Рішення

від 24.01.2023 по справі 755/11717/20

БОРИСПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 755/11717/20

Провадження № 2/359/125/2023

РІШЕННЯ

Іменем України

24 січня 2023 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді Яковлєвої Л.В.,

при секретарі Русан А.М.,

за участі позивача ОСОБА_1

розглянувши y відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Борисполі Київської області цивільну справуза позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ,третя особа:Приватний нотаріусБориспільського нотаріальногоокругу Київськоїобласті КозійАнна Володимирівнапро визнанняшлюбного договорунедійсним, -

ВСТАНОВИВ:

18 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, уточнивши який 09 липня 2021 року, просив визнати недійсним з моменту укладення шлюбний договір, що посвідчений 04 жовтня 2012 року приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області та зареєстрований в реєстрі за № 1542.

Вимоги обгрунтовано тим, що з 30 серпня 2001 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який за рішенням суду від 17 квітня 2019 року розірвано. Під час перебування у шлюбі сторони уклали оскаржуваний шлюбний договір, а саме 04 жовтня 2012 року, у зв`язку з чим відповідач набула у власність земельну ділянку з кадастровим номером 3220881701:01:002:0098 з цільовим призначенням для будівництва і обслуго-вування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Позивач же, після розірвання шлюбу, залишився без жодного майна у вкрай невигідному положенні.

Позивач вважає даний договір недійсним, оскільки його укладено під впливом тяжких обставин, переслідування ОСОБА_2 у кримінальному провадженні та в порушення норм ст. 60, 93, 103 СК України та ст. 203, 215 ЦК України, а тому позов просить задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 03 вересня 2020 року справу для розгляду по суті передано за підсудністю до Бориспільського міськрайонного суду Київської області.

На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 листопада 2020 року визначено головуючого суддю Бориспільського міськрайонного суду Київської області Яковлєву Л.В.

24 листопада 2020 року ухвалою суду у справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання. Сторонам роз`яснено права, обов`язки та встановлено строки для реалізації процесуальних прав.

Відповідач своїм процесуальним правом щодо подачі відзиву на позов не скористалась, заяв чи клопотань на адресу суду не направила.

Ухвалою суду від 03 жовтня 2022 року у справі закрито підготовче провадження та призначено її до розгляду по суті з викликом і повідомленням сторін.

Належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання відповідач та її представник в судове засідання не з`явились, про поважність неявки до суду не повідомили.

Трятя особа, будучи належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання в судове засідання не з`явилась, про причини неявки не повідомила, заяв чи клопотань на адресу суду не направила.

Суд, заслухавши пояснення позивача, повно та всебічно дослідивши матеріали справи з наявними в ній доказами, прийшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Пунктом 2Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2передбачено, що відповідно до статей55,124 Конституції Українитастатті 3 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У пункті 33 рішення ЄСПЛ від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Згідно ст.15,16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 12, 81ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами, відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що 30 серпня 2001 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб, у зв`язку з чим подружжю присвоєно єдине прізвище ОСОБА_4 . Наведене підтверджується свідоцтвом про одружання серії НОМЕР_1 виданого 30 серпня 2001 року відділом реєстрації актів громадянського стану Дніпровського районного управління юстиції в м. Київ.

Від цього шлюбу у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась спільна донька ОСОБА_5 .. Наведене підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 виданого 18 червня 2003 року відділом реєстрації актів громадянського стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 17 квітня 2019 року вказаний шлюб розірвано. Судове рішення набрало законної сили.

04 жовтня 2012 року подружжям ОСОБА_4 , маючи намір врегулювати майнові права та обов`язки, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, розуміючи значення своїх дій та діючи добровільно, попередньо ознайомившись з вимогами законодавства щодо недійсності правочинів, керуючись нормами ст. 92-103 СК України було укладено шлюбний договір, що посвідчено приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Козій А.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 1542.

За змістом ч. 1, 4 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно п. 1.1 даного договору майно, нажите подружжям під час шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з подружжя, на чиє ім`я зареєстроване рухоме чи нерухоме майно (або визнане як спільна сумісна власність чи спільна часткова власність згідно вимог ст. 60 СК України).

