Рішення

від 20.01.2023 по справі 927/1022/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

20 січня 2023 року м. Чернігів справа № 927/1022/22

Господарський суд Чернігівської області у складі судді А.С. Сидоренка, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами позовну заяву за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХКОМ АВ" 14001, м. Чернігів, вул. Ціолковського, 41 (info@tehkom-av.com) АДРЕСА_1 (адреса представника - адвоката Зеленської Аліни Олександрівни) (ІНФОРМАЦІЯ_1 )до Товариства з обмеженою відповідальністю "СУПЕР КИТ" 16100, смт. Сосниця Чернігівської області, вул. Виноградського, 38/1 про стягнення 72 621 грн. 00 коп.

ВСТАНОВИВ:

13 жовтня 2022 року до Господарського суду Чернігівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХКОМ АВ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "СУПЕР КИТ" про стягнення грошових коштів в сумі 43274,43 грн., перерахованих відповідачу згідно договору купівлі-продажу № 20/10/2020 від 20.10.2020, 476,02 грн. нарахованого на суму боргу індексу інфляції, 216,96 грн. трьох процентів річних з простроченої суми, а також 72 621,00 грн. збитків, завданих відповідачем внаслідок неналежного виконання взятих на себе зобов`язань щодо поставки товару належної якості на підставі видаткової накладної № 40 від 23.05.2022 на виконання умов контракту, укладеного 17.05.2022 між позивачем та Connec3 B.V.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що на його думку, грошові кошти в сумі 43 274,43 грн є безпідставно набутими відповідачем та підлягають поверненню в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України з урахуванням відповідних нарахувань.

Позовні вимоги в частині відшкодування збитків обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо поставки товару належної якості.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 18.10.2022: прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 927/870/22; постановлено здійснювати розгляд позовної заяви за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами; встановлений процесуальний строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву - протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали; встановлені процесуальні строки: для подання позивачем відповіді на відзив - протягом п`яти днів з дня отримання відзиву; для подання відповідачем заперечення - протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 16.11.2022р. по справі № 927/870/22 постановлено роз`єднати заявлені Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕХКОМ АВ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "СУПЕР КИТ" позовні вимоги (справа № 927/870/22), виділивши в самостійне провадження вимогу про стягнення 72 621,00 грн. збитків, завданих відповідачем внаслідок неналежного виконання взятих на себе зобов`язань щодо поставки товару належної якості на підставі видаткової накладної № 40 від 23.05.2022 на виконання умов контракту, укладеного 17.05.2022 між позивачем та Connec3 B.V., оскільки це сприятиме виконанню завдання господарського судочинства.

Відповідно до вимог п. 7 розділу ІІІ Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.08.2019 № 814, справа за позовом ТОВ "ТЕХКОМ АВ" до ТОВ "СУПЕР КИТ" про стягнення 72 621,00 грн. збитків була зареєстрована 16.11.2022 канцелярією суду і їй присвоєно новий єдиний унікальний номер 927/1022/22.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 21.11.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 927/1022/22; постановлено здійснювати розгляд позовної заяви за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами; встановлений процесуальний строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву - протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали; встановлені процесуальні строки: для подання позивачем відповіді на відзив - протягом п`яти днів з дня отримання відзиву; для подання відповідачем заперечення - протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив.

21.11.2022 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому він просив відмовити у задоволенні позовної заяви ТОВ "Техком АВ", стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу та розглядати справу з повідомленням та викликом сторін. Заперечуючи проти позову, відповідач вважає неможливим застосування до нього положень ст. 623,678,680 ЦК України та ст.224,225 ГК України щодо відповідальності за поставлення неякісного товару у зв`язку з недоведеністю самого факту постачання неякісного товару від відповідача позивачу та недоведеністю неможливості прийняття товару позивачем під час вивантаження.

28.11.2022 від позивача надійшла відповідь на відзив в якій він зазначив, що відповідач, як виробник неякісного товару зобов`язаний у порядку регресу відшкодувати частину збитків позивачу, а саме неотриманий прибуток в розмірі 72621,00 грн.

