Рішення

від 23.01.2023 по справі 910/12437/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.01.2023Справа № 910/12437/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Сівакової В.В. розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Столиця Бетон»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія

«Інвест-Хоум»

про стягнення 46.498,37 грн

Представники сторін: не викликались

СУТЬ СПОРУ:

16.11.2022 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Столиця Бетон» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест-Хоум» про стягнення 46.498,37 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що на підставі усної домовленості між сторонами, позивачем були надані відповідачу послуги по подачі бетону на відстань за допомогою бетононасосу на загальну суму 32.000,00 грн, що підтверджується підписаними сторонами актами надання послуг № 518 від 01.09.2020 та № 525 від 04.09.2020. У зв`язку з тим, що відповідачем не виконано своїх зобов`язань за домовленістю, позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідача 32.000,00 грн основного боргу, 12.489,06 грн інфляційних втрат, 2.009,31 грн 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 відкрито провадження у справі № 910/12437/22; прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Даною ухвалою суду зобов`язано відповідача протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.

27.12.2022 відповідачем до суду подано клопотання про поновлення пропущеного строку для подачі відзиву (разом з відзивом). В обґрунтування клопотання відповідач зазначає, що в умовах воєнного стану, введеного внаслідок повномасштабного вторгнення рф на територію України та у зв`язку з ракетними обстрілами об`єктів інфраструктури виникла необхідність просити про поновлення пропущених строків, оскільки отримання представником документів у зв`язку перебоями з електропостачанні відбулося не одразу, а на їх опрацювання та вивчення необхідна певна кількість часу, тому відбулась затримка в підготовці та направленні відзиву.

У відзиві відповідач зазначає, що позивачем було зроблено вибір звернутись до суду в наказному проваджені, посилаючись на ст. 150 Господарського процесуального кодексу України. Проте ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.202 у справі № 910/12437/22 суд вирішив здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Відповідач вважає, що таке рішення є виходом за межі повноважень суду, оскільки вибір позивача не був врахований. Зазначає, що в даному випадку спір щодо стягнення сум присутній, оскільки відповідач заперечує проти стягнення заборгованості, тому вибір позивача щодо наказного провадження є помилковим. Відповідач вважає, що неправильний вибір позивача та незастосування норм процесуального права судом є підставою для залишення позову без розгляду на підставі п. 8 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України. Щодо процедури виконання послуг зазначає, що між позивачем та відповідачем 14.09.2019 укладено договір по подачі бетону на відстань № 14/09/19-88, відповідно до п. 2.3 якого оплата за надані виконавцем послуги здійснюється у гривнях шляхом попереднього перерахуванням грошових коштів замовником на розрахунковий рахунок виконавця відповідно до виставлених виконавцем на підставі отриманої від замовника заявки рахунків-фактур. Якщо час фактично наданих послуг перевищує час, вказаний у заявці замовника, замовник зобов`язаний здійснити доплату за надані послуги згідно додатково виставленого виконавцем рахунку протягом 10-х банківських днів з дати отримання рахунку. Тому, вважає, що відповідальність за подачу бетону без оплати відповідача, є відповідальністю самого позивача, оскільки за п. 2 договору встановлено процедуру порядку розрахунків, яку позивачем було порушено. Отже, позивач здійснив подачу бетону на власний ризик, без згоди на це іншої сторони. З огляду на викладене, просить залишити справу без розгляду, а у випадку відхилення клопотання про залишення позову без розгляду прийняти до уваги позицію відповідача.

Суд розглянувши клопотання відповідача про поновлення пропущеного строку для подачі відзиву відзначає наступне

У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 23.11.2022 було направлено відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0105493166375 за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме: 03148, м. Київ, вул. Жмеринська, 11/1, яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача.

Проте, конверт разом з ухвалою від 23.11.2023 (номер відправлення 0105493166375) було повернуто до суду поштовим відділенням зв`язку без вручення адресату з довідкою форми Ф-20 від 02.01.2023 з позначкою «за закінчення терміну зберігання».

При цьому згідно інформації з офіційного сайту АТ «Укрпошта» в мережі Інтернет за трек-кодом № 0105493166375 вбачається, що 02.12.2022 відправлення не вручено під час доставки: інші причини.

Згідно з ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Згідно з п. 3 ст. 212 Цивільного кодексу України якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала.

З огляду на викладене, день (02.12.2022) невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі, а тому відповідач мав подати відзив у строк до 19.12.2022 включно.

Відповідно до ч. 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Частина 4 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України визначає, що одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

З огляду на те, що відповідачем вчинено процесуальну дію та подано відзив на позов, суд враховуючи наведені відповідачем обставини вважає за можливе поновити відповідачу пропущений строк на подання відзиву.

