Постанова

від 17.01.2023 по справі 440/8875/21

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2023 р.Справа № 440/8875/21Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Жигилія С.П.,

Суддів: П`янової Я.В. , Спаскіна О.А. ,

за участю секретаря судового засідання Пукшин Л.Т

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової служби України на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.11.2021 (суддя Шевяков І.С.; м. Полтава, повний текст рішення складено 11.11.2021) по справі № 440/8875/21

за позовом Приватного акціонерного товариства "Кременчуцьке спеціалізоване управління № 17"

до Державної податкової служби України

про визнання протиправною та скасування податкової консультації,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Кременчуцьке спеціалізоване управління №17" (далі по тексту позивач, ПрАТ "Кременчуцьке спеціалізоване управління №17") звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової служби України (далі по тексту відповідач, ДПС України), в якому просить суд визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію від 10 червня 2021 року №2324/ІПК/99-00-04-01-03-06, надану Державною податковою службою України Приватному акціонерному товариству "Кременчуцьке спеціалізоване управління №17".

В обґрунтування вимог позивач зазначив, що отримана ним оскаржувана податкова консультація не відповідає вимогам, передбаченим нормами Податкового кодексу України, оскільки фактично не надає відповіді на питання, порушені позивачем у його зверненні. Вказував на те, що у податковій консультації відповідач обмежився лише цитуванням норм податкового законодавства, не надавши роз`яснення щодо практичного застосування норм Податкового кодексу з урахуванням фактичних обставин та доданих платником документів. Вказує, що позивач має у власності нерухоме майно - приміщення гуртожитку, яке, на його думку, обґрунтовану в тому числі й висновками спеціалістів, не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно. Проте, відповідач не надав у оскаржуваній податковій консультації чіткої відповіді, що враховувала б саме особливості цього нерухомого майна.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 01.11.2021 по справі № 440/8875/21 адміністративний позов Приватного акціонерного товариства "Кременчуцьке спеціалізоване управління № 17" (проїзд Галузевий 22 м.Кременчук Полтавська область ЄДРПОУ 01413891) до Державної податкової служби України (площа Львівська 8 м.Київ ЄДРПОУ 43005393) задоволено повністю.

Індивідуальну податкову консультацію №2324/ІПК/99-00-04-01-03-06 від 10 червня 2021 року - визнано протиправною та скасовано.

Стягнуто на користь Приватного акціонерного товариства "Кременчуцьке спеціалізоване управління № 17" за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України витрати зі сплати судового збору у загальній сумі 2270,00 грн. (дві тисячі двісті сімдесят гривень нуль копійок).

Відповідач не погодився з вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.11.2021 по справі № 440/8875/21 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що відповідно до норм чинного законодавства (п.п. 266.7.1-1 п. 266.7 ст. 266 ПК України), у позивача існують підстави для виникнення податкових зобов`язань з податку на приналежний йому об`єкт нерухомості, що за даними Державного реєстру прав речових прав на нерухоме майно значиться як «житловий будинок для малих сімей з вбудованими приміщеннями», що знаходиться за адресою: Полтавська область, м. Кременчук, вул. Пролетарська, буд. 29/35, і має загальну площу 3253,4 кв.м.. Зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази реєстрації нерухомого майна «житловий будинок для малих сімей з вбудованими приміщеннями», зокрема в органі місцевої влади саме як «гуртожитку», в той же час такий об`єкт зареєстрований на праві власності позивача. Вказує, що спірна індивідуальна податкова консультація ніяким чином не порушує права Приватного акціонерного товариства "Кременчуцьке спеціалізоване управління № 17" у належному виконанні ним обов`язку з нарахування та сплати податкових зобов`язань, що виключає в контексті ст. 5 КАС України підстави для задоволення позову.

Позивач, у надісланому відзиві на апеляційну скаргу, з викладених підстав, просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги Державної податкової служби України та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Сторони в судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

У відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що 18.05.2021 Приватне акціонерне товариство "Кременчуцьке спеціалізоване управління №17" звернулось до Державної податкової служби України із зверненням про отримання індивідуальної податкової консультації (в порядку ст. 52 Податкового кодексу України) щодо практичного застосування пункту 266.7.1-1 ст. 266 Податкового кодексу України, а саме: чи є об`єктом оподаткування згідно пункту 266.7.1-1 ст. 266 Податкового кодексу України житловий будинок для малих сімей, розташований за адресою: вул. Небесної сотні (Пролетарська), б. 29/35, м. Кременчук, та належний на праві власності ПрАТ "Кременчуцьке спеціалізоване управління №17" (а.с. 11-13).

