Рішення

від 24.01.2023 по справі 910/2670/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.01.2023Справа № 910/2670/22

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Мандриченка О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження

справу № 910/2670/22

За позовом фізичної особи-підприємця Попова Євгена Миколайовича;

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Джотто-фуд"</a>;

про стягнення 173 674,03 грн

без повідомлення учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Попов Євген Миколайович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Джотто-фуд"</a> про стягнення 173 674,03 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань з оплати вартості поставленого товару та наданих послуг.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.05.2022 відкрито провадження у справі № 910/2670/22, справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Джотто-фуд"</a> до господарського суду надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого відповідач заперечує тільки проти розміру нарахованої позивачем пені та проти розміру витрат понесених позивачем на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Фізичною особою-підприємцем Поповим Євгеном Миколайовичем (далі - позивач) поставлено товар та надано Товариству з обмеженою відповідальністю "Джотто-фуд"</a> (далі - відповідач) послуг на загальну суму 570 218,00 грн.

Відповідно до ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1-2 ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Як вбачається з ч. 1 ст. 206 Цивільного кодексу України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Позивачем поставлено товар та виконано роботи, а відповідачем прийнято товар та надані послуги без зауважень, у зв`язку з чим позивачем виставлено відповідачеві наступні рахунки на оплату:

- №07-2301 від 23.07.2020 на суму 32 609,00 грн без ПДВ;

- №07-2301 від 03.08.2020 на суму 505 000,00 грн без ПДВ;

- № 10-23-01 від 23.10.2020 на суму 32 609,00 грн без ПДВ.

Відповідачем частково сплачено на користь позивача грошові кошти згідно вказаних рахунків на оплату:

- 32 609,00 грн без ПДВ згідно рахунку №07-2301 від 23.07.2020;

- 388 109,00 грн без ПДВ згідно рахунку №07-2301 від 03.08.2020;

З матеріалів справи вбачається, що позивач виконав взяті на себе зобов`язання по поставці товару та наданні послуг, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків № 1101-01 від 11.01.2021, відповідно до якого відповідач визнав заборгованість у розмірі 149 500,00 грн.

Також у матеріалах справи наявний гарантійний лист, за змістом якого, відповідач гарантує оплату за фактично здійснений обсяг робіт.

До матеріалів справи позивачем додано банківську виписку за період з 14.02.2021 по 14.02.2022, з якої вбачається, що відповідачем 11.02.2022 здійснено плату за виконання робіт у розмірі 21 227,00 грн.

Таким чином загальний розмір заборгованості відповідача складає 128 273,00 грн.

Відповідач, за змістом поданого відзиву, проти заборгованості не заперечує, однак заперечує проти нарахованої позивачем пені та вартості професійної правничої допомоги.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Частина перша статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором поставки та надання послуг, який підпадає під правове регулювання Глави 54 та Глави 63 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом ч. 1-2 ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Частиною 1 ст. 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто.

Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

З поданих до матеріалів справи документів судом встановлено, що відповідач не виконав своє зобов`язання з оплати вартості поставленого товару та наданих послуг.

Відповідач заявлені вимоги не заперечив, а тому при розгляді заявленого спору суд вважає за належне керуватися наявними у справі доказами.

Враховуючи викладене, а також те, що доказів повної оплати поставленого товару та наданих послуг, станом на день розгляду справи відповідачем до суду не представлено, обґрунтованими є позовні вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 128 273,00 грн за поставлений товар та надані послуги.

Позивач також просив стягнути з відповідача 24 085,01 грн пені за несвоєчасне виконання зобов`язання.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ст. 546 Цивільного кодексу України).

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пеня, за визначенням ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов`язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання.

З ч.1 ст. 547 Цивільного кодексу України вбачається, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

За змістом ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Оскільки сторонами не було визначено відповідальність відповідача у формі пені у разі несвоєчасного виконання зобов`язання (порядок її сплати та розмір), господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача пені у розмірі 24 085,01 грн.

Позивачем заявлено до стягнення 16 594,00 грн інфляційних втрат та 4 722,02 грн трьох процентів річних.

Згідно з ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Згідно перерахунку суду сума інфляційних втрат та трьох процентів річних є більшою, ніж та, що визначена позивачем. Проте згідно приписів ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, суд не наділений повноваженнями виходити за межі позовних вимог, а тому суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 16 594,00 грн інфляційних втрат та 4 722,02 грн трьох процентів річних.

