Постанова

від 24.01.2023 по справі 560/7669/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 січня 2023 року

Київ

справа №560/7669/21

адміністративне провадження №К/990/12832/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Усенко Є.А., Яковенка М.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу №560/7669/21 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДПС в Хмельницькій області, утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 грудня 2021 року (головуючий суддя - Шевчук О. П.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2022 року (головуючий суддя - Боровицький О. А., судді: Курко О. П., Шидловський В. Б.),

ВСТАНОВИВ:

У червні 2021 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС в Хмельницькій області (далі - відповідач, ГУ ДПС), у якому просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 16 червня 2021 року №6515/22-01-07-10, №6516/22-01-07-10, №6514/22-01-07-10.

На обґрунтування своїх вимог посилався на безпідставність висновків контролюючого органу, які стали підставою для прийняття спірних у цій справі рішень.

Хмельницький окружний адміністративний суд рішенням від 08 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2022 року, позов задовольнив частково: податкове повідомлення-рішення №6516/22-01-07-10 визнав протиправним і скасував повністю, а №6514/22-01-07-10 і №6515/22-01-07-10 - частково. У задоволенні інших позовних вимог відмовив.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили такі обставини.

ФОП ОСОБА_1 зареєстрований 01 листопада 2002 року та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Основним видом діяльності за КВЕД є « 49.41» - Вантажний автомобільний транспорт.

ГУ ДПС на підставі підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78, пункту 78.4 статті 78 Податкового кодексу України (далі - ПК України) проведена документальна позапланова виїзна перевірка ФОП ОСОБА_1 щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за січень 2021 року від`ємного значення з податку на додану вартість, яке визначене з урахуванням від`ємного значення з податку на додану вартість, задекларованого у попередніх звітних періодах. За результатами перевірки складено акт від 25 березня 2021 року №1564/22-01-07-09/3011223879 (далі - Акт перевірки №1).

Позивач подав до ГУ ДПС заперечення від 07 квітня 2021 року на зазначений Акт перевірки №1.

ГУ ДПС на підставі Наказу №1219-П від 27 квітня 2021 року згідно з підпунктом 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 ПК України провело документальну позапланову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 , за результатами якої складено акт від 25 травня 2021 року №2740/22-01-07-10/3011223879 (далі - Акт перевірки №2).

В Акті перевірки №2 зроблено висновки про порушення позивачем:

- абзацу «а» пункту 187.1 статті 187, абзацу «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість (далі - ПДВ), що підлягає сплаті до бюджету в сумі 168793 грн, в тому числі: за жовтень 2020 року в сумі 64381 грн, за листопад 2020 року - 43980 грн, за грудень 2020 року - 28717 грн, за січень 2021 року - 31715 грн та завищення від`ємного значення ПДВ за січень 2021 року в сумі 266216 грн;

- вимог пункту 201.10 статті 201 ПК України, пункту 11 наказу Міністерства фінансів України від 31 грудня 2015 року №1307, а саме: не складено та не зареєстровано в Єдиному державному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН) податкові накладні на загальну суму ПДВ 435009 грн, в тому числі податкові накладні згідно з пунктом 198.5 статті 198 ПК України в термін до 31 жовтня 2020 року на суму 407139 грн, до 30 листопада 2020 року на суму 15665 грн, до 31 грудня 2020 року на суму 3595 грн, до 31 січня 2021 року на суму 223 грн та податкову накладну відповідно до пункту 187.1 статті 187 ПК України на суму 8387 грн.

На підставі висновків Акта перевірки №2 ГУ ДПС прийняло податкові повідомлення-рішення від 16 червня 2021 року:

№ 6515/22-01-07-10, яким збільшено грошові зобов`язання з ПДВ на загальну суму 210991,25 грн, в тому числі за основним платежем - 168793,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 42198,25 грн;

№ 6516/22-01-07-10, яким зменшено розмір від`ємного значення суми ПДВ на 266216,00 грн;

№ 6514/22-01-07-10, яким за відсутність реєстрації податкових накладних застосовано штрафні санкції на загальну суму 11948,00 грн.

