Ухвала

від 12.01.2023 по справі 521/17013/20

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 521/17013/20

Провадження № 2/521/140/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 січня 2023 року Малиновський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді- Мазун І.А.,

за участю секретаря судового засідання Кусяк О.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «КОРАЛЛ» про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

До Малиновського районного суду м. Одеси звернулася ОСОБА_1 з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «КОРАЛЛ» про визнання незаконним та скасування наказу №23-к/тр від 25.08.2020 року про застосування дисциплінарного стягнення до представника торгівельного ТОВ «КОРАЛЛ» Гільміярової Наталії Анатоліївни за прогул, визнання незаконним та скасування наказу №24-к/тр від 25.08.2020 року про звільнення представника торгівельного ТОВ «КОРАЛЛ» Гільміярової Наталії Анатоліївни за прогул, поновлення ОСОБА_1 на посаді представника торгівельного ТОВ «КОРАЛЛ» з 25.08.2020 року, стягнення з ТОВ «КОРАЛЛ» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 25 серпня 2020 року по день ухвалення рішення, стягнення з ТОВ «КОРАЛЛ» на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 20000 грн., стягнення з ТОВ «КОРАЛЛ» на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн.

Позивач посилався на те, що 19.08.2020 року вона звернулася із заявою про надання чергової оплачуваної відпустки з 21.08.2020 року по 04.09.2020 року включно, погодила відпустку з директором з виробничих питань ОСОБА_2 та начальником відділу продажів ОСОБА_3 та з 21 серпня 2020 року фактично перебувала у відпустці. 27 серпня 2020 року позивачку було зараховано до особового складу Збройних сил України. 01.09.2022 року військовою частиною НОМЕР_1 було повідомлено директора ТОВ «КОРАЛЛ» ОСОБА_4 про прийняття на військову службу за контрактом громадянки ОСОБА_1 листом вих. №2368, який ОСОБА_4 особисто отримав 02.09.2020 року. Наступного дня 03.09.2020 року до позивачки зателефонувати та повідомили про звільнення. 14 вересня 2020 року на адресу ОСОБА_1 відповідачем було направлено лист №607 від 11.09.2020 року, в якому її повідомлено про її звільнення за прогул 21.08.2020 року. Документи про звільнення були складенні 25 серпня 2020 року, коли позивачка перебувала в законній відпустці, яка була погоджена з особою, яка її звільнила ОСОБА_2 . За посиланнями позивача акт службового розслідування та накази про застосування дисциплінарного стягнення та звільнення були створені не раніше 03.09.2020 року, а причиною звільнення позивачки є укладення нею контакту на проходження військової служби, у зв`язку із чим відповідач має виплачувати позивачу середній заробіток. При цьому відповідачем не дотримано вимоги трудового договору відносно розірвання його з попередженням відповідної сторони за два тижні. За посиланнями позивача її звільнення не відповідає вимогам статті 149 КЗпП у зв`язку із тим, що її було звільнено під час перебування її у відпустці, а відповідач не зажадав від позивача письмових пояснень щодо порушення трудової дисципліни.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому вказував на те, що позивач використала право на щорічну відпустку в період з 08.07.2020 року по 31.07.2020 року, з 21.08.2020 року по 04.09.2020 року позивачці відпустка не надавалася, а позивачка самовільно залишила роботу без погодження з адміністрацією відповідача надання їй відпуски. 21.08.2020 року позивач допустила прогул протягом всього робочого дня. Єдиною особою уповноваженою на погодження надання відпустки працівнику є директор ТОВ «КОРАЛЛ», ОСОБА_4 , який виконував свої трудові обов`язки в період з 19.08.2020 року по 20.08.2020 року, тобто в той час коли позивачка звернулася за погодженням надання їй відпустки. Ані ОСОБА_2 , ані ОСОБА_3 не виконували повноважень директора товариства, а тому не могли надати погодження позивачці на отримання відпустки. Наказ про відпустку позивачки з 21.08.2020 року по 04.09.2020 року не виносився, позивачці для ознайомлення не надавався. При цьому, наказом №22-к від 21.08.2020 року ТОВ «КОРАЛЛ» зажадало від позивачки надання письмових пояснень причин її відсутності на робочому місці, на телефонні дзвінки позивачка не відповідала та не пояснила причин своєї відсутності. Листом №604 від 26.08.2020 року ТОВ «КОРАЛЛ» також просило позивача надати пояснення причин відсутності на робочому місці. Також відповідач зазначив, що пункт 6.3. трудового договору суперечить самому сенсу звільнення працівника у зв`язку із порушенням трудової дисципліни та не ґрунтується на вимогах закону, у зв`язку із чим не свідчить про незаконність звільнення з огляду на наявність встановленого факту порушення працівником трудової дисципліни, що є підставою для звільнення. Посилаючись на викладене, просив у задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги в повному обсязі та просили його задовольнити.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог та просив у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення позивача, її представника та представника відповідача, допитавши свідків, суд прийшов до висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог з наступних підстав.

