Постанова

від 24.01.2023 по справі 440/5606/22

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2023 р.Справа № 440/5606/22Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: Жигилія С.П. , Присяжнюк О.В. ,

за участю секретаря судового засідання Пукшин Л.Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.08.2022 (головуючий суддя І інстанції: Л.М. Петрова) по справі № 440/5606/22

за позовом ОСОБА_1

до Котелевського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) третя особа: Полтавська митниця

про визнання протиправною та скасування постанови, стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач), звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просив:

- визнати протиправною та скасувати постанову Котелевського ВДВС у Полтавському районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), яка прийнята в межах ВП №66759138 про розшук майна боржника від 12.01.2022;

- стягнути з Котелевського ВДВС у Полтавському районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 150 000,00 грн.

В обґрунтування позову зазначив, що відповідачем безпідставно вчинялись виконавчі дії по виконанню постанови про порушення митних правил Полтавської митниці №0199/1100021 від 10.08.2021, зокрема, шляхом прийняття оскаржуваної постанови, під час оскарження виконавчого документа в судовому порядку, без врахування статті 533 Митного кодексу України, якою передбачено зупинення виконання постанови за вказаних обставин.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 17.08.2022 в задоволенні позову відмовлено.

Позивач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, що призвело до неправомірного висновку, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції під час вирішення справи не враховано ст. 533 МК України, в силу якої виконавче провадження по виконанню постанови про порушення митних правил зупиняється під час її судового оскарження.

Вважає безпідставними висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для скасування спірної постанови з огляду на відсутність як в матеріалах справи так і в матеріалах виконавчого провадження копії судового рішення про скасування постанови від 10.08.2021 з відміткою про набрання законної сили. Зазначає, що державний виконавець був обізнаний про оскарження виконавчого документу в судовому порядку, не заперечує таких обставин і в суді, отже мав зупинити виконавче провадження і взагалі не вчиняти виконавчих дій по виконанню постанови Полтавської митниці від 10.08.2021 в силу ст. 533 МК України.

Крім того, з посиланням на постанову Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 750/6330/17, правові позиції Європейського Суду з прав людини, вважає, що наявні підстави для стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 150 000,00 грн.

При цьому, на думку апелянта, останній не має своїм обов`язком підтверджувати наявність моральної шкоди, яку він поніс, про що зазначено судом першої інстанції.

Котелевський відділ державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) (далі - відповідач), Полтавська митниця (далі третя особа) не подали відзиви на апеляційну скаргу.

17.01.2023 відповідачем подано клопотання про закриття провадження по справі, обґрунтоване тим, що постановою від 11.01.2023 припинено розшук майна ОСОБА_1 та 12.01.2023 виконавче провадження №66759138 закінчено з огляду на скасування постанови №0199/1100021 від 10.08.2021 у судовому порядку.

Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 1 ст. 308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, апеляційну скаргу, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що 10.08.2021 Полтавською митницею прийнято постанову 0199/11000/21, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 485 Митного кодексу України та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 768 524,85 грн.

В постанові також зазначено, що вона набрала законної сили 21.08.2021.

08.09.2021 до Котелевського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) надійшла заява від Полтавської митниці про направлення до примусового виконання постанови №0199/1100021 від 10.08.2021.

08.09.2021 старшим державним виконавцем Котелевського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) відкрито виконавче провадження №66759138 з примусового виконання постанови №0199/1100021 від 10.08.2021.

13.09.2021 Полтавською митницею (стягувачем у виконавчому провадженні) подано відповідачу заяву, в якій зазначено, що на адресу Полтавської митниці ДМС України надійшла ухвала Ленінського районного суду м. Полтави по справі №553/2330/21 про відкриття провадження за позовною заявою гр. ОСОБА_1 про скасування постанови в справі про порушення митних правил №0199/1100021 від 10.08.2021.

