Ухвала

від 24.01.2023 по справі 908/5825/15

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

24 січня 2023 року

м. Київ

cправа № 908/5825/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Банаська О.О., Жукова С.В.

за розглядом у порядку письмового провадження касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Кремнійполімер"

на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 15.03.2021

та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.12.2021

за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Кремнійполімер" на бездіяльність начальника Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції

у справі № 908/5825/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кремнійполімер"

до Запорізького державного підприємства "Кремнійполімер"

про стягнення збитків

ВСТАНОВИВ:

Хронологія та короткий зміст обставин справи

05.03.2009 ухвалою Господарського суду Запорізької області порушено провадження у справі № 12/58/09 про банкрутство Запорізького державного підприємства "Кремнійполімер" (далі - ЗДП "Кремнійполімер", боржник).

19.12.2013 ухвалою господарського суду у справі № 12/58/09 введено процедуру санації боржника ЗДП "Кремнійполімер".

24.11.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю "Кремнійполімер" (далі - ТОВ "Кремнійполімер", позивач) звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до відповідача - ЗДП "Кремнійполімер" про стягнення збитків у вигляді вартості майна у розмірі 35 921 500,64 грн.

08.12.2015 рішенням Господарського суду Запорізької області у справі № 908/5825/15 позов задоволено; стягнуто з ЗДП "Кремнійполімер" на користь ТОВ "Кремнійполімер" 35 921 500, 64 грн збитків та 182 700 грн судового збору.

Рішення господарського суду не оскаржувалось та набрало законної сили.

29.12.2015 господарським судом видано відповідний наказ на виконання рішення суду у справі № 908/5825/15.

24.02.2016 судовий наказ пред`явлений позивачем до виконання, на підставі чого відкрито виконавче провадження № 50298377.

30.11.2016 постановою Господарського суду Запорізької області у справі № 12/58/09 припинено процедуру санації ЗДП "Кремнійполімер", визнано боржника банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

31.01.2017 ТОВ "Кремнійполімер" подало заяву про задоволення вимог кредитора у ліквідаційній процедурі ЗДП "Кремнійполімер" у справі № 12/58/09.

20.11.2017 виконавче провадження № 50298377 було закінчене у зв`язку з визнанням ЗДП "Кремнійполімер" банкрутом.

01.08.2018 Фондом державного майна України (далі - ФДМ України) прийнято наказ № 1020 про прийняття рішення про приватизацію ЗДП "Кремнійполімер" на виконання пункту 2 наказу ФДМ України від 27.03.2018 № 447 "Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації у 2018 році". За тим, згідно з додатком 7 до наказу ФДМ України від 27.12.2018 № 1637 ЗДП "Кремнійполімер" включено до переліку об`єктів малої приватизації, які підлягають приватизації у 2019 році.

31.01.2019 ухвалою Господарського суду Запорізької області провадження у справі №12/58/09 про банкрутство ЗДП "Кремнійполімер" закрито.

12.06.2019 господарський суд Запорізької області повідомив позивача про відсутність у матеріалах справи № 12/58/09 судового наказу у справі № 908/5825/15.

ТОВ "Кремнійполімер" неодноразово звертався із заявами до господарського суду про видачу дубліката судового наказу.

26.06.2019 ухвалою Господарського суду Запорізької області у справі № 908/5825/15 заяву ТОВ "Кремнійполімер" про видачу дубліката судового наказу у справі № 908/5825/15 повернуто без розгляду.

25.07.2019 ухвалою Господарського суду Запорізької області у справі № 908/5825/15, залишеною без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 17.09.2019, у задоволенні заяви про видачу дубліката судового наказу відмовлено.

22.10.2019 ухвалою Господарського суду Запорізької області у справі № 908/5825/15 видано дублікат наказу про примусове стягнення з відповідача на користь позивача 35 921 500, 64 грн збитків та 182 700 грн судового збору.

13.01.2020 державний виконавець прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження № 60734902 на підставі вимог статей 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України "Про виконавче провадження".

23.01.2020 державний виконавець прийняв постанову про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 60734902 на підставі пункту 12 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження".

26.01.2021 ТОВ "Кремнійполімер" подало до органу державної виконавчої служби заяву про передачу до органів казначейства в порядку статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" документів та відомостей, необхідних для перерахування стягувачу коштів.