Суд розглянувши клопотання відповідача про залишення позову без розгляду відзначає наступне

Позивач посилаючись у позовній заяві на те, що він керується ст. 150 Господарського процесуального кодексу України допустив помилку, оскільки за змістом та поданими до неї документами заява оформлена у відповідності з вимогами до позовної заяви. Так, позивачем подано позовну заяву, в якій позивач просить прийняти її до розгляду, відкрити провадження у справі та стягнути заборгованість, а не заяву про видачу судового наказу. У поданій позовній заяві зазначені відомості, які має містити позовна заява, що вимагаються ст.ст. 162, 163 Господарського процесуального кодексу України. До заяви подано документи, що вимагаються ст. 164 Господарського процесуального кодексу України, а саме докази надіслання позовної заяви і доданих до неї документів відповідачу; докази сплати судового збору за ставкою, встановленою для розгляду позовної заяви, а не заяви про видачу судового наказу.

Згідно з ч. 1 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Оскільки подана позивачем позовна заява відповідала вимогам ст.ст. 162, 164, 172 Господарського процесуального кодексу України у суду були відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, у зв`язку з чим судом 23.11.2022 винесено ухвалу про відкриття провадження у справі № 910/12437/22 та з огляду на ціну позову спір вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Пунктом 8 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд залишає позов без розгляду, якщо провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172, 173 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк.

Враховуючи те, що подана позивачем позовна заява судом не залишалась без руху для усунення її недоліків, у суду відсутні підстави для залишення позовної заяви без розгляду на підставі п. 8 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду безпідставне та задоволенню не підлягає.

04.01.2023 представником відповідача до суду подано заяву про надання матеріалів справи № 910/12437/22 для ознайомлення. 05.01.2023 представник відповідача ознайомився з матеріалами справи що підтверджується наявною у справі відповідною розпискою представника відповідача.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Спір виник у зв`язку з тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань вартість наданих послуг не сплатив, внаслідок чого виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 32.000,00 грн та за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання позивачем нараховані 12.489,06 грн інфляційних втрат та 2.009,31 грн 3% річних.

Позивач в обґрунтування вимог зазначає, що ним у вересні 2020 року надано відповідачу послуги по подачі бетону на відстань за допомогою бетононасосу за усною домовленістю сторін і жодного посилання на наявність укладеного між сторонами договору у письмовій формі шляхом складання єдиного документа у позовній заяві не міститься.

Відповідач у свою чергу зазначає, що між сторонами укладений договір послуг по подачі бетону на відстань № 14/09/19-88 від 14.09.2019 умовами якого визначений певний порядок здійснення оплати наданих послуг, який позивачем не дотримано.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що 14.09.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Столиця Бетон» (позивач, виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Інвест-Хоум» (відповідач, замовник) був укладений договір послуг по подачі бетону на відстань № 14/09/19-88 (далі - договір № 14/09/19-88 від 14.09.2019).

Відповідно до п. 1.1 договору № 14/09/19-88 від 14.09.2019 виконавець зобов`язується надати замовнику послуги по транспортуванню бетону на відстань за допомогою бетононасосу (далі - послуги) у місце та час вказані замовником, а замовник зобов`язується сплатити їх вартість за цінами, які визначені згідно прайс-листа (додаток № 1 до договору).

Відповідно до ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Згідно з п. 10.5 договору № 14/09/19-88 від 14.09.2019 даний договір набирає сили з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2019.

Пунктом 10.1 договору передбачено, що всі зміни та доповнення до цього договору дійсні лише у випадку, якщо вони зроблені в письмовій формі і підписані уповноваженими представниками сторін. Сторони погодились продовжувати термін дії договору за допомогою факсимільного зв`язку.

Документального підтвердження, що договір послуг по подачі бетону на відстань № 14/09/19-88 від 14.09.2019 був продовжений сторонами шляхом здійснення певних дій у письмовому вигляді не подано, тому у суду відсутні підстави вважати, що даний договір є чинним, а отже його умови не підлягають застосуванню при вирішенні даного спору щодо наданих позивачем послуг у вересні 2020 року.

Позивач зазначає, що ним 28.08.2020 було виставлено відповідачу рахунок на оплату № 668 щодо надання послуги по подачі бетону за допомогою бетононасосу на суму 16.000,00 грн та 03.09.2020 було виставлено відповідачу рахунок на оплату № 684 щодо надання послуги по подачі бетону за допомогою бетононасосу на суму 16.000,00 грн

Відповідачем у відзиві не наведено заперечень щодо неотримання зазначених рахунків у вказані позивачем дати.

