Рішення

від 12.01.2023 по справі 909/1147/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12.01.2023 м. Івано-ФранківськСправа № 909/1147/21Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Кобецької С. М., секретар судового засідання Гарасимко О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Акціонерного товариства "Українська залізниця",

вул. Єжи Гедройця, 5, м. Київ, 03680;

в особі філії "Вокзальна компанія" акціонерного товариства

"Українська залізниця", вул. Симона Петлюри, буд. 21/А,м. Київ,01032;

до відповідачів: Фізичної особи-підприємця Грещука Юрія Ярославовича,

АДРЕСА_1 ;

Фізичної особи-підприємця Гануляк Ірини Павлівни,

АДРЕСА_2 ;

про стягнення 148 283,41 грн, з яких: 57 797,22 грн - плата за оренду приміщення, 90 486,19 грн - експлуатаційні витрати та відшкодування податку на землю, звільнення нежитлового приміщення,

за участю:

від відповідача ФО-П Грещука Ю.Я.: Ярицький А.І.

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Вокзальна компанія" АТ "Українська залізниця" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Грещука Юрія Ярославовича про стягнення 148 283,41 грн, з яких: 57 797,22 грн - плата за оренду приміщення, 90 486,19 грн - експлуатаційні витрати та відшкодування податку на землю та звільнення займаного відповідачем ФО-П Грещуком Ю.Я. нежитлового приміщення загальною площею 350,6кв.м., яке знаходиться в приміщенні ресторанного комплексу на першому поверсі будівлі вокзалу станції Івано-Франківськ, що розташована за адресою: м. Івано-Франківськ, Привокзальна площа, 1.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 28.12.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.

Ухвалою суду від 23.03.2021 залучено до участі у справі Фізичну особу-підприємця Гануляк Ірину Павлівну, як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Ухвалою суду від 30.06.2021 прийнято до розгляду заяву вх№8052/22 від 22.06.2022 позивача зміну підстав позову та одночасно залучено до участі у справі співвідповідача - Фізичну особу-підприємця Гануляк Ірину Павлівну в частині позовної вимоги про звільнення нежитлового приміщення загальною площею 350,6 кв. м., яке знаходиться в приміщенні ресторанного комплексу на першому поверсі будівлі вокзалу станції Івано-Франківськ.

Представник позивача в судове засідання не з"явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений ухвалами суду від 15.12.2022, від 09.01.2023.

Слід зазначити, що позивач адресував суду заяву вх№16055/22 від 24.11.2022, в якій повідомив суд про те, що предмет спору - в частині позовної вимоги про звільнення ФО-П Грещуком Ю.Я., ФО-П Гануляк І.П. нежитлового приміщення загальною площею 350,6 кв. м., яке знаходиться в приміщенні ресторанного комплексу на першому поверсі будівлі вокзалу станції Івано-Франківськ - відсутній. В підтвердження - подав суду підписаний між сторонами акт приймання-передачі майна від 31.10.2022 у відповідності до якого, відповідачами повернено позивачу спірне нежитлове приміщення.

Позовні вимоги обґрунтовані: - укладенням між сторонами договору оренди державного майна №28/12 від 31.08.2012, який закінчив свою дію 01.07.2018 та неповерненням об"єкта з оренди у строк встановлений 11.9. договору, у зв"язку з чим, на підставі пункту 11.11. договору та статті 785 Цивільного кодексу України відповідачу ФО-П Грещуку Ю.Я. нараховано неустойку у розмірі подвійної плати за весь час користування орендованим майном в сумі 57 797,22 грн. Крім того, посилається на невиконання відповідачем ФО-П Грещуком Ю.Я. пункту 5.13. договору №28/12 від 31.08.2012 та пункту 2.2.3. договору №28/12А від 01.09.2021 та несплату експлуатаційних витрат та податку на землю в сумі 90 486,19 грн. Просить суд захистити порушене відповідачем право позивача шляхом стягнення в судовому порядку 148 283,41 грн. Позовні вимоги обґрунтовані приписами статей 525, 526, 530, 610, 764 Цивільного кодексу України, статей 193, 284, 291 Господарського кодексу України.

