Рішення

від 23.01.2023 по справі 449/990/22

ПЕРЕМИШЛЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 449/990/22

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" січня 2023 р. Перемишлянський районний суд Львівської області в складі:

судді ГунякО.Я.

за участі секретаря судових засідань Байдали Н.Г.,

представника позивач ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Перемишляни цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «РІЕЛБУДСТИЛЬ» про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення виплати середнього заробітку,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Ріелбудстиль та просив:

- визнати незаконним та скасувати наказ Товариства з обмеженою відповідальністю Ріелбудстиль Про зупинення нарахування середнього заробітку від 01 серпня 2022 року №06/к/тр;

- визнати незаконним та скасувати наказ Товариства з обмеженою відповідальністю Ріелбудстиль Про внесення змін до наказів від 01 черпня 2022 року №11/к/тр в частині, що стосується ОСОБА_2 ;

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю Ріелбудстиль поновити виплату ОСОБА_2 середнього заробітку з 01 серпня 2022 року.

В обґрунтування позову покликається на те, що 14 липня 2020 року ОСОБА_2 був прийнятий на посаду машиніста крана у ТзОВ Ріелбудстиль, про що видано наказ №12-к з кадрових питань. Згідно наказу №20 від 25.02.2022року командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 , ОСОБА_2 було мобілізовано до лав Збройних Сил України. Наказом ТОВ Ріелбудстиль від 25.02.2022року №01/к/тр ОСОБА_2 машиніста крана було увільнено з 25.02.2022 року у зв`язку з призовом на військову службу за призовом під час мобілізації зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку на період проходження військової служби. Покликається на те, що з моменту мобілізації позивача та його перебування у лавах Збройних Сил України відповідач до 01 серпня 2022 року здійснював нарахування та виплату ОСОБА_2 середнього заробітку, як того вимагає ч.3 ст.119 КЗпП України. Однак, вже у серпні 2022 року позивачем не було одержано належної йому виплати середньої заробітної плати.

Вважає накази ТОВ Ріелбудстиль №11/к/тр та №6/к/тр від 01 серпня 2022 року, якими ОСОБА_2 було позбавлено права на одержання середнього заробітку, незаконними та такими що підлягають скасуванню з поновленням виплаті ОСОБА_2 середнього заробітку. Зазначив, що прийняття оскаржуваних наказів та застосування до трудових відносин із позивачем положення закону №2352-ХІ Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин, що набув чинності 19 липня 2022 року, наслідком чого стало позбавлення раніше мобілізованого працівника з 01 серпня 2022 року середнього заробітку не відповідають статті 58 Консититуції України, підпадає під ознаки забороненої законодавством України непрямої дискримінації у трудових відносинах. Зазначив, що перехідні положення Закону не містять відомостей про те, що дія закону поширюється на правовідносини, що виникли до набрання ним чинністю. Вважає, що ТОВ Ріелбудстиль було порушено право мобілізованого позивача на продовження одержання належного йому до виплати середнього заробітку.

Покликається на те, що правовідносини з питань прав та гарантій мобілізованого працівника за ч. 3 ст. 119 КЗпП України між ТОВ Ріелбудстиль та ОСОБА_2 виникли 25 лютого 2022 року, тобто з дня увільнення позивача на період проходження військової служби спірні правовідносини були врегульовані редакцією ч.3 ст.119 КЗпП України, яка закріплювала за Мобілізованим працівником гарантію збереження заробітної плати. Звертає увагу суду на те, що саме за таких умов між сторонами склалися трудові відносини на період перебування позивача в лавах ЗСУ та їх зміна є недопустимою з огляду на незворотність дії закону в часі. Зазначив, що оскаржувані накази прийняті 01 серпня 2022 року вступають в дію 01серпня 2022року та взагалі не містять відомостей про повідомлення ОСОБА_2 про таку зміну істотних умов його працевлаштування у ТОВ Ріелбудстиль. В обґрунтування позову покликається на вимоги ст.ст. 32,119 КЗпП України, Закон України Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні та просить такий задовольнити.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позов підтримала в повному обсязі з мотивів викладених у ньому, просила такий задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_4 позов заперечив та просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. У відзиві зазначив, що трудові відносин, які виникли до внесення змін до ч. 3 ст. 119 КЗпП, тобто до 19.07.2022року повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням, оскільки Закон спрямований на врегулювання тих правовідносин, які виникнуть після набрання ним чинності. В обґрунтування позову покликається на рішення Конституційного суду України: від 09.02.1999р. №1-рп/99; від 03.10.1997р. №4-зп; від 08.10.2008року №20-рп/2008; від 22.05.2018р. №5-р/2018; від 01.06.2016року №2-рп/2016; Постанову від 28.02.202року №168 Питання деяких виплат військовослужбовцям,особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їхнім сім`ям під час дії воєнного стану; лист Міністерства економіки від 26.07.2022р. №4711-06/52362-09, прикінцеві і перехідні положення Закону від 01.07.2022р. №2352-ІХ. Вважає, що законодавець запровадив таке правове регулювання, яке дало можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права та/або свободи і не порушувати сутнісний зміст прав працівників, які призвані на військову службу.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, про що свідчать повідомлення про вручення йому судових повісток, однак з невідомих причин в судове засідання не з`явився.