Судом встановлено, що 19.08.2020 року позивач ОСОБА_1 написала на ім`я директора ТОВ «КОРАЛЛ» ОСОБА_4 заяву від 19.08.2020 року про надання їй оплачуваної відпустки з 21.08.2020 року по 04.09.2020 року включно. Зазначена заява містить підпис позивача, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 . Підпису або візи директора ТОВ «КОРАЛЛ» зазначена заява не містить. (т. 1 а.с. 15).

21.08.2020 року було складено службові записки про відсутність позивача на робочому місці спеціалістом відділу кадрів ТОВ «КОРАЛЛ» Чуприною О.В. та керівником відділу збуту ТОВ «КОРАЛЛ» ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 43-44).

21.08.2020 року було складено Акт про відсутність позивача на робочому місці протягом всього робочого дня, тобто тривалістю більше за три години (т. 1 а.с. 45).

21.08.2020 року директором ТОВ «КОРАЛЛ» ОСОБА_4 було видано наказ №22-к про проведення службового розслідування відносно відсутності на робочому місці позивача, зобов`язано позивача надати письмові пояснення з питань її відсутності на робочому місці, встановлено строк здійснення службового розслідування до 25.08.2020 року включно Членами комісії з проведення службового розслідування призначено: Голова комісії начальник відділу збуту, ОСОБА_3 , члени комісії: спеціаліст відділу кадрів ОСОБА_5 та керівник департаменту виробництва ОСОБА_2 (т.1. а.с. 46).

25.08.2020 року складено письмові пояснення ОСОБА_5 , відповідно до яких встановлено, що 21.08.2020 року позивач ОСОБА_1 на робочому місці відсутня протягом всього робочого дня, на телефон не відповідає, 20.08.2020 року подала заяву про надання їй відпустки, проте наказ про надання відпуски не складався у зв`язку із тим, що позивачка використала щорічну оплачувану відпустку (т. 1 а.с. 47-48).

25.08.2020 року також складено Акт про відсутність позивачки на робочому місці протягом повного робочого дня (т.1 а.с. 51).

17.06.2020 року на ім`я директора ТОВ «КОРАЛЛ» ОСОБА_4 позивачем подано заяву про надання ОСОБА_1 відпустки з 08.07.2020 року строком на 24 календарних дні. Зазначена заява містить візу «в наказ», дату 17.06.2020 року та підпис ОСОБА_4 . Також заява містить особистий підпис позивача ОСОБА_1 , що нею і не заперечувалося в судовому засіданні (т.1 а.с. 54).

17.06.2020 року наказом про надання відпустки від 17.06.2020 року № 16к позивачці, ОСОБА_1 , надано відпустку з 08.07.2020 року по 31.07.2020 року тривалістю в 24 календарних дні. Зазначений наказ містить особистий підпис позивача ОСОБА_1 в розділі «з наказом ознайомлені» (т. 1 а.с. 55-56).

Наказом №21к від 21.08.2020 року про надання відпуски на період з 25.08.2020 по 28.08.2020 року виконання обов`язків директора на час відпуски директора покладено на ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 61).

25.08.2020 року складено Акт за результатами службового розслідування відсутності на робочому місці позивача, ОСОБА_1 , відповідно до якого в ході проведення службового розслідування було встановлено, що напередодні позивач зверталася за погодженням заяви про надання їй відпустки, проте отримала відмову від спеціаліста відділу кадрів через використання повного обсягу щорічної відпустки в липні 2020 року, наказ про надання відпустки на 21.08.2020 року позивачу директором товариства не надавався, заява про надання позивачу відпустки 21.08.2020 року директором товариства не погоджувалася. Факт відсутності ОСОБА_1 на робочому місці 21.08.2020 року та 25.08.2020 року встановлено актами про від 21.08.2020 року та 25.08.2020 року. Телефон ОСОБА_1 не відповідає. Комісією запропоновано звільнити позивача за прогул 21.08.2020 року. (т.1 а.с. 57-58).

25.08.2020 року В.о. директора ТОВ «КОРАЛЛ» ОСОБА_2 було складено наказ №23-к/тр про застосування дисциплінарного стягнення до позивача у вигляді звільнення за прогул без поважних причин та наказ №24-к/тр про звільнення позивача за прогул від 25.08.2020р. (т.1 а.с. 59-60).