12.12.2022 від відповідача надійшло заперечення в якому він зазначив, що ані відповідач, ані його представник не отримували ухвалу про відкриття провадження у справі № 927/1022/22, що інформація про відкриття провадження у справі була отримана відповідачем з Єдиного державного реєстру судових рішень, отже враховуючи, що строк подання відзиву на позовну заяву рахується від дати отримання ухвали про відкриття провадження, заперечення подані без пропуску строку. Також відповідач зазначив, що не існує жодних підстав для задоволення позову.

Ухвала про відкриття провадження у справі від 21.11.2022 отримана відповідачем 25.11.2022 згідно поштового повідомлення №1400055570487, а тому твердження відповідача про не отримання даної ухвали є безпідставними і до уваги не приймаються.

Приписами ч. 5, 6, 7 ст. 252 ГПК України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, характер спірних правовідносин і предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи. При цьому, відповідачем не наведено жодних підстав для виклику представників у судове засідання, а тому суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи з викликом сторін.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі, зокрема, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд ВСТАНОВИВ:

Згідно ст. 173 - 175 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Основними видами господарських зобов`язань є майново-господарські зобов`язання та організаційно-господарські зобов`язання.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов`язання, та їх істотні умови встановлені в ст. 179, 180 Господарського кодексу України відповідно до положень яких майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ст. 181 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 184 Господарського кодексу України, при укладенні господарського договору на основі вільного волевиявлення сторін проект договору може бути розроблений за ініціативою будь-якої із сторін у строки, погоджені самими сторонами.

Укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності з ст. 205 - 207 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Положеннями ст. 638 - 640 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

20 жовтня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕХКОМ AB" (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СУПЕР КИТ" (Продавець) було укладено договір купівлі - продажу № 20/10/2020 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1, 1.3 - 1.5, 5.1 Договору, Продавець продає, а Покупець, купує на умовах самовивозу пиломатеріали обрізні хвойні (далі - Товар), який визначається сторонами у Специфікації, що є додатком до договору, де вказується найменування товару, ціна та розмір товару.

Найменування, асортимент, кількість та ціна товару, що є предметом договору, визначаються у накладних, які оформляються і підписуються сторонами при прийомі-передачі кожної партії товару. Усі накладні є складовими частинами цього договору в частині визначення ціни, асортименту, найменування та кількості товару.

Партією Товару вважається його кількість, зазначена в одній накладній, що є невід`ємною частиною Договору.

Загальний обсяг товару, що продається за даним Договором, визначається протягом строку дії Договору з урахуванням кількості та асортименту Товару з всіма переданими відповідно до умов цього Договору окремими партіями товару.

Оплата за відповідну партію товару здійснюється покупцем в національній валюті, шляхом банківського переказу на розрахунковий рахунок продавця на умовах 100% попередньої оплати на підставі виставленого рахунку продавцем протягом 3-банківських днів.

Відповідно до п. 10.1, 10.2 Договору він вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31.12.2021 і може бути пролонговано.

Всі зміни, доповнення і специфікації до цього договору дійсні лише за умови, якщо вони виконані в письмовій формі і підписані представниками обох сторін.

На підставі виставлених відповідачем рахунків на оплату № 3 від 12.01.2022 на суму 404056,80 грн, № 5 від 19.01.2022 на суму 212461,42 грн, № 10 від 02.02.2022 на суму 439536,24 грн, № 14 від 07.02.2022 на суму 38189,05 грн, № 16 від 09.02.2022 на суму 684460,80 грн, № 22 від 23.05.2022 на суму 238405,92 грн позивач згідно платіжних доручень № 4304 від 13.01.2022 на суму 373 752,54 грн з призначенням платежу "пиломатеріали з-но рах№3 від 12.01.2022р", № 4372 від 24.01.2022 на суму 200 000,00 грн, з призначенням платежу "пиломатеріали з-но рах №5 від 19.01.2022р", № 4136 від 02.02.2022 на суму 439536,24 грн з призначенням платежу оплата зг рах № 10 від 02.02.22р та дог №20/10/2020 від 20.10.20р", № 4186 від 08.02.2022 на суму 37987,93 грн з призначенням платежу "оплата зг рах №14 від 07.02.22р", № 4209 від 10.02.2022 на суму 564460,80грн з призначенням платежу "оплата зг рах №16 від 09.02.22р та дог №20/10/2020 від 20.10.20р", № 4238 від 15.02.2022 на суму 120000,00грн з призначенням платежу "оплата зг рах № 16 від 09.02.22р та дог № 20/10/2020 від 20.10.20р", № 4471 від 01.06.2022 на суму 198671,00 грн з призначенням платежу "пиломатеріали з-но рах № 22 від 23.05.2022р" перерахував відповідачу грошові кошти на загальну суму 1934408,51 грн.

