Рішення

від 17.01.2023 по справі 522/26051/21

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 522/26051/21

Провадження № 2/522/330/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАІНИ

17 січня 2023 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси, у складі :

Головуючого судді - Суворової О.В.,

за участю секретаряДовгань Ж.А.,

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», Первинної профспілкової організації філії «Експертно-технічний центр» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач 28.12.2021 року звернувся до Приморського районного суду м. Одеса з позовом до АТ «Українська залізниця» в особі філії «Експертно-технічний центр» АТ «Українська залізниця», Первинної профспілкової організації філії «Експертно-технічний центр» АТ «Українська залізниця», в якому просить:

-визнати протиправним дії відповідачів щодо відсторонення від роботи позивача без збереження заробітної плати та без сплати за цей період страхових внесків;

-визнати з 08.12.2021 року протиправним та скасувати наказ № 221, виданий відокремленим підрозділом «Експертно-технічний центр» АТ «Укрзалізниця» за погодженням з Первинною профспілковою організацією відокремленого підрозділу "Експертно-технічний центр АТ «Українська залізниця» від 08 грудня 2021 року про відсторонення від роботи позивача;

-зобов`язати відповідачів виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з часу відсторонення 09.12.2021 р. до часу фактичного виконання цього рішення, обрахованої відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ №100 від 08.02.1995 р.;

-зобов`язати відповідачів виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів через порушення встановлених строків їх виплати відповідно до ЗУ №2050 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати» в порядку, затвердженому Постановою КМУ №159 від 21.02.2011 року за період з 08.12.2021 по день проведення виплати заробітної плати на виконання рішення суду, виходячи із нарахованої до виплати суми заробітної плати;

-стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_1 судові витрати, що складаються з 27000 грн., сплачених в якості оплати за правничу допомогу;

-стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, яка дорівнює розміру ста прожиткових мінімумів для працездатних осіб;

-допустити негайне виконання рішення суду про виплату заробітної плати ОСОБА_1 за один місяць.

Ухвалою суду від 05.01.2022 року вказану позовну заяву залишено без руху.

21.01.2022 року на виконання ухвали суду від 05.01.2022 року представник позивача надала суду заяву про усунення недоліків.

19.01.2022 р. від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів по справі, а саме : копії супровідного листа від 28.12.2021 №ЕТЦ-22/40, копії Акту про відсторонення, копії наказу МОЗ №2972 від 31.12.2021.

21.01.2022 р. на електронну пошту суду від представника позивача надійшли додаткові письмові пояснення до заяви про усунення недоліків.

Ухвалою суду від 25.01.2022 року відкрито провадження по справі в загальному порядку та призначено розгляд на 10.02.2022 року та витребувано докази у відповідача.

10.02.2022 р. на адресу суду від представника відповідача надійшла заява про долучення документів на виконання ухвали суду від 25.01.2022 р., а саме: копії типової посадової інструкції на позивача, копії акту філії «Експертно-технічний центр» АТ «Укрзалізниця №7», копії колективного договору філії «Експертно-технічний центр» АТ «Укрзалізниця №7».

Також 10.02.2022 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позову, зазначив у відзиву, що повідомив ОСОБА_1 про необхідність проходження обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19. Позивачу було запропоновано надати документ, що підтверджує проходження щеплення або висновок лікаря щодо наявності протипоказань. Такі документи надані не були , тому наказом №221 від 08.12.2021 позивача було відсторонено від роботи, з яким ОСОБА_1 ознайомився 09.12.2021 р. Крім того, вимога про проходження обов`язкового щеплення проти COVID-19 на думку відповідача є законною. Так, ч.1 ст. 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи допускається, зокрема, в інших випадках, передбачених законодавством. При цьому поняття законодавство охоплює і постанови Кабінету Міністрів України. Згідно з наказом МОЗ № 2393 від 01.11.2021 передбачено, що працівники підприємств, установ, організацій, включені до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, підлягають обов`язковим щепленням проти COVID-19 на період дії карантину, встановленого КМУ. Також постановою КМУ №1096 від 20.10.2021року зобов`язано керівників державних органів забезпечити відсторонення від роботи працівників та державних службовців, які відмовляються або ухиляються від проведення таких щеплень проти COVID-19. Законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення.

18.07.2022 року від представника відповідача адв. ОСОБА_2 подано клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи, а саме наказу №38 від 28.02.2022 р, наказу №109 від 14.04.2022 р., наказу №154/бз від 16.05.2022 р., наказу №196/бз від 31.05.2022 р., наказу №217/ бз від 27.06.2022 р.