26.08.2020 року супровідним листом №604 від 26.08.2020 року позивачу разом із повідомленням про звільнення направлено наказ №23-к/тр про застосування дисциплінарного стягнення до позивача та наказ №24-к/тр про звільнення позивача (т. 1 а.с. 62). Позивач від отримання зазначеного направлення відмовилася, що підтверджується відповідним записом на кур`єрській накладній (т.1 а.с. 63). Судом здійснено в судовому засіданні огляд оригіналу конверту та відповідної кур`єрської накладної.

Суд вважає за необхідне зазначити, що цією ж службою кур`єрської доставки відповідачем здійснювалася доставка процесуальних документів безпосередньо до суду.

27.08.2020 року ОСОБА_1 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу з Міністерством оборони України в особі ТВО командира військової частини НОМЕР_1 строком на три роки. (т.1 а.с.17-19)

27.08.2020 року наказом т.в.о. командира військової частини НОМЕР_1 №51-РС ОСОБА_1 призначено курсантом навчального взводу навчальної роти навчального батальйону 198 навчального центру військово-морських сил Збройних Сил України. (т.1 а.с.16)

02.09.2020 року директору ТОВ «Коралл» ОСОБА_4 вручено листа №2368 від 01.09.2020 року про прийняття на військову службу ОСОБА_1 , до якого додано витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 27.08.2020 року №51-РС, що підтвердив особисто допитаний в якості свідка ОСОБА_4 (т.1 а.с.21)

За поясненнями допитаного в судовому засіданні свідка ОСОБА_4 , відповіді на зазначений лист ТОВ «Коралл» не надавало у зв`язку із тим, що станом на дату отримання відповідного листа ОСОБА_1 вже було звільнено, і відповідний лист прийнято до уваги тільки в якості інформації про реальне місце знаходження колишнього працівника товариства, якого було звільнено за прогул, і який не виходив на зв`язок із товариством.

14.09.2020 року ТОВ «Коралл» повторно направило на адресу ОСОБА_1 повідомлення про звільнення №609 від 11.09.2020 року, до якого додано акт за результатами службового розслідування від 25.08.2020 року, наказ №23-к/тр від 25.08.2020 року про застосування дисциплінарного стягнення та наказ №24-к/тр від 25.08.2020 року, що підтверджується описом вкладення в цінний лист номер відправлення 6500706464063 від 14.09.2020 року. Відповідно до відомостей про відстеження відправлення на веб-сайті УКРПОШТА відправлення вручено 15.09.2020 року. (т.1.с.22-28)

Відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у певних випадках, зокрема у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, яка була висловлена у постанові від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1412цс17, невихід на роботу в зв`язку з самовільним використанням працівником відпустки, відгулів за відпрацьовані раніше дні, вихід на пенсію без попередження власника або уповноваженого ним органу визнаються прогулом і можуть бути причиною звільнення працівника.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістомстатті 5-1 Кодексу законів про працю Україниправовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збережені роботи.

Працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір (стаття 139 КЗпП України).

Відповідно до частини першоїстатті 142 КЗпП Українитрудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на основі типових правил.

Пунктом четвертим частини першоїстатті 40 КЗпП Українипередбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочогодня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Таким чином, у пункті 4статті 40 КЗпП Українивстановлено право роботодавця застосувати до працівника стягнення у вигляді звільнення як за скоєння одного прогулу, так і у разі, коли прогули мають тривалий характер. Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника.

Обов`язок доведення вини працівника у порушенні трудової дисципліни на підприємстві покладено на роботодавця.

Законодавством не визначено перелік обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, а тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 частини першоїстатті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати надані сторонами докази.

Відповідач послався на відсутність поважних причин відсутності на робочому місці позивача. Зокрема, допитані в якості свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 повідомили, що під час службового розслідування причин відсутності ОСОБА_1 відділ кадрів намагалися зв`язатися із останньою телефоном, проте відповіді не отримали. В той же час, під час службового розслідування виявили, що ОСОБА_1 зверталася із заявою про надання їй відпустки, проте відпустка не була погоджена директором товариства та не надавалася ОСОБА_1 .

Позивач, ОСОБА_1 , також в позові зазначила, що вважає своє звільнення незаконним у зв`язку із перебуванням її у відпустці.

Суд критично відноситься до посилання позивача на знаходження її у відпустці під час її звільнення у зв`язку із тим, що як встановлено судом позивач, ОСОБА_1 використала право на щорічну оплачувану відпустку на підставі наказу про надання відпустки від 17.06.2020 року № 16к в період з 08.07.2020 року по 31.07.2020 року тривалістю в 24 календарних дні. Суд враховує те, що зазначений наказ містить особистий підпис позивача ОСОБА_1 , в розділі «з наказом ознайомлені» (т. 1 а.с. 55-56).