Відповідач в свою чергу здійснив поставку позивачу товару, визначеного у виставлених рахунках (пиломатеріали обрізні сосна) на загальну суму 1891134,08 грн згідно видаткових накладних № 17 від 27.01.2022 на суму 230 833,74 грн, № 18 від 28.01.2022 на суму 220 736,23 грн, № 20 від 02.02.2022 на суму 220 199,49 грн, № 22 від 04.02.2022 року на суму 227 290,95 грн, № 23 від 07.02.2022 на суму 38 189,05 грн, № 28 від 14.02.2022 на суму 227 290,95 грн, № 29 від 15.02.2022 на суму 228 508,13 грн, №30 від 16.02.2022 на суму 232 058,23 грн, № 40 від 23.05.2022 на суму 266 027,31 грн.

Оскільки доказів внесення змін до Договору від 20.10.2020 № 20/10/2020 щодо пролонгації його дії, як то передбачено п. 10.2 Договору, сторонами надано не було, суд дійшов висновку, що договір № 20/10/2020 від 20.10.2020 припинив свою дію 31.12.2021.

Однак, незважаючи на припинення дії договору № 20/10/2020 від 20.10.2020, між сторонами продовжували існувати договірні відносини щодо поставки товару, які виникли на підставі усної домовленості між сторонами. Тобто договір поставки було укладено у спрощений спосіб в усній формі.

Так, згідно видаткової накладної №40 від 23.05.2022 ТОВ "СУПЕР КИТ" поставило ТОВ "ТЕХКОМ AB" пиломатеріали обрізні сосна 16х77х1000мм у кількості 15,672куб.м на суму 127920,35 грн та пиломатеріали обрізні сосна 16х97х1200мм у кількості 16,92куб.м на суму 138106,96 грн. У видатковій накладній сторони узгодили основні умови, який саме товар повинен постачатися, яка ціна, та кількість товару. Вказана накладна підписана представниками сторін та скріплена печатками юридичних осіб.

Проте, як зазначає позивач, поставлений товар згідно видаткової накладної №40 від 23.05.2022 був неналежної якості, а саме неналежного розміру, що в подальшому призвело до виникнення у товариства збитків.

Так, 17.05.2022 року між TOB «ТЕХКОМ AB» (продавець) та компанією СоnnесЗ В.V. (покупець) було укладено контракт № 02-2022 відповідно до умов якого продавець зобов`язується передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити пиломатеріал обрізний, різних типів, порід. Сторони домовились, що товар буде поставлятися партіями (частинами). Вантажовідправником по даному договору є TOB «ТЕХКОМ AB».

Відповідно до заявки № 221022 від 19.05.2022 TOB «ТЕХКОМ AB» повинно було поставити пиломатеріал обрізний розміром 16х77х1000мм об`ємом 16,00 куб.м та розміром 16х97х1200мм об`ємом 16,00 куб.м.

Компанія СоnnесЗ В.V. повинна була сплатити TOB «ТЕХКОМ AB» за поставлений товар 6 893,09 євро, згідно інвойсу № 108 від 23.05.2022.

Як зазначає позивач, товар отриманий ним від ТОВ "СУПЕР КИТ" по видатковій накладній №40 від 23.05.2022 був переданий компанії СоnnесЗ В.V. , що підтверджується митною декларацією UA 102020/2022/001485.

13.06.2022 TOB «ТЕХКОМ AB» отримало претензію від СоnnесЗ В.V. исх № 1Т/13062022, в якій остання зазначила, що при переробці та сортуванні пиломатеріалів були виявлені скриті недоліки, товар, який був поставлений TOB «ТЕХКОМ AB» та виготовлений ТОВ «СУПЕР КИТ» не відповідає вимогам відносно необхідного розміру, а саме всередині спакованих пачок товар був на 5-10 мм менше за договірні розміри. Також компанія вказала, що понесла додаткові витрати для усунення недоліків в сумі 2500 євро (витрати на сортування - 600 євро, на переробку - 1350 євро, на перепакування - 550 євро). До претензії було долучено акт скритих недоліків товару від 02.06.2022, № 1/Т-С3 в якому вказано, що винуватим у поставці неякісного товару є виробник TOB «СУПЕР КИТ».