Як вбачається з Акта перевірки, допущення позивачем порушення норм податкового законодавства, ГУ ДПС пов`язувала з таким:

1) у жовтні 2020 року позивач придбав транспортний засіб Toyota Land Cruiser 200 4.5 AT Executive Lounge- JTMCV02J604311834 загальною вартістю 2333270,00 грн, в тому числі ПДВ - 388783,33 грн, а також придбано запчастини з встановленням їх на автомобіль на загальну суму 34902 грн, в тому числі ПДВ - 5817 грн. Суми ПДВ включені до складу податкового кредиту у жовтні 2020 року. Контролюючий орган, проаналізувавши діяльність позивача і надані ним документи на підтвердження факту використання автомобіля у межах господарської діяльності, дійшов висновку, що автомобіль не міг у жовтні 2020 року використовуватися позивачем у такій діяльності, а тому визнав, що позивач відповідно до підпункту «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України зобов`язаний був скласти і зареєструвати у жовтні 2020 року податкову накладну про збільшення грошових зобов`язань з ПДВ на загальну суму 394600 грн, виходячи з вартості придбання автомобіля та його доукомплектування (далі - перше порушення);

2) у період з жовтня по грудень 2020 року позивач придбав будівельні матеріали на загальну суму 184367 грн, в тому числі ПДВ - 30728 грн. При придбанні будівельних матеріалів ФОП ОСОБА_1 сформував податковий кредит в загальній сумі 30728 грн, в тому числі у жовтні 2020 року в сумі 12162 грн, у листопаді 2020 року в сумі 15193 грн, у грудні 2020 року в сумі 3373 грн. Контролюючий орган, проаналізувавши діяльність позивача і надані ним документи на підтвердження факту використання будівельних матеріалів у межах його господарської діяльності, дійшов висновку, що позивач документально не підтвердив використання придбаних будівельних матеріалів у власній господарській діяльності, а тому визнав, що позивач зобов`язаний був скласти і зареєструвати податкові накладні про збільшення грошових зобов`язань з ПДВ на загальну суму 30728 грн, в тому числі у жовтні 2020 року в сумі 12162 грн, у листопаді 2020 року в сумі 15193 грн, у грудні 2020 року в сумі 3373 грн, виходячи із вартості придбання таких матеріалів (далі - друге порушення);

3) у період з жовтня по січень 2021 року позивач придбав паливо-мастильні матеріали (далі - ПММ) на загальну суму 7779 грн, в тому числі ПДВ - 1294 грн. При придбанні ПММ ФОП ОСОБА_1 сформував податковий кредит в загальній сумі 1294 грн, в тому числі у жовтні 2020 року в сумі 377 грн, у листопаді 2020 року в сумі 472 грн, у грудні 2020 року в сумі 222 грн, у січні 2021 року в сумі 223 грн. Контролюючий орган, проаналізувавши діяльність позивача і надані ним документи на підтвердження факту використання ПММ у межах його господарської діяльності, дійшов висновку, що позивач документально не підтвердив використання придбаних ПММ у власній господарській діяльності, а тому визнав, що позивач зобов`язаний був скласти і зареєструвати податкові накладні про збільшення грошових зобов`язань з ПДВ на загальну суму 1294 грн, в тому числі у жовтні 2020 року в сумі 377 грн, у листопаді 2020 року в сумі 472 грн, у грудні 2020 року в сумі 222 грн, у січні 2021 року в сумі 223 грн, виходячи із вартості придбання таких матеріалів (далі - третє порушення);

4) перевіркою встановлено, що позивачу надійшла 03 грудня 2020 року на рахунок в банку від ТОВ «ВЕБ-100 ТЕХНОЛОДЖИ» оплата за оренду приміщення в сумі 62900 грн (ПДВ 10483,33 грн), однак, позивач по першій події (даті надходження коштів) склав 03 грудня 2020 року та зареєстрував в ЄРПН податкову накладну лише на суму 12580,00 грн (ПДВ 2096,67 грн). Податкові зобов`язання з ПДВ у грудні 2020 року в сумі 8386,67 грн на попередню оплату в сумі 50320 грн (62900-12580=50320x20%=8386,67) не нараховані та до податкової декларації з ПДВ за грудень 2020 року не включені, податкова накладна не складена та не зареєстрована в ЄРПН. Контролюючий орган також зазначив, що це порушення було встановлено в Акті перевірки №1 і позивач 25 березня 2021 року (дата складення акта) виписав і зареєстрував податкову накладну на суму ПДВ 8386,87 грн, однак, посилаючись на вимоги статті 50 ПК України, контролюючий орган дійшов висновку, що зазначена обставина не спростовує виявленого порушення (далі - четверте порушення);

