Постанова

від 19.01.2023 по справі 910/12711/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" січня 2023 р. Справа№ 910/12711/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Скрипки І.М.

розглянувши у письмовому провадженні без виклику та повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Імідж Строй Контракт"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 15.11.2021

у справі № 910/12711/21 (суддя Зеленіна Н.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Імідж Строй Контракт"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Квітіс"

про стягнення 48 583, 50 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2021 Товариство з обмеженою відповідальністю "Імідж Строй Контракт" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кітвіс" про стягнення заборгованості, а саме: 46 270 грн - суми основного боргу та 2 313,50 грн - штрафу.

Вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди №21042020 від 24.04.2020 в частині здійснення повної та своєчасної оплати.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.11.2021 у справі №910/12711/21 позовні вимоги задоволено частково, провадження у справі в частині стягнення суми заборгованості у розмірі 39 780,00 грн. - закрито.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Імідж Строй Контракт" - задоволено частково. На підставі рішення суду з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кітвіс" підлягає стягненню на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Імідж Строй Контракт" 603 грн - суми заборгованості та 1 908 грн 10 коп. - витрат по сплаті судового збору.

У задоволенні іншої частини позову - відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить скасувати частково оскаржуване рішення в частині відмовлених вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в частині стягнення 8803,50 грн заборгованості, 2270,00 грн витрат по сплаті судового збору, 10000 грн витрат на правничу допомогу адвоката, мотивуючи свої вимоги нез`ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та неправильним застосуванням норм матеріального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник вказує, що судом першої інстанції неправильно визначено розрахунок заборгованості відповідача перед позивачем, оскільки здійснено розрахунок заборгованості на підставі актів звірки взаєморозрахунків станом на 06.07.2021 та виставлених рахунків від 02.06.20.2021 та 18.06.2021, які не є первинними бухгалтерськими документами та не можуть підтверджувати суму заборгованості як окремі, від первинних бухгалтерських документів.

При цьому, за доводами позивача, умовами пункту 5.1. договору вказано розрахунковий період, який дорівнює одному місяцю та уточнюється - 30 днів, відтак, оскільки відповідачем орендувалось майно не чітку кількість розрахункових періодів (по 30 днів), а ще було розпочато та не закінчено останній розрахунковий період, розрахунок здійснювався за кількістю днів оренди.

Апелянт також зазначає, що судом першої інстанції відмовлено у стягненні витрат на правничу допомогу, навіть не досліджуючи це питання.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не було надано відзив на апеляційну скаргу, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.12.2021 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Імідж Строй Контракт" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Тищенко А.І., суддів Разіної Т.І., Скрипки І.М.

Колегією суддів встановлено, що апеляційна скарга була подана скаржником безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2021 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/12711/21, відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Імідж Строй Контракт" до надходження матеріалів справи № 910/12711/21 з Господарського суду міста Києва.

05.01.2022 на адресу Північного апеляційного господарського суду від Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи № 910/12711/21.

Розпорядженням керівника апарату суду №09.1-08/101/22 від 11.01.2022 призначено повторний автоматизований розподіл справи, у зв`язку перебування судді Разіної Т.І., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), на лікарняному.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.01.2022, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя: Тищенко А.І., судді: Михальська Ю.Б., Скрипка І.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Імідж Строй Контракт" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2021 у справі № 910/12711/21 у складі колегії Північного апеляційного господарського суду: головуючий суддя Тищенко А.І., судді Михальська Ю.Б., Скрипка І.М.; ухвалено здійснювати розгляд апеляційної скарги за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання); встановлено учасникам справи строк для надання можливості скористатися наданими статтею 263 Господарського процесуального кодексу України правами протягом семи днів з дня отримання даної ухвали.

Частиною 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За правилами пункту 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджено матеріалами справи, 21.04.2020 між ТОВ "Імідж Строй Контракт" (орендодавець) та ТОВ "Кітвіс" (орендар) укладено договір оренди №21042020, відповідно до умов якого орендодавець передає орендареві за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Відповідно до п. 1.2 договору, об`єкт оренди передається орендареві для використання у власній господарській діяльності виключно за цільовим призначенням без права передачі в суборенду.

