Рішення

від 09.01.2023 по справі 199/2597/22

АМУР-НИЖНЬОДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 199/2597/22

(2/199/180/23)

РІШЕННЯ

Іменем України

09.01.2023 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська

у складі головуючого судді Авраменка А.М.,

при секретарі судового засідання Хамула А.С.,

за участю представника відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа Дніпровська міська рада, про поділ спільного сумісного майна подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа Дніпровська міська рада, про поділ спільного сумісного майна подружжя та стягнення грошової компенсації вартості частки спільного майна,

ВСТАНОВИВ:

25 травня 2022 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська звернувся позивач із вищевказаним первісним позовом, в обґрунтування якого послався на та, що сторони перебувають у шлюбі, від якого мають спільну дитину, і в період цього шлюбу 29 серпня 2018 року відповідач на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу домоволодіння набула у власність будинок АДРЕСА_1 , а в подальшому на підставі рішення Дніпровської міської ради №273/46 від 19 червня 2019 року в порядку приватизації і право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 1210100000:01:451:0027, цільовим призначенням «для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» та площею 0,0506 га, на якій розташований вказаний будинок. Посилаючись на те, що означене нерухоме майном було придбано в період перебування сторін у шлюбі, а отже є спільним сумісним майном подружжя, наразі судом вирішується питання про розірвання шлюбу сторін, а вказане спільне майно зареєстроване на праві власності лише за відповідачем, тому позивач, користуючись своїм правом на поділ спільного з відповідачем майна, звернувся до суду із даним позовом, в якому просив суд здійснити поділ вищевказаного нерухомого майна сторін в рівним частках, вирішити питання про розподіл судових витрат по справі.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2022 року позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строку для усунення виявлених недоліків його позову.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 липня 2022 року у зв`язку із повним та своєчасним усуненням позивачем недоліків його позову позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, яку вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження з викликом сторін. Цією ж ухвалою до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучено Дніпровську міську раду.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 25 січня 2022 року залишено без руху поданий відповідачем зустрічний позов, надано зустрічному позивачу строку для усунення недоліків її позову.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 31 жовтня 2022 року внаслідок своєчасного та повного усунення зустрічним позивачем недоліків її позову зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа Дніпровська міська рада, про поділ спільного сумісного майна подружжя та стягнення грошової компенсації вартості частки спільного майна прийнято судом до спільного розгляду, об`єднавши в одне провадження, із первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа Дніпровська міська рада, про поділ спільного сумісного майна подружжя.

В обґрунтування свого зустрічного позову ОСОБА_3 послалась на те, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 15 лютого 2003 року до 26 травня 2022 року, в період якого тоді ще подружжям було придбано автомобіль «Renault Kangoo», д.н.з. НОМЕР_1 , 2005 року випуску, який на праві власності зареєстровано за зустрічним відповідачем. Вартість такого транспортного засобу станом на 22 серпня 2022 року згідно оцінки, проведеної на замовлення зустрічного позивача, складає 157757 гривень. Оскільки таке спільне майно сторін є неподільним, а використовує його виключно зустрічний позивач, частки подружжя у спільному сумісному майно презюмуються рівними, зустрічним позивач просила суд стягнути із зустрічного відповідача вартість Ѕ частки у праві власності на зазначене авто, а саме 78878,5 гривень, а також покласти на зустрічного відповідача судові витрати, понесені зустрічним позивачем.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 листопада 2022 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, підготовче провадження закрито, а справу призначено до судового розгляду по суті.

В судове засідання сторона первісного позивача/зустрічного відповідача не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином. При цьому від представника такої сторони до суду надійшли заяви про проведення розгляду справи за відсутності представника первісного позивача/зустрічного відповідача. В ході розгляду справи представник первісні позовні вимог підтримував в повному обсязі, просив їх задовольнити, а зустрічні позовні вимоги фактично визнав частково, вважаючи що стягненню із зустрічного відповідача підлягає Ѕ частка у праві власності на спірне авто в розмірі, який встановлений згідно оцінки, проведеної на замовлення зустрічного відповідача, оскільки саме останній володіє таким авто і надавав його для огляду оцінювачем.

Представник первісного відповідача/зустрічного позивача в судовому засіданні проти задоволення первісного позову не заперечувала, а зустрічний позов підтримала, не заперечувала проти того, що в основу розрахунку вартості спірного автомобіля було покладено звіт про оцінку його вартості, наданий саме стороною зустрічного відповідача, а не позивача.

