Постанова

від 25.01.2023 по справі 380/11459/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/11459/21 пров. № А/857/12753/22

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіЗаверухи О.Б.,

суддівКачмара В.Я., Ніколіна В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 липня 2022 року у справі за адміністративним позовом Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вівера Груп» про стягнення адміністративно-господарських санкцій,-

суддя (судді) в суді першої інстанції Костецький Н.В.,

час ухвалення рішення 11:50:14,

місце ухвалення рішення м. Львів,

дата складання повного тексту рішення 22 липня 2022 року,

В С Т А Н О В И В:

14 липня 2021 року Львівське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулось в суд з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вівера Груп», в якому просило стягнути адміністративно-господарські санкції у розмірі 171844,46 грн.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що згідно зі звітом про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік, наданому до відділення Фонду, середньооблікова чисельність штатних працівників ТзОВ «Вівера Груп» становила 150 осіб. Вказує, що відповідно до нормативу місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідач повинен був створити 6 робочих місць для осіб з інвалідністю. Зазначає, що згідно з інформацією, наданою листом Головного управління ДПС у Львівській області № 15553/6/13-01-24-04-09 від 02 червня 2021 року, протягом 2020 року у Товариства з обмеженою відповідальністю «Вівера Груп» середньооблікова кількість штатних працівників з інвалідністю становить 5 осіб, відтак відповідачем не виконано нормативу щодо працевлаштування однієї особи з інвалідністю. Вказує, що сума адміністративно-господарських санкцій за одне нестворене робоче місце становить 171844,46 грн.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13 липня 2022 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що протягом 2020 року у Товариства з обмеженою відповідальністю «Вівера Груп» середньооблікова чисельність працівників з інвалідністю за 2020 рік становить 6 осіб, що свідчить про те, що відповідачем виконано норматив щодо працевлаштування осіб з інвалідністю. Відповідачем на підтвердження факту працевлаштування протягом 2020 року 6 осіб з інвалідністю надано належні та допустимі докази в розумінні статей 73 та 74 Кодексу адміністративного судочинства України, з огляду на що суд першої інстанції відхилив твердження позивача про невиконання відповідачем нормативу щодо працевлаштування однієї особи з інвалідністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Львівське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що відповідачем у 2020 році фактично було працевлаштовано лише 5 осіб з інвалідністю, тобто порушено норматив працевлаштування осіб з інвалідністю. Вказує, що судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги інформацію, отриману від Головного управління ДПС у Львівській області, та не вмотивовано підстав її відхилення.

У разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, суд апеляційної інстанції розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів (п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Вівера Груп» 29 січня 2021 року подало звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2020 рік (форма № 10-ПОІ).

Згідно із поданим звітом середньооблікова кількість штатних працівників у 2020 році в товариства з обмеженою відповідальністю «Вівера Груп» (код рядка 01) становила 150 особи, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність 7 осіб (код рядка 02). Норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (код рядка 03) у 2020 році 6 осіб. Середньорічна заробітна плата штатного працівника за 2020 рік 165,7 тис. грн. (код рядка звіту 05).

Згідно з інформацією Головного управління ДПС у Львівській області, наданою у листі за вих. № 15553/6/13-01-24-04-09 від 02 червня 2021 року, протягом 2020 року у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Вівера Груп» працювало 5 осіб з інвалідністю.

На підставі зазначеної інформації позивачем зроблено висновок про невиконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році у кількості однієї особи та нараховано адміністративно-господарські санкції у сумі 171844,46 грн.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з обгрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами є Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» № 875-XII від 21 березня 1991 року (далі Закон № 875-XII).

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону № 875-XII з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Згідно з частиною 2 статті 17 Закону № 875-XII підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону № 875-XII забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно з частиною 3 статті 18 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частин 1-3, 9 статті 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю.

Постановою Кабінету Міністрів України № 70 від 31 січня 2007 року на реалізацію статей 19, 20 Закону № 875-XII затверджено Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування (далі Порядок № 70).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 70 звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Згідно із частинами 1 та 2 статті 20 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

Відповідно до частини 1 статті 238 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Частиною 2статті 238 ГК України визначено, що види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Згідно з частиною 1 статті 239 ГК України органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Із матеріалів справи слідує, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Вівера Груп» відноситься до суб`єктів господарювання, яким відповідно до статті 19 Закону № 875-XII встановлюється норматив робочих місць по працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

29 січня 2021 року відповідачем подано до Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2020 рік за формою № 10-ПОІ, затвердженою наказом Міністерства соціальної політики № 591 від 27 серпня 2020 року.