Орендар вступає в строкове платне користування об`єктом оренди з дати підписання сторонами акта приймання-передачі об`єкта оренди, за яким об`єкт оренди передається у користування орендарю (п. 2.1 договору).

Згідно з п. 5.1 договору за користування об`єктом оренди орендар зобов`язаний сплачувати орендодавцю орендну плату з моменту передачі майна в оренду до моменту його повернення орендодавцеві. Розрахунки здійснюються наступним чином: перший платіж - на умовах 100% передплати суми оренди за розрахунковий період, наступні платежі - на умовах 100% передплати оренди за розрахунковий період, що здійснюються не пізніше, як за 5 днів до початку розрахункового періоду. Розрахунковий період дорівнює одному місяцю (30 днів).

Пунктом 5.2 договору передбачено, що розмір орендної плати, в т.ч. ПДВ, визначається у специфікаціях та/або актах прийняття в оренду.

Орендодавець може змінювати розмір орендної плати в односторонньому порядку, попередивши про такі зміни за 10 календарних днів орендаря. Зміна розміру орендної плати може здійснюватися не частіше, ніж один раз в 4 місяці. Підписуючи договір, орендар надає згоду на таку зміну розміру орендної плати орендодавцем в односторонньому порядку (п. 5.4 договору).

Пунктом 7.2 договору передбачено, що договір укладено на невизначений строк. Строк кожної окремої оренди визначається у специфікаціях та/або актах приймання-передачі об`єкта оренди. У будь-якому випадку договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

На виконання умов договору, позивач передав, а відповідач прийняв в оренду об`єкт оренди, що підтверджується актами приймання-передачі №1 від 22.04.2020 та №2 від 29.04.2020.

Звертаючись з даним позовом до суду позивач зазначає, що ним було передано товар в оренду, а відповідач прийняв товар та не оплатив орендну плату у повному обсязі, у зв`язку із чим позивач просить стягнути заборгованість у сумі 46270,00 грн та штраф у розмірі 2313,50 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 2 статті 509 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частиною 1 статті 173, абз. 4 частини 1 статті 174, частини 1 статті 175, частин 1, 7 статті 179 Господарського кодексу України цивільно-правові зобов`язання, що виникли між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності на підставі господарського договору, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарсько-договірним зобов`язаннями та регулюються Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, а господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Згідно з частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Матеріалами справи підтверджується факт передачі в оренду позивачем та прийняття відповідачем об`єкта оренди за спірним договором оренди.

Відповідно до акту приймання-передачі №1 від 22.04.2020 позивачем було передано в оренду стійку 5,5 м, ціна оренди якої становить 4 620,00 грн, строком до 22.05.2020.

Відповідно до акту приймання-передачі №2 від 29.04.2020 позивачем передано в оренду стійку 5,5 м, ціна оренди якої становить 1 320,00 грн, строком до 29.05.2020.

Відповідачем зазначені обставини не заперечуються.

Частиною 1 статті 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частиною 1 статті 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень статті 530 Цивільного кодексу України, враховуючи умови договору, станом на час розгляду справи строк виконання відповідачем грошових зобов`язань, щодо яких заявлено позов, настав.

За доводами позивача, відповідач мав сплатити орендну плата за актом №1 від 22.04.2020 у загальному розмірі 70 994,00 грн (за період з 22.04.2021 по 27.07.2021 (461 день), та за актом №2 від 29.04.2020 у розмірі 19 976,00 грн (за період з 29.04.2020 по 27.07.2021 (454 дня). Однак, відповідачем сплачено лише частково орендну плату на суму 44 700,00 грн, на підтвердження чого подано виписки з банківського рахунку (а.с. 17-30).

Відповідач заперечуючи проти задоволення позову зазначає, що заборгованість утворилася внаслідок невиконання зобов`язань третіх осіб перед відповідачем, через що останній був позбавлений можливості сплатити орендну плату вчасно, та заявлений розмір заборгованості є завищеним.