Ухвалою суду від 18.07.2022 року закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду на 15.09.2022 року.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 працював інженером 2 категорії відділу експертизи електроустановок виробничого підрозділу «Одеський регіональний експертно-технічний центр». З 09.12.2021 року його відсторонено від роботи без збереження заробітної плати та без сплати за цей період страхових внесків. Позивача було повідомлено, що період відсторонення від роботи не увійде до його страхового стажу для призначення пенсії, до оплати тимчасової непрацездатності та до стажу, що дає право на щорічну відпустку. Підставою для цього наказу є акт №7 від 08.12.2021 року про відсутність у працівника документів про наявність щеплень або протипоказань. Цей акт було складено без участі та повідомлення позивача. Відповідачі не ознайомлювали позивача з цим актом, тому позивачу, як під час ознайомлення з наказом № 221 від 08 грудня 2021 року, так і на день подачі цієї позовної заяви до суду, не відома жодна інформація про зміст цього акту. З наказом № 221 від 08 грудня 2021 року про відсторонення відповідач-1 ознайомив позивача 09 грудня 2021 року. ОСОБА_1 вважає, що наказ № 221 від 08 грудня 2021 року про відсторонення його від роботи є незаконним та таким, що підлягає скасуванню з дати його ухвалення, а саме з 08 грудня 2021 року.

29.11.2021 року відповідач-1 надав позивачу лист-ознайомлення № Ц-3-91/4589- 21 від 23.11.2021 року АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ». З даним листом позивача було ознайомлено під підпис 29.11.2021 р.

09 грудня 2021 року відповідач-1 ознайомив позивача з погодженим відповідачем-2 наказом № 221 від 08 грудня 2021 року про відсторонення позивача з 09 грудня 2021 року від роботи без збереження заробітної плати та без сплати за цей період страхових внесків.

Позивач стверджує, що дії відповідачів щодо відсторонення його від роботи без збереження заробітної плати та без сплати за цей період страхових внесків є протиправними, незаконне відстороненням його від роботи заподіяло йому моральну шкоду, яка полягає в душевних стражданнях, яких позивач зазнав внаслідок протиправної поведінки відповідачів.

У судове засідання 06.10.2022 року сторони не з`явились. Про день та час слухання справи повідомлені належним чином та своєчасно. Представник позивача подала до суду клопотання про розгляд судового засідання без її участі, представник відповідача АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» подала заяву про розгляд без її участі, представник відповідача Первинної профспілкової організації філії «Експертно-технічний центр» Акціонерного товариства «Українська залізниця» в судове засідання не з`явився, відсутні відомості щодо вручення судової повістки.

Ухвалою суду від 06.10.2022 року клопотання представника позивача - адвоката Сластнікової Г.О. , подане на електронну адресу суду про заміну сторони задоволено. Замінено неналежного відповідача Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі філії «Експертно-технічний центр» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на належного Акціонерне товариство «Українська залізниця».

Розгляд справи відкладено на 24.11.2022 року.

У судове засідання 17.01.2023 року сторони не з`явились, про день та час слухання справи повідомлені належним та своєчасно. На електронну адресу суду представник позивача Паламарчука В.С. адв. ОСОБА_3 надіслала промову в судових дебатах та просила суд розглядати справу за її відсутності, заявлені уточнені позовні вимоги просила суд задовольнити. Представник відповідача АТ «Українська залізниця» - Миргородова О.Ю. на електронну адресу суду надіслала клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Подана представником позивача ОСОБА_1 промова в судових дебатах обґрунтована тим , що 07.11.2022 року Верховний Суд відкрив провадження по зразковій справі №130/3548/21 та ухвалив 16.12.2022 року рішення, повний текст якого ще не обліковано. Позовна заява за позовом ОСОБА_1 вмотивована порушеннями приписів КЗпП. Посада, яку обіймав до відсторонення позивач , є інженер 2 категорії відділу експертизи електроустановок виробничого підрозділу «Одеський регіональний експертно-технічний центр». На думку представника, дана обставина є суттєвою, оскільки саме від особливостей її виконання залежить питання того , чи несе працівник небезпеку для суспільства (чи контактує він із суспільством), виконуючи свої професійні обов`язки та будучи при тому не вакцинованим. На підтвердження того, що робота позивача пов`язана із обслуговуванням електрообладнання та виключає контакти із сторонніми особами є Наказ Міністерства охорони здоров`я України від 01.11.2021 за №2393 «Про затвердження змін до переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», яким підприємство позивача було включено до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 року №83, набрав чинності 09.12.2021 року. Позивач стверджує, що 08.12.2021 року відповідачі не мали законних повноважень приймати наказ №221 від 08.12.2021 на виконанняне чинногонаказу Міністерства охорони здоров`я України від 01.11.2021, який набув чинності від 09.12.2021 року. По-друге, роботодавець відсторонив позивача від роботи саме з дати ухвалення рішення, з 08 грудня 2021 року, що є незаконним в розумінні ст. 241-1 КЗпП, в якій встановлено, що строки в трудових правовідносинах обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк.