02.02.2021 орган державної виконавчої служби листом за вих. № 917-3-03.1 повідомив ТОВ "Кремнійполімер", що виконавче провадження зупинено, виконавчі дії не проводяться.

Вказані обставини, зокрема щодо тривалого невиконання судового рішення, стали підставою для звернення ТОВ "Кремнійполімер" до суду зі заявою про визнання протиправною бездіяльність начальника Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (далі - посадова особа органу державної виконавчої служби) та зобов`язання його вжити заходів для виконання судового рішення за виконавчим провадженням № 60734902, передбачених статтею 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

В обґрунтування своєї позиції скаржник стверджував, що зважаючи на строк, протягом якого рішення не виконується через різні причини (понад 5,5 років), не можна вважати, що запроваджені законом обмеження стягувача у праві на його майно є обґрунтованими та справедливими; підстави ж, з яких державний виконавець не виконує судове рішення, а саме: включення боржника до переліку підприємств, що підлягають приватизації, тривають вже три роки, при цьому реальних дій з приватизації підприємства держава не вчиняє.

Скаржник посилався на висновки Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), згідно з якими право на суд захищене пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишилися без виконання на шкоду одній зі сторін.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 15.03.2021 у справі № 908/5825/15, залишеною без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 20.12.2021, у задоволенні скарги відмовлено.

Судові рішення мотивовані необґрунтованістю та безпідставністю поданої скарги, оскільки скаржником не доведено бездіяльність посадової особи органу державної виконавчої служби та не подано належні докази в обґрунтування законності вимог цієї скарги.

Апеляційний господарський суд додатково зазначив, що на теперішній час відсутні підстави для повернення виконавчого документу, що унеможливлює звернення керівника органу державної виконавчої служби до органів казначейства у порядку статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" з поданням документів та відомостей, необхідних для перерахування стягувачу коштів.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

Не погодившись з ухвалою Господарського суду Запорізької області від 15.03.2021 та постановою Центрального апеляційного господарського суду від 20.12.2021 у справі № 908/5825/15, ТОВ "Кремнійполімер" звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким визнати протиправною бездіяльність посадової особи органу державної виконавчої служби та зобов`язання його вжити заходів для виконання судового рішення, передбачених статтею 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

Касаційна скарга мотивована, серед іншого, тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не застосували висновки ЄСПЛ у справах "Савіцький проти України", "Глоба проти України" та "Чіжов проти України", в яких наголошено про недопустимість невиконання або затягування виконання рішення національного суду в порушення прав іншої сторони.

У якості підстави касаційного оскарження скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі:

Орган державної виконавчої служби подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив у задоволенні касаційної скарги відмовити та залишити судові рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Касаційне провадження

26.01.2022 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла вищезазначена касаційна скарга ТОВ "Кремнійполімер".

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 908/5825/15 визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. - головуючий, Банасько О.О., Жуков С.В., що підтверджується витягом з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 26.01.2022.

Ухвалою Верховного Суду від 10.02.2022 касаційну скаргу залишено без руху з огляду на невідповідність її форми та змісту вимогам процесуального закону; надано скаржнику строк для усунення недоліків.

На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 10.02.2022 до касаційного суду від скаржника надійшла виправлена касаційна скарга з відповідними додатками.

Ухвалою Верховного Суду від 27.04.2022, серед іншого, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Кремнійполімер" на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 15.03.2021 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.12.2021 у справі № 908/5825/15; розгляд справи призначено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Верховного Суду від 23.05.2022 зупинено касаційне провадження у справі № 908/5825/15 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 908/1525/16, виготовлення та оприлюднення повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 07.12.2022 у справі № 908/1525/16 касаційну скаргу ТОВ "Кремнійполімер" задоволено частково; ухвалу Господарського суду Запорізької області від 15.03.2021 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.05.2021 змінено у мотивувальних частинах, виклавши їх у редакції цієї постанови; в іншій частині залишено без змін.

Постанову Великої Палати Верховного Суду від 07.12.2022 у справі № 908/1525/16 оприлюднено в Єдиному Державному реєстрі судових рішень 04.01.2023.

Ухвалою Верховного Суду від 12.01.2022 поновлено касаційне провадження у справі № 908/5825/15 за касаційною скаргою ТОВ "Кремнійполімер" на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 15.03.2021 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.12.2021; її розгляд призначено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Позиція Верховного Суду

Дослідивши у письмовому провадженні матеріали справи та розглянувши доводи касаційної скарги, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду в порядку частини п`ятої статті 302 ГПК України, з огляду на таке.

