Рішення

від 26.01.2023 по справі 910/8766/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.01.2023Справа № 910/8766/22

Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши у спрощеному провадженні без виклику сторін справу

За позовом Громадської спілки "Українська інфраструктурна асоціація"

вул. Ярославська, буд. 58, м. Київ, 04071

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Креативний Квартал- Київ.2" вул. Жилянська, 148-б, м. Київ, 01135

про стягнення 168 714,15 грн.

ВСТАНОВИВ:

Громадська спілка "Українська інфраструктурна асоціація" (далі-позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Креативний Квартал-Київ.2" (далі-відповідач) про стягнення 168 714,15 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва № 910/8766/22 від 12.09.2022 позовну заяву залишено без руху.

19.09.2022 від позивача надійшли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 12.09.2022.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 23.09.2022 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/8766/22 та постановив здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Даною ухвалою, суд у відповідності до ст. 165, 166 Господарського процесуального кодексу України встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив.

18.11.2022 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в котрому проти задоволення позову заперечує.

01.12.2022 позивачем подано відповідь на відзив.

Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, а наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

З моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв`язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Враховуючи зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Між ТОВ "КРЕАТИВНИЙ КВАРТАЛ-КИЇВ.2" (далі - Відповідач) та Громадською спілкою «Українська інфраструктурна асоціація» (далі - Позивач та/або Асоціація) було укладено Договір резидентства № КК2-136/2021 від 16.09.2021 (далі - Договір), згідно якого Відповідач надає Позивачу право використовувати Зони загального користування з доступом до Кімнат, закріплених за Асоціацією з наданням послуг, що входять до базових послуг Пакету "Private office" (далі - Послуги).

Сторонами було підписано Договір разом з Протоколом розбіжностей від 16.09.2021 (далі - Протокол, копія додається). Відповідно до п.2 Протоколу сторони погодили, що положення Договору, викладені в цьому Протоколі розбіжностей, приймаються Сторонами в Погодженій редакції цього Протоколу розбіжностей.

Згідно з визначеннями, наведеними у п.1 Договору:

Простір - офісний простір, що знаходиться на 3-му поверсі, БЦ "Астарта" за адресою: вул. Ярославська, 58, м. Київ, 04071, Україна та включає в себе Зони загального користування, Кімнати, 2 Кімнати для переговорів, Кімнати для телефонних переговорів;

Кімната - закріплена за Резидентом, відокремлена частина Простору доступ до якої здійснюється через систему контролю доступу, та доступ до якої надається Резиденту, його працівникам та/або особам з якими Резидент перебуває в договірних правовідносинах.

Відповідно до п. 2.2. Договору номера Кімнат закріплених за Резидентом погоджуються Сторонами в Додатку № 1 до цього Договору. Пунктом 2.4 Договору визначено, що Резидент зобов`язується використовувати Простір, Кімнати закріплені за ним як офіс для впровадження його бізнес-проектів та/або ведення незалежної професійної діяльності як самозайнята особа.

Пунктом 2.5. Договору передбачено, що строк надання Послуг погоджується Сторонами в Додатку №1 до цього Договору та не може перевищувати строк дії цього Договору, погоджений Сторонами в пункті 8.1. цього Договору. Згаданий пункт 8.1. Договору передбачає, що якщо умовами цього Договору або додатками, додатковими угодами до нього не передбачено інше, цей Договір набирає чинності з дати його підписання належним чином уповноваженими представниками обох Сторін та діє до 16 серпня 2024 р. але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань за цим Договором.

Згідно з Додатком № 1 до Договору (Табл.1) період надання послуг - з 01.01.2022 по 16.08.2024 р.

Відповідно до п.8.2. Договору Сторони погодили, що кожна зі Сторін може розірвати Договір достроково, тільки у випадку надсилання повідомлення, у спосіб, який передбачений пунктом 9.1 Договору, іншій Стороні не менше ніж за 2 (два) місяці до дати розірвання Договору. Пунктом 9.1 Договору передбачено спосіб направлення повідомлення - поштовим відправленням, рекомендованим листом з повідомленням про вручення за адресою вказаною в розділі 11 Договору або вручення належним чином уповноваженому представнику іншої Сторони під підпис.