Також суд враховує те, що 17.06.2020 року на ім`я директора ТОВ «КОРАЛЛ» ОСОБА_4 позивачем подано заяву про надання позивачу, ОСОБА_1 , відпустки з 08.07.2020 року строком на 24 календарних дні. Зазначена заява містить візу «в наказ», дату 17.06.2020 року та підпис ОСОБА_4 . Також заява містить особистий підпис позивача ОСОБА_1 (т.1 а.с. 54).

Допитана в якості свідка, ОСОБА_1 , підтвердила, що зазначені наказ про надання відпустки від 17.06.2020 року № 16к та заява позивача про надання відпустки від 17.06.2020 року містить її особистий підпис. Проте повідомила суду, що підписала зазначені документи, не читаючи, і фактично відпустку не використала. Крім того, пояснила, що при оформленні її на роботу до її відома було доведено, що працівникам дають відпустку на 10 днів і вона могла працювати у ці дні, однак вони писали заяви про надання відпустки на 24 дні. Зазначене позивачем посилання нічим не підтверджено.

В судовому засіданні оглянуто оригінал заяви позивача про надання їй відпустки від 17.06.2020 року, яка адресована на ім`я директора ТОВ «КОРАЛЛ» ОСОБА_4 , яка складається фактично з тексту на одному рядку та містить підпис позивача одразу під текстом заяви. Також оглянуто оригінал наказу про надання відпустки від 17.06.2020 року № 16к, який виконано на одному аркуші та містить підпис позивача про ознайомлення із наказом на звороті.

Відповідно до Закону України «Про відпустки» та ст. 74 КЗпПП України, щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Суд критично відноситься до посилань позивача про те, що зазначені документи зазвичай складалися на підприємстві без фактичного використання працівниками відпусток, що працівники насправді не використовували свої відпустки. Доказів зазначеного позивачем до суду не надано. Суд також приймає до уваги те, що позивачем не оскаржено наказ про надання відпустки від 17.06.2020 року № 16к.

Згідно зі ст.10 Закону України «Про відпустки», конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов`язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну. Зміна термінів надання відпусток, відображених у графіку, може бути проведена за узгодженням сторін трудового договору i за умови виникнення обставин, що змушують перенести щорічну відпустку.

Враховуючи викладене, суд також критично відноситься до посилань позивача на те, що вона отримала погодження на отримання відпустки в період з 21.08.2020 року по 04.09.2020 року включно від ОСОБА_2 , який в подальшому її звільнив. Відповідно до вимог чинного законодавства погодження конкретних дат відпусток здійснюється в двосторонньому порядку між працівником та власником, або уповноваженою собою, якою є директор товариства.

Відповідно до наявних в матеріалах справи доказів погодження конкретних дат відпусток та доведення їх до відома працівників на товаристві відбувалося шляхом подання директору товариства заяви про надання відпустки та надання працівнику для ознайомлення наказу про надання відпустки. Зазначені обставини також підтвердили допитані в якості свідків працівники товариства ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Доказів зворотного позивачем до суду не надано.

При цьому, як встановлено судом на підставі Наказу №21к від 21.08.2020 року про надання відпуски на період з 25.08.2020 по 28.08.2020 року виконання обов`язків директора на час відпуски директора покладено на ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 61). Тим самим, ОСОБА_2 виконував обов`язки директора товариства тільки з 25.08.2020 по 28.08.2020 року, а отже не мав повноважень на погодження дати відпуски на підставі заяви позивача від 19.08.2020 року.

Зазначені обставини також підтвердили допитані в якості свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

Посилання позивача на те, що директор з виробничих питань ОСОБА_2 на момент погодження заяви позивача від 19.08.2020 року про надання їй відпустки з 21.08.2020 по 04.09.2020 року включно виконував обов`язки директора товариства, не знайшли документального підтвердження та спростовані наказом про надання відпустки № 21к від 21.08.2020 року.

Позивачем не надано до суду доказів надання їй на ознайомлення наказу директора товариства про надання їй відпустки в період з 21.08.2020 року по 04.09.2020 року.

Суд також приймає до уваги, що обидві заяви ОСОБА_1 про надання відпустки, а саме заява від 19.08.2020 року та заява від 17.06.2020 р. написані саме на ім`я директора ТОВ «КОРАЛЛ» ОСОБА_4 , тим самим, позивач визнала, що повноваженнями на надання відпусток на підприємстві наділений виключно директор, а не начальники відділів.

