Постанова

від 24.01.2023 по справі 620/3550/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 620/3550/22 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Скалозуб Ю.О., Суддя-доповідач Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Кобаля М.І.,

суддів Костюк Л.О., Степанюка А.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2022 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області (далі по тексту - відповідач, ГУ ДПС у Чернігівській області) в якому просив:

- визнати протиправною відмову ГУ ДПС у Чернігівській області забезпечити приведення у відповідність даних інтегрованої картки платника - ОСОБА_1 по податку 70710400000, що викладена у листі від 11.02.2022 № 1799/6/25-01/24-07-15;

- зобов`язати привести у відповідність дані інтегрованої картки ОСОБА_1 по податку 70710400000.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2022 року значений позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.

В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 309 КАС України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.

Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.

Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов`язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про продовження строку розгляду апеляційної скарги ГУ ДПС у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2022 року на розумний строк.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , на підставі рішення Ради адвокатів Чернігівської області №50 від 08 вересня 2017 року, отримав Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серія ЧН №000196 від 08 вересня 2017 року (а.с. 21-26).

25.01.2018 року позивач зареєстрований платником Єдиного соціального внеску, що сплачується фізичними особами-підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами, які провадять незалежну діяльність, реєстраційний номер 10000001104938, що підтверджується Повідомленням про взяття на облік платника єдиного внеску (форма №2-ЄСВ) від 25 січня 2018 року №1825268000008 (а.с.19).

Також, судом встановлено, що протягом 2020 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з юридичними особами приватного права, зареєстрованими за законодавством України та які обліковуються в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: ТОВ «БОНТАЙЕР-УКРАЇНА» (код 38341101) та ТОВ «ФЛЕКСТЕХ» (код 41495468).

Вказані юридичні особи протягом 2020 року нараховували та виплачували ОСОБА_1 заробітну плату, утримували та перераховували до відповідних бюджетів усі обов`язкові платежі, в тому числі єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що підтверджується: Реєстром застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування №8434 5379 7544 0414 від 09.05.2022 (форма ОК-5) та Реєстром застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування № 9493 4548 7096 1464 від 09.05.2022 (форма ОК-7) (а.с. 33-35,37-41).

Так, із вказаних реєстрів убачається, що роботодавцями були нараховані позивачу доходи, з яких сплачені страхові внески (єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне страхування в розмірі 22%.

Відповідно до поданої податкової декларацій про майновий стан і доходи за 2020 рік від 27 березня 2021 року, ОСОБА_1 не отримував доходів від провадження адвокатської діяльності в період з 01 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року (а.с.30-32).

06.01.2022 року в Електронному кабінеті платника ГУ ДПС у Чернігівській області було розміщено повідомлення про наявність у позивача податкового боргу в сумі 9 595,30 гривень по податку 7071040000 0 (Єдиний соціальний внесок, що сплачується фізичними особами-підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами, які провадять незалежну діяльність (22%) в ДПІ 2526 (ГУ ДПС у Чернігівській області (місто Чернігів) (а.с.36).

22.01.2022 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДПС у Чернігівській області із заявою про приведення у відповідність даних інтегрованої картки платника (а.с.45-47), в якій просив:

- скасувати податковий борг в сумі 9 595,30 гривень по податку 70 71040000 0 (Єдиний соціальний внесок, що сплачується фізичними особами-підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами, які провадять незалежну діяльність (22%) в ДПІ 2526 (ГУ ДПС у Чернігівській області (місто Чернігів).

- забезпечити приведення у відповідність даних інтегрованої картки платника по податку 70 71040000 0 (Єдиний соціальний внесок, що сплачується фізичними особами-підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами, які провадять незалежну діяльність (22%) в ДПІ 2526 (ГУ ДПС у Чернігівській області (місто Чернігів) Шамка О.Б.

Листом від 11.02.2022 ГУ ДПС у Чернігівській області відмовило позивачеві у задоволенні його заяви і зазначено, що сума єдиного внеску, своєчасно ненарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів (а.с.43-44).

