Постанова

від 16.01.2023 по справі 440/9643/21

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2023 р.Справа № 440/9643/21Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бершова Г.Є.,

Суддів: Катунова В.В. , Чалого І.С. ,

за участю секретаря судового засідання Юсіфової Г.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.12.2021, головуючий суддя І інстанції: А.О. Чеснокова, м. Полтава, повний текст складено 01.12.21 по справі № 440/9643/21

за позовом Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Полтавагаз"

до Головного управління ДПС у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

01 червня 2020 року Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Полтавагаз" звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04 серпня 2021 року № 00052980701 та № 00052970701.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що контролюючий орган протиправно ставить йому у вину завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток та заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість за результатами господарських операцій з ТОВ "Газпромінвест ЛТД", оскільки вищевказані операції носили реальний характер, викликаючи зміни в структурі активів позивача, належним чином підтверджені документами первинного бухгалтерського обліку. На переконання позивача, відповідач хибно та за відсутності жодного належного документального підтвердження визнав спірні операції "безтоварними".

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2021 року по справі № 440/9643/21 адміністративний позов Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Полтавагаз" (вул. Козака, 2-а, м. Полтава, Полтавська область, 36000, ЄДРПОУ 03351912) до Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, Полтавська область, 36000, ЄДРПОУ ВП 44057192) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 00052980701 від 04 серпня 2021 року.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 00052970701 від 04 серпня 2021 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, Полтавська область, 36000, ЄДРПОУ ВП 44057192) на користь Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Полтавагаз" (вул. Козака, 2-а, м. Полтава, Полтавська область, 36000, ЄДРПОУ 03351912) витрати зі сплати судового збору у розмірі 22700 (двадцять дві тисячі сімсот) гривень 00 копійок.

Головне управління ДПС у Полтавській області, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2021 року по справі № 440/9643/21 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга вмотивована твердженнями відповідача про те, що перевіркою встановлено факти документального оформлення ТОВ «Газпромінвест лтд» операцій, що не опосередковуються з реальним виконанням господарських операцій з позивачем, оскільки за твердженням відповідача, контрагент позивача - ТОВ «Газпромінвест лтд» мало господарські взаємовідносини із сумнівними контрагентами.

Позивач, не погодившись з доводами апеляційної скарги, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому виклав твердження про необґрунтованість доводів апеляційної скарги та просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Вказує, що його господарські операції з ТОВ «Газпромінвест лтд» мали реальний характер та підтверджені належними первинними документами.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи представників сторін, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази у їх сукупності, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що АТ "Оператор газорозподільної системи "Полтавагаз" (надалі - АТ "Полтавагаз") є юридичною особою приватного права (код ЄДРПОУ 03351912), яка здійснює свою господарську діяльність, зокрема, у сфері розподілення газоподібного палива через місцеві (локальні) трубопроводи. Позивач у встановленому законом порядку зареєстрований платником податку на додану вартість.

З 17 травня 2021 року по 29 червня 2021 року ГУ ДПС у Полтавській області проведено документальну планову виїзну перевірку АТ "Полтавагаз", результати якої оформлено актом від 06 липня 2021 року № 5085/16-31-07-01-10/03351912.

За висновками акта перевірки встановлено такі порушення:

- п. 44.1 ст. 44, ст. 46, абз. "а" пп. 14.1.13, пп. 14.1.36, пп. 14.1.191, пп. 14.1.231, п. 14.1 ст. 14, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями, п. 7 МСБО 1 "Подання фінансової звітності", п.10, п.12 МСБО 8 "Облікові політики, зміни в облікових оцінках та помилки", абзацу другого розділу І Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов`язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року № 291, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21 грудня 1999 року за №893/4186 із змінами та доповненнями, ст. 1, п. 2 ст.3, абз.8 ст.4, ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року за № 996-XIV, із змінами та доповненнями, п. 1.2, п. 2.1, п.2.2, 2.13, 3.1, 3.5, 3.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року за № 88, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України від 05 червня 1995 року за № 168/704, в результаті чого завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування за І квартал 2021 року на суму 9711563,00 грн.