Представник третьої особи за первісним та зустрічним позовами в судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, надала суду письмові пояснення, в яких фактично не заперечувала проти задоволення первісного позову, залишивши вирішення зустрічного на розсуд суду.

За таких обставин суд у відповідності до ст.ст.211, 223, 240, 280 ЦПК України вважає за можливе провести судове засідання та здійснити розгляд справи по суті за наведеної вище явки учасників справи.

Вислухавши учасників справи та дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.

Судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Так, в судовому засіданні встановлено, що сторони з 15 лютого 2003 року по 30 червня 2022 року перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають спільну дитину дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Викладені обставини підтверджуються копією свідоцтва про укладення шлюбу, копією свідоцтва про народження, копіями паспортів сторін, копією рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 травня 2022 року по справі №199/924/22 (провадження №2/199/1263/22), яким шлюб сторін було розірвано, і яке набрало законної сили 30 червня 2022 року.

Також судом встановлено, що 29 серпня 2018 року, тобто в період перебування сторін у шлюбі, ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу домоволодіння, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Златовою Н.А. за реєстровим №6712, тією ж датою було придбано спірне домоволодіння АДРЕСА_1 , яке розташоване на земельній ділянці площею 0,0506 га із кадастровим номером 1210100000:01:451:0027. При цьому, відповідно до п.9.1 означеного договору на його укладення та підписання ОСОБА_3 , як покупцем, було надано нотаріально посвідчену згоду тоді ще її чоловіка ОСОБА_2 . Викладені обставини підтверджуються копією означеного договору купівлі-продажу домоволодіння, копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, копією технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок та акту до нього, відповідно до якого у складі спірного домоволодіння відсутнє самочинне будівництво, а також копією інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 20 липня 2022 року.

19 червня 2019 року Дніпровською міською радою прийнято рішення №273/46 «Про передачу у власність земельних ділянок громадянам у м. Дніпрі (8 осіб)», яким, окрім іншого: затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та передано безоплатно у власність земельні ділянки для обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд громадянам у м. Дніпрі (додатки 1-6); віднесено земельні ділянки (додатки 1-6) за основним цільовим призначенням до категорії «землі житлової та громадської забудови»; визначено, що право власності на земельні ділянки виникає пропорційно до часток осіб у праві власності на житлі будинки, господарські будівлі і споруди відповідно до вимог чинного законодавства. Згідно до додатку 1 до вказаного рішення ОСОБА_3 безоплатно передано у приватну власність земельну ділянку із кадастровим номером 1210100000:01:451:0027, цільовим призначенням «для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)», площею 0,0506 га, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 . Державна реєстрація права власності за ОСОБА_3 на вказану земельну ділянку здійснена 09 липня 2019 року, тобто в період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі. Викладені обставини підтверджуються копією зазначеного рішення міської ради з додатком, а також довідкою/інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Крім того, судом встановлено, що 21 грудня 2018 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на автомобіль «Renault Kangoo», д.н.з. НОМЕР_1 , 2005 року випуску, який дотепер перебуває у користуванні ОСОБА_2 , а вартість такого транспортного засобу станом на 04 листопада 2022 року становить 77827,5 гривень. Викладені обставини підтверджуються копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, копією звіту №М1/11/134 про оцінку транспортного засобу від 04 листопада 2022 року, а також встановлено судом в частині перебування авто у користування лише ОСОБА_2 на підставі ст.82 ч.1 ЦПК України.

Правовідносини, які виникли між сторонами, окрім наведеного вище договору купівлі-продажу домоволодіння та рішення органу місцевого самоврядування, врегульовані нормами Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, Конституції України, ЦК України, СК України, ЗК України.

Так, відповідно до ст.124 Конституції України, ст.ст.15, 16 ЦК України, ст.18 СК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Положеннями ст.158 ЗК України передбачено, що виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян.

Згідно ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

За змістом положень ст.41 Конституції України, ст.ст.179, 181, 190, 316, 317, 319, 321, 328, 373, 374, 380 ЦК України, ст.ст.40, 78-81, 86, 87, 89 ЗК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, які він здійснює на власний розсуд. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом, та на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Об`єктом права власності, зокрема спільної сумісної/часткової, може виступати таке нерухоме майно як житловий будинок та земельна ділянка, на якій розташований цей житловий будинок, призначена для його обслуговування, а також рухоме майно, різновидом якого є транспортний засіб.