Представник відповідача ФО-П Грещука Ю.Я. в судовому засіданні заперечив проти позову, свої заперечення виклав у відзиві на позов вх№1277/22 від 26.01.2022. Зазначає, що: - повідомлень про те, що договір №28/12 від 31.08.2012 закінчив свою дію і пролонговуватись не буде, як і вимог звільнити орендоване приміщення відповідач від позивача не отримував, а тому вважає, договір оренди діючим; - нарахування орендної плати за період з 10.08.2020 по 31.08.2020 в розмірі 56 560,91 грн є безпідставним, адже подвійний розмір орендної плати сторони не погоджували; - доказів вручення відповідачу рахунків на оплату експлуатаційних витрати та відшкодування податку на землю - позивачем суду не подано. Просить суд відмовити в позові в частині стягнення 148 283,41 грн. Одночасно підтвердив звільнення ФО-П Грещуком Ю.Я., ФО-П Гануляк І.П. спірного нежитлового приміщення та повернення його позивачу за актом приймання-передачі майна від 31.10.2022.

Представник відповідача ФО-П Гануляк І.П. в судове засідання не з"явився, про причини неявки суду не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений ухвалою суду від 15.12.2022.

Беручи до уваги: - приписи статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стосовно розгляду спору впродовж розумного строку; - норми частин 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, які вказують на те, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті і суд розглядає справу за відсутності такого учасника; - те, що позивач та відповідач ФО-П Гануляк І.П. належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а їх явка не визнавалась судом обов"язковою; - те, що у суду є всі необхідні матеріали (докази) для вирішення спору по суті - спір вирішується у відсутності представників позивача та відповідача ФО-П Гануляк І.П. за матеріалами справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника відповідача Грещука Ю.Я., всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи вказують на те, що між Регіональним відділенням ФДМУ по Івано-Франківській області (орендодавець), Фізичною особою-підприємцем Грещуком Юрієм Ярославовичем (орендар) та Відокремленим підрозділом "Вокзал станції Івано-Франківськ" ДТГО "Львівська залізниця" (балансоутримувач) укладено договір оренди державного майна №28/12 від 31.08.2012. За цим договором орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування, з метою розміщення їдальні, державне майно - приміщення ресторанного комплексу загальною площею 350,6 кв. м., яке знаходиться на першому поверсі будівлі вокзалу станції Івано-Франківськ, що розташована за адресою: м. Івано-Франківськ, Привокзальна площа, 1 (пункт 1.1. договору).

Додатковим договором від 29.01.2016 встановлено, що орендодавцем майна, визначеного договором №28/12 від 31.08.2012, є Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця".

Згідно з пунктом 2.1.договору, вступ орендаря у користування майном настає одночасно з підписанням сторонами договору та акта приймання-передачі (пункт 2.1.договору).

Орендна плата, визначена підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропозиції її розподілу, затвердженої постановою КМУ №786 від 04.10.1995 і за базовий місяць оренди листопад 2015 становить 21 478,42 грн без ПДВ. Орендна плата у розмірі 100% не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним перераховується на розрахунковий рахунок орендодавця (пункти 3.1., 3.4. договору в редакції додаткового договору від 29.01.2016).

Орендна плата, за домовленістю сторін з 01.07.2017 року становить 24 128,93 грн без ПДВ (пункт 3.1. договору в редакції додаткового договору від 11.07.2016), з 01.11.2017 року становить 30 161,00грн без ПДВ (пункт 3.1. договору в редакції додаткового договору від 27.12.2017), з 01.01.2018 року становить 40 000,00грн з ПДВ та за лютий 2018 року до завершення дії договору визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць (пункт 3.1. договору в редакції додаткового договору від 30.01.2018).

Договір №28/12 діяв з 31.08.2012 до 31.08.2013 (пункт 11.1.договору).

Згідно з пунктом 11.6. договору, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір підлягає продовженню на той самий термін і на тих самих умовах та при наявності дозволу уповноваженого органу управління. Зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід"ємною частиною договору оренди.

Договорами про внесення змін та доповнень №1 від 27.09.2013, №2 від 27.08.2014, додатковими договорами від 29.01.2016, від 01.04.2016, від 30.06.2016, від 01.08.2016, від 17.11.2016, від 07.04.2017, від 11.07.2017, від 27.12.2017, від 30.01.2018, від 23.05.2018 строк дії договору неодноразово продовжувався до 31.08.2014, до 01.09.2015, до 31.03.2016, до 30.06.2016, до 31.07.2016, до 31.10.2016, до 31.03.2017, до 30.06.2017, до 31.10.2017, до 31.12.2017, до 31.03.2018, до 30.06.2018.