- пп. 14.1.36, пп. 14.1.181, пп.14.1.231 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п.198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.1 ст.201 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями, ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року за № 996-XIV, п. 1.2, п. 2.1, п. 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року за № 88, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України від 05 червня 1995 року за № 168/704, Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 січня 2016 року № 21, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 29 січня 2016 року за № 159/28289, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму ПДВ 1942313,00 грн, в тому числі по періодах: квітень 2018 року - 1192950,00 грн; травень 2018 року - 749363,00 грн.

16 липня 2021 року позивачем подано до ГУ ДПС у Полтавській області заперечення до акта документальної планової виїзної перевірки податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи № 5085/16-31-07-01-10/03351912 від 06 липня 2021 року.

За наслідками розгляду поданих заперечень ГУ ДПС у Полтавській області висновки акта перевірки від 06 липня 2021 року № 5085/16-31-07-01-10/03351912 залишило без змін.

На підставі акта перевірки від 06 липня 2021 року № 5085/16-31-07-01-10/03351912 контролюючим органом винесено податкові повідомлення-рішення від 04 серпня 2021 року:

№ 00052970701, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 2427891,25 грн (з них: основний платіж 1942313,00 грн та штрафна (фінансова) санкція 485578,25 грн).

№ 00052980701, яким зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на 9711563,00 грн.

Позивач, не погодившись із позицією контролюючого органа звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості висновків акту перевірки, на підставі яких винесені спірні податкові повідомлення-рішення.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі по тексту - ПК України) Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За визначенням, наведеним пп. 14.1.36 п. 14.1 ст.14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до підпункту 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності. Економічний ефект, зокрема, але не виключно, передбачає приріст (збереження) активів платника податків та/або їх вартості, а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому (п.п. 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Згідно підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до положень пункту 135.1 статті 135 ПК України базою оподаткування податку на прибуток є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу.

Так, відповідно до пункту 7 Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 1 (МСБО 1) - загальний сукупний прибуток це зміна у власному капіталі протягом періоду внаслідок операцій та інших подій, окрім тих змін, що виникли внаслідок операцій з власниками, які діють згідно з їх повноваженнями власників. Загальний сукупний прибуток включає всі компоненти "прибутку або збитку" та "іншого сукупного прибутку". Інший сукупний прибуток містить статті доходів або витрат (включаючи коригування перекласифікації), які не визнані у прибутку або збитку, як вимагають або дозволяють інші МСФЗ.

Згідно з п.п. 10, 12 Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 8 (МСБО 8) 10. Якщо немає МСФЗ, який конкретно застосовується до операції, іншої події або умови, управлінський персонал має застосовувати судження під час розробки та застосування облікової політики, щоб інформація була: а) доречною для потреб користувачів з прийняття економічних рішень; та б) достовірною, в тому значенні, що фінансова звітність: i) подають достовірно фінансовий стан, фінансові результати діяльності та грошові потоки суб`єкта господарювання; ii) відображають економічну сутність операцій, інших подій або умов, а не лише юридичну форму; iii) є нейтральними, тобто вільними від упереджень; iv) є обачливими; v) є повними в усіх суттєвих аспектах. Під час здійснення судження, згадуваного в параграфі 10, управлінський персонал має враховувати найостанніші положення інших органів, що розробляють та затверджують стандарти, які застосовують подібну концептуальну основу для розробки стандартів, іншу професійну літературу з обліку та прийняті галузеві практики, тією мірою, якою вони не суперечать джерелам у параграфі 11.

Розділом V ПК України врегульовані питання, пов`язані з обчисленням та сплатою податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з, зокрема, постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Згідно з пунктом 187.1 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У пункті 198.6 статті 198 ПК України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (абзац другий пункту 198.6 статті 198 ПК України).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). (пункт 201.7 статті 201 ПК України).

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому законодавцем презюмується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на включення сум ПДВ до податкового кредиту, формування від`ємного значення та обов`язок формування податкових зобов`язань обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання та реалізація цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений пунктом 201.11 статті 201 ПК України) суми витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Відповідно до частини першої ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

За визначенням абзацу 11 ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до вимог п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Згідно з п. 2.4 вказаного Положення первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно зі ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватися відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку, при цьому визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов`язковою умовою виникнення у платника права на віднесення сплачених у ціні товарів (робіт, послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту та валових витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у власній господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Щодо реальності господарських відносин між позивачем та ТОВ "Газпромінвест ЛТД" (код ЄДРПОУ 39908899) колегією суддів встановлено таке.