Як стверджує позивач, він відшкодував компанії СоnnесЗ В.V. заподіяні збитки за поставлення товару неналежного розміру в сумі 2500 євро, що підтверджується листом від компанії СоnnесЗ В.V. № 2Т/СЗ від 08.07.2022.

TOB «ТЕХКОМ AB» направило TOB «СУПЕР КИТ» претензію №01/12/07/2022 від 12.07.2022, в якій вказало, що останнє поставило товар неналежної якості, отже ТОВ «СУПЕР КИТ» неналежно виконало свої обов`язки щодо розміру товару, у зв`язку з чим ТОВ «ТЕХКОМ AB» зазнало збитків на суму 72621,00 грн та спросило відшкодувати завдані збитки.

Вказана претензія була залишена відповідачем без відповіді і задоволення.

Зазначаючи що відповідач як виробник неякісного товару зобов`язаний у порядку регресу відшкодувати частину збитків позивачу, а саме неотриманий прибуток у розмірі 72621,00 грн, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу.

Відповідно до положень статті 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Приписами статті 664 Цивільного кодексу України визначено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до положень частин 1 - 3 статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку із цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Отже, відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною в силу положень статті 22 Цивільного кодексу України, а порушення цивільного права, внаслідок якого особі завдано збитки, є підставою для їх відшкодування.

Частиною 3 статті 147 Господарського кодексу України передбачено, що збитки, завдані суб`єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону.

Статтею 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до положень частини 1 статті 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 21.04.2021 по справі № 913/335/20, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником. Відповідальність у вигляді відшкодування збитків може бути покладено на особу за наявності в її діях складу цивільного правопорушення. На позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок між такою поведінкою із заподіяними збитками. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Для застосування такої санкції як стягнення збитків, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою і збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника передбачених законом невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).

Позивачу в цій категорії справ слід довести в порядку, передбаченому положеннями частини 3 статті 13, статей 74, 76 - 77 Господарського процесуального кодексу України, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки. За приписами статті 623 Цивільного кодексу України, розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.

За приписами частин 2, 3, 4 статті 623 Цивільного кодексу України, розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними (не можуть обґрунтовуватися гіпотетично та на прогнозах), а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов`язків (повинні мати чітке документальне обґрунтування). Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі № 922/1742/20, від 17.02.2021 у справі № 916/450/20, від 03.11.2020 у справі № 916/3563/19, від 20.10.2020 у справі № 910/17533/19, від 26.02.2020 у справі № 914/263/19.

Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України).

Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства (ч. 2 ст. 662 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.

У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети (ч. 2 ст. 673 Цивільного кодексу України).

Відповідність товару вимогам законодавства підтверджується способом та в порядку, встановленими законом та іншими нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 674 Цивільного кодексу України).

Товар, який продавець передає або зобов`язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 675 Цивільного кодексу України).

Так, згідно видаткової накладної №40 від 23.05.2022 між сторонами досягнуто домовленість про поставку такого товару: пиломатеріали обрізні сосна 16х77х1000мм у кількості 15,672куб.м на суму 127920,35 грн та пиломатеріали обрізні сосна 16х97х1200мм у кількості 16,92куб.м на суму 138106,96 грн.

Частиною 1 статті 687 Цивільного кодексу України визначено, що перевірка додержання продавцем умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару та інших умов здійснюється у випадках та в порядку, встановлених договором або актами цивільного законодавства. Якщо нормативно-правовими актами встановлено вимоги щодо порядку перевірки кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару, порядок перевірки, визначений договором, має відповідати цим вимогам. Якщо нормативно-правовими актами встановлено вимоги щодо порядку перевірки кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару, порядок перевірки, визначений договором, має відповідати цим вимогам.

Постановою Верховної Ради України від 12.09.1991 "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" передбачено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на її території застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Наразі, виходячи з постанови Верховної Ради України від 12.09.1991 "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства СРСР", перевірка відповідності товару за якістю здійснюється в порядку, передбаченому Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по якості, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР № П-7 від 25.04.1966 (далі - Інструкція П-7).