Керуючись ч. 4 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» за ст. 533 МК України, Полтавська митниця просила зупинити виконавче провадження з примусового виконання постанови Полтавської митниці в справі про порушення митних правил №0199/1100021 від 10.08.2021 до винесення остаточного судового рішення за скаргою гр. ОСОБА_1

13.09.2021 відповідач повідомив Полтавську митницю, що для винесення постанови про зупинення виконавчого провадження державному виконавцю потрібні правові підстави щодо вчинення такої дії. Законом України «Про виконавче провадження» передбачено чіткі підстави щодо зупинення, а саме виконавче провадження зупиняється на підставі статті 38 Закону України «Про виконавче провадження» у разі поновлення судом строку подання апеляційної скарги або прийняття такої апеляційної скарги до розгляду. Зазначено, що виконавче провадження зупиняється виконавцем у разі поновлення судом строку подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ або прийняття апеляційної скарги до розгляду (крім виконавчих документів, що підлягають негайному виконанню). Для цього необхідно надати державному виконавцю документи, що підтверджують відкриття апеляційного провадження. Крім того, відповідно до статті 533 Митного кодексу України передбачено, що у разі подання скарги (адміністративного позову) зупиняє виконання постанови у справі про порушення митних правил до закінчення розгляду скарги (адміністративного позову). У зв`язку з цим державним виконавцем може бути зупинено вчинення виконавчих дій на підставі п.2 статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" та відповідно для винесення даної постанови державному виконавцю повинна бути надана ухвала суду про зупинення вчинення виконавчих дій.

12.01.2022 старшим державним виконавцем Котелевського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) прийнято постанову про розшук майна боржника, до якої оголошено в розшук легковий автомобіль AUDI А4, 2001 р.в., днз НОМЕР_1 , чорного кольору, що належить боржнику ОСОБА_1 .

Вважаючи протиправною постанову про розшук майна, а також заподіяння моральної шкоди, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірна постанова від 12.01.2022 прийнята відповідачем в межах та у спосіб, встановлений чинним законодавством, оскільки у державного виконавця було відсутнє рішення суду про відкриття провадження у справі щодо оскарження виконавчого документу.

Крім того, суд першої інстанції відмовив у стягненні позивачу моральної шкоди з огляду на відсутність доказів заподіяння йому моральних страждань протиправною поведінкою відповідача по справі.

Надаючи оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні відносини, що виникли між сторонами у цій справі, врегульовано Митним кодексом України (далі МК України) та Законом України №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII).

За приписами ст. 13 Закону №1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч. 1 ст. 18 Закону №1404-VIII).

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно ч. 4 ст. 19 Закону №1404-VIII сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 34 Закону №1404-VIII виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа.

Положеннями ст. 38 Закону №1404-VIII визначено, що виконавче провадження зупиняється виконавцем у разі поновлення судом строку подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ, або прийняття такої апеляційної скарги до розгляду (крім виконавчих документів, що підлягають негайному виконанню). Про зупинення виконавчого провадження виконавець виносить постанову не пізніше наступного робочого дня з дня отримання судового рішення.

Статтею 533 МК України передбачено, що подання скарги (адміністративного позову) зупиняє виконання постанови у справі про порушення митних правил до закінчення розгляду скарги (адміністративного позову).

Судом встановлено, що 08.09.2021 Котелевським відділом державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) відкрито виконавче провадження №66759138 з примусового виконання постанови Полтавської митниці №0199/1100021 від 10.08.2021.

13.09.2021 стягувачем у виконавчому провадженні №66759138 Полтавською митницею подано відповідачу заяву про зупинення виконавчого провадження з примусового виконання постанови №0199/1100021 від 10.08.2021 до винесення остаточного судового рішення за скаргою гр. ОСОБА_1 з огляду на відкриття Ленінським районним судом м. Полтави провадження по справі №553/2330/21 за позовною заявою ОСОБА_1 про її скасування.

За наслідками розгляду заяви, Котелевський відділ державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) листом повідомив стягувача про відсутність підстав у зупиненні виконавчого провадження з огляду на ненадання митницею копії ухвали Ленінського районного суду м. Полтави про відкриття провадження.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції вважав, що оскільки матеріали справи не містять доказів оскарження дій державного виконавця учасниками виконавчого провадження щодо відмови у зупиненні вчинення виконавчих дій у межах ВП № 66759138, тому відповідачем правомірно вживались дії з примусового виконання постанови від 10.08.2021, зокрема, шляхом прийняття спірної постанови про розшук майна.