Пунктами 11.9., 11.10. договору сторони погодили, що у разі припинення або розірвання договору, майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем. Майно вважається повернутим з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі. Обов"язок щодо складання акта про повернення майна покладається на орендаря.

Якщо орендар не виконує обов"язку щодо повернення майна, орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування майном за весь час прострочення (пункт 11.11. договору).

Водночас, згідно з пунктом 5.13 договору обов"язком орендаря є здійснення витрат, пов"язаних утриманням орендованого майна, шляхом укладення у 15-ти денний термін з дня підписання договору оренди, договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна, компенсації плати податку за землю на наданих комунальних послуг.

Матеріали справи містять укладений між Відокремленим підрозділом "Вокзал станції Івано-Франківськ" (балансоутримувач) та Фізичною особою-підприємцем Грещуком Юрієм Ярославовичем (орендар) договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та відшкодування компенсації плати податку на землю №28/12 А від 01.09.2012. Згідно з умовами цього орендар користується приміщення ресторанного комплексу загальною площею 350,6 кв. м. на першому поверсі будівлі вокзалу станції Івано-Франківськ під розміщення їдальні та бере участь у витратах балансоутримувача на обслуговування, експлуатацію та ремонт приміщення, відповідно до займаної площі (пункт 1.1.договору).

Балансоутримувач щомісячно виставляє рахунки за послуги по відшкодуванню витрат на утримання орендованого нерухомого майна та відшкодування компенсації плати податку за землю. Не пізніше 5-ти днів, після отримання рахунку, орендар вносить плату за санітарне обслуговування прибудинкової території та приміщень загального користування та відшкодування компенсації плати податку за землю (пункти 2.2.3., 2.2.4. договору).

Розрахунок щомісячних платежів, пов"язаних з обслуговуванням та утриманням будівлі вокзалу та прибудинкової території, наведений у додатку №1 до договору №28/12 А від 01.09.2012. Нарахування щомісячних платежів по відшкодуванню витрат, здійснюється на підставі калькуляції на відшкодування експлуатаційних витрат на утримання та обслуговування будівлі вокзалу. Калькуляція перераховується в залежності від зміни розрахункових показників та оплати праці працівників.

Договір №28/12 А діяв з 01.09.2012 до 01.09.2013 (пункт 5.1.договору).

Згідно з пунктом 5.4. договору, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, він вважається продовженим на той самий термін та на тих самих умовах.

Реорганізація балансоутримувача чи орендаря або перехід права власності на приміщення чи будівлю до інших осіб, не визнається підставою для зміни або припинення чинності договору, договір зберігає свою чинність для нового власника приміщення та будівлі пункт 5.5.договору).

Виконуючи умови договір оренди державного майна №28/12 від 31.08.2012, позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування нерухоме майно - приміщення ресторанного комплексу загальною площею 350,6 кв. м., яке знаходиться на першому поверсі будівлі вокзалу станції Івано-Франківськ, що розташована за адресою: м. Івано-Франківськ, Привокзальна площа, 1, що засвідчено у підписаному сторонами акті приймання - передачі в оренду нерухомого майна від 29.01.2016 (а.с.43).

Повідомленням №128 В від 08.06.2018 орендодавець інформував орендаря про те, що строк дії договору оренди №28/12 спливає 30.06.2018 та в подальшому продовжуватись не буде (а.с.48).

У письмових вимогах №265 від 07.12.2018, №273 від 13.12.2018, №280 від 17.12.2018, №9 від 08.01.2019, №52 від 11.02.2019, отриманих відповідачем (а.с.49-53) позивач неодноразово, повторно звертав увагу орендарю на закінчення строку дії договору, необхідності повернення орендованого майна та сплати неустойки.

Як вбачається з розрахунку позивача (а.с.173-176) сума несплаченої ФО-П Грещуком Ю.Я. неустойки у розмірі подвійної орендної плати за неповернення орендованого майна за період з 01.07.2018 до 01.06.2021 складає 57 797,22 грн. Доказів сплати відповідачем суду не подано.