Пунктами 1, 2 Інструкції П-7, передбачено, що ця Інструкція застосовується в усіх випадках, коли стандартами, технічними умовами, основними та особливими умовами постачання або іншими обов`язковими для сторін правилами не встановлений інший порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю. Підприємство-постачальник повинно забезпечити своєчасне відправлення одержувачу документів, що засвідчують якість та комплектність продукції, що, за загальним правилом, відсилаються разом з продукцією, якщо інше не передбачено обов`язковими для сторін правилами чи умовами договору.

Поряд з тим, пунктом 14 Інструкції П-7 встановлено, що приймання продукції за якістю і комплектності здійснюється в точній відповідності із стандартами, технічними умовами, основними і особливими умовами постачання, іншими обов`язковими для сторін правилами, а також за супровідними документами, що засвідчують якість і комплектність продукції (технічний паспорт, сертифікат, посвідчення про якість, рахунок-фактура, специфікація і т. п.), що поставляється. Відсутність вказаних супровідних документів або деяких з них не призупиняє приймання продукції. В цьому випадку складається акт про фактичну якість і комплектність продукції, що поступила, і в акті вказується, які документи відсутні.

Згідно п.6 Інструкції П-7 приймання продукції за якістю і комплектністю проводиться на складі одержувача в такі строки: а) за умови поставки в інше місто - не пізніше 20 днів, а швидкопсувної продукції - не пізніше 24 годин після видачі продукції органом транспорту чи надходження її на склад одержувача при доставці продукції постачальником або при вивезенні продукції одержувачем; б) за умови поставки у межах міста - не пізніше 10 днів, а швидкопсувної продукції - 24 годин після надходження продукції на склад одержувача. Перевірка якості і комплектності продукції, що надійшла в тарі, проводиться при розкритті тари, але не пізніше зазначених вище термінів, якщо інші терміни не передбачені в договорі у зв`язку з особливостями продукції, що поставляється (товару).

Згідно п. 8 Інструкції П-7 торгові організації мають право незалежно від перевірки якості товарів, здійсненої ними в терміни, зазначені в п. 6 цієї Інструкції, актувати виробничі недоліки, якщо такі недоліки будуть виявлені при підготовці товарів до роздрібного продажу або при роздрібному продажу протягом чотирьох місяців після отримання товарів.

Акт про приховані недоліки продукції повинен бути складений протягом 5 днів після виявлення недоліків, однак не пізніше чотирьох місяців з дня надходження продукції на склад одержувача, що виявив приховані недоліки, якщо інші строки не встановлені обов`язковими для сторін правилами.

Коли приховані недоліки продукції можуть бути виявлені лише в процесі її обробки, здійсненої послідовно двома або кількома підприємствами, акт про приховані недоліки має бути складений не пізніше чотирьох місяців з дня отримання продукції підприємством, який виявив недоліки.

Акт про приховані недоліки, виявлені в продукції з гарантійними термінами служби і зберігання, повинен бути складений протягом 5 днів після виявлення недоліків, але в межах встановленого гарантійного терміну. Якщо для участі в складанні акта викликається представник виробника (відправника), то до встановленого 5-денного терміну додається час, необхідний для його приїзду.

Прихованими недоліками визнаються такі недоліки, що не могли бути виявлені при звичайній для даного виду продукції перевірці і виявлені лише в процесі обробки, підготовки до монтажу, в процесі монтажу, випробування, використання і зберігання продукції.

За змістом абзаців 1, 2 пункту 16 Інструкції П-7, при виявленні невідповідності якості, комплектності, маркування поставленої продукції, тари та пакування вимогам стандартів, технічних умовам, кресленням, зразкам (еталонам), договору або даним, зазначеним у маркуванні та супровідних документах, що посвідчують якість продукції, отримувач призупиняє подальше приймання продукції та складає акт, у якому зазначає, кількість отриманої продукції та характер виявлених при прийманні дефектів. Отримувач зобов`язаний забезпечити зберігання продукції невідповідної якості або некомплектної продукції в умовах, що запобігають погіршенню її якості та змішування з іншою однорідною продукцією. Отримувач також зобов`язаний викликати для участі у продовженні приймання продукції та складання двостороннього акту представника іногороднього виробника (відправника), якщо це передбачено в основних або особливих умовах поставки, інших обов`язкових правилах або договорі.

