Рішення

від 11.01.2023 по справі 910/10908/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.01.2023Справа № 910/10908/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гідравлічні будівельні машини»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Діпі Форвардінг»

про стягнення 139 957, 50 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Гідравлічні будівельні машини» (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Діпі Форвардінг» (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 139 957, 50 грн., з яких: 38 512, 60 грн - пеня, 10 052, 68 грн - 3 % річних та 91 392, 22 грн - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки № 0609/1 від 06.09.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.10.2022 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Гідравлічні будівельні машини» - залишено без руху. Встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Гідравлічні будівельні машини» строк для усунення недоліків позовної заяви.

07.11.2022 через відділ автоматизованого документообігу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Гідравлічні будівельні машини» надійшло клопотання про усунення недоліків позовної заяви (надіслане засобами поштового зв`язку - 03.11.2022).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.11.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову та характер спірних правовідносин, судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

При цьому, судом повідомлено відповідача, що останній протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі може подати заяву із обгрунтованими запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (у разі їх наявності).

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

01.12.2022 до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, в якому відповідач зокрема зазначає, що невиконання відповідачем грошового зобов`язання перед позивачем виникло внаслідок форс-мажорних обставин (військової агресії росії проти України), що позбавило можливості здійснювати у повній мірі господарську діяльність товариства та негативно позначилося на можливості товариства виконувати свої грошові зобов`язання, у зв`язку з чим відповідач просить суд зменшити суму штрафних санкцій, шляхом скасування неустойки та компенсаційних виплат, нарахованих позивачем за період з 24.02.2022 по 12.09.2022.

04.01.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду позивач подав відповідь на відзив, в якій зазначає, що відповідач не повідомляв позивача у встановлений договором строк про настання форс-мажорних обставин, а також заперечує проти зменшення суми штрафних санкцій.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

06.09.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Гідравлічні будівельні машини" (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Діпі Форвардінг" (далі - покупець) укладено договір поставки № 0609/1, відповідно до якого продавець зобов`язується передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти у свою власність та оплатити товар в кількостях та за ціною (вартістю), що наводяться у специфікаціях (додатки до договору), які є невід`ємною частиною договору та остаточно узгоджуються сторонами на кожну окрему партію товару.

Відповідно до п. 3.1. договору, ціна на товар формується виходячи з вартості товару в доларах США (в еквіваленті, по курсу, встановленому за домовленістю сторін, з врахуванням умов, передбачених п. 3.2 даного договору) і встановлюється в українських гривнях, відповідно до базису поставки EXW (Франкосклад покупця), та вказується в специфікації № 1 до договору. При цьому оплата здійснюється в національній валюті України.

В п. 3.2. договору сторони визначили, що розрахунки за цим договором здійснюються в національній валюті України, згідно з п. 3.1 цього договору та специфікації до даного договору. Сторони домовились, що при зміні більше ніж на 2%, на момент оплати, встановленого міжбанківського курсу гривні до долару США, пропорційно, автоматично змінюється і загальна вартість товару, і, в даному випадку, не має потреби в підписанні додаткової угоди (про зміну загальної вартості товару).

Пунктом 3.4. договору передбачено, що оплата вартості (ціни) товару здійснюється покупцем у три етапи: перший етап - не пізніше 15 вересня 2021 року передоплата 40% ціни (вартості) товару (3.4.1.); другий етап - не пізніше 15 жовтня 2021 року сплата 20% ціни (вартості) товару (3.4.2.); третій етап - не пізніше 15 листопада 2021 року сплата 20% ціни (вартості) товару (3.4.3.); четвертий етап - не пізніше 15 грудня 2021 року остаточна сплата 20% ціни (вартості) товару (3.4.4.).

Датою остаточної оплати вартості (ціни) товару має бути 15 грудня 2021 року, коли на поточний рахунок продавця надійдуть кошти у розмірі 100% ціни (вартості) товару (п. 3.5. договору).

Згідно з п. 9.1. договору, він набирає чинності з дати його укладення (підписання) сторонами та діє до 31 грудня 2021 року та моменту повного та належного виконання сторонами усіх своїх зобов`язань за цим договором.