Таким чином суд приходить до висновку, що позивач, ОСОБА_1 , 21.08.2020 року самовільно використала відпустку без погодження із власником або уповноваженою особою, що є прогулом.

Щодо посилання позивача про складення документів про звільнення відповідача в вересні 2020 року, а не 25 серпня 2020 року, тобто після отримання листа військової частини від 01.09.2020 року №2368, зазначені обставини не знайшли підтвердження.

Суд критично відноситься до посилань представника позивача про наявність чисельних помилок в податковій звітності товариства, зокрема щодо кількості відпрацьованих днів, дати звільнення тощо, які коригувалися відповідачем вже під час розгляду справи по суті. Зазначені обставини не спростовують встановлених судом обставин, зокрема самовільного використання позивачем відпустки без погодження із власником або уповноваженою особою. При цьому, правильність заповнення відповідачем податкової звітності не відносяться до предмету доказування, адже позивачем не заявлено позовних вимог, щодо правильності обрахунку фактичної кількості відпрацьованих днів, зміни дати звільнення та не оскаржено суму нарахованих та утриманих податків та зборів.

Представник позивача посилалася на те, що ТОВ «КОРАЛЛ» 02.09.2020 року подано звіт про суми нарахованої заробітної плати за 8 місяць 2020 року, в якому в Таблиці 6. Відомості про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам вказано про відпрацювання позивачем ОСОБА_1 31 робочого дня, що на думку представника позивача свідчить про те, що станом на дату подання звіту 02 вересня 2020 року відповідачем ще не було складено документів про звільнення позивача.

Відповідач, не погоджуючись із зазначеним, пояснив, що ТОВ «КОРАЛЛ» сплачує нарахування з заробітної плати один раз на місяць на початку місяця виходячи з повного розміру окладу за місяць, не маючи інформації заздалегідь про можливе звільнення працівника, у зв`язку із чим податки та збори з заробітної плати за серпень 2020 року з усіх працівників, крім тих, які заздалегідь, тобто за два тижні до дати звільнення, подали заяви на звільнення, були утримані та сплачені в повному обсязі з повного розміру посадового окладу. Тобто податки та збори з заробітної плати позивача за серпень 2020 року були на початку серпня 2020 року утримані в повному обсязі, виходячи із повного відпрацьованого місяця, тобто виходячи із 31 дня, і так само відображені в податковій звітності з метою відсутності розбіжностей між сумами утримання податків та зборів з заробітної платні та самою заробітною платою.

Судом встановлено, що 29 червня 2021 року ТОВ «КОРАЛЛ» подано Податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску за третій квартал 2020 року уточнюючий. Зазначена податкова звітність є новою формою раніше поданого ТОВ «КОРАЛЛ» Звіту про суми нарахованої заробітної плати за 8 місяць 2020 року. В Додатку 1. Відомості про нарахування заробітної плати «доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам, яка фактично є новою формою Таблиці 6. Відомості про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам в рядку 1 під ознакою «0», тобто відкориговані відомості, вказано кількість відпрацьованих днів 25, а сума заробітної плати 5700,00 грн., тобто повний розмір заробітної плати.

При цьому, як встановлено судом, відповідно до відомості №124 від 21.08.2020 року, засвідченої банківською установою, 21.08.2020 року позивачу фактично виплачено аванс 2294,25 грн., відповідно до відомості №127 від 02.10.2020 року позивачу фактично виплачено залишок заборгованості заробітної плати в розмірі 917,91 грн., що в цілому складає 3212,16 грн., тобто не повний розмір заробітної плати за місяць. (т. 1 а.с. 193, 236 - 238)

Тим самим, встановлені судом обставини в повній мірі підтверджують посилання представника відповідача про утримання суми податків та зборів з повної суми заробітної плати, що розраховується за повний місяць, тобто 31 день, та виплату заробітної плати в розмірі, що відповідає фактично відпрацьованому часу, тобто за неповний робочий місяць.

Крім того, представник позивача також посилалася на те, що відповідачем, ТОВ «КОРАЛЛ» не вірно вказано дату звільнення 20 серпня 2020 року, замість 25 серпня 2020 року.

Судом встановлено, що в Додатку 5. Відомості про трудові відносини осіб та період проходження військової служби вказано дату закінчення трудових відносин 25.08.2020 року, підстава для припинення трудових відносин Наказ №24к/тр. При цьому, в Додатку 4 ДФ Відомості про суми нарахованого доходу, утриманого та сплаченого податку на доходи фізичних осіб та військового збору вказано в рядку 1 за ознакою «1», тобто первинно подані відомості, дата звільнення з роботи 20.08.2020 року, а в рядку 2 за ознакою «0», тобто відкориговані відомості, вказано - 25.08.2020 року. Відповідний звіт подано 29 червня 2021 року, що підтверджується квитанцією №2 від 29.06.2021 року.

