Рішення

від 19.01.2023 по справі 908/477/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 4/36/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.01.2023 Справа № 908/477/22

м.Запоріжжя Запорізької області

Суддя Зінченко Наталя Григорівна, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін справу

за позовом Концерну «Міські теплові мережі» (юридична адреса: 69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський , буд. 137, фактична адреса: 69005, м. Запоріжжя, вул. Адмірала Нахімова, буд. 4)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Будмонтажснаб», (69001, м. Запоріжжя, вул. Волгоградська буд. 31)

про стягнення грошових коштів

21.02.2022 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Концерну «Міські теплові мережі», м. Запоріжжя вих. б/н від 10.02.2022 (вх. № 529/08-07/22 від 21.02.2022) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будмонтажснаб», м. Запоріжжя про стягнення суми 11186,27 грн., яка складається з 8692,27 грн. заборгованості за відпущену теплову енергію, 1409,11 грн. пені, 353,10 грн. 3 % річних, 731,79 грн. інфляційних втрат.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.02.2022 справу № 908/477/22 за вищевказаною позовною заявою розподілено судді Зінченко Н.Г.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 09.03.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/477/22, справі присвоєно номер провадження справи 4/36/22, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Наразі строк, на який введено в Україні режим воєнного стану, продовжений до 19.02.2023.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 05.05.2022 розгляд справи № 908/477/22 за правилами спрощеного позовного провадження відкладено до закінчення строку, на який було введено воєнний стан.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 16.11.2022 продовжено розгляд справи № 908/477/22 без повідомлення (виклику) учасників справи.

Заявлені позивачем вимоги викладені в позовній заяві та обґрунтовані посиланням на ст., ст. 11, 15, 16, 509, 526, 530, 625, 629 ЦК України, ст., ст. 1, 2, 193, 232, 276 ГК України, норми Закону України «Про теплопостачання», положення Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 за № 1198. Мотивуючи заявлені вимоги позивач зазначає, що на момент звернення до суду з позовом у даній справі через порушення відповідачем умов договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 203803 від 06.02.2018 та положень чинного законодавства в частині оплати за надані послуги у Товариства з обмеженою відповідальністю «Будмонтажснаб» утворилася заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії за період з квітня 2019 року по квітень 2021 року в розмірі 8692,27 грн. У зв`язку із порушенням відповідачем зобов`язань щодо оплати отриманої теплової енергії за спірний період відповідно до вимог чинного законодавства та п. 7.2.10 договору позивачем відповідачу нараховані пеня в розмірі 1409,11 грн., 3 % річних в розмірі 353,10 грн. та 731,79 інфляційних втрат. Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду із вимогою про стягнення з відповідача на його користь 8692,27 грн. основного боргу за спожиту теплову енергію за договором купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 203803 від 06.02.2018, 1409,11 грн. пені, 353,10 грн. 3 % річних і 731,79 грн. інфляційних втрат. Також позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь 2481,00 грн. судового збору.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 09.03.2022 у справі № 908/477/22 відповідачу запропоновано у строк не пізніше 24.03.2022 подати відзив на позовну заяву та заперечення на відповідь на відзив у строк до 26.04.2022. Цією ж ухвалою суду позивачу встановлювався строк для надання відповіді на відзив, а саме до 08.04.2022.

Згідно з ч. 2 ст. 27 ГПК України для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи-підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

У зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України та введенням на території України воєнного стану, доступ до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на офіційному сайті Міністерства юстиції України: https://usr.minjust.gov.ua, обмежений.

З доступних відомостей, які знаходяться у вільному доступі у мережі Інтернет (зокрема, ресурси opendatabot.ua, youcontrol.com.ua, тощо), вбачається, що місцезнаходженням юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Будмонтажснаб» (ідентифікаційний код юридичної особи 31757311) є: 69001, м. Запоріжжя, вул. Волгоградська буд. 31, що відповідає юридичній адресі відповідача, зазначеній у позовній заяві.