У відповідності до специфікації № 1 до договору предметом купівлі-продажу є Гідромолот RHINO BREAKER 150+ (в комплекті) ціною 27 973,22 доларів США, що в еквіваленті становить 752 000,00 грн з ПДВ. Умови оплати: згідно договору (перший етап - не пізніше 15 вересня 2021 року передоплата 40% ціни (вартості) товару; другий етап - не пізніше 15 жовтня 2021 року сплата 20% ціни (вартості) товару; третій етап - не пізніше 15 листопада 2021 року сплата 20% ціни (вартості) товару; четвертий етап - не пізніше 15 грудня 2021 року остаточна сплата 20% ціни (вартості) товару; термін постачання: 2-3 робочі дні, з моменту передоплати, або 14 робочих днів в разі необхідності адаптації перехідної плити.

Згідно виставленого ТОВ "Гідравлічні будівельні машини" рахунку № 2878 від 06.09.2021 року відповідач 15.09.2021 року здійснив попередню оплату товару, що становить 40% ціни (вартості) товару, у розмірі 301 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1983 від 15.09.2021 року.

На виконання умов договору поставки № 0609/1 від 06.09.2021 року позивач передав, а відповідач прийняв товар суму 752 200,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 1709/3 від 17.09.2021 року.

Проте, відповідач за поставлений товар у повному обсязі не розрахувався, внаслідок чого Товариство з обмеженою відповідальністю «Гідравлічні будівельні машини» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Діпі Форвардінг» про стягнення заборгованості за поставлений товар згідно договору № 0609/1 від 06.09.2021 в розмірі 466 524, 99 грн., з них: основного боргу - 451 319, 61 грн., пені - 6 376, 17 грн., 3% річних - 1 125, 21 грн. та індексу інфляції - 7 704, 00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.05.2022 у справі № 910/21704/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.08.2022 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Діпі Форвардінг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гідравлічні будівельні машини" грошові кошти: основного боргу - 451 319,61 грн. (чотириста п`ятдесят одна тисяча триста дев`ятнадцять гривень 61 копійка), пені - 6215,43 грн. (шість тисяч двісті п`ятнадцять гривень 43 копійки), 3% річних - 1088,12 грн. (одна тисяча вісімдесят вісім гривень 12 копійок) та індексу інфляції - 3610,56 грн. (три тисячі шістсот десять гривень 56 копійок), витрати на професійну правничу допомогу - 14 862,02 грн. (чотирнадцять тисяч вісімсот шістдесят дві гривні 02 копійки) та судовий збір - 6 933, 50 грн. (шість тисяч дев`ятсот тридцять три гривні 50 копійок). В іншій частині позову відмовлено.

Судом у справі № 910/21704/21 встановлено, що на виконання умов договору поставки № 0609/1 від 06.09.2021 року позивач передав, а відповідач прийняв товар на суму 752 200,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 1709/3 від 17.09.2021 року. Товар за видатковою накладною за якістю та кількістю прийнятий відповідачем без заперечень, про що свідчать підписи та печатки сторін на видатковій накладній.

Тож, судом у справі № 910/21704/21 встановлено, що відповідач в порушення взятих на себе за договором зобов`язань за поставлений товар не розрахувався, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 451 319,61 грн.

06.09.2022 на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2022 у справі № 910/21704/21 видано наказ Господарським судом міста Києва.

Частиною 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/9823/17.

Отже, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

При цьому, суд зазначає, що преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 в справі «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.11.1999 року в справі «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України» від 19.02.2009 та "Пономарьов проти України" від 03.04.2008).

Отже, обставини, які встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 12.05.2022 у справі № 910/21704/21, яке набрало законної сили, мають преюдиційне значення та повторного доведення не потребують.

З матеріалів справи вбачається, що 14.09.2022 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Д`яченком Є.С. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 69834912, відповідно до якої виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 06.09.2022 у справі № 910/21704/21 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Діпі Форвардінг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гідравлічні будівельні машини" грошових коштів: основного боргу - 451 319,61 грн., пені - 6215,43 грн., 3% річних - 1088,12 грн. та індексу інфляції - 3610,56 грн., витрат на професійну правничу допомогу - 14 862,02 грн. та судового збору - 6 933, 50 грн., закінчено у зв`язку з фактичним виконанням у повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