За змістом пункту 17 Інструкції П-7, у повідомленні про виклик, направленому виробнику (відправнику), повинно бути зазначено наступне: а) найменування продукції, дата та номер рахунка-фактури або номер транспортного документа, якщо до моменту виклику рахунок не отримано; б) основні недоліки, виявлені у продукції; в) час, на який призначено приймання продукції по якості або комплектності (в межах встановленого для приймання строку); г) кількість продукції неналежної якості або некомплектної продукції.

При виявленні невідповідності якості, комплектності, маркування продукції, що надійшла, тари або упаковки вимогам стандартів, технічних умов, кресленням, зразкам (еталонам) договору або даним, зазначеним у маркуванні і супровідних документах, що засвідчують якість продукції (п. 14 цієї Інструкції), одержувач призупиняє подальшу прийомку продукції і складає акт, в якому вказує кількість оглянутої продукції і характер виявлених при прийманні дефектів. Одержувач зобов`язаний забезпечити зберігання продукції неналежної якості або некомплектної продукції в умовах, що запобігають погіршення її якості і змішання з іншою однорідною продукцією. Одержувач також зобов`язаний викликати для участі в продовженні приймання продукції і складання двостороннього акта представника виробника (відправника) з іншого міста, якщо це передбачено в Основних і Особливих умовах поставки, інших обов`язкових правилах або договорі. У договорі можуть бути передбачені випадки, коли явка представника виробника (відправника) з іншого міста для участі у прийманні продукції за якістю і комплектністю та складання акта є обов`язковою (п. 16 Інструкції).

Повідомлення про виклик представника виготовлювача (відправника) повинно бути направлено (передано) йому по телеграфу (телефону) не пізніше 24 годин, а в відношенні швидко псується негайно після виявлення невідповідності якості, комплектності, маркування продукції, тари або упаковки встановленим вимогам, якщо інші терміни не встановлені Основними і Особливими умовами поставки, іншими обов`язковими для сторін правилами чи договором (п. 18 Інструкції).

Іногородній виробник (відправник) зобов`язаний не пізніше ніж на наступний день після отримання виклику одержувача повідомити телеграмою або телефонограмою, чи буде направлений представник для участі в перевірці якості продукції. Неотримання відповіді на виклик в зазначений термін дає право отримувачу здійснити приймання продукції до закінчення встановленого терміну явки представника виготовлювача (відправника). Представник іногороднього виготовлювача (відправника) зобов`язаний з`явитися не пізніше ніж у триденний термін після отримання виклику, не враховуючи часу, необхідного для проїзду, якщо інший термін не передбачено в Основних і Особливих умовах поставки, інших обов`язкових правилах або договорі (п. 19 Інструкції).

Інструкцією визначаються також інші вимоги, зокрема, щодо права осіб у прийманні продукції за якістю, їх компетентності у питаннях визначення якості підлягаючої прийманню продукції, а також щодо вимог до змісту складеного акта.

Зокрема, що стосується акта, то він повинен містити дані, щодо найменування одержувача продукції та його адреса; найменування та адреси відправника і постачальника; дата і номер телефонограми або телеграми про виклик представника виготовлювача (відправника) або відмітка про те, що виклик виготовлювача (відправника) Основними і Особливими умовами поставки, іншими обов`язковими правилами або договором не передбачений; номер і дата договору на поставку продукції, рахунок-фактура, транспортна накладна і документ, що посвідчує якість продукції; дата прибуття продукції на станцію призначення, час видачі вантажу органом транспорту, час відкриття контейнера чи автофургона та інших опломбованих транспортних засобів, час доставки продукції на склад одержувача; умови зберігання продукції на складі одержувача до складення акта; кількість некомплектної продукції та перелік відсутніх частин, вузлів і деталей і вартість їх; номери стандартів, технічні умови, креслення, зразки (еталони), за якими здійснювалася перевірка якості продукції, а також інші обов`язкові вимоги встановлені Інструкцією при прийомі продукції виробничо-технічного призначення (п. 29 Інструкції).

Акт повинен бути підписаний всіма особами, що брали участь в перевірці якості і комплектності продукції. Особа, яка не згодна із змістом акта, зобов`язана підписати його із застереженням про свою незгоду і викласти свою думку (п. 30 Інструкції).

Акт, що встановлює неналежну якість або некомплектність продукції, складений за участю представників, зазначених в п. 20 п.п. "а", "б" і "в", затверджується керівником підприємства-одержувача або його заступником не пізніше триденного терміну після складання акта (п. 32 Інструкції).