Керуючись пунктом 8.2 Договору, Позивачем ініційовано дострокове розірвання Договору у спосіб, визначений пунктом 8.2. Договору, а саме: надіслано 2 (два) ідентичних повідомлення про дострокове розірвання Договору від 25.03.2022 р. № 25/03/22 засобами поштового зв`язку з повідомленням про вручення на 2 адреси, вказані у Договор. Доказами надсилання двох повідомлень про дострокове розірвання Договору (далі по тексту - повідомлення) є:

- поштова накладна «Укрпошти» № 7905100012519 від 25.03.2022 (на адресу 04071, м. Київ, вул. Ярославська, 58, Бізнес-центр «Астарта»);

- опис вкладення у цінний лист від 25.03.2022 (на адресу 04071, м. Київ, вул. Ярославська, 58, Бізнес-центр «Астарта»);

- поштова накладна «Укрпошти» № 7905100012527 від 25.03.2022 (на адресу 01135, м. Київ, вул. Жилянська, буд.148-Б);

- опис вкладення у цінний лист від 25.03.22 (на адресу 01135, м. Київ, вул.. Жилянська, буд.148-Б).

Таким чином, Позивачем було виконано всі умови, визначені Договором, для початку юридичної процедури його дострокового розірвання.

Одночасно, у зазначеному повідомленні Позивачем запропоновано (в якості добровільної оферти) достроково розірвати Договір в інший спосіб, аніж це передбачено у п.8.2 Договору, а саме - шляхом укладення додаткової угоди до Договору з огляду на настання обставин, за які жодна з Сторін не відповідає (ст.607 ЦК України). Така пропозиція висловлена Асоціацією в абз.2 та абз.3 стор.2 Повідомлення. Пропозиція була висловлена виключно з метою оперативного вирішення питання розірвання Договору, оскільки його діюча редакція не дозволяла це зробити.

Також, у згаданому повідомленні від 25.03.2022 р. (абз.3 стор.2) Позивачем повідомлено Відповідача про те, що у разі, якщо Відповідач не погоджується з пропозицією Асоціації про укладення додаткової угоди, то датою дострокового розірвання Договору буде 26.05.2022 р. як це і передбачено його пунктом 8.2 (за два місяці до дати розірвання).

Саме ця дата є першим днем, коли договірні правовідносини сторін за Договором припинилися внаслідок дострокового розірвання Договору Позивачем.

Окрім того, керуючись статтею 8.4. Договору, відповідно до якої Сторони зобов`язуються на дату розірвання Договору провести всі взаєморозрахунки за ним, - Позивачем запропоновано Відповідачу до 25.05.2022 повернути кошти, сплачені Асоціацією як оплату за Послуги, що не були надані через обставини, за які Позивач не відповідає, а саме: кошти за оренду, сплачені за 5 днів з 24 по 28 лютого 2022 року та березень 2022 року, а також забезпечувальний платіж, що загалом складає суму в розмірі 124 429 гривень 11 коп.

Разом з тим, відповідно до п.1 Додатку 1 до Договору сторони погодили, що всі платежі за Договором будуть здійснюватись в національній валюті України - гривні, при цьому, вартість Послуг становить суму в гривні, що є еквівалентом відповідної суми вартості Послуг в доларах США, зазначених в цьому Додатку до Договору та визначається за курсом гривні до долара США, встановленого Національним банком України на дату виставлення рахунку Креативним кварталом.

Відповідно до Таблиці 2 Додатку 1 до Договору вартість Послуг за 1 (один) період в доларах США, в т.ч. ПДВ 20%, складає еквівалент 1440,00 доларів США.

Забезпечувальний платіж в доларах США складає еквівалент 2880,00 дол. США.

З огляду на це, Позивач вважає, що оскільки сума зобов`язання, яка була перерахована Відповідачу у гривнях, виражена у Договорі в еквіваленті до іноземної валюти - долара США, то стягненню підлягає відповідний еквівалент в гривнях до долара США згідно курсу НБУ станом на день подачі позову. Зазначена сума з урахуванням 3-х відсотків річних становить (станом на 30.08.2022 р.) 168 714, 15 грн.

Таким чином, за твердженням Позивача, проти котрого не заперечує Відповідач,, Договір є припиненим з 26.05.2022 року з огляду на його дострокове розірвання Позивачем відповідно до п.8.2. Договору.