При цьому, згідно відповіді приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Д`яченком Є.С. (лист від 06.10.2022 № 2375) на запит позивача, в ході виконавчого провадження № 69834912 з Товариства з обмеженою відповідальністю "Діпі Форвардінг" стягнуто грошові кошти, які надійшли на рахунок виконавця 13.09.2022 в сумі 532 679, 41 грн.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що грошове зобов`язання ТОВ "Діпі Форвардінг" за договором поставки № 0609/1 від 06.09.2021 року фактично виконано тільки 13.09.2022, у зв`язку з чим просить суд стягнути з відповідача 38 512, 60 грн - пені за період з 16.12.2021 по 16.06.2022, 10 052, 68 грн - 3 % річних за період з 16.12.2021 по 12.09.2022 та 91 392, 22 грн - інфляційні втрати за період з 16.12.2021 по 12.09.2022.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Як встановлено судом вище, рішенням Господарського суду міста Києва від 12.05.2022 у справі № 910/21704/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.08.2022 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Діпі Форвардінг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гідравлічні будівельні машини" грошові кошти: основного боргу - 451 319,61 грн. (чотириста п`ятдесят одна тисяча триста дев`ятнадцять гривень 61 копійка), пені - 6215,43 грн. (шість тисяч двісті п`ятнадцять гривень 43 копійки), 3% річних - 1088,12 грн. (одна тисяча вісімдесят вісім гривень 12 копійок) та індексу інфляції - 3610,56 грн. (три тисячі шістсот десять гривень 56 копійок), витрати на професійну правничу допомогу - 14 862,02 грн. (чотирнадцять тисяч вісімсот шістдесят дві гривні 02 копійки) та судовий збір - 6 933, 50 грн. (шість тисяч дев`ятсот тридцять три гривні 50 копійок). В іншій частині позову відмовлено.

Однак, відповідач рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2022 у справі № 910/21704/21, яке набрало законної сили, виконав 13.09.2022, що вбачається з постанови приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Д`яченка Є.С. від 14.09.2022 про закінчення виконавчого провадження ВП № 69834912.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Тож, позивач просить суд стягнути з відповідача 38 512, 60 грн - пені за період з 16.12.2021 по 16.06.2022, 10 052, 68 грн - 3 % річних за період з 16.12.2021 по 12.09.2022 та 91 392, 22 грн - інфляційні втрати за період з 16.12.2021 по 12.09.2022.

Відповідно до п. 5.2. договору, у випадку несвоєчасного виконання прийнятих на себе грошових зобов`язань по оплаті за товар за цим договором, покупець зобов`язаний сплатити на користь продавця пеню в розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожний день прострочення виконання, але не більше подвійної ставки НБУ.

Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року)

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.

Суд зазначає, що на виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 24.10.2022 позивачем було надано копію позовної заяви, поданої Товариством з обмеженою відповідальністю «Гідравлічні будівельні машини» до Господарського суду міста Києва 24.12.2021, на яку міститься посилання у позовній заяві б/н від 13.10.2022 та за результатами розгляду якої було прийнято рішення у справі № 910/21704/21.

З вказаної позовної заяви вбачається, що позивачем було здійснено нарахування пені за період з 16.10.2021 по 15.12.2021 (за другий та третій етапи оплати вартості товару) та, відповідно пеня за вказаний період стягнута за рішенням суду у справі № 910/21704/21.

Наразі позивачем заявлено до стягненню пеню у розмірі 38 512, 60 грн за період з 16.12.2021 по 16.06.2022 (нарахування здійснено також за четвертий етап оплати вартості поставленого товару).

Суд, перевіривши розрахунок пені встановив, що останній відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема, проведений з урахуванням моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання та за відповідний період прострочення, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача 38 512, 60 грн - пені за період з 16.12.2021 по 16.06.2022

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 10 052, 68 грн - 3 % річних за період з 16.12.2021 по 12.09.2022 та 91 392, 22 грн - інфляційні втрати за період з 16.12.2021 по 12.09.2022, суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року).

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 924/312/18 від 13.02.2019 р., у справі № 910/5625/18 від 24.04.2019 р., у справі №910/21564/16 від 10.07.2019 р.

Судом перевірено правильність наданих позивачем розрахунків 3 % річних та інфляційних втрат і встановлено, що позивачем допущено помилку у визначенні розміру нарахування інфляційних втрат, в той же час розмір 3 % річних вирахувано позивачем вірно.