З матеріалів справи вбачається, що копії всіх ухвал суду по справі № 908/477/22, які направлялися відповідачу на адресу його зареєстрованого місця знаходження, повернулися до суду без вручення адресату з відміткою підприємства поштового зв`язку: «За закінченням терміну зберігання».

За приписами ч. 4 ст. 120 ГПК України ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.

Частиною третьою статті 120 ГПК України передбачено, що виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Згідно з ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Заяв про зміну відповідачем місцезнаходження на адресу суду не поступало.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

В постанові Верховного Суду від 08.04.2019 у справі № 922/2887/16 викладена правова позиція, що сам лише факт не отримання скаржником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, вказує на суб`єктивну поведінку сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання ухвали суду у даній справі відповідачем та повернення її до суду з відповідною відміткою є наслідком діяння (бездіяльності) відповідача щодо її належного отримання та неповідомлення суду про зміну свого місцезнаходження, тобто його власною волею.

Отже, суд вважає, що ним вжито достатньо заходів для повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі № 908/477/22.

Судом також враховано, що відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Таким чином, не лише на суд покладається обов`язок належного повідомлення сторін про час та місце судового засідання, але й сторони повинні вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Про хід розгляду справи відповідач міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України «»://reyestr.court.gov.ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України «Про доступ до судових рішень» № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.

Відзив на адресу суду від відповідача у встановлений в ухвалі суду від 09.03.2022 у справі № 908/477/22 процесуальний строк для подачі відзиву не надійшов, як і будь-яких клопотань чи заяв до суду від відповідача у цей строк не надходило.

Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

За таких обставин, суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами.

У відповідності до частин 2 і 3 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Отже, 08.04.2022 сплив тридцятиденний термін наданий сторонам на вчинення процесуальних дій, строк вчинення яких обмежений першим судовим засіданням. Будь-яких процесуальних заяв або заяв по суті протягом цього періоду до суду не надходило. Тому суд вважає за можливе розглянути вказану справу по суті.

Відповідно до ч., ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.

Згідно ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, приймаючи до уваги військову агресію Російської Федерації проти України, ведення на території України режиму воєнного стану, складну безпекову ситуацією в місті Запоріжжі, постійні ракетні обстріли обласного центру і, відповідно, наявність обставин, що загрожують життю, здоров`ю та безпеці працівників апарата суду та відвідувачів суду в умовах збройної агресії проти України, а також, що суддя Зінченко Н.Г. з 02.01.2023 по 16.01.2023 включно перебувала у відпустці, рішення прийнято без його проголошення 19.01.2023.

Розглянувши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ

Матеріали справи свідчать, що Концерн «Міські теплові мережі» є юридичною особою, метою діяльності якої відповідно до п. 2.1 Статуту є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на постійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності Концерну та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу Концерну.

Предметом діяльності Концерну «Міські теплові мережі» є виробництво теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії для потреб населення для обігріву житла і побутових потреб, комунально-побутових потреб підприємств, бюджетних установ та організацій, інших категорій споживачів, її збут тощо. (п. 2.2 Статуту)

Правовідносини між Теплопостачальною організацією та Споживачем в сфері виробництва, транспортування та постачання теплової енергії регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України «Про теплопостачання» від 02.06.2005 № 2633-ІV, «Правилами користування тепловою енергією», затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 за № 1198 та іншими нормативно-правовими актами України.

Стаття 1 Закону України «Про теплопостачання» дає визначення, зокрема, терміну споживач теплової енергії фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

Правилами користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 за № 1198, передбачено, що споживач теплової енергії це фізична особа, яка є власником будівлі або суб`єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

Досліджені судом матеріали справи свідчать, що 06.02.2018 між Концерном «Міські теплові мережі» (Теплопостачальна організація, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будмонтажснаб» (Споживач, відповідач у справі) укладений Договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 203803, відповідно до умов якого Теплопостачальна організація бере на себе зобов`язання відпустити теплову енергію в гарячій воді Споживачу, а Споживач зобов`язується прийняти та оплатити її вартість за діючими тарифами (цінами) в терміни та порядку, встановленими умовами цього Договору та додатками до Договору, що є його невід`ємними частинами. (п. 1.1 Договору).