Відповідно до ч. 1 ст. 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем надано відповідачу послуги по подачі бетону за допомогою бетононасосу на загальну суму 32.000,00 грн, що підтверджується наступними актами надання послуг, що підписані та скріплені печатками обох сторін

№ 518 від 01.09.2020 на суму 16.000,00 грн (міститься посилання на рахунок на оплату № 668 від 28.08.2020);

№ 525 від 04.09.2020 на суму 16.000,00 грн (міститься посилання на рахунок на оплату № 684 від 03.09.2020).

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Форма правочину може бути як усною так і письмовою, і визначається відповідно до положень ст.ст. 205, 207 - 209 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Згідно зі ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч. 2 ст. 638 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 2 ст. 184 Господарського кодексу України укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.

Матеріалами справи підтверджується, що між сторонами шляхом виставлення позивачем відповідачу рахунків на оплату наданих послуг та фактичного надання відповідачу відповідних послуг було укладено договір про надання послуг у спрощеній спосіб.

Частиною 1 ст. 903 Цивільного кодексу України визначено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Укладений сторонами договір надання послуг у спрощений спосіб не містить умов щодо строку виконання зобов`язання по сплаті наданих послуг.

Разом з цим, відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» оскільки згаданою статтею 530 ЦК України не визначена форма пред`явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. При цьому якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов`язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові. Останній, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги кредитора (наприклад, довідку підприємства зв`язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення). Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв`язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез`явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред`явленою.

Згідно зі ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Оскільки відповідач не заперечує отримання рахунків позивача в день їх складання то з урахуванням положень ст. 253 та ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України відповідач мав сплатити кошти за надані позивачем послуги за актом № 518 від 01.09.2020 (рахунок № 668 від 28.08.2020) у строк до 04.09.2020 включно та за актом № 525 від 04.09.2020 (рахунок № 684 від 03.09.2020) у строк до 10.09.2020 включно.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Матеріали справи свідчать, що відповідач не виконав зобов`язання по сплаті наданих послуг у повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість перед позивачем, розмір якої не оспорений відповідачем, що складає 32.000,00 грн.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Доказів того, що відповідачем виконано зобов`язання по сплаті наданих послуг в повному обсязі не подано.

З огляду на викладене, та з урахуванням існування належних доказів надання позивачем відповідачу послуг, суд дійшов висновку про наявність передбачених чинним законодавством правових підстав для стягнення з відповідача їх вартості в розмірі 32.000,00 грн.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В зв`язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті наданих послуг, позивач просить суд стягнути з відповідача 12.489,06 грн інфляційних втрат та 2.009,31 грн 3% річних.

З позовної заяви та доданого до неї розрахунку інфляційних втрат та 3% річних позивач прострочення виконання грошового зобов`язання обраховує з наступного дня після надання послуг, а саме за актом № 518 від 01.09.2020 з 02.09.2020, а за актом № 525 від 04.09.2020 з 05.09.2020.

Проте судом встановлено, що виконання зобов`язання по сплаті наданих послуг пов`язано з моментом пред`явлення рахунків та спливає протягом семи календарних днів, а тому прострочення виконання зобов`язання по сплаті наданих послуг за актом № 518 від 01.09.2020 слід обраховувати з 05.09.2020, а за актом № 525 від 04.09.2020 з 11.09.2020.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Зазначені вище норми закону свідчать про те, що інфляційні втрати та 3% річних можуть бути нараховані лише за час прострочення платежу.

За розрахунками суду (знаходиться в матеріалах справи) розмір 3% річних на суму боргу 16.000,00 грн за період з 05.09.2020 по 10.11.2022 та на суму 16.000,00 грн за період з 11.09.2020 по 10.11.2022 становить 2.087,50 грн.

З доданого до позовної заяви розрахунку вбачається, що розмір 3% річних становить 2.099,31 грн, проте у прохальній частині позовної заяви позивач просить суд стягнути з відповідача 2.009,31 грн 3% річних.

Оскільки у суду відсутні повноваження виходити за межі пред`явлених позовних вимог (ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України), тому суд погоджується із заявленим позивачем розміром 3% річних в сумі 2.009,31 грн.

З огляду на викладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача 2.009,31 грн 3% річних обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.

Якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Такий висновок викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.

Суд приходить до висновку про обґрунтованість нарахування 12.489,06 грн інфляційних втрат, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Столиця Бетон» обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест-Хоум» (03148, м. Київ, вул. Жмеринська, 11/1, код ЄДРПОУ 42462585) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Столиця Бетон» (03055, м. Київ, вул. Виборзька, 18/20, К 2, кімната 19,20, код ЄДРПОУ 39997439) 32.000 (тридцять дві тисячі) грн 00 коп. основного боргу, 12.489 (дванадцять тисяч чотириста вісімдесят дев`ять) грн 06 коп. інфляційних втрат, 2.009 (дві тисячі дев`ять) грн 31 коп. 3% річних, 2.481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя В.В.Сівакова