Крім того, у відповідності до розрахунку позивача (а.с.14) ФО-П Грещуком Ю.Я. не відшкодовано вартість експлуатаційних витрат та податку за землю, згідно розрахунком щомісячних платежів (додатку №1 до договору №28/12 А від 01.09.2012), калькуляцій, затверджених позивачем 01.11.2019, 01.07.2020, 01.04.2021, рахунків на оплату від 31.08.2020, 30.09.2020, 31.10.2020, 30.11.2020, 31.12.2020, 31.01.2021, 28.02.2021, 31.03.2021, 30.04.2021, 31.05.2021, за період з 31.08.2020 до 31.05.2021 в розмірі 90 486,19грн.

Слід зазначити, що у вересні 2019 між Фізичною особою-підприємцем Грещук Юрієм Ярославовичем та Фізичною особою-підприємцем Гануляк Іриною Павлівною укладено договір про спільну діяльність. Предметом договору є спільна діяльність сторін у створенні спільного комерційного проекту без створення юридичної особи, а саме співробітництво у сфері надання послуг харчування, сумісного ведення виробничої, торгівельної діяльності та отримання прибутку. Місцем проведення спільної діяльності є окреме індивідуально визначене майно риміщення ресторанного комплексу загальною площею 350,6 кв. м., яке знаходиться на першому поверсі будівлі вокзалу станції Івано-Франківськ, що розташована за адресою: м. Івано-Франківськ, Привокзальна площа, 1 (пункти 2.1., 3.1.договору).

Матеріали справи містять підписаний між сторонами без жодних зауважень акт приймання-передачі майна від 31.10.2022, з якого вбачається повернення відповідачами та прийняття позивачем нежитлового приміщення загальною площею 350,6 кв.м., розташованого на першому поверсі будівлі вокзалу станції Івано-Франківськ.

За таких обставин, з урахуванням заяви позивача вх№16055/22 від 24.11.2022, суд дійшов висновку про припинення існування між сторонами предмету спору в частині позовної вимоги про звільнення ФО-П Грещуком Ю.Я., ФО-П Гануляк І.П. спірного нежитлового приміщення, що в свою чергу у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, яка вказує на те, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору, є підставою для закриття провадження у справі в цій частині.

Предметом судового розгляду є матеріально-правова вимога позивача до відповідача ФО-П Грещука Ю.Я. про стягнення неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування об"єктом оренди після закінчення дії договору в сумі 57 797,22 грн та відшкодування експлуатаційних витрат та податку на землю в розмірі 90 486,19 грн.

Із змісту статті 11 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільні права та обов`язки виникають зокрема, з договору.

Згідно з приписами статей 626, 627, 628, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов"язковим для виконання сторонами.

Договір оренди державного майна №28/12 від 31.08.2012 з додатковими договорами та угодами про внесення змін та доповнень до договору, договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та відшкодування компенсації плати податку на землю №28/12 А від 01.09.2012 укладені між сторонами в межах чинного законодавства України - є правомірними, оскільки їх недійсність прямо не встановлена законом та вони не визнані судом недійсними (стаття 204 Цивільного кодексу України).

Так, до правовідносин оренди (найму) застосовуються положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

Частинами 1, 3, 6 статті 283 Господарського кодексу України обумовлено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Об"єктом оренди можуть бути нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення).

Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України (частина 4 статті 291 Господарського кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до частини 2 статті 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

Пунктами 11.9., 11.10. договору сторони погодили, що у разі припинення або розірвання договору, майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем. Майно вважається повернутим з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі. Обов"язок щодо складання акта про повернення майна покладається на орендаря.

Законодавство у сфері орендних правовідносин пов`язує припинення обов`язків орендаря з фактом поверненням об`єкта договору оренди, тобто з моментом підписання акта приймання-передачі. У разі невиконання такого обов`язку, спеціальною нормою цивільного законодавства - частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України передбачено право наймодавця вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Отже, в розумінні загальних та спеціальних норм права, санкція (неустойка), яка передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності, визначеною законодавцем за неправомірне користування майном після припинення договору. З огляду на те, що зазначена міра відповідальності застосовується до триваючого правопорушення (неповернення майна орендодавцю), санкція також має характер тривалості у часі (зобов`язання сплатити подвійну плату за користування річчю за весь час неправомірного користування майном). Така санкція розглядається, як законна неустойка і застосовується незалежно від її погодження сторонами у договорі найму (оренди). Така правова позиція дотримана у постанові Об"єднаної Палати Верховного Суду від 19.04.2021 у справі №910/11131/19.

