Постанова

від 24.01.2023 по справі 320/6699/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/6699/19 Суддя (судді) першої інстанції: Панченко Н.Д.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого суддіЧерпіцької Л.Т.,суддівГлущенко Я.Б., Пилипенко О.Є., за участі секретаря: Висоцького А.М.,

представника відповідача: Родін Г.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від "28" грудня 2021 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення ,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Ф» від 22.08.2019 №0266834-5005-1027.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що податковим органом, за наслідками оцінки операцій з купівлі нерухомого майна ОСОБА_1 в період 2016-2018 роки, визначено суму податкового зобов`язання платника податків перед бюджетом у загальному розмірі 268539,60 грн, проте позивач вважає, що законні підстави для визначення податкових зобов`язань відсутні. Зокрема, на думку позивача, відповідачем порушена процедура прийняття спірного рішення.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від "28" грудня 2021 р. позов задоволено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що податкове повідомлення-рішення №0266834-5005-1027 від 22.08.2019 щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016-2018 роки, прийнято необґрунтовано, оскільки податковим органом не встановлено, що комплекс будівель, який належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, відноситься до будівель промисловості, тому не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Також суд першої інстанції дійшов висновку, що застосування контролюючими органами положень ст. 266 ПК України з метою оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, з врахуванням порушень Білоцерківською місцевою радою строків прийняття Рішень № 46-05-VIІ, № 560/28-VIІ, не може мати місце у 2016-2017 роках.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі скаржник, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що судом першої інстанції зроблено хибні висновки щодо віднесення нежитлової будівлі позивача до класу будівель промисловості (код 1251), оскільки функціональне призначення будівлі позивача не відповідає статусу будівель промисловості відповідно до Національного класифікатора України ДК 018-2000. Крім того, у правовстановлюючих документах позивача зазначається лише клас будівлі - нежитлова будівля, без зазначення функціонального чи головного призначення (національний класифікатор ДК 018-2000).

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, наполягаючи на необґрунтованості доводів скаржника і правильності висновків суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що Головним управлінням ДПС у Київській області проведено перевірку, а саме: здійснено оброблення інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, за наслідками якої виявлено, що у власності ОСОБА_1 з 31.07.2013 перебувають нежитлові приміщення загальною площею 5543,3 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (будівлі літ. «А», «Б». «В», «Г», «Ж», «З-Е», «З-Ж», «З-З» та споруди).

За наслідками такої перевірки податковим органом у відношенні позивача сформовано податкове повідомлення-рішення №0266834-5005-1027 від 22.08.2019 щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016-2018 роки.

Так, з витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (копія додається) вбачається, що позивачу на праві приватної власності належить комплекс нежитлових будівель літ. «А», «Б», «В», «Г», «Ж», « 3-Е», « 3-Ж», « 3-З» (цехи, цех по розфасовуванню круп, адміністративна будівля, сторожка, корпус 208), що знаходиться в адміністративних межах Терезинської селищної ради Білоцерківського району Київської області, за юридичною адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Храпачанська, буд. 70, загальною площею 5 543,3 м2, придбаний позивачкою у ТОВ «Тілігул» за договором купівлі - продажу від 31.07.2013 року № 2038)

Відповідно до п.1 Розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області №241 від 26.07.1999 року «Про надання дозволу на проектно- вишукувальні роботи» (копія додається) компетентним органом влади Товариству з обмеженою відповідальністю «Тілігул» було надано дозвіл на проведення проектно-вишукувальних робіт по реконструкції виробничої бази на площі 0.94 га, кадастровий номер 3220455500:06:005:0015 (в т.ч. на ділянці площею 0,50 га із землекористування АТ «Білоцерківсільмаш»). Крім того, листом №135 голова правління ВАТ «Білоцерківсільмаш» підтверджує купівлю-продаж саме виробничої бази на вказаній земельній ділянці.

Висновок №43 по відведенню земельної ділянки під будівництво від 14.07.1999 підтверджує, що дані приміщення є виробничими приміщеннями. Крім того, відповідно до Висновку № 03/02-04-07.32 щодо вибору (відведення) земельної ділянки під забудову від 30.11.2009 року на даній земельній ділянці знаходиться цех по виробництву будівельних матеріалів (сандвіч-панелей) ТОВ «Тілігул» на землях промисловості Терезинської селищної ради.

Крім того, згідно із довідками Терезинської селищної ради Білоцерківського району Київської області від 25.10.2019 № 02-33/530 та № 02-33/529 (копії додаються) земельна ділянка загальною площею 0, 94 га, кадастровий номер 3220455500:06:005:0016 призначена для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, розміщена за адресою: м. Біла Церква, вул. Храпачанська, буд. 70 та знаходиться в межах Терезинської селищної ради.