5) перевіркою встановлено, що позивач не склав і не зареєстрував у встановлений законом строк податкові накладні на суми ПДВ: 394600 грн, 30728 грн, 1294 грн; 8387 грн, що має наслідком застосування штрафних санкцій на підставі пункту 120-1.2 статті 120-1 ПК України. За здійсненим контролюючим органом розрахунком (5% від обсягу постачання, але не більше 3400 грн, а також 50% від 8387 грн) сума штрафних санкцій складає 11489 грн (далі - п`яте порушення).

Задовольняючи позов частково, суди попередніх інстанцій виходили з того, що висновки контролюючого органу (перше, друге і частково п`яте порушення) про не використання позивачем автомобіля і будівельних матеріалів у його власній господарській діяльності є безпідставними і спростовуються наявними в матеріалах справи документами та наданими позивачем поясненнями. Однак, суди дійшли висновку про правомірність висновків контролюючого органу (третє, четверте і частково п`яте порушення) в частині збільшення позивачеві сум ПДВ на підставі висновків, пов`язаних із придбанням ПММ, а також порушення пункту 187.1 статті 187 ПК України щодо не реєстрації податкової накладної по першій події на суму ПДВ 8387 грн.

У зв`язку з цим, суди попередніх інстанцій скасували податкове повідомлення-рішення №6516/22-01-07-10 (зменшення розміру від`ємного значення суми ПДВ) повністю; №6514/22-01-07-10 - в частині застосування штрафних санкцій в сумі 7431,25 грн (виходячи з протиправності висновків про не використання у власній господарській діяльності автомобіля і будівельних матеріалів); №6515/22-01-07-10 в частині збільшення грошових зобов`язань з ПДВ на загальну суму 198890,00 грн, в тому числі за основним платежем 159112,00 грн (виходячи з протиправності висновків про не використання у власній господарській діяльності автомобіля і будівельних матеріалів), за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 39778,00 грн (25% від 159112,00 грн).

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції та постановою апеляційного суду, ГУ ДПС подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення ними норм процесуального права, просить судові рішення скасувати в частині задоволених позовних вимог і направити справу на новий розгляд в цій частині.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій вирішували питання правильності формування позивачем податкового кредиту за наслідками операцій з придбання автомобіля і запчастин (доукомплектування) до нього, а також будівельних матеріалів, що, однак, під час перевірки не оспорювалось. Контролюючий орган наполягає на тому, що не заперечує правомірність віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту, однак, вважає, що оскільки автомобіль і запчастини (доукомплектування) до нього, а також будівельні матеріали після їх придбання не використовувалися у господарській діяльності, позивач порушив підпункт «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України, не склавши і не зареєструвавши податкові накладні, виходячи із вартості придбання таких. На думку скаржника, в межах цієї справи, суди мали б застосувати до спірних правовідносин саме підпункт «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України та встановити на підставі наявних у справі доказів обставину невикористання придбаних товарів в межах господарської діяльності позивача та дійти висновку про правомірне донарахування контролюючим органом суми податкового зобов`язання з ПДВ.

Також ГУ ДПС зазначає, що висновок про використання автомобіля у власній господарській діяльності позивача зроблений без урахування встановлених під час перевірки обставин неналежного оформлення документів про відрядження позивача, в тому числі й встановлених обставин надання під час перевірки одних документів, а до суду - виправлених, що не можна вважати незначними помилками. Вважає, що такі докази не можуть вважатися допустимими у цій справі. Також недопустимими доказами ГУ ДПС вважає надані позивачем пояснення щодо використання придбаних будівельних матеріалів у власній господарській діяльності, оскільки такі пояснення без надання підтверджуючих документів в силу процесуального закону не можна вважати доказами, на підставі яких встановлюються обставини у справі.