Ключові доводи скаржника зводяться до того, що протиправна бездіяльність посадової особи органу державної виконавчої служби полягає у нездійсненні заходів для виконання судового рішення у порядку вимог статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

Так, Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження", та особливості їх виконання.

Зокрема частиною другою статті 4 цього Закону визначено, що у разі, якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. При цьому, особливості порядку та підстав звернення керівника відповідного органу державної виконавчої служби до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, визначено частиною третьою статті 4 Закону.

Як зазначено вище, касаційне провадження у цій справі зупинялось до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 908/1525/16 за позовом ТОВ "Кремнійполімер" до ЗДП "Кремнійполімер" про стягнення боргу, об`єктом касаційного оскарження у якій були судові рішення, прийняті за результатом розгляду скарги ТОВ "Кремнійполімер" на дії посадової особи органу державної виконавчої служби у справі.

Зі змісту постанови Великою Палатою Верховного Суду від 07.12.2022 у справі № 908/1525/16 вбачається, що скарга ТОВ "Кремнійполімер" у зазначеній справі була обґрунтована тим, що:

- тривале невиконання рішення суду пов`язане із включенням боржника до переліку підприємств, що підлягають приватизації, однак реальних дій з приватизації цього підприємства упродовж трьох років держава не вчиняє;

- Закон України "Про виконавче провадження" передбачає зупинення вчинення виконавчих дій у разі включення державних підприємств до переліку об`єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації (пункт 12 частини першої статті 34), але не визначає строку для такого зупинення;

- відмова органу державної виконавчої служби у вжитті заходів із виконання рішення суду в порядку, визначеному статтею 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", у зв`язку із включенням боржника до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, суперечить висновкам ЄСПЛ про те, що законодавчі обмеження щодо виконання судових рішень про стягнення коштів з державного підприємства мають забезпечувати баланс між державними інтересами, заради яких такі обмеження впроваджено, та інтересами особи і її правом на належне виконання рішення суду;

- зважаючи на строк, упродовж якого відповідач не виконує судове рішення (4,5 року), не можна вважати обґрунтованими та справедливими запроваджені законом обмеження щодо виконання рішення суду на користь позивача.

Наведене свідчить про те, що оскаржувані судові рішення у цій справі № 908/5825/15, яка переглядається, та судові рішення у справі № 908/1525/16, яка була розглянута Великою Палатою Верховного Суду, ухвалені у подібних правовідносинах та між тими ж сторонами (ТОВ "Кремнійполімер" як позивачем у спорах і стягувачем у виконавчих провадженнях та ЗДП "Кремнійполімер" як відповідачем та боржником відповідно).

Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.12.2022 у справі № 908/1525/16 (провадження № 12-65гс21) у питанні дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння майном (коштами) зазначила таке (пункти 17-21 постанови).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 166- 168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

1) втручання держави у право власності повинне мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

2) якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

3) втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, та інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач унаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

1. Досліджуючи перший із зазначених вище критеріїв, а саме питання, чи ґрунтувалося втручання у право мирного володіння майном на законі, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що:

- через включення ЗДП "Кремнійполімер" до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, на підставі пункту 12 частини першої статті 34 України "Про виконавче провадження" державний виконавець зупинив усі виконавчі провадження, які входили до зведеного виконавчого провадження;

- з огляду на встановлений судами факт включення ЗДП "Кремнійполімер" до переліку об`єктів малої приватизації державний виконавець мав підстави для зупинення виконавчого провадження з виконання судового рішення, ухваленого на користь позивача;

- у Законі України "Про приватизацію державного і комунального майна" немає приписів, які б забороняли чи обмежували можливість неодноразового (з року в рік) внесення державного підприємства до переліку об`єктів малої/великої приватизації державної власності. Тому уповноважений на те державний орган формально міг учиняти такі дії;

- за змістом наведених приписів (авт.: пункту 12 частини першої статті 34 України "Про виконавче провадження", пункту 12 частини першої статті 83 та пункту 4-3 розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у редакції, чинній на час закриття провадження у справі про банкрутство ЗДП "Кремнійполімер") прийняття рішення про приватизацію державного підприємства мало наслідком зупинення виконавчого провадження, у якому це підприємство є боржником, а також закриття провадження у справі про його банкрутство. Отже, зупинення державним виконавцем учинення виконавчих дій у виконавчому провадженні з виконання судового рішення, ухваленого на користь позивача, мало належне підґрунтя у національному законодавстві. Відповідні приписи Конституційний Суд України не визнавав неконституційними.