Крім того, відповідачем до матеріалів справи подано копії платіжних доручень №1667 від 21.04.2020, №1668 від 21.04.2020, №1673 від 28.04.2020, №7 від 21.07.2020, №18 від 21.07.2020, №1757 від 21.07.2020, №1758 від 21.07.2020, 68 від 02.10.2020, №2054 від 25.02.2021, на підставі яких станом на момент звернення позивачем з даним позовом до суду відповідачем було перераховано орендну плату позивачу на загальну суму 49 320 грн.

Окрім того, відповідачем надано копію акту звірки взаєморозрахунків за період 2020 року, з якого вбачається, що заборгованість відповідача перед позивачем станом на 31.12.2020 становить 11 880,00 грн. Із акту звірки взаєморозрахунків вбачається, що заборгованість відповідача перед позивачем станом на 06.07.2021 становить 32 520,00 грн.

Таким чином, як вбачається із матеріалів справи заборгованість відповідача станом на 06.07.2021 становила 32 520,00 грн.

Як передбачено умовами договору, розрахунки здійснюються наступним чином: перший платіж - на умовах 100% передплати суми оренди за розрахунковий період, наступні платежі - на умовах 100% передплати оренди за розрахунковий період, що здійснюються не пізніше, як за 5 днів до початку розрахункового періоду.

Із акту звірки взаєморозрахунків за період 01.01.2021-06.07.2021 вбачається, що позивачем виставлено відповідачу рахунки від 02.06.2021 на суму 1 320,00 грн (оплата оренди за червень місяць) та від 18.06.2021 на суму 4 620,00 грн (оплата оренди за червень місяць).

Крім того, положеннями договору передбачено, що розрахунковий період дорівнює одному місяцю (30 днів).

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, стосовно того, що оскільки акти звірки взаєморозрахунків підписані та скріплені печатками контрагентів, а положення договору містять суперечливі положення щодо періоду нарахування орендної плати (період визначено як місяць та одночасно 30 днів), суд не вбачає підстав для перерахунку орендної плати за кожний день оренди, та вважає правильним посилання відповідача щодо невірного визначення позивачем суми основного боргу.

Колегія суддів звертає увагу позивача на ті обставини, що підписавши акти звірки взаєморозрахунків, позивач фактично уточнив період нарахування орендної плати - календарний місяць (не 30 днів) і визнав суму заборгованості відповідача перед позивачем у конкретній сумі.

Слід також зазначити, що позивач не заперечує проти підписання ним відповідних актів звірки.

Відтак, враховуючи у сукупності подані сторонами докази, колегія суддів дійшла до висновку про те, що станом на момент звернення з позовом до суду заборгованість відповідача перед позивачем становила 38 460,00 грн.

З огляду на зазначене, позовні вимоги в частині стягнення орендної плати у розмірі 7 810,00 грн є безпідставним та задоволенню не підлягають.

Таким чином, факт порушення відповідачем зобов`язань за договором оренди належним чином доведений, документально підтверджений і в той же час відповідачем не спростований. Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості у сумі 38 460,00 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення штраф у розмірі 2 313,50 грн.

Згідно з частиною 1 статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 610, частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 статті 216, статтею 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбаченим цим Кодексом, іншими законами та договором. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктом 8.2 договору передбачено, що за порушення п. 5.1 договору орендар сплачує орендодавцю штраф у розмірі 5% від суми заборгованості.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи відповідачем порушено зобов`язання за договором оренди в частині своєчасної оплати орендної плати.

Посилання відповідача на те, що останнім не здійснювалася оплата орендної плати через невиконання контрагентами відповідача перед останнім своїх зобов`язань судом відхиляються, з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність.

Разом з тим, з огляду на встановлені судом обставини наявності заборгованості у відповідача у меншій сумі, ніж заявлено позивачем, сума штрафу, за розрахунком суду становить 1 923,00 грн, що і підлягає до стягнення, у решті пені слід відмовити.

Водночас, відповідачем долучено до матеріалів справи копію платіжного доручення №2231 від 26.08.2021 на суму 39 780,00 грн, яким відповідач перерахував на рахунок позивача грошові кошти, у призначенні платежу зазначено: "оплата за оренду майна згідно договору №21042020 від 21.04.2020".