По-третє, позивач вважає, що наказ Міністерства охорони здоров`я України від 01.11.2021 за № 2393 «Про затвердження змін до переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» істотно змінив умови його праці. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше, ніж за два місяці (ч. 2 ст. 32 КЗпП України). Чого відповідачем зроблено не було. По-четверте, порядок відмови від здійснення обов`язкових профілактичних щеплень, визначений у тій же самій статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року N 1645-ІІІ у частині шостій, де зазначено, якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків. Всупереч наведеному роботодавець не має висновків лікарів або ухваленого рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень на відповідних територіях віднесено до виключної компетенції головного державного санітарного лікаря України, головного державного санітарного лікаря АРК Крим, а також головних державних санітарних лікарів областей, міст Києва та Севастополя та за умови наявності відповідних епідемічних показань. Підсумовуючи, при розв`язанні даного спору та вирішенні перелічених вище правових питань (якими вмотивована позовна заяву по справі №522/26051/21), на думку, сторони позивача, суд першої інстанції не має виходити із висновків Великої Палати Верховного Суду по зразковій справі №130/3548/21 (керуючись ч. 4 ст. 263 ЦПК України), оскільки зазначені вище правові підстави та аргументу у зразковій справі не розглядалися та судами не досліджувалися, а виходити із того, що рішення суду має бути законним. Вважає, що роботодавець своїм протиправним наказом завдав позивачу значної моральної шкоди, адже, матеріалами справи доведено (і роботодавцю ці обставини досконало відомі), що ОСОБА_1 є єдиним годувальником в родині, на утриманні якого перебувають його престарілі та хворі батьки, які потребують серйозного лікування. Тому сторона позивача просить суд розв`язати питання щодо стягнення моральної шкоди на користь позивача в більшому розмірі, оскільки такі заходи мають на меті, зокрема, превентивність.

Відповідач Первинна профспілкова організація філії «Експертно-технічний центр» АТ «Українська залізниця» про час, дату та місце судового засідання сповіщався належним чином, однак до суду представник не з`явився , поважність причин неявки суду не повідомив, заяв та клопотань про відкладення розгляду справи чи розгляд справи за його відсутності суду не надавав.

Згідно з п.п.6,7 ч. 2ст. 43 ЦПК Україниучасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки та виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч. 2ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Відповідно дост. 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

У відповідності до вимог ст. 268 ЦПК України, датою складання повного тексту рішення суду є 19.01.2023 року.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 працює інженером 2 категорії відділу експертизи електроустановок виробничого підрозділу «Одеський регіональний експертно-технічний центр», що підтверджується трудовою книжкою АВ «792146» (т.1 а.с.18-20).

Наказом (розпорядження) №101/ос від 29.09.2020 ОСОБА_1 прийнято на роботу 01.10.2020 в Одеський регіональний експертно-технічний центр у відділ експертизи електроустановок на посаду інженер 2 категорії (т.1 а.с.96).

Згідно Листаознайомлення, 23.11.2021 Ц-3-91/4589-21 до відома ОСОБА_1 доведено необхідність проходження обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 та можливість відсторонення від роботи у разі відмови або ухилення від обов`язкового проведення профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 (т.1 а.с.21).

Листа ознайомлення до ОСОБА_1 доведено до відома 29.11.2021 р., де останній в графі підпис поставив свій особистий підпис та зазначив, що не згодний (т.1 а.с.22).

Актом № 7 від 08.12.2021 у складі провідного інженера з охорони праці, провідного юристконсульта апарату управління філії, начальника сектору управління персоналу встановлено, що станом на 08.12.2021 ОСОБА_1 відмовився від проходження обов`язкового проведення профілактичного щеплення (т.1 а.с.179).