Тому, суд на підставі ст. 223 ЦПК України, розглядав справу за відсутності представника відповідача.

Дослідивши обставини справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши в сукупності досліджені докази, вирішую спір в межах заявлених позовних вимог, суд вважає, що позов у задоволення позову слід відмовити.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини

14.07.2020 року Наказом №12-К ТзОВ Ріелбудстиль ОСОБА_2 прийнято на посаду машиніста крана ТзОВ Ріелбудстиль з 15.07.2020року з посадовим окладом 5300 грн. (а.с.7).

Наказом №40 ТзОВ Ріелбудстиль від 25.02.2022року командира військової частини НОМЕР_1 старшого сержанта по мобілізації ОСОБА_2 , який прибув 25.02.2022року з ІНФОРМАЦІЯ_1 на посаду сержанта з матеріального забезпечення евакуаційної роти ремонтно-відновлювального батальону, ВОС №787089, посадовий оклад по 10 т.р., ШПК старший сержант ШДК №5248 (а.с.8).

Наказом ТзОВ Ріелбудстиль №01/к/тр від 25.02.2022року ОСОБА_2 увільнено від роботи з 25.02.2022року у зв`язку з призовом на військову службу за призовом під час мобілізації зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку на період проходження військової служби (а.с.9).

Наказом ТзОВ Ріелбудстиль №06/к/тр від 01.08.2022року у зв`язку із набранням чинності Законом України від 01.07.2022 №2352-ІХ Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин, бухгалтерії з 01.08.2022року зупинити нарахування середнього заробітку ОСОБА_2 на період проходження ним військової служби (а.с.14).

Наказом ТзОВ Ріелбудстиль №11/к/тр від 01.08.2022року внести зміни у Наказ від 25.02.2022 №01/к/тр Про увільнення - ОСОБА_2 , слова зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку (а.с.15)

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом ( ст. 46 Конституції України)

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема, призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігається місце роботи, посада відповідно до частини третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Статтею 2 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

За змістом ст. 3 Закону України "Про оборону України" підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні, підготовку національної економіки, території, органів Державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно з положеннями ст.1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної Спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до вимог ч.1, 2 ст. 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Глава VII ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» врегульовує особливості призову під час мобілізації. Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами 3, 4 статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту»

Загальні умови укладення контракту на проходження військової служби визначені статтею 19 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Рішенням Ради національної безпеки та оборони України "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України" від 01 березня 2014 року, яке введене в дію Указом Президента України №189/2014 від 02 березня 2014 року, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України.

Особливий період діє в Україні від 17 березня 2014 року, після оприлюднення Указу Президента України від 17 березня 2014 року №.303/2014 "Про часткову мобілізацію".

24.02.2022 на території України введений воєнний стан відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (зі змінами внесеними Указом Президента України № 133/2022 вiд 14.03.2022, Указом Президента України №259/2022 від 18.04.2022 та Указом Президента України №341/2022 від 17.05.2022), строк дії якого продовжено Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану" №573/2022 від 12.08.2022.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» прийнятий Верховною Радою України 01 липня 2022 року, набрав чинності 19 липня 2022 року, отже саме з 19 липня 2022 року ч. 3 ст. 119 КЗпП України діє в наступній редакції: за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відтак, компенсація з бюджету середнього заробітку на підприємстві (в установі/організації), де працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності здійснюється по 18 липня 2022 року включно, тобто до набрання чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 р., а вказані зміни поширюються і на військову службу за контрактом.

Тобто, починаючи з 19 липня 2022 року за працівниками, які призвані на військову службу зберігається місце роботи і посада, проте не зберігається середній заробіток. Таким чином, обов`язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку зберігається включно до дня, що передує дню набранням чинності цим Законом.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Конституційний Суд України у п. 2. 3. Рішення від 22 травня 2018 року №5-р/2018 сформулював юридичну позицію, відповідно до якої: «На думку Конституційного Суду України, держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово - економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов`язана з обов`язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю».