Між АТ "Полтавагаз" (Покупець) та ТОВ "Газпромінвест ЛТД" (Продавець) укладено договір купівлі-продажу природного газу № 23/12-16 від 23 березня 2016 року.

Згідно з умовами договору Продавець зобов`язується передати у власність Покупцю у грудні 2016 року природний газ, (далі - газ), а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити газ на умовах цього договору. Газ, що продається за цим договором, використовується Покупцем виключно для виробничо-технологічних витрат та нормативних витрат Покупця. Підставою для реалізації природного газу Покупцю є наявність у Продавця підтвердженого місячного обсягу природного газу у відповідних обсягах для реалізації Покупцю. Продавець реалізовує Покупцеві у грудні 2016 року газ в обсязі до 2 000,000 тис. куб.м. (два мільйони метрів кубічних). Кількість обсягів природного газу реалізованого (переданого) Продавцем та прийнятого Покупцем за цим договором підтверджується оператором газотранспортної/газорозподільної системи відповідно до Кодексу газотранспортних систем. Обсяг реалізованого природного газу Покупцеві у розрахунковому місячному періоді не повинен перевищувати підтверджений обсяг природного газу. Допускається відхилення реалізованого обсягу природного газу протягом розрахункового періоду в розмірі + 5% від підтвердженого обсягу природного газу. Продавець передає Покупцю природний газ, а Покупець зобов`язаний прийняти обсяги природного газу 2000,000 тис. Куб. м. (два мільйони метрів кубічних) про що здійснюється документальне оформлення шляхом складання акта приймання-передачі газу, який підписується уповноваженими представниками Сторін. Продавець зобов`язується надати Покупцю підписані та скріплені печаткою Продавця два примірника акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги переданого газу, і його ціна і вартість не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним. Покупець не пізніше трьох робочих днів, від дня отримання актів приймання-передачі, зобов`язується повернути Продавцеві один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Підписання акта є підставою для остаточних розрахунків між Сторонами.

У подальшому до вказаного договору неодноразово вносились зміни щодо строку дії договору, ціни природного газу, порядку оплати та обсягів постачання шляхом укладення додаткових угод до договору купівлі-продажу природного газу №23/12-16 від 23 березня 2016 року.

Проте в акті перевірки відображено, що під час перевірки контролюючим органом досліджувався зміст тільки однієї з додаткових угод - від 18 квітня 2018 року, інші додаткові угоди (30 грудня 2016 року, 28 серпня 2017 року, 22 вересня 2017 року, 20 жовтня 2017 року, 06 листопада 2017 року, 29 грудня 2017 року, 22 січня 2018 року, 19 лютого 2018 року, 16 березня 2018 року, 18 квітня 2018 року) залишились поза увагою відповідача.

Слід зауважити, що у запитах про надання пояснень та копій документів № 4 від 24 травня 2021 року та № 10 не вимагалось надання додаткових угод до договору купівлі-продажу природного газу № 23/12-16 від 23 березня 2016 року.

Більш того, у ході судового розгляду справи у суді першої інстанції, судом встановлено, наведені вище додаткові угоди надавалися позивачем до заперечень, проте податковим органом не були взяті до уваги.

Факт виконання сторонами умов зазначених договорів підтверджується наявними в матеріалах справи копіями актів приймання-передачі природного газу № 0000000072 від 30.04.2018, № 0000000076 від 31.05.2018; платіжними дорученнями № 7721 від 10.05.2018 на суму 467569,15 грн, № 8050 від 21.05.2018 на суму 2684980,00 грн, № 8117 від 24.05.2018 на суму 150000,00 грн, № 8147 від 29.05.2018 на суму 369500,00 грн, № 8342 від 01.06.2018 на суму 1000000,00 грн, № 8344 від 04.06.2018 на суму 1000000,00 грн, № 95 від 04.06.2018 на суму 1000000,00 грн, № 8344 від 04.06.2018 на суму 75000,00 грн, № 8365 від 05.06.2018 на суму 32822,00 грн, № 96 від 05.06.2018 на суму 1000000,00 грн, № 893 від 26.06.2018 на суму 200000,00 грн, № 8905 від 27.06.2018 на суму 296175,00 грн, № 9041 від 06.07.2018 на суму 200000,00 грн, № 9157 від 12.07.2018 на суму 200000,00 грн, № 9313 від 17.07.2018 на сумі 200000,00 грн, № 9834 від 07.08.2018 на суму 100000,00 грн, № 9868 від 08.08.2018 на суму 100000,00 грн, № 9941 від 10.08.2018 на суму 100000,00 грн, № 10627 від 11.09.2018 на суму 200000,00 грн, № 10654 від 12.09.2018 на суму 200000,00 грн, № 10679 від 13.09.2018 на суму 200000,00 грн, № 10718 від 14.09.2018 на суму 200000,00 грн, № 10739 від 17.09.2018 на суму 200000,00 грн, № 10770 від 18.09.2018 на суму 200000,00 грн, № 10856 від 19.09.2018 на суму 200000,00 грн, № 10955 від 20.09.2018 на суму 200000,00 грн, № 11031 від 21.09.2018 на суму 200000,00 грн, № 11067 від 24.09.2018 на суму 200000,00 грн, № 11108 від 25.09.2018 на суму 1100000,00 грн.