15.06.2021 ПрАТ "Кременчуцьке спеціалізоване управління №17" отримало від Державної податкової служби України індивідуальну податкову консультацію вих. №2324/ІПК/99-00-04-01-03-06 від 10.06.2021, якою надано роз`яснення, що у Товариства існують підстави для виникнення податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за належний йому об`єкт нерухомості, поіменований як "житловий будинок для малих сімей з вбудованими приміщеннями" в значенні п.п. 266.7.1-1 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України (а.с. 14).

Позивач не погодившись зі змістом податкової консультації, вважаючи її необґрунтованою і неповною, звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувана індивідуальна податкова консультація №2324/ІПК/99-00-04-01-03-06 від 10 червня 2021 року не містить повної обґрунтованої відповіді на поставлене позивачем питання, яке викладене у його зверненні, а фактично складається лише з переліку правових норм, а тому відповідачем не дотримано вимог податкового законодавства.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пп. 14.1.172-1 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі по тексту ПК України), індивідуальна податкова консультація - роз`яснення контролюючого органу, надане платнику податків щодо практичного використання окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, та зареєстроване в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій.

Статтею 52 Податкового кодексу України передбачено, що за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 25 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

За вибором платника податків індивідуальна податкова консультація надається в усній або письмовій формі. Індивідуальна податкова консультація, надана в письмовій формі, обов`язково повинна містити назву - податкова консультація, реєстраційний номер в єдиній базі індивідуальних податкових консультацій, опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, зазначених у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання таких норм законодавства.

Відповідно до статті 53 ПК України, платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, викладені в письмовій формі, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору.

Скасування судом наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.

Аналіз викладених норм права дає можливість дійти висновку, що індивідуальна податкова консультація надається платнику податків для правильності застосування конкретної норми закону або нормативно-правового акту з питань адміністрування податків чи зборів безпосередньо у його податковому обліку при здійсненні ним господарської діяльності, має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому така консультація надана. При цьому, надаючи податкову консультацію, контролюючий орган не встановлює (змінює чи припиняє) відповідну норму законодавства, а лише надає роз`яснення щодо практичного її застосування.

Метою податкової консультації є викладення (роз`яснення) платнику податків офіційного розуміння контролюючим органом змісту правової норми з питань оподаткування для забезпечення правильного її застосування.

Податкова консультація обов`язково повинна містити опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, вказаних у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства.

При наданні неякісної та/або незаконної податкової консультації, контролюючий орган порушує право платника податків на отримання інформації про практичне застосування норм законодавства та позбавляє права у вигляді отримання консультації, яка могла б дозволити платнику податків застосовувати норму податкового законодавства певним чином без ризику притягнення до відповідальності. Тобто, надана податкова консультація, яка містить цитати нормативно-правових актів, але не містить висновків або рекомендацій щодо їх застосування для конкретного платника, який звернувся за таким роз`ясненням, підлягає скасуванню.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28 січня 2020 року в адміністративній справі № 804/8131/16.

Щодо індивідуальної податкової консультації від 10 червня 2021 року №2324/ІПК/99-00-04-01-03-06, наданої Державною податковою службою України Приватному акціонерному товариству "Кременчуцьке спеціалізоване управління №17", колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ст. 266.7.1-1 ПК України, за наявності у власності платника податку об`єкта (об`єктів) житлової нерухомості, у тому числі його частки, що перебуває у власності фізичної чи юридичної особи - платника податку, загальна площа якого перевищує 300 квадратних метрів (для квартири) та/або 500 квадратних метрів (для будинку), сума податку, розрахована відповідно до підпунктів "а"-"г" підпункту 266.7.1 цього пункту, збільшується на 25000 гривень на рік за кожен такий об`єкт житлової нерухомості (його частку).

У відповідності до пп. 14.1.129 статті 14 Податкового кодексу України, об`єкти житлової нерухомості - будівлі, віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду, дачні та садові будинки.