При цьому законодавство, чинне як на момент прийняття спірного рішення міської ради, так і на момент розгляду даної справи, у положеннях ст.ст.377, 381 ЦК України, ст.ст.40, 120 ЗК України закріплювало і закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди), а отже і правовідносини з приводу реалізації власником/співвласником свого речового права на таке нерухоме майно має відбуватись у комплексі та взаємозв`язку відносно обох цих об`єктів права власності.

Нормою ст.355 ЦК України визначено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Положеннями ст.356 ЦК України передбачено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб`єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Відповідно до ст.ст.368, 369 ЦК України, ст.63 СК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

За змістом норм ст.ст.60, 61, 68 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

За змістом положень ст.ст.69, 70 СК України, ст.372 ЦК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Згідно ст.71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Відповідно до норми ст.57 ч.1 п.5 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

За змістом ст.ст.81, 89, 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених ЗК України або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі: приватизації земельнихділянок,які перебуваютьу користуваннігромадян; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених ЗК України. У спільній сумісній власності перебувають, зокрема, земельні ділянки співвласників жилого будинку.

Положеннями ст.41 Конституції України, ст.321 ЦК України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків та у порядку, встановленому законом. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Нормою ст.392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом ст.16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

За змістом положень ст.ст.12, 13, 78, 81, 89 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не можу ґрунтуватись на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

Аналізуючи встановлені судом на підставі таких доказів фактичні обставини в контексті викладених норм законодавства, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.

Так, наведене вище судом чинне законодавство надає право подружжю на поділ належного йому майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності, в добровільному порядку за взаємною згодою за рішенням самого подружжя або в судовому порядку за наявності спору між подружжям. Такий поділ майна може відбуватись як під час шлюбу, так і після його розірвання, оскільки само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу. Поділ спільного майна подружжя означає припинення права спільної сумісної власності подружжя на це майно і виникнення на її основі приватної (роздільної) власності або спільної часткової власності подружжя. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, а також те, що знаходиться у третіх осіб, за винятком того майна, яке згідно із законом не може належати подружжю (виключене з цивільного обороту). При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. Поділ неподільних речей, тобто тих, які неможливо поділити в натурі, проводиться в ідеальних частках, або неподільна річ присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. При поділі майна подружжя суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, дійсну вартість такого майна станом на час розгляду справи суді, з`ясувавши в першу чергу час придбання зазначеного майна, оскільки нормами сімейного законодавства встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Презумпція віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Разом з тим, ця презумпція може бути спростована, й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Майно в цьому разі є спільною сумісною власністю подружжя та належить чоловікові та дружині в рівних частках з моменту його придбання, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на його/її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.

Наведена вище правова позиція суду узгоджується із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 21 листопада 2018 року по справі №372/504/17, від 29 червня 2021 року по справі №916/2813/18, правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 06 лютого 2018 року по справі №235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року по справі №404/1515/16-ц, від 18 квітня 2018 року по справі №180/254/15-ц, від 25 квітня 2018 року по справі №212/8891/15-ц, від 03 жовтня 2018 року по справі №127/7029/15-ц, від 07 листопада 2018 року по справі №761/17775/15-ц, від 09 січня 2019 року по справі №643/4589/15-ц, від 22 січня 2020 року по справі №711/2302/18, від 19 лютого 2020 року по справі №405/3904/17, від 12 червня 2019 року по справі №595/324/17, від 01 квітня 2020 року по справі №462/518/18, від 26 листопада 2020 року по справі №724/1427/18, від 24 листопада 2021 року по справі №536/656/18, від 15 грудня 2021 року по справі №756/15452/17.

Щодо питання поділу неподільного об`єкта спільної сумісної власності подружжя шляхом стягнення на користь однієї із сторін (одного співвласника) компенсації за її частку у такому об`єкті та виділення її іншому співвласникові, то приписи ч.ч.4, 5 ст.71 СК України і ст.365 ЦК України з урахуванням принципу розумності (п.6 ч.1 ст.3 ЦК Украйни) треба розуміти так: (а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі ст.365 ЦК України заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації); (б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні. Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року по справі №209/3085/20.