У зв`язку із здійсненням господарських операцій за договором купівлі-продажу природного газу № 23/12-16 від 23 березня 2016 року ТОВ "Газпромінвест ЛТД" складені податкові накладні: № 2 від 30.04.2018 на загальну суму 7157700,00 грн, в тому числі ПДВ - 1192950,00 грн та № 2 від 31.05.2018 на загальну суму 4496175,00 грн, в тому числі ПДВ - 749363,00 грн, які були зареєстровані у Єдиному реєстрі податкових накладних.

В наданих процесуальних документах та у судовому засіданні представник позивача пояснив, що природний газ, який поставлявся в тому числі і ТОВ "Газпромінвест ЛТД" використано позивачем для покриття обсягів виробничо-технологічних витрат (газ, що витрачається під час виконання комплексу робіт, пов`язаних з введенням в експлуатацію новозбудованих, реконструйованих або капітально відремонтованих об`єктів системи газопостачання та на опалення газорегуляторних пунктів та іншого газорегуляторного обладнання).

Факт транспортування придбаного природного газу підтверджується актами наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами за квітень-травень 2018 року. Наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень підтверджено факт здійснення оплати транспортування природного газу.

Відповідно до п.5 глави 4 розділу ІХ Кодексу газорозподільних систем, який затверджено Постановою НКРЕКП № 2494 від 30.09.2015 (з наступними змінами та доповненнями) Оператор ГРМ відповідно до вимог Кодексу ГТС передає інформацію про об`єм та обсяг розподіленого споживачу (спожитого ним) природного газу за відповідний період Оператору ГТС для проведення ним остаточної алокації по постачальнику споживача.

На виконання вищенаведеної норма АТ "Полтавагаз", як Оператор ГРМ, в квітні та травні 2018 року передало АТ "Укртрансгаз" (Оператор ГТС) алокації (звіт) про поділ фактичного обсягу (об`єму) природного газу, відібраного з точок входу АТ "Полтавагаз" між замовниками послуги транспортування (постачальниками). В поданих алокаціях зазначений фактичний обсяг за місяць, що був поставлений ТОВ "Газпромінвест ЛТД" в квітні 2018 року - 750,000 тис. куб м., в травні 2018 року - 450,000 тис. куб. м.

У свою чергу постачальники природного газу щомісячно передають до Оператора ГТС (АТ "Укртрансгаз") звіт про надходження та розподіл природного газу замовника послуг транспортування.

На вимогу ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 22.09.2021 АТ "Укртрансгаз" надано витребувані судом звіти про надходження та розподіл природного газу за періоди з 01.04-30.04.2018 та 01.05.-31.05.2018.

Вказані документи свідчать, що у замовника послуг транспортування ТОВ "Газпромінвест ЛТД" у квітні та травні 2018 року був придбаний та переданий у газотранспортну систему природний газ, зокрема в квітні 2018 в обсязі 7600,000 тис куб.м., з яких 750,000 тис. куб. м. передано АТ "Полтавагаз", в травні 2018 в обсязі 9862,971 тис. куб.м. з яких 450,000 тис. куб. м. передано АТ "Полтавагаз", та спростовують сумніви відповідача щодо відсутності доказів транспортування газу ТОВ "Газпромінвест ЛТД" на адресу позивача.