Разом з тим, право орендодавця вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування майном за весь час прострочення, у разі невиконання обов"язку щодо повернення майна, обумовлено і умовами договору (пункт 11.11.).

За таких обставин, беручи до уваги те, що орендоване майно повернено позивачу за актом приймання передачі - 31.10.2022 з порушенням строку визначеного пунктом 11.9. договору (триденний термін з дня припинення договору 01.07.2018), то правомірним визнається судом застосування до відповідача майнової відповідальності, обумовленої частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України у вигляді неустойки у розмірі подвійної плати за час неправомірного користування об"єктом оренди за період з 01.07.2018 до 01.06.2021.

Водночас судом встановлено, що при розрахунку неустойки (а.с.173-176) позивачем включено ПДВ 20% в сумі 9 632,87грн, що не узгоджується з положеннями пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України та правовою позицією, викладеною у постанові Об"єднаної Палати Верховного Суду від 20.11.2020 у справі №916/1319/19.

Так, правилами Податкового кодексу України, як спеціального нормативного акту, що визначає будь-які питання щодо оподаткування, елементи податку, підстави для надання податкових пільг та порядок їх застосування, не передбачено включення до бази оподаткування податком на додану вартість будь-яких заходів юридичної відповідальності за порушення господарських зобов`язань юридичною особою, а навпаки, прямо зазначено про те, що до складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені). При цьому, для цілей оподаткування законодавцем не передбачено виключень щодо спеціальної неустойки, передбаченої частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України.

Виходячи з системного аналізу пункту 9.1 статті 9, підпункту 14.1.179 пункту 14.1статті 14, статті 180, статті 188 Податкового кодексу України, податок на додану вартість (ПДВ) - це загальнодержавний непрямий податок, який входить в ціну товарів (робіт, послуг) та сплачується покупцем (споживачем робіт, послуг), але його облік та перерахування до державного бюджету здійснює продавець (виробник, надавач послуг), тобто особа, що здійснює господарську діяльність (платник податку).

Основою для розрахунку ПДВ виступає додана вартість - знов створена вартість підприємством за рахунок його власних факторів виробництва (землі, капіталу, робочої сили, підприємництва тощо). Додана вартість (Value Added) це різниця між вартістю продукції, яку випускає підприємство, та вартістю засобів виробництва які ним використовуються; це вартість, яка додається в процесі виробництва товарів до вартості сировини, матеріалів, палива на кожній стадії руху товарів від виробника до споживача; це вартість послуги, яка надана юридичною особою до закупленої сировини та матеріалів своїми факторами виробництва; це чистий внесок фірми у створення товару.

Виходячи з правового аналізу частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення її повернення, враховуючи природу її виникнення, не генерує додану вартість, оскільки не є товаром або послугою, її виникнення не пов`язане з впливом дій виробника/надавача послуг, розмір такої неустойки не залежить від вартості використаних продавцем/надавачем послуг сировини, інших товарів та додаткових послуг. Така неустойка є спеціальною санкцією за порушення законодавства, вона не може бути об`єктом оподаткування податком на додану вартість в силу своєї правової природи як міри відповідальності.

Відтак при розрахунку розміру неустойки за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму до її складу не включається податок на додану вартість, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном. Така ж правова позиція дотримана у постанові Об"єднаної Палати Верховного Суду від 20.11.2020 у справі №916/1319/19.

За таких обставин, з урахуванням вище сказаного правомірним визнається судом стягнення з відповідача неустойки у розмірі подвійної орендної плати за весь час неправомірного користування орендованим майном за період з 01.07.2018 до 01.06.2021 в сумі 48 164,35 грн. В частині стягнення 20% ПДВ в розмірі 9 632,87грн - слід відмовити.

Водночас, загальні положення про послуги врегульовано главою 63 Цивільного кодексу України. Згідно з статтями 901, 903 цього Кодексу за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 Цивільного кодексу України, стаття 173 Господарського кодексу України).