В період дії Договору Позивачем вносились періодичні орендні платежі відповідно до пунктів 3.3., 3.4. Договору та Додатку № 1 до Договору.

Так, відповідно до п.3.3 Договору вартість Послуг за 1 (один) місяць погоджується Сторонами в Додатку № 1 до цього Договору. Згідно з п.3.4. Договору Резидент зобов`язується здійснювати оплату послуг щомісячно до 10 (десятого) числа кожного поточного місяця за наступний.

Відповідно до п.1 Додатку 1 до Договору сторони погодили, що всі платежі за Договором будуть здійснюватися в національній валюті України - гривні, при цьому, вартість Послуг становить суму в гривні, що є еквівалентом відповідної суми вартості Послуг в доларах США, зазначених в цьому Додатку до Договору та визначається за курсом гривні до долара США, встановленого Національним банком України на дату виставлення рахунку Креативним кварталом.

Відповідно до Таблиці 2 Додатку 1 до Договору вартість Послуг за 1 (один) період в доларах США, в т.ч. ПДВ 20%, складає еквівалент 1440,00 доларів США.

Забезпечувальний платіж в доларах США складає еквівалент 2880,00 дол. США

Позивачем сплачено орендну плату у розмірі 39 280,61 грн. за лютий 2022 року відповідно до платіжного доручення № 1 від 05.01.2022 р. згідно рахунку Відповідача № 658 від 31.12.2021 р. Станом на 31.12.2021 курс гривні до долара США був 27,2782 грн./1 дол. США.

Також, Позивачем відповідно до п.3.4 Договору сплачено наперед орендну плату за березень 2022 року у сумі 40 777,92 грн. відповідно до платіжного доручення № 14 від 02.02.2022 р. згідно рахунку № 51 від 02.02.2022 р. Кошти сплачено за Послуги, що мали бути надані в березні 2022 р.

Станом на 02.02.2022 курс гривні до долара США був 28,318 грн./1 дол. США.

Станом на 30.08.2022 р. курс гривні до долара США становить 36,5686 грн./1 дол. США.

Таким чином, станом на 30.08.2022 року сума в гривнях, що є еквівалентом 1 440,00 дол. США становить 52 658,78 грн. (1 440 дол. США х 36,5686 грн.).

Окрім того, Позивачем внесено Забезпечувальний платіж, який відповідно до пунктів 6.1-6.2 Договору, є видом забезпечення зобов`язань Позивача.

Так, Позивачем сплачено Забезпечувальний платіж відповідно до:

- квитанції про оплату № 109989185 від 18.10.2021 р. згідно рахунку № 504 від 04.10.2021 р.; та - платіжного доручення № 3 від 13.11.2021 згідно рахунку № 505 від 04.10.2021 р.

Курс гривні до долара США станом на 04.10.2021 р. - 28, 61 грн./1 дол. США.

Відповідно до згаданого курсу гривні Позивачем у загальному розмірі сплачено забезпечувальний платіж у сумі 76 636 гривень 80 копійок.

Станом на 30.08.2022 р. курс гривні до долара США становить 36,5686 грн./1 дол. США, а отже сума в гривнях, що є еквівалентом 2 880,00 дол. США становитиме 105 317, 57 грн.

Сума коштів, сплачених за період з 24.02.2022 по 28.02.2022 року (період, за який послуги Відповідачем не надавалися, а Позивач був позбавлений можливості користуватись орендованим майном та виконувати свої зобов`язання з причин, за які він не відповідає) вираховується шляхом ділення місячної орендної плати за лютий на 28 днів. А саме: 1 440 дол. США/28 днів = 51,43 дол. США/день.

Таким чином, 5 днів х 51,43 дол. США = 257,14 дол. США, що в еквіваленті у національній валюті станом на 30.08.2022 р. складає 9 403,35 грн.

Разом сума заборгованості: 167 379,70 грн.

Слід відзначити, що з огляду на вказані обставини орендовані площі не використовувались Позивачем з 24.02.2022 до 26.05.2022 р., а Відповідач не забезпечував можливості наймачам (резидентам) користуватися орендованими приміщеннями та не надавав Послуги, передбачені Договором. Офісні площі за адресою м. Київ, вул. Ярославська, 58, БЦ «Астарта», 3 поверх, Creative Quarter (Креативний квартал) були зачиненими з 24.02.2022 до 01.06.2022 року, а представники Відповідача у згаданий період з зрозумілих причин були відсутніми.