Колегія суддів зазначає, що копії долучених до матеріалів справи первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, п. 2.4 Положення № 88 спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Щодо посилань відповідача на відсутність доказів транспортування придбаного у ТОВ "Газпромінвест ЛТД" газу, колегія суддів зазначає наступне.

Посилання відповідача в акті перевірки в обґрунтування висновку про завищення позивачем податкового кредиту за рахунок вартості газу, придбаного у контрагента ТОВ "Газпромінвест ЛТД", на відсутність у останього необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського персоналу, оборотних коштів, складських приміщень, транспортних засобів не може свідчити про неможливість надання послуг та фактичної поставки газу позивачеві вказаним контрагентом, оскільки такі обставини не підтверджені належними доказами, та, крім того, не позбавляють правового значення виписані ним податкові накладні та первинні документи по реальним господарським операціям, факт здійснення та оплати яких підтверджений документально; спрямованість спірних правочинів на реальне настання правових наслідків підтверджується доданими до матеріалів справи первинними документами бухгалтерського та податкового обліку. Факт оплати позивачем отриманих позивачем газу сторонами не заперечується.

З посиланням на інформацію з бази даних податкового органу, за якою встановлено незначну кількість працюючих у ТОВ "Газпромінвест ЛТД", невідповідність придбаного та реалізованого товару контрагентами позивача, відповідач стверджує про нереальність здійснення господарських операцій позивача з контрагентами по ланцюгу постачання газу до вказаного контрагента.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження фактичної відсутності у контрагентів позивача об`єктивної неможливості здійснення господарської діяльності з поставки газу, адже у комерційній діяльності поставка товару, не завжди вимагає наявності власних основних засобів, значної кількості персоналу, оскільки наявна можливість укладення договорів найму тощо.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Колегія суддів вважає за необхідне вказати, що згідно п. 8 ст. 19 Господарського кодексу України, забороняється вимагати від суб`єктів господарювання надання статистичної інформації та інших даних, не передбачених законом.

Враховуючи викладене, обов`язкова наявність інших документів (підтвердження кількості працюючих), окрім тих, які засвідчують факти здійснення господарських операцій, чинним законодавством не передбачена.

При цьому, достатність або недостатність такої кількості працівників для здійснення статної діяльності та виконання взятих підприємством договірних зобов`язань оцінюється засновником або керівником підприємства, а не податковим органом.

Колегія суддів відмічає, що з урахуванням характеру послуг, які надавались позивачеві контрагентом ТОВ "Газпромінвест ЛТД", здійснення відповідних господарських операцій не потребує в участі великої кількості працівників, у зв`язку з чим колегія суддів відхиляє посилання відповідача по справі на відсутність у ТОВ "Газпромінвест ЛТД" достатніх трудових ресурсів.

Відповідно до ст.61 Конституції України юридична відповідальність має індивідуальний характер. Кожен платник податку несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Колегія суддів зазначає, що платник податків, в даному випадку позивач, не є уповноваженою особою щодо перевірки дотримання податкової дисципліни контрагентів своїх контрагентів-постачальників товару, та не має доступу до податкової інформації з автоматизованих інформаційних систем контролюючих органів, а отже не міг бути обізнаний про можливі порушення ними податкового законодавства.

При цьому колегія суддів відмічає, що обов`язок контролю за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв`язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на податковий кредит через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг) по ланцюгу.

Якщо контрагент (постачальник по ланцюгу) не виконав свого зобов`язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту та валових витрат у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови для такого обліку і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту та витрат.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов`язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та праві на отримання бюджетного відшкодування. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Втім, відповідачем не подано жодних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку або можливої фіктивності його безпосередніх контрагентів (вироків по кримінальним справі щодо контрагентів позивача, в яких досліджувались господарські операції позивача з ТОВ "Газпромінвест ЛТД"), не наведено будь-яких доводів щодо здійснення позивачем розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект або інших відомостей, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

Крім того, за правовим висновком Верховного Суду України, викладеним в постанові від 30 січня 2018 року у справі № 2а-5883/12/2670, якщо контрагент не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Зазначена позиція також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "Булвес" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року у пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. Такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09 січня 2007 року у справі "Інтерсплав проти України").

Колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 02.04.2020 по справі № 160/93/19, за якою будь-яка податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація, надана іншими контролюючими органами, в тому числі і отримана з причин неможливості проведення документальних перевірок, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального закону.

З урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 26.06.2018 у справі №К/9901/27855/18, від 19.06.2018 у справі №К/9901/3749/18, від 27.03.2018 у справі № 816/809/17, збирання податкової інформації є етапом контрольно-перевірочної роботи та не передбачає здійснення контролюючим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника, оскільки питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються контролюючим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов`язаних з нарахуванням і сплатою податку. Записи у інформаційних базах контролюючого органу до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків, не відносяться, відповідно, сама по собі така інформація не є належним доказом по справі.

Таким чином, інформація про контрагентів контрагента позивача з автоматизованих інформаційних систем органів ДПС може бути підставою для висновків щодо реальності господарських операцій лише в сукупності з іншими доказами, що підтверджують неможливість конкретного контрагента приймати участь у здійсненні конкретної господарської операції, що в даному випадку відсутнє.

Як наслідок, посилання відповідача на інформацію з власних баз даних колегія суддів не вважає достатнім доказом для висновку про нереальність здійсненних контрагентом позивача спірних господарських операцій.

При розгляді даної справи судом апеляційної інстанції також враховано, що контрагент позивача був зареєстрованим як платники податку на додану вартість, фактів визнання недійсними або анулювання свідоцтв про державну реєстрацію на момент здійснення господарських операцій судом не встановлено; підрядники / продавці / покупці знаходилися в Єдиному державному реєстрі, а також мав свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість.

При цьому, колегія суддів зауважує, що розпочата у 2021 процедура банкрутства контрагента позивача ТОВ "Газпромінвест ЛТД" не має жодного відношення до операцій позивача з ним у попередні періоди, зокрема 2018 року.

При цьому, як вірно зауважив суд першої інстанції, подальше припинення юридичної особи та анулювання свідоцтва платника ПДВ не робить виписані ним первинні документи та податкові накладні недійсними та не позбавляє позивача права на формування на їх підставі податкового кредиту.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає правомірним віднесення позивачем до складу як податкового кредиту так і податкових зобов`язань сум податку на прибуток та податку на додану вартість по реальним господарським операціям з вищевказаним контрагентам, які повністю підтверджені відповідними первинними документами, набутими у зв`язку із купівлею газу та, відповідно, подальшою їх реалізацією, а висновки про порушення позивачем вимог п. 44.1 ст. 44, ст. 46, абз. "а" пп. 14.1.13, пп. 14.1.36, пп. 14.1.191, пп. 14.1.231, п. 14.1 ст. 14, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями, п. 7 МСБО 1 "Подання фінансової звітності", п.10, п.12 МСБО 8 "Облікові політики, зміни в облікових оцінках та помилки", абзацу другого розділу І Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов`язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року № 291, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21 грудня 1999 року за №893/4186 із змінами та доповненнями, ст. 1, п. 2 ст.3, абз.8 ст.4, ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року за № 996-XIV, із змінами та доповненнями, п. 1.2, п. 2.1, п.2.2, 2.13, 3.1, 3.5, 3.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року за № 88, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України від 05 червня 1995 року за № 168/704, в результаті чого завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування за І квартал 2021 року на суму 9711563,00 грн та пп. 14.1.36, пп. 14.1.181, пп.14.1.231 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п.198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.1 ст.201 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями, ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року за № 996-XIV, п. 1.2, п. 2.1, п. 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року за № 88, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України від 05 червня 1995 року за № 168/704, Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 січня 2016 року № 21, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 29 січня 2016 року за № 159/28289, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму ПДВ 1942313,00 грн, в тому числі по періодах: квітень 2018 року - 1192950,00 грн; травень 2018 року - 749363,00 грн., такими, що не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 04 серпня 2021 року № 00052980701 та № 00052970701, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України, без дотримання вимог ч.2 ст.2 КАС України, отже, наявні підстави для їх скасування.

Щодо інших доводів апелянта колегія суддів зазначає.

Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є обґрунтованою та такою, що підлягає частковому задоволенню.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Керуючись 245, 246, 250, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.12.2021 по справі № 440/9643/21 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Г.Є. БершовСудді В.В. Катунов І.С. Чалий Повний текст постанови складено 25.01.2023.