У п. 2.1-2.3 шлюбного договору зазначено, що банківські вклади, внесені до Ощадного банку та інших банківських установ подружжя під час шлюбу, а також відсотки та компенсації до них під час шлюбу та у випадку його розірвання є власністю того з подружжя, на чиє ім`я вони внесені. Автомобілі, придбані подружжям під час шлюбу, є власністю того з подружжя, на чиє ім`я вони оформлені та зареєстровані. Земельні ділянки з будівлями на них, придбані або побудовані подружжям до шлюбу або в період шлюбу, є власністю того з подружжя, на чиє ім`я вони оформлені та зареєстровані.

Згідно п. 4.4 та п. 5.1 оскаржуваного договору його зміст, наслідки його укладення, відповідальність, права та обов`язки, а також ст. 57-74, 92-103 СК України та ст. 368-372 ЦК України сторонам нотаріусом роз`яснено. Крім того, сторонам нотаріусом роз`яснено правові наслідки вибраного ОСОБА_1 та ОСОБА_2 правового режиму майна.

Договір, за змістом п. 5.2, набирає чинності в день його нотаріального посвідчення.

Судом встановлено, що під час шлюбу ОСОБА_2 на підставі кредитного договору № 2411 від 05 вересня 2008 року набула 04 вересня 2008 року у приватну власність транспортний засіб Volkswagen Touareg, д.н.з. НОМЕР_3 . Наведене підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 .

Також відповідач 26 лютого 2015 року набула у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 3220884400:09:001:1256 з цільовим призначенням для ведення садівництва в розмірі 0,12 га. Наведене підтверджується свідоцтвом про право власності сформованого 05 березня 2015 року за індексним номером34536989, витягом з Держав-ного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності сформова-ного 05 березня 2015 року за індексним номером 34537119 та Інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19 червня 2020 року за № 213212354.

ОСОБА_2 була також власником земельної ділянки з кадастровим номером 3220881701:01:002:0098 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0974 га, яка розташована в АДРЕСА_1 . Наведене підтверджено свідоцтвом про право власності на нерухоме майно з індексним номером 34527285 виданого 05 березня 2015 року реєстраційною службою Бориспільського міськ-районного управління юстиції Київської області (вказано у нотаріально посвідченому договорі).

29 листопада 2018 року між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_6 (покупець) було укладено договір купівлі продажу, що посвідчено приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Черних Н.В. та зареєстровано в реєстрі за № 773, за яким відповідач відчужила ОСОБА_6 земельну ділянку з кадастровим номером 3220881701:01:002:0098 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0974 га, що розташована в АДРЕСА_1 .

Доказів набуття подружжям чи окремо кожним з нього під час шлюбу іншого рухомого чи нерухомого майна, суду сторонами не надано.

Згідно Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, сформованої 18 серпня 2020 року за номером 220635967 у позивача на праві власності відсутнє будь яке майно.

Суд звертає увагу на ту обставину, що позивач не заперечує та не ставить під сумнів право власності відповідача щодо набутого у шлюбі автомобіля та не просить визнати шлюбний договір недійсним з цих підстав. Предметом спору є саме земельна ділянка з кадастровим номером 3220881701:01:002:0098 з цільовим призначенням для будівництва та обслугову-вання житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0974 га, що розташована в АДРЕСА_1 та майно, розташоване на ній.

Відповідно вимог ст.13ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частинами 1, 9ст. 7 СК Українивизначено, що сімейні відносини регулюються цим кодексом та іншими нормативно - правовими актами на засадах справедливості, добро-совісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.

У частині 2вказаної статті закріплена можливість урегулювання сімейних відносин за домовленістю (договором) між їх учасниками.

Стаття 9 СК Українивизначає загальні межі договірного регулювання відносин між подружжям, а сааме : така домовленість не повинна суперечити вимогамСК України, іншим законам та моральним засадам суспільства. Під вимогами законів у цьому випадку слід розуміти імперативні норми, що встановлюють заборону для договірного регулю-вання відносин подружжя.

Договір, у тому числі шлюбний договір, є категорією цивільного права, у зв`язку з чим відповідно вимогст. 8 СК Україниу випадках договірного врегулювання сімейних відносин повинні застосовуватися загальні норми статей3,6 ЦК Українищодо свободи договору, а також глав 52, 53ЦК Українищодо поняття та умов договору, його укладення, зміни та розірвання.

