Рішення

від 29.08.2022 по справі 761/6818/22

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/6818/22

Провадження № 2/761/8270/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2022 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Фролової І.В.,

секретаря судового засідання - Шаповала М.С.,

за участю:

представника позивача - Зозуля В.М..,

представника відповідача - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві у порядку прощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін в приміщенні суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕРФЕКТ ТІМ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання послуг,-

В С Т А Н О В И В:

У березні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ПЕРФЕКТ ТІМ» звернулися з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання послуг.

У своїй позовній заяві просили суд cтягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕРФЕКТ ТІМ» заборгованість за Договором про надання послуг від 21.04.2021 року у розмірі 201 600,00 грн. (двісті одна тисяча шістсот гривень 00 коп.).

Cвої позовні вимоги мотивували тим, що між ТОВ «ПЕРФЕКТ ТІМ» (Позивач) та ОСОБА_1 (Відповідач) був укладений договір про надання послуг від 21.04.2021 року. Так, виходячи з положень Договору послуги виконавця (Позивача) за договором полягали у сприянні Відповідачу в отриманні у власність конкретно визначеного об`єкту нерухомого майна, а саме квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Враховуючи положення Договору та специфіки правовідносин, що виникли між Позивачем та Відповідачем, належним виконанням Позивачем своїх зобов`язань за Договором є факт укладання Відповідачем нотаріального договору купівлі-продажу об`єкту нерухомого майна, а саме квартири, що вказана вище, та, відповідно, набуття останнім права власності на таку квартиру. Так, між АТ «АЛЬФА-БАНК» (Продавець) та Відповідачем (Покупець) 10.02.2022 року був укладений договір купівлі-продажу предмета іпотеки, що був посвідчений Кузьменко Ю.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за № 72. Таким чином, з урахуванням положень Договору та ст. 526 ЦК України, Позивач належним чином виконав свої зобов`язання за Договором. Відповідач своїх зобов`язань за Договором не виконала, оскільки мала оплатити надані Позивачем послуги в момент укладання договору купівлі-продажу вказаної вище квартири. У зв`язку із вказаним вище, за зазначеним договором про надання послуг у Відповідача утворилася перед Позивачем заборгованість, яка не була погашена на момент подання даного позову.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 квітня 2022 року матеріали позову було передано на розгляд судді Фроловій І.В.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 21 квітня 2022 року було відкрито провадження у справі, призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

21 липня 2022 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву.

22 липня 2022 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив.

01 серпня 2022 року на адресу суду надійшли заперечення на відповідь на відзив.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні щодо задоволення позовних вимог заперечував, просив відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору суд по суті встановив.

За змістом ч.ч.1, 2, 3,4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч. ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.

Дослідивши матеріали справи, судом було встановлено наступне.

Судом було встановлено, що 21 квітня 2021 року між ТОВ «ПЕРФЕКТ ТІМ» (Позивач) та ОСОБА_1 (Відповідач) виникли договірні взаємовідносини у зв`язку з укладенням договору про надання послуг (далі за текстом - Договір), предметом якого було вжиття останнім ряду заходів, направлених на забезпечення практичної можливості придбання Відповідачкою квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до п. 1.1. Договору Виконавець (Позивач) за завданням Замовника (Відповідач) зобов`язується надати послуги, спрямовані на укладання основного договору купівлі-продажу об`єкта нерухомості, згідно з вимогами Замовника.

Відповідно до п. 1.2. Договору Замовник зобов`язується оплатити вартість послуг наданих Виконавцем в розмірі 201 600 (двісті одна тисяча шістсот) гривень еквівалент 7 200 (сім тисяч двісті) доларів США по курсу НБУ в момент укладання основного договору.

Пунктом 2.2.3. Договору передбачено, що об`єктом нерухомості, який бажав придбати Відповідач, є квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до того ж п. 2.2.3. Договору замовник зобов`язувався оплатити вартість послуг виконавця в момент підписання основного нотаріального договору купівлі-продажу вказаної вище квартири

Так, виходячи з положень Договору послуги виконавця (Позивача) за договором полягали у сприянні Відповідачу в отриманні у власність конкретно визначеного об`єкту нерухомого майна.

Враховуючи положення Договору та специфіки правовідносин, що виникли між Позивачем та Відповідачем, належним виконанням Позивачем своїх зобов`язань за Договором є факт укладання Відповідачем нотаріального договору купівлі-продажу об`єкту нерухомого майна, а саме квартири, що вказана вище, та, відповідно, набуття останнім права власності на таку квартиру.