Вищезгаданий факт підтверджується також листом Відповідача № K.2/16-05/65 від 16 травня 2022 р. У цьому листі Відповідач повідомив про відновлення роботи офісного центру, а також про те, що з 01 червня 2022 р. Креативний квартал відновлює свою роботу та надання Послуг Резидентам. Ця обставина є додатковим підтвердженням неможливості користування Позивачем орендованим приміщенням та отримувати інші послуги за Договором в оспорюваний період.

За змістом частини 6 статті 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

За твердженнями Позивача, він звільняється від орендної плати за весь час, протягом якого майно не могло використовуватись через обставини, за які він не відповідає, а саме - через обставини воєнного стану. Це, зокрема, оспорюваний період з 24.02.2022 по 28.02.2022 р. та березень 2022 року. За квітень 2022 р. та 25 днів травня 2022 р. плата за користування приміщенням Позивачем не вносилась через неможливість користуватись ним.

На переконання Позивача, після 25.05.2022 року правова підстава, згідно якої вносились кошти, відпала, а сплачені кошти внаслідок події (настання обставин воєнного стану) та перебувають у Відповідача без достатніх правових підстав.

Звертаючись до суду із позовом, Позивач вважає, що з огляду на неповернення сум орендної плати за період з 24.02.2022 по 28.02.2022 року, що в еквіваленті до долара США станом на день подачі позову складає 9 403,35 грн., сплаченої оренди за березень 2022 року (в еквіваленті до курсу долара США станом на день подачі позову) у розмірі 52 658,78 грн. та Забезпечувального платежу, еквівалентному сумі в доларах США станом на день подачі позову, у розмірі 105317,57 грн. гривень 57 коп., - вказані кошти з 26.05.2022 року (після припинення договору) є такими, що утримуються Відповідачем без достатніх правових підстав, та підлягають поверненню як виконане у зобов`язанні відповідно до частини 1 ст.1212 ЦК України в сукупності з п.3 частини 3 ст.1212 ЦКУ.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, що позивач вказує на безпідставність та протиправність не повернення Товариством з обмеженою відповідальністю "Креативний Квартал-Київ.2" Громадській спілці "Українська інфраструктурна асоціація" суми орендної плати за ненадані послуги та забезпечувального платежу в передбачений договором строк та порядок, у зв`язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 168 714,15 грн.

Договір є договором оренди, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у їх сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст.ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Норми вказаної статті кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Так, згідно зі ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

У відповідності до ст. 760 Цивільного кодексу України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права.

Відповідно до вимог статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситься за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За таких обставин, оскільки однією із кваліфікуючих ознак договору найму є його оплатний характер, за користування найманим майном з наймача обов`язково стягується орендна плата.

Згідно ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Частинами 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України визначено що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Таким чином, відповідно до Таблиці 2 Додатку 1 до Договору вартість Послуг за 1 (один) період в доларах США, в т.ч. ПДВ 20%, складає еквівалент 1440,00 доларів США.

Забезпечувальний платіж в доларах США складає еквівалент 2880,00 дол. США

Судом встановлено, що відповідно Позивачем сплачено орендну плату у розмірі 39 280,61 грн. за лютий 2022 року відповідно до платіжного доручення № 1 від 05.01.2022 р. згідно рахунку Відповідача № 658 від 31.12.2021 р. Станом на 31.12.2021 курс гривні до долара США був 27,2782 грн./1 дол. США.

Також, Позивачем відповідно до п.3.4 Договору сплачено наперед орендну плату за березень 2022 року у сумі 40 777,92 грн. відповідно до платіжного доручення № 14 від 02.02.2022 р. згідно рахунку № 51 від 02.02.2022 р. Кошти сплачено за Послуги, що мали бути надані в березні 2022 р.

Таким чином, станом на 30.08.2022 року сума в гривнях, що є еквівалентом 1 440,00 дол. США становить 52 658,78 грн. (1 440 дол. США х 36,5686 грн.).

Окрім того, Позивачем внесено Забезпечувальний платіж, який відповідно до пунктів 6.1-6.2 Договору, є видом забезпечення зобов`язань Позивача.