Як вбачається із матеріалів справи, у подальшому, після придбання вказаних приміщень у власність позивачка відповідно до Договору позички від 02.01.2018 та Акту прийому - передачі нежитлових будівель в позичку від 02.01.2018 передала вказаний комплекс будівель в безоплатну позичку ТОВ «НВФ «Тілігул» (код ЄДРПОУ 40164852) для розміщення виробничої бази та промислового виробництва будівельних матеріалів (сандвіч-панелей).

Згідно з даними ЄДРЮОФОП та ГФ, основним видом діяльності ТОВ «НВФ «Тілігул» за КВЕД є « 25.12 Виробництво металевих дверей і вікон (основний)».

Згідно із Договором суборенди приміщення № 02/01/16 від 02.01.2018 одне із вказаних приміщень (адміністративна будівля площею 400 м2) було передане ТОВ «НВФ «Тілігул» в тимчасове платне користування на користь ТОВ «Виробнича група «Кайман» під розміщення офісного приміщення.

Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішення, позивач звернулася до суду з цим адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам скаржника, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до п.п.14.1.1291 п.14.1 ст.14 ПК України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості, серед іншого, виділяють будівлі промислові та склади (абзац «ґ» цього підпункту).

На основі норм Класифікатора видів економічної діяльності (далі - КВЕД) в Україні визначається критерій приналежності підприємства до промислового: здійснення ним промислового виробництва у передбачених даним нормативно-правовими актами секціях промисловості (С «Переробна промисловість»: Р «Будівництво»). Переробна промисловість - галузь промисловості, в якій як сировина використовуються продукти сільського господарства (бавовна, шерсть, зерно, крупи, тощо) Переробні галузі АПК - це комплекс підприємств, що переробляють сільськогосподарську сировину, з якої отримують продукти харчування і сировину для харчової промисловості. Вони забезпечують населення продуктами харчування та створюють певні ресурси для зовнішнього обміну.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 року № 507 (далі - ДК 018-2000), до групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) належать: криті будівлі промислового призначення: фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства та інше, за їх функціональним призначенням. Зазначені будівлі відносяться до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".

Цей клас включає підкласи:

125 1.4 "Будівлі підприємств легкої промисловості":

125 1.5 "Будівлі підприємств харчової промисловості"

125 1.8 «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості».

Згідно із ч.2 ст.191 Цивільного кодексу України до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торгову марку або інші позначення та права, якщо протилежне не встановлено договором або законом.

Отже, зміст поняття «будівлі промисловості» не обмежується лише промисловими та складськими будівлями, тобто тими, що використовуються для виробництва та зберігання продукції, зберігання матеріалів. Будівлі, які не задіяні безпосередньо для виготовлення продукції, використовуються промисловим підприємством для розміщення персоналу та обладнання, необхідного для адміністративного, побутового (опалення, водопостачання тощо), транспортного забезпечення, а також виконання інших функцій.

За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що будівлі (як виробничі, так і адміністративні та допоміжні), що входять до складу цілісного майнового комплексу промислового підприємства та використовуються для забезпечення його діяльності, необхідно відносити до будівель промисловості.

Отже, належний позивачу цілісний майновий комплекс нежитлових будівель, розміщений за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Храпачанська, буд. 70, за визначенням відноситься до складу об`єктів промисловості і використовується промисловим підприємством-виробником (ТОВ «НВФ «Тілігул») у безпосередній діяльності з виробництва будівельних матеріалів.

Згідно із п.п.265.1.1 п.265.1 ст. 265 ПК України податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відноситься до складу податку на майно.

Відповідно до п.п.266.1 ст. 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Відповідно до п.266.2 ст. 266 ПК України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

При цьому, відповідно до п.п. «є» п.п.266.2.2 п.266.2 ст. 266 ПК України не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказаний комплекс будівель, який належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, відноситься до будівель промисловості, тому не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Колегія суддів зауважує, що застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті "є" п.п .266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.

Обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм "будівлі промисловості", лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано у спірній ситуації, оскільки положеннями п.п. 266.1.1 п.266.1 ст.266 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Наведені норми свідчать, що застосування п.п. "є" п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Зміст наведених положень дає підстави дійти правового висновку, відповідно до якого застосування підпункту «є» п.п.266.2.2 п.266.2 ст. 266 ПК України можливе у разі, якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