Відповідно до положень статті 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України, частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Оскільки користування відповідачем ФО-П Грещуком Ю.Я. об"єктом оренди після закінчення строку дії договору, позивачем доведено перед судом, а відповідачем не спростовано, то підставною визнається судом вимога про відшкодування вартості експлуатаційних витрат та податку за землю за період з 31.08.2020 до 31.05.2021, згідно з розрахунками щомісячних платежів (додаток №1 до договору №28/12 А від 01.09.2012), калькуляцій, затверджених позивачем 01.11.2019, 01.07.2020, 01.04.2021, в яких відображена вартість експлуатаційних витрат та податку за землю, рахунки на оплату від 31.08.2020, 30.09.2020, 31.10.2020, 30.11.2020, 31.12.2020, 31.01.2021, 28.02.2021, 31.03.2021, 30.04.2021, 31.05.2021, за період з 31.08.2020 до 31.05.2021, на суму 90 486,19грн, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню в повному обсязі.

Судом відхиляються заперечення представника відповідача ФО-П Грещука Ю.Я., викладені у відзиві на позов вх№1277/22 від 26.01.2022, тому що: - листи №265 від 07.12.2018, №273 від 13.12.2018, №280 від 17.12.2018, №9 від 08.01.2019, №52 від 11.02.2019 з інформацією про закінчення строку дії договору та необхідність повернення орендованого майна, отримано відповідачем (а.с.49-53); - укладення додаткової угоди про продовження строку дії договору оренди є обов"язком сторін, як згідно з вимогами закону, так згідно з пунктом 11.6. договору; - нарахування неустойки у розмірі подвійної орендної плати є відповідальністю, визначеною законодавцем за неправомірне користування майном після припинення договору оренди, і для такого нарахування необхідним є фактичне неповернення об"єкта оренди в визначений договором строк.

Заперечення представника відповідача щодо позовної вимоги про відшкодування експлуатаційних витрат та податку на землю в сумі 90 486,19 грн ґрунтуються лише на неподанні позивачем суду доказів вручення відповідачу рахунків на оплату, які наявні в матеріалах справи з 24.11.2022. За своєю правовою природою рахунок на оплату не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 614 Цивільного кодексу України, а тому не звільняє відповідача від обов`язку оплатити надані послуги. Слід сказати, що матеріали справи містять підписаний між позивачем та ФО-П Грещуком Ю.Я. акт звірки розрахунків станом на 31.07.2020, в якому відповідач визнає наявність несплачених коштів за користування приміщенням в сумі 1 236,31грн та невідшкодованих комунальних послуг 929,35грн. Крім того, у розрахунку (а.с.14) позивачем відображено часткову сплату відповідачем експлуатаційних витрат та податку за землю в сумі 270,09грн. Суд звертає увагу , що однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України). Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Як зазначає Європейський суд з прав людини у рішенні від 05.02.2009 у справі "Олюджіч проти Хорватії" навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення. Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини від 03.07.2014 у справі "Мала проти України", від 07.10.2010 у справі "Богатова проти України"). Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи (рішення Європейського суду з прав людини від 03.07.2014 у справі "Мала проти України"). Водночас вимога пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами.

Виходячи з аналізу вище викладеного та правових норм, визначених Господарським процесуальним кодексом України, Конституцією України, рішення господарського суду повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального, процесуального права та фактичними обставинами справи, достовірно встановленими судом, і не може ґрунтуватись на припущеннях.

Слід сказати, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду. Така ж правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №910/4994/18.

З огляду на вимоги частин 1,3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов`язок із доказування слід розуміти, як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 76, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (частина 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (частини 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи приписи статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покласти на сторін пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись статтею 129-1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтями 73-79, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Вокзальна компанія" АТ "Українська залізниця" до відповідача Фізичної особи-підприємця Грещука Юрія Ярославовича про стягнення 148 283,41 грн - задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Грещука Юрія Ярославовича, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Вокзальна компанія", вул. Симона Петлюри, буд. 21/А, м. Київ,01032 (ідентифікаційний код 43665271) 48 164,35 грн - неустойки, 90 486,19 грн - експлуатаційних витрат та податку на землю, 2 122,45 грн - судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення 9 632,87грн - відмовити.

Провадження у справі за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Вокзальна компанія" АТ "Українська залізниця" до відповідачів Фізичної особи-підприємця Грещука Юрія Ярославовича, Фізичної особи-підприємця Гануляк Ірини Павлівни про звільнення нежитлового приміщення загальною площею 350,6 кв. м., яке знаходиться в приміщенні ресторанного комплексу на першому поверсі будівлі вокзалу станції Івано-Франківськ - закрити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне рішення складено 23.01.2023

Суддя С.Кобецька