Відповідно до доповідної записки бухгалтера ТОВ «КОРАЛЛ» остання не визнала факту неправильності заповнення нею податкової звітності, посилаючись на лист Міністерства соціальної політики України від 22.04.2019 року №82/0/22-19/133, відповідно до якого днем звільнення вважається останній день роботи працівника, перед днем, коли він вчинив прогул, за умови, що після вчинення прогулу працівник більше не виходив на роботу, проте повідомила, що пізніше відкоригувала податкову звітність, вказавши днем звільнення саме 25.08.2020 року (т.1 а.с. 247-248).

Надаючи оцінку зазначеним обставинам суд виходить з того, що позивачем не заявлено позовних вимог про зміну дати звільнення, а також не оскаржено правильність розрахунку з нею виходячи із фактичної кількості відпрацьованих днів.

Відповідно до ч. 2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Тим самим, дати звільнення в податковій звітності, фактична кількість відпрацьованих днів, а також оцінка правильності їх внесення в податкову звітність не входить до предмету доказування у справі, адже жодним чином не дозволяє підтвердити або спростувати посилання позивача на те, що документи про звільнення позивача були складені не 25.08.2020 року, а вже після 02.09.2020 року.

Із встановлених судом обставин суд може зробити лише висновок про те, що в податковій звітності відповідача коригувалися відомості про дату звільнення та кількість фактично відпрацьованих днів. Проте зазначені обставини самі по собі не підтверджують факту складення документів про звільнення позивача після 02.09.2020 року.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів складення документів про звільнення позивача після 02.09.2020 року.

Факт виправлення відповідачем податкової звітності 29.06.2021 року, після обговорення помилок податкової звітності в судовому засіданні в цій справі, не підтверджує факту складення документів про звільнення позивача в вересні 2020 року, замість 25.08.2020 року.

Крім того, суд приймає до уваги, що первинне повідомлення про звільнення позивача було направлено позивачу ще 26.08.2020 року, що підтверджується кур`єрською накладною кур`єрської служби. Суд критично відноситься до посилань позивача про відсутність документів про оплату пересилання від 26.08.2020 року та те, що відповідна кур`єрська накладна могла бути роздрукована будь-ким, з урахуванням того, що зазначена служба кур`єрської доставки успішно здійснювала доставку процесуальних документів відповідача під час розгляду цієї справи.

Також представник позивача посилалася на те, що доказом того, що документи про звільнення позивача складалися не 25.08.2020 року, а після 02.09.2020 року також є те, що повний розрахунок при звільненні із позивачем в день звільнення не проведено, а проведено лише в жовтні 2020 року.

Так судом встановлено, що остаточний розрахунок із ОСОБА_1 проведено 02 жовтня 2020 року, що підтверджується відомістю №127 від 02.10.2020 року, засвідченою АБ «Південний» (т.1 а.с. 236).

Допитана в якості свідка ОСОБА_1 пояснила суду, що була відсутня на роботі з 21.08.2020 року, після цього на роботу не виходила, заяву про виплату заробітної плати до відповідача не подавала. Зазначені обставини також були визнані відповідачем, отже зазначені обставини не підлягають окремому доказуванню сторонами.

Тим самим, суд встановив, що в день звільнення позивач, ОСОБА_1 , не працювала та була відсутня на робочому місці, вимогу про остаточний розрахунок не подавала.

Відповідно дот ст. 116 КЗпП України, якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Тим самим, факт здійснення остаточного розрахунку 02 жовтня 2020 року, замість 25 серпня 2020 року, тобто в день звільнення, не є порушенням вимог чинного законодавства та не підтверджує факту складення документів про звільнення не 25 серпня 2020 року.

Допитаний в якості свідка ОСОБА_6 повідомив суду, що 02.09.2020 року особисто під підпис вручив лист від 01.09.2020 року №2368 та витяг із наказу від 27.08.2020 року №51-РС про прийняття на військову службу за контрактом ОСОБА_1 директору ТОВ «КОРАЛЛ», ОСОБА_4 , який йому повідомив, що ОСОБА_1 працює в ТОВ «КОРАЛЛ». ОСОБА_6 пояснив, що зробив це, щоб пересвідчитися, що ОСОБА_1 не звільнена, в той же час пояснити чи входить зазначене в його посадові обов`язки та які цілі для Збройних Сил України він виконував, особисто підіймаючи таке питання, він не зміг. При цьому пояснив, що відповідь директора ТОВ «КОРАЛЛ» жодним чином не зафіксував.