Вважаючи протиправною відмову відповідача у приведенні у відповідність даних інтегрованої картки, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх охоронюваних законом прав та інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відображення в інтегрованій картці платника, станом на 01.01.2022 боргу по єдиному внеску в сумі 9595,30 грн (нарахування за 2020 рік) є протиправним, а як наслідок, і відмова приведення у відповідність даних інтегрованої картки платника по податку 70710400000 (єдиний соціальний внесок, що сплачується фізичними особами-підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами, які провадять незалежну діяльність (22%) є неправомірною та підлягає скасуванню.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України) та Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі по тексту - Закон № 2464-VI).

Згідно зі статтею 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

В пунктах 3 і 10 частини першої цієї статті розкрито поняття застрахованої особи - як фізичної особи, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок, а страхувальників - як роботодавців та інших осіб, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до підпункту 2 пункту 1 статті 7 Закону № 2464-VІ, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Водночас, перелік платників та особливості сплати єдиного внеску в залежності від категорії унормовано статтею 4 Закону № 2464-VІ.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Порядок обчислення та строки сплати єдиного внеску передбачені статтею 9 Закону №2464-VІ, зокрема, абзацом 3 частини 8 зазначеної статті передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток) (пункт 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ).

Відповідно до абзацу 2 пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ у разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до частини 5 та 6 статті 4 Закону №2464-VI особи, зазначені у пункті 5 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску за умови взяття їх на облік фізичних осіб - підприємців та провадження ними одного виду діяльності одночасно як осіб, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої цієї статті.

Стаття 4 Закону №2464-VI була доповнена пунктами 5 та 6 згідно із Законом № 592-IX від 13.05.2020, що вступили в дію з 01.01.2021, що і стало підставою для відображення в інтегрованій картці позивача недоїмки зі сплати спірного податку та відмову в задоволенні заяви.

Разом з цим, у частині 1 статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

В абз. 2 пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ передбачено, що платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , у спірний період - 2020 рік, перебував у трудових відносинах з - ТОВ «БОНТАЙЕР-УКРАЇНА» (код 38341101) та ТОВ «ФЛЕКСТЕХ» (код 41495468), як найманий працівник, а відповідно до наявної в матеріалах справи довідки Пенсійного фонду України за формою ОК-7, зазначеними підприємствами було в повній мірі сплачено єдиний внесок за свого найманого працівника - ОСОБА_1 (а.с. 33-35).

Системний аналіз наведених вище норм Закону № 5076-VI свідчить про те, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою підприємницької діяльності (незалежної професійної діяльності) та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску.

Необхідність сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах податкової служби і зареєстровані як особи, що здійснюють незалежну професійну діяльність (однак таку діяльність фактично не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом в своїх постановах від 27.03.2020 у справі 140/2214/19, від 05.03.2020 у справі 824/509/19-а, від 27.11.2019 у справі 160/3114/19.

Отже, відображення в інтегрованій картці платника, станом на 01.01.2022 року, боргу по єдиному внеску в сумі 9595,30 грн (нарахування за 2020 рік) є протиправним, а як наслідок, і відмова приведення у відповідність даних інтегрованої картки платника по податку 70710400000 (єдиний соціальний внесок, що сплачується фізичними особами-підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами, які провадять незалежну діяльність (22%) в ДПІ 2526 (Гу ДПС у Чернігівській області (м. Чернігів) є неправомірною та підлягає скасуванню.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 24.04.2019 у справі № 242/3391/17 спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Враховуючи вищевикладені правові норми та обставини справи, колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про необхідність приведення облікових даних ОСОБА_1 у відповідність із дійсним станом розрахунків з бюджетом, а тому наявні законні підстави для зобов`язання відповідача забезпечити приведення у відповідність даних інтегрованої картки платника по податку 70 71040000 0 (Єдиний соціальний внесок, що сплачується фізичними особами-підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами, які провадять незалежну діяльність (22%) в ДПІ 2526 (ГУ ДПС у Чернігівській області (місто Чернігів) позивача, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Отже, суд доходить висновку, що ГУ ДПС у Чернігівській області діяло не на підставі та не у межах повноважень, що визначені Конституцією та законами України, а тому наявні правові підстави для задоволення адміністративного позову.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції).

При цьому, судом враховуються висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні у справі «Каіч та інші проти Хорватії», в якому ЄСПЛ зазначив, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), пункт 74).

Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з частиною першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.

Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2022 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: М.І. Кобаль

Судді: Л.О. Костюк

А.Г. Степанюк

Повний текст виготовлено 24.01.2023 року