2. З`ясовуючи питання, чи переслідувало втручання у право мирного володіння майном (коштами) легітимну мету, що випливає зі змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що:

- за змістом постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 83 "Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави" ЗДП "Кремнійполімер" є таким об`єктом.

- ураховуючи стратегічне значення ЗДП "Кремнійполімер" для економіки та безпеки України, Велика Палата Верховного Суду вважає, що встановлені законодавцем обмеження як на вчинення дій у виконавчому провадженні щодо цього боржника (пункт 12 частини першої статті 34 України "Про виконавче провадження"), так і стосовно припинення (закриття) провадження у справі про його банкрутство (пункт 4-3 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у редакції, чинній на час закриття провадження у справі про банкрутство) є такими, що спрямовані на здійснення державою контролю за користуванням відповідним майном (ЗДП "Кремнійполімер") відповідно до загальних інтересів, зокрема інтересів у запобіганні відчуженню майна, що складає майновий комплекс ЗДП "Кремнійполімер", через неприватизаційні процедури (виконавче провадження, провадження у справі про банкрутство) й отриманні найбільшої ціни під час його приватизації зі збереженням виробництва у стратегічній галузі економіки. Тому встановлені з цією метою зазначені обмеження є легітимними, тобто відповідають абзацу другому статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

3. Оцінивши питання, чи застосовні передбачені Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" гарантії щодо виконання судових рішень до державних підприємств, які включені до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що :

- у випадку включення підприємства до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, на таку юридичну особу (державне підприємство) не поширюються гарантії виконання державою судового рішення згідно з частиною другою статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень". Кредитор вправі задовольнити свої вимоги за рахунок активів боржника у виконавчому провадженні з урахуванням особливостей приватизації такого підприємства;

- необґрунтовані затримки з виконання чинного судового рішення про стягнення коштів з державного підприємства, яке тривалий час перебуває у процедурі приватизації, внаслідок чого зупинено виконавче провадження, зважаючи на конкретні обставини, можуть бути у певних випадках підставою для задоволення судом скарги на дії виконавця та зобов`язання його поновити виконавче провадження. Крім того, виконуючи зобов`язання за Конвенцією, Україна має запровадити позасудовий юридичний механізм для виплати компенсацій за затримки з виконанням державою чинних судових рішень, ухвалених на користь кредиторів. Такий механізм має стосуватися і тих випадків, коли державне підприємство тривалий час перебуває у процедурі приватизації. Відсутність цього компенсаторного механізму не означає, що держава має відповідати у повному обсязі перед кредиторами за боргами будь-яких державних підприємств.

4. Вирішуючи питання, чи є встановлені законом обмеження щодо виконання судових рішень, боржником за якими є ЗДП "Кремнійполімер", пропорційними легітимній меті втручання у право кредитора цього підприємства на мирне володіння майном, Велика Палата Верховного Суду виснувала, серед іншого, про таке:

- рішення у справі № 908/1525/16 Господарський суд Запорізької області прийняв 05.07.2016, і це рішення не оскаржив ні позивач, ні відповідач, ні держава. Станом на час касаційного розгляду воно залишається чинним і невиконаним. Рішення від 05.07.2016 суд ухвалив щодо боржника, який перебував у стадії санації в процедурі банкрутства через заборгованість за поточною господарською діяльністю, на ці грошові вимоги не поширювався мораторій щодо їх виконання у процедурі банкрутства до часу введення ліквідаційної процедури 30.11.2016. Тому позивач мав можливість виконати судове рішення як через керуючого санацією, який зобов`язаний задовольняти вимоги поточних кредиторів у процедурі банкрутства, так і через судових виконавців шляхом пред`явлення наказу суду до виконання. У матеріалах справи немає доказів звернення до виконавця про виконання наказу суду за первісно виданим наказом суду від 18.07.2016 у цій справі або доказів звернення до керуючого санацією. Причини непред`явлення до виконання наказу суду у період 18 липня - 29 листопада 2016 року скаржник не пояснив;