Теплова енергія відпускається Споживачу в гарячій воді на такі потреби: опалення та вентиляцію на протязі опалювального сезону, підігрів води за наявної можливості, кондиціювання по замовленню Споживача, інші технологічні потреби по замовленню Споживача. (п. 2.2 Договору)

Відповідно до п. 10.1 Договір набирає чинності з дня його підписання і діє до моменту укладення сторонами письмової угоди про його розірвання. У відповідності до ст. 631 ЦК України сторони погодилися, що умови Договору застосовуються до відносин між Споживачем і Теплопостачальною організацією, які виникли до його укладення з 11.11.2016. Певні умови Договору можуть бути переглянуті за узгодженням сторін на підставах та у відповідності до діючого законодавства України.

Сторонами доказів розірвання, припинення чи визнання недійним Договору суду не надано.

За змістом п. 2.1 Договору вбачається, що теплова енергія відпускається Споживачу в Гкал.

Пунктом 3.2.6 Договору встановлено, що Споживач зобов`язаний виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, яків передбачені Договором.

Теплопостачальна організація згідно з п. 4.2.1 Договору зобов`язана забезпечувати постачання теплової енергії Споживачу в обсягах згідно з Договором.

Облік споживання теплової енергії на потреби опалення та гарячого водопостачання проводиться за приладами комерційного обліку або розрахунковим способом. (п. 5.1 Договору)

Пунктом 6.1 Договору встановлено, що розрахунки за Договором здійснюються в грошовій або в іншій формі, що не заперечує діючому законодавству, згідно з діючими на час розрахунків тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку, на підставі показань вузла обліку теплової енергії, а у випадку їх відсутності відповідно до обсягів фактично спожитої теплової енергії, розрахованих згідно законодавства та умов Договору.

У пунктах 6.2, 6.3, 6.4 Договору сторони визначили, що розрахунковим періодом є календарний місяць. Підставою для розрахунків Споживача з Теплопостачальною організацією є рахунок та акт приймання-передачі. Споживач зобов`язаний до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим, перерахувати на розрахунковий рахунок Теплопостачальної організації суму заборгованості за спожиту теплову енергію. Споживач має право робити передоплату.

Відповідно до п. 6.7 Договору Споживач з 10 по 12 число місяця, наступного за розрахунковим, повинен отримати від Теплопостачальної організації (за її адресою) документи за розрахунковий період: рахунок, акт приймання-передачі теплової енергії.

Отриманий акт приймання-передачі теплової енергії Споживач повинен підписати, оформити належним чином та повернути на адресу позивача на протязі п`яти днів з дати отримання. Датою отримання акту вважається: при отриманні нарочним дата вручення представнику Споживача; при направленні рекомендованим листом дата, зазначена у відбитку поштового штемпеля на документі, що зроблений поштовим відділенням, та підтверджує відправлення, з урахуванням поштового пробігу документа (по місту 3 дні, по області 5 днів, по Україні 7 днів). У разі неотримання Теплопостачальною організацією підписаного акту приймання-передачі, або обґрунтованих заперечень в його підписанні, у термін, встановлений п. 6.7.1 Договору, акт підписується Теплопостачальною організацією з позначенням про відмову у підписанні його Споживачем, та оформлений таким чином акт вважається погодженим і є підставою для проведення остаточних розрахунків за зазначений в ньому розрахунковий період. (п., п. 6.7.1, 6.7.2 Договору)

Регулювання та встановлення відносин у сфері теплопостачання (виробництво, постачання, транспортування теплової енергії) здійснюється відповідно до таких основних нормативно-правових актів: Господарський кодекс України; Закони України «Про теплопостачання», «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг», «Про природні монополії»; «Про ліцензування видів господарської діяльності»; постанов Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198 «Про затвердження Правил користування тепловою енергією», від 01.06.2011 № 869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги».