Як встановлено судом, відповідач не скористався наданими йому ст. 46 Господарського процесуального кодексу України правами, жодного доказу на спростування доводів позивача, або доказів, які б свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлені до стягнення кошти, суду не надав.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача основної заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача 14 500 грн витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Із матеріалів справи вбачається, що між позивачем (далі - клієнт) та адвокатом Ясинецьким Олегом Анатолійовичем (далі - адвокат) укладено договір №б/н про надання правничої (правової) допомоги від 14.02.2022, відповідно до п. 2.1. якого адвокат приймає від клієнта доручення щодо надання правничої (правової) допомоги, пов`язаної з участю в Господарському суді м. Києва за позовної заявою фізичної особи-підприємця Попова Євгена Миколайовича до товариства а обманеною відповідальністю "Джотто-фуд" про стягнення заборгованості, що включає в себе аналіз документів, консультації, вивчення судової практики постанов Верховного Суду, підготовці та подачі претензії, підготови та подачі позовної заяви, підготовці та подачі клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та інші процесуальні дії, а клієнт зобов`язується оплатити адвокату гонорар в розмірі та порядку, визначеному цим договором.

Пунктом 3.1 зазначеного договору передбачено, що за надання правової (правничої) допомоги п. 2.3.1. - 2.3.8. цього договору клієнт зобов`язується сплачувати адвокату гонорар на підставі акту наданих послуг, який підписується сторонами (або їх представниками) та/або виставлених рахунків.

В матеріалах справи міститься долучений позивачем акт наданих послуг від 17.02.2022, з якого вбачається, що адвокатом надано позивачу наступні послуги на загальну суму 14 500,00 грн:

- аналізу документів (2 години, вартість однієї години 1 000,00 грн, загальна вартість 2 000,00 грн);

- вивчення судової практики постанов Верховного Суду, підготовка та подача претензії про сплату заборгованості у сумі - 128 273,00 грн від 14.02.2022 (3,5 годин, вартість однієї години 1 000,00 грн, загальна вартість 3 500,00 грн);

- консультація від 17.02.2022 (30 хвилин, вартість однієї години 1 000,00 грн, загальна вартість 500,00 грн);

- підготовка та подача позовної заяви про стягнення заборгованості, проведення розрахунків в позовній заяві (7 годин 30 хвилин, вартість однієї години 1 000,00 грн, загальна вартість 7 500,00 грн);

- підготовка та подача клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (1 година, вартість однієї години 1 000,00 грн, загальна вартість 1 000,00 грн).

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Натомість положеннями п. 2 ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат.

Аналогічних висновків дійшла Об`єднана палата Верховного Суду в постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Суд зазначає, що надані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 14 500,00 грн не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію стосовно того, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Правові висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 у справі №826/1216/16 (провадження №11-562ас18), у додатковій постанові від 19 лютого 2020 у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19), в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 листопада 2018 у справі №753/15687/15-ц, від 26 вересня 2018 у справі № 753/15683/15, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 червня 2019 у справі № 910/3929/18 та інших.

Так, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до положень ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 14 500,00 грн не є співмірними із ціною позову, складністю справи та виконаним адвокатом обсягом робіт (наданих послуг), стягнення адвокатських витрат у зазначеній відповідачем сумі 14 500,00 грн не відповідатиме критеріям розумності, необхідності, співмірності та справедливості.

Зважаючи на характер спірних правовідносин, рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для вирішення спору, враховуючи малозначність цієї справи в розумінні ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України та часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу має бути зменшено до 5 000,00 грн.

З огляду на вищенаведене, витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 5 000,00 грн, відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Враховуючи зібрані докази по справі та керуючись статтями 129, 232, 236-241 Господарського процесуального кодексу України

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Джотто-фуд"</a> (03189, м. Київ, вул. Маршала Конєва, 10/1, прим. 726, ідентифікаційний код 43401612) на користь фізичної особи-підприємця Попова Євгена Миколайовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 128 273 (сто двадцять вісім тисяч двісті сімдесят три) грн 00 коп. основної заборгованості, 16 594 (шістнадцять тисяч п`ятсот дев`яносто чотири) грн 00 коп. інфляційних втрат, 4 722 (чотири тисячі сімсот двадцять дві) грн 02 коп. трьох процентів річних, 5 000 (п`ять тисяч) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу та 2 243 (дві тисячі двісті сорок три) грн 78 коп. судового збору.

3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Мандриченко