За розрахунком суду, обґрунтованою є сума 3 % річних у розмірі 10 052, 68 грн яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 16.12.2021 по 12.09.2022 та сума інфляційних втрат у розмірі 88 156, 29 грн за період з 16.12.2021 по 12.09.2022, а тому вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

З огляду на викладене, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково.

Разом з тим, Товариство з обмеженою відповідальністю «Діпі Форвардінг» у відзиві на позовну заяву просило суд зменшити суму штрафних санкцій, шляхом скасування неустойки та компенсаційних виплат, нарахованих позивачем за період з 24.02.2022 по 12.09.2022 на підставі ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання; майновий стан сторін, які беруть участь в зобов`язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку. Крім цього, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.

Проте, суд зазначає, що приписами ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено лише право суд зменшити розмір штрафних санкцій (пені та штрафу), які підлягають стягненню з відповідача. Тож, суд не може не стягувати з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат, які в силу закону та встановлених судом вище обставин обгрунтовано нараховані позивачем та за розрахунком, перевіреним судом підлягають стягненню з відповідача.

При цьому, суд зазначає, що невиконання відповідачем своїх грошових зобов`язань перед позивачем сталося до настання форс-мажорних обставин, пов`язаних з військовою агресією росії проти України, оскільки товар був поставлений ще в вересні 2021 року.

Крім того, суд звертає увагу відповідача на те, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті, а тому не можуть бути зменшені в порядку ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача витрати, пов`язані із правничою допомогою у розмірі 15 000, 00 грн.

Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.11.2018 по справі №910/23210/17 та від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17.

У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та в додатковій постанові Великої палати Верховного Суду по справі № 775/9215/15ц від 19.02.2020 року.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.09.2022 між Адвокатським об`єднанням «Юридична компанія «Легалітас» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гідравлічні будівельні машини» укладено договір № 23/09/22 про надання правничої допомоги, відповідно до п. 1.1. якого, адвокатське об?єднання відповідно до вимог чинного законодавства України та доручення Клієнта приймає на себе зобов?язання в якості правничої допомоги забезпечити захист прав та представництво інтересів Клієнта при стягненні на користь Клієнта інфляційних втрат і 3% річних від суми боргу, а також пені за прострочення виконання грошового зобов?язання за договором поставки № 0609/1 від 06.09.2021 року, укладеним з ТОВ «Діпі Форвардінг».

Представництво інтересів позивача у даній справі здійснював адвокат Серьогін В.І. на підставі ордера № 1157977 від 12.10.2022 року.

На підтвердження наявності у Серьогіна В.І. статусу адвоката надано копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 3315 від 24.03.2017 року.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на підставі виставленого рахунку на оплату № 29 від 23.09.2022 здійснено оплату послуг адвоката у сумі 15 000, 00 грн згідно договору № 23/09/22 про надання правничої допомоги від 23.09.2022, що підтверджується платіжним дорученням № 273 від 03.10.2022.

За таких обставин, враховуючи те, що судом частково задоволено позовні вимоги, перевіривши подані позивачем докази на підтвердження обсягу виконаних робіт на надання правової допомоги, дослідивши співмірність заявленої позивачем суми із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), суд зазначає, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвокатів є співмірним із складністю даної справи та підлягають розподілу між сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Тож, з відповідач на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 14 653, 19 грн.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Гідравлічні будівельні машини» - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Діпі Форвардінг» (вул. Кловський узвіз, буд.7А, оф.8-5, м. Київ, 01021, ідентифікаційний код - 36858306) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гідравлічні будівельні машини» (вул. Гагаріна, буд. 26, смт. Солоне, Солонянський район, Дніпропетровська область, 52400, ідентифікаційний код - 38355030) 38 512 (тридцять вісім тисяч п`ятсот дванадцять) грн. 60 коп. - пені, 10 052 (десять тисяч п`ятдесят дві) грн 68 коп. - 3 % річних, 88 156 (вісімдесят вісім тисяч сто п`ятдесят шість) грн 29 коп. - інфляційних втрат, 2 425 (дві тисячі чотириста двадцять п`ять) грн 37 коп. - судового збору та 14 653 (чотирнадцять тисяч шістсот п`ятдесят три) грн 19 коп. - витрат на професійну правничу допомогу.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.

Суддя С. О. Щербаков