Постанова

від 26.01.2023 по справі 480/8032/21

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2023 р. Справа № 480/8032/21Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Мінаєвої О.М.,

Суддів: Калиновського В.А. , Кононенко З.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Газтех" на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.02.2022 року, головуючий суддя І інстанції: С.М. Гелета, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, повний текст складено 12.05.22 року у справі № 480/8032/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газтех"

до Головного управління Держпраці в Сумській області

про визнання протиправними та скасування наказів,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка, ОСОБА_1 , звернулась до суду з адміністративним позовом до Полтавської обласної прокуратури, в якому просила суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ керівника Полтавської обласної прокуратури від 10 серпня 2021 року №656к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Машівського відділу Кобеляцької місцевої прокуратури Полтавської області;

- поновити ОСОБА_1 на посаді, рівнозначній посаді прокурора Машівського відділу Кобеляцької місцевої прокуратури Полтавської області з 11 серпня 2021 року;

- стягнути з Полтавської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 21.12.2021 року у справі № 440/10030/21 у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, та порушення норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 21.12.2021 року у справі № 440/10030/21 скасувати, та прийнявши нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивачка посилається на те, що оскільки на момент її звільнення з посади прокурора не існувало чіткого та однозначного правового регулювання процедури переведення прокурорів місцевих прокуратур, вона перебувала у стані правової невизначеності, що зумовило трактування роботодавцем законодавства не на її користь. Зазначає, що судом першої інстанції не прийнято до уваги її доводи щодо незаконного звільнення на підставі підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19.09.2019 №113-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" без зазначення в наказі про звільнення про п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру», а також про зазначення в наказі як підстави доповідної записки. Вважає, що положенняЗакону України № 113-ІХє дискримінаційними, недемократичними та порушують принцип рівності громадян.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивачка з 03.11.1993 року працювала в органах прокуратури України на різних посадах, а з 13.04.2016 року - на посаді прокурора Машівського відділу Кобеляцької місцевої прокуратури.

07.10.2019 року позивачка подала заяву про переведення на посаду прокурора в окружній прокуратурі та намір пройти атестацію, внаслідок чого рішенням кадрової комісії від 28.01.2021 року її було включено до графіку складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора на 04.02.2021 року.

У подальшому, позивачка відкликала свою заяву від 07.10.2019 року.

Згідно протоколу засідання 14 кадрової комісії від 04.02.2021 року комісією прийнято рішення направити заяву позивачки до Департаменту кадрової роботи та державної служби Офісу Генерального прокурора для розгляду по суті.

Департаментом кадрової роботи та державної служби Офісу Генерального прокурора на адресу Полтавської обласної прокуратури направлено лист № 07/1-2133вих-21, та витяг з протоколу № 1 засідання 14 кадрової комісії від 04.02.2021 року.

Згідно доповідної записки в.о. начальника відділу кадрової роботи та державної служби Полтавської обласної прокуратури Скотаренко Г.З. від 06.08.2021 року в.о. керівника Полтавської обласної прокуратури запропоновано прийняти рішення у відповідності до вимог підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури»у зв`язку із тим, що ОСОБА_1 вважається такою, що не подала заяву про переведення до окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію.

Наказом Полтавської обласної прокуратури № 656к від 10.08.2021 року позивачку було звільнено з посади прокурора Машівського відділу Кобеляцької місцевої прокуратури Полтавської області на підставі підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».

Не погоджуючись з вищевказаним наказом про звільнення, позивачка звернулась до суду з цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 2 червня 2016 року № 1401-VIIIКонституцію Українидоповнено статтею 131-1, відповідно до якої в Україні діє прокуратура, яка здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Стаття 131-1 Конституції Українивказує зокрема на те, що за новим українським конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя.

Отже,Конституція Українивіднесла прокурорів у розділ правосуддя, змінила характер їх діяльності з загального нагляду на основну функцію кримінального обвинувачення та запровадила нові принципи в проведенні оцінювання як суддів, так і прокурорів.

УРішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року № 5-р(ІІ)/2020 зазначено, що не лише структурне положеннястатті 131-1 Конституції Українивизначає нове місце прокуратури в системі державної влади України. Те, що прокуратура належить до української системи правосуддя, опосередковано випливає також із того приписуКонституції України, відповідно до якого саме в системі правосуддя згідно із законом утворюються та діють органи та установи, що провадять стосовно суддів і прокурорів рівнозначно - їх добір, професійну підготовку, оцінювання та розгляд справ щодо їх дисциплінарної відповідальності (частина десята статті 131). Річ у тім, що прокурор, діючи від імені суспільства загалом, як і суддя, діючи від імені держави, при виконанні своїх професійних обов`язків на посаді має чинити справедливо й безсторонньо. Прокуророві, подібно судді, не належить виконувати професійні обов`язки за наявності приватного інтересу. На прокурора, як і на суддю, поширюються певні обмеження, обумовлені потребою забезпечити його безсторонність і доброчесність. Із професійних обов`язків прокурора випливає потреба в доборі на цю посаду таких осіб, що відповідають особливим кваліфікаційним вимогам. Вимоги до осіб, які мають намір обійняти посаду прокурора, мають бути подібними до тих, що їх висунуто до кандидатів на посаду професійного судді. Подібність професії прокурора за правилами, що застосовуються до професії судді, має поширюватись і на запровадження механізмів та процедур у питаннях професійної підготовки, оцінювання, призначення, кар`єрного зростання, дисциплінарної відповідальності, звільнення прокурорів тощо. У цьому аспекті Венеційська Комісія зазначала: «Є цілком очевидним, що система, за якої прокурори нарівні з суддями чинять відповідно до найвищих стандартів доброчесності й безсторонності, надає більшого захисту людським правам, ніж система, що покладається лише на суддів» (Доповідь про європейські стандарти щодо незалежності судової системи: частина ІІ - служба обвинувачення, CDL-AD(2010)040, § 19).

Законом України «Про прокуратуру»(далі - Закон № 1697) забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема, щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.

19 вересня 2019 року прийнятоЗакон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури»(далі - Закон № 113-ІХ), яким внесено зміни до кодексів та законів України не стільки щодо форми чи змісту діяльності прокуратури, а скільки щодо реформи органів прокуратури в частині кадрових питань. ВстановленаЗакономпереатестація не має систематичного характеру, відбувається одноразово за окремимзаконом, є винятковою. У Пояснювальній записці до цього законопроекту було зазначено, що він спрямований на запровадження першочергових і, багато в чому, тимчасових заходів, пов`язаних передусім із кадровим перезавантаженням органів прокуратури шляхом атестації чинних прокурорів, а також надання можливості всім доброчесним кандидатам, які мають належні теоретичні знання та практичні навички, на конкурсних засадах зайняти посаду прокурора у будь-якому органі прокуратури.

Отже, проведення атестації прокурорів було визначено на законодавчому рівні як умова реформування органів прокуратури, що стосувалась зокрема усіх без винятку прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати в органах прокуратури.

Відповідно до пункту 7 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цимЗакономзаймають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

У відповідності до пунктів 7 - 17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ з метою проведення атестації прокурорів наказом Генерального прокурора від 3 жовтня 2019 року № 221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації, який визначає процедуру надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.

Пунктом 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ визначалося, що прокурори, які на день набрання чинності цимЗакономзаймають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першоїстатті 51 Закону України "Про прокуратуру"за умови настання однієї із наступних підстав:

1)неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію;

2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;

3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;

4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.

Порівнюючи співвідношення правових нормЗакону №1697-VIIіЗакону № 113-ІХ, які визначаютьзагальні підстави і умови, за яких можливе звільнення прокурорів, можна сказати, що вони не суперечать одна одній, кожна з них має відповідне застосування для врегулювання певного аспекту правовідносин.

ІснуванняЗакону №1697-VIIтаЗакону № 113-ІХ, які претендують на застосування до спірних правовідносин, були прийняті в різний час. Так,Закон №1697-VII, який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, прийнятий 14 жовтня 2014 року (набрав чинності 15 липня 2015 року), аЗакон № 113-ІХ, положення якого передбачають реалізацію першочергових заходів із реформи органів прокуратури, прийнятий 19 вересня 2019 року (набрав чинності 25 вересня 2019 року, крім окремих його приписів, що не мають значення для цієї справи). Тобто,Закон № 113-ІХякий визначає способи і форми правового регулювання спірних правовідносин, набрав чинності у часі пізніше.

Оскільки,Закон № 113-ІХвизначає першочергові заходи із реформи органів прокуратури, то він є спеціальнимзакономдо спірних правовідносин. А тому пункт 9 частини першоїстатті 51 Закону №1697-VII, який визначає загальні підстави для звільнення, не є застосовним у розв`язанні спірних правовідносин щодо оскарження наказу про звільнення з посади прокурора.

У зв`язку із наведеним, колегія суддів зазначає про безпідставність доводів апеляційної скарги про протиправність незазначення в наказі про звільнення позивачки на підставі підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX положень пункту 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII.