- Велика Палата Верховного Суду бере до уваги те, що суди не встановили, що позивач учиняв дії з пред`явлення до виконання наказу Господарського суду Запорізької області від 18.07.2016 у справі № 908/1525/16 про примусове стягнення у межах встановленого для цього строку, як і те, що він учиняв будь-які дії, спрямовані на виконання чинного рішення суду у процедурі банкрутства після цієї дати до 01.07.2019, коли отримав дублікат наказу господарського суду. Так само Господарський суд Запорізької області в ухвалі від 01.07.2019 у справі № 908/1525/16, вирішуючи питання про видачу дубліката наказу, не встановив, що позивач із часу набрання чинності рішенням господарського суду від 05.07.2016 вчиняв які-небудь дії з виконання цього рішення. Інакше кажучи, у матеріалах справи відсутні докази того, що позивач проявляв достатній інтерес до швидкого та повного виконання судового рішення, ухваленого на його користь;

- суди встановили, що державний виконавець відкрив ВП № 59504221 09.07.2019 і того ж дня зупинив його, а зі скаргою на дії начальника органу ДВС позивач звернувся лише 17.02.2021, тобто більш як через півтора року. Інформація про оскарження позивачем зупинення виконавчого провадження чи бездіяльності державного виконавця, який не виконав припис другого речення частини четвертої статті 35 Закону України "Про виконавче провадження", - відсутня;

- з огляду на вказане немає підстав стверджувати, що невиконання ухваленого на користь позивача судового рішення стало для нього надмірним тягарем упродовж усього строку чинності цього рішення. Більше того, необґрунтовані та тривалі перерви між виданням виконавчого документа судом і пред`явленням до виконання дубліката цього документа, а також між відкриттям виконавчого провадження та поданням скарги на бездіяльність керівника відповідного відділу державної виконавчої служби вказують на те, що позивач не виявляв належного інтересу до виконання судового рішення, ухваленого на його користь;

- за обставин цієї справи Велика Палата Верховного Суду не вбачає непропорційності у втручанні у майнове право скаржника на виконання чинного судового рішення внаслідок відмови у задоволенні скарги на дії виконавця, який діяв у межах повноважень, визначених Законом України "Про виконавче провадження", не допустивши порушення гарантій статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

- Велика Палата Верховного Суду зауважує, що зупинення вчинення виконавчих дій на час приватизації боржника є обмеженням, передбаченим законом, з метою забезпечення суспільного інтересу у контролі за реалізацією певного державного майна у складі єдиного майнового комплексу суб`єкта господарювання задля прискорення його господарської діяльності під управлінням ефективного приватного власника. Така мета досягається, зокрема, через зупинення виконавчого провадження про стягнення коштів із боржника, який включений до переліку підприємств, що підлягають приватизації.

- у ситуації позивача спосіб досягнення цієї мети є пропорційним, оскільки він, з одного боку, мав можливості для забезпечення виконання чинного судового рішення починаючи з липня 2016 року, але не скористався ними, а з іншого боку, не позбавлений можливості отримати виконання судового рішення від відповідача тоді, коли приватизація завершиться. До того часу за наявності необґрунтованої затримки державою з таким виконанням позивач може претендувати на компенсацію за порушення гарантії розумного строку виконання рішення суду (пункт 1 статті 6 Конвенції).

Ураховуючи вищезазначене, колегія суддів враховує, що у подібних правовідносинах та спорі між тими ж сторонами, що й у справі, яка переглядається, Велика Палата Верховного Суду у справі № 908/1525/16 дослідила критерії сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, за результатом чого зробила висновки, що таке втручання було здійснено: (1) згідно із законом, (2) з легітимною метою та (3) було пропорційним легітимній меті втручання у право власності скаржника. Також, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про незастосовність передбачених Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" гарантій щодо виконання судових рішень до державних підприємств, які включені до переліку об`єктів, що підлягають приватизації.

Так, судова колегія за розглядом справи № 908/5825/15 погоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду про незастосовність передбачених Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" гарантій щодо виконання судових рішень до державних підприємств, які включені до переліку об`єктів, що підлягають приватизації.