Статтею 1 Закону України «Про теплопостачання» визначено, що теплова енергія це товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу; система централізованого теплопостачання - сукупність джерел теплової енергії, магістральних та місцевих (розподільчих) теплових мереж, що об`єднані між собою та використовуються для теплозабезпечення споживача, населеного пункту, яка включає системи децентралізованого та помірно-централізованого теплопостачання;

Ця ж норма Закону дає визначення терміну споживач теплової енергії як фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

Правилами користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 за № 1198, передбачено, що споживач теплової енергії це фізична особа, яка є власником будівлі або суб`єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

Зі змісту пунктів 4, 8 наведених вище Правил, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198, слідує, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії, споживач зобов`язаний до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання укласти з теплопостачальною організацією такий договір. Послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Заявлені позивачем вимоги ґрунтуються на тому, що між позивачем та відповідачем укладений Договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 203803 від 06.02.2018, згідно з яким відповідач зобов`язався оплачувати отриману від позивача теплову енергію в обсягах та порядку, визначених Договором, згідно виставлених позивачем рахунків.

Мотивуючи заявлені вимоги позивач зазначає, що відпуск теплової енергії за спірний період квітень 2019 року квітень 2021 року підтверджується рахунками та актами приймання-передачі теплової енергії за спірні періоди, які направлялися на адресу відповідача.

Так до матеріалів справи позивачем надані Акти № 203803 приймання-передачі теплової енергії від 30.04.2019 про відпуск теплової енергії на опалення за квітень 2019 року на суму 184,49 грн., від 31.12.2019 про відпуск теплової енергії на опалення за грудень 2019 року на суму 1135,45 грн., від 31.01.2020 про відпуск теплової енергії на опалення за січень 2020 року на суму 456,99 грн., від 29.02.2020 про відпуск теплової енергії на опалення за лютий 2020 року на суму 899,21 грн., від 31.03.2020 про відпуск теплової енергії на опалення за березень 2020 року на суму 475,15 грн., від 30.04.2020 про відпуск теплової енергії на опалення за квітень 2020 року на суму 393,36 грн., від 30.11.2020 про відпуск теплової енергії на опалення за листопад 2020 року на суму 382,27 грн., від 31.12.2020 про відпуск теплової енергії на опалення за грудень 2020 року на суму 894,17 грн., від 31.01.2021 про відпуск теплової енергії на опалення за січень 2021 року на суму 1159,84 грн., від 28.02.2021 про відпуск теплової енергії на опалення за лютий 2021 року на суму 1269,14 грн., від 31.03.2021 про відпуск теплової енергії за березень 2021 року на суму 880,50 грн. та від 30.04.2021 про відпуск теплової енергії за квітень 2021 року на суму 561,70 грн., а всього на загальну суму 8692,27 грн. Вказані акти за спірні періоди містять посилання на Договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 203803 від 06.02.2018, проте оформлені лише підписом та печаткою Теплопостачальної організації. Також позивачем надані суду відповідні рахунки на оплату за теплову енергію за спірні періоди.

Як зазначає позивач, належним чином оформлені акти приймання-передачі теплової енергії за спірні періоди відповідачем позивачу не повернуті, а рахунки в повному обсязі та у визначені Договором строки не оплачені.

Таким чином, заборгованість за теплову енергію по Договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 203803 від 06.02.2018 за період квітень 2019 року квітень 2021 року складає 8692,27 грн.

У зв`язку із порушенням відповідачем зобов`язань щодо оплати отриманої теплової енергії за спірний період відповідно до вимог ст. 625 ЦК України позивачем відповідачу нараховані 3 % річних в розмірі 353,10 грн. та 731,79 грн. інфляційних втрат.

21.01.2022 позивачем на адресу відповідача направлена претензія вих. № 770/05-юр від 20.01.20222 з вимогою щодо погашення заборгованості за теплову енергію за Договором купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 203803 від 06.02.2018 в розмірі 8692,27 грн. за період з квітні 2019 року по квітень 2021 року, а також нарахованих за прострочення оплати пені в розмірі 1409,11 грн., 3% річних в розмірі 353,10 грн. та інфляційних втрат в розмірі 731,79 інфляційних втрат.

