Постанова

від 24.01.2023 по справі 620/841/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 620/841/22 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:

Заяць О.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 січня 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Сорочка Є.О.,

суддів Федотова І.В.,

Коротких А.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.09.2022 у справі за адміністративним позовом Комунального підприємства "РЕВНА" до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: визнати неправомірним та скасувати податкове повідомлення- рішення ГУ ДПС у Чернігівській області №0098091805 від 28.12.2021 про застосування до комунального підприємства «РЕВНА» штрафних санкцій у сумі 38 493,63 грн.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.09.2022 позов задоволено.

Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що КП «Ревна», код ЄДРПОУ 32289015, засновником якого є Семенівська міська рада Семенівського району Чернігівської області, зареєстроване в якості юридичної особи 09.08.2004, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 21.02.2020.

На підставі пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п. 41.1 ст. 41, ст. 75 Податкового кодексу України (далі - ПК) Головним управлінням ДПС у Чернігівській області проведено камеральну перевірку КП «Ревна» з питань своєчасності сплати податку на додану вартість за 2019-2020.

За результатами перевірки складено акт №8908/25-01-18-05/32289015 від 06.12.2021, згідно висновків якого встановлено порушення строку сплати суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) визначеного пунктом 57.1, 57.3 статті 57 ПК.

Надалі позивач отримав податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Чернігівській області від 28.12.2021 № 0098091805 про застосування штрафних санкцій на суму 38493,63 грн, в якому зазначено, що за затримку на 141, 144, 173, 172, 193, 157, 169, 186, 171, 177, 207, 212, 199, 182,202. 170, 196, 204, 163, 221, 174, 192, 154, 184, 207, 200, 185, 183 календарних днів сплати грошового зобов`язання, сплатити штраф у розмірі 20% у сумі 38 493,63 грн.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що у спірному випадку контролюючий орган, застосовуючи до підприємства податковим повідомленням-рішенням від 28.12.2021 №0098091805 штраф на підставі статті 126 ПК у редакції до 01.01.2021 у розмірі 20% за порушення строку сплати суми грошового зобов`язання, діяв безпідставно, необґрунтовано, не врахувавши, що станом на день прийняття рішення, мають застосовуватися штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у розмірах, передбачених законом, чинним на день прийняття таких рішень щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Згідно з пунктом 36.1 статті 36 ПК податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

За правилами пункту 36.2 цієї ж статті ПК податковий обов`язок виникає у платника за кожним податком та збором.

В силу пункту 36.3 статті 36 ПК податковий обов`язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов`язків платника податків, крім випадків, передбачених законом.

За змістом пункту 37.2 статті 37, пункту 38.1 статті 38 ПК податковий обов`язок виникає у платника податку з моменту настання обставин, з якими цей Кодекс та закони з питань митної справи пов`язує сплату ним податку та припиняється, зокрема, у зв`язку з його виконанням шляхом сплати в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Відповідно до підпункту 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Згідно з пункту 57.1 статті 57 ПК платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 203.2 статті 203 ПК сума податкового зобов`язання, зазначена платником податку в поданій ним податковій декларації, підлягає сплаті протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.

Відповідно до пункту 87.1 статті 87 ПК джерелами самостійної сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.

Як зазначалося, приймаючи оскаржуване податкове-повідомлення рішення, відповідач наполягав на тому, що позивачем порушені вимоги пунктів 57.1, 57.3 статті 57 ПК у зв`язку із затримкою сплати грошових зобов`язань. Як вбачається з оскаржуваного податкового повідомлення-рішення вбачається, що позивача притягнуто до відповідальності відповідно до пункту 126.1 статті 126 ПК у редакції, що діяла до 01.01.2021, у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу. Наведений факт підтверджується відповідачем також і в апеляційній скарзі.

Так, за змістом пункту 126.1 статті 126 ПК у редакції, що діяла до 01.01.2021, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Натомість, Законом України від 16.01.2020 № 466-IX статтю 126 ПК з 01.01.2021 викладено у новій редакції: « 126.1. Неподання або подання податкової інформації банками чи іншими фінансовими установами з порушенням строку, визначеного цим Кодексом, контролюючим органам - тягне за собою накладення штрафу в розмірі 680 гривень. Ті самі діяння, вчинені протягом року після застосування штрафу, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1360 гривень».

Вказаним Законом України від 16.01.2020 № 466-IX також внесені зміни і до статті 124 ПК, пунктом 124.1 якої визначено, що у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім грошового зобов`язання у вигляді штрафних (фінансових) санкцій, застосованих до нього на підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, а також пені, застосованої до нього на підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу в таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 5 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Отже, до 01.01.2021 відповідальність за затримку сплати податкових зобов`язань передбачалася статтею 126 ПК, а після 01.01.2021 - статтею 124 ПК. При цьому, положення статті 126 ПК у редакції з 01.01.2021 не визначають відповідальності за затримку сплати податкових зобов`язань.

Натомість, зважаючи на набрання чинності відповідними положеннями Закону України від 16.01.2020 № 466-IX, відповідач притягнув позивача до відповідальності згідно положень статті 126 ПК у редакції до 01.01.2021, які на час прийняття спірного рішення про накладення штрафу (притягнення до відповідальності) втратили чинність.

Аналізуючи положення стаття 58 Конституції України та рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99, якщо подія, факт визначались як правопорушення податковим законодавством, яке втратило чинність або зазнало змін, і ця ж подія, факт визначаються в новому законодавчому акті як правопорушення, за вчинення якого застосовується юридична відповідальність, і ця відповідальність пом`якшує або скасовує відповідальність особи, то у такому разі застосовуються норми нового законодавчого акта.

Відтак, оскільки на час прийняття оскаржуваного рішення позивач не був суб`єктом відповідальності за статтею 126 ПК та оскільки редакція цієї статті, яка передбачала відповідальність позивача, втратила чинність, то, не вирішуючи питання притягнення позивача до відповідальності за статтею 124 ПК (з огляду на відсутність у суду такої компетенції), колегія суддів констатує, що застосування до позивача санкції статті 126 ПК у редакції до 01.01.2021, яка втратила чинність, є неправомірним, при тому, що відповідна санкція визначена іншою нормою статті 124 ПК, яка, до того ж, пом`якшує відповідальність особи у порівнянні із попередньою редакцією статті 126 ПК.

Таким чином, оскаржуване рішення відповідача від 28.12.2021 про застосування до позивача штрафних санкцій на підставі санкції статті 126 ПК у редакції, яка діяла до 01.01.2021, є неправомірним.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позову.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 34, 243, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.09.2022 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач Є.О. Сорочко

Суддя І.В. Федотов

Суддя А.Ю. Коротких