Проте, такі висновки суду є помилковими, оскільки процесуального рішення про відмову в зупиненні виконавчого провадження прийнято не було, крім того, оскарження дій виконавця є правом особи, та не звільняє державного виконавця від обов`язку діяти відповідно до вимог законодавства.

Суд першої інстанції в межах цієї справи, мав надати оцінку правомірності дій державного виконавця щодо розгляду клопотання стягувача про зупиненні виконання постанови від 10.08.2021, правомірності вчинення виконавчих дій в період судового оскарження виконавчого документу та постанови про розшук майна, чого зроблено не було.

Натомість, з аналізу ст. 533 МК України вбачається, що оскарження постанови у справі про порушення митних правил в адміністративному або судовому порядку зупиняє її виконання до закінчення розгляду такої скарги.

Так, ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 30.08.2021 у справі № 553/2330/21 відкрито провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Полтавської митниці Державної Митної служби України про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення від 10.08.2021.

Отже, з моменту відкриття провадження по справі № 553/2330/21 державний виконавець мав зупинити виконавче провадження № 66759138 по виконанню постанови від 10.08.2021 до закінчення розгляду справи.

Про наявність вказаних обставин відповідача повідомив стягувач у виконавчому провадженні та просив зупинити виконавче провадження до закінчення розгляду справи № 553/2330/21.

Проте, державним виконавцем процесуального рішення за наслідками розгляду клопотання, зокрема відповідної постанови, винесено не було. Державний виконавець лисом повідомив стягувача про недостатність документів для вирішення клопотання про зупинення виконавчого провадження, а саме ненадання Полтавською митницею копії ухвали Ленінського районного суду м. Полтави.

Разом з тим, згідно п. 3 ч. 3 ст. 18 Закону №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.

Також, в силу положень статті 7 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", державний виконавець є представником влади, діє від імені держави і перебуває під її захистом та уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, передбаченому законом, тобто є суб`єктом владних повноважень, на дії якого поширюються вимоги, встановлені статтею 2 КАС України. Зокрема, суб`єкти владних повноважень мають приймати рішення (вчиняти дії) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), добросовісно, розсудливо та неупереджено.

Колегія суддів зазначає, що, отримавши від стягувача заяву про судове оскарження виконавчого документу, державний виконавець мав реальну можливість перевірити наявність судового спору, зокрема, шляхом витребування у сторін виконавчого провадження доказів судового оскарження постанови від 10.08.2021 або самостійно пересвідчитись про наявність ухвали Ленінського районного суду м. Полтави у справі № 553/2330/21 шляхом витребування відповідних документів у суду чи перевірити інформацію в Єдиному державному реєстрі судових рішень з огляду на зазначення Полтавською митницею у заяві номеру судової справи. Такі дії відповідатимуть вимогам ст. 2 КАС України, яких державний виконавець має дотримуватись.

Таким чином, державний виконавець всупереч ст. 533 МК України безпідставно вчинив виконавчі дії з примусового виконання постанови від 10.08.2021, зокрема шляхом прийняття постанови від 12.01.2022 про розшук майна, не маючи на це правових та законних підстав.

Висновки суду першої інстанції щодо правомірності спірної постанови з огляду на відсутність в матеріалах справи судового рішення з відміткою про набрання законної сили про скасування постанови про порушення митних правил від 10.08.2021 колегія суддів вважає безпідставними, оскільки державний виконавець взагалі не мав можливості вчиняти виконавчі дії з 30.08.2021 (дня відкриття Ленінським районним судом м. Полтави провадження по справі № 553/2330/21).

Крім того, відповідно до ст.9 КАС України суд першої інстанції, з метою повного, всебічного з`ясування обставин по справі, зобов`язаний був витребувати як судове рішення, з відміткою про набрання ним законної сили так і ухвали суду про відкриття судового провадження щодо оскарження виконавчого документу, проте таких дій судом вчинено не було.

Відтак, з огляду на вказані обставини, колегія суддів дійшла висновку, що постанова від 12.01.2022 про розшук майна, винесена державним виконавцем під час судового оскарження виконавчого документу прийнята протиправно, а тому підлягає скасуванню, а позов задоволенню.

Натомість, суд першої інстанції не вірно встановив обставини справи та надав оцінку наявним в матеріалах справи доказам, що призвело до невірного вирішення справи.