Відповідач залишив претензію позивача без відповіді та задоволення, що стало підставою для звернення позивача до суду з позовом у даній справі про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 8692,27 грн., 1409,11 грн. пені, 3 % річних у розмірі 353,10 грн. та інфляційних втрат у розмірі 731,79 грн.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

За приписами ст., ст. 11, 509 ЦК України зобов`язання виникають з договору або інших підстав, зокрема, юридичного факту, внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, а так само внаслідок придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав.

Статтями 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є примусове виконання обов`язку в натурі.

Згідно зі ст. 714 ЦК України та ст. 275 ГК України за договором постачання електричними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання електричними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати. Покупець зобов`язаний сплатити повну ціну переданого товару.

Нормами ст., ст. 610, 611 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Як визначено в ч. 3 ст. 13, ч. 1 с. 73, ч., ч. 1, 3 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі для своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (ч., ч. 1, 2 ст. 80 ГПК України).

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи спір, суд враховує, що теплопостачання це особливий вид комунальної послуги. Теплова енергія є специфічною товарною продукцією.

Обставини справи свідчать, що спірні правовідносини сторін врегульовані Договором купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 203803 від 06.02.2018, який за своєю правовою природою є договором поставки.

Як вже зазначалося судом раніше, відповідно до ст.19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Згідно з частиною 5 ст. 25 цього Закону у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.

Разом із тим, в даному випадку позивач має довести наявність обставин, якими він обґрунтовує факт отримання відповідачем теплової енергії у спірний період в обсягах, вказаних в актах-приймання передачі та виставлених рахунках і, відповідно, виникнення обов`язку відповідача щодо виконання грошового зобов`язання з оплати заборгованості в заявленому розмірі, строк виконання такого зобов`язання та, відповідно, термін, з якого виникло прострочення оплати.

При цьому, суд зауважує, що на підтвердження відпуску Споживачу (відповідачу у справі) теплової енергії в період квітень 2019 року квітень 2021 року позивачем надано в матеріали справи акти приймання-передачі теплової енергії, які підписані та скріплені печаткою лише з боку Концерну «МТМ», та рахунки за зазначений період.

У примітках актів приймання-передачі теплової енергії міститься вказівка про необхідність повернення оформленого належним чином одного примірника акту теплопостачальній організації, а в разі неповернення або ненадання письмових заперечень про підписання акту, він вважається погодженим.

Однак позивачем не надано суду належних і допустимих доказів, в розумінні ст., ст. 76, 77 ГПК України, направлення або вручення відповідачу зазначених рахунків та актів у спірний період, як це передбачено умовами Договору.

До матеріалів справи позивачем додано реєстри відправлених рахунків, актів приймання-передачі теплової енергії лише за квітень, грудень 2019 року та за січень березень і листопад грудень 2020 року. Проте ці реєстри містять лише вихідні номер Концерну та дату, але не засвідчені підписом працівника відділення поштового зв`язку та відбитком календарного штемпеля цього відділення. Доказів оплати послуг поштового зв`язку за відправлення кореспонденції за цими реєстрами також не надано.

Таким чином, в матеріалах справи відсутні підписані обома сторонами акти надання послуг, які є підставами для розрахунку за отриману теплову енергію відповідно до п. 6.3 Договору.

До претензії вих. № 770/05-юр від 20.01.2022, яка була надіслана відповідачу 21.08.2022, не було додано актів та рахунків за спірний період.

Отже, позивач не довів, що відповідачу у вставленому порядку надані акти та рахунки для оплати теплової енергії за спірний період.

За таких обставин у позивача відсутні достатні правові підстави стверджувати про виникнення у відповідача зобов`язання з оплати суми боргу.