При цьому, норма п.п. «є» п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України в розрізі основоположного принципу єдиного підходу до встановлення податків і зборів, передбаченого п.п.4.1.11 п.4.1 ст. 4 ПК України, і принципу нейтральності оподаткування, встановленого у п.п.4.1.8 п.4.1 ст. 4 ПК України, не містить жодних виключень, обмежень чи застережень щодо включення будівель промисловості, що належать на праві приватної власності фізичним особам, до об`єктів, які не оподатковуються в силу закону за умови використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 17.02.2020 у справі №820/3556/17, від 30.03.2020 у справі 814/1469/18., від 16 квітня 2020 року у справі №810/1011/18, від 30 березня 2020 року у справі №814/1469/18, від 12 березня 2020 року у справі №2240/2385/18, від 06 квітня 2020 року у справі №420/879/19.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про незаконне застосування відповідачем положень ст. 266 ПК України до позивача за період з 2016-2017 роки, у зв`язку з порушенням органами місцевого самоврядування вимог п.п.12.3.4 п.12.3 та п.п.12.4.3 п.12.4 ст. 12 ПК України щодо прийняття рішень про встановлення податку, зокрема, на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Так, відповідно до п.4.4 ст. 4 ПК України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами та радами об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Згідно із п.8.1 ст. 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Відповідно до п.8.3 ст. 8 ПК України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Згідно із п.п.10.1.1 п.10.1 ст. 10 ПК України податок на майно належить до місцевих податків. Відтак, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є місцевим податком, який відповідно до ст. 143 Конституції України, ПК України та ч.1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» встановлюється органами місцевого самоврядування із врахуванням положень податкового законодавства України, прийнятого Верховною Радою України. При цьому, ВР України відповідно до своїх повноважень встановлює тільки перелік дозволених для встановлення місцевими радами місцевих податків і зборів та граничні параметри таких податків. Власне, встановлення місцевих податків із дотриманням встановлених ВР України критеріїв належить до виключної компетенції відповідних місцевих рад (п.4.4 ст. 4 ПК України).

Відповідно до п.12.3 ст. 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Відповідно до п.п.12.3.1 п.12.3 ст. 12 ПК України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно із п.п.12.3.3 п.12.3 ст. 12 ПК України копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів.

Відповідно до п.п.12.3.4 п.12.3 ст. 12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Вказане положення кореспондує із вимогою п.п.4.1.9 п.4.1 ст. 4 ПК України, згідно з якою принципом податкового законодавства України є стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Згідно із ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Відповідно до ч.3 ст. 27 Бюджетного кодексу України закони України, які впливають на показники бюджету і приймаються після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Отже, зміни до будь - яких елементів податків і зборів не можуть вноситись пізніше, як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватись протягом бюджетного року.

Відповідно до п.п.12.4.3 п.12.4 ст. 12 ПК України до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належить, серед іншого, до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов`язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.

З метою реалізації власних повноважень Білоцерківською міською радою Київської області прийняте Рішення від 28.01.2016 № 46-05-VIІ «Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у м. Білій Церкві» з додатком № 1 під назвою «Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» (далі - Положення № 46, копія додається). Вказане рішення оприлюднене на офіційному веб-сайті ради за адресою: http://bc-rada.gov.ua/node/4978.

Отже, вказані Рішення та Положення не можуть бути застосовані відносно належного позивачці об`єкта нерухомості у 2016 році, оскільки вони прийняті та оприлюднені Білоцерківською міською радою з порушеннями вимог п.п.12.3.4 п.12.3 та п.п.12.4.3 п.12.4 ст. 12 ПК України (28.01.2016, а не до 15.07.2015, як того вимагає ПК України).

Тож, у даному випадку 2016 рік є плановим періодом, а 2017 рік - бюджетним.

За наведених обставин та особливостей правового регулювання суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що застосування контролюючими органами положень ст. 266 ПК України з метою оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, з врахуванням порушення Білоцерківською місцевою радою строків прийняття Рішення № 46-05-VIІ, не може мати місце у 2016 році.

Аналогічна ситуація має місце із встановленням Білоцерківською міською радою податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2017 рік, оскільки цей податок встановлено Рішенням № 560-28-VII від 23.03.2017 з додатком № 1 під назвою «Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» (далі - Положення № 560). Вказане рішення було оприлюднене на офіційному веб-сайті ради за адресою: https://www.bc-rada.gov.ua/node/6883.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає, оскільки вони не спростовують правильність висновків суду першої інстанції щодо застосування норм матеріального та процесуального права.

Крім того, аналізуючи всі доводи учасників справи, апеляційний суд враховує висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні від 21.01.1999 р. по справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм процесуального та матеріального права, судом першої інстанції встановлено всі обставини, що мають значення для справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим підстав для скасування оскаржуваного рішення суду не вбачається.

Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від "28" грудня 2021 р. - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її проголошення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст.ст. 328-329 КАС України.

Повний текст постанови складено та підписано "25" січня 2023 р.

Головуючий суддяЛ.Т. ЧерпіцькаСуддіЯ.Б. Глущенко О.Є. Пилипенко