Так, Позивачем сплачено Забезпечувальний платіж відповідно до:

- квитанції про оплату № 109989185 від 18.10.2021 р. згідно рахунку № 504 від 04.10.2021 р.; та - платіжного доручення № 3 від 13.11.2021 згідно рахунку № 505 від 04.10.2021 р.

Відповідно до згаданого курсу гривні Позивачем у загальному розмірі сплачено забезпечувальний платіж у сумі 76 636 гривень 80 копійок.

Станом на 30.08.2022 р. курс гривні до долара США становить 36,5686 грн./1 дол. США, а отже сума в гривнях, що є еквівалентом 2 880,00 дол. США становитиме 105 317, 57 грн.

Водночас 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України згідно з Указом Президента України №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", який затверджено Законом України №2102-IX від 24.02.2022 року "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" в країні введено воєнний стан.

Судом встановлено, що Позивачем фактично сплачено Відповідачу за послуги за лютий 2022 та березень 2022.

Таким чином, за твердженням Позивача, котре належними та допустимими доказами не спростовано Відповідачем, починаючи з 24.02.2022 у зв`язку із загальновідомими обставинами, Відповідачем послуги з надання приміщень у використання не надавалися.

Водночас, відповідно до норм частин четвертої, шостої статті 762 Цивільного кодексу України наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Суд звертає увагу, що у частині шостій статті 762 Цивільного кодексу України відсутній вичерпний перелік обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження.

За змістом пункту 14 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (у редакції, чинній до 16.07.2020) такого вичерпного переліку обставин теж не передбачено.

При цьому у пункті 6.10. постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16 зазначено, що підставою для застосування норми частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.

Отже, для застосування частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає.

Тобто, наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини.

В такий спосіб підставою звільнення від зобов`язання сплачувати орендну плату ця норма визначає, зокрема, об`єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.

При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон`юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили тощо.

Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі наведеної правової норми він вправі порушувати питання про повне звільнення його від внесення орендної плати.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України викладена у постановах Верховного Суду у справах № 914/1248/18, № 914/2264/17, № 910/13158/20, № 911/3067/20, № 911/654/21.

Таким чином, звільнення від сплати орендної плати є істотним втручанням у правовідносини сторін договору, а тому може застосовуватись за виключних обставин, наприклад, відсутності доступу до найманого приміщення, неможливості орендаря перебування в ньому та зберігання речей тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, у підтвердження обставини неможливості користування орендованим майном Позивач послався на введення воєнного стану на території України у спірний період та відсутність доступу до приміщень. що орендувалися у зв`язку із припиненням роботи БЦ «Астрарта» та простору Креативного кварталу.

Судом прийнято в якості належного та допустимого доказу наявний в матеріалах справи лист Відповідача № K.2/16-05/65 від 16 травня 2022 р., в котрому Відповідач повідомив про відновлення роботи офісного центру, а також про те, що з 01 червня 2022 р. Креативний квартал відновлює свою роботу та надання Послуг Резидентам. Ця обставина є додатковим підтвердженням неможливості користування Позивачем орендованим приміщенням та отримувати інші послуги за Договором в оспорюваний період.

У даному випадку господарський суд звертається до категорії стандарту доказування та відзначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Доказів на спростування зазначених обставин Відповідачем до суду не представлено.

Сума коштів, сплачених за період з 24.02.2022 по 28.02.2022 року (період, за який послуги Відповідачем не надавалися, а Позивач був позбавлений можливості користуватись орендованим майном та виконувати свої зобов`язання з причин, за які він не відповідає) вираховується шляхом ділення місячної орендної плати за лютий на 28 днів. А саме: 1 440 дол. США/28 днів = 51,43 дол. США/день.

Таким чином, 5 днів х 51,43 дол. США = 257,14 дол. США, що в еквіваленті у національній валюті станом на 30.08.2022 р. складає 9 403,35 грн.

Разом сума заборгованості: 167 379,70 грн.

