаторією та аптекою, кадастровий номер - 7110800000:02:003:0256, що належить продавцеві на праві приватної власності згідно Свідоцтва, виданого ОСОБА_5 , державним нотаріусом Уманської міської державної нотаріальної контори, 09.07.2013 року за реєстровим № 3-1488 та зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Згідно п. 3.2 договору купівлі-продажу право власності виникає у покупця у відповідності до ст. 334 ЦК України з моменту державної реєстрації цього права в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, яка здійснюється одночасно з нотаріальним посвідченням цього договору.

У розділі 5 договору, а саме п. 5.2, вказано, що у володінні та користуванні ОСОБА_1 знаходяться наступне: приміщення житлового будинку, зазначеного на плані літ. «А»: прим 101 (2,7 кв. м); прим. 102 (63,8 кв. м); прим. 103 (2,1 кв. м); прим. 104 (9,3 кв. м); прим. 107 (39,4 кв. м); прим. 116 (14,6 кв. м); прим. 118 (1,2 кв. м); прим. 119 (1,5 кв. м); прим. 122 (1,3 кв. м); прим. 123 (1,7 кв. м).

Також, вказаним договором визначено, що за співвласниками закріплюється неподільна частина будинку, тобто опорні конструкції будівлі, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині, комунікації та технічне обладнання, які забезпечують належне функціонування будівлі в цілому та складові частини будівлі, які забезпечують цілісність і необхідні технічні умови функціонування будівлі в цілому (п. 5.3).

Вказаний договір не містить посилання щодо передачі у власність земельної ділянки, на якій розташовані придбані позивачем приміщення, а містить лише посилання на те, що до співвласника ОСОБА_1 переходить право користування частиною земельної ділянки, необхідної для експлуатації частки житлового будинку.

Згідно рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 21.12.2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про застосування наслідків нікчемного договору купівлі-продажу, укладеного 25.01.2014 року, згідно якого ОСОБА_1 набула право власності на 11/100 часток житлового будинку з надвірними спорудами та будівлями, по АДРЕСА_1 - відмовлено. Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 27.03.2019 року вказане рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Частиною 1 ст. 120 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об?єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно пп. ґ, п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16.04.2004 року № 7 з наступними змінами та доповненнями роз`яснено, що, вирішуючи спори про право власності на земельну ділянку, суди мають виходити з того, що при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 1 січня 2002 року, згідно з положеннями чинної до цієї дати статті 30 ЗК України до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження. Після 31 грудня 2001 року в таких випадках право власності на земельну ділянку або її частини могло переходити відповідно до статті 120 ЗК України на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди, укладених відповідно відчужувачем або набувачем.

До особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду після 31 грудня 2003 року, згідно зі статтею 377 ЦК України, а з часу внесення змін до статті 120 ЗК України Законом України від 27 квітня 2007 року № 997-V - і згідно зі статтею 120 ЗК України, переходило право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором; а якщо договором це не було визначено, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування.

Колегія суддів апеляційного суду вказує, що суд першої інстанції вірно звернув увагу на те, що зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об?єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (правова позиція Верховного Суду в постанові від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16).

Згідно з частиною першою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Приймаючи до уваги зазначене вище, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню.

Суд першої інстанції правильно вказав, що застосування принципу слідування землі за будівлею в цій справі, з урахуванням конкретних її обставин, є визначальним і покликано на визнання заявлених прав позивача на земельну ділянку під належним їй на праві власності 11/100 частками житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, є нерозривно зв`язаною із цими частками будинку та необхідна для його обслуговування.

При вирішенні справи судом першої інстанції правильно враховано, що з часу набуття ОСОБА_1 права власності на 11/100 часток вказаного нерухомого майна, а саме : з моменту реєстрації такого права (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 16734840, сформований 25.01.2014 року) - суб`єктивне право ОСОБА_3 , який був власником земельної ділянки площею 0,0473 га, наданої для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку, для обслуговування житлового будинку з амбулаторією та аптекою, кадастровий номер 7110800000:02:003:0256, згідно Свідоцтва за реєстровим № 3-1488 на 11/100 частку - вважається припиненим.

Отже, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правильного висновку, що позовні вимоги позивача в частині визнання за нею права власності на 11/100 частку земельної ділянки площею 0,0473 га, кадастровий номер 7110800000:02:003:0256, розташованої по АДРЕСА_1 , є обґрунтованими, законними, а тому підлягають задоволенню.

Стосовно позовної вимоги ОСОБА_1 про припинення за ОСОБА_2 право власності на 11/100 часток зазначеної вище земельної ділянки колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.

Статтею 141 ЗК України передбачено підстави припинення права користування земельною ділянкою:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;

е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;

є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

За змістом статті 143 ЗК України примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі:

а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об?єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров?ю населення) в строки, встановлені вказівками (приписами) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі;

в) конфіскації земельної ділянки;

г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності;

ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов?язаннях власника цієї земельної ділянки;

д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Колегія суддів апеляційного суду вказує, що оскільки правові підстави примусового припинення прав на земельну ділянку саме у судовому порядку є виключними та розширеному тлумаченню не підлягають, то приймаючи до уваги те, що чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, то для визнання за позивачем права власності на земельну ділянку не вимагається рішення суду про припинення права власності відповідача на земельну ділянку, оскільки право ОСОБА_2 на земельну ділянку припинено автоматично в силу закону відповідно до статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України внаслідок набуття позивачем права власності на відповідну частку житлового будинку.

Отже, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого та правильного висновку, що оскільки перелік підстав примусового припинення прав на земельну ділянку в судовому порядку є вичерпним, а укладення попереднім власником земельної ділянки договору дарування не включено до цього переліку, то у задоволенні позову в частині про припинення за ОСОБА_2 права власності на 11/100 часток земельної ділянки необхідно відмовити.

З огляду на вище викладене, колегія суддів вважає, що недоліків, які призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та впливають на суть ухваленого рішення під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не встановлено.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Отже, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що в процесі судового розгляду не знайшли свого підтвердження факти порушення прав скаржника, які підлягають судовому захисту, а тому заявлені вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення колегією суддів апеляційного суду.

З урахуванням вказаного вище, доводи апеляційної скарги колегією суддів апеляційного суду оцінюються критично, оскільки є формальними, безпідставними та необґрунтованими, і не містять жодних доказів та посилань щодо порушення норм процесуального права судом першої інстанції під час розгляду позовної заяви, неправильного застосування норм матеріального права, оскільки такі скаржником не наведені у скарзі, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування законного рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов?язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Колегія суддів апеляційного суду враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Виходячи з викладеного вище, апеляційний суд дійшов висновку, що ухвалене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, оскільки доводи апеляційної скарги не є суттєвими, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи, і правильності висновків суду не спростовують, а тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Судові витрати слід залишити за особою, яка подавала апеляційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Стойчева Романа Володимировича - залишити без задоволення.

Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12 грудня 2022 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції, Верховного Суду, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту постанови, в порядку та за умов, визначених цивільно - процесуальним законодавством.

Повний текст постанови складений 12.06.2023 року.

Головуючий Л.В. Нерушак

Судді Ю.В. Сіренко

О.В. Карпенко