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року №5-рп(II)/2020 до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): "законпізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori) - "законспеціальний має перевагу над загальним" (lex specialis derogat generali) - "законзагальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим" (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Використовуючи згаданий принцип верховенства права (правовладдя), можна зробити висновок, що до спірних правовідносин застосованим є пункт 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ, оскільки він передбачає процедуру атестації прокурорів і є спеціальним, прийнятий пізніше у часі, а отже, згідно правил конкуренції правових норм, має перевагу над загальнимЗаконом №1697-VII.

Системний аналіз положень абзацу першого пункту 19Закону № 113-IXдає підстави дійти висновку про те, що підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у підпунктах 1-4 пункту 19 цього розділу, зокрема й неподання прокурором у встановлений строк заяви про переведення до відповідної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права були наведені Верховним Судом зокрема у постановах від 25 листопада 2021 року у справі № 640/11364/20, від 21 вересня 2021 року у справах № 160/6204/20 та 200/5038/20-а, від 24 вересня 2021 року у справі № 160/6596/20.

Фактично доводи позивачки щодо необхідності скасування оскаржуваного наказу про її звільнення ґрунтуються на її незгоді з положеннямиЗакону № 113-IX які, на її думку, порушують, зокрема, її права та гарантії, що визначеніКодексом законів про працю УкраїнитаКонституцією України.

Водночас колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що положенняЗакону №113-IXна день їх виконання відповідачем і прийняття оскаржуваного наказу були (та є) чинними, неконституційними у встановленомузакономпорядку не визнавалися. Так само були чинними і положення Порядку № 221, а тому правові підстави для їх незастосування відсутні.

Аналогічний висновок був наведений зокрема у постановах Верховного Суду від 29 листопада 2021 року у справі №200/4759/20-а, від 20 жовтня 2021 року у справі № 440/2700/20, від 18 листопада 2021 року у справі №200/5459/20-а.

Колегія суддів зазначає, що законодавець, увівши в дію визначену процедуру реформування органів прокуратури, вказав, які саме дії мають учинити особи з метою подальшого проходження служби в органах прокуратури, та явно і очевидно окреслив умову продовження служби шляхом успішного проходження атестації.

Зважаючи на доводи апеляційної скарги варто зазначити й те, що запровадження законодавцем такого механізму реформування органів прокуратури України, дійсно, певною мірою є втручанням у приватне життя особи прокурора в розумінністатті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року в аспекті умов проходження публічної служби (професійної діяльності). Однак таке втручання в цьому разі прямо передбаченозакономі переслідує абсолютно легітимну мету відновлення довіри суспільства до функціонування органів прокуратури України. Міра втручання з боку держави у сферу приватного життя особи в аспекті професійної діяльності в цьому разі є повністю співставною зі ступенем втручання держави з аналогічною метою в діяльність особи на посаді професійного судді, що було визнано і законним, і конституційним згідно звисновком Конституційного Суду України від 20 січня 2016 року № 1-в/2016. Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 25 листопада 2021 року у справі № 640/11364/20.

Крім того, колегія суддів зазначає, що задля правової визначеності та правильного тлумачення положеньЗакону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури»в редакції від 19 вересня 2019 року Верховна Рада України прийнялаЗакон № 1554-IX від 15 червня 2021, де частина 1 пункту 19 Розділу ІІ «;Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури»викладена в наступній редакції: «Установити, що прокурори та слідчі органів прокуратури, зазначені в підпунктах 1-4 пункту 7 цього розділу, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора за умови настання однієї з таких підстав: 1) неподання прокурором чи слідчим органів прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію; 2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації; 3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора чи слідчого органів прокуратури, який успішно пройшов атестацію; 4) ненадання прокурором чи слідчим органів прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі».

Тобто, шляхом виключення положень про звільнення прокурорів, які на день набрання чинності цимЗакономзаймають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурорана підставі пункту 9 частини першоїстатті 51 Закону України «Про прокуратуру», законодавцем усунуто розбіжності у правозастосуванні пункту 19 Розділу ІІ «;Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».

Отже, на час прийняття керівником Полтавської обласної прокуратури оскаржуваного у цій справі наказу про звільнення позивачки від 10 серпня 2021 року № 656к були чинними положенняЗакону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури»в редакціїЗакону № 1554-IX від 15 червня 2021 року, тому відповідач цілком правомірно підставою для звільнення позивачки зазначив саме підпункт 1 пункту 19 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", що відповідало чинній редакції Закону.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що наказкерівника Полтавської обласної прокуратури від 10 серпня 2021 року № 656квиданий на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України, та про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції, та правильності судового рішення не спростовують.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, що при прийнятті рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 21.12.2021 року у справі № 440/10030/21 суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газтех" - залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.02.2022 року у справі № 480/8032/21 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.М. Мінаєва Судді В.А. Калиновський З.О. Кононенко