Згідно із поданим звітом середньооблікова кількість штатних працівників у 2020 році у Товариства з обмеженою відповідальністю «Вівера Груп» (код рядка 01) становила 150 особи, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 7 особи (код рядка 02). Норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (код рядка 03) у 2020 році 6 осіб. Середньорічна заробітна плата штатного працівника за 2020 рік у відповідача 165,7 тис. грн (код рядка звіту 05).

Позивач звернувся до суду із цим позовом за стягненням суми адміністративно-господарських санкцій за одне нестворене робоче місце, що становить у сумі 171844,46 грн, оскільки, на його думку, згідно з консолідованою інформацією Головного управління ДПС у Львівській області №15553/6/13-01-24-04-09 від 02 червня 2021 року протягом 2020 року у Товариства з обмеженою відповідальністю «Вівера Груп» середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність становить 5 осіб, а не 6, як це передбачено нормативами.

У відзиві на позовну заяву відповідачем зазначено, що, проаналізувавши звіти за 2020 рік, ним виявлено та визнано механічну помилку у звіті суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в частині кількості працевлаштованих осіб з інвалідністю, де прописано 5 осіб, а фактично прийнято та працює 6 осіб з інвалідністю.

Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у Товариства з обмеженою відповідальністю «Вівера Груп» протягом 2020 року працювало 7 осіб з інвалідністю, а саме:

1. ОСОБА_1 , наказ № 65к від 02.01.2013, довідка до акта огляду МСЕК серії 12 ААБ № 836967 від 24.07.2020.

2. ОСОБА_2 , наказ № 71к від 02.01.2013, довідка до акта огляду МСЕК серії 10 ААА № 475914 від 16.03.2018.

3. ОСОБА_3 , наказ № 106к від 15.01.2013, довідка до акта огляду МСЕК серії ЛВА-1 № 367076, свідоцтво про смерть серія НОМЕР_1 від 18.12.2020, наказ № 55к від 17.12.2020.

4. ОСОБА_4 , наказ № 156к від 18.04.2013, довідка до акта огляду МСЕК серії ЛВА-1 № 296925 від 21.01.2006.

5. ОСОБА_5 , наказ № 47к від 30.11.2016, довідка до акта огляду МСЕК серії ЛВА-1 № 240785 від 02.03.2005.

6. ОСОБА_6 , наказ № 8к від 16.02.2017, повідомлення про прийняття працівника на роботу та квитанція ДФС про прийняття від 16.02.2017, довідка до акта огляду МСЕК серії 12 ААА № 339700 від 23.11.2016.

7. ОСОБА_7 , наказ № ЗЗк від 27.11.2019, повідомлення про прийняття працівника на роботу та квитанція ДФС про прийняття від 27.11.2019, довідка до акта огляду МСЕК серії АВ № 0517181 від 16.11.2015.

Суд апеляційної інстанції вказує, що відповідачем надано докази працевлаштування зазначених осіб у спірний період та докази встановлення їм інвалідності (а.с.31-108).

Із вищенаведеного слідує, що протягом 2020 року у Товариства з обмеженою відповідальністю «Вівера Груп» середньооблікова чисельність працівників з інвалідністю за 2020 рік становить 6 осіб, що свідчить про те, що відповідачем виконано норматив щодо працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ст. 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем на підтвердження факту працевлаштування протягом 2020 року 6 осіб з інвалідністю надано належні та допустимі докази в розумінні статей 73 та 74 Кодексу адміністративного судочинства України, з огляду на що твердження позивача про невиконання відповідачем нормативу щодо працевлаштування однієї особи з інвалідністю є безпідставними.

Посилання скаржника на інформацію Головного управління ДПС у Львівській області №15553/6/13-01-24-04-09 від 02 червня 2021 року є необгрунтованим та не може братись судом до уваги, оскільки така інформація спростовується матеріалами справи, якими встановлено, що протягом 2020 року у відповідача фактично працювало 6 осіб з інвалідністю.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 липня 2022 року у справі № 380/11459/21 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. Б. Заверуха судді В. Я. Качмар В. В. Ніколін Повне судове рішення складено 25 січня 2023 року.