Допитаний з цього приводу директор ТОВ «КОРАЛЛ», ОСОБА_4 , повідомив суду, що 02.09.2020 року йому особисто під підпис було вручено лист від 01.09.2020 року №2368 та витяг із наказу від 27.08.2020 року №51-РС про прийняття на військову службу за контрактом ОСОБА_1 , на запитання, чи відома йому ОСОБА_1 , він повідомив, що вона працювала в ТОВ «КОРАЛЛ».

Суд критично відноситься до пояснень обох свідків в частині змісту бесіди, що відбулася між ними 02.09.2020 року, та виходить з того, що реальний зміст бесіди ОСОБА_6 та ОСОБА_4 02.09.2020 року встановити неможливо.

Також, в судовому засіданні оглянуто оригінал книги наказів товариства, яка містить записи суцільним порядком з 04.01.2017 року по теперішній час, а також записи про накази № 23к/тр від 25.08.2020 року та №24к/тр від 25.08.2020 року, записи про наказ №16к від 17.06.2020 року про надання позивачу відпустки в період з 08.07.2020 року по 31.07.2020 року, книга прошита, пронумерована та містить печатку, що в цілому спростовує посилання позивача на складення наказу про її звільнення в вересні 2020 року.

Суд критично відноситься до посилань представника позивача відносно того, що книга наказів товариства могла бути переписана після подання позову, що розглядається, оскільки доказів цьому не надано.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Сам по собі факт заповнення книги наказів одним почерком чорною кульковою ручкою не може підтвердити факт складення книги наказів після 02 вересня 2020 року, а підтверджує лише те, що книга наказів ведеться однією особою. За наявності на підприємстві спеціаліста відділу кадрів, що встановлено судом, ведення книги наказів одним почерком різними ручками чорного кольору не суперечить звичаям ділового обороту та не доводить факту звільнення позивача після 02 вересня 2020 року.

Відповідно до наявних в матеріалах справи доказів наказом № 22-К від 21.08.2020 року витребувано від ОСОБА_1 пояснення щодо причин її відсутності на робочому місці, члени комісії щодо розслідування факту відсутності на робочому місці позивача 21.08.2020 року також намагалися зв`язатися із позивачем засобами телефонного зв`язку та отримати пояснення щодо причин відсутності позивача на робочому місці. Зазначені обставини також підтвердили допитані в якості свідків члени комісії ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Крім того, відповідач направив позивачу листа №604 від 26.08.2020 року, в якому також зажадав надання пояснень щодо причин відсутності позивача на робочому місці.

Тим самим, суд приходить до висновку про те, що відповідачем додержано вимоги чинного законодавства щодо затребування від працівника пояснень причин відсутності на робочому місці в розумний та виправданий спосіб.

Суд також критично відноситься до посилання позивача, що за приписами п. 6.3 Трудового договору, при достроковому розірванні трудового договору у разі неналежного виконання Сторонами зобов`язань, передбачених цим трудовим договором, він розривається з попередженням відповідної сторони за два тижні. Як встановлено судом позивач допустила прогул тривалістю більше за 3 години шляхом самовільного використання відпустки.

ОСОБА_1 , будучи допитаною в якості свідка в судовому засіданні, повідомила суд, про те, що безперервно працює в ТОВ «КОРАЛЛ» з 2008 року. зазначені обставини позивач також повідомила суду в позовній заяві. Відповідач зазначені обставини також визнав та не заперечував.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Отже факт перебування позивача в трудових відносинах із відповідачем безперервно з 2008 року не підлягає окремому доведенню перед судом.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Відповідно до частини 1 ст. 23 КЗпП, трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Згідно з частиною 2 ст. 23 КЗпП України, строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Суд приймає до уваги, що характер виконуваної роботи та умови її виконання цілком очевидно свідчать про безстроковий та безперервний характер виконання позивачем трудових обов`язків з 2008 року, що також було визнано сторонами спору та не підлягає окремому доказуванню.

Відповідно до ст. 24 КЗпП України, при укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку (у разі наявності) або відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я, відповідний військово-обліковий документ та інші документи.

Допитана в якості свідка ОСОБА_1 повідомила суду про те, що в 2008 році з нею було проведено співбесіду, під час якої було зокрема повідомлено про порядок використання відпустки, за результатами якої її було прийнято на роботу в ПП «КАНЦВАЛ», яке в ходить в групу підприємств ТОВ «КОРАЛЛ», а потім переведено в ТОВ «КОРАЛЛ». При цьому після співбесіди в 2008 році нею було надано роботодавцю трудову книжку, більше з нею нові співбесіди не проводилися, трудова книжка не поверталася, її не звільняли та не здійснювали прийняття на роботу наново, і сама вона працювала весь час з 2008 року в ТОВ «КОРАЛЛ» без порушення трудової дисципліни.