Наказом №221 від 08.12.2021, виданим АТ «Українська залізниця» АТ «Укрзалізниця» виробничий підрозділ «Одеський загін воєнізованої охорони» , ОСОБА_1 відсторонено від роботи до моменту усунення причин відсторонення. Відстороненому працівнику після здійснення профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, або отримання медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров`я, необхідно письмово повідомити безпосереднього керівника (а.с.23).

ОСОБА_1 надав Директору філії заперечення на наказ від 08.12.2021 №221, в якому останній прийняв рішення утриматись від щеплення (а.с.103) .

Наказом Філії «Експертно-технічного центр» АТ «Укрзалізниці» №38 від 28.02.2022 ОСОБА_1 інженера 2 категорії відділу експертизи електроустановок виробничого підрозділу «Одеський регіональний експертно-технічний центр» допущено до роботи з 01.03.2022 року (т.2 а.с.7).

Вирішуючи спір , суд виходив з наступного.

Відповідно до ст. 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:

появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до ч.2 статті 12 Закону України «Про захист населення під інфекційних хвороб» працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 року № 2153 (зі змінами відповідно до Наказу МОЗ від 01.11.2021 №2393), дію якого зупинено тільки 25.02.2022, затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, згідно якого, обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають, зокрема, працівники об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, до яких, згідно статуту, який містить у відкритих джерелах, відноситься АТ «Українська залізниця» (п. 2, 6, 7 Статуту акціонерного товаристваУкраїнська залізниця, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 вересня 2015 № 735 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 20.10.2021 №1094).

Відповідно до пункту 41-6 Постанови КМУ від 09.12.2020 № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2», керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 (далі - перелік);

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону УкраїниПро захист населення від інфекційних хворобта частини третьої статті 5 Закону УкраїниПро державну службу, крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону УкраїниПро оплату праціта частини третьої статті 5 Закону УкраїниПро державну службу; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач вживав заходів щодо забезпечення виконання зазначених вимог чинного законодавства. Так, 29.11.2021позивач бувознайомлений зі змістом нормативних актів, якими керуються АТ «Укрзалізниця» та необхідністю отримання обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19, можливістю відсторонення від роботи у разі відмови або ухилення від профілактичного щеплення, або ненадання довідки за формою 028-І/о про протипоказання до вакцинації, що підтверджується підписом позивача в Листіознайомленні та зазначенням, що не згодний.

ОСОБА_1 довідку про наявність проти показань до щеплення не надав, обов`язкове профілактичне щеплення не пройшов.

Суд не погоджується з доводами позивача про те, що перелік підстав для відсторонення визначений ст. 46 КЗпП України, оскільки положення цієї статті передбачають можливість відсторонення лише у разі випадків, встановлених актами законодавства.

Так, Рішенням Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення ч. 3 ст. 21 КЗпП України від 09.07.1998 № 12-рп/98 було дано офіційне тлумачення терміну «законодавство». Термін «законодавство», який вживається в ч. 3 ст. 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

Отже, під терміном «законодавство» слід розуміти не тільки систему законів, а і систему інших нормативних актів, що приймаються Верховною Радою України та вищими органами виконавчої влади, - постанови Верховної Ради, укази Президента України, постанови і декрети Кабінету Міністрів України.

Обов`язкова вакцинація для певних категорій працівників чітко передбачена національним законом, а саме ст. 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», ст. 5 та ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення», ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Крім того, 30.03.2020 до Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» були внесені зміни та доповнено його Прикінцеві положення, де у п. 2-3 законодавець зокрема вказав, що тимчасово, на період здійснення заходів щодо запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України, з урахуванням епідемічної ситуації, можуть бути запроваджені обмежувальні протиепідемічні заходи щодо фізичних осіб.

Згодом відповідно до ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (де зазначено, що перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я), Міністерство охорони здоров`я України прийняло Наказ №2153 від 04.10.2021, яким було затверджено перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

До цього переліку, як уже зазначено, увійшли зокрема працівники об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави.

Таким чином, обов`язок позивача, як особи, яка працює у даній сфері, пройти профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, був чітко передбачений національним законом.

Також суд вважає безпідставним посилання позивача на незаконність вимоги вакцинації проти COVID-19 в частині того, що така вакцинація відсутня у календарі щеплення, який затверджений Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 № 595.

Як зазначалось, в ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» вказано, що перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, яким є Міністерство охорони здоров`я України.

