Рішення

від 25.01.2023 по справі 910/11936/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.01.2023Справа № 910/11936/22Суддя Господарського суду міста Києва Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Продагротрейд»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнірон»

про стягнення 799 999, 92 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Продагротрейд» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнірон» про стягнення 799 999, 92 грн, обґрунтована неналежним виконанням відповідачем зобов`язань з оплати товару за договором № НП-23/12-2021 від 23.12.2021.

Одночасно з указаним позовом позивачем подано заяву про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.2022 у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовлено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.11.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/11936/22, вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

Частиною 5 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Частиною 5 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Ухвала про відкриття провадження у справі була направлена сторонам на електронні адреси, вказані у позові.

Також, ухвала про відкриття провадження у справі № 910/11936/22 була надіслана на адресу відповідача рекомендованим листом з повідомленням про вручення (поштове відправлення № 0105493088889), однак конверт повернувся на адресу суду 21.12.2022 неврученим із зазначенням причин «за закінченням терміну зберігання».

Положеннями ст. 10 України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» закріплено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку визначають Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, і які регулюють відносини між ними.

Рекомендовані поштові відправлення, у тому числі рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об`єкта поштового зв`язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім`ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу (пункт 99 Правил надання послуг поштового зв`язку).

Відповідно до пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та/або адреси електронної пошти, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17 та від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19).

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

Колегія суддів звертає увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку суду.

Аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) та постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).

За приписами ч. 8 ст. 165 ГПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Пунктом 4 резолютивної частини ухвали Господарського суду міста Києва від 14.11.2022 у справі № 910/11936/22 встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк на подання відзиву на позовну заяву, однак, станом на дату ухвалення даного рішення суду відзив на позовну заяву не надійшов.

Оскільки відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

23.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Продагротрейд» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Юнірон» (покупець) укладено договір № НП-23/12-2021 (надалі - Договір), за умовами п. 1.1. якого постачальник зобов`язується передати, а покупець прийняти й оплатити пальне (нафтопродукти) (надалі - «Товар») на умовах, викладених у Договорі, найменування, кількість та ціна яких вказується в Додаткових угодах, які оформлюються на кожну окрему партію Товару.

До додаткової угоди в розумінні цього Договору також прирівнюється видаткова накладна на Товар та/або Акт приймання-передачі Товару, підписані сторонами.

Пунктом 1.3. Договору визначено, що номенклатура Товару, його кількість та ціна встановлюються за домовленістю сторін на базі письмової заявки покупця та зазначаються в додатках, розрахункових документах (рахунках-фактурах) та/або в відвантажувальних документах (видаткових накладних) на Товар, які складають невід`ємну частину Договору. Поставка Товару підтверджується видатковими накладними на Товар, підписаними представниками обох сторін.

Відповідно до п. 4.1. Договору, загальна ціна цього Договору визначається кількістю отриманого та оплаченого Товару покупцем протягом всього строку дії Договору. Вартість кожної окремої партії Товару визначається постачальником в рахунках-фактурах та видаткових накладних на Товар. Ціна товару, що поставляється, встановлюється на момент виписки рахунку та/або складання додаткової угоди не може бути змінена за умови додержання покупцем строків оплати. У випадку прострочення строків оплати постачальник залежно від кон`юнктури ринку може змінити ціну, попередивши при цьому покупця і перевиставивши при цьому рахунок та/або змінити умови додаткової угоди.

Пунктом 7.1. Договору сторони визначили, що покупець зобов`язується оплатити Товар на умовах 100% попередньої оплати партії Товару, якщо інше не передбачено сторонами в Додаткових угодах до даного Договору. У випадку якщо Товар було поставлено покупцю без попередньої оплати його вартості, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику вартість Товару протягом 2 банківських днів з моменту його отримання, якщо інше не передбачено сторонами в Додаткових угодах до даного Договору.

Датою оплати Товару вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника (п. 7.4. Договору).

Кожна зі сторін зобов`язується протягом 5 робочих днів з моменту одержання від іншої сторони Акту звірки взаєморозрахунків, підписувати його і направляти іншій стороні, чи в той же термін направляти свої мотивовані зауваження до Акту звірки взаєморозрахунків (п. 7.5. Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору, у період з 25.12.2021 по 14.01.2022 позивачем поставлено відповідачу Товару на загальну суму у розмірі 1 775 230,00 грн, що підтверджується наступним.

