Постанова

від 18.01.2023 по справі 140/4471/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2023 рокуЛьвівСправа № 140/4471/22 пров. № А/857/13713/22

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого суддіШавеля Р.М.,

суддівБруновської Н.В. та Матковської З.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29.07.2022р. в адміністративній справі за позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Комунального підприємства «Маневицький райсількомунгосп» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (суддя суду І інстанції: Денисюк Р.С., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 29.07.2022р., м.Луцьк; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: не зазначена),-

В С Т А Н О В И В:

23.06.2022р. (згідно з відомостями реєстраційної позначки суду першої інстанції) позивач Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернувся до суду із позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача Комунального підприємства /КП/ «Маневицький райсількомунгосп» на його користь адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2021 році в розмірі 39600 грн. та пеню за порушення строків самостійної сплати адміністративно-господарських санкцій в розмірі 2185 грн. 92 коп., а всього 41785 грн. 92 коп. (а.с.1-4).

Розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проведено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження із повідомленням (викликом) сторін (а.с.14 і на звороті).

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 29.07.2022р. у задоволенні заявленого позову відмовлено (а.с.47-49).

Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив позивач Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою заявлений позов задовольнити (а.с.68-72).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що відповідачем не працевлаштовано одну особу з інвалідністю, через що допущено невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2021 році. Доказом вказаного порушення є звіт відповідача (форми 10-ПОІ) за 2021 рік, на підставі якого апелянтом було обчислено суму адміністративно-господарських санкцій та розмір пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Також вказані санкції не є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання, а становлять грошове зобов`язання, альтернативне зобов`язанню самостійно здійснити працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні». Отже, законодавство дає можливість роботодавцю обрати одне із зобов`язань: працевлаштувати особу з інвалідністю або сплатити адміністративно-господарські санкції.

Також нормами наведеного Закону не передбачено звільнення від відповідальності (від розглядуваних санкцій) у разі відсутності вини роботодавця.

Виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю включає в себе визначені складові, через що виконання лише частини таких складових не можна вважати дотриманням зазначеного нормативу.

Таким чином, норматив щодо працевлаштування особи з інвалідністю не виконаний з вини відповідача КП «Маневицький райсількомунгосп».

Окрім цього, наголошує на тому, що робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю створено з 01.04.2012р., із цього часу у відповідача існує вакантна посада машиніста насосних установок. Такі обставини свідчать про формальний характер цієї посади, яка введена лише для звітності перед центром зайнятості та для ухилення від сплати адміністративно-господарських санкцій.

Підсумовуючи викладене, вважає, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він вжив своєчасних та залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, а саме здійснив працевлаштування однієї особи з інвалідністю, тобто, виконав комплекс правових, економічних та організаційних заходів, спрямованих на забезпечення роботою особи з інвалідністю, зокрема, створив робоче місце для особи з інвалідністю, яке відповідає встановленим спеціальним вимогам із забезпеченням соціальних гарантій, в тому числі готовий надати додаткові соціальні гарантії для особи з інвалідністю. Фактично відповідач у 2021 році не забезпечив середньооблікову чисельність працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу і зобов`язаний сплатити адміністративно-господарську санкцію і пеню.

Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно Звіту відповідача про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік по формі № 10-ПОІ, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу в 2021 році становила 10 (десять) осіб; чисельність осіб з інвалідністю штатних працівників, які повинні працювати у відповідача на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», у цей період складає 1 (один) особа, протягом 2021 року відповідачем не було працевлаштувано осіб, яким встановлено інвалідність (а.с.9).

Відповідно до розрахунку суми позову щодо стягнення заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій та пені, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу КП «Маневицький райсількомунгосп» за 2021 рік становила 10 осіб, з них середньооблікова чисельність осіб з інвалідністю, які працювали на підприємстві - 0 осіб, середньорічна заробітна плата штатного працівника дорівнювала 39600 грн., відповідно сума адміністративно-господарських санкцій за 2021 рік за одне незайняте особою з інвалідністю робоче місце становить 39600 грн., а пеня, нарахована за несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій за період з 16.04.2022р. по 23.06.2022р. тривалістю 69 днів складає 2185 грн. 92 коп. (а.с.5).

Відповідачем у добровільному порядку вищевказані санкції та пеня не сплачені (а.с.11).

Згідно з наказом Маневицького районного міжгосподарського комбінату сільського комунального господарства «Райсількомунгосп» (правонаступником якого є КП «Маневицький райсількомунгосп») № 54 від 30.12.2011р. створено нове робоче місце по спеціальності машиніст насосних установок з полегшеними умовами праці для інвалідів з 01.04.2012р. (а.с.33, 36).

Упродовж січня - грудня 2021 року відповідач інформував центр зайнятості про наявність вакансії для працевлаштування особи з інвалідністю шляхом подання звітів форми № 3-ПН (а.с.19-30).

Крім цього, відповідач додатково 25.02.2021р. та 27.05.2021р. подавав оголошення в районну газету «Нова доба» про наявну на підприємстві вакансію для особи з інвалідністю (а.с.31-32).

При цьому, КП «Маневицький райсількомунгосп» листом № 11 від 17.02.2021р. повідомляв позивача про вакантну посаду для працевлаштування особи з інвалідністю «машиніст насосних установок» та просив порекомендувати осіб з інвалідністю для працевлаштування на цій посаді (а.с.34).