Згідно з положеннями пункту 20 Інструкції П-7, у випадку неявки виробника (відправника) на виклик отримувача (покупця) у встановлений строк та у випадках, коли виклик представника іногороднього виробника (відправника) не є обов`язковим, перевірка якості продукції здійснюється представником відповідної галузевої інспекції по якості продукції, а перевірка якості товарів експертом бюро товарних експертиз або представником відповідної інспекції по якості. За відсутності відповідної інспекції по якості або бюро товарних експертиз в межах знаходження отримувача (покупця), при відмові їх направити представника або неявці його за викликом отримувача (покупця) перевірка здійснюється: а) за участю компетентного представника іншого підприємства (організації), визначеного керівником або заступником керівника цього підприємства (організації), або б) за участю компетентного представника громадськості підприємства - отримувача, призначеного керівником підприємства з кола осіб, затверджених рішенням фабричного, заводського або місцевого комітету профспілки цього підприємства, або в) одностороннє підприємством - отримувачем, якщо виготовлювач (відправник) надав згоду на одностороннє приймання товару.

Таким чином, законодавством встановлений певний порядок приймання товару, який повинен бути застосований сторонами, якщо сторони у договорі не погодили порядок передачі-приймання товару.

За положеннями статті 688 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

В якості доказу невідповідності якості товару позивачем долучено до позовної заяви акт скритих недоліків товару від 02.06.2022 № 1/Т-С3, який складений компанією СоnnесЗ В.V. та підписаний її представниками. У вказаному акті зазначено, що при переробці і сортуванні товару, який був поставлений ТОВ «ТЕХКОМ АВ» згідно митної декларації 102020/2022/001485, виробником товару є ТОВ «СУПЕР КИТ», всередині запакованих пачок частина товару, а саме 22,03куб.м не відповідає належним розмірам, довжина товару менша ніж необхідно на 5-10мм, при попередньому огляді і замірах товару такі недоліки виявити було неможливо.

Також до позовної заяви додано фотокартки, як стверджує позивач, невідповідності розмірів поставлених пиломатеріалів.

В якості доказів понесення збитків на суму 72621,00 грн позивач посилається на лист компанії СоnnесЗ В.V. №1Т/13062022 від 13.06.2022, в якому остання повідомила ТОВ «ТЕХНОКОМ АВ», що сума витрат на усунення дефектів якості товару поставленого згідно заявки №221022 від 19.05.2022 становить 2500 євро, в тому числі затрати на сортування 600 євро, на переробку-торцовку - 1350 євро, перепакування - 550 євро, а також на лист компанії СоnnесЗ В.V. №2Т/С3 від 08.07.2022, в якому остання підтверджує, що ТОВ «ТЕХНОКОМ АВ» в повному обсязі виконало свої зобов`язання перед даною компанією, а саме в наступних поставках компанія СоnnесЗ В.V. вирахувала суму 2500 євро із інвойсів і тим самим виконала умови рекламації по замовленню 221022.

Суд критично ставиться до поданих позивачем доказів, оскільки Акт від 02.06.2022 № 1/Т-С3 складено в односторонньому порядку компанією, яка не є стороною договірних відносин між позивачем та відповідачем, неможливо встановити повноваження осіб на підписання такого акту. Що стосується поданих фото, то неможливо встановити, які саме вироби містяться на фото, і яким чином проведені заміри цих виробів. Що стосується листів компанії СоnnесЗ В.V., то вони з точки зору бухгалтерського обліку, ніяким чином не підтверджують понесення збитків на суму 72621,00 грн.

Суд зазначає, що позивачем не дотримано порядку приймання поставленого відповідачем товару згідно з нормами чинного законодавства. В матеріалах справи відсутні звернення позивача до відповідача щодо поставки неякісного товару.

Окрім того, як уже зазначалось, відповідно до норм чинного законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини, обов`язковою умовою для задоволення позовних вимог про стягнення збитків у вигляді неодержаних доходів є доведеність тих обставин, що позивачем (кредитором) дійсно вжито певних заходів щодо одержання таких доходів, як це передбачено ч. 4 ст. 623 Цивільного кодексу України.

Тобто, доказуючи наявність неодержаних доходів, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така неодержані доходи не підлягатиме відшкодуванню.