Відтак, уже після відкриття провадження у справі №910/12711/21 (ухвала Господарського суду міста Києва від 10.08.2021) за вимогами про стягнення заборгованості за договором №21042020 від 21.04.2020, відповідачем здійснено оплату.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи викладене, оскільки відповідачем було сплачено грошові кошти у розмірі 39 780,00 грн після відкриття провадження у справі, провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення заборгованості у розмірі 38 460,00 грн підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме з відповідача на користь позивача підлягає стягненню штраф у сумі 1923,00 грн, в частині стягнення 38460,00 грн заборгованості провадження у справі підлягає закриттю, в частині стягнення 7810,00 грн заборгованості та 390,50 грн штрафу у позову слід відмовити.

Крім того, позивачем заявлено про стягнення 10000,00 грн витрат на правничу допомогу.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

За приписами частин 3-5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Порядок розподілу судових витрат визначено статтею 129 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно із частинами 4, 8, 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Разом з тим, склад та розмір витрат, пов`язаних з розглядом справи, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Витрати, заявлені до відшкодування, мають бути документально підтвердженими та доведеними. Відсутність документального підтвердження витрат, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у позовній заяві вказує, що судові витрати по справі складатимуться із судового збору в сумі 2270,00 грн та витрат на правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн.

У прохальній частині позову Товариство з обмеженою відповідальністю "Імідж Строй Контракт" також просило стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.

В якості доказів витрат на професійну правничу допомогу позивач надав суду: копію договору про надання правничої допомоги № 23/07 від 23.07.2022 (далі - договір), укладений з адвокатом Бутко Дмитром Геннадійовичем та позивачем (клієнт); копію додаткової угоди №1 від 23.07.2021 до договору; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія № 4401/10 від 23.12.2010, виданого Бутко Дмитру Геннадійовичу; копію ордеру на надання правової допомоги від 27.07.2021 серія АІ № 1045323, виданого на ім`я адвоката Бутка Д.Г. на підставі договору про надання правничої допомоги № 23/07 від 23.07.2022; дублікат квитанції № Р24А1391313688С2883 від 26.07.2021 про сплату 10000,00 грн з призначенням платежу «оплата адвокатських послуг згідно договору №23/07 від 23.07.2021»; копію акту приймання-передачі наданої правової допомоги від 27.07.2021 до договору.

Відповідно до пункту 1.1. договору адвокат приймає доручення від клієнта та бере на себе зобов`язання надати клієнту правову допомогу щодо:

- надання правової допомоги, консультацій, роз`яснень з правових питань, написання та подачі позовної заяви до суду від імені клієнта до ТОВ» КІТВІС»;

- надання правової інформації, консультацій та роз`яснень з правових питань;

- складання звернень (заяв, скарг, пропозицій) та інших документів правового характеру;

- складання процесуальний документів (заперечень, клопотань, претензій, позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг, заяв про вжиття заходів забезпечення позву та інших документів відповідно до вимог процесуального законодавства);

- представництва та захисту інтересів клієнта в будь-яких органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, а також у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного, кримінального та конституційного судочинства, провадження у справах про адміністративні правопорушення, органах державної виконавчої служби, органах Національної поліції України, прокуратури, органах Державної фіскальної служби України та усіх інших правоохоронних органах, органах Державної реєстраційної служби України. Міністерства юстиції України тощо з будь-яких питань.

Пунктом 3.1. договору розмір гонорару, який клієнт сплачує адвокату за надану в межах цього договору правову допомогу, визначається сторонами окремою додатковою угодою, яка є невід`ємно ю частиною цього договору. Така додаткова угода може бути викладена у формі додатку до договору, який набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін.

Пунктом 1 додаткової угоди №1 від 23.074.2021 до договору передбачено, що вона визначає порядок оплати юридичних послуг (гонорару) адвоката за надання правової допомоги у спорі про стягнення з ТОВ «Кітвіс» на користь ТОВ «Імідж Строй Контракт» заборгованості по договору оренди. Адвокат зобов`язується здійснювати представництво та захист інтересів допомоги клієнта у суді першої інстанції (Господарський суд міста Києва).

Вартість послуг, згідно пункту 2 додаткової угоди №1 від 23.07.2021, складає 10000,00 грн, з яких:.