Також позивач не довів фактичного споживання відповідачем теплової енергії у спірному періоді, зокрема не надав доказів подачі теплоносія у приміщення по вул. Волгоградська, 31 в м. Запоріжжя (актів готовності до опалювального періоду), доказів на підтвердження права власності або користування відповідача на дане приміщення у спірному періоді (договір оренди нерухомого майна від 08.09.2006 не є таким доказом, оскільки спірний період починається з квітня 2019 року).

Крім того, позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів що система опалення об`єкта теплопостачання відповідача є відокремленою або не відокремлена від системи опалення житлового будинку № 31 по вул. Волгоградській в м. Запоріжжя, що має підтверджується актом обстеження системи теплоспоживання об`єкту теплопостачання, актами встановлення приладів комерційного обліку спожитої теплоенергії, актами готовності до опалювального періоду тощо.

Враховуючи все вищевикладене, є необґрунтованим посилання Концерну «МТМ» на те, що об`єкт споживання теплової енергії відповідача має спільне із житловим будинком підключення до теплової мережі, система опалення приміщення є невід`ємною складовою централізованої системи теплопостачання будинку в якому воно знаходиться, а тому факт постачання теплової енергії підтверджується рішеннями Запорізької міської ради про початок та закінчення опалювальних сезонів у спірний період.

Стосовно наданого позивачем до матеріалів справи розрахунку теплового навантаження (датований 06.02.2018) на нежитлові приміщення № 22 і № 23 по вул. Волгоградська, 31 у м. Запоріжжя, то суд до такого доказу ставиться критично, оскільки в ньому не міститься посилання на площу приміщень.

Крім того, вказаний розрахунок теплового навантаження не містить жодного співвідношення із спірним періодом. Позивачем не надано суду будь-яких пояснень з цього приводу.

Наявний в матеріалах справи розрахунок основного боргу судом до уваги не приймає, оскільки з наданого розрахунку не вбачається, з яких складових позивачем визначено необхідну до сплати щомісячну суму, а міститься лише посилання на документи, що підтверджують нарахування рахунок та акт приймання-передачі теплової енергії.

На підставі зазначеного, проаналізувавши норми чинного законодавства та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що на час розгляду справи заявлені позовні вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будмонтажснаб» основного боргу за теплову енергію за Договором купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 203803 від 06.02.2018 в розмірі 8692,27 грн. за період з квітня 2019 року по квітень 2021 року є недоведеними, а тому не підлягають задоволенню на підставах наведених вище.

Враховуючу, що суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог про стягнення основного за поставлену теплову енергію в сумі 8692,27 грн. за Договором купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 203803 від 06.02.2018, то вимога про стягнення пені в сумі 1409,11 грн. є такою, що заявлена безпідставно.

Також, оскільки судом відмовлено в частині стягнення суми основного боргу, відсутня правова підстава для застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК України. Таким чином, в задоволенні вимог про стягнення з відповідача 731,79 грн. втрат від інфляції та 353,10 грн. 3 % річних судом також відмовляється.

Суд визнає позовні вимоги недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч., ч. 1-4 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 74 ГПК України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Доводи позивача, наведені в обґрунтування заявлених ним вимог, не знайшли свого підтвердження за встановлених судом обставин, що склались між сторонами.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, проти позову не заперечив, належними доказами доводи позивача не спростував.

Враховуючи вище наведене, в задоволені позову відмовляється повністю.

Згідно зі ст. 129 ГПК України, приймаючи до уваги висновок суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, відсутні підстави для розподілу судового збору в розмірі 2481,00 грн.

Керуючись ст., ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

В задоволені позову Концерну «Міські теплові мережі», м. Запоріжжя до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будмонтажснаб», м. Запоріжжя про стягнення суми 11186,27 грн., яка складається з 8692,27 грн. заборгованості за відпущену теплову енергію, 1409,11 грн. пені, 353,10 грн. 3 % річних, 731,79 грн. інфляційних втрат, відмовити повністю.

Повне судове рішення складено « 19» січня 2023 р.

Суддя Н. Г. Зінченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду через господарський суд Запорізької області, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.