Перехід права власності або користування земельною ділянкою при набутті, переході права власності на розташовані на ній жилий будинок, будівлю або споруду урегульовано нормами ст.ст.377, 381 ЦК України та ст.ст.120, 125 ЗК України. Зазначені норми, в першу чергу ст.120 ЗК України, закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За вказаною нормою земельного законодавства визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку в разі набуття права власності на нерухомість. При цьому при застосуванні положень ст.120 ЗК України у поєднанні з нормою ст.125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу/набуття права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності або користування земельною ділянкою в набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності. Тобто за загальним правилом, закріпленим у ч.1 ст.120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками або користувачами земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала або перебувала у користуванні відповідно попереднього власника або користувача. Перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об`єкт нерухомості, та частину земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою володів або користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на право власності або користування всією земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості, розташованого на ній.

Наведена правова позиція суду узгоджується із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 20 березня 2019 року по справі №514/1571/14-ц, від 18 грудня 2019 року по справі №263/6022/16-ц, від 16 червня 2020 року по справі №689/26/17, а також правовими висновками, викладеним у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року по справі №464/1663/18, від 23 вересня 2020 року по справі №1519/2-572/11, від 23 вересня 2020 року по справі №369/10454/16-ц, від 23 вересня 2020 року по справі №127/13276/17, від 01 жовтня 2020 року по справі №752/7311/13-ц, від 05 жовтня 2020 року по справі №158/1717/18, від 07 жовтня 2020 року по справі №490/8388/17, від 07 жовтня 2020 року по справі №520/341/16-ц, від 20 жовтня 2020 року по справі №608/1713/17.

Відповідно до положень ст.ст.81, 116 ЗК України окрема земельна ділянка, земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду. Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до ст.120 ЗК України, ст.377 ЦК України.

У тому разі, якщо одним із подружжя під час шлюбу, дійсного на момент виникнення спірних правовідносин, придбано будинок, то в подружжя виникла спільна сумісна власність, тобто право другого з подружжя на частину будинку. У зв`язку з тим, що земельну ділянку виділено у власність для обслуговування цього будинку, то в чоловіка, за яким визнається право власності на 1/2 частку будинку, в такій же частці виникає і право власності на земельну ділянку, необхідну для обслуговування будинку.

Наведені двома абзацами правові висновки знайшли своє відображення у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року по справі №2-3392/11, а також у постановах Верховного Суду від 25 лютого 2019 року по справі №199/2099/17, від 27 березня 2019 року по справі №472/337/15-ц, від 27 червня 2022 року по справі №442/7579/18, від 29 вересня 2022 року по справі №359/924/20, від 26 жовтня 2022 року по справі №206/6366/17.

Стосовно обставин спірних правовідносин, то в ході розгляду справи було встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі у період з 15 лютого 2003 року по 30 червня 2022 року, в ході якого проживали разом, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, виховували спільну дитину дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . При цьому у вказаний період сторонами було набуто у приватну власність спірне майно, а саме: 29 серпня 2018 року домоволодіння АДРЕСА_1 ; 09 липня 2019 року земельна ділянка із кадастровим номером 1210100000:01:451:0027, площею 0,0506 га, на якій розташоване вказане домоволодіння; 28 грудня 2018 року автомобіль «Renault Kangoo», д.н.з. НОМЕР_1 , 2005 року випуску. Право власності на вказане домоволодіння та земельну ділянку одразу після їх придбання було зареєстроване за ОСОБА_3 , при цьому земельна ділянка була набута останньою в порядку приватизації, а право власності на автомобіль зареєстровано за ОСОБА_2 , і таке авто перебуває дотепер у його одноосібному користуванні. При цьому, між сторонами відсутні будь-які належним чином оформлені домовленості, зокрема шлюбний договір, на підставі яких означене спірне майно може бути безумовно віднесено до особистої приватної власності його титульного власника (особи, за якою одноосібно зареєстроване право власності на це майно). Викладені фактичні обставини за змістом норм ст.ст.60, 61, 63, 64 СК України дозволяють суду дійти висновку, що з огляду на встановлену законом презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, не зважаючи на те, за ким з них зареєстроване права власності на нього, спірне домоволодіння та автомобіль є спільним майном сторін та належить їм на праві спільної сумісної власності. Відповідно, сторони мають право на поділ такого майна, який (поділ), з огляду на те, що речі (майно) є неподільними, має відбутись шляхом визначення ідеальних часток сторін у праві спільної часткової власності на домоволодіння. І такі частки, враховуючи відсутність між сторонами належним чином оформлених домовленостей, а також відсутність визначених ст.70 СК України підстав, є рівними і мають станови по 1/2 для кожного із колишнього подружжя. Оскільки ж за ОСОБА_2 таким чином підлягає визнанню право власності на Ѕ частину спірного домоволодіння, то з огляду на наведені вище правові позиції та усталену практику суду касаційної інстанції за ОСОБА_2 також підлягає визнанню і право власності на Ѕ частину спірної земельної ділянки, на якій розташоване означене домоволодіння, і яка призначена для його обслуговування, хоча і була набута ОСОБА_3 в порядку приватизації.