Стосовно тверджень Позивача про утримання Відповідачем вказаної суми заборгованості без достатньої правової підстави суд зауважує наступне.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Статтею 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України, безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Частина 3 статті 1212 Цивільного кодексу України поширює дію положень про безпідставне збагачення на відносини, що регулюються іншими положеннями Цивільного кодексу України, зокрема, на випадки виконання зобов`язання однією із сторін:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Верховний Суд у постанові від 18.06.2021 у справі №927/491/19 зазначав, що ст.1212 ЦК регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Системний аналіз положень статей 11, 177, 202, 1212 ЦК дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей). Загальна умова ч.1 ст.1212 ЦК звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах. Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Тобто в разі, коли правочин утворює правову підставу для набуття (збереження) майна, ст.1212 ЦК можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Таким чином, у випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв`язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 02.10.2013 у справі № 6-88цс13, від 02.09.2014 у справі № 910/1620/13, від 14.10.2014 у справі №922/1136/13 та від 25.02.2015 у справі № 910/1913/14, від 02.02.2016 у справі №6-3090цс15, яка підтримана Верховним Судом у постанові від 06.03.2018 по справі № 910/13814/17.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Аналогічна правова позиція викладені в постанові Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 910/5027/18.

Таким чином, судом встановлено, що кошти сплачені Позивачем Відповідачу на підставі договору резиденства №КК2-136/2021 від 16.09.2021 не можуть вважатися такими, що набуті відповідачем без достатньої правової підставі, не зважаючи на те, що вказаний Договір розірвано сторонами з 26.05.2022.

Суд відзначає, що на відміну від викладеного, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

При цьому, незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема, і щодо здійснення захисту законних інтересів, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо обставин спірних правовідносин між ними.

Аналогічні висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц та від 04.12.2019 у справі №917/1739/17.

При цьому, Великою Палатою Верховного Суду було наголошено на тому, що суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №924/1473/15, від 04.12.2019 у справі №917/1739/17).\

Тобто, зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору, адже саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Отже, судом встановлено дійсну правову природу спірних правовідносин, яка випливає з орендного правовідношення, та, застосувавши правові норми, які регулюють такі відносини, дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача заявленої позивачем заборгованості у визначеному розмірі.

Стосовно вимоги позивача про стягнення 3% річних у розмірі 1 334,45 грн. суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перевірку розрахунку суми 3% річних, суд дійшов висновку про те, що нарахування здійснено вірно.

Враховуючи наведене, суд задовольняє позовну вимогу про стягнення з відповідача 1 334,45 грн. - 3% річних, нарахованих за період 26.05.2022 по 30.08.2022.

Відповідача заперечуючи проти задоволення позовних вимог вказує, що Позивач був зобов`язаний сплатити нову вартість орендної плати (у розмірі 30% за кожен місяць від попередньої вартості послуг) згідно з рахунком-фактурою № 176 від 02.05.2022.

Так, Відповідач у відзиві посилається на п.3.14 Договору резидентства № КК2- 136/2021 від 16.09.2021 (далі - Договір), відповідно до якого Креативний Квартал може зменшувати вартість Послуг за даним договором в односторонньому порядку.

При цьому Резидент шляхом сплати відповідного рахунку надає свою згоду на таке зменшення i такий сплачений рахунок буле вважатися додатковою угодою до даного Договору, якою сторони зменшують вартість послуг за даним Договором.

Таким чином суд погоджується із твердженнями Позивача стосовно того, що юридичним фактом, який свідчитиме про укладення Сторонами додаткової угоди про зменшення вартості Послуг, є оплата Позивачем рахунку № 176 від 02.05.2022. Однак, Позивач не сплачував такий рахунок, а Відповідач не надав доказів такої оплати. Таким чином, додаткова угода про зменшення плати за Послуги є неукладеною, а правові наслідки у вигляді безумовного зобов`язання Позивача з оплати такого рахунку та нової вартості послуг) - відсутні.

Посилання Відповідача на необхідність оплати згаданого рахунку та одночасне визнання ним того факту, що сплачена Позивачем сума Послуг за березень 2022 р. (згідно платіжного доручення № 14 від 02.02.2022 відповідно до рахунку № 51 від 02.02.2022 р.) розподілена Відповідачем на три періоди (березень, квітень та 25 днів травня 2022 р.), а також визнання ним «переплати» Позивачем за оренду на суму 2 864,50 грн. свідчить про те, що зобов`язання з оплати виставленого рахунку № 176 від 02.05.2022 у Позивача не виникало, оскільки останнє вже було фактично сплачено.