Вказане стороною відповідача не заперечувалося.

Також у день підписання вищезгаданої домовленості, мало місце підписання ще одного правочину - попереднього договору купівлі - продажу (далі за текстом - Попередній договір).

Підписанти названого договору, ОСОБА_1 , іменована як покупець, ОСОБА_2 , іменований як продавець та ТОВ «Перфект Тім», іменоване як агентство, досягли згоди щодо наступних умов взаємовідносин за Попереднім договором: Об`єкт договору є: Квартира розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Пунктом 1.2. Попереднього договору передбачено, що агентство надає, а покупець приймає та оплачує комплекс інформаційно - посередницьких послуг, спрямованих на відчуження об`єкта на користь покупця шляхом нотаріального укладення основного договору купівлі - продажу.

Також пунктом 1.3. Попереднього договору встановлено, що продавець за договором зобов`язується укласти основний договір купівлі - продажу квартири, а покупець погоджується придбати за основним договором об`єкт в період до 31 жовтня 2021 року.

Судом також встановлено, що квартира, послуги з купівлі якої мав надати Позивач, станом на день укладення Договору перебувала в іпотеці.

05 березня 2007 року між УніКредит Банк, правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі за текстом - Банк) та ОСОБА_2 (далі за текстом - Іпотекодавець) було укладено договір іпотечний договір № MRTG - 000000001263/S, посвідчений 05 березня 2007 року ОСОБА_3 , приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, за реєстровим № 610, згідно з яким Іпотекодавець передав Банку в іпотеку нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: трикімнатну квартиру загальною площею 76,8 кв.м,, житловою площею 52,8 кв.м.

Згаданий Іпотечний договір забезпечував зобов`язання Іпотекодавця перед Банком за договором про іпотечний кредит № MRTG - 000000001263, укладеного 05 березня 2007 року.

Пунктом 9.1. Іпотечного договору визначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі, зокрема, але не виключно, продажу Іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь - якій особі на підставі договору купівлі - продажу, в порядку встановленому7 законодавством України (в т.ч. статтею 38 Закону України «Про іпотеку») та умовами Іпотечного договору.

Згідно заяви Іпотекодавця, ОСОБА_2 , посвідченої Кузьменко Ю.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу від 10 лютого 2022 року, за реєстровим № 71, Іпотекодержатель у встановлений законом термін сповістив Іпотекодавця про обраний спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, зазначивши про свій намір укласти договір купівлі продажу предмету іпотеки з метою задоволення вимог за кредитним договором. Іпотекодавець погодився та не заперечував проти позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу Іпотекодержателем від свого імені.

Усі ці обставини відтворені у змісті договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_1 (Покупець) та Акціонерним товариством «Альфа-Банк» (Продавець), 10 лютого 2022 року, посвідчення якого здійснено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кузьменко Ю.В., та зареєстроване в реєстрі за № 72.

Умовами означеного вище правочину передбачається, що на умовах викладених у цьому договорі та на підставі ст. 38 Закону України «Про іпотеку» Продавець передає у власність (продає), а Покупець приймає у власність (купує) нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_2 .

Щодо позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з частиною 1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 902 ЦК України передбачено, що виконавець повинен надати послугу особисто.

Також ч. 1 ст. 906 ЦК України встановлено, що збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З відповіді на відзив вбачається, що представник позивача зауважує про те, що Відповідач жодним чином не намагалася змінити умови укладеного договору, розірвати його або ж визнати недійсним. Відмова Відповідача виконати взяті на себе зобов`язання, що висловлена в ході розгляду даної справи, є суперечливою поведінкою та порушенням принципу добросовісності, оскільки до цього моменту вона таких заперечень не надавала.

Проте вказані судження спростовуються матеріалами.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при винесенні постанови № 522/799/16-ц (провадження 61-2887св20) від 03 березня 2021 року виснувала наступне: «...Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті З ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Так, принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зазначений принцип лежить в основі доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Згаданий принцип римського права "venire contra factum proprium" є вираженням "equitable estoppel" - однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на "principles of fraud" та є спрямованою на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

Подібні висновки викладено і у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18).

Як убачається із змісту договору про надання послуг, у ньому відсутні будь які пункти які б надавали можливість Відповідачці ініціювати питання щодо розірвання договору про надання послуг.

Таким чином, Позивач діяв недобросовісно по відношенню до Відповідачки, як до слабшої сторони договірного процесу, оскільки будучи автором обговорюваного правочину не обумовив підстав з настанням яких остання мала б очевидну можливість розірвати підписаний нею договір про надання послуг.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду № 753/11000/14- ц (провадження № 61-11сво17) від 18 квітня 2018 року обумовлено: «Contra proferentem (лат. verba chartamm fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under die diminant sinfluence of the party).».