Таким чином, позовні вимоги за первісним позовом є обґрунтованими та доведеним, а отже такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо спірного автомобіля, то з наведених вище підстав та встановлених судом обставин, така спірна неподільна рухома річ також є об`єктом спільної сумісної власності сторін, частки співвласників у праві власності на яку є рівними. Оскільки ж це авто постійно перебуває у користуванні лише ОСОБА_2 , а з огляду на обраний ОСОБА_3 у її зустрічному позові спосіб захисту це майно не цікавить зустрічного позивача для набуття у власність в натурі, враховуючи, що ОСОБА_3 , як зустрічний позивач, просить стягнути на її користь з ОСОБА_2 вартість Ѕ частки у праві власності на таке авто, що не зумовлює необхідність внесення нею на депозитний рахунок суду відповідної суми коштів, суд приходить до висновку про обґрунтованість та доведеність зустрічних позовних вимог, а отже і наявність підстав для їх задоволення, однак часткового шляхом стягнення із зустрічного відповідача на користь зустрічного позивача половини вартості спірного авто в розмірі 38913,75 гривень. Частковість задоволення зустрічних позовних вимог зумовлена тим, що суд в якості дійсної вартості спірного автомобіля приймає до уваги суму, визначену у наданому стороною зустрічного відповідача звіті №М1/11/134 про оцінку транспортного засобу від 04 листопада 2022 року. В свою чергу, звіт №116/22 про оцінку майна (спірного автомобіля), наданий стороною зустрічного позивача, суд відхиляє як недостовірний, оскільки цей звіт, на відміну від звіту, наданого зустрічним відповідачем, складено без огляду оцінювачем безпосередньо спірного автомобіля.

На підставі викладеного та керуючись ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ст.ст.41, 124 Конституції України, ст.ст.11, 15, 16, 179, 181, 190, 192, 193, 204, 207, 209, 316, 317, 319, 321, 328, 355, 356, 368, 369, 372, 392, 628, 632, 638, 639, 655-657, 691, 717-719 ЦК України, ст.ст.18, 57, 60, 61, 63, 65, 68-71 СК України, ст.ст.40, 78-81, 86, 87, 89, 116, 120, 158, ЗК України, ст.ст.2, 5, 12, 13, 76-82, 89, 95, 133, 137, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 ), третя особа Дніпровська міська рада (ЄДРПОУ 26510514; адреса місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 75), про поділ спільного сумісного майна подружжя задовольнити.

У порядку поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнати за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ) та ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 ) право власності за кожним на Ѕ частину домоволодіння АДРЕСА_1 , а також право власності за кожним на Ѕ частину земельної ділянки із кадастровим номером 1210100000:01:451:0027, цільовим призначенням «для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)», площею 0,0506 га, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , припинивши право спільної сумісної власності сторін на вказане нерухоме майно.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ), третя особа Дніпровська міська рада (ЄДРПОУ 26510514; адреса місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, пр.Дмитра Яворницького, 75), про поділ спільного сумісного майна подружжя та стягнення грошової компенсації вартості частки спільного майна задовольнити частково.

У порядку поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 ) в якості компенсації вартості Ѕ частки у праві спільної сумісної власності на транспортний засіб «Renault Kangoo», д.н.з. НОМЕР_1 , 2005 року випуску, 38913,75 гривень.

У задоволенні іншої частини зустрічних позовних вимог відмовити.

Рішення судунабирає законноїсили післязакінчення строкуподання апеляційноїскарги всімаучасниками справи,якщо апеляційнускаргу небуло подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення суду складено 19 січня 2023 року.

Суддя А.М. Авраменко