Тим самим, суд приходить до висновку, що між позивачем та відповідачем фактично було укладено безстроковий трудовий договір та існувати трудові відносини ще з 2008 року.

27 грудня 2019 року сторони насправді не приймали участі в співбесіді, позивач не надавала своїх документів та трудової книжки з метою укладення з нею трудового договору та прийняття її на роботу, що притаманно процесу укладення трудового договору. Тим самим 27 грудня 2019 року сторони не укладали трудовій договір, не мали наміру унормовувати ним трудові відносини та виконувати його фактично, адже фактичні трудові відносини між сторонами розпочалися ще в 2008 році.

Зазначені обставини визнали і позивач, і відповідач.

Із урахуванням встановленого, трудовий договір від 27 грудня 2019 року, суд вважає неукладеним. У зв`язку із зазначеним, суд не приймає до уваги трудовий договір від 27.12.2019 року, у зв`язку із його неналежністю.

Відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у певних випадках, зокрема у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

КЗпП України не передбачено обов`язкове попередження роботодавцем працівника за два тижні про дострокове розірвання трудового договору у разі неналежного виконання останнього своїх зобов`язань.

Приймаючи до уваги доведеність факту прогулу 21.08.2020 року, а також існування між сторонами безперервних трудових відносин з 2008 року, суд приходить до висновку про правомірність наказу про звільнення позивача.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, підстави для задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу №23-к/тр від 25.08.2020 року про застосування дисциплінарного стягнення до представника торгівельного ТОВ «КОРАЛЛ» Гільміярової Наталії Анатоліївни за прогул визнання незаконним та скасування наказу №24-к/тр від 25.08.2020 року про звільнення представника торгівельного ТОВ «КОРАЛЛ» Гільміярової Наталії Анатоліївни за прогул, поновлення ОСОБА_1 на посаді представника торгівельного ТОВ «КОРАЛЛ» з 25.08.2020 року, стягнення з ТОВ «КОРАЛЛ» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 25 серпня 2020 року по день ухвалення рішення відсутні.

Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди, суд виходить із того, що зазначені позовні вимоги також не підлягають задоволенню.

Відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

За частиною 1 статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

За частиною 2 статті 1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

Згідно пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від №4 від 31.03.1995 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Згідно пункту 9 вищезгаданої Постанови Пленуму Верховного Суду України, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Згідно пункту 10 вищезгаданої Постанови Пленуму Верховного Суду України, судам слід мати на увазі, що у разі заподіяння особі моральної шкоди неправомірно вчиненими діями кількох осіб, розмір відшкодування визначається з урахуванням ступеня вини кожної з них. На осіб, які заподіяли моральну шкоду спільно (взаємопов`язаними, сукупними діями або діями з єдиним наміром) покладається солідарна відповідальність по її відшкодуванню.

Відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Із урахуванням встановлення судом факту порушення позивачем трудової дисципліни, що послужило підставою для звільнення позивача, підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з ТОВ «КОРАЛЛ» на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 20000,00 (двадцять тисяч) гривень є відсутніми.

Щодо позовних вимог про стягнення витрат на правову допомогу, зазначені вимоги не підлягають задоволенню, у зв`язку із тим, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу №23-к/тр від 25.08.2020 року про застосування дисциплінарного стягнення до представника торгівельного ТОВ «КОРАЛЛ» Гільміярової Наталії Анатоліївни за прогул визнання незаконним та скасування Наказу №24-к/тр від 25.08.2020 року про звільнення представника торгівельного ТОВ «КОРАЛЛ» Гільміярової Наталії Анатоліївни за прогул, поновлення ОСОБА_1 на посаді представника торгівельного ТОВ «КОРАЛЛ» з 25.08.2020 року, стягнення з ТОВ «КОРАЛЛ» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 25 серпня 2020 року по день ухвалення рішення, стягнення з ТОВ «КОРАЛЛ» на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 20000,00 (двадцять тисяч) гривень.

Оскільки суд вважає необґрунтованими позовні вимоги, судовий збір не підлягає відшкодуванню з відповідача на користь позивача.

Частиною 1 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, витрати на правову допомогу та судовий збір покладаються на позивача.

Керуючись п.4 ст.40 КЗпП України,ст.23 Цивільного кодексу України, ст.ст.76-78,80,83,258-259,263-265,268,352,354 ЦПК України,суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «КОРАЛЛ» про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 20 січня 2023 року.

ГОЛОВУЮЧИЙ І.А.МАЗУН