Згідно з підпунктом 14.1.129.1-14.1.129.3 вищенаведеної статті Кодексу, будівлі, віднесені до житлового фонду, поділяються на такі типи:

а) житловий будинок - будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання. Житлові будинки поділяються на житлові будинки садибного типу та житлові будинки квартирного типу різної поверховості. Житловий будинок садибного типу - житловий будинок, розташований на окремій земельній ділянці, який складається із житлових та допоміжних (нежитлових) приміщень;

б) прибудова до житлового будинку - частина будинку, розташована поза контуром його капітальних зовнішніх стін, і яка має з основною частиною будинку одну (або більше) спільну капітальну стіну;

в) квартира - ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання;

г) котедж - одно-, півтораповерховий будинок невеликої житлової площі для постійного чи тимчасового проживання з присадибною ділянкою;

ґ) кімнати у багатосімейних (комунальних) квартирах - ізольовані помешкання в квартирі, в якій мешкають двоє чи більше квартиронаймачів;

садовий будинок - будинок для літнього (сезонного) використання, який в питаннях нормування площі забудови, зовнішніх конструкцій та інженерного обладнання не відповідає нормативам, установленим для житлових будинків;

дачний будинок - житловий будинок для використання протягом року з метою позаміського відпочинку.

Об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду (п.п. 14.1.129-1 ст. 14 ПК України).

Таким чином, пункт 14.1.129.1 ПК України містить вичерпний перелік типів будівель, на які поділяються будівлі, віднесені до житлового фонду.

В свою чергу, ПК України не містить визначення поняття "житловий фонд".

Визначення вказаного поняття закріплено статтею 4 Житлового кодексу Української РСР (далі по тексту - Житловий кодекс), згідно з якою, жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української РСР, утворюють житловий фонд.

Житловий фонд включає, серед іншого, жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд); квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях усіх форм власності, що надаються громадянам, які відповідно до закону потребують соціального захисту (житловий фонд соціального призначення).

Відповідно до статті 6 вказаного Кодексу, жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного або тимчасового проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків.

Положенням статті 127 Житлового кодексу закріплено, що під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Так, об`єктом оподаткування, відповідно до положень підпункту 266.2.1. пункту 266.2 статті 266 ПК України, є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Колегія суддів зазначає, що спірним у даній справі є питання розповсюдження на належний позивачу на праві власності об`єкт нерухомості, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , положень підпункту "г" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України визначено перелік об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, будівель і споруд, які не є об`єктом оподаткування. Так, відповідно до підпункту "г" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не є об`єктом оподаткування гуртожитки.

З аналізу наведених вище законодавчих положень, зокрема підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, слідує, що невключення окремого виду нерухомості до об`єкта оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, пов`язане зі встановленням законодавцем прив`язки до статусу суб`єкта, який володіє такою нерухомістю, та/або виду цієї нерухомості, її стану, місця розташування, а також специфікою діяльності, в якій використовується такий об`єкт нерухомості.

Невключення гуртожитків до об`єктів оподаткування податком на майно, відмінне від земельної ділянки, зумовлене саме видом таких об`єктів нерухомого майна.

Відповідно до пункту 3.15 ДБН В.2.2-15-2019 Житлові будинки. Основні положення, квартира - це комплекс взаємопов`язаних приміщень, що використовуються для проживання однієї сім`ї різного чисельного складу, який включає: основні приміщення - житлову (житлові) кімнати та допоміжні приміщення - кухню, ванну кімнату (душову), туалет (або суміщений санвузол), а також передпокій, комору чи вбудовану шафу.

Отже, квартира - це ізольоване приміщення, у якому мають бути кухня, санвузол, внутрішньоквартирні коридори, передпокій тощо.

Зі змісту технічного паспорту на об`єкт нерухомості, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , судом встановлено, що у вказаному житловому будинку для малих сімей немає жодного приміщення, яке відповідає поняттю "квартира".

Так, будівля, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , складається з одно- та двокімнатних приміщень, площа кімнати у яких становить орієнтовно 17 квадратних метрів, об`єднаних спільними побутовими приміщеннями (коридором, кухнею, кладовкою, умивальником, туалетом). У цих кімнатах відсутні приміщення, передбачені у вимогах до квартири згідно п. 2.22 ДБН В.2.2-15-2019 Житлові будинки. Основні положення. Кімнати використовуються для проживання окремих осіб/сімей у кожній такій кімнаті.