При обґрунтуванні доводів касаційної скарги, ГУ ДПС посилалося на відсутність висновку Верховного Суду з питання застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, а також порушення судами норм процесуального права, у зв`язку з чим Верховний Суд ухвалою від 14 липня 2022 року відкрив касаційне провадження у цій справі на підставі пунктів 3 і 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Від ФОП ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому позивач, посилаючись на безпідставність доводів ГУ ДПС, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а також доводи відзиву на касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Виходячи з доводів і вимог касаційної скарги, предметом касаційного перегляду у цій справі є судові рішення в частині задоволених позовних вимог. Підставою для скасування податкових повідомлень-рішень став висновок судів про безпідставність позиції контролюючого органу, що придбані позивачем автомобіль (із доукомплектуванням) та будівельні матеріали не використані ним у власній господарській діяльності.

Питання, яке поставлено перед судом касаційної інстанції, полягає в перевірці не застосування судами попередніх інстанцій підпункту «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України, що, на переконання ГУ ДПС, призвело до встановлення помилкового предмета доказування у цій справі, як наслідок, передчасності висновків про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог. Також перевірці підлягають доводи ГУ ДПС про встановлення судами обставин на підставі недопустимих доказів.

1. Перевіряючи висновки судів попередніх інстанцій у взаємозв`язку із доводами ГУ ДПС, викладеними у касаційній скарзі, які пов`язані із перевіркою використання позивачем придбаного автомобіля (із доукомплектуванням) у власній господарській діяльності (загальна сума ПДВ за цим порушенням складає 394600 грн, яка мала наслідком як зменшення розміру від`ємного значення суми ПДВ, так і збільшення грошових зобов`язань з цього податку), колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до підпунктів «а» і «б» пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Абзацом п`ятим пункту 198.3 статті 198 ПК України закріплено, що нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Водночас, підпункт «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України визначає, що платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

Отже, якщо платник податку на додану вартість починає використовувати товари/послуги/необоротні активи, які були попередньо придбані з податком на додану вартість із формуванням податкового кредиту на ці суми, в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку, то він повинен нарахувати податкові зобов`язання з податку на додану вартість виходячи із бази оподаткування визначеної в порядку передбаченому пунктом 189.1 статті 189 Податкового кодексу України (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

Реалізуючи мету, з якою касаційне провадження було відкрито у цій справі, колегія суддів формулює такий правовий висновок. Правове регулювання, запроваджене підпунктом «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України, полягає у тому, що шляхом нарахування податкових зобов`язань вилучається (списується) попередньо сформований податковий кредит. При цьому, слід зауважити, що не обов`язково період, у якому були віднесені суми ПДВ до складу податкового кредиту, та період, у якому за визначених ПК України умов має здійснюватися нарахування грошових зобов`язань відповідно до підпункту «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України, мають співпадати. Відповідно, при перевірці правильності формування податкового кредиту предметом доказування є обставини, які мали місце на момент віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту, а під час вирішення питання виникнення у платника обов`язку, встановленого підпунктом «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України, - обставини, які мали місце у періоді виявлення факту припинення використання товару/необоротного активу у власній господарській діяльності платника податків.

В межах цієї справи важко не погодитися з доводами ГУ ДПС, що суди повинні були перевіряти висновки контролюючого органу саме щодо порушення позивачем обов`язку з вилучення попередньо сформованого податкового кредиту, застосувавши при цьому підпункт «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України, однак, колегія суддів вважає, що таке порушення не призвело до неправильного визначення предмета доказування, що б тягнуло за собою обов`язкове скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд.

Так, у цій справі встановлені обставини віднесення сум ПДВ, сплачених у ціні автомобіля (із доукомплектуванням), до складу податкового кредиту у жовтні 2020 року. В Акті перевірки ставиться питання про невикористання цього автомобіля у жовтні 2020 року, у зв`язку з чим, на переконання контролюючого органу, позивач у жовтні 2020 року зобов`язаний був скласти і зареєструвати податкову накладну на суму ПДВ 394600 грн.