Однак, незважаючи на вказані заходи зі сторони підприємства, робоче місце для особи з інвалідністю залишилося вакантним.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи доведено ту обставину, що відповідачем у 2021 році вживалися заходи для виконання вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», які полягали у створенні робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю, а також її працевлаштуванні, з подачею відповідної звітності.

Таким чином, відповідач довів, що ним як роботодавцем виконаний законодавчо встановлений обов`язок зі створення робочого місця та працевлаштування особи з інвалідністю згідно нормативу, однак незайнятість необхідної кількості осіб з інвалідністю виникла не з його вини.

Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції вірними та обґрунтованими з наступних підстав.

Відповідно до ч.8 ст.69 Господарського кодексу /ГК/ України підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування, зокрема осіб з інвалідністю. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України № 875-XII від 21.03.1991р. «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Згідно вимог цього Закону (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин):

ст.19 - для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

ст.20 - підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю, з огляду на приписи Порядку подання підприємствами, установами організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для їх працевлаштування, затв. постановою КМ України № 70 від 31.01.2007р. (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), роботодавці подають до центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.

При цьому, зарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю до нормативу таких робочих місць здійснюється відповідно до наказу Міністерства соціальної політики України № 591 від 27.08.2020р. «Про затвердження форми звітності № 10-ПОІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю» та Інструкції щодо її заповнення», який набрав чинності з 27.10.2020р.

Системний аналіз вищезазначених норм законодавства дає підстави для висновку, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані:

виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю інформацію у порядку, передбаченому Законом України «Про зайнятість населення» та наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31.05.2013р., яким затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» (останній втратив чинність на підставі наказу Міністерства економіки № 827-22 від 12.04.2022р. «Про затвердження форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядку її подання»);

звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» та Порядком подання підприємствами, установами організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для їх працевлаштування, затв. постановою КМ України № 70 від 31.01.2007р.;

у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції.

В свою чергу, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників осіб з інвалідністю.

Як слідує із змісту рекомендацій президії ВАС України № 07.2-10/2 від 14.04.2008р. «Про деякі питання практики застосування адміністративними судами законодавства про забезпечення права інвалідів на працевлаштування», при розгляді наведеної справи підлягають встановленню такі обставини як створення відповідачем робочих місць відповідно до встановленого нормативу; інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад); спрямування центрами зайнятості інвалідів до роботодавців та випадки безпосереднього звернення інвалідів до роботодавців з питань працевлаштування, а також причини непрацевлаштування роботодавцями інвалідів.

Звідси, відповідачем в 2021 році були вжиті необхідні та залежні від нього передбачені законодавством заходи для працевлаштування особи з інвалідністю.

Таким чином, із матеріалів справи та представлених доказів вбачається правомірність дій відповідача, відсутність його вини у непрацевлаштуванні осіб з інвалідністю, що є складовими господарського правопорушення; ним здійснені всі залежні від нього заходи по недопущенню господарського правопорушення, а тому є відсутніми правові підстави для застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

При вирішенні питання щодо правомірності стягнення адміністративно-господарських санкцій колегія суддів виходить із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Передбачена ч.1 ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог ч.3 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», а саме: невиділення та нестворення робочих місць, ненадання державній службі зайнятості інформації, незвітування перед Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю, або 2) в разі порушення роботодавцем вимог ч.3 ст.17, ч.1 ст.18, ч.ч.2, 3 і 5 ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні особи з інвалідністю, яка звернулася до роботодавця самостійно чи була направлена до нього державною службою зайнятості.

Також Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» не передбачено будь-яких вимог чи обмежень до вакансій, які повинен створювати роботодавець для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Таким чином, суб`єкт господарювання зобов`язаний створювати робочі місця та звітувати про це, однак створення окремих умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації за висновками МСЕК для окремих осіб з інвалідністю реалізовується за фактом звернення чи направлення таких осіб для працевлаштування.

Оскільки роботодавець вжив усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, під час судового розгляду не виявлено визначених обставин, за яких виникає обов`язок сплатити адміністративно-господарські санкції та пеню за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, тому застосування таких санкцій до нього в розмірі 39600 грн. є незаконним, через що заявлений позов у цій частині не підлягає до задоволення.

З огляду на викладене, колегія суддів також не вбачає правових підстав для нарахування і стягнення пені на суму 2185 грн. 92 коп.

У справі, що розглядається, суд першої інстанції, вирішуючи спір, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для притягнення відповідача до відповідальності, виходячи із встановлених обставин, згідно яких останній вжив всіх заходів зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю.

За таких обставин, на думку колегії суддів, відповідач виконав вимоги, покладені на нього Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», а тому застосування до нього санкцій є неправомірним.

Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятого рішення не впливають та висновків суду не спростовують.

Частиною другою ст.6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Суд визначив, що «…адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб`єкт владних повноважень».

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Отже, представленими доказами позивачем в порядку ч.2 ст.77 КАС України не доведено правомірності заявлених вимог, через що заявлений позов є безпідставним, а тому задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29.07.2022р. в адміністративній справі № 140/4471/22 залишити без задоволення, а вказане рішення суду без змін.

Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. М. Шавель судді Н. В. Бруновська З. М. Матковська Дата складання повного тексту судового рішення: 19.01.2023р.