Відповідно до пункту 1 статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна.

Тобто багатоквартирний будинок складається з квартир, а не з кімнат, об`єднаних одним коридором, санвузлом та іншими побутовими приміщеннями.

Отже, належний позивачу будинок не є ні квартирою, ні багатоквартирним будинком.

Відповідно до частини другої статті 128 Житлового кодексу України, жила площа в гуртожитку надається одиноким громадянам і сім`ям, які мають право проживати у гуртожитках, за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації або органу місцевого самоврядування, у власності чи управлінні яких перебуває гуртожиток.

Відповідно до п. 3.13. ДБН В.2.2-15-2019 Житлові будинки. Основні положення, житловий осередок гуртожитку - це група житлових кімнат, об`єднаних житловими приміщеннями загального користування.

Пунктом 3.26 ДБН В.2.2-15-2019 Житлові будинки. Основні положення визначено, що підсобні приміщення квартири - це приміщення, призначені для гігієнічних або господарсько-побутових потреб мешканців (ванну, туалет, душова, приміщення для прання, кухня, комора), а також передпокій, внутрішньоквартириний хол, коридор.

Як зазначалось, будівля, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , складається з одно- та двокімнатних приміщень, площа кімнати у яких становить орієнтовно 17 квадратних метрів, об`єднаних спільними побутовими приміщеннями (коридором, кухнею, коморою, умивальником, туалетом), та використовується для проживання окремих осіб/сімей у кожній такій кімнаті.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що за своєю будовою вказане нерухоме майно відповідає нормам щодо гуртожитку та не може вважатись багатоквартирним будинком, оскільки не складається з окремих ізольованих квартир.

Також, колегія суддів зауважує, що висновком експерта №5/8-21 від 28 травня 2021 року підтверджено те, що за своїм функціональним призначенням будівля, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , є гуртожитком та фактично використовується як гуртожиток (а.с. 41-51).

Стаття 127 Житлового Кодексу Української РСР встановлює, що для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Для тимчасового проживання осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк і потребують поліпшення житлових умов або жила площа яких тимчасово заселена чи яким повернути колишнє жиле приміщення немає можливості, а також осіб, які потребують медичної допомоги у зв`язку із захворюванням на туберкульоз, використовуються спеціальні гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

За визначенням, наведеним у пункті 2 розділу І Положення про гуртожитки, затвердженому наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 27 квітня 2015 року № 84, гуртожиток - це спеціально споруджений або переобладнаний жилий будинок, який використовується для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, гуртожитки віднесено до підрозділу 11 "Будівлі житлові" групи 113 "Гуртожитки" класу 1130 "Гуртожитки". Вказаний клас включає житлові будинки для колективного проживання, включаючи будинки для людей похилого віку та інвалідів, студентів, дітей та інших соціальних груп, наприклад, будинки для біженців, гуртожитки для робітників та службовців, гуртожитки для студентів та учнів навчальних закладів, сирітські будинки, притулки для бездомних та т. ін.). Клас 1130 складається з підкласів 1130.1 "Гуртожитки для робітників та службовців", 1130.2 "Гуртожитки для студентів вищих навчальних закладів", 1130.3 "Гуртожитки для учнів навчальних закладів", 1130.4 "Будинки-інтернати для людей похилого віку та інвалідів", 1130.5 "Будинки дитини та сирітські будинки", 1130.6 "Будинки для біженців, притулки для бездомних", 1130.9 "Будинки для колективного проживання інші".

З аналізу наведених вище положень нормативно-правових актів слідує, що віднесення об`єктів нерухомості до гуртожитків зумовлене функціональним призначенням останніх, яке полягає у наданні місця для тимчасового проживання певним категоріям населення, які навчаються, виконують певну трудову функцію чи наділені відповідним статусом.

Відтак, звільнення гуртожитків від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, слід пов`язувати не тільки з наявністю у такої будівлі статусу гуртожитку, а й з дійсним використанням такої нерухомості для тимчасового проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших визначених законодавством осіб, які можуть використовувати гуртожитки для проживання.