Тобто, у цій справі предметом перевірки в судовому порядку був один період - жовтень 2020 року, у якому як формувався податковий кредит, так і встановлювався контролюючим органом момент виникнення у позивача обов`язку із виконання вимог підпункту «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України, а спірним питанням, яке обумовило предмет доказування у цій справі в межах першого порушення, було встановлення на підставі належних і допустимих доказів факту використання позивачем автомобіля у власній господарській діяльності.

Саме в межах такого предмета доказування суди перевіряли виявлене контролюючим органом перше порушення позивачем норм податкового законодавства, за наслідками чого дійшли висновку про безпідставність позиції ГУ ДПС в цій частині. Суди встановили і це підтверджується матеріалами справи, що після придбання автомобіля та початком його експлуатації позивач подав до контролюючого органу Повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які проводиться діяльність (форма №20-ОПП) від 26 листопада 2020 року. При цьому суди акцентували увагу на тому, що дійсно позивач допустив помилки при оформленні документів на відрядження, а також при формуванні відомостей про списання ПММ. Однак, суди визнали, що такі порушення не свідчать про безумовну відсутність факту використання позивачем автомобіля у господарській діяльності позивача, а питання формування витрат на ПММ не є предметом спору.

У касаційній скарзі містяться доводи про недопустимість як доказів використання придбаного автомобіля в межах господарської діяльності наданих позивачем наказів про відрядження з огляду на наявні виправлення в таких документах, зокрема, щодо ТОВ «АКВА РОДОС», ТОВ «РОДОС», ТОВ «РОДОРС» (контролюючий орган вважає їх трьома різними підприємствами). Про недоліки документів на відрядження позивача до інших підприємств ГУ ДПС не зазначає, а доводить, що відсутні докази позитивного вирішення питань, задля яких позивач оформлював накази про відрядження, що, на переконання відповідача, свідчить про те, що поїздки позивача на придбаному автомобілі не були пов`язані із господарською діяльністю.

Однак, відповідно до статті 74 КАС України недопустимими доказами можуть бути визнані або ті, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом, або ті, які надані на підтвердження обставин, які за законом мають бути підтверджені іншими засобами доказування.

Про відповідність наданих позивачем документів критеріям недопустимості доказів в розумінні статті 74 КАС України ГУ ДПС не зазначає. У цілому в цій частині доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судами обставин у сукупності з наданими на їх підтвердження доказами, що виходить за межі касаційного перегляду.

Більш того, у питанні використання придбаного автомобіля у власній господарській діяльності фізичної особи-підприємця закон не встановлює переліку документів, які можуть підтверджувати або спростувати таку обставину, а тому, у разі виникнення відповідного спору із передачею його на вирішення в судовому порядку, оцінці підлягає сукупність встановлених обставин у взаємозв`язку із наданими на їх підтвердження доказами, жоден з яких в силу частини другої статті 90 КАС України не має для суду наперед встановленої сили.

Судами попередніх інстанцій здійснено дослідження сукупності встановлених у справі обставин та наявних в матеріалах справи доказів (наказів про відрядження, подорожніх листів, відомостей про використання ПММ, посвідчень про відрядження), яким дана правова оцінка, а тому колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що приведені відповідачем мотиви не є такими, що доводять відсутність факту використання позивачем автомобіля у його господарській діяльності. Наведені відповідачем доводи про виправлення позивачем недоліків деяких документів, що були встановлені під час попередньої перевірки, які до того ж не є первинними документами у розумінні законодавства, не дають підстав для безумовного висновку про відсутність факту використання позивачем придбаного автомобіля у власній господарській діяльності. Як наслідок, колегія суддів вважає, що у жовтні 2020 року у позивача не виник обов`язок скласти і зареєструвати податкову накладну на суму ПДВ 394600 грн відповідно до підпункту «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України.

2. Перевіряючи висновки судів попередніх інстанцій у взаємозв`язку із доводами ГУ ДПС, викладеними у касаційній скарзі, що пов`язані із перевіркою використання позивачем придбаних будівельних матеріалів у власній господарській діяльності (загальна сума ПДВ за цим порушенням складає 30728 грн, яка мала наслідком збільшення грошових зобов`язань з ПДВ), колегія суддів виходить з такого.

ГУ ДПС у касаційній скарзі доводить, що обставини використання позивачем придбаних будівельних матеріалів у власній господарській діяльності встановлені судами попередніх інстанцій на підставі недопустимих доказів - пояснень позивача, не підтверджених документально.