Системний аналіз положень частини 1 статті 42, частини 1 статті 44 Господарського кодексу України дає підстави для висновку, що будь-яка підприємницька діяльність суб`єктів господарювання здійснюється на підставі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику. Відтак, суб`єкти господарювання повинні враховувати наявність таких ризиків та усвідомлювати наслідки вчинюваних ними дій, а суди, розглядаючи справи, предметом яких є стягнення упущеної вигоди, повинні встановити чи є наслідки, на які посилається позивач, упущеною вигодою чи такі наслідки є результатом власних комерційних прорахунків суб`єкта господарювання (Висновки викладені у постанові Верховного Суду від 30.03.2021 у справі № 908/2261/17).

Позивачем не доведено факт дотримання ним порядку приймання продукції по якості, а отже не доведено належними та допустимими доказами факт поставки неякісної продукції з боку відповідача.

Відповідно до частин 3 - 4 статті 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України і змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 вказаного кодексу обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша).

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шабельник проти України" (заява № 16404/03) від 19.02.2009 зазначається, що хоча стаття 6 (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (див. рішення у справі "Шенк проти Швейцарії" від 12.07.1998 та у справі "Тейшейра ді Кастру проти Португалії" від 09.06.1998).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).

Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Верховний Суд відзначає, що правило належності доказів обов`язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб`єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

З урахуванням наведеного вище, саме позивач у справі мав довести належними та допустимими доказами факт невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо поставки товару належної якості, а також факт завдання позивачу збитків внаслідок поставки неякісного товару. Натомість, як свідчать матеріали справи і як було встановлено під час вирішення даного спору, позивачем відповідні дії вчинені не були.

Враховуючи всі докази та доводи сторін у їх сукупності із застосуванням стандарту доказування "вірогідності доказів" суд приходить до висновку про недоведеність наявності всіх елементів, що складають склад цивільного правопорушення, а тому позов є необґрунтованим і задоволенню не підлягає.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

За правилами ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно приписів ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового бору покладаються на позивача.

Пунктом 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як свідчать матеріали справи, 10.11.2022 між адвокатом Кириченко Ю.Ю. та клієнтом ТОВ "Супер Кит" укладено договір про надання правової допомоги згідно умов якого адвокат здійснює представництво клієнта у Господарському суді Чернігівської області у справі за позовом ТОВ "Техком АВ" до ТОВ "Супер Кит" щодо стягнення заборгованості в розмірі 116588,41грн.

Згідно п.4.1 Договору сторони вирішили встановити розмір винагороди за передбачену п.1.1 цього договору правову допомогу в розмірі 15000,00грн.

Порядок розрахунку: на підставі Акту виконаних робіт. Термін оплати: протягом 60 робочих днів після підписання Акту виконаних робіт (п.4.3-4.4 Договору).

15.11.2022 адвокатом та клієнтом підписано Акт приймання-передачі виконаних робіт №1 до договору про надання правової допомоги від 10.11.2022 на суму 15000,00грн.

За змістом п.1 частини 2 статті 126 та частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Тобто, витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п.1 частини 2 статті 126 ГПК України).

Вказана правова позиція наведена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, постанові Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 20.12.2019 у справі №903/125/19.

Оскільки матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката, суд дійшов висновку, що в даній конкретній справі витрати на правову допомогу є реальними та підтвердженими матеріалами справи.

Враховуючи, що ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 16.11.2022р. роз`єднані заявлені Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕХКОМ АВ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "СУПЕР КИТ" позовні вимоги на суму 116588,41 грн, і виділено в самостійне провадження вимогу про стягнення 72 621,00 грн. збитків, з огляду на відмову у задоволенні даного позову та приписи ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати на оплату послуг адвоката, понесені ТОВ "Супер Кит" покладаються на позивача в сумі 7500,00 грн.

Керуючись ст. 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХКОМ АВ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "СУПЕР КИТ" про стягнення збитків в сумі 72621,00 грн залишити без задоволення.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХКОМ АВ" (код ЄДРПОУ 36931600; 14001, м. Чернігів, вул. Ціолковського, 41) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СУПЕР КИТ" (код ЄДРПОУ 43651075; 16100, смт. Сосниця Чернігівської області, вул. Виноградського, 38/1) 7500,00 грн витрат на правову допомогу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строк, встановлений ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення складено та підписано 20.01.2023.

Суддя А.С.Сидоренко