Щодо доводів апеляційної скарги про стягнення моральної шкоди.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Стаття 16 ЦК України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності, прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

З огляду на природу інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб`єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56). Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

У розвиток цих положень, у постанові від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51). У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п. 53). З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб`єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем (п. 54).

Ураховуючи положення статей 72 74, 77 78 КАС України, колегія суддів зазначає, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

Натомість позивачем не доведено факту спричинення моральної шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та моральної шкоди, оскільки суду не надано жодних доказів завдання йому фізичного болю, душевних страждань або приниження репутації фізичної особи (виписки з історії хвороби, дані медичного обстеження, докази втрати репутації тощо).

При цьому, суд зауважує, що позивач не зазначив у чому саме виражались його моральні страждання та завдання моральної шкоди (страждань та приниження), з яких міркувань він виходив зазначаючи саме такий розмір шкоди 150 000 грн. Доказів на підтвердження існування саме моральних страждань та визначеного позивачем розміру моральної шкоди (відповідного розрахунку моральної шкоди) суду не надано.

Враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження заподіяння позивачеві моральних страждань або втрат немайнового характеру та причинного зв`язку між діями відповідача і отриманням моральної шкоди, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 09.06.2021 у справі № 280/5216/19, від 30.06.2021 у справі № 818/1392/17, від 08.02.2022 у справі № 520/1607/2020, від 21.09.2022 у справі № 132/3447/15-а.

Щодо клопотання відповідача про закриття провадження.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 4 КАС України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріальноправові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 року у справі № 925/1265/16).

При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.

Отже гарантоване статтею 55 Конституції України та КАС України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

За приписами ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. І просити про їх захист.

Отже, за змістом вказаних норм порушення права чи законного інтересу або спір щодо них повинні існувати на момент звернення до суду. Якщо в результаті розгляду справи виявиться, що порушення відсутнє, суд відмовляє в позові.

Підстави закриття провадження у справі передбачені ст.238 КАС України.

Колегія суддів зазначає, що як на час звернення до суду з позовом, так і на час розгляду справи в суді першої інстанції спірна постанова від 12.01.2022 була чинною.

Відповідно до ч.8 ст.238 КАС України суд закриває провадження у справі щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.

Так, в якості підстави для закриття провадження у справі відповідач посилається на те , що постановою від 11.01.2023 припинено розшук майна позивача та постановою від 12.01.2023 закінчено виконавче провадження.

Колегія суддів вважає, що вказані постанови прийняті державним виконавцем не з підстав виправлення суб`єктом владних повноважень оскаржуваних порушень, отже не свідчать про відсутність порушеного права та інтересів позивача та не спростовують висновків суду про протиправність постанови про розшук майна.

З огляду на зазначене, підстави для закриття провадження у справі відсутні.

За приписами п. 2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи, вищенаведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги частково спростовують позицію суду, викладену в оскаржуваному судовому рішенні, підтверджують допущення судом першої інстанції порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині відмови в задоволенні позову про скасування постанови від 12.01.2022 з прийняттям нової постанови про задоволення позову.

Стосовно розподілу витрат зі сплати судового збору, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд ухвалить нове рішення, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору за подання позову в розмірі 992,40 грн та апеляційної скарги 1 488,60 грн., що підтверджується відповідними квитанціями.

Враховуючи, що апеляційна скарга в частині позову про скасування постанови судом задоволена, відповідно до ст. 139 КАС України на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2 481,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Котелевського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми).

Керуючись ст. ст. 287, 308, 310, 317, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.08.2022 по справі № 440/5606/22 скасувати в частині відмови в задоволенні позову про визнання протиправною та скасування постанови Котелевського ВДВС у Полтавському районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), яка прийнята в межах ВП №66759138 про розшук майна боржника від 12.01.2022.

Прийняти в цій частині нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Котелевського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) від 12.01.2022 про розшук майна боржника, прийняту в межах виконавчого провадження № 66759138.

В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.08.2022 по справі № 440/5606/22 залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Котелевського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) (ЄДРПОУ 34404136, вул. Полтавський шлях,235, смт. Котельва, Котелевський район, Полтавська область, 38600) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) гривня 00 копійок.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя В.Б. РусановаСудді С.П. Жигилій О.В. Присяжнюк