У частині 3ст. 6 ЦК Українипередбачено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, надаючи, таким чином, особам право вибору : використати існуючі норми законодавства для регулювання своїх стосунків або встановити для цих стосунків власні правила поведінки.

Принцип свободи договору, згідно ст.6,627 ЦК України,є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати : по-перше - можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге - можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.

Таким чином, сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини, лише у випадках, якщо існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства; заборона випливає із змісту акта законодавства та така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.

Шлюбний договір, згідно ст. 103 СК України, на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені,може бути визнанийнедійсним за рішенням суду з підстав, встановленихЦК України.

Виходячи зі змісту ст.9,103 СК України, ст.203,215 ЦК України, підставою недійсності шлюбного договору є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) таких вимог: 1) зміст шлюбного договору не може суперечити законодавству України, а також моральним засадам суспільства; 2) волевиявлення кожного із подружжя при укладенні шлюбного договору має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 3) шлюбний договір має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно ч. 5ст. 93 СК Україниза шлюбним договором не може передаватись у власність одному із подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Частинами 2, 3 та 5ст. 97 СК Українивстановлено, що сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положеньст. 60 цього Кодексуі вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них.

Сторони можуть : домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу; включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.

Зважаючи на встановлені вище обставини, суд вважає, що сторони не передавали за шлюбним договором у власність один одному нерухоме майно, право на яке підлягає державній реєстрації, атільки встановили правовий режим майна, право власності на яке вже зареєстровано за одним з них чи буде зареєстровано після його укладення.

Відтак, суд приходить висновку, що оскаржуваний шлюбний договір не суперечить вимогамч. 5ст. 93 СК України, так як за договором не передбачена перереєстрація нерухомого майна та укладення цивільно - правових угод на його виконання.

Висновки суду узгоджуються з правовою позицією наведеною Верховним Судом у постанові від 30 січня 2018 року у справіза№ 61-1744св18, у постанові від 04 квітня 2018 року у справі за № 61-5433св18.

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Слід також зазначити, що договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків.

З урахуванням принципів приватного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності.

Недійсність договору як приватно - правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/ набуття/ зміни/ встановлення/ припинення прав взагалі).

Положеннямист. 103 СК Українизаконодавець частково врегулював оспорюваність шлюбного договору. З урахуванням того, що положенняЦК Українисубсидіарно застосо-вуються для регулювання сімейних відносин, то до недійсності шлюбного договору (його частини) підлягають застосуванню норми даного кодексу.

Для визнання судом оспорюваного шлюбного договору (його частини) недійсним необхідним є : наявність підстав для оспорення шлюбного договору (його частини); встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне приватне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного шлюбного договору (чи його частини) недійсним, так і порушення (не визнання або оспорювання) суб`єктивного приватного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного шлюбного договору.

Під змістом шлюбного договору розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Під вимогами, яким не повинен суперечити шлюбний договір (його частина), мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно - правових нормах.

Углаві 10 СК України(статті 92-103) визначені вимоги до форми, змісту, строку дії та умов шлюбного договору, підстав його розірвання чи визнання недійсним.

Так, відповідно ч. 1 ст. 93 СК Українишлюбний договір регулює майнові відносини між подружжям, визначає їхні майнові права та обов`язки. У частинах четвертій, п`ятійданої статті містяться обмеження щодо змісту шлюбного договору : по-перше - договір не повинен ставити одного із подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище порівняно із законодавством; по-друге - за шлюбним договором не може передаватись у власність одному із подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Визначення «надзвичайно невигідне матеріальне становище», вжите у ч. 4 ст. 93 СК України, має оціночний характер і підлягає доведенню стороною відповідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, тобто сторона позивача повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, і ці докази повинні бути оцінені судом відповідно до норм цивільного процесуального права.

Аналогічний правовий висновок сформовано Верховним Судом України у постанові від 28 січня 2015 року у справі за № 6-230цс14.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На обгрунтовування вимог про визнання шлюбного договору недійсним позивачем вказано, що його умови ставлять ОСОБА_1 у надзвичайно невигідне матеріальне становище, оскільки право власності на спільно нажите нерухоме майно (земельну ділянку) в період шлюбу, за умовами договору передано в особисту приватну власність відповідачу, а він не отримав жодного об`єкту нерухомого майна.Крім того, у позивача взагалі відсутнє будь яке майно в приватній власності.