Так, 25.12.2021 постачальником здійснено поставку Товару покупцю на суму 270 050,00 грн, у т.ч. ПДВ - 45 008,33 грн, що підтверджується товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів (нафти) від 25.12.2021 № 0000-001475/1704, видатковою накладною від 25.12.2021 № 1475 та рахунком на оплату від 23.12.2021 №1311.

30.12.2021 постачальником здійснено поставку Товару покупцю на суму 425 680,00 грн, у т.ч. ПДВ - 70 946,67 грн, що підтверджується товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів (нафти) від 30.12.2021 № 0000-001489/1705, видатковою накладною від 30.12.2021 № 1489 та рахунком на оплату від 30.12.2021 № 1346.

05.01.2022 постачальником здійснено поставку Товару покупцю на суму 127 000,00 грн, у т.ч. ПДВ - 21 166, 67 грн, що підтверджується товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів (нафти) від 05.01.2022 № 0000-000011/1706, видатковою накладною від 05.01.2022 № 11 та рахунком на оплату від 05.01.2022 № 7.

12.01.2022 постачальником здійснено поставку Товару покупцю на суму 313 800, 00 грн, у т.ч. ПДВ - 52 300,00 грн, що підтверджується товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів (нафти) від 12.01.2022 № 0000-000022/1707, видатковою накладною від 12.01.2022 № 22 та рахунком на оплату від 11.01.2022 № 20.

14.01.2022 постачальником здійснено поставку Товару покупцю на суму 618 700,00 грн, у т.ч. ПДВ - 103 116,67 грн, що підтверджується товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів (нафти) від 14.01.2022 № 0000-000026/1708, видатковою накладною від 14.01.2022 № 26 та рахунком на оплату від 14.01.2022 № 29.

Згідно з реєстром платежів від Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнірон», долученого до позовної заяви, судом встановлено, що з 24.12.2021 по 31.10.2022 відповідачем сплачено на користь позивача кошти за поставлений згідно Договору Товар у загальній сумі - 1 265 790,00 грн.

Водночас, між сторонами 12.01.2021 було укладено Додаткову угоду № 1 до Договору, якою визначено умову розрахунків - 100% оплата Товару до 24.01.2022 включно.

Позивачем направлено на електронну пошту відповідача, яка вказана у розділі 13 Договору, Акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.12.2021-26.01.2022, з якого вбачається, що станом на 26.01.2022 у відповідача наявна заборгованість перед позивачем у розмірі 582 000,00 грн.

Як зазначає позивач, в результаті неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором, у останнього, із урахуванням часткової оплати боргу в період з 25.01.2022 по 04.11.2022, наявна непогашена заборгованість перед позивачем у розмірі 489 440,00 грн. Крім того, зважаючи на неналежне виконання відповідачем зобов`язань, позивачем нараховано 144 725,42 грн пені, 56 240,00 грн штрафу, 97 574,76 грн інфляційних втрат та 12 019,74 грн 3% річних.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Продагротрейд» підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Дослідивши умови укладеного між сторонами Договору, судом встановлено, що за своєю правовою природою укладений Договір є договором поставки.

Правовідносини поставки врегульовано §§ 1, 3 Глави 54 «Купівля-продаж» Цивільного кодексу України та § 1 «Поставка» Господарського кодексу України.

Згідно з приписами ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як встановлено судом, позивачем згідно з умовами Договору поставлено, а відповідачем прийнято Товар на загальну суму 1 775 230,00 грн, що підтверджується видатковими накладними від 25.12.2021 № 1475, від 30.12.2021 № 1489, від 05.01.2022 № 11, від 12.01.2022 № 22 та від 14.01.2022 № 26, підписаними сторонами.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Так, з Додаткової угоди № 1 до Договору вбачається, що сторони узгодили, що розрахунок за поставлений Товар повинен бути здійснений до 24.01.2022 включно.

Судом при розгляді справи враховується, що відповідно до п. 7.5. Договору кожна зі сторін зобов`язується протягом 5 робочих днів з моменту одержання від іншої сторони Акту звірки взаєморозрахунків, підписувати його і направляти іншій стороні, чи в той же термін направляти свої мотивовані зауваження до Акту звірки взаєморозрахунків.

Як зазначав позивач, покупець жодним чином не відреагував на вказаний вище Акт звірки взаєморозрахунків, будь-яких зауважень щодо такого Акту від останнього на електронну чи поштову адресу не надходило.

Судом встановлено, що Акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.12.2021 по 26.01.2022 підписано лише зі сторони позивача та не підписано відповідачем.