Колегія суддів вважає такі доводи ГУ ДПС безпідставними.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц зазначила, що обставини справи - це життєві факти, які мають значення для вирішення спору, такі як вчинення чи невчинення певної дії певною особою; настання чи ненастання певних подій; час, місце вчинення дій чи настання подій тощо. Обставини встановлюються судом шляхом оцінки доказів, які були досліджені в судовому засіданні. За наслідками такої оцінки доказів, зокрема щодо їх належності, допустимості, достовірності, достатності суд робить висновок про доведеність чи недоведеність певних обставин.

Статтею 73 КАС України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

За приписами частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Зі змісту судових рішень вбачається, що в цій частині висновки судів про використання позивачем придбаних будівельних матеріалів у його власній господарській діяльності ґрунтуються не виключно на поясненнях ФОП ОСОБА_1 . Суди на підставі наявних в матеріалах справи доказів встановили, що позивач використовує у господарській діяльності нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , яке він передав в оренду і для проведення ремонтних робіт на якому позивач придбав будівельні матеріали. Суди зазначили, що на підтвердження факту використання будівельних матеріалів позивач надав акт від 28 грудня 2020 року на списання будівельних матеріалів в номенклатурі, кількості та одиницях виміру та Перелік виконаних робіт згідно з актом списання будівельних матеріалів від 28 грудня 2020 року, які, як зазначили суди, в противагу позиції контролюючого органу, розмежовують на якій площі здійснювались роботи та списувались матеріали. Суди визнали безпідставними зауваження контролюючого органу щодо площі переданого в оренду нерухомого майна, оскільки жодних зауважень з цього приводу під час перевірки не було, а також про це не зазначено у Акті перевірки.

Та обставина, що суди попередніх інстанцій під час судового розгляду врахували пояснення позивача щодо етапності виконання робіт та/або їх виконавців і зазначили про це у судових рішеннях, не означає, що саме на підставі цих усних пояснень встановлено факт використання позивачем придбаних будівельних матеріалів у його власній господарській діяльності. При цьому, предметом доказування в цій частині позовних вимог, з огляду на позицію сторін у справі, було не встановлення конкретного виконавця будівельних робіт та/або порядок їх виконання, а факт використання придбаних будівельних матеріалів у господарській діяльності позивача.

В межах такого предмета доказування суди і надавали оцінку наявним в матеріалах справи доказам, а також доводам кожної зі сторін.

При цьому, з огляду на зміст касаційної скарги, а так само Акт перевірки, ГУ ДПС не заперечило факт безпосереднього виконання будівельних робіт на об`єкті, однак, вважає, що такі роботи не могли бути виконані позивачем самостійно.

Колегія суддів вважає, що такі твердження ГУ ДПС не є тотожними доведенню факту не використання позивачем придбаних будівельних матеріалів у його господарській діяльності, який зумовлює виникнення у позивача обов`язку скласти і зареєструвати податкову накладну на суму ПДВ 30728 грн відповідно до підпункту «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України.

Відповідно, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність податкового повідомлення-рішення №6515/22-01-07-10 в частині збільшення грошових зобов`язань з ПДВ на загальну суму 38410 грн (в тому числі за основним платежем - 30728 грн, за штрафними санкціями - 7682 грн).

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що під час касаційного перегляду знайшли своє підтвердження доводи ГУ ДПС про помилкове не застосування судами попередніх інстанцій підпункту «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України, однак, таке порушення не призвело до встановлення неправильного предмета доказування у цій справі в межах задоволених позовних вимог та неправильного вирішення справи. Доводи ГУ ДПС про встановлення обставин на підставі недопустимих доказів не знайшли свого підтвердження. Відповідно, касаційна скарга, в межах її доводів, не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів зазначає, що в межах інших висновків судів попередніх інстанцій судові рішення не переглядалися, правова оцінка таким не надавалася відповідно до статті 341 КАС України.

Керуючись статтями 341, 343, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС в Хмельницькій області, утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 грудня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2022 року у справі № 560/7669/21 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіМ.М. Гімон Є.А. Усенко М.М. Яковенко