Оплата послуг, визначених у п. 2 додаткової угоди, здійснюється до подачі позовної заяви до суду першої інстанції.

Так, на підтвердження здійснення оплати у розмірі 10000,00 грн відповідно до додаткової угоди позивачем надано квитанцію № Р24А1391313688С2883 від 26.07.2021.

Згідно акту №1 приймання-передачі наданої правової допомоги від 27.07.2021 адвокат надав клієнту наступну правову допомогу за нижчевказаною вартістю:

1. вивчення документів та усна консультація - 1000,00 грн; правовий аналіз справи з урахуванням практики та визначенням стратегії - 2000,00 грн; складання позовної заяви та подача її до суду - 7000,00 грн.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 вказаного Закону)

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Як зазначалось вище, додатковою угодою №1 до договору сторони погодили, вартість послуг згідно пункту 2 додаткової угоди №1 від 23.07.2021 (надання правової допомоги у спорі про стягнення з ТОВ «Кітвіс» на користь ТОВ «Імідж Строй Контракт» заборгованості по договору оренди), складає 10000,00 грн.

Відтак, розмір винагороди за надання правової допомоги сторони погодили у розмір 10000,00 грн у вигляді фіксованої суми.

Крім того, за висновками Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладеними у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19, за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).

За статтею 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відтак, з огляду на умови договору про надання правової допомоги, враховуючи складання і підписання адвокатом позову від імені і в інтересах позивача, на співмірність витрат на оплату послуг адвоката відповідно до наданих адвокатом послуг із складністю справи, зважаючи на визначені практикою ЄСПЛ критерії реальності (встановлення їхньої дійсності), необхідності та розумності їхнього розміру, заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу, підтверджений належними доказами у розмірі 10000,00 грн, є співмірним та обґрунтованим.

Відповідно до частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов задоволено частково, розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу, який підлягає відшкодуванню відповідачем, становить 8320,00 грн.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення

Пунктами 1, 4 частини першої статті 277 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є не з`ясування обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розцінюватись як вимога детально відповідати на кожний аргумент апеляційної скарги (рішення ЄСПЛ у справі Трофимчук проти України, № 4241/03, від 28.10.2010 р.).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, мотивованим та обґрунтованим, однак у резолютивній частині рішення судом зазначено про стягнення з відповідача на користь 603,00 грн заборгованості, при цьому, що в частині стягнення 7810,00 грн заборгованості відмовлено, в решті позову про стягнення заборгованості провадження у справі закрито у зв`язку з відсутністю предмету спору. Крім того, у мотивувальній частині рішення суд дійшов висновку про обґрунтованість позовної вимоги щодо стягнення штрафу у сумі 1923,00 грн, а згідно резолютивної частини відмовлено у стягненні. Вимоги щодо стягнення витрат на правничу допомогу не розглянуті взагалі.

За вказаних обставин, рішення суду першої інстанції підлягає зміні, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Крім того, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог; в частині закриття провадження у справі витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача, оскільки даний спір виник у зв`язку із неправомірними діями відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 2 частини 1 статті 275, статтями 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Імідж Строй Контракт" на рішення Господарського суду міста Києва 15.112021 у справі №910/12711/21 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва 15.112021 у справі №910/12711/21 змінити, резолютивну частину рішення викласти у наступній редакції:

« 1. Провадження у справі в частині стягнення суми заборгованості у розмірі 38460,00 грн - закрити.

2. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Імідж Строй Контракт" задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кітвіс" (02095, м. Київ, вул. Княжий Затон, буд. 16В, офіс 66, код ЄДРПОУ - 38077750) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Імідж Строй Контракт" (08205, Київська область, м. Ірпінь, вул. Пушкінська, буд. 60-Л/1, офіс 1, код ЄДРПОУ - 43349448) 1923,00 грн штрафу, 1888,64 грн - витрат по сплаті судового збору, 8320,00 грн - витрат на професійну правничу допомогу. Видати наказ.

4. У задоволенні іншої частини позову відмовити.»

Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи №910/12711/21 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, передбачених статтею 287 Господарського процесуального кодексу України та у строки, встановлені статтею 288 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

І.М. Скрипка