Окремо з матеріалів справи вбачається, що із копії попереднього договору купівлі-продажу, який був підписаний учасниками цієї справи та ОСОБА_2 , 21 квітня 2021 року, обумовлені особи мали на меті у строки та спосіб, передбачений умовами названого правочину, укласти основний договір купівлі-продажу нерухомого майна, квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Керуючись бажанням придбати саме цей об`єкт нерухомості, Відповідачка здійснила волевиявлення на укладення із Позивачем спірного договору про надання послуг, який в свою чергу запевнив її у тому, що він має усі передумови для забезпечення Відповідачці можливості набути у власність вищезазначену квартиру.

Однак, узяті на себе зобов`язання Позивач не виконав.

Означена обставина жодним чином не заперечувалася, так само останній не спростовував належними та допустимими доказами заявленого Відповідачкою факту, що вона самостійно докладала усіх зусиль для придбання згадуваної раніше квартири, поза колом тих осіб які брали участь у підписанні попереднього договору купівлі - продажу.

Згідно із частиною першою статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Договірна конструкція підписаного Позивачем та Відповідачем правочину покладала на першого обов`язок здійснити заходи які приведуть останню до кінцевого результату яка виразиться у оформленні права власності на квартиру, водночас лише після цього їй кореспондується зобов`язання щодо перерахування коштів у якості винагороди за надані послуги на користь Позивача.

Таким чином, всупереч узятим на себе зобов`язанням за Договором про надання послуг, Позивач повністю дистанціювався від процесу купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку із чим Відповідачка самостійно докладала зусиль для оформлення усіх відповідних документів кінцевим результатом яких стало отримання у власність нерухомого майна зазначеного вище.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Інші доводи сторін, які наведені у позові, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Відповідно до вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

При розгляді справи принципи змагальності учасників процесу та рівності між собою є основоположними. Засада рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом забезпечує гарантії доступності правосуддя та реалізації права на судовий захист, закріпленого в частині 1 статті 55 Конституції України. Ця засада є похідною від загального принципу рівності громадян перед законом, визначеного частиною 1 статті 24 Основного Закону, і стосується, зокрема, сфери судочинства.

Слід зважати, що рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом передбачає єдиний правовий режим, який забезпечує реалізацію їхніх процесуальних прав. При цьому слід зважати, що рівність учасників процесу встановлюються не обмежено в конкретному судовому процесі, а стосовно всіх суб`єктів, які звернулися до суду за захистом своїх прав. Рівність має забезпечуватися навіть в окремих непов`язаних судових провадженнях.

Європейський суд з прав людини приділяє особливу увагу дотриманню аналізованих принципів як невід`ємної складової права на справедливий суд, практичне застосування яких відбувається при дослідженні доказів та оскарженні невмотивованих рішень суду, коли влучні аргументи сторін судом просто проігноровані.

Рішенням у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії» від 23.05.1993 р. ЄСПЛ вказав, що принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, а також, що вкрай важливо, відповісти на них (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії», заява №12952/87 від 23.05.1993 року).

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява №18390/91 від 09 грудня 1994 року).

Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, проте зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Суомінен проти Фінляндії», заява №37801/97 від 01 липня 2003 року).

Таким чином, оскільки позивач, на виконання свого процесуального обов`язку не надав належних, і неспростовних доказів на підтвердження своєї позиції, а також оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд ухвалює рішення про відмову у задоволенні позову за його недоведеністю.

Щодо розподілу судових витрат, суд дійшов наступних висновків.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захистити себе у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки в задоволенні позовних вимог було відмовлено, понесені позивачем судові витрати не підлягають відшкодуванню.

На підставі викладеного та ст. ст. 15, 16, 509, 525, 526, 629, 901, 902, 906 ЦК України, з урахуванням положень постанови Верховного Суду від 03 березня 2021 року № 522/799/16-ц (провадження 61-2887св20), постанови Верховного Суду від 18 квітня 2018 року № 753/11000/14- ц (провадження № 61-11сво17) та керуючись ст. ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 55, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕРФЕКТ ТІМ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання послуг - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити учасників справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПЕРФЕКТ ТІМ», адреса місцезнаходження - 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 121, код ЄДРПОУ 41476995,

ОСОБА_1 , адреса місця реєстрації - АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Повний текст рішення виготовлений 19 грудня 2022 року.

Суддя: