Постанова

від 18.01.2023 по справі 202/5527/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/440/23 Справа № 202/5527/21 Суддя у 1-й інстанції - Бєсєда Г. В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2023 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів: Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Гаржи О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 нарішення Індустріальногорайонного судум.Дніпропетровськавід 08червня 2022року уцивільній справіза позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 ,Об`єднання співвласниківбагатоквартирного будинку«Тверська 19»про встановленняпорядку користуванняжитловим приміщеннямта зобов`язаннярозподілу особовихрахунків,

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначила, що вона є матір`ю ОСОБА_1 , яка зареєстрована та мешкає разом із нею в кв. АДРЕСА_1 . Зазначена квартира належить їй та відповідачу на праві спільної часткової власності в рівних частках.

Водночас, позивач зазначала, що сплачує за житлово-комунальні послуги, а відповідач натомість не виконує зобов`язань зі сплати комунальних послуг та має заборгованість.

Так, спірна квартира складається з двох кімнат площею 18.2 кв.м. та 12.8 кв.м. Виділити в користування ізольовані приміщення однакового розміру в квартирі неможливо, однак з меншої кімнати є вихід на окрему лоджію площею 1.6 кв.м. та між нею та донькою добровільно, тривалий проміжок часу склався наступний порядок користування: вона користується кімнатою площею 18.2 кв.м., а ОСОБА_1 користується кімнатою площею 12.8 кв.м. та лоджією площею 1.6 кв.м.

У зв`язку з чим, ОСОБА_2 просила суд визначити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , виділивши їй у користування житлову кімнату площею 18.2 кв.м., ОСОБА_1 житлову кімнату площею 12.8 кв.м. та лоджію площею 1.6 кв.м., при цьому, у загальному користуванні співвласників залишити кухню 7.5 кв.м., вбиральню 1.5 кв.м., ванну кімнату 2.8 кв.м., коридор 7.9 кв.м. та вбудовану шафу 0.4 кв.м., а також зобов`язати об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Тверська 19» розподілити особові рахунки на оплату житлово-комунальних послуг, що надаються в спірній квартирі відповідно до встановленого порядку користування.

Рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 08 червня 2022 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Тверська 19» про встановлення порядку користування житловим приміщенням та зобов`язання розподілу особових рахунків задоволено. Визначено порядок користування квартирою АДРЕСА_1 виділивши у користування ОСОБА_2 житлову кімнату площею 18.2 кв.м., а відповідачу ОСОБА_1 житлову кімнату площею 12.8 кв.м. та лоджію площею 1.6 кв.м., залишити у загальному користуванні співвласників кухню 7.5 кв.м., вбиральню 1.5 кв.м., ванну кімнату 2.8 кв.м., коридор 7.9 кв.м., вбудовану шафу 0.4 кв.м. Зобов`язано Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Тверська 19» розподілити особові рахунки на оплату житлово-комунальних послуг, що надаються в квартирі АДРЕСА_1 відповідно до встановленого порядку користування квартирою. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 908 грн.

Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

ОСОБА_2 , відповідно до ст.360 ЦПК України, подала відзив, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, посилаючись на незаконність та необґрунтованість доводів скарги.

Інші учасники процесу не скористалися своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін, з огляду на таке.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності в рівних частках на підставі свідоцтва про право власності на житло, яке видано згідно розпорядження № 248-IV/98 від 14 жовтня 1998 року.

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 проживають та зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до даних технічного паспорту на вказану квартиру, остання складається з 2 кімнат загальною площею 52.7 кв.м., житловою площею 31 кв.м. у тому числі: 1-а кімната 18.2 кв.м., 2-а кімната 12.8 кв.м., кухня площею 7.5 кв.м.; вбиральня площею 1.5 кв.м; ванна кімната площею 2.8 кв.м; коридор площею 7.9 кв.м. Квартира обладнана лоджією 1.6 кв.м.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що встановлення порядку користування квартирою з незначним відхиленням від ідеальних часток співвласників, із урахуванням планування квартири, є єдиним оптимальним способом вирішення спору між співвласниками квартири, а тому дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову. Водночас, вважав за необхідне визначити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 виділивши у користування ОСОБА_2 житлову кімнату площею 18.2 кв.м., а відповідачу - ОСОБА_1 житлову кімнату площею 12.8 кв.м. та лоджію площею 1.6 кв.м., залишити у загальному користуванні співвласників кухню 7.5 кв.м., вбиральню 1.5 кв.м., ванну кімнату 2.8 кв.м., коридор 7.9 кв.м., вбудовану шафу 0.4 кв.м. та зобов`язати ОСББ «Тверська 19» розподілити особові рахунки на оплату житлово-комунальних послуг, що надаються в квартирі АДРЕСА_1 відповідно до встановленого порядку користування квартирою, оскільки надання кожному із співвласників квартири у користування по 15.5 кв.м. житлової площі є неможливим.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Отже, під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 Житлового кодексу України (далі ЖК України) закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ними (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Судом першої інстанції встановлено, не спростовано матеріалами справи та сторонами те, що квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності в рівних частках на підставі свідоцтва про право власності на житло, яке видано згідно розпорядження № 248-IV/98 від 14 жовтня 1998 року.

Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (стаття 319 ЦК України).

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).

Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

У постанові від 17 лютого 2016 року у справі №6-1500цс15 Верховний Суд України дійшов висновку про те, що стаття 358 ЦК України свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників щодо спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном. Суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №363/928/16-ц (провадження №61-24395св18), від 26 травня 2021 року у справі №750/11539/18 (провадження №61-15087св20), від 12 серпня 2021 року у справі №644/5579/19 (провадження №61-5255св20), від 08 вересня 2021 року у справі №761/44705/19 (провадження №61-10474св21), від 15 вересня 2021 року у справі №719/637/20 (провадження №61-11437св21).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що визначення порядку користування квартирою таким чином, як запропоновано позивачем, призведе до погіршення житлових умов відповідача, що мешкає в цій квартирі, а тому вважає визначення такого порядку користування спірною квартирою незаконним.

Однак, колегія суддів відхиляє такі доводи скаржника, з наступних підстав.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, площа кімнати, яку позивач просила виділити їй в користування, складає 18.2 кв.м., а ОСОБА_1 просила виділити в користування кімнату 12.8 кв.м. та лоджію 1.6 кв.м., інші приміщення залишити в загальному користуванні.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема відповідно до плану квартири, кімната площею 18.2 кв.м. та кімната площею 12.8 є ізольованими, що у свою чергу було підтверджено учасниками справи у суді першої інстанції.

Також в судовому засіданні судом першої інстанції, на підставі наданих сторонами доказів та поясненнях, було установлено, що між сторонами неприязні відносини, сторони не можуть дійти згоди щодо оплати комунальних послуг та сторони у справі як співвласники квартири визначили порядок користування нею, за яким у користуванні позивача перебуває житлова кімната площею 18.2 кв.м., а у відповідача житлова кімната площею 12.8 кв.м. та лоджія площею 1.6 кв.м.

Крім того, у судовому засіданні суду першої інстанції в якості свідка було допитано ОСОБА_3 , яка повідомила суду, що кімнати у квартирі ізольовані, позивач користується житловою кімнатою 18.2 кв.м., а відповідач житловою кімнатою 12.8 кв.м. та лоджією 1.6 кв.м. Такий порядок користування квартирою між сторонами склався майже 10 років тому. Підтвердила, що у сторін існують конфліктні відносини.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що у справі, яка переглядається в апеляційному порядку, суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин і з урахуванням кількості співвласників нерухомого майна, плану квартири, розміру житлової площі та наявності конфліктних відносин між сторонами справи встановив такий порядок користування квартирою АДРЕСА_1 виділивши у користування ОСОБА_2 житлову кімнату площею 18.2 кв.м., а відповідачу ОСОБА_1 житлову кімнату площею 12.8 кв.м. та лоджію площею 1.6 кв.м., при цьому, залишивши у загальному користуванні співвласників кухню 7.5 кв.м., вбиральню 1.5 кв.м., ванну кімнату 2.8 кв.м., коридор 7.9 кв.м., вбудовану шафу 0.4 кв.м.

Виділена позивачу у користування житлова кімната площею 18.2 кв.м. має незначне відхилення від належної їй ідеальної частки у праві власності, а приміщення загального користування залишені у спільному користуванні.

Відповідач, у свою чергу, не запропонував іншого варіанта користування спірною квартирою, а лише заперечував проти позову.

Таким чином, встановлення порядку користування квартирою з незначним відхиленням від ідеальних часток співвласників житлової площі, із урахуванням планування квартири, є єдиним оптимальним способом вирішення спору між співвласниками квартири, які не змогли за взаємною згодою, добровільно вирішити питання користування спірною квартирою.

Обґрунтовуючи доводи своєї апеляційної скарги, ОСОБА_1 надала суду апеляційної інстанції копію технічного паспорту на спірну квартиру від 24 червня 2022 року, котрий не надавався нею до суду першої інстанції.

Проте, колегія суддів не приймає зазначений доказ, з огляду на наступне.

Частинами другою, третьою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Апеляційний суд при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та не має права виходити як за межі доводів апеляційної скарги, так і за межі вимог, заявлених у суді першої інстанції, крім випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті.

За змістом пункту 6 частини другої статті 356, частини третьої статті 367 та пункту 1 частини першої статті 376 ЦПК апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, або які неправомірно не були цим судом прийняті та досліджені, або доказами, які судом першої інстанції досліджувались із порушенням установленого порядку.

Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень.

Так, доказів неможливості подання вказаного документа до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від ОСОБА_1 , апелянт не надала, а тому долучені до апеляційної скарги докази не підлягають прийняттю та дослідженню апеляційним судом.

Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що будь-яких клопотань щодо витребування доказів чи призначення відповідної експертизи у справі відповідачем ОСОБА_1 або її представником у суді першої інстанції не заявлялося.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неповно встановив фактичні обставини справи, надавши вибірково оцінку зібраним у справі доказам, колегія суддів визнає необґрунтованими, оскільки районний суд належно обґрунтував прийняття чи відхилення того чи іншого доказу, допитав свідків та надав вичерпні відповіді на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин.

Інші доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, в цілому зводяться до непогодження з оскаржуваним судовим рішенням та необхідністю здійснення переоцінки доказів у справі, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права, не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до чинного законодавства, та не спростовують законність оскаржуваного судового рішення.

Згідно із ст.375ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до ст.141ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи судове рішення без змін, не змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 08 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: О.В. Лаченкова

М.Ю. Петешенкова