Разом з тим, із виписок по рахунку позивача вбачається, що позивачем частково здійснювалась оплата заборгованості, зокрема, за 13.09.2022, 22.09.2022, 18.10.2022 та 31.10.2022 Товариством з обмеженою відповідальністю «Юнірон» у призначенні платежу зазначалось «погашення кредиторської заборгованості згідно акту звірки», чим останній фактично підтвердив наявність заборгованості перед позивачем, а також сплатою на користь позивача грошових коштів у період з 24.12.2021 по 31.10.2022 на загальну суму 1 265 790,00 грн, що підтверджується реєстром платежів від відповідача від 04.11.2022.

Таким чином, враховуючи загальну вартість поставленого позивачем Товару за видатковими накладними від 25.12.2021 № 1475, від 30.12.2021 № 1489, від 05.01.2022 №11, від 12.01.2022 № 22 та від 14.01.2022 № 26 та фактично сплачену відповідачем суму коштів за поставлений Товар, судом встановлено, що станом на дату звернення позивача із даним позовом до суду, у Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнірон» наявна заборгованість перед позивачем у розмірі 489 440,00 грн.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Суд звертає увагу на те, що до матеріалів справи не було додано належних та допустимих доказів відповідно до статей 76 - 77 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати відповідачем на користь позивача заборгованості за Договором у розмірі 489 440,00 грн, а тому позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Продагротрейд» про стягнення вказаної суми боргу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При зверненні до суду позивач також просив стягнути з відповідача 144 725,42 грн пені, 56 240,00 грн штрафу, 97 574,76 грн інфляційних втрат та 12 019,74 грн 3% річних, нарахованих за період з 25.01.2022 по 04.11.2022.

Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 22.11.1996 № 543-96-ВР (з змінами), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис ч. 6 ст. 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013).

Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі.

Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 у справі № 910/2031/16 та Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 916/804/17 та від 10.09.2020 у справі № 916/1777/19.

Сторонами умовами п. 8.2. Договору узгоджено, що у випадку порушення покупцем термінів здійснення взаєморозрахунків, передбачених Договором і відповідними Додатковими угодами до нього, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу. Пеня нараховується за весь період прострочення по день проведення розрахунків у відповідності з умовами договору.

З огляду на викладене, позивач правомірно нарахував пеню за період з 25.01.2022 по 04.11.2022.

Перевіривши розрахунок пені, судом встановлено, що такий розрахунок є арифметично вірним, обґрунтованим та таким, що підлягає стягненню у заявленому позивачем розмірі - 144 725,42 грн.

Водночас, згідно з п. 8.2. Договору, у випадку, якщо термін прострочення покупцем проведення взаєморозрахунків перевищує 10 календарних днів, покупець зобов`язаний сплатити штраф у розмірі 10% від суми заборгованості, протягом 3-х днів з дня одержання відповідної письмової вимоги постачальника.

Суд, здійснивши перерахунок штрафу, вказує, що даний розрахунок був здійснений арифметично вірно, у зв`язку з чим, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 56 240,00 грн штрафу.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013).

Перевіривши розрахунок 3% річних, нарахованих за період з 25.01.2022 по 04.11.2022, суд вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у заявленому розмірі 12 019,74 грн, оскільки розрахунок позивача є арифметично вірним.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення їх сплати.

Згідно з положеннями ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.

Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Отже, зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен місяць щодо якого обчислюється відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальність, передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України - стягнення інфляційних витрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 924/312/18 та від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18.

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних втрат, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов`язання у період з 25.01.2022 по 04.11.2022, встановив, що розмір інфляційних втрат є більшим, ніж заявлено позивачем, проте оскільки відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України суд при ухваленні рішення не може виходити за межі заявлених позовних вимог, вимоги щодо стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі, а саме - 97 574,76 грн.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнірон» (вул. Січових Стрільців, 77, кімната 709, м. Київ, 04053, ідентифікаційний код 44277500) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Продагротрейд» (вул. Небесної Сотні, 37В, смт Теофіполь, Теофіпольський район, Хмельницька область, 30602, ідентифікаційний код 34614200) 489 440 грн 00 коп. основного боргу, 144 725 грн 42 коп. пені, 56 240 грн 00 коп. штрафу, 97 574 грн 76 коп. інфляційних втрат, 12 019 грн 74 коп. 3% річних та 12 000 грн 00 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 25.01.2023.

Суддя Т. Ю. Трофименко