Однак, касаційний суд враховує, що Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" було прийнято 05.12.2012, натомість Закон України № 2269-VІІІ "Про приватизацію державного і комунального майна" (яким значно розширено можливості продажу цілісних майнових комплексів державних підприємств у випадку включення їх Фондом державного майна України до переліку об`єктів на приватизацію) було прийнято законодавцем лише 18.01.2018, а статтю 34 Закону України "Про виконавче провадження" доповнено пунктом 12 (за яким виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі включення єдиного майнового комплексу боржника - державного або комунального підприємства, пакета акцій (часток) у розмірі більше 50 відсотків статутного капіталу боржника - господарського товариства до переліку об`єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації) згідно із Законом № 2269-VIII від 18.01.2018.

Таким чином, до внесення відповідних законодавчих змін передбачені Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" державні гарантії щодо виконання зобов`язань перед кредиторами державних підприємств, які не підлягали приватизації, були застосовні до 18.01.2018 у спірних правовідносинах у цій справі № 908/5825/15, що є подібними правовідносинам у справі № 908/5825/15, яку розглянула Велика Палата Верховного Суду.

При цьому, колегія суддів вважає, що неоскарження дій виконавця чи теоретична можливість виконати рішення у процедурі банкрутства не виключало за відповідних обставин (якими є невиконання протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження (частина друга статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень") у період перебування боржника у процедурі санації до дати визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, що зумовлювало закінчення виконавчого провадження (на підставі пункту 8 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" у редакції, чинній на час закриття визнання боржника - ЗДП "Кремнійполімер" банкрутом)) обов`язку держави, передбаченого Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", щодо забезпечення гарантій виконання судових рішень про стягнення боргу з державних підприємств, які не можуть відповідати за своїми зобов`язаннями власним майном, оскільки відчуження такого майна було заборонено державою.

У цьому аспекті Велика Палата Верховного Суду вказану правову проблему не досліджувала у справі № 908/1525/16, оскільки у зазначеній справі судами не було встановлено, а матеріали справи не містили доказів звернення ТОВ "Кремнійполімер" до виконавця про виконання наказу суду за первісно виданим наказом суду від 18.07.2016 або доказів звернення до керуючого санацією.

На відміну від обставин справи № 908/1525/16, з матеріалів цієї справи № 908/5825/15 вбачається, що ТОВ "Кремнійполімер" (позивач у спорі та стягувач у виконавчому провадженні) 24.02.2016 пред`явив до виконання судовий наказ на виконання рішення суду у справі № 908/5825/15, а 31.01.2017 подав заяву про задоволення вимог у ліквідаційній процедурі боржника ЗДП "Кремнійполімер" у справі № 12/58/09.

Однак, судове рішення не було виконано ні через судового виконавця шляхом пред`явлення 24.02.2016 наказу суду до виконання (коли боржник перебував у процедурі санації, а відтак мораторій на задоволення поточних вимог кредиторів не поширювався) до 30.11.2016 - дати ухвалення постанови про визнання боржника банкрутом (що мало наслідком закінчення виконавчого провадження та надіслання виконавчого документа до господарського суду, який прийняв таку постанову, відповідно до вимог пункту 8 частини першої та частини п`ятої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" у відповідній редакції), ні в ліквідаційній процедурі боржника.

За наведених вище обставин та мотивів, колегія суддів вважає, що правова проблема у спірних правовідносинах полягає не лише у з`ясуванні правомірності передбаченого законом обмеження з 18.01.2018 права власності у вигляді зупинення вчинення виконавчих дій на час приватизації боржника - державного підприємства (що було досліджено у подібних правовідносинах Великої Палатою Верховного Суду та викладено у постанові від 07.12.2022 у справі № 908/1525/16), а й у незабезпеченні державних гарантій щодо виконання зобов`язань перед кредиторами державних підприємств, які не підлягали приватизації, саме протягом того часу (до 18.01.2018), коли такі гарантії поширювались на спірні правовідносини.

Касаційний суд також вважає, що внесення державою упродовж тривалого часу законодавчих змін у регулювання правового статусу державних підприємств, зокрема й у питані приватизації державних підприємств, питанні можливості та специфіки застосування до таких підприємств процедур банкрутства, зумовили юридичну невизначеність стану позивача щодо реалізації інтересу у виконанні ухваленого на його користь рішення суду й отриманні присуджених коштів, оскільки чинне судове рішення залишилось не виконаним понад 5,5 років.

З іншого боку, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення положень Конвенції та висновків ЄСПЛ, що є джерелом права у відповідності до вимог статті 9 Конституції України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України.