У п. 3 вказаного рішення зазначено, що Верховна Рада України виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей держави та з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства має змогу запроваджувати, змінювати, скасовувати або поновлювати такі пільги, оскільки вони не мають фундаментального характеру, а отже, не можуть розглядатися як конституційні права, свободи та гарантії їх реалізації.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року є чинним та обов`язковим до виконання.

Так, відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях висловлював юридичну позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів: закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (рішення від 13травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 5-рп/2012, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012).

В абзацах четвертому та п`ятому пункту 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019, Конституційний Суд України зазначає, що «Конституційний Суд України вважає, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування. Закон не має зворотної дії в часі, оскільки не поширюється на безстрокові трудові договори, укладені до його прийняття, а передбачає припинення цих договорів з моменту набрання ним чинності та можливість продовження трудових правовідносин на умовах контракту між професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) і державними та комунальними закладами культури. Таким чином, Закон спрямований на регулювання тих правовідносин, які виникнуть після набрання ним чинності, а трудові правовідносини, що виникли раніше, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням».

При цьому, Урядом прийнято Постанову від 28 лютого 2022 р. № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Пунктом 1 вказаної постанови передбачається установити, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Таким чином, держава взяла на себе обов`язок з виплати щомісячного забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил та мобілізованим працівникам (зокрема, тим, що перебувають на військовій службі за контрактом) та при цьому з 19 липня 2022 року зняла цей обов`язок з роботодавців, які в умовах війни та воєнного стану мають обмежені фінансові можливості.

Оскільки,закон не має зворотної дії в часі, обов`язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку зберігається включно до дня, що передує дню набранням чинності цим Законом.

Водночас, зазначені зміни не обмежують права суб`єктів господарювання приватної форми власності зберігати такі виплати і після набуття чинності цим Законом. Тобто якщо роботодавець бажає і має можливість виплачувати середній заробіток, то він вправі це продовжувати робити.

Відповідно до роз`яснень Міністерства економіки України щодо застосування положень Закону №2352, викладених в листі від 26.07.2022 р. № 4711-06/52362-09, з метою уникнення дискримінаційних підходів відносно працівників, які будуть прийняті (призвані) на військову службу після дня набрання чинності Законом, збереження роботодавцем заробітної плати за працівниками, які були прийнятті (призвані) на військову службу до дня набрання чинності Законом, на думку Міністерства, слід припинити.

Разом з тим, відповідно достатті 9-1 КЗпП підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників.

З наведеного можна зробити висновок, що положення ч. 3 ст. 119 КзПП, у частині збереження за позивачем середнього заробітку на час перебування на військовій службі поширювалися на нього до 19 липня 2022 року, тобто до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким внесено зміни до цієї статті.

Стосовно посилання позивача на те, що вказані зміни у законодавстві стосуються осіб, які призвані на військову службу вже після набрання чинності таких змін, суд зазначає, що Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року не містить таких вимог, з огляду на вказане суд вважає посилання позивача у цій частині необґрунтованим.

При цьому, видача відповідачем оспорюваних наказів була спрямована на приведення трудових правовідносин з позивачем у відповідність до вимог діючого законодавства.

Тому, на думку суду, застосування положень ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» є правомірним та законним, а відтак, і накази відповідача правомірним та законним.

Таким чином, одним з основних принципів, який застосовується державою для реалізації конституційного права на соціальний захист, є принцип збалансованості та пропорційності між фінансовими можливостями держави, які визначаються, у першу чергу, внутрішнім законодавством держави, що враховує, зокрема, зовнішньо та внутрішньо економічні і політичні чинники.

Враховуючи викладене вище, суд вважає, що відповідач, видаючи накази Про зупинення нарахування середнього заробітку від 01 серпня 2022 року №06/к/тр та Про внесення змін до наказів від 01 серпня 2022 року №11/к/тр в частині, що стосується ОСОБА_2 , діяв відповідно до вимог чинного законодавства, а тому, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76,77, 141, 259, 263, 264, 265, 268,272,273 ЦПК України, -

в и р і ш и в :

В задоволенні позову ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «РІЕЛБУДСТИЛЬ» про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення виплати середнього заробітку відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення, безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; ІПН: НОМЕР_2 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «РІЕЛБУДСТИЛЬ», місцезнаходження:Львівська область,Львівський район, м. Перемишляни, вул. Чуперносів, Урочище Юзикове,2; ЄДРПОУ:42070138.

26 січня 2023 року складено повне судове рішення

Суддя О. Я. Гуняк