Дійсно, Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 № 595 «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів» було затверджено Календар профілактичних щеплень в Україні, Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень, Перелік медичних протипоказань до проведення профілактичних щеплень.

Однак такий наказ не регулює правовідносини, що виникли у сфері профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, оскільки стосується лише щеплення з метою запобігання захворюванням на дифтерію, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз, про що чітко вказано у п. 1 цього Календаря профілактичних щеплень в Україні.

Причому у п. 2 цього Календаря вказано, що обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи.

Відтак, спеціальним, підзаконним нормативним актом для спірних правовідносин, який виданий у межах компетенції Міністерством охорони здоров`я України є не Наказ Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 № 595, а Наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153.

В законодавстві України відсутня норма, яка дозволяла б примусову вакцинацію. А саме, навіть якщо щеплення обов`язкове, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, а тому у разі відсутності вакцинації діюче законодавство дозволяє відсторонювати деяких працівників без виплати заробітної плати.

Розглядаючи цю справу, суд зазначає, що обов`язковість щеплень є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантовано ст.8 Конвенції з прав людини та основоположних свобод. Між тим, такі втручання цілком припустимі.

Для визначення законності таких втручань Європейський суд вказує нате, що «аби визначити, що це втручання потягнуло за собою порушення ст. 8 Конвенції, суд повинен (має) обґрунтувати доцільність та виправданість таких дій відповідно до другого абзацу цієї статті тобто встановити, чи є втручання виправданим «відповідно до закону» і чи має воно наметі законні цілі, і чи були вони «виправданими в демократичному суспільстві».

Досліджуючи питання наявності закону Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) в ухваленому 08.04.2021року рішенні у справі Вавржичка та інші проти Чеської Республіки (заява № 47621/13) у рішенні, яке суд вважає необхідним застосувати і при даних правовідносинах, наголошує наступне (п. 266):

«Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, причому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним заданих обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії (див., наприклад, Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки [GC], №№28859/11і 28473/12, § 167, 15листопада 2016р., з додатковим посиланням).»

ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.

В Україні таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Розглядаючи питання, чи є мета, задля якої був встановлений обов`язок робити щеплення, законною, ЄСПЛ навів наступні аргументи (п. 272):

«Що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві вцілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8».

А у відповідь на питання необхідності в демократичному суспільстві обов`язкової вакцинації суд наводить такі доводи:

«285.… Хоча система обов`язкових вакцинацій не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними вданому контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.

В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати втому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.

Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».

З цих підстав суд визнав, що рішення застосувати обов`язкову вакцинацію має вагомі причини.

Суд звертає увагу на те, що чинне законодавство України не містить норм щодо примусової вакцинації, однак у разі відмови чи ухилення від обов`язкової вакцинації дозволяє відсторонювати таких працівників без виплати заробітної плати.

Окрім цього, в законодавстві відсутнє визначення поняття «відсторонення від роботи». На практиці відсторонення від роботи означає призупинення трудових правовідносин (тимчасове увільнення працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і, в свою чергу, тимчасове увільнення роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання та відповідно, сплачувати заробітну плату.

Тимчасове увільнення працівника від виконання ним його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи (на умовах та підставах встановлених законодавством) за своєю суттю не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом. Застосовується такий захід у виняткових випадках, і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків. Призупинення трудових відносин в такому випадку не тягне за собою обов`язкове припинення самих трудових відносин. На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце.

У спірних правовідносинах суд не вбачає порушення права позивача на працю, визначеного статтею 43 Конституції України, оскільки за позивачем зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений. Обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя і здоров`я людей.

Вимога про стягнення середнього заробітку також не підлягає задоволенню не лише з огляду на висновок суду про законність наказу про відсторонення позивача від роботи.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна платаце винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Так, як під час відсторонення, правомірність якого встановлена судом, працівник тимчасово не виконує роботу, то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення взагалі не виплачується.

Оскільки суд не встановив протиправних дій відповідача щодо відсторонення позивача від посади, то відповідно вимога про стягнення моральної шкоди задоволенню також не підлягає.

Таким чином, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенніпозову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса перебування: АДРЕСА_1 ) до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (ЄДРПОУ: 40075815, адреса: м. Київ, вул. Тверська, 5), Первинної профспілкової організації філії «Експертно-технічний центр» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (ЄДРПОУ: 43879686, адреса: м. Київ, вул. Архітектора Кобелєва, 3/8) про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи -відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлений 19.01.2023 року.

Суддя О.В.Суворова