Так, за змістом пункту 1 статті 6 Конвенції на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який, зокрема, вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У рішенні від 26.07.2012 у справі "Савіцький проти України" ЄСПЛ повторив, що право, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (див. рішення від 19.03.1997 у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece)). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (див. рішення у справі "Immobiliare Saffi" проти Італії" (Immobiliare Saffi v. Italy)). Тому необґрунтована тривала затримка виконання обов`язкового рішення може суперечити Конвенції (див. рішення у справі "Бурдов проти Росії" (Burdov v. Russia)). Саме на державу покладається обов`язок забезпечення того, щоб остаточні рішення, постановлені проти її органів або організацій чи підприємств, якими вона володіє або які вона контролює, були виконані відповідно до вищезазначених вимог Конвенції (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 07.12.2006 у справі "Козачек проти України" (Kozachek v. Ukraine)). Держава відповідає за виконання остаточних рішень, якщо органи влади контролюють обставини, що блокують або перешкоджають їхньому повному та своєчасному виконанню (див. рішення у справах "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine) та "Крищук проти України" (Kryshchuk v. Ukraine)).

У рішенні від 05.07.2012 у справі "Глоба проти України" ЄСПЛ повторив, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia, захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (див., наприклад, рішення від 19.03.1997 у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece); рішення у справі "Бурдов проти Росії" (Burdov v. Russia), та рішення від 06.03.2003 у справі "Ясюнієне проти Литви"). Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. рішення від 07.06.2005 у справі "Фуклев проти України" (Fuklev v. Ukraine)). Також Суд зазначив, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторив, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення у справі "Comingersoll S.A." проти Португалії" (Comingersoll S.A. v. Portugal)).

Колегія суддів звертає увагу, що справа № 908/5825/15, що переглядається, також стосується тривалого (5,5 років) невиконання державним підприємством остаточного рішення суду з різних підстав (перебування у процедурі санації, за тим - у ліквідаційній процедурі, що призвело до закінчення виконавчого провадження, далі включення боржника до переліку об`єктів приватизації, що зумовило зупинення відкритого вдруге за тим же наказом виконавчого провадження), і належне та своєчасне виконання цього рішення мало бути забезпечене державою, яка несе відповідальність як за невиконання цього рішення державним підприємством, так і за дії (бездіяльність) органу державної виконавчої служби, на яку покладено обов`язок із вжиття заходів щодо фактичного виконання рішення суду.

Поряд з цим, оскільки застосування положень Конвенції та практики ЄСПЛ, як джерела права, є обов`язком суду відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України, касаційний суд не вбачає підстав для їх незастосування до спірних правовідносин.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що тривале (5,5 років) невиконання державним підприємством остаточного рішення суду з наведених вище підстав, як і незабезпечення державою відповідних встановлених законом гарантій щодо виконання зобов`язань перед кредиторами державних підприємств, які не підлягали приватизації, саме протягом того часу (до 18.01.2018), коли такі гарантії поширювались на спірні правовідносини, суперечить вимогам пункту 1 статті 6 Конвенції та вищезазначеним правовим висновкам ЕСПЛ щодо недопустимості невиконання або затягування виконання рішення національного суду в порушення прав іншої сторони, що є виключною правовою проблемою, вирішення якої є необхідним для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

При цьому, аналогічно висновку Касаційного господарського суду, викладеного в ухвалі від 08.10.2021 про передачу справи № 908/1525/16 (у подібних правовідносинах та з однаковим суб`єктним складом) на розгляд Великої Палатою Верховного Суду, колегія суддів у цій справі № 908/5825/15 вважає, що як кількісний, так і якісний показники цієї виключної правової проблеми полягають у необхідності забезпечення належного виконання обов`язкового судового рішення, тривале невиконання якого призводить до порушення конвенційних прав особи, що ілюстровано у рішеннях ЄСПЛ, у тому числі постановлених проти України, в яких присуджено компенсацію у зв`язку з неправомірними затримками виконання рішень національних судів.

Відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Частиною першою статі 303 ГПК України встановлено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

З огляду на викладене та враховуючи наявність виключної правової проблеми, колегія суддів дійшла висновку про необхідність передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Керуючись статтями 234, 235, 302, 303 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Справу № 908/5825/15 Господарського суду Запорізької області разом із касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Кремнійполімер" на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 15.03.2021 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.12.2021 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К.М. Огороднік

Судді О.О. Банасько

С.В. Жуков