Як вбачається з оскаржуваного шлюбного договору, ним врегульовано майнові відносини між подружжям, вони містять однакові умови для обох сторін.

При цьому, будь-яких належних і допустимих доказів на підтвердження того, що умови шлюбного договору ставлять ОСОБА_1 у надзвичайно невигідне матеріальне становище, останнім до суду не надано.

Посилання позивача на ту обставину, що майно придбане під час шлюбу з відповідачем, відходить за шлюбним договором саме ОСОБА_2 , і це ставить його у надзвичайно невигідне матеріальне становище, суд оцінює критично, оскільки земельну ділянку було придбано на ім`я відповідача після укладання шлюбного договору, з умовами якого ОСОБА_1 був достеменно обізнаний і на час реєстрації права власності за відповідачем, не висловлював своїх заперечень. Доказів протилежного до суду не надано.

У пункті 1.1 шлюбного договору сторони погодили, щона зазначене в п. 2.1. - 2.3. цього договору майно не поширюються положення ст.60 СК України, тобтов договорі відсутнє посилання щодо передачі у власність відповідачу чи позивачу нерухомого майна, яке підлягає державній реєстрації.

Устатті 60 СК Українизакріплено принцип спільності майна подружжя. Сторони шлюб-ного договору мають можливість домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положеньст. 60 СК України. Тобто, сторони шлюбного договору можуть домовитися, що : майно, набуте за час шлюбу, але після укладення шлюбного договору, буде набуватися сторонами на праві спільної часткової власності; режим спільності майна (ст. 60 СК України) може бути змінений за домовленістю сторін на режим роздільності. Сторони можуть включити до шлюбного договору умову, що повністю виключає можливість виникнення в майбутньому спільного подружнього майна. При цьому майно, набуте за час шлюбу, належатиме кожному з подружжя на праві приватної власності (роздільне майно).

Відтак, умови договору відповідають вимогам ч. 2ст.97СК України та не суперечить вимогамст. 93 СК України.

Вказані висновки суду узгоджуються з правовою позицією, наведеної Верховним Судом у постанові від 10 травня 2022 року у справі за № 755/5802/20.

В свою чергу доводи позовної заяви про те, що шлюбний договір також укладено під впливом складних життєвих обставин, а саме кримінального переслідування ОСОБА_2 з 2011 року до 2014 року за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366 та ч. 1 ст. 172 КК України суд оцінює критично.

Так, санкцією ч. 5 ст. 191 КК України дії,передбачені частинами1-4цієї статті,якщо вонивчинені вособливо великихрозмірах абоорганізованою групою, караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

Відтак, з метою недопущення конфіскації майна подружжя, у разі ухвалення обвину-вального вироку щодо ОСОБА_2 , на підставі шлюбного договору від 04 жовтня 2012 року сторони мали можливість оформити земельну ділянку саме на позивача, однак, усвідомлюючи наслідки даного вибору, зареєстрували право власності на майно саме за відповідачем.

В свою чергу, доводи позивача про те, що даний шлюбний договір та подальша реєстрація права власності ОСОБА_2 щодо земельної ділянки здійснені на виконання домовленостей з потерпілою від кримінального правопорушення стороною, не підтверд-жена жодними належними і допустимими доказами.

Підсумовуючи вказане вище, суд приходить висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

Частиною 1 та п.1 ч. 3ст. 133 ЦПК Українивизначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно ч.1ст. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у задоволені позову відмовлено, суд залишає витрати по сплаті судового збору за позивачем та не вбачає підстав для їх стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 ..

Враховуючи наведене та керуючись вимогами ст. ст. 10-13, 76-82, 133, 141, 263-365, 353-354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа : Приватний нотаріус Бориспільського нотаріального округу Київської області Козій Анна Володимирівна про визнання шлюбного договору недійсним - відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду через Бориспільський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення виготовлено 26 січня 2023 року.

Суддя Л.В. Яковлєва