Також у відзиві на позов Відповідача заперечує проти позовних вимог про повернення суми забезпечувального платежу з урахуванням курсу НБУ станом на день подачі позову.

Суд приходить до висновку, що посилання Відповідача на п.1 Додатку № 1 до Договору оренди, у якому (як стверджує Відповідач) встановлено порядок визначення вартості Забезпечувального платежу, та який, має бути повернутий Позивачу в межах його первинної вартості на день виставлення рахунку, є хибними з огляду на таке.

Відповідно до п.1 Додатку 1 до Договору сторони погодили, що всі платежі за Договором будуть здійснюватись в національній валюті України - гривні, при цьому, вартість Послуг становить суму в гривні, що є еквівалентом відповідної суми вартості Послуг в доларах США, зазначених в цьому Додатку до Договору та визначається за курсом гривні до долара США, встановленого Національним банком України на дату виставлення рахунку Креативним кварталом.

Тобто, у згаданому пункті встановлено порядок визначення вартості лише Послуг, а не Забезпечувального платежу, який є відмінним за своєю правовою природою платежем та жодним чином не відноситься до послуг, які надаються Відповідачем.

Це підтверджується і самим Договором, оскільки ці два поняття розмежовані у п.1 Договору та у предметі Договору. Так, згідно п.2.1 Договору (предмет) Відповідач надає Позивачу право використовувати Зони загального користування з доступом до Кімнат, закріплених за Асоціацією з наданням послуг, що входять до базових послуг Пакету "Private office" (далі - Послуги). Як бачимо, Забезпечувальний платіж тут відсутній.

Відповідно до визначень, наведених у п.1 Договору, Послуги пакету «Private office» - послуги, перелік яких погоджений Сторонами в розділі 4 цього Договору. Серед переліку, встановленого у п.4.1 Договору, Забезпечувальний платіж також відсутній.

Згідно з тим же пунктом 1 Договору Забезпечувальний платіж - грошова сума у розмірі погодженому Сторонами, яка перераховуються Резидентом Креативному кварталу та визначається Сторонами, як інший вид забезпечення зобов`язань Резидента. Відповідно до п.6.1 Договору Забезпечувальний платіж встановлений за погодженням Сторін, як вид забезпечення зобов`язань Резидента перед Креативним кварталом за цим Договором. На суму коштів Забезпечувального платежу будь-які проценти та/чи індекси не нараховуються. Сторони розуміють, що Забезпечувальний платіж не буде вважатись авансовим платежем за Послуги за цим Договором чи як відшкодування завданої Креативному кварталу Резидентом шкоди.

З огляду на вказане, ототожнення Відповідачем Послуг та Забезпечувального платежу (з точки зору порядку визначення суми, яка підлягає сплаті за зобов`язанням) є хибним, а тому п.1 Додатку 1 до Договору на повернення Забезпечувального платежу не поширюється.

Отже, частина 2 статті 533 ЦКУ повинна застосовуватись до Забезпечувального платежу в розрізі курсу Національного банку України до іноземної валюти (долара США) на день оплати, оскільки інший порядок визначення суми Забезпечувального платежу (що виражений у доларах США), Договором не встановлений.

Таким чином, інші аргументи та заперечення відповідача проти задоволення позовних вимог суд розглянув і відхилив, як такі що не спростовують заявлених позовних вимог.

Всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд зазначає, що обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 ГПК України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №127/3429/16-ц.

Враховуючи встановлене вище, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог Громадської спілки "Українська інфраструктурна асоціація" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Креативний Квартал-Київ.2" про стягнення боргу у розмірі 167 379,70 грн., 3% річних у розмірі 1334,45 грн., відповідно позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у зв`язку із задоволенням позовних вимог покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Креативний Квартал-Київ.2" (вул. Жилянська, 148-б, м. Київ, 01135; код ЄДРПОУ 41350088) на користь Громадської спілки "Українська інфраструктурна асоціація" (вул. Ярославська, буд. 58, м. Київ, 04071; код ЄДРПОУ 44362323) борг у розмірі 167 379,70 грн., 3% річних у розмірі 1334,45 грн. а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2530,72 грн.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Суддя М.О. Лиськов