Відповідно до п. 1 Положення про використання жилих будинків для малосімейних для тимчасового забезпечення жилими приміщеннями малих сімей, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради №496 від 30.09.1981, для тимчасового забезпечення жилими приміщеннями малих сімей підприємства, установи, організації, при необхідності, приймають рішення про використання як сімейних гуртожитків жилих будинків для малосімейних (далі - будинки для тимчасового проживання малосімейних).

Тобто у якості гуртожитку може функціонувати не тільки будівля, яка у правовстановлюючих документах іменується "гуртожиток", а й інші будівлі, зокрема жилі будинки для малих сімей.

У гуртожиток для малосімейних по АДРЕСА_1 , були заселені працівники Мінмонтажспецстроя УРСР, що підтверджується направленням від 27.11.1985 та довідкою від 02.08.2021 №01/246, де зазначено, що більшість мешканців житлового будинку для малих сімей були заселені до будинку на підставі ордерів (а.с. 38, 39).

Журналом підрахунку площі житлового будинку з нежитловими (вбудованими) приміщеннями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , підтверджено, що площа житлових приміщень становить орієнтовно 17 кв.м. кожного, а її значення відображено саме у графі Гуртожитків, що кімнати груповані з побутовими приміщеннями (коридор, умивальник, туалет).

Таким чином, відповідачем при наданні індивідуальної податкової консультації не враховано, що:

- житловий будинок для малих сімей у 1984 році був реорганізований із гуртожитку для одиноких у гуртожиток для малих сімей і використовується особами, які були вселені до кімнат на підставі ордерів;

- позивач, будучи власником будівлі, обмежений у праві виселення жителів із будівлі і позбавлений можливості користуватись нею;

- будівля використовується особами, заселеними до неї, починаючи з 1984 року, які не несуть витрат за надання їм права користування цим майном (крім витрат на утримання) та не можуть бути виселені з цього житла без надання іншого (лише за виключних обставин вказане можливо);

- власник фактично не може користуватись будівлею, не порушуючи житлові права осіб, які там проживають.

Посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 11.02.2021 у справі №821/788/18 колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки предметом розгляду у вказаній є правомірність обґрунтованості спірних податкових донарахувань, що пов`язані з перебуванням у власності позивача багатоквартирного будинку, а не гуртожитку. Разом з тим, предметом розгляду даної адміністративної справи є обґрунтованість та повнота наданої податкової консультації, що пов`язана саме з перебуванням у власності позивача гуртожитку.

Під час дослідження змісту оскаржуваної індивідуальної податкової консультації колегією встановлено, що у такій відповідачем не дотримані вимоги чинного законодавства, оскільки, в порушення приписів Податкового кодексу України, не враховані фактичні обставини, вказані платником, відсутнє обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання норм податкового законодавства. В оскарженому документі наведений лише загальний перелік норм Податкового кодексу України, що не може вважатись податковою консультацією, оскільки вона не дає можливості платнику застосувати її на практиці для вирішення конкретного питання.

Так, при наданні неякісної та/або незаконної податкової консультації контролюючий орган порушує право платника податків на отримання інформації про практичне застосування норм законодавства та позбавляє права, передбаченого пунктом 53.1 статті 53 Податкового кодексу України у вигляді отримання консультації, яка могла б дозволити платнику податків застосовувати норму податкового законодавства певним чином без ризику притягнення до відповідальності, а також вирішити проблемні питання, які виникли при застосуванні податкового законодавства. Це означає, що податкова консультація, яка містить цитування нормативно-правових актів, однак не містить чітких висновків або рекомендацій щодо їх застосування для конкретного платника у певних обставинах, не виконує своє головне завдання. Аналогічний правовий підхід викладено в постанові Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі №804/8131/16.

Таким чином, враховуючи, що оскаржувана індивідуальна податкова консультація №2324/ІПК/99-00-04-01-03-06 від 10 червня 2021 року не містить повної обґрунтованої відповіді на поставлене позивачем питання, яке викладене у його зверненні, фактично складається лише з переліку правових норм, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про недотримання відповідачем вимог податкового законодавства, що є підставою для визнання протиправною та скасування необґрунтованої індивідуальної податкової консультації.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової служби України залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.11.2021 по справі № 440/8875/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)С.П. ЖигилійСудді(підпис) (підпис) Я.В. П`янова О.А